Реферати українською

Роль іноземних інвестицій в економіці України - Економічна теорія -

Роль іноземних інвестицій в економіці України - Економічна теорія - Скачать бесплатно

	20
6	Ризикові капітальні вкладення (нове будівництво, впровадження нових технологій)	25-30

Ця класифікація є складовим еле­ментом управління інвестиційним проце­сом корпорації. Важливу роль в інвес­тиційній політиці відіграє і часовий роз­поділ прибутку, коли залежно від фінан­сового становища корпорації у різні пе­ріоди керівництво задає різні норми при­бутку. У цих цілях розробляються дов­гострокові плани капітальних вкладень для використання прибутку, нагромадже­ного у сприятливі періоди, в менш спри­ятливих умовах (для компенсації капі­тальних вкладень з низьким прибутком).

Норма прибутку від інвестицій різ­них класів проектів може коливатись залежно від можливості доступу корпо­рації до вигідних об'єктів протягом різ­них періодів. Тому встановлюються межі коливання норми прибутку. Нижня ме­жа - це той мінімальний рівень, нижче якого норма прибутку не повинна падати, незалежно від того, який очікуваний об­сяг прибутку від проекту та які фінансові ресурси корпорації. Окрім мінімальної норми прибутку, звичайно встановлюєть­ся на досить тривалий період (5-10 ро­ків) також стандартна (нормальна) норма прибутку, прийнятна для корпорації.

Мінімальна норма прибутку, вказа­на у таблиці 2.2., розраховується виходя­чи з рівня прибутковості цінних паперів, ставок по довгостроковому кредиту і т. ін., оскільки вкладення інвестицій у цінні папери, банківські операції є альтернати­вою інвестиційних проектів виробничо­го характеру.

Необхідно зазначити, що мінімаль­на норма прибутку зростає зі збільшен­ням ступеня інвестиційного ризику та може сягати дуже високого рівня для вен­чурних (ризикових) проектів (25% і більше).

Окрім наведених елементів, еконо­мічний механізм повинен, по можливості, враховувати також екологічні та соціаль­ні вимоги й одночасно передбачати сис­тему субсидій, цільових дотацій, штраф­них санкцій, покликаних відігравати сти­мулюючу або стримуючу роль для тих чи інших видів інвестицій.

Міжнародний рух капіталів та інвестицій

Форми міжнародного руху капіталів та інвестицій

Міжнародний рух капіталів – це розміщення та функціонування капіталу за кордоном, передусім з метою цього самозростання, хоч і не тільки для цього. У цьому значенні слово “капітал” вживається у множині, щоб підкреслити, що рух капіталу між сторонами не однобічний і що в цьому русі бере участь капітал найрізноманітніших форм та видів.

Класификация форм міжнародного руху капіталів відображає різні боки цього процесу. Капітали вивозяться, ввозяться та функціонують за кордоном:

У формі приватного та державного капіталів, залежно від того, вивозиться він приватними чи державними організаціями та компаніями.

У грошовій та товарній формах. Вивозом капіталу можуть бути машини та обладнання, патенти та “ноу-хау”, якщо вони вивозяться за кордон як вклад у статутний капітал фірми, що там утворюється чи купується. Іншим прикладом можуть бути товарні кредити.

У короткостроковій та довгостроковій формах.

У позиковій та підприємницькій формах. Капітал у позиковій формі приносить його власникові доход переважно у вигляді відсотка по вкладах, позиках та кредитах. Капітал у підприємницькій формі приносить доход переважно у вигляді прибутку.

Обсяг функціонуючого за кордоном капіталу величезний. Тільки обсяг накопичених у світі прямих інвестицій до 1993 р. становив 2,0 трлн. дол.

Постсоціалістичні, соціалістичні країни та країни, що розвиваються, навіть такі великі, як Росія, Китай, Індія, Україна, є другорядними учасниками міжнародного руху капіталів. Ввезення капіталу помітно росте тільки у найбільш динамічних (Сінгапур, Таїланд, Китай, Турція) та найбільш перспективних з них (Росія, Туркменистан, Узбекистан, Україна).

Центр ООН по транснаціональних корпораціях виділяє чотири найбільш типові у світі випадки прямих капіталовкладень, пов`язаних з організацією виробництва товарів та послуг у зарубіжній країні:

Підприємницька діяльність за кордоном здійснюється тому, що ввезення деяких товарів та послуг у зарубіжну країну неможливе або ускладнене через різні обмеження або через властивості цих товарів і особливо послуг (де часто єдиний спосіб продати послугу покупцеві – це надати послугу на місці).

Торгівля з іншою країну ведеться без істотних обмежень, проте виробництво товарів та послуг на місці виявляється дешевшим, ефективнішим способом обслуговування цього зарубіжного ринку, наприклад, через економію на транспортних витратах.

Країна прикладення підприємницького капіталу виявляється найдешевшим місцем виробництва товарів та послуг для їх поставки на світовий ринок, включаючи й ринки країни походження інвестицій.

Замість нарощування виробництва на батьківщині з метою подальшого експорту виробництво налагоджується за кордоном передусім з тієї причини, що для деяких видів продукції, особливо технічно складних, важливі післяпродажне ослуговування, консультаційні та інші послуги, які потребують постійної присутності виробника на ринку. У цьому випадку мати власне виробництво в зарубіжній країні виявляється більш вигідно, ніж організувати там чисто збутову фірму, і, тим паче, ніж збувати продукцію через посередників.

В Україні до цього часу основною формою участі іноземного капіталу в економіці є створення спільних підприємств. Їх кількість поки що невелика й реалізація товарів і послуг, що виробляються ними, на внутрішньому та зовнішньому ринках незначна, а тому серйозно вплинути на економіку України вони поки що не можуть. Хоча вже існують і досить переконливі приклади їх фіктивності та прибуткової діяльності. У цілому ж іноземний капітал в Україні робить поки що дуже обережні кроки.

ПРІОРИТЕТНІ СФЕРИ, ЗОНИ ТА ОБ'ЄКТИ ІНОЗЕМНОГО ІНВЕСТУВАННЯ В УКРАЇНІ

Іноземний капітал сьогодні особли­во необхідний у тих сферах економіки, активізація яких допоможе вивести її з кризового стану, зняти наростаюче соці­альне напруження в суспільстві. Це насамперед виробництво продуктів хар­чування, товарів широкого попиту та по­слуг, ліків та іншої життєво важливої продукції. І справа тут не лише в тому, щоб забезпечити населення необхідними товарами та послугами, але й у тому, щоб здійснити їх імпортозаміщення, звільнивши валютні ресурси, що витрачаються зараз на імпорт товарів народного спо­живання або сировини для їх виробни­цтва.

У реконструкції та модерніза­ції за участю іноземного капіталу має потребу практично все агро­промислове господарство України, як і всіх республік колишнього СРСР, - від первинних виробничих процесів у сільському господарстві до випуску кін­цевого продукту та доведення його до споживача. Тут вкрай необхідно підняти продуктивність та знизити втрати, забез­печити більш глибоку та комплексну пе­реробку первинної сировини з метою значного збільшення виходу кінцевої про­дукції та підвищення її споживчих якос­тей. Через технологічну відсталість у аг­ропромисловій сфері економіки щорічно не доходять до споживача мільйони тонн м'яса, не використовується близько по­ловини молочного білка, пропадає до 30-40% овочів та фруктів. У величезних кількостях втрачається або нераціональ­но використовується й вирощена зернова продукція.

Зниження втрат сільськогосподарсь­кої сировини та поглиблення її переробки стосується тих сфер, де за участю іно­земного капіталу можна в короткі стро­ки одержати значний економічний ефект, зокрема шляхом створення порівняно не­великих підприємств, що не потребують великих вкладень і забезпечують швид­ку окупність початкових затрат при неви­сокому ступені ризику для іноземних ін­весторів. Бажана участь іноземного капі­талу й у переведенні агропромислового виробництва на сучасну технологічну ба­зу, в тому числі з використанням потуж­ного науково-технічного та виробничого потенціалу оборонних галузей, що підля­гають конверсії.

У великомасштабному іноземному інвестуванні зараз відчувають гостру по­требу й паливно-енергетичні галузі, що впродовж багатьох років несуть вели­чезне навантаження не тільки щодо енер­гопостачання виробництва та соціальної сфери, але й щодо забезпечення експор­ту. Залучення інвестицій з-за кордону в цю галузь було б дуже корисним при розв'язанні ряду вузлових завдань. Серед них:

активізація використання існуючого виробничого потенціалу по видобуванню та переробці енергоресурсів, особливо в тих ланках, де можна в короткі строки здобути від хорошу віддачу вкладених коштів, наприклад, при інвестуванні комп­лексу заходів щодо введення в експлуа­тацію великого масиву сьогодні недію­чих вугільних шахт Донецького, Придні­провського та Львівсько-Волинського ба­сейнів з покриттям видатків за рахунок виручки від продажу додатково видобу­того вугілля;

різке зниження питомих видатків пали­ва та енергії у народному господарстві на основі переходу до енергозберігаючих технологій;

комплексна модернізація діючих і ство­рення нових виробничих фондів і проце­сів на базі сучасної техніки та прогресив­них технологій, що забезпечують стійке зростання ефективності та безпеки ви­робництва, а також докорінне поліпшен­ня умов праці;

зниження негативного впливу металур­гійного та нафтохімічного комплексів на навколишнє середовище на основі засто­сування екологічно чистих технологіч­них процесів у виробництві, транспор­туванні та сферах споживання енергоре­сурсів.

Участь іноземного капіталу могла б істотно активізувати конверсію вій­ськового виробництва. Для цього є великі можливості. Це, перш за все, осво­єння на конверсованих підприємствах виробництва товарів народного спо­живання, машин та обладнання для агро­промислового комплексу та легкої про­мисловості, міського транспорту, літаків для цивільної авіації, нафтогазового об­ладнання, приладів медичного та еколо­гічного призначення та багато іншого, Сюди ж можна віднести інвестиційну співпрацю із зарубіжними фірмами в питанні адаптації до цивільних цілей військової електроніки, радіотехніки, вироб­ництва засобів та систем зв'язку.

Пріоритетними зонами для інозем­них інвестицій в Україні є:

Західний регіон (Львівська, Івано-Франківська, Закарпатська, Тернопільсь­ка, Волинська області), де ефективним мо­же бути створення виробництва з вико­ристанням місцевих природних ресур­сів - сірки, калійної та кухонної солі, ву­гілля, нафти та газу, а також розвиток ме­режі оздоровчих курортно-туристичних комплексів.

Донецько-Придніпровський регіон (Донецька, Луганська, Запорізька, Дніпро­петровська області), де необхідно здійс­нити реконструкцію та технічне переоб­ладнання шахт, металургійних, хімічних виробництв на базі безвідходних, маловідходних та екологічно чистих техноло­гій; дати потужний імпульс розвитку малоенергомістких виробництв серед­нього та точного машинобудування, автомобіле- та літакобудування.

Південний регіон (Одеська, Миколаїв­ська, Херсонська області), де найбільш ви­гідним є проведення реконструкції та тех­нічного переоснащення портового госпо­дарства, розвиток виробництва обладнан­ня для харчової та консервної промисло­вості, розширення мережі оздоровчих ку­рортно-туристичних комплексів.

Регіони України, забруднені внаслідок аварії на Чорнобильській атомній елек­тростанції, у яких, поряд із запроваджен­ням унікальних наукових досліджень, не­обхідно впровадити найновітніші техно­логії та здійснити комплекс заходів щодо екологічного, економічного та соціально­го відродження територій.

Одночасно з пріоритетними сфера­ми та зонами для іноземного капіталу визначаються об'єкти з особливими умовами інвестування, куди іноземні інвестиції залучаються з дозволу уряду України. До таким об'єктів належать:

підприємства атомного машинобудуван­ня;

підприємства та об'єднання паливно-енергетичного комплексу, у тому числі вугільно-, нафто- та газопереробні підпри­ємства;

об'єкти нафтопродуктозабезпечення, нафтосховища міжобласного та республі­канського значення;

підприємства залізничного, морського, річкового, авіаційного та автомобільного транспорту загального користування;

підприємства та об'єкти електроенерге­тики, гідростанції, теплоелектростанції;

об'єкти освіти, науки, що фінансуються з державного бюджету;

автомобільні дороги загального кори­стування;

метрополітени;

магістральні лінії електропередачі;

нафто- та газопроводи, трубопровідний транспорт;

соледобуванні підприємства та багато інших.

До числа пріоритетних напрямків іноземного інвестування слід віднести й створення в Україні сучасної інфра­структури, включаючи транспорт, тех­нічно оснащене складське господарство, телекомунікації, ділову інфраструктуру (офіси, ділові центри, банки даних та інші об'єкти) та побутовий сервіс. Без цього практично неможливі перехід до повно­цінного ринку та широкий розвиток між­народної інвестиційної діяльності. Розви­ток цієї сфери не тільки актуальний, але й досить привабливий для зарубіжних інвесторів, оскільки в ній, як правило, у відносно короткі строки окупаються початкові затрати й одночасно створюєть­ся сприятлива матеріальна основа для по­дальшої ділової активності іноземного ка­піталу. Акцент на коротких строках окуп­ності початкових витрат при розгляді пріоритетів іноземного інвестування про­диктований відомими причинами. Сьогод­ні, як ніколи, потрібна швидка віддача від вкладених коштів з тим, щоб максималь­но сприяти найшвидшому виходу еко­номіки з кризового стану. У той же час це буде піднімати авторитет міжнарод­ної інвестиційної співпраці на території СНД. Поруч із зазначеними сферами, зо­нами та об'єктами для пріоритетного за­лучення іноземного капіталу все більшо­го значення та актуальності набувають екологічні проблеми національного, ре­гіонального та глобального характеру. Інвестиції формують виробничий потенціал на новій науково-технічній базі й зумовлюють конкурентні позиції на сві­тових ринках. При цьому далеко не ос­танню роль для багатьох держав, особли­во тих, що вириваються з економічного та соціального неблагополуччя, відіграє залучення іноземного капіталу у вигляді прямих капіталовкладень, портфельних інвестицій та інших активів.

Особливу роль в активізації інвес­тиційної діяльності повинно мати страху­вання інвестицій від некомерційних ризи­ків. Важливим кроком у цьому напрямку стане приєднання України до Багатосто­роннього агентства по гарантіях інвести­ціям (БІГА), що здійснює їх страхування від політичних та інших некомерційних ризиків. Капітал, що інвестується в Ук­раїну, зможе застрахуватись від ризику громадянської війни та експропріації, втрат від переведення української гривні в іншу валюту, від недотримання українським урядом узятих зобов'язань. Гарантії БІГА поширюються на прямі та портфельні інвестиції, середньо- та довго­строкові позики.

Для забезпечення доступу інозем­них інвесторів до інформації про стано­вище на українському ринку інвестицій необхідне створення державного інфор­маційного центру сприяння інвестиціям, що формує банк пропозицій української сторони щодо об'єктів інвестування. Створення такого банку даних особливо важливе для регіонів, яким самостійний пошук зарубіжного інвестора не під силу через нерозвиненість їх ділової інфра­структури.

Залишається невирішеною пробле­ма забезпечення зарубіжних інвесторів інформацією про чинне стосовно інозем­них інвестицій законодавство. Тексти за­конів та інструкцій недосяжні для озна­йомлення. Практично немає єдиного під­ходу до статусу та відміни попередніх законів, тому важко визначити, які зако­ни зберігають чинність, а які були ану­льовані. Щоб дати зарубіжним інвесто­рам уявлення про правовий режим в Україні стосовно іноземного капіталу, по­трібно організувати регулярний випуск бюлетеня, що містить відповідну інфор­мацію кількома мовами.

В Україні інвестиції можуть здійсню­ватись шляхом:

створення підприємств з пайовою учас­тю іноземного капіталу (спільних підпри­ємств);

створення підприємств, цілком належ­них іноземним інвесторам, їх філіалів;

придбання іноземним інвестором у власність підприємств, майнових комп­лексів, будівель, споруд, паїв участі в під­приємствах, акцій, облігацій та інших цін­них паперів;

придбання прав користування землею та іншими природними ресурсами, а та­кож інших майнових прав;

надання позик, кредитів, майна та май­нових прав і т. ін.

Однак, незважаючи на всі зусилля (або, швидше, заклики) державних орга­нів, притік підприємницького капіталу в Україну невеликий.

Проблема полягає у стимулюванні ефективного притоку іноземного капіта­лу. У зв'язку з цим постає два питання: по-перше, у які сфери притік має бути обмежений, і, по-друге, у які галузі та в яких формах слід насамперед його залу­чати.

Україна дуже зацікавлена у прито­ці прямих інвестицій, оскільки вони не збільшують зовнішній борг (а навпаки, сприяють одержанню коштів для його погашення), забезпечують ефективну ін­теграцію національної економіки у світо­ву завдяки виробничій та науково-тех­нічній кооперації, слугують джерелом ка­піталовкладень, причому у формі сучас­них засобів виробництва, залучають віт­чизняних підприємців до передового гос­подарчого досвіду.

На наш погляд, іноземний капітал може мати доступ у всі сфери економіки (за винятком тих, що перебувають у дер­жавній монополії) без шкоди для націо­нальних інтересів. Галузеві обмеження повинні поширюватись тільки на притік прямих інвестицій у галузі, пов'язані з безпосередньою експлуатацією націо­нальних природних ресурсів (наприклад, трубопроводи, видобувні галузі, придбан­ня у власність землі), у виробничу інфра­структуру (енергомережі, дороги і т.ін.), телекомунікаційний та супутниковий зв'язок, галузі ВПК.

Зарубіжний капітал у формі підпри­ємств із 100-відсотковою іноземною участю доцільно залучати у виробництво та переробку сільськогосподарської про­дукції, виробництво будівельних матеріа­лів, будівництво (у тому числі житлове), для випуску товарів народного спожи­вання, у розвиток ділової інфраструктури. Через спільні підприємства Україна могла б отримати доступ до нових техно­логій, їх формування доцільно в тих самих галузях, що й підприємств зі 100-відсотковою іноземною участю, а також у галузі наукомістких виробництв, при приватизації оборонних підприємств, що підлягають конверсії, та у сферах діяльнос­ті, які ми називаємо "екологозберігаючими".

Притік портфельних інвестицій слід стимулювати у всі галузі економіки. Во­ни забезпечують притік фінансових ре­сурсів без втрати контролю української сторони над об'єктом інвестування. Це перевага для країни, насамперед, такої, що пов'язана з видобуванням ресурсів надр. Проте сьогодні залученню портфельних іноземних інвестицій приділяється мало уваги, й їх в Україні практично немає.

По даним державної комісії по цінним паперам та фондовому ринку , сьогодні в Україні функціонують 35,5 тис. суб`єктів підприємницької діяльності, які мають акціонерну форму власності. На початок 1999р. загальний об`єм емісій акцій, зареєстрованих Комісією, складав 24,264 млрд. грн., у тому числі в 1997р.- 9,87 млрд. грн. Та в 1998р. – 12,24 млрд. грн. Проте із загального об`єму випуску акцій лише 21% складає частку реально залучених коштів, інші 79% - емісія прі проведенні корпоратизації, акціюванні державних підприємств та зростанні статутного фонду підприємства в результаті індексації основних фондів. Тобто і досі в нашій країні не вирішені головні задачи процесу зміни власності – надходження інвестицій на підприємства та формування реального ефективного власника. Саме з цієї причини дуже важливим сьогодні є питання підвищення рівня зацікавленості інвесторів в українських підприємствах шляхом підвищення активності емітентів на вітчизняних та закордонних ринках цінних паперів.

Відповідно до досвіду залучення інвестицій, для значного покращення положення, внутрішніх засобів в нас недостатньо і тому основні надії покладають на закордонних капіталовкладників. Проте іноземний інвестор погоджується вкладувати кошти тільки на визначених умовах, які вітчизняні емітенти не в змозі повністю забезпечити. Головною ціллю цих умов є перехід до Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку (МСБО), тобто складання звітності “язиком”, який розуміє іноземний партнер. Незадовго ДКЦПФР введе нові національні стандарти бухгалтерської звітності, що стане важливим кроком на шляху поліпшення інвестиційного клімату. Зокрема, з лютого 1998р. в Україні працює проект ФІНУК 9701, який фінансується програмою Європейського Союзу ТАСIS. Його основними завданнями є розробка пілотних проектів фінансової звітності вітчизняних підприємств на основі МСБО, а також аналіз перспектив залучення іноземних інвестицій в українську економіку.

ФАКТОРИ, ШО ПЕРЕШКОДЖАЮТЬ ПРИТОКУ КАПІТАЛУ ТА ІНОЗЕМНИХ ІНВЕСТИЦІЙ В ЕКОНОМІКУ УКРАЇНИ

Інвестори розраховують, що їх необхідно інформувати про стратегію підприємства та його задачи, про тактику керівництва, про результати фінансової діяльності , про фінансову політику та розміри очікуваного прибутку, щоб запобігти неприємних сюрпризів. Особливу увагу необхідно приділяти квартальним та річним звітам. При цьому останні повинні бути детальними, поширюватися серед інвесторів вчасно, а не через вісім місяців, повинні регулярно поновлюватися та не бути єдиною нагодою на потязі року для зустрічі з інвестором. Взагалі інформаційні матеріали повинні видаватися згідно американського та британського стандартам бухгалтерської інформації, а в країнах з високим рівнем інфляції, до яких належить і Україна, необхідно приводити дані, які надають можливість в подальшому проводити порівняльний аналіз поданих результатів. До того ж інформацію необхідно подавати в єдиній формі, написаною грамотно та з якісним перекладом.

Таким чином, на погляд інвесторів, підприємства повинні брати ініціативу у спілкуванні з ними на себе, а не обмежуватися лише відповідними діями на їх запити та виконанням обмеженого кола основних заходів. Підприємство повинно бути у постійному контакті з капиталовкладниками, а найбільш великим з них пропонувати індивідуальні зустрічі з керівництвом. Емітенту корисно мати корпоративний сайт в Інтернеті, але спочатку необхідно налагодити роботу більш простих каналів спілкування з інвесторами, використовуючи які можливо повністю задовольнити основні інформаційні потреби. Велике значення має презентація результатів діяльності підприємства в Лондоні, а також інших фінансових центрів.

Необхідно зазначити, що у багатьох західних інвесторів, відповідно даних проекта, український ринок не викликає оптимізму. Головними перешкодами розвитку інвестиційної діяльності вважаються макроекономічні проблеми. Це насамперед стосується застарілого законодавства, що регулює підприємництво, бюрократизму, постійних переслідувань інвестиційних інспекторів та аудиторів, криміналізації економіки, а також багаточисельних проблем, які виникають під час створення компаній. Звертається увага і на низький рівень володіння англійською та німецькою мовами.

Потенційно Україна може бути од­нією з провідних країн прикладення пря­мих та портфельних іноземних інвести­цій. Цьому сприяє її величезний внутріш­ній ринок, порівняно кваліфікована й вод­ночас дешева робоча сила, значний нау­ково-технічний потенціал, великі природ­ні ресурси та наявність інфраструктури, хоч і не надто розвиненої. Проте притоку в інвестиційну сфе­ру приватного національного та іноземно­го капіталу перешкоджають політична нестабільність, інфляція, недосконалість законодавства, нерозвиненість виробни­чої та соціальної інфраструктури, недо­статнє інформаційне забезпечення. Взаємопов'язаність цих проблем посилює їх негативний вплив на інвестиційну ситуа­цію. Особливого значення для посилен­ня інвестиційної активності набувають законодавчі гарантії для інвесторів. За­кон про іноземні інвестиції гарантує їх від примусових вилучень (націоналізації, реквізиції або конфіскації), окрім перед­бачених законодавчими актами виняткових випадків і тільки в суспільних інте­ресах.

Проте механізми реалізації право­вих гарантій поки що недостатньо відпра­цьовані. До того ж відсутні достатні судо­ві засоби для забезпечення дотримання законних прав інвесторів та врегулю­вання спорів. Окрім того, для іноземних інвесторів більш приваблива така інстан­ція для вирішення суперечок, яка не залежала б від уряду країни-господаря. У зв'язку з цим велике значення надаєть­ся приєднанню України до багатосторон­ньої конвенції по врегулюванню інвести­ційних спорів між державою та фізич­ними і юридичними особами інших країн. Конвенція передбачає можливість звер­нення іноземних інвесторів до юрисдик­ції Міжнародного центру по врегулюван­ню інвестиційних спорів.

Законодавство України, що присвячене регулюванню інвестиційної діяльності, на жаль, важко назвати стабільним. Проте, відсутність такої стабільності свідчить, скоріш за все, про його розвиток, за винятком поодиноких випадків.

Так все таки, що ж має на увазі український законодавець під терміном “інвестиція”? В ст.1 Закону України “Про інвестиційну діяльність” від 18.09.91 г. № 1560-XII визначено, що інвестиціями є усі види майнових та немайнових цінностей, що вкладаються в об`єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті чого створюється прибуток або досягається соціальний ефект.

Такими цінностями можуть виступати:

Грошові кошти, цільові банківські внески, паї, акції, інші цінні папери;

Рухоме та нерухоме майно (будівлі, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності);

Майнові права, що виходять з авторського права, досвід та інші інтелектуальні цінності;

Сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, які оформлені у вигляді технічної документації, навиків виробничого досвіду, що необхідні для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентовані (ноу-хау);

Право користуватися землею, водою, ресурсами, спорудами, будівлями, обладнанням, а також інші майнові права;

Інші цінності;

Як видно, законодавець не встановив виключний перелік, що дозволяє поширювати його.

Термін “соціальний ефект” має різні ступені конкретизації. У вузькому сенсі це – поліпшення умов праці та побуту людей.

Що до умов праці, то корисний результат у сфері виробництва досягається за допомоги застосування нової техніки, яка відіграє важливу роль у забезпеченні техніки безпеки, використанні системи охорони праці, поліпшенні санітарних, економічних та естетичних умов, зниженні виробничих шумів і т. і.
У більш широкому розумінні соціальний ефект, окрім названих сфер та результатів, поширюється практично на всі аспекти життя людини, її матеріальний та духовний достаток. Існують подібні класифікації соціальних результатів, до яких відносяться забезпеченість людей їжею, одягом, житлом, медичним обслуговуванням, культурою т. і.
Основним документом, який регулює питання щодо іноземного інвестування в Україні, є Закон України “Про режим іноземного інвестування” від19.03.96 р.
№ 93/96-ВР. У цьому законі у окремій статті вказані види іноземного інвестування, тобто уточнюється перелік, який був приведен у ст.1 Закону України “Про іноземні інвестиції”. У часному випадку, іноземні інвестиції в Україні можуть здійснюватись у вигляді:

Іноземної валюти, яка визнається конвертованою Національним банком України;

Валюти України – при реінвестиціях у об`єкти первісного інвестування чи у інші об`єкти інвестування згідно до законодавства України при умові виплати податку на прибуток;

Любого рухомого та нерухомого майна та зв`язаних з ним майнових прав;

Акцій, облігацій, інших цінних паперів, а також корпоративних прав (прав власності на долю (пай) у статутному фонді юридичної особи, створеного згідно до законодавства України або законодавства інших держав), які виражені у конвертуємій валюті;

Грошових вимог та прав на вимоги виконання договірних зобов`язань, які гарантуються першокласними банками та виражені у конвертуємій валюті, підтвердженої згідно до законів (процедур) держави-інвестора або міжнародних торгівельних звичаїв;

Любих прав інтелектуальної власності, вартість яких у конверуємій валюті підтверджена згідно законам (процедурам) держави-інвестора або міжнародних торгівельних звичаїв, а також експертної оцінки в Україні, включаючи легалізовані в Україні авторські права, права на винахід, корисні моделі, товарні знаки, “know-how” та ін.;

Права на ведення господарчої діяльності, включаючи права на користання надрами та природними ресурсами, які надаються згідно до законодавства або договорів, вартість яких у конвертуємій валюті підтверджена згідно до законів (процедур) держави-інвестора або міжнародних торгівельних звичаїв;

Об`єктом нарікань став Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств” у редакції Закону України від22.05.97 г. № 283/ 97-ВР. Виказуючи свій погляд щодо використання окремих його положень, Державна податкова адміністрація України видала лист від 30.06.98 р. № 7818/10/22-0417 (“Бізнес”, № 41). Податкова адміністрація стоїть на тому, що заборгованість у іноземній валюті по внескам до статутного фонду підприємства із іноземними інвестиціями підлягає перерахунку. При цьому результат цього перерахунку повинен включатися або до валових доходів, або до валових витрат такого підприємства. Динаміка курсу української валюти не дозволяє навіть і думати про витрат. Отож, навіть не здійснюючи якої-небудь господарчої діяльності, СП мають платити до бюджету податок на прибуток. Проте бажаючих сплачувати такі податки багато не набереться. Доволі зрозумілим у такий ситуації виглядає бажання деяких податкових “оптимізаторів” знайти спосіб звільнення від оподаткування. А якщо такого способу нема, то хоча б зробити його ілюзію, не забуваючи покритикувати фіскальну політику податкових органів.

Ще однією податковою фантазією можна назвати віднесення курсової різниці від погашаємої заборгованості по внескам до статутного фонду СП до емісійного доходу. Поглянемо до п.1.27 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, яким дано слідуюче визначення емісійного доходу: “Емісійний доход – сума перевищення доходів, отриманих підприємством від первісної емісії (випуску) особистих акцій та інших корпоративних прав над номіналом таких акцій (інших корпоративних прав)”.
Ніякого перевищення від емісії корпоративних прав над їх номіналом не сталося. Який об`єм валютних коштів повинні були внести, такий і внесли. А курс перерахування вказан у статутних документах та в інформації про емісію (якщо вона є).

Не варто говорити про яку-небудь оригінальність України. Все, що треба зробити інвесторам, - це своєчасно внести свою частку статутного фонду. А якщо вони бажають мінімізувати податкові ризики, то зробити це необхідно у тому кварталі, коли пройшла реєстрація підприємства. При цьому за несвоєчасне виконання своїх обов`язків до інвестора можуть бути залучені фінансові санкції, що передбачено Законом України “Про господарчі громади” (ст.33, 52). Та і зберігати валюту на своєму рахунку довго не варто. Погодьтеся, потрібно бути “справжнім” економістом, щоб тримати гроші мертвим вантажем цілий квартал, а під кінець ще податок на прибуток заплатити.
Вже деякий час у засобах масової інформації з`являються свідоцтва про указ президента, що готується, яким перетбачається виключати курсову різницю із об`экта оподаткування. Як з`ясувалося, ініціатива належить банківським закладам. Зрозуміти їх неважко: частка активів (а вона не маленька), що виражена у іноземній валюті, постійно перераховується, тим самим збільшує базу оподаткування. При цьому банки підтримує сама податкова адміністрація (виключне явище). Остання з`явилася набагато розумнішою, ніж того бажали. Проаналізувавши дебіторсько-кредиторську заборгованість у рамках національної економіки, податкова адміністрація легко виявила, що кредиторська заборгованість, виражена у валюті, на ступінь перевищую дебіторську. Це означає, що у минулому податковому періоді платники податків віднесли до складу валових витрат міліардні суми. А це реально недоотримані до бюджету кошти.

Не слід забувати і про можливу відміну валютного коридору, і про “заплановану” емісію, що призведе до падіння курсу гривні, а значить, і до росту втрат по курсових різницях до катастрофічних розмірів. Невинесення їх до валових витрат рівнозначно загибелі підприємства.

Серйозні питання викликає стиму­лювання притоку іноземних інвестицій шляхом надання їм пільгового режиму в порівнянні з національними. Залучаю­чи іноземний капітал, не можна допус­кати дискримінації стосовно національ­них інвесторів. Не слід надавати підпри­ємствам з іноземними інвестиціями по­даткові пільги, яких не мають українські, зайняті в тій самій сфері діяльності. Як показав досвід, такий захід практично не впливає на інвестиційну активність іно­земного капіталу, але приводить до ви­никнення на місці колишніх вітчизняних виробництв підприємств із формальною іноземною участю, що претендують на пільгове оподаткування.

Притоку іноземного підприємниць­кого капіталу в Україну заважають і при­чини здебільшого суб'єктивні. Це - процві­таюче в Україні піратство в галузі інте­лектуальної власності, бюрократизм та корупція. Це, зрештою, труднощі зі зв'яз­ком, офісами, готелями, візами і т. ін.

Ці об'єктивні та суб'єктивні причи­ни впливають на інвестиційну ситуацію, яка оцінюється як не дуже сприятлива.

ІНВЕСТИЦІЙНИЙ РИНОК УКРАЇНИ ТА ЙОГО УЧАСНИКИ

Інвестиційна діяльність нерозривно пов'язана з розвитком інституційної структури інвестиційного ринку. На даний момент склад учасників інвес­тиційного ринку України можна уза­гальнено окреслити так:

Українські підприємства, на виробничій базі яких реалізуються інвестиційні про­екти. Вони вкладають свої фінансові кош­ти в основні фонди.

Інвестори - банки та інші фінансові організації - українські та зарубіжні, що здійснюють кредитування проекту та взаєморозрахунки між його учасниками.

Зарубіжні компанії, що надають техно­логії та обладнання, свої збутові мережі на світовому ринку, управлінський досвід, досвід підготовки та перепідготовки пер­соналу.

Проектні та будівельні організації, що забезпечують виконання проектних та бу­дівельно-монтажних робіт.

Адміністрація -державна, регіональна, галузева, місцева, що створює певні умови для учасників інвестиційного процесу.

Інвестори - фізичні та юридичні особи, у тому числі інституційні інвестори (ін­вестиційні фонди, пенсійні фонди, довірчі товариства, страхові компанії і т.ін.), що мають вільні кошти.

Посередники - юридичні особи, діяль­ність яких тісно пов'язана з наданням професійних послуг з опосередкування діяльності на інвестиційному (фондово­му) ринку емітентів та інвесторів.

Держава, яка шляхом прийняття зако­нодавчих актів та відповідних державних органів визначає умови правового регу­лювання діяльності фондового ринку з метою підтримання його ефективного функціонування та захисту його учасни­ків.

Учасники фондового ринку, які на до­бровільних засадах можуть об'єднувати­ся в організації, що саморегулюються та набувають статусу саморегульованих в умовах державної реєстрації.

Організації, що саморегулюються, само­стійно визначають умови діяльності своїх учасників шляхом встановлення міні­мальних стандартів поведінки та етики, стандартів по операціях на фондовому ринку. Держава сприяє створенню таких організацій - учасників фондового рин­ку.

Кожен з перелічених учасників ін­вестиційного ринку відіграє певну роль в інвестиційній діяльності, привносячи в неї свій досвід та засоби (природно-географічні, людські, виробничі, інтелек­туальні, організаційно-управлінські мож­ливості, фінансові ресурси). Використан­ня цих можливостей вимагає розуміння їх ролі в інвестиційному процесі.

Відсутність у багатьох українських керівників елементарних знань про укра­їнські та міжнародні організації, що здійс­нюють інвестиційну співпрацю з україн­ськими підприємствами, про порядок "дос­тупу" до їх кредитних ліній та вимог, що пред'являються ними, є однією з причин того, що в умовах гострої нестачі інвес­тиційних ресурсів навіть виділені цими організаціями кредити використовуються далеко не повно.

ЗАРУБІЖНІ ІНВЕСТИЦІЙНІ ІНСТИТУТИ

Інвестиційна компанія "Нафтоенергоінвест" - є акціонерним товариством закритого типу. Засновни­ками цієї компанії є Українські фірми з іноземними капіталами - Фінансова ком­панія "Інвелл Україна" та компанія "Нафтоенерго", що здійснює і переробку сирої нафти, і торгівлю нафтопродуктами.

На сьогодні ряд міжнародних орга­нізацій надають допомогу становленню ринкових структур у нашій країні, здій­снюючи технічне сприяння, підготовку кадрів, консультативні послуги, надаючи кредити і т.ін. Серед них - установи ООН, Європейського Союзу, групи Все­світнього банку, Європейський банк ре­конструкції та розвитку, Міжнародний ва­лютний фонд (МВФ) та інші. Кожна з цих організацій ставить перед потенцій­ними партнерами певні вимоги до оформ­лення передінвестиційної документації, про які українська сторона повинна мати уявлення.

Всесвітній банк - міжурядова ус­танова, котра сприяє економічному роз­витку країн-членів.

Основними структурними підрозді­лами Всесвітнього банку є дві самостійні в юридичному та фізичному відношенні організації: Міжнародний банк реконст­рукції та розвитку (МБРР) та Міжнародна асоціація розвитку (МАР). Окрім МБРР та МАР у групу Всесвітнього бан­ку входять Міжнародна фінансова корпо­рація (МФК) та Міжнародне інвести­ційне гарантійне агентство (МІГА).

Пріоритетними напрямками інвес­тиційної активності Всесвітнього банку є проекти в галузі сільського господарст­ва, енергетики, промисловості, охорони здоров'я, розвитку міського господарст­ва, водопостачання, зв'язку.

Майже 90% виділених позик та кредитів передбачають надання техніч­ної допомоги, що фінансується Всесвіт­нім банком.

Технічна допомога, що фінансується з коштів Всесвітнього банку, включає дві категорії послуг:

а) інженерно-консультаційні послуги, у тому числі проведення аналізу технічної реальності проекту, проектування та керівництво будівельними роботами;

б) адміністративно-організаційна до­помога, включаючи оцінку визначеної по­літики та аналіз організаційної структу­ри, сприяння в керівництві, технічну під­готовку.

Важливим елементом технічної до­помоги Всесвітнього банку є техніко-економічні обґрунтування, що виконуються при підтримці програми розвитку ООН. Ці роботи нерідко завершуються затверд­женням проектів, що фінансуються з кош­тів МБРР та МАР.

Міжнародний банк рекон­струкції та розвитку (МБРР) бувстворений одночасно з Міжнародним ва­лютним фондом за рішенням валютно-фінансової конференції ООН, що відбу­лась у м. Бреттон-Вуд (Нью-Гемпшир, США) у 1944 р. На даний момент його членами є 152 країни. Згідно з його Ста­тутом основним завданням МБРР є сти­мулювання економічного розвитку країн, що розвиваються, шляхом надання їм довгострокових позик (як правило, на 15-20 років).

Позики надаються тільки на вироб­ничі цілі після ретельного аналізу можли­востей їх погашення країною-боржником та, як правило, під державні гарантії (на­дання позик не супроводжується умовою використання кредитного капіталу на закупки у певних країнах-членах). Від­соткова ставка, що стягується МБРР при наданні позик, пов'язана з вартістю одер­жання коштів на ринках капіталу та змінюється кожних шість місяців.

Міжнародна асоціація розвит­ку (МАР) була створена у 1960 р. для вирішення тих самих завдань, що й МБРР, але стосовно найменш розвинених країн світу. Членами МАР можуть бути всі країни, що є членами МБРР. Зараз МАР нараховує 138 країн-членів. Основним джерелом, за рахунок якого формується її бюджет, є внески по підписці, додаткові внески розвинених країн-членів та відрахування з прибутку МБРР. МАР надає кредити на умовах, менш обтяж­ливих для економік країн, що розвива­ються, в порівнянні з умовами позик МБРР, частина наданих кредитів без­процентні. Правом отримання кредитів МАР користуються тільки країни з річ­ним обсягом валового національного продукту на душу населення не вище 650 дол. (у цінах 1988 p.). Безпроцентні кредити МАР надаються тільки урядам країн-членів на строк 35-40 років з пільговим періодом 10 років.

Міжнародна фінансова корпо­рація (МФК) -

Назад

---