Реферати українською

Оподаткування доходів фізичних осіб в Україні - Правознавство -

Оподаткування доходів фізичних осіб в Україні - Правознавство - Скачать бесплатно

не менш ніж 20 років на поверхні;

б) особі, яка отримала інвалідність внаслідок каліцтва або професійного захворювання під час роботи на такому підприємстві;

в) члену сім’ї загиблого працівника такого підприємства, що отримує пенсію внаслідок втрати годувальника.

14. сума надміру сплачених податків, зборів (обов’язкових платежів) з бюджетів або державних цільових страхових фондів згідно із законом, а також бюджетного відшкодування при застосуванні права на податковий кредит, що повертається платнику податку;

15. дивіденди, які нараховуються на користь платника податку у вигляді акцій (часток, паїв), емітованих юридичною особою-резидентом, що нараховує такі дивіденди, за умови, коли таке нарахування ніяким чином не змінює пропорцій (часток) участі всіх акціонерів (власників) у статутному фонді емітента, та внаслідок чого збільшується статутний фонд такого емітента на сукупну номінальну вартість таких нарахованих дивідендів;

16. сума доходу, отриманого платником податку внаслідок відчуження акцій (інших корпоративних прав), одержаних ним у власність в процесі приватизації в обмін на приватизаційні компенсаційні сертифікати, безпосередньо отримані ним як компенсація суми його внеску до установ Ощадного банку СРСР або до установ державного страхування СРСР, або в обмін на приватизаційні сертифікати, отримані ним відповідно до закону, а також сума доходу, отриманого таким платником податку внаслідок відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення, земельних часток (паїв), майнових паїв, безпосередньо отриманих ним у власність у процесі приватизації згідно з нормами земельного законодавства;

17. сума, сплачена працедавцем на користь закладів освіти у рахунок компенсації вартості підготовки чи перепідготовки платника податку — найманої особи за профілем діяльності чи загальними виробничими потребами такого працедавця;

18. кошти або вартість майна (послуг), що надаються як допомога на поховання платника податку:

а) будь-якою фізичною особою, благодійною організацією, Пенсійним фондом України або професійною спілкою;

б) працедавцем такого померлого платника податку за його останнім місцем роботи;

19. кошти або вартість майна (послуг), що надаються як допомога на лікування та медичне обслуговування платника податку його працедавцем за рахунок коштів, які залишаються після оподаткування такого працедавця податком на прибуток підприємств, за наявності відповідних підтверджуючих документів;

20. основна сума депозиту (вкладу), внесеного платником податку до банку чи небанківської фінансової установи, яка повертається такому платнику податку, основна сума кредиту, що отримується платником податку;

21. вартість путівок на відпочинок, оздоровлення та лікування на території України платника податку або його дітей віком до 18 років, які надаються йому безоплатно або із знижкою (у розмірі такої знижки) професійною спілкою, до якої зараховуються профспілкові внески такого платника податку — члена такої професійної спілки, створеної за законодавством України, або за рахунок коштів відповідного фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування;

22. дохід (прибуток), одержаний самозайнятою особою від здійснення нею підприємницької або незалежної професійної діяльності, якщо така особа обрала спеціальну (спрощену) систему оподаткування такого доходу (прибутку) відповідно до закону;

23. сума стипендії, яка виплачується з бюджету учню, студенту, ординатору, аспіранту або ад’юнкту;

24. вартість одягу, взуття, а також суми грошової допомоги, що надаються дітям-сиротам і дітям, які залишилися без піклування батьків (у тому числі випускникам професійних освітньо-виховних закладів і вищих освітніх закладів I і II рівня акредитації), у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України;

25. сума грошового або майнового утримання чи забезпечення військовослужбовців строкової служби (у тому числі осіб, що проходять альтернативну службу), передбачена законом, яка виплачується з бюджету чи бюджетною установою;

26. сума, одержувана платником податку за здавання ним крові, грудного жіночого молока, інших видів донорства, яка виплачується з бюджету чи бюджетною установою;

27. вартість житла, яке передається з державної або комунальної власності у власність платника податку безоплатно або із знижкою (у розмірі такої знижки) відповідно до закону;

28. сума, одержувана платником податку за здану (продану) ним вторинну сировину та побутові відходи, за винятком брухту чорних або кольорових металів.

29. сума страхової виплати, страхового відшкодування або викупна сума, отримувана платником податку за договором страхування від страховика-резидента, іншого ніж довгострокове страхування життя або недержавне пенсійне забезпечення, при виконанні таких умов:

а) при страхуванні життя або здоров’я платника податку факт нанесення шкоди страхувальнику має бути належним чином підтверджений.

б) при страхуванні майна сума страхового відшкодування не може перевищувати вартість застрахованого майна, розраховану за звичайними цінами на дату укладення страхового договору, збільшену на суму сплачених страхових внесків (премій), та має бути спрямована на ремонт, відновлення застрахованої власності або її заміщення.

в) при страхуванні цивільної відповідальності сума страхового відшкодування не може перевищувати розмір шкоди, фактично завданої вигодонабувачу (бенефіціару), яка оцінюється за звичайними цінами на дату такої страхової виплати;

30. сума страхової виплати, страхового відшкодування, викупна сума або їх частина, отримувана платником податку за договором довгострокового страхування життя, сума пенсійної виплати з системи недержавного пенсійного забезпечення, сума виплат за договором пенсійного вкладу;

31. інші доходи, які відповідно до законодавста не включаються до складу загального місячного оподатковуваного доходу з інших підстав.

2.6.2 Податкова соціальна пільга.

Надання податкової соціальної пільги передбачено ст. 6 Закону України “Про податок з доходів з фізичних осіб”[12] і запроваджено в Україні з 2004 року як один з видів пільг з оподаткування доходів фізичних осіб.

О.В. Олійник зазначає, що платник податку має право на зменшення суми загального місячного оподатковуваного доходу, отримуваного з джерел на території України від одного роботодавця у вигляді заробітної плати, на суму податкової соціальної пільги у розмірі, що дорівнює одній мінімальній заробітній платі з розрахунку на місяць, установленій законом на 1 січня звітного податкового року, помноженої на 1,4 та округленої до найближчих 10 гривень - для будь-якого платника податку.

У 2006 році у зв’язку із встановленням на 2006 рік прожиткового мінімум на працездатну особу на рівні 483 грн., розмір заробітної плати, що дає право на податкову соціальну пільгу, становить 680 грн. (483 грн. х 1,4). Виняток із цього правила щодо розміру заробітної плати становлять особи, які перелічені у пп. “а”-“в” п. 6.1.2 п.6.1 ст.6 Закону[12], а саме, самотні матері або самотні батьки (опікуни, піклувальники), платник податку, який утримує дитину-інваліда віком до 16 років, якій ще не надана група інвалідності, або дитину-інваліда І або II групи, а також платник податку, що має трьох чи більше дітей віком до 18 років. Один із батьків – платників податку, віднесених до зазначених пільгових категорій, має право на одержання податкової соціальної пільги по місячній заробітній платі, розмір якої визначається в залежності від кількості дітей щодо яких надається пільга ( у 2006 році – 680 грн. х кількість дітей). Стосовно другого з батьків питання надання податкової соціальної пільги розглядається на загальних підставах.

Податкова соціальна пільга починає застосовуватися до заробітної плати платника податку, нарахованої у місяці, у якому працедавцем одержано заяву платника податку про застосування пільги, та припиняється її застосовування з місяця, в якому платник звільнився. Надання заяви на одержання податкової соціальної пільги у 2006 році є обов’язковим для знову прийнятих на роботу у цьому році та для осіб, у яких в цьому році виникло право на підвищений розмір податкової соціальної пільги. Крім того, для отримання податкової соціальної пільги у підвищеному розмірі платник податку зобов’язаний пред’явити до бухгалтерії працедавця відповідні документи, що підтверджують його право на цю пільгу. Щорічне поновлення вже поданих протягом дії Закону ( з 1 січня 2004 р.) заяв не потрібно. Тобто працівникам, які працювали на підприємстві до 2006 року і продовжують працювати у цьому році, 100% податкова соціальна пільга надається автоматично. Підвищена пільга також продовжує надаватися у цьому році, якщо раніше була подана відповідна заява щодо її застосування.

Закон встановив різний розмір податкової соціальної пільг в залежності від категорій платників податку – 100, 150 та 200 %% від мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня звітного року. Слід зазначити, що у 2006 році згідно зі змінами, внесеними до Прикінцевих положень Закону, податкова соціальна пільга застосовуватиметься у розмірі 50 відсотків від мінімальної заробітної плати і дорівнюватиме 175 грн. (мінімальну зарплату на 2006 рік встановлено у розмірі 350 грн., яка застосовуватиметься з метою виконання норм Закону протягом всього 2006 року). Тобто, згідно з Законом у 2006 році будь-який платник податку, заробітна плата якого протягом звітного податкового місяця не перевищує 680 грн., має право на застосування 100% податкової соціальної пільги у розмірі 175 грн., тобто його нарахована місячна заробітна плата перед оподаткуванням зменшиться на 175 грн. На застосування 150% цієї пільги у розмірі 262 грн. 50 коп. при дотриманні вимог щодо не перевищення рівня одержаної заробітної плати понад 680 грн. на місяць, має право платник податку, який:

а) є самотньою матір'ю або самотнім батьком (опікуном, піклувальником) – у розрахунку на кожну дитину віком до 18 років;

б) утримує дитину-інваліда віком до 16 років, якій ще не надана група інвалідності, або дитину-інваліда І або II групи – у розрахунку на кожну дитину віком до 18 років;

в) має троє чи більше дітей віком до 18 років – у розрахунку на кожну таку дитину.

Особливо слід зазначити, що один з батьків – платників податку, перелічених у пунктах “а” – “в”, який користується підвищеним кратно кількості дітей доходом для одержання податкової соціальної пільги, має право додатково одержати ще й 100% пільги на себе особисто, тобто користується двома пільгами.

г) є вдівцем або вдовою ;

д) є особою, віднесеною законом до 1 або 2 категорії осіб, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, включаючи осіб, нагороджених грамотами Президії Верховної Ради УРСР, у зв'язку з їх участю в ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи;

е) є учнем, студентом, аспірантом, ординатором, ад'юнктом;

є) є інвалідом I або II групи, у тому числі з дитинства;

ж) платник податку, що є особою, якій присуджено довічну стипендію як громадянину, що зазнав переслідувань за правозахисну діяльність, включаючи журналістів.

Податкову соціальну пільгу у розмірі, що дорівнює 200 відсоткам (у 2006 році – 350 грн.) має право одержувати платник податку, місячна заробітна плата якого не перевищує 680 грн., та який є:

а) є Героєм України, Героєм Радянського Союзу, Героєм Соціалістичної Праці або повним кавалером ордена Слави чи ордена Трудової Слави;

б) учасником бойових дій під час Другої світової війни або особою, яка у той час працювала в тилу, на яких поширюється дія Закону “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”;

в) колишнім в'язнем концтаборів, гетто та інших місць примусового утримання під час Другої світової війни або особою, визнаною репресованою чи реабілітованою;

г) особою, яка була насильно вивезена з території колишнього СРСР під час Другої світової війни на територію держав, що перебували у стані війни з колишнім СРСР або були окуповані фашистською Німеччиною та її союзниками;

д) особою, яка перебувала на блокадній території колишнього Ленінграда (Санкт-Петербург, Російська Федерація) у період з 8 вересня 1941 року по 27 січня 1944 року.

При цьому автор дипломної роботи хоче зазначити, що певні категорії громадян, такі, як учасники війни, учасники бойових дій в інших країнах світу ( у т.ч. в Афганістані), члени сімей загиблих тощо у Законі не визначені як пільгові категорії платників податку, тобто не мають права на підвищений розмір податкової соціальної пільги. Разом з тим при додержані вимог щодо не перевищення рівня нарахованої заробітної плати понад 680 грн. в місяць мають право на 100% податкової соціальної пільги. У разі якщо платник податку має право на застосування податкової соціальної пільги з двох і більше зазначених підстав, податкова соціальна пільга застосовується один раз з підстави, що передбачає її найбільший розмір. Наприклад, якщо платник податку одночасно є учасником бойових дій під час Другої світової війни ( право на 200% пільги) та вдівцем (право на 150% пільги), то він повинен подати працедавцю заяву, в якій вказати, яку за розміром пільгу він обирає (переважно найбільшу – 200%) та підтвердити право на одержання вибраної пільги відповідними документами.

2.6.3 Податковий кредит

Автор статті «Не забудь о налоговом кредите» Голуб Н. зауважує, що про податковий кредит раніше знали лише підприємці, оскільки їм приходилося спіткатися з законодавством про податок на додану вартість, де вперше й з’явився цей термін. Суть податкового кредиту у тому, що платник податку – фізична особа може отримати грошову компенсацію з державного бюджету на суму деяких витрат, понесений на протязі податкового року.[41]

Норми, що регулюють право платника податку на податковий кредит, приведені у ст.5 ЗУ “Про податок з доходів фізичних осіб” від 22.05.2003 року[12]. До речі, на підставі вказаної статті затверджено Інструкцію про порядок нарахування платником податку податкового кредиту щодо податку з доходів фізичних осіб, затверджену наказом Державної податкової адміністрації України від 22.09.2006 р. №442[31]. Отже, до складу податкового кредиту платник податку – резидент має право включити наступні витрати, фактично понесені ним на протязі звітного податкового року:

1. частину фактично сплаченої на протязі звітнього податкового року суми процентів за іпотечним кредитом;

2. суму коштів або вартість майна, переданих платником податку у вигляді пожертвувань або благодійних внесків неприбутковим організаціям, зареєстрованим в Україні, у розмірі, що перевищує два відсотки, але не є більшим п’яти відсотків від суми його загального оподатковуваного доходу такого звітного року;

3. суму коштів, сплачених платником податку на користь закладів освіти для компенсації вартості середньої професійної або вищої форми навчання такого платника податку, іншого члена його сім’ї першого ступеня споріднення. Такі витрати включаються: а) при навчанні платника податку або іншого члена його сім’ї першого ступеня споріднення — до податкового кредиту одного з таких членів за їх вибором; б) при навчанні обох членів подружжя — окремо до податкового кредиту кожного, відповідно до вартості його навчання. Зазначений у підпункті “а” вибір вважається здійсненим, якщо платник податку подає податкову декларацію, у якій визначається сума таких витрат.

4. суму власних коштів платника податку, сплачених на користь закладів охорони здоров’я для компенсації вартості платних послуг з лікування такого платника податку або члена його сім’ї першого ступеня споріднення, у тому числі для придбання ліків, донорських компонентів, протезно-ортопедичних пристосувань у розмірах, що не покриваються виплатами з фонду загальнообов’язкового медичного страхування, крім витрат на:

а) косметичне лікування або косметичну хірургію (включаючи косметичне протезування, не пов’язане з медичними показаннями);

б) водолікування та геліотерапію, не пов’язані з лікуванням хронічних захворювань;

в) лікування та протезування зубів з використанням дорогоцінних металів, гальванопластики та порцеляни;

г) аборти, крім абортів, які проводяться за медичними показаннями, або якщо вагітність стала наслідком згвалтування;

д) операції з переміни статі;

е) лікування венеричних захворювань, крім СНІДу та венеричних захворювань, причиною яких стало нестатеве зараження або згвалтування;

є) лікування тютюнової чи алкогольної залежності;

ж) клонування людини або її органів;

з) придбання ліків, медичних засобів та пристосувань, оплати вартості медичних послуг, які не є життєво необхіними;

5. суму витрат платника податку на сплату за власний рахунок страхових внесків, страхових премій та пенсійних внесків страховику-резиденту, недержавному пенсійному фонду, установі банку за договорами довгострокового страхування життя, недержавного пенсійного забезпечення, за пенсійним контрактом з недержавним пенсійним фондом, а також внесків на банківський пенсійний депозитний рахунок, на пенсійні вклади як такого платника податку, так і членів його сім’ї першого ступеня споріднення;

6. суми витрат платника податку із штучного запліднення, незалежно від того, чи перебуває він у шлюбі з донором, чи ні;

7. оплати вартості державних послуг, включаючи сплату державного мита, пов’язаних з усиновленням дитини.

У Законі України “Про податок з доходів фізичних осіб” дається визначення податкового кредиту: податковий кредит — це сума (вартість) витрат, понесених платником податку — резидентом у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у резидентів — фізичних або юридичних осіб протягом звітного року (крім витрат на сплату податку на додану вартість та акцизного збору), на суму яких дозволяється зменшення суми його загального річного оподатковуваного доходу, одержаного за наслідками такого звітного року.[12]

Тепер хотілося б дати деякі пояснення щодо витрат, які платник податку-резидент має право включити до податкового кредиту:

(1) У разі, якщо за рахунок іпотечного житлового кредиту будується чи придбається житловий будинок (квартира, кімната), визначений платником податку - резидентом як основне місце його проживання, платник податку - резидент має право включити до складу податкового кредиту частину фактично сплаченої протягом звітного податкового року суми процентів за таким іпотечним житловим кредитом.

Частина суми процентів, яка включається до складу податкового дорівнює добутку суми процентів, фактично сплачених платником податку протягом звітного податкового року у рахунок його погашення, на коефіцієнт, який розраховується за формулою

К = МП / ФП,

де К - коефіцієнт;

МП - мінімальна загальна площа житла, яка дорівнює 100 квадратним метрам;

ФП - фактична загальна площа житла, яке будується (придбається) платником податку за рахунок іпотечного кредиту.

Якщо цей коефіцієнт є більше одиниці, то до складу податкового кредиту включається сума фактично сплачених процентів за іпотечним кредитом без застосування такого коефіцієнта.

Сума фактично сплачених відсотків за іпотечним кредитом повинна бути документально підтверджена платником податку наявністю договору про іпотечний кредит та платіжних документів, які свідчать про перерахування ним коштів у рахунок погашення такого кредиту протягом звітного податкового року (рахунок з відбитком каси про перерахування коштів, платіжне доручення банку з відміткою про перерахування коштів).

Податковий кредит надається не частіше одного разу на 10 років, починаючи з року, в якому об’єкт іпотеки придбався чи починав будуватися.[12],[30]

(2) Сума благодійних внесків законодавством обмежується розміром, що перевищує 2%, але не більше 5% від суми його загального оподаткованого доходу звітного податкового року.

(3) Плата за освіту не повинна перевищувати суми місячного прожиткового мінімуму для працездатної особи, встановленого на 1 січня звітного податкового року (365 гривень) помноженої на 1,4 і округленої до найближчих 10 гривень, помноженої на кількість місяців (повних та неповних) навчання на протязі такого звітного податкового року, що складає 365 * 9 місяців * 1,4 = 4590 гривень на рік.

(4) В законодавстві не пояснено, як повинні документально підтверджуватия медичні витрати. Встановлен перелік витрат на лікування, які не можуть бути віднесні до скалду податкового кредиту (ті ж стоматологічні витрати) і виключені із загального правила, що наводять на думку, що окрім договорів, чеків і т.п. для підтвердження права на податковий кредит будуть необхідні і додаткові документи (медицинські довідки), що підтверджують необхідність проведення того чи іншого лікування. Крім того, дана норма вступає в дію з початку податкового року, наступного за роком, в якому вступить в силу закон про загальообов”язкове медичне страхування. Тобто, зараз ця норма не працює.

(5) страхові суми не повинні перевищувати (в розрахунку за кожний з повних чи неповних місяців звітнього податкового року, на протязі який діяв договір страхування):

а) при страхування платника податку – суму, яка не перевищує суми мінімуму помноженої на 1,4 і округленої до найближчих 10 гривень;

б) при страхування члена родини платника податку першого ступеню споріднення – 50% від суми, визначеної в пункті «а», в розрахунку на кожного застрахованого члена сім»ї.

Якщо платник податку або члени його родини застраховані їх роботодавцем, то гранична сума , вказана вище, зменшується для відповідного застрахованої особи на суму страхових внесків, сплачених його роботодавцем на протязі такого звітного податкового року.

Податковий кредит може бути нарахований виключно резидентам, що має індивідуальний ідентифікаційний код. Загальна суми нарахованого податкового кредиту не може перевищувати суми загального оподаткованого доходу платника податку, яку він отримав на протязі звітного року у формі заробітної плати. У разі, якщо платник податку на використовував право на нарахування податкового кредиту по підсумкам звітного податкового року, то на наступні податкові роки таке право не переноситься.

Як підсумок, треба зазначити, що традиційна система оподаткування регламентується прийнятим 22 травня 2003 року Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб», який містить багато нововведень, що мають торкнутися кожного громадянина. Запропонована у Законі система стягнення податку з доходів фізичних осіб, значно відрізняється вiд колишньої системи оподаткування. А саме: введено єдину фіксовану ставку податку 13%; застосування податкового кредиту; податкові соцiальнi пільги; новий порядок перераховування податку до бюджету .

Зниження розміру ставок оподаткування доходів фізичних осіб може значно знизити рівень надходжень прибуткового податку до бюджету тому, в законі було приділено значну увагу розгляду питань розширення бази оподаткування, а саме:

1. Оподатковуванню будуть підлягати дивіденди, роялті, відсотки по депозитах, доходи від операцій з майном, доходи у вигляді оренди i т.д.

2. Пом'якшуючим фактором буде i те, що відповідно до Закону коло виплат, таких як дивіденди, відсотки, роялті, доходи від оренди майна будуть обкладатися прибутковим податком у джерела виплати остаточно i не включатимуться до загального оподатковуваного доходу. З цього виходить, що по таких виплатах не надаються соцiальнi пільги, передбачені цим Законом, що також повинно розширити базу оподатковування i, як наслідок, збільшити надходження до бюджету.

3. Соцiальнi пільги будуть надаватися не всім платникам податку, а лише при певному розмірі місячного оподатковуваного доходу (510грн.).

Виключено надання пільг деяким категоріям платників за їх професійною та галузевою належністю, а саме: для вiйськовослужбовцiв, осіб органів внутрiшнiх справ, прокуратури, судів, робiтникiв атомної енергетики.

4. Встановлені також обмеження при включенні до податкового кредиту сум, спрямованих на навчання, лікування, підготовку i перепідготовку кадрів, допомогу на поховання i т.д. Це також у визначній мiрi буде сприяти збільшенню надходжень до бюджету.

Посилення вимог до термiнiв сплати податку, а саме - обов'язкове перерахування прибуткового податку при наявності боргу по заробiтнiй платі до бюджету також дозволить зменшити витрати бюджету в частині надходжень прибуткового податку. Помірна ставка оподатковування доходів фізичних осіб буде сприяти вихованню правової культури у платників податків, змінить думку i відношення громадян до податкового законодавства, допоможе їм усвідомити обов’язковість i важливість сплати податків.

РОЗДІЛ 3. Відповідальність фізичних осіб за порушення податкового законодавства.

3.1. Загальна характеристика податкового правопорушення

Необхідність стабілізації фінансової системи, забезпечення стійкого надходження бюджетних доходів, додержання податкової дисципліни як умови якісного виконання фізичними і юридичними особами зобов'язань перед державою зумовили створення особливого напряму державного фінансового контролю - податкового контролю. Якщо говорити про наявність поняття "податкова відповідальність", враховуючи специфіку фінансових правовідносин, особливо можливість застосування державного примусу за порушення приписів, викладених у правових нормах, то, звичайно, державний примус є характерним і для податкових правовідносин, якщо один із суб'єктів таких відносин - юридична або фізична особа - платник податків порушує встановлені чинним законодавством норми. Податкові органи, діяльність яких спрямована на забезпечення режиму законності у податковій сфері, мають конкретні контрольні повноваження, у тому числі і право здійснення заходів податкового примусу, застосування до платників податків - юридичних і фізичних осіб засобів юридичної відповідальності за порушення податкового законодавства. Відповідно до Закону України "Про Державну податкову службу в Україні"[17, ст..2] здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів), а також неподаткових доходів є завданням Державної податкової служби. Іншим важливим завданням цієї служби є запобігання злочинам та іншим правопорушенням, віднесеним законом до компетенції податкової міліції, їх розкриття, припинення, розслідування та провадження у справах про адміністративні правопорушення.

Для здійснення цих завдань органам Державної податкової служби надано ряд повноважень зі здійснення податкового контролю. За його результатами у разі виявлення порушень податкові органи мають право застосовувати до фізичних осіб - порушників податкового законодавства - заходи державного примусу. Примус у сфері оподаткування можна визначити як систему встановлених законодавством заходів запобіжного, припиняючого та відновлювального характеру, що застосовуються до платників податків - фізичних осіб для здійснення контролю, забезпечення режиму законності у податковій сфері, додержання правил сплати податкових платежів та виявлення (збору) даних (інформації) про виконання платниками податків зобов'язань зі сплати податків, а у разі вчинення податкового правопорушення - застосування до останніх заходів відповідальності (фінансової, адміністративної, кримінальної).

Заходи податкового примусу можна поділити на дві групи:

1) юридичні санкції (основна група), тобто державно-примусові заходи, що є реакцією держави стосовно конкретної особи на факт протиправної поведінки;

2) державно-необхідні запобіжні і припиняючі заходи.

Запобіжні і припиняючі заходи, що застосовуються до платників податків у фінансовій сфері, як правило, передують здійсненню заходів фінансової і правової відповідальності за здійснення податкових порушень (за умови наявності складу правопорушення), тобто випереджають реалізацію фінансових санкцій, накладення адміністративних і дисциплінарних стягнень, застосування кримінального покарання. Запобіжні заходи застосовуються державними органами з метою запобігання вчиненню податкових правопорушень та контролю за правильністю внесення платниками податків відповідних платежів до бюджету та позабюджетних фондів. Отже, соціальне призначення правового примусу, вираженого в санкціях, полягає головним чином у тому, що воно призначене грати у правовій системі правоохоронну роль, тобто забезпечувати її нормальне функціонування, реальне здійснення всіх її регулятивних ознак і перш за все досягнення "ефекту гарантованого результату". Примус у праві тут націлений на те, щоб усувати аномалії, які виникають у правовій системі, приводити її у разі неправомірної ситуації в нормальний стан, впливати на осіб - порушників правопорядку.

Правовий примус існує в даному разі у межах правоохоронних відносин і виражає реакцію держави на неправомірну поведінку учасників суспільних відносин, на перешкоди, що виникають у процесі функціонування правової системи.

Ненадходження коштів до фондів і бюджетів усіх рівнів у тій кількості, на яку розраховували при плануванні бюджету, здійснюється внаслідок двох процесів:

1) правомірного обходу податків (планування податків);

2) ухилення від сплати податків.

У першому випадку в основі правомірного обходу податку лежать шляхи і можливості несплати податку, надані законодавцем, тобто зумовлені недосконалістю законодавства. Платник податку використовує прогалини законодавства, що пов'язані як з недосконалістю податкових норм, їх закріпленням, так і з ситуаціями, коли законодавець надає платникові право вибору або межі, в рамках яких останній може обрати найбільш вигідний для себе варіант (наприклад, при наданні податкового кредиту ).

Оподаткування являє собою законне відчуження з права власності. Однак право власності первинне. Всі сумніви в податковому законодавстві мають тлумачитися на користь власника, платника податку. Це є реальним виразом принципу недоторканності приватної власності і виступає гарантією від свавілля держави. Беззаперечність права платника податку на законне ухилення його від сплати податків підтверджується і судовою практикою більшості країн. У свою чергу ухилення від сплати податку - це правопорушення, що складається з невиконання або неналежного виконання платником своїх обов'язків зі сплати податку. Можна говорити, що наявність правомірного обходу податку і ухилення від оподаткування фактично є проявом переконання і примусу у сфері оподаткування. У кінцевому підсумку, якщо функції переконання реалізуються у виконанні платниками приписів податкових норм, виключаючи їх порушення, то примус пов'язаний з діяльністю податкових та інших компетентних органів. Предметом ухилення громадян та юридичних осіб від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів виступають пов'язані з об'єктом оподаткування грошові суми цих обов'язкових внесків, що підлягають сплаті на користь держави, встановлені на основі податкового закону уповноваженим органом з додержанням передбаченої Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про систему оподаткування"[9] процедури і входять до податкової системи України. Зрозуміло, що ненадходження запланованих сум податків є підставою для неможливості виконати видаткову частину бюджету, як вже зазначалося вище. Хоч певна проблема, яка стоїть перед органами держави - забезпечити ефективність, цільове спрямування, контроль та економію коштів, які спрямовуються на державні видатки.

У ФРН, наприклад, ефективним прийомом дослідження видаткової бюджетної політики є щорічна публікація "Чорної книги" - збірки 100 найбільш одіозних випадків марнотратства у використанні; податкових надходжень, що готується Спілкою платників податків або Спілкою підприємців. До книги потрапляють приклади некорисного будівництва, зайвої розкоші обробки державних установ, придбання транспорту, що дорого коштує, для керівників різних організацій, завищення оплати соціологічних досліджень, створення невиправданих структур управління, марнотратства в експлуатаційних витратах. Ухилення від сплати податків являє собою досить різноманітну групу податкових правопорушень, зміст яких полягає в невиконанні або неналежному виконанні обов'язків платників податків. Іноді при характеристиці ухилення від податків законодавець обирає як основне кваліфікуюче правопорушення лише саму спробу ухилитися від податків. Зокрема, за чинним законодавством США ознакою податкового правопорушення є навмисний характер діяння: "винний повинен мати намір своєю поведінкою порушити закон". Автор дипломної роботи, аналізуючи податкові правопорушення залежно від характеру поведінки та діяльності суб'єктів податкових правопорушень, може визначити такі їх види, як: обхід податку - правомірне уникнення сплати податку за рахунок недосконалості або можливостей, закладених законодавством; ухилення від сплати податку - правопорушення, що полягає у невиконанні або неналежному виконанні платником своїх обов'язків щодо сплати податків та обов'язкових платежів; стягнення надлишкових сум податків - навмисні дії працівників податкових органів щодо необумовленого стягнення сум податкових платежів з платників податків.

Усім видам правопорушень, у тому числі і податковим, притаманні ознаки, що виражають єдність формальних (зовнішніх) і матеріальних (внутрішніх), об'єктивних і суб'єктивних ознак, зокрема: суспільна небезпека; протиправність; винність; караність. Видимою ознакою, що випливає із самого терміна "правопорушення", є протиправність. Правопорушення завжди є порушенням права, його норм, що містять юридичні обов'язки і заборони. Правопорушення - це діяння, тобто зовнішньо об'єктивований акт, який виражається і усвідомлюється як ставлення суб'єкта до реальної дійсності, інших суб'єктів держави, суспільства. Згідно з проектом Податкового кодексу правопорушеннями у сфері оподаткування визнаються протиправні діяння (дія чи бездіяльність) суб'єктів податкових правовідносин (суб'єкта оподаткування, органу, що здійснює податковий контроль, іншого органу та/ або їх посадових осіб тощо), що призвели до невиконання або неналежного виконання правил, встановлених нормативно-правовими актами, що регулюють відносини у сфері оподаткування.

Отже, податкове правопорушення - це протиправне винне діяння (дія чи бездіяльність), що виражається у невиконанні або неналежному виконанні платниками податків фінансових обов'язків перед бюджетом, державними цільовими фондами або в порушенні органом (посадовою особою) державної податкової служби прав і законних інтересів платників податків, за яке встановлено юридичну відповідальність.

Об'єктом податкового правопорушення є суспільні правовідносини, що виникають з приводу сплати податків, інших обов'язкових платежів до бюджету та державних цільових позабюджетних фондів. У сфері податкового права такими відносинами є відносини, що регулюють встановлений порядок реалізації податкового обов'язку платником податку, порядок обчислення, сплати, стягнення податків, податкової звітності та податкового контролю. Фактично об'єктом податкового правопорушення є фінансові інтереси держави, які охоплюють процес формування (мобілізації доходів) централізованих фондів коштів. Суб'єкти податкового правопорушення. Згідно з Роз'ясненням Президії Вищого арбітражного суду України від 12 травня 1995 р.[33] відповідальність, встановлена податковим законодавством, застосовується лише до платників податків, які мають об'єкт оподаткування і зобов'язані у зв'язку з цим сплачувати відповідний податок, тобто відповідальність за правильність обчислення, своєчасність сплати податку та інших обов'язкових платежів і додержання законодавства про оподаткування покладається на платників податків та інших обов'язкових платежів. Коли обов'язки зі сплати лежать на підприємстві, що виплачує дохід (при перерахуванні прибуткового податку з громадян), суб'єктом відповідальності (за неправильне обчислення, утримання податку, несвоєчасне перерахування його до бюджету) є саме підприємство. Тому вчасно не отримані або не перераховані до бюджету суми податків, що підлягають утриманню з джерела виплати при податковому обкладанні громадян, стягуються податковими органами з підприємств, які виплачують дохід фізичним особам, у безспірному порядку з накладанням штрафу. Коли платником податку є юридична особа чи її відокремлений підрозділ, то до адміністративної відповідальності за порушення податкового законодавства можуть бути притягнуті їх посадові особи.

Відповідно до чинного законодавства платник податку може бути притягнутий до відповідальності у разі:

1) ухилення від сплати податку, іншого обов'язкового платежу. Ця група податкових правопорушень трапляється найчастіше і є найнебезпечнішою. Суть їх полягає у невиконанні чи неналежному виконанні платником податку обов'язків перед бюджетом. Проте суспільна небезпека цього правопорушення не зводиться лише до недоотримання бюджетом коштів і зростання дефіциту бюджету. Ухилення від оподаткування підриває основи ринкової конкуренції, ставить правопорушника у вигідніше становище порівняно з добросовісним платником податків. Крім того, недоплата податку однією особою покривається за рахунок інших платежів: державі доводиться збільшувати ставки чи встановлювати нові види податків;

2) заниження об'єкта оподаткування;

3) несвоєчасної сплати податку, іншого обов'язкового платежу;

4) неподання (несвоєчасного подання) податкових декларацій, розрахунків, інших документів, необхідних для обчислення податків, обов'язкових платежів до податкових органів;

5) неподання (несвоєчасного подання) до банку платіжних доручень на сплату податків, інших обов'язкових платежів;

6) недопущення перевіряючих для обстеження приміщень, що використовуються для отримання доходів тощо. Податки, інші обов'язкові платежі, не оплачені у встановлені строки, а також пеня та штрафи, застосовані до платника, визнаються податковою заборгованістю.

За наявності податкової заборгованості платник не притягуватиметься до юридичної відповідальності у разі:

1) надання йому відстрочення (розстрочки) на умовах податкового кредиту;

2) списання податкової заборгованості, яке провадиться у випадках, передбачених законами України;

3) реструктуризації податкової заборгованості, що здійснюється відповідно до законодавства України.

3.2. Фінансові санкції за порушення податкового законодавства

Запобігання податковим правопорушенням не завжди веде до очікуваних наслідків, тому особливого значення набувають питання регулювання покарань за здійснення податкових проступків та злочинів.

Застосування санкцій можна класифікувати за кількома підставами.

За характером впливу:

безпосереднє покарання - санкції, що впливають безпосередньо на платника, його майновий стан (позбавлення волі, штраф, конфіскація об'єктів оподаткування тощо);

опосередковане покарання - санкції, які безпосередньо не завдають Майнових втрат платникові, проте зменшують його надходження у перспективі або обмежують його діяльність (арешт рахунку, тимчасове припинення діяльності підприємства тощо).

За галузевим характером: кримінальна, адміністративна та фінансова санкції.

До санкції фінансово-правових норм, які застосовуються у разі порушення податкового законодавства, належать: стягнення донарахованих сум податків, інших обов'язкових платежів; штрафи; пеня, адміністративні штрафи. Слід чітко зазначити, що в даному разі йдеться саме про перелік санкцій, які визначаються у фінансово-правових нормах (у даному разі податкових), однак зазначені санкції не є в чистому