Реферати українською

Методика складання і аудит фінансової звітності - Бухгалтерський облік, оподаткування -

Методика складання і аудит фінансової звітності - Бухгалтерський облік, оподаткування - Скачать бесплатно

запасів - 3 000 грн. Отже, підсумок балансу становитиме 23 000 грн.

Таким чином, надавати інформацію за історичною собівартістю у випадку припинення діяльності - це вводити в оману користувачів фінансової звітності, в першу чергу креди­торів цього підприємства, які повинні знати, на що вони можуть розраховувати.

В Україні, як відомо, правила підготовки звітності однакові для усіх підприємств. Такий підхід був доцільним за умов державної власності. В умовах ринкової економіки його зас­тосування економічно необгрунтоване.

Принцип періодичності припускає розподіл діяльності підприємства на певні періоди часу (звітні періоди) з метою складання фінансової звітності.

За П(С)БО 1 звітний період для складання річної фінансової звітності складає кален­дарний рік. Проте для новоствореного підприємства або для підприємства, яке ліквідуєть­ся, тривалість звітного періоду може відрізнятись від 12 місяців (рис. 2.3).

Передбачається також складання проміжної звітності (квартальної та місячної) нарос­таючим підсумком з початку року.

Під час визначення оцінки активів у балансі пріоритет надається їх історичній собівар­тості, яка складається з витрат на їх виробництво або придбання. Наприклад, до собівар­тості придбаного обладнання будуть включені ціна постачальника, витрати на його дос­тавку та монтаж.

Слід зауважити також на відмінностях у складі фактичної собівартості, яка зараз засто­совується до оцінки статей балансу в Україні, та історичної собівартості як основної оцінки статей балансу за П(С)БО 1.

Розглянемо їх на прикладі собівартості готової продукції (рис. 2.4.)

Рис. 2.3. Тривалість звітного періоду за П(С)БО 1.

Рис. 2.4. Узагальнене порівняння складу фактичної та історичної собівартості готової продукції

Таким чином, тепер будь-які активи, виготовлені на підприємстві (незавершене вироб­ництв, готова продукція, основні засоби, нематеріальні активи тощо), будуть оцінюватися за виробничою собівартістю у складі прямих та виробничих накладних витрат.

До собівартості придбаних активів включатимуться:

— ціна придбання;

— податки, мито, збори (крім тих, що повертаються згодом підприємству);

— витрати на їх доставку, вантажно-розвантажувальні роботи;

— витрати доведення активів до стану, придатного для використання (реалізації) та

— нші витрати, безпосередньо пов'язані з придбанням цих активів. Будь-які торговельні та інші знижки вираховуються при визначенні витрат на придбан­ня.

Приклад

Підприємство придбало основні засоби за ціною 20 000 грн. (без ПДВ) та сплатило за них у період дії знижки, наданої постачальником у сумі 100 грн.. Витрати на доставку основних засобів до місця їх експлуатації за умовами договору не відшкодовуються по­стачальником і становлять 1 000 грн. В обліку придбані основні засоби будуть відобра­жені за сумою 20000-100+1 000 =20900 (грн.)

Принцип нарахування полягає в тому, що результати господарських операцій визна­ються, коли вони відбуваються (а не тоді, коли отримуються або сплачуються грошові кошти), і відображаються в бухгалтерському обліку та фінансових звітах тих періодів, до яких вони відносяться. Завдяки цьому користувачі отримують інформацію не тільки про минулі операції, пов'язані з виплатою або отриманням грошових коштів, але й про зобов'я­зання сплатити грошові кошти в майбутньому та про ресурси, які мають надійти у майбут­ньому. Така інформація щодо минулих операцій є найбільш корисною для прийняття кори­стувачами економічних рішень.

П(С)БО 1 зазначає, що принцип нарахування має застосовуватися одночасно з прин­ципом відповідності, за яким витрати визнаються у звіті про фінансові результати на основі прямого зв'язку між ними та отриманими доходами.

Приклади

1. Якщо ми відвантажили покупцеві продукцію і відобразили дохід у сумі 5 тис. грн. внас­лідок цієї операції, то одночасно необхідно визнати витрати, які були пов'язані з отриман­ням цього доходу, тобто собівартість відвантаженої продукції, наприклад, 3 тис. грн. Якщо ж підприємство отримало від замовника аванс у сумі 6 тис. грн. (за продукцію ціною 20 грн. за од., собівартість якої 18 грн. за од.), а відвантажило у звітному періоділише 250 од., то воно повинне відобразити у звіті про фінансові результати дохід 5 тис. грн. (20 грн./од. х 250 од.) і собівартість 4.5 тис. грн. (18 грн./од. х 250 од.). Залишок отри­маного авансу (1 тис. грн.) буде відображений у балансі у складі зобов'язань, а залишок невідвантаженої продукції - 900 гри. (18 грн./од. х 50 од.) - у складі запасів.

2. Підприємство виробляє продукцію та реалізує Ті через посередників (дистриб'ютерів, дилерів або інших).

Дохід від такої реалізації звичайно визнається після передачі ризиків та винагород від володіння. Але у цьому випадку реалізація визнається підприємством, коли посередник продає цю продукцію третій стороні, тобто дата реалізації продукції не буде співпадати з датою її відвантаження посередникові.

Щоб бути достовірною, інформація у фінансових звітах повинна бути також повною, зважаючи на її важливість для користувача та витрати, пов'язані з отриманням цієї інфор­мації. Тому фінансова звітність не обмежується лише балансом, звітами про фінансові результати, власний капітал та рух грошових коштів, але містить примітки, які надають інформацію про облікову політику підприємства та додаткові пояснення до окремих статей цих звітів. Крім того, у примітках розкриваються важливі для користувачів фінансової звітності події, які відбулися після дати балансу, наприклад, оголошення дивідендів за акціями.

У складі річного бухгалтерського звіту українських підприємств передбачена форма №3 "Звіт про фінансово-майновий стан" та пояснювальна записка. Проте інформація, яка в них наводиться, лише в незначній мірі покриває потреби користувачів для здійснення ретроспективного та перспективного аналізу діяльності підприємства з метою прийняття економічних рішень.

Що ж стосується непередбачених подій та подій після дати балансу, то вони взагалі не впливали на показники звітів і не розкривались у пояснювальній записці. Тепер, за П(С)БО 6, такі події поділяються на дві групи та коригують певні статті звітності або розкриваються у примітках (рис. 2.5.)

Щоб скласти фінансову звітність, керівництво підприємства формує облікову політи­ку, тобто обирає принципи, методи і процедури обліку таким чином, щоб достовірно відобра­зити фінансове положення і результати діяльності підприємства та забезпечити зіставність фінансових звітів.

Надання користувачам інформації про політику бухгалтерського обліку, яку підприєм­ство повинно використовувати постійно при складанні фінансових звітів, будь-яких змін у цій політиці та впливу таких змін на показники фінансових звітів є вимогою принципу послідовності. Дотримання цього принципу є передумовою зіставності фінансових звітів, адже користувачі отримують можливість визначати відмінні риси різних політик бухгал­терського обліку щодо схожих операцій та інших подій, які використовуються одним і тим же підприємством або різними підприємствами протягом певних звітних періодів.

Українські підприємства мали дуже обмежені можливості щодо формування облікової політики, які визначались п.1 Вказівок щодо організації бухгалтерського обліку в Україні, затверджених наказом Мінфіну України від 07.05.93 № 25, з наступними змінами і допов­неннями. У пояснювальній записці до річного бухгалтерського звіту вимагалось попереди­ти про намір зміни облікової політики в наступному звітному році.

За П(С)БО 1 підприємство буде висвітлювати свою облікову політику у примітках, опи­суючи принципи оцінки та методи обліку щодо окремих статей звітності. Тепер підприєм­ство буде мати право вибору, прийматиме ці рішення самостійно.

Що ж стосується змін облікової політики, то в П(С)БО 6 визначено:

— коли можливі такі зміни;

— що не вважається зміною облікової політики;

— як впливають зміни облікової політики на показники фінансових звітів;

— які примітки слід надавати у випадку змін облікової політики.

Цілий ряд господарських операцій, таких як погашення сумнівної дебіторської заборго­ваності, визначення можливого строку корисного використання основних засобів тощо, супроводжуються певною невизначеністю та потребують професійного судження. Тому при складанні фінансових звітів слід застосовувати принцип обачності, щоб активи або дохід не були завищені, а зобов'язання чи витрати - занижені. Наприклад, запаси підприє­мства на момент їх отримання відображаються в обліку за історичною собівартістю, тобто застосовується принцип історичної собівартості. Проте під час складання балансу вони переоцінюються за нижчою з оцінок - історичною собівартістю або чистою вартістю реал­ізації. Тут перевага надається іншому принципу - принципу обачності.

Приклад.

Підприємство надає річну гарантію на свою продукцію. За розрахунками на підставі даних минулих років було визначено, що витрати на гарантійне обслуговування станов­лять 2% від обсягу реалізації цієї продукції. Згідно з принципом обачності, підприємство повинне дохід від реалізації у звітному періоді зменшити на суму можливих витрат на гарантійне обслуговування. Якщо дохід становив 3 млн. грн., то чистий дохід дорівнюва­тиме 2 млн.940 тис. грн. На суму можливих витрат створюється гарантійний резерв, який буде відображений у складі зобов'язань балансу. Такий підхід дозволяє уникнути завищення доходів та заниження зобов'язань.

Сутність операцій або інших подій не завжди відповідає тому, що випливає з їх юри­дичної форми. Наприклад, підприємство може передати актив іншій стороні таким чином, що подальше використання майбутніх економічних вигід, втілених у цьому активі, зали­шиться за даним підприємством. За таких обставин відображення цієї операції як продажу не відповідатиме її суті. Тому керівництво підприємства повинне надавати перевагу еко­номічному змісту господарських операцій над їх юридичною формою.

Принцип єдиного грошового вимірника передбачає вимірювання та узагальнення всіх операцій підприємства у його фінансовій звітності.

Під час складання фінансової звітності необхідно намагатися збалансувати усі пере­лічені принципи таким чином, щоб досягти якісних характеристик фінансової звітності.

БАЛАНС.

Вправа 8.2. Скільки складає сума податку на додану вартість, яку необхід сплатити до бюджету, та який бухгалтерський запис і у якій сумі слід зроби нарахування податкових зобов'язань з ПДВ, якщо за звітний період відбул-наступні події:

Вправа 8.3. У 2000 році підприємство придбало автомобіль за 100 000 гри термін корисної експлуатації якого 4 роки. З метою складання фінансової звітності підприємство амортизує автомобіль за прямолінійним методом, а у податковому обліку застосовує прискорений метод подвійної норми амортизації. Проте, податкова ставка податку на прибуток становить 30%. Оподатковуваний прибуток за 2000 - 2002 роки без урахування суми податкової амортизації збігаєе з обліковим прибутком без урахування сум облікової амортизації і складає 85 000 грн. щорічно.

Необхідно розрахувати:

* суми поточних податкових витрат;

* оподатковувані тимчасові різниці;

* відстрочені податкові зобов'язання;

* загальну суму податкових витрат та чистий прибуток підприємства за перші три роки експлуатації автомобіля.

Вправа 8.4. За даними бухгалтерського обліку підприємства прибуток ; 2000 рік складає 300 000 грн. За даними податкового обліку оподатковувані прибуток дорівнює 305 000 грн.

Різниця в сумі 5 000 грн. виникла в результаті перевищення фактично пои сених витрат підприємства на відрядження над сумою витрат на відрядженім, яка визнається згідно з податковим законодавством.

Необхідно визначити:

* суму податкових витрат підприємства за 2000 рік, якщо ставка податку на прибуток складає 30%;

* яким бухгалтерським записом відображається операція з нарахування податку на прибуток за 2000 рік;

* як буде відображена сума податкових витрат підприємства у Звіті про фінансові результати за 2000 рік.

Організація підготовки та подання фінансових звітів.

Відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" метою складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінан­совий стан, результати діяльності та рух коштів підприємства.

Під час підготовки до складання та подання фінансової звітності підприєм­ство повинне дотримуватися вимог П(С)БО, а також Порядку подання фінан­сової звітності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2000 р. № 419. Він визначає суб'єктів подання звітності, звітний період, який вона охоплює, і відповідно до цього склад та терміни її подання. Відпо­відальність за складання та надання фінансової звітності несе керівництво підприємства.

За звітним періодом фінансові звіти поділяються на річні та квартальні (рис. 2.5.).

Звітним періодом для складання річної фінансової звітності є календарний рік. Перший звітний період новоствореного підприємства може бути меншим 12 місяців, але не може бути більшим 15 місяців. Звітним періодом підприємства, що ліквідується, є період з початку року до моменту ліквідації.

Рис. 2.5. Тривалість звітного періоду за П(С)БО 1.

Квартальна звітність складається наростаючим підсумком з початку звітного року. Баланс підприємства складається на кінець останнього дня звітного періоду

Склад річної звітності різний для окремої юридичної особи (крім малого підприємства), малого підприємства та материнського підприємства. Фінам, звіти малого підприємства та консолідовані фінансові звіти відрізняються і лише складом форм, але і змістом.

Таблиця 1.3. Основні вимоги до подання фінансової звітності.

Квартальна звітність подається лише у складі двох форм — Балансу та Звіту про фінансові результати.

Датою подання фінансової звітності (крім консолідованої) вважається день її фактичної передачі за належністю, а у разі надсилання поштою — дата одер­жання адресатом, зазначена на штемпелі підприємства зв'язку, що обслуговує адресата. У разі коли дата подання звітності припадає на неробочий день, термін подання переноситься на перший після вихідного робочий день.

Процес підготовки до складання та безпосереднього складання фінансових звітів може бути поділений на кілька етапів. Зміст деяких з них залежить ві; особливостей організації облікового процесу на підприємстві, зокрема класами рахунків для обліку витрат, формою обліку тощо (табл1.4.). Проте основними для всіх підприємств є:

• закриття рахунків доходів і витрат;

• визначення чистого фінансового результату звітного періоду;

• інвентаризація залишків на рахунках активів та зобов'язань;

• внесення коригувань за наслідками інвентаризації (у разі виявлення відхи­лень даних обліку від даних інвентаризації);

• складання Звіту про фінансові результати. Балансу та інших форм фінансо­вої звітності;

• коригування показників звітності і/або підготовка Приміток щодо подій після дати балансу .

Етапи 3, 4, 7 - 10 необхідні лише при підготовці річної фінансової звітності. Перевірка узгодженості показників звітів (у межах одного звіту чи різних звітів) може відбуватися одночасно з їх складанням.

Таблиця 1.4. Основні етапи підготовки фінансової звітності (крім спрощеної та консолідованої)

При проведенні інвентаризації та регулюванні її результатів слід керуватися Інструкцією з інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 11.08.94р. № 69, змінами і доповненнями. Основні вимоги цього документа подані у табл 1.5.

На підприємстві за наказом керівника створюється інвентаризаційна комісія яка оформляє результати своєї роботи в інвентаризаційних відомостях, актах інвентаризації та протоколах засідань.

Інвентаризації підлягають усі активи та зобов'язання підприємства, крім майна, цінностей, коштів і зобов'язань, інвентаризація яких проводилася раніше 1 жовтня звітного року. Підприємство повинне також провести інвентаі ризацію майна і матеріальних цінностей, які йому не належать і облічуються на забалансових рахунках.

Основними завданнями інвентаризації є:

• виявлення фактичної наявності основних засобів, нематеріальних активів товарно-матеріальних цінностей, коштів, цінних паперів та інших грошових документів, а також обсягів незавершеного виробництва в натурі;

• установлення лишку або нестачі цінностей і коштів шляхом зіставлення фактичної наявності з даними бухгалтерського обліку;

• виявлення товарно-матеріальних цінностей, які частково втратили первісну якість, застарілих фасонів і моделей, а також матеріальних цінн стей та нематеріальних активів, що не використовуються;

• перевірка дотримання умов та порядку збереження матеріальних та грои вих цінностей, а також правил утримання та експлуатації основних фондів;

• перевірка реальності вартості зарахованих на баланс основних фондів, не матеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, цінних паперів І фінансових вкладень, сум грошей у касах, на розрахунковому, валютне та інших рахунках в установах банків, грошей у дорозі, дебіторської і кр диторської заборгованості, незавершеного виробництва, витрат майбутні^ періодів, резервів наступних витрат і платежів.

Таблиця 1.5.Особливостфі інвентаризації окремих активів.

 Это интересно

 Реклама

 Поиск рефератов

 Еще рефераты

• Известкование почвы
• Основы экономической теории. Теория Джона М. Кейнса
• Компьютерная графика на ПК
• Скашивание хлебов в валки
• Стратегія маркетинга ЗАТ "Норд"
• Анализ внешнеэкономической деятельности
• Управление источниками финансирования предпринимательский деятельности
• Оценка кредитоспособности заемщика юридического лица в ОАО "Международный банк Санкт-Петербурга"
• Сучасне розуміння держави як соціального партнера
• Немного о святках в допетровской Руси

 Афоризм

Если женщина знает себе цену, значит, она ее не раз называла…

 Гороскоп

 Счётчики