Реферати українською

Роль іноземних інвестицій в економіці України - Економічна теорія -

Роль іноземних інвестицій в економіці України - Економічна теорія - Скачать бесплатно

міжнародна фінансова установа, що входить до структури Все­світнього Банку, але юридичне та фінан­сове незалежна від нього. Корпорація бу­ла створена у 1956 р. з метою сприяння розвитку приватного сектора в еконо­міці. Зараз вона являє собою фінансо­вий інститут з внесками 147 країн. Ок­рім власних коштів, МФК для реалізації програм та проектів залучає міжнарод­ний банківський капітал.

Високий міжнародний авторитет МФК дозволяє їй залучати капітал під найбільш низькими відсотками (7,5-8%). Маржа, яку стягує корпорація при наданні кредиту, становить 0,5%.

На даний момент МФК - найбіль­ший інвестор у Центральній та Східній Європі: вона фінансує у цьому регіоні світу більше 40 проектів на суму понад 1,5 млрд. доларів.

Міжнародна фінансова корпорація, як правило, кредитує до 25% вартості нових інвестиційних проектів, а також до 40% вартості проектів по модернізації. Найбільша сума, яку вона може інвесту­вати із власних коштів, - 70 млн. дола­рів. Прийнявши рішення про патронаж, МФК може залучити кредити з інших джерел.

Найменший розмір кредиту, що на­дається МФК, - 1-2 млн. доларів. Це означає, що повна вартість заходів щодо реалізації проекту повинна становити не менше 4-8 млн. доларів. Проте МФК розглядає й дрібніші проекти.

Фінансових гарантій з боку урядів МФК не вимагає, проте хоче мати тверду впевненість, що проект, який реалізуєть­ся, сприятливо вплине на економічне ста­новище країни, а не тільки фірми, що одер­жує кредит. При цьому МФК наполягає, щоб частину готової продукції дана фірма продавала за валюту. Таке правило може видатися, на перший погляд, занадто жорстким, проте його дотримання, на думку керівництва МФК, повинно слугу­вати доказом високої якості майбутніх виробів.

При реалізації проектів корпорація надає технічну та консультативну допо­могу.

Фірми, що кредитуються, зобов'яза­ні подавати щоквартальні звіти та річний фінансовий баланс. В окремих випадках представники МФК входять до складу правління об'єкта, що кредитується.

Європейський банк реконст­рукції та розвитку (ЄБРР) є міжна­родним інститутом з капіталом 10 млрд.екю. Членами Банку є 40 країн. У його роботі беруть участь Європейське еконо­мічне співтовариство (ЄЕС) та Європей­ський інвестиційний банк, представники яких входять до Ради Директорів. ЄБРР розпочав операції у квітні 1991 р. Штаб-квартира ЄБРР розташована в Лондоні.

Банк має два оперативні департа­менти: "Діловий (комерційний) Банк" та "Банк розвитку". Через "Діловий Банк" здійснюється фінансування проектів при­ватних та тих, що приватизуються, під­приємств. "Банк розвитку" фінансує проекти розвитку інфраструктури ринкової економіки, у тому числі й у банківській сфері.

Пріоритетними напрямками діяль­ності Банку є: пайові капіталовкладення, надання консультацій, позик для реаліза­ції проектів, пов'язаних з розвитком де­мократичних інститутів та ринково орі­єнтованих економік, сприяння розвитку приватного підприємництва у країнах Центральної та Східної Європи: Болгарії, Чехії та Словакії, Угорщині, Польщі, Ру­мунії, СНД та Югославії.

Не менше 60% коштів, що надають­ся Банком цим країнам, адресується під­приємствам приватного сектора та на реалізацію програм приватизації держав­них підприємств. Значна увага приділя­ється Банком вирішенню екологічних проблем.

Спектр послуг, що надаються Бан­ком, включає фінансування програм та проектів, надання довгострокових позик (максимальні строки - 10 років для ко­мерційних підприємств та 15 років для проектів по інфраструктурах), акціонування, надання гарантій та страхування, за винятком гарантій по експертних кре­дитах та зобов'язань по страховій діяль­ності. Обсяг коштів, що надаються Бан­ком на здійснення проекту або програми, як правило, не перевищує 35% їх вартос­ті.

Банк надає прямі позики або інвес­тиції на суму не менше 5 млн. екю; пере­ведення таких сум банк може здійснюва­ти через фінансових посередників. Ви­плати по них розраховуються на базі рин­кової вартості кредитних ресурсів. Зви­чайно банк не приймає валютний ризик на відшкодування.

При наданні позик комерційним підприємствам Банк не вимагає урядо­вих гарантій, але обов'язковою вимогою Банку є повне повернення позикових коштів. Причому, сума платежу містить у собі виплати, пов'язані з ризиком банку при наданні позики.

В окремих випадках Банк може за­пропонувати фінансові консультації, нав­чання, технічну допомогу. З цією метою ЄБРР співпрацює з різними консультан­тами та фінансовими радниками, які пра­цюють у країнах Центральної та Східної Європи.

Банк приймає для фінансування проекти, які роблять внесок у:

розвиток приватного сектора;

практичну приватизацію державних підприємств;

підтримку прямих іноземних інвестицій;

створення та зміцнення фінансових ін­ститутів;

реконструкцію індустріального сектора;

створення сучасної інфраструктури при­ватного сектора та ринкової економіки;

сприяння малим та середнім за розміра­ми підприємствам;

вирішення питань екології.

Звертання приватних та тих, що приватизуються, підприємств у Банк з проханням про фінансуван­ня повинні відповідати таким ви­могам:

містити бізнес-план або ТЕО, а також підписані листи про наміри сторін-учасників та експертний висновок спонсора, у якому він повинен продемонструвати добрі знання та досвід у даній галузі;

фірма-спонсор проекту повинна мати в розпорядженні і власні кошти для його фінансування;

сума запиту повинна перевищувати 5 млн. екю;

предмет і цілі інвестування повинні від­повідати пріоритетам банку, описаним вище.

Основними критеріями, що викори­стовуються Банком при прийнятті рішень про надання позик, є наяв­ність у претендентів сильних парт­нерів (спонсорів) та добре обгрун­тованого бізнес-плану. Останній по­винен містити опис основних харак­теристик проекту:

продукції чи послуг з оцінкою їх перс­пектив на ринку;

базових зобов'язань спонсорів проекту;

технології;

оцінку строків окупності інвестицій;

дані про фінансовий стан підприємства та ін.

Зараз Європейським банком рекон­струкції та розвитку в Україні фінансу­ються проекти реконструкції аеропорту "Бориспіль" та створення єдиного плодо­овочевого ринку в Києві, а також виді­лені кошти на підтримку малих та серед­ніх приватних підприємств.

ДКЦПФР разом із проектом ТАСIS має за ціль різко змінити ситуацію. На даному етапі у рамках проекту в Україні іде робота із 23 вітчизняними підприємствами, яки працюють в енергетичному секторі, електротехнічній галузі, хімічній промисловості, виробництві продуктів харчування, машинобудування та металургії. Фактично до пілотного проекту увійшли підприємства найбільш інвестиційно-привабливих галузей, що вже само по собі повинно привабити капіталовкладників.

Під час роботи з ціма підприємствами були зроблені важливі висновки, які керівники проекту поділили на дві групи. До першої увійшли корисні результати, а саме: підприємства мають великий об`єм доступної інформації, їх керівники мають бажання отримувати знання ведення звітності за Міжнародними стандартами бухгалтерського обліку, підприємства мають можливість для проведення інвестиційних проектів.

Разом з тим, були і від`ємні висновки. До них перш за все слід віднести небажання надати інформацію про діяльність підприємства. Фахівці проекту вважають, що керівництво не мають за потрібне відкривати які-небудь промислові таємниці, проте це не іде їм на користь. До того ж, стандарти української звітності дуже складні, хоча й не говорять інвесторові нічого конкретного про діяльність підприємства. Багато уваги приділяється подробицям, через що губиться головна думка.

Проте можна констатувати, що перший крок у напрямку налагодження зв`язків між українськими емітентами та західними інвесторами вже зроблен. Головним висновком роботи на сьогодні стала підготовка річних звітів усіх 23 підприємств за 1998 рік. Згідно з цим 10 з них – “Запоріжтрансформатор”, “Донбасенерго”, “Дніпроенерго”, “Каравай”, “Хімволокно”, “Одесакабель”, “Океан”, “Центренерго”, “Донецькобленерго” та “Росава” у червні поточного року були презентовані у Франкфурті та Лондоні, де їх звіти були запропоновані до уваги закордонних інвесторів.

Сучасна ситуація на ринку України.

Іноземці вклали в економіку України сущі крихти. Українським чиновникам потрібно осягати мистецтво привабливості. За експертними оцінками, Україна зможе досягти рівня ВВП 1990 року не раніше 2020 року. І це за умови, що промисловий ріст збереже хоча б існуючі темпи. Поки що, в порівнянні з минулим роком, ці темпи упали в три рази — українська промисловість почала видихатися. Західні експерти вважають, що для нормального розвитку українській економіці необхідно $80-100 млрд. протягом 10 років, тобто по $8-10 млрд. у рік.

Скільки в нас вклали:

За одинадцять років Україна залучила прямих іноземних інвестицій на суму $4745,2 млн. Цифра більш ніж скромна — Чехія за цей час одержала більш $20 млрд. Щорічні інвестиції в Польщу складають $4-5 млрд., у той час як в Україну — біля $0,5 млрд.
По обсязі іноземних інвестицій на душу населення Україна поступається навіть Албанії і Казахстану. Згідно даним американської дослідницької організації “Economist Group”, Україна по інвестиційній привабливості знаходиться в сьомому десятку країн світу.
За даними офіційної статистики, щорічний приріст надходжень іноземного капіталу в країну складає близько 15%, але це без обліку грошей, вивезених іноземцями назад. Наприклад, у першому півріччі нинішнього року іноземці “упорснули” у нашу економіку $425,5 млн., а вивезли —$186,7 млн. Настільки сумна статистика свідчить, що зі світових інвестиційних засобів наша промисловість поки відщипує жалюгідні крихти.

Хто вкладає:

По обсягах інвестицій в Україну на першому місці знаходяться США, на другому затвердився Кіпр. Однак більшість іноземних експертів вважають, що основним інвестором в економіку України все-таки є Росія, хоча офіційно вона займає п'яте місце. Якщо додати до російських інвестицій надходження з Кіпру, Ліхтенштейну, Британських Віргінських островів (відкіля переважно течуть гроші російських і українських ФПГ), то обсяги російського капіталу в Україні з лишком перекриють американські.
У російській експансії немає нічого дивного — на відміну від західних капіталістів, росіян інвестиційний клімат в Україні не лякає (у них з цим справи йдуть не набагато краще). Агресивність російського капіталу на українському ринку порозумівається ще і тим, що політичний вплив Росії на владу України набагато сильніше, ніж міжнародних фінансових організацій навроди МВФ чи Світового банку.
Портфельних інвестицій в Україні практично немає — за весь час їх обсяги не перевищили $250 млн., з яких третина надійшла до нас з офшорів.
Серед іноземних інвесторів переважають великі компанії, дрібний і середній інвестор поки ще не ризикує “пастися” у суворих степах українського інвестпростору. Іноземці відверто заявляють, що для нормальної роботи в Україні бажано мати серйозні зв'язки в кабінетах посадових осіб, а це “під силу лише забезпеченій людині”.

Звідси і типовий образ, що сформувався в Україні, іноземного інвестора - могутня транснаціональна корпорація з великими лобістськими можливостями. Саме ці інвестори (типу “Coca-Cola”) уклали найбільше великі засоби в нашу економіку, інші — так, по дріб'язку.

В інноваційні проекти і наукомісткі галузі ніхто інвестувати не поспішає, незважаючи на пільги.

Куди вкладають:
Західний капітал в основному зосередився в харчовій і тютюновій промисловості, торгівлі, фінансах, енергетиці. Тобто в галузях зі швидкою оборотністю капіталів і забезпечених ринків збуту. Ці інвестори поки розглядають свої вкладення в Україну переважно як можливість забезпечити збут продукції без митних і протекціоністських обмежень.
На жаль, приватизація не зіграла в залученні західних інвесторів істотної ролі (виключення — приватизація американцями і словаками деяких обленерго). По-перше, через численні приватизаційні скандали і перегляди результатів торгів. По-друге, через закритість самого процесу. Більшість західних інвесторів вкладали гроші в Україну через створення виробництв “з нуля” чи викуп акцій у фінансових посередників.
У росіян інші мотиви інвестування в Україну. Їх цікавлять, насамперед, стратегічні промислові підприємства по переробці сировини, головним чином, нафти. Тюменська нафтова компанія уже придбала Лисичанський НПЗ, а “ЛУКойл” — Одеський. Дуже цікавиться об'єктами газотранспортної й енергетичної системи РАО “ЄЕС Росії”. Росіяни навіть купили торік що уже дихав на ладан Львівський автобусний завод.
Частина російських капіталістів прикуповують “українське” для того, щоб замкнути технологічний ланцюжок, розірваний при розвалі Союзу. Їхні інтереси в основному зосередилися в металургійній (виробництво алюмінію), хімічній промисловості та машинобудуванні. Тому північні сусіди України орієнтуються в місцевій приватизації набагато краще західних. Якщо порівняти структуру капвкладень росіян і американців, то російські інвестиції більш істотні для нашої економіки. Тому в промисловців, що працюють у вищевказаних галузях, непогані шанси “знайти” грошика на російському ринку.
Крім працюючих інвесторів, в Україні є чимало компаній, в основному західних, котрі просто “моніторят” ринок на майбутнє. Для західних корпорацій нічого не коштує “кинути” в Україну пари мільйонів доларів, щоб “застовпити” місце. Поки ці компанії здебільшого займаються імпортом-експортом сільгосппродукції і супутніх товарів (пестициди, гербіциди і т.д.). Дуже помітними операторами зернового ринку України стали “дочки” іноземних “сільгоспмонстрів” — Cargill і Toepfer. Останнім часом у цих компаній з'являється інтерес уже не тільки до торгівлі, але і до виробництва, наприклад, зернових.
Світові тенденції інвестування обійшли Україну стороною. В інноваційні проекти і наукомісткі галузі ніхто інвестувати не поспішає, незважаючи на пільги. Занадто великі ризики...
До того ж в усьому світі не існує проблеми одержати портфельного інвестора. Українські підприємства, що бажають “продатися” частково, іноземців мало цікавлять.

Як приваблюємо і чому не йдуть...
Донедавна український уряд оперував усього лише одним стимулом для іноземних інвесторів — податковими і митними пільгами. Політика “пряника” скінчилася жалюгідно — пільги в СП відібрали раніш покладеного терміну, підмочивши і без того сумнівну репутацію України.
Утім, податкові пільги іноземцям особливо й ні до чого — в них і так серйозні переваги перед вітчизняним інвестором. Західні компанії мають доступ до передових технологій, дешевих грошей та ефективного менеджменту. По великому рахунку, ніякого спеціального відношення вони до себе не вимагають і хочуть того ж, що і місцеві інвестори.
Численні опитування іноземців із завидною регулярністю щороку демонструють ті самі проблеми, що заважають інвестуванню в Україну, — повальна корумпованість чиновників, надмірна зарегульованість економіки, відсутність захисту прав інвесторів.
Українська влада схоже визнала, що й вітчизняний і іноземний інвестор рівні у своїх правах, і нічого “особливого” іноземцям уже не пропонують. Утім, рівність іноземного і вітчизняного бізнесу чиновники розуміють досить оригінально: невідшкодоване і тим і іншим ПДВ; відмовлення визнавати експортні операції такими; заборона застосовувати податкові чи векселі просто “жартування” із позаплановими перевірками.
Багато хто в Україні вже почав розуміти, що урядовими програмами інвесторів не заманити — потрібно змінювати принципи керування економікою. Правда, з'ясовуючи причини наших “негараздів”, чиновники усе більше захоплюються опитуваннями інвесторів і роблять часом парадоксальні висновки з цілком конкретних результатів.
Існують і менш помітні, але не менш важливі причини відсутності інтересу до України з боку іноземного капіталу. Останнім часом частенько одним зі стримуючих факторів інвестиційного процесу називають негативний імідж країни на міжнародній арені. Укладачі рейтингів по корупції й економічній волі вперто не хочуть визнавати Україну правовою державою, звідси — відсутність інтересу у великих пенсійних і інвестиційних фондів до українського ринку.
Незадоволені іноземці і “закритістю” деяких галузей української економіки, штучно створеної місцевими міні-олігархами і регіональним посібником. За підтримкою регіональних українських ФПГ нерідкі випадки, коли на рівні губернаторів віддавалася команда: іноземців в область не “пущати”.
Не секрет, що західні інвестори не в захваті і від якості українського менеджменту — здобуваючи підприємство, вони найчастіше змінюють усіх менеджерів-аборигенів на нових, спеціально навчених.

Чи потрібні іноземні інвестиції...
Тільки на якісне переоснащення вітчизняного гірничо-металургійного комплексу, “який кує” основний валютний виторг, по самих скромних підрахунках, необхідно біля $10 млрд. У металургів таких грошей немає.
Достатньо просто глянути на структуру торгового балансу країни, щоб зрозуміти, що в найближчі роки очікується нова хвиля антидемпінгових розслідувань проти вітчизняних експортерів. Під обмежувальні санкції в першу чергу підпадає сировинний експорт, а якість вітчизняної продукції часто залишає бажати кращого. Унаслідок торгових обмежень країна “недоодержить” валюти від експортерів. А для експортоориєнтованої української економіки це смерті подібно.
Можна до нескінченності малювати страшні картинки економічної катастрофи в Україні, але уже сьогодні ясно — вітчизняна економіка втрачає конкурентноздатність на світових ринках. А після можливого вступу у ВТО ця тенденція перекинеться і на внутрішній ринок.
У самих українських промисловців немає ще загальної точки зору на закордонні інвестиції. Директора успішних підприємств вважають, що інвестор їм не потрібний, вистачить своїх чи засобів кредитів українських банків. Але західні технічні експерти гадають, що конкурентноздатність українських заводів тимчасова і доступних фінансових джерел не вистачить на серйозну реконструкцію виробництва.
Крім того, від іноземних інвестицій є ще і непрямий ефект — упровадження західного менеджменту і цивілізованих форм підприємництва.
Правда, як і у всякої медалі, в інвестуванні є і зворотна сторона. Є чимало аргументів проти деяких варіантів іноземного інвестування. Дуже часто великі компанії в країнах третього світу (до яким відноситься й Україна) розміщають екологічно шкідливі виробництва або виробництва товарів “групи ризику” (шкідливих для здоров'я людей). Не випадково експансія світових тютюнових компаній в Україну збіглася з початком активної боротьби з палінням у розвинутих країнах. А в Індії, наприклад, екологи вже кілька років б'ють тривогу через збільшення шкідливих речовин, що викидають в атмосферу хімічні компанії, що належать іноземним інвесторам.
Деякі корпорації викуповують задешево профільні виробництва в країнах, що розвиваються, щоб потім закрити їх, розчистивши ринок для власної продукції. Згадаємо хоча б історію з діяльністю на українських просторах одного зі світових лідерів електротехнічної промисловості.
До того ж перевантажена іноземними інвестиціями країна дуже сильно залежить від міжнародних фінансових і фондових струсів. Такі інвестиційно багаті країни, як Сінгапур, Гонконг, Південна Корея, у 1998 році повною мірою відчули всі принадності інвестиційного “шторму”.
Усі ці ризики необхідно враховувати при плануванні урядом інвестиційної політики. Іноземні інвестиції Україні, дійсно, необхідні, але “зазивати” іноземців треба з врахуванням національної економічної безпеки.

Які перспективи:

Більш за все можуть інвестувати в Україну, звичайно, росіяни. Вони приходять всерйоз і надовго, хоча нерідко і зі скандалами. Західні інвестори не особливо цікавляться нашим ринком. Підтвердження тому — чергове відмовлення США надати нам статус країни з ринковою економікою. До речі, відбулося це почасти через скарги американських інвесторів, що працюють в Україні...
Без істотного “потепління” інвестиційного клімату нові інвестори, швидше за все , до нас не прийдуть. По-перше, усі привабливі галузі вже “забиті” конкурентами, як західними, так і місцевими. Нема рації будувати в Україні, скажімо, нову тютюнову фабрику. По-друге, внутрішній споживчий ринок досить обмежений. Час недорогих інвестиційних проектів, мабуть, вже скінчився. Вкладати ж гроші в “мутне” болото нашої економіки бажаючих не так вже й багато.
Більшість вітчизняних підприємців усе-таки хотіли б бачити портфельного інвестора, щоб зберегти за собою контроль над підприємством. Але він ще довго буде обходити наш ринок стороною.
В уряду у “загашнику” залишилося усього декілька ласих шматочків — приватизація “Укртелекому” і що залишилися обленерго. Другий цікавий для іноземців проект — приватизація й обслуговування газотранспортної системи. Але отримані від іноземців гроші підуть у “скарбницю”, вони для бізнесу малоцікаві.
Непогані перспективи в інвесторів у сільське господарство (якщо буде вирішене питання про продаж землі). Але вкладати гроші в село будуть уже працюючі тут інвестори. Якщо встигнуть, звичайно. Тому що вже через рік з невеликим в Україні почнеться підготовка до президентських виборів, і приплив інвестицій за традицією заморозиться.
Утім, іноземці прекрасно обійдуться і без нас, а гроші вкладуть у ту ж Східну Європу, більшість країн якої з дня на день одержать членство в Європейському Союзі. Там для європейського бізнесу і ризики менші, і надійність вище. Чи будуть інвестувати в Росію і Казахстан, що уже визнані США і Європою країнами з ринковою економікою.
Україна в черговий раз з інвестиціями, швидше за все , “пролетить”, незважаючи на “геополітичне положення і самі родючі чорноземи”.
Цілком можливо, що через це темпи росту промисловості в найближчі два роки можуть істотно знизитися, а заодне зменшиться і приплив валюти в країну. Усе це варто було б врахувати державним чоловікам при підрахунку макропоказників і “верстці” бюджету.
Вітчизняному бізнесу, що орієнтується на іноземні інвестиції, порадимо поки розраховувати більше на власні сили, тому що закордон, швидше за все , найближчим часом не допоможе.

Висновки

Що повинен зробити український уряд, щоб до нас прийшов іноземний інвестор:

Створити систему реєстрації бізнесу у вигляді одно етапного процесу;

Зменшити кількість контролюючих органів;

Ліквідувати незаплановані перевірки усіма контролюючими органами. Незаплановані перевірки повинні провадитися лише по рішенню суду;

Припинити практику ліквідування підприємств державними органами, якщо вона не створює прямої загрози безпеці, здоров`ю людей чи навколишньому середовищу;

Зняти обмеження на придбавання та лізинг комерційної нерухомості, землі та житла;

Ліквідувати привілейований доступ до землі, державних кредитів та контактів;

Модернізувати Митний кодекс та інші торговельні закони, щоб вони відповідали світовим стандартам;

Не дозволяти усім органам державного регулювання залишати собі частину штрафів, які вони збирають;

Фінансувати із бюджету у потрібному об`ємі роботу суддів, увести обов`язкове підвищення кваліфікації судових службовців;

Прийняти Цивільний кодекс;

Прийняти Податковий кодекс;

Покращити механізм виконання судових рішень;

Прийняти Закон „Про акціонерні товариства”;

Провести адміністративну реформу;

Прийняти Закон „Про Фонд державного майна”;

Лібералізувати валютні операції, у тому числі відмінити усі обмеження, що стосуються використання іноземної валюти, отриманої від зовнішньоторговельних операцій;

Використана література:

Шевчук В. Я., Рогожин П. С. Основи інвестиційної діяльності. – К.: Генеза, 1997. – 384 с.

Бланк І. А. Інвестиційний менеджмент. – К.: МП “ІТЕМ” ЛТД “Юнайтед Лондон трейд Лімітед” (Москва - Лондон), 1995.

Газєєв М. К. Та інш. Показатели эффективности инвестиций в условиях рынка. – М.: ВНИИОЕМНГ, 1993.

“Иностранное инвестирование в Украине”. – Бізнес №47 від 19.11.2001

“Чего хочет инвестор”. – Директор №12 від 04.08.1999

“Ну где они, эти толстые инвесторы?”. – Бізнес №4 від 25.01.1999

“Искусство привлекательности”. – Бізнес№37 від 09.09.2002

“Киев, Днепр... Далее - хуже”. – Бізнес№29 від 15.07.2002