розділяють його весілля). З цієї причини він стає злобним і дратівливим. У
наркомана може бути і рухове збудження. Абстинентний стан (наркотичне голодування)
протікає важко. При цьому відмічається різка зміна настрою, інтенсивне пото- і
слиновиділення, блювота, біль у м'язах і суглобах, появляється страх смерті.
Для підлітків характерним є: раптова утрата інтересу до навчання, важке
пробудження вранці, розсіяність, неуважність, немотивована подразливість, зміна
кола знайомих, поява нових друзів, з якими вони не знайомлять батьків (як правило,
такі друзі не заходять в квартиру, а викликають підлітка на вулицю), виникнення
грошових боргів, продаж сімейних цінностей або перепродаж речей для отримання
власних грошей.
У подібних випадках різко проявляється така особливість наркоманів як егоїзм. При
цьому вони прагнуть задовольнити свої бажання будь-якими шляхами і способами, не
зупиняючись навіть перед порушенням норм моралі і права. Крім цього, у них
відмічаються й інші соціальні пороки – знущання над тваринами, безглузде
знищення матеріальних і культурних цінностей, азартні ігри, хуліганство, статева
розпущеність тощо.
У них спостерігається відсутність почуття любові до батьків, поваги до вчителів і
однолітків. Поряд з цим відмічається збільшення конфліктних ситуацій з близькими,
учителями, ровесниками, зниження продуктивності в різного роду діяльності. Багато
із них агресивні і жорстокі. Якщо людина вживає наркотики тривалий час, у неї
з'являються характерні зовнішні ознаки: виснаження, загальна старезність та інші
ознаки (падіння ваги порівняно з нормою, облисіння, суха шкіра жовтуватого
кольору, чисельні зморшки, очі з незвичайною зміною величини зіниць, поява
жовтизни на зубній емалі або швидке руйнування зубів, зміна в темпу мови
(прискорена чи сповільнена)).
Якщо наркотики вводились шляхом ін'єкцій, то на шкірних покривах різних областей
тіла є чисельні сліди уколів, рубці та шрами.
При наявності знань ознак поведінки наркоманів легко можна виявити
споживачів-початківців. Вже при постановці на облік неповнолітніх і молоді, які
схильні до правопорушень, а також осіб із групи ризику. [10,
с.332-333].
1. Наркоманія як соціально педагогічна проблема
1.5. Зміст профілактики проявів наркоманії серед дітей та молоді
Психологічна реабілітація залежних від наркотичних речовин осіб – справа
надто складна. Насамперед це пов’язано з функціонуванням міцної системи
психологічного захисту, яка впливає на рівень мотивації самозміни. Останній є, як
правило, недостатнім для того, щоб активно працювати над змінами у сфері вживання
наркотичних речовин.
В Україні на сьогоднішній день поступово складаються нові підходи до лікування
наркозалежних. Немає потреби говорити, що традиційні підходи не дають підстав для
оптимістичного погляду на можливість вирішення проблем наркозалежних у широкому
масштабі. Після дезінтоксикації і запропонованої у наркологічних
закладах психологічної допомоги переважна більшість осіб, що страждають від
наркотичної залежності, повертаються до вживання. Із впевненістю можна сказати, що
чітких програм психологічної реабілітації, які, крім теоретичної стрункості, могли
б свідчити про практичні результати, надто мало.
Мета даної роботи – познайомити читача із програмою психологічної
реабілітації, яка працює в існуючих сьогодні реабілітаційних центрах (РЦ) і
базується на сучасних уявленнях про лікування наркотичної залежності методами
психологічного впливу.
Досвід зарубіжних дослідників і наш власний досвід свідчать про те, що
найбільш ефективним є поєднання існуючих способів психотерапевтичного впливу. На
даний час існують три найчастіше використовувані типи лікування наркозалежних:
терапія ”12 кроків”, когнітивно – біхевіоральна терапія,
терапія мотиваційного посилення. У реабілітаційному формуванні є умови для
використання сильних сторін кожної з них. Акцент на тому чи іншому типі лікування
залежить від професійних поглядів, освіченості, досвіду фахівця. Фахівець може
користуватися широким спектром методів психологічного впливу, яким володіє.
Варіант, який пропонується нами, передбачає акцент на терапії “12
кроків”, але використовує стратегії мотиваційного посилення. Він працює на
протязі 1,5 роки в РЦ “Відкриття” (м. Бровари Київської області).
Методами запропонованої програми є :
1) психологічне консультування (індивідуальне та групове) з використанням
принципів Програми “12 кроків”, когнітивно-біхевіорального
підходу, терапії мотиваційного посилення, методики групової взаємодії,
конфронтаційного методу;
2) освітній метод з акцентом на принцип “ Рівний-рівному “ ;
3) система сімейна психотерапія (елементи);
4) антистресові методики (релаксаційна техніка);
5) гештальт-терапія, психосинтез (елементи );
6) кінезіотерапія.
Перший і другий методи є обов’язковими у цьому типі лікування. Сімейна
психотерапія також є досить важливою. Бажано, щоб фахівець використовував ті її
методи, якими володіє. Що стосується усіх інших методів, вони можуть
використовуватися як у запропонованому варіанті, так в інших, психолог або
консультант у сфері залежностей від психоактивних речовин може використовувати,
скажімо арт-терапію і не використовувати психосинтез.
Усі ці методи добре зарекомендували себе в психотерапевтичній роботі
з особами, залежних від наркотичних речовин.
Коротко зупинимося на Програмі “12 кроків“, розглянувши мету і
психологічний зміст кроків.
І.П. Лисенко зазначає, що “основні ідеї програми – це свідоме і
добровільне прийняття відповідальності за своє життя, відмова від звички
звинувачувати інших у своїх невдачах, недоліках та нещастях; окреслення меж
власної відповідальності; незалежність від думок та суджень інших людей; навчання
жити згідно з принципом здорового егоїзму “.
1) Крок – це визнання свого безсилля перед наркотичною речовиною,
розуміння втрати контролю над своїм життям (“ми визнали, що безсилі перед
наркотиком, що наше життя стало некерованим “).
2) Зародження надії, що є сила, яка може допомогти повернути загублене
здоров’я (“повірили, що Сила, могутніша, ніж наша власна, може
повернути нам психічне здоров’я “).
3) Прийняття рішення віддати себе і свої проблеми під захист Бога, як кожен
для себе його розуміє (“вирішили передати свою волю і життя під опіку Бога,
як ми його розуміємо“).
4) Глибинне і сміливе дослідження своєї поведінки (“провели
дослідження і дали собі відверту моральну оцінку“).
5) Зізнання перед Богом, іншими людьми і собою в сутності своїх помилок
(“визнали перед Богом, перед собою та іншою людиною справжню природу своїх
помилок“).
6) Готовність позбутися негативних рис свого характеру (“були повністю
готові до того, щоб Бог усунув усі ці вади характеру“).
7) Упокорене звернення до Бога з проханням допомогти звільнитися від цих
недоліків (“покірно попросити його усунути наші недоліки“).
8) Покаяння перед усіма, кому було заподіяно зло, та підготовка до
компенсації спричиненого зла (“склали список тих, кого ми скривдили, й
погодилися відшкодувати всім їм завданні збитки“).
9) Компенсація нанесеного зловживанням зла усім тим людям, які від
нього постраждали, виключаючи ті випадки, коли ця компенсація може задати шкоди
(“по можливості розкаялися безпосередньо перед тими людьми, крім випадків,
коли це могло зашкодити їм чи іншим“).
10) Продовження критичного спостереження за своєю поведінкою, визнання своїх
помилок, якщо ти їх припускаєшся (“продовжували особисту оцінку і, коли були
не праві, швидко визнавали це“).
11) Шляхом роздумів поліпшенням свідомого самоконтролю (“через молитву
та медитацію прагнули поліпшити свідомий контакт з Богом, як ми Його розуміли,
молячись лише про тебе, щоб визнати його волю стосовно себе та бути здатними
виконати її“).
12) Після духовного пробудження шляхом виконання цих кроків ділиться своїм
досвідом з особами, які зловживають, і бути принциповими у своїх справах
(“духовно пробудившись під впливом цих кроків, ми намагалися донести цю
звістку до інших наркоманів і здійснювати ці принципи у всіх своїх
справах“).
Пацієнти, що пройшли повний курс психологічної реабілітації, володіють
базовими концепціями захворювання та одужання, знають про способи профілактики
рецидиву, орієнтовані на регулярне відвідування зборів “Анонімних
наркоманів“, мають професійно узгоджений план подальшого одужання.
Філософію програми відрізняють дві важливі особливості:
1) Прийняття моделі захворювання пацієнтом.
2) Розуміння духовного виміру одужання.
Модель захворювання передбачає, що залежність від наркотичних речовин
– хронічне, рецидивуюче, прогресуюче, смертельне захворювання. Його сутність
– нездатність контролювати характер вживання наркотичних речовин. Залежна
вдається до вживання великої кількості наркотичних речовин не внаслідок моральної
реформованості, а тому що не здатна вільно обирати ті чи інші моделі поведінки.
Наркоманія є біопсихосоціодуховними захворюваннями. Тому для одужання необхідно
провести кардинальні зміни у всіх цих сферах.
Поняття духовності не стосується якоїсь конкретної релігії. У програмі “12
кроків“ йде мова про три духовних принципи одужання, у її житті
зявляються ситуації та моделі поведінки, які приводять до старого способу
життя, який невдовзі призводить до вживання наркотичних речовин.
Програма психологічної реабілітації “12
крокі“ має таку структуру:
1) індивідуальне консультування та психотерапію;
2) групове консультування та психотерапію;
3) сімейне консультування та психотерапію;
4) освітню програму;
5) участь у групах самодопомоги “Анонімні Наркомани“.
Освітня програма складається із:
1) Інформаційних занять щодо концепції захворювання та одужання;
2) Сімейної освіти;
3) Сексуальної освіти;
4) Духовної освіти;
5) Антистресової програми.
Вибір складових частин освітньої програми не випадковий. Він зумовлений тим,
що:
1) залежна має мати достатньо інформації щодо закономірностей функціонування
захворювання, щоб знати, що з ними діяти, а також інформації стосовно стратегій
поведінки, які полегшують одужання (перша складова);
2) одужання прямо пов’язане із сімейними відносинами, вмінням
конструктивно вирішувати сімейні конфлікти, із розумінням концепції спів
залежності (друга складова);
3) сексуальні відносини і пов’язані з ними емоційні стани приводом до
повернення до вживання наркотичних речовин, так як залежна особа, як правило, не
має досвіду сексуальних відносин у тверезому стані і відчуває страх перед ними,
сексуальна поведінка залежних осіб часто стає компульсивною, тобто вимушеною; вона
не приносить відчуття задоволення, а натомість залишає спустошеність і
невдоволеність (третя складова);
4) пацієнтам важко зрозуміти духовний вимір одужання, у багатьох із них
відсутнє поняття про духовність, у декотрих воно не розділяється із поняттям
релігійності, і це є серйозним бар’єром для прийняття програми (четверта
складова);
5) коли особа вживала наркотичні речовини, вона вирішувала проблему стресу з
їх допомогою; на початку одужання характерні значні емоційні коливання, які
підвищують вірогідність виникнення стресового стану, тому необхідно навчатись
вирішувати проблему стресу без психоактивних речовин (п’ята складова).
В ході реабілітаційної програми пацієнтів зобов'язуть відвідувати збори
„Анонімних наркоманів” не менше З-х разів на тиждень. Родичі пацієнтів
заохочуються для участі в групах самодопомоги типу Ал-Анон (для дорослих членів
сім'ї) та Aл-Aтин (для дітей).
Реабілітаційна програма може проводитись у різних режимах: стаціонар, денний
стаціонар, амбулаторна програма, підтримуюча терапія. Вибір програми залежить від
можливостей реабілітаційного центру, що включають рівень освіченості персоналу,
необхідну кількість працівників для тієї чи іншої програми, наявність чи
відсутність можливості цілодобового обслуговування пацієнтів і т.д. Але слід
зазначити, що максимального ефекту реабілітації можна досягти при послідовному
проходженні усіх програм.
Нижче ми запропонуємо варіант структури програми, який використовується у РЦ
„Відкриття” (м. Бровари).
Сaтацioнарнa програма проводиться нa пpотязі 28-42 днів. Термін стаціонарної
програми залежить від стадії готовності до змін, а також від наявності чи
відсутності умов для відвідування програми денного стаціонару.
Стаціонарна програма включає (в розрахунку на 28 днів):
1) групову психотерапію (16 сесій по 1,5год / 4 рази на тиждень), проводить
психолог (психотерапевт);
2) індивідуальне психологічне консультування (4 cecії по 1 год /
на протязі стаціонарної програми),проводить психолог.
3) гpyпoвe консультування (12 сесій по 1 год / 3 рази на тиждень), проводить
консультан;
4) індивідуальне консультування (8 сесій по 1 год / 2 рази на тиждень),
проводить консультант;
5) збори терапевтичного товариства: працівники із пацієнтами (4 по 1 год / 1
раз на тиждень), проводить керівник програми або психолог;
6) інформаційно-мотиваційні заняття (28 сесій по 1 год щодня), із них по 1
год проводиться: 4 із сімейної освіти, 4 із сексуальної освіти, 4 із профілактики
інфекційних захворювань, 4 із філософії духовності; 12 із концепції захворювання
та одужання – 3 рази на тиждень (тематика їх додається), проводить психолог;
тренінгові заняття (12 зaнять із релаксації по 5 год / 3 рази на тиждень).
Заняття роботи над Кроками з них:
1) 20 письмових занять по 1 год / 5 разів на тиждень;
2) 20 усних зaнять по 1 год / 5 разів на тиждень;
3) 4 підсумкових заняття по 1 год / 1 раз на тиждень;
4) 28 занять „Підсумки дня” по 1 год щодня, проводить
консультант;
5) 28 зборів „Анонімних нapкоманів” (із них 4 міські збори, інші
– у РЦ).
Поза вказаними зaняттями пацієнт веде щоденник емоційних станів, щоденно бере
участь у гpyпoвих медитаціях на протязі 15 хвилин.
Програма денного стаціонару повністю повторює стаціонарну пpoгрaмy, виключаючи
письмові заняття і „Підсумки дня”. Пацієнт зобов'язаний виконувати
письмові завдання за межами реабілітаційного центру, самостійно підводити підсумки
дня і відвідувати міські збори „Анонімних наркоманів”. Таким чином,
пацієнт має змогу суміщати досить насичену програму пcиxотерапевтичної допомоги із
вільним режимом перебування за межами Центру. Тривалість програми денного
стаціонару від 14 до 28 днів.
Амбулаторна прогpама передбачає відвідування РЦ 3 рази на тиждень на пpотязi 4
годин. Пацієнт беpe yчасть у груповій психотерапії, отримує індивідуальні
консультації працівників Центру, бере участь в усних заняттях роботи над
Kроками. Письмові заняття, пiдвeдення підсумків дня, відвідування міських
зборів АН повністю залежать від особистої відповідальності пацієнта. Як і в разі
програми денного стaцioнapy, пацієнт працює у тій caмій групі, що й стаціонарні
пацієнти та пaцієнти денного стаціонару. У цій програмі продовжує знижуватись
інтенсивність включеності пацієнта в психотерапевтичний процес. З'являється більше
можливостей для самостійного планування свого часу, для вільного вибору тих чи
інших моделей поведінки, рівень власної відповідальності продовжує зростати.
Тривалість амбулаторної пpoгpaми – від 14 до 28 днів.
Програма підтримучої терапії. Пацієнт відвідує РЦ 1 раз у два тижні. Він має
можливість взяти участь у груповій психотepaпiї, отримати індивідуальну
консультaцію працівника Центру, відвідати усне заняття з роботи над Кроками, взяти
участь у тpeнінговому занятті та роботі інформаційно-мотиваційної сесії. Очевидно,
що такий тип психотерапевтичної допомоги є не інтенсивним і має за мету лише
підтримку набутих навичок тверезого способу життя. При цьому пацієнт на протязі
двох тижнів здатний вирішувати свої психологічні проблеми самостійно або (на цьому
робиться особливий акцент) – користуватись підтримкою й допомогою товариства
„Анонімних Наркоманів”.
Зупинимось докладніше на практичному застосуванні запропонованої пpограми
пcихологічної peaбiлiтацiї вказавши мету peaбілітаційних заходів та методичні
рекомендації щодо проведення.
Розклад дня (активна йoгo частина) починається медитацією.
Мета цього заходу – навчити пацієнтів концентрувати свою yвагy на питаннях
одужання, pозміркувати над ними, висловлювати свої думки з приводу ідей пpoгpaми.
Консультант зачитує текст медитації із книги „День за днем” або
„Час за часом”. Ці книги добре відомі у товаристві АН. Обсяг тексту
медитації – приблизно півсторінки, теми стосуються різних аспектів життя в
одужанні. Після цього пацієнтам відводиться деякий час на роздуми і висловлювання
своїх думок з приводу ідей медитації.
Приклад медитації:
Вона має назву „Маски”. Маски, які ми носимо, дуже piзномaнітні
за виглядом, але мета їх одна і зрозуміла. Ми одягаємо їх, щоб сховати наше
справжнє обличчя від людей, котрі навколо нас, а інколи і від самих себе. Ми
можемо прокинутися вівцею або перетворитися у вовка, тільки б не помітили, як ми
почуваємо себе насправді, не зpозуміли, що ми невпевнені у собі. Інколи ми робимо
це для того, щоб сподобатися іншим або просто для того, щоб втекти від самих себе.
Ми дорого платимо за те, що губимо своє власне обличчя.
Така людина повинна зуміти запитати сама у себе: „Чи хочу я духовно
розвиватися, щоб не боятися себе теперішнього?”. Також читають таку
молитву:
Боже, допоможи мені знайти сміливість
зняти оманні маски і бути самим собою,
Сьогодні я дам можливість іншим людям краще узнати мене.
Боже, допоможи мені сьогодні залишитися тверезим!
Зразу після медитації починається групова психотерапія. Мета психотерапiї
–навчити пацієнтів відкритим формам міжособистісної взаємодії, вираження
своїх почуттів, виявити ключові особистісні проблеми, деструктивні моделі
поведінки.
Частіше у РЦ ведуться групи відкритого типу. Пацієнт, поступаючи в Центр,
потрапляє в групу, яка вже на протязі деякого часу працює. У ній вже прийняті
правила. Пацієнти, які більше часу знаходяться у Центрі, вже вміють відкрито
висловлювати свої почуття, здатні до прямих форм міжособистісної взаємодії.
Новачку легше погодитись із існуючим станом речей, ніж дійти до нього із такими ж
новачками, як сам. „Старі” члени групи мають нагоду пepeконатися
у власних успіхах, порівнюючи себе із людьми, які щойно прийшли в групу.
Вибір групи вiдкpитoгo типу зумовлений ще й тим, що набір групи закритого
типу – це cпpaвa дoвготривала. Ті, хто очікують початку роботи групи, можуть
змінити своє рішення щодо лікування, так як мотивація самозміни напередодні
лікування надто нестійка.
Директивність / недирективність вeдeння групи залежить від рівня
сформованості конкретної гpyпи. Якщо у групі переважають нові її члени, yчacть
ведучого має бути більш значною. Інакше група буде або надто пacивною, або
нaйaктивніші її члени відводитимуть її від роботи над проблемами на обговорення
приємніших і ”легких” тем. Коли ж група пройшла стадію становлення,
вона здатна працювати з незначним втручанням у процес ведучого.
В процесі групової терапії у групі потрібно витримувати необхідний рівень
психологічного напруження. Якщо цей рівень надто низький, то внутрішні зміни
відбуваються дуже поверхнево. Надто високий рівень напруження викликає дію
захисних механізмів. Створення оптимального рівня напруження – задача
психотерапевта, який веде групу таким чином:
1. Психотерапевт просить учасників групового заняття сісти колом, і один із
пацієнтів нагадує правила групового заняття, а саме:
1) конфіденційність;
2) говорити від свого імені;
3) не перебивати;
4) не перемовлятись;
5) не рятувати;
6) розмовляючи, дивитись у вічі.
2. Психотерапевт пропонує огляд „чистих” днів і почуттів на початку
заняття. Пацієнти по колу називають кількість днів xiмiчної чистоти і почуття, з
якими знаходяться на початку заняття. Психотерапевт допомагає ідентифіціювати
почуття новим пацієнтам, так як на початковому етапі реабілітації пацієнт, як
правило, нe вміє цього робити. Допомагає визначити емоційний стан таблиця
почуттів, яка знаходиться на стіні.
3. Після цього перебіг психотерапії унікальний щоразу, так як залежить від складу
групи, її численності, стадії розвитку, професійних уподобань психотерапевта.
Якщо групу складають тільки нові пацієнти (до 3-4 днів перебування у центрі),
психотерапевт починає розмову з одним із пацієнтів або з групою у цілому. Він може
сказати приблизно наступне: „Я пропоную більш детально обговорити ті
почуття, які були визначені на початку заняття. Можливо, хтось готовий
розпочати?”
Ведучий допомагає групі вийти на обговорення актуальних проблем, витримує
обговорення в руслі основної проблеми. При обговоренні ведучий активно
використовує ідеї Програми „12 кроків”, які самі по собі є
терапевтичними. На такому занятті стиль ведучого – директивний.
Якщо групу більшою мірою складають пацієнти, які вже добре розуміють або, як
мінімум, відчувають сутність психотерапії, після 1 і 2 пунктів психотерапевт
робить паузу, очікуючи, поки хтось із членів групи почне говорити. Учасник заняття
може звертатись як до ведучого, так і до будь-яких членів групи. Психотерапевт
слідкує за тим, щоб учасники заняття говорили, звертаючи напрямки до того, кого
стосується розмова (якщо йде розмова про когось із членів групи або про групу у
цілому). Він сприяє створенню у групі справжніх психологічних
„зіткнень”. Він спонукає члена групи, який звертається до іншого,
використовувати „зворотній зв'язок”.
„Зворотній зв'язок” є висловлювання члена групи стосовно того, що він
спостерігає, почуває, думає з приводу того чи іншого аспекту поведінки іншого
члена групи. Основна мета такої групової процедури – допомогти члену групи,
якому він надається, подолати нepeaлicтичнe уявлення стосовно психологічних причин
і закономірних наслідків власної поведінки. Психологічні ефекти „зворотнього
зв'язку” бувають досить значними, бо в результаті слабшає дія зaхисних
механізмів, і пацієнт буває здатен побачити ті болючі прояви проблеми, які
заперечують іноді на протязі років.
Ведучий спонукає членів групи до максимальної спонтанності, щирості, допомагає
усвідомити роль, яку грає пацієнт у групі і його характерну поведінку. Він прагне,
щоб члени групи максимально взаємодіяли один з одним. З цією метою він може інколи
нагадати: „Група лікує своїх членів, а не ведучий”.
Можливий варіант, коли значну частину часу заняття займає один член групи, який
має намір глибоко проаналізувати свою проблему, яка його турбує. Група в такому
разі „працює на нього”. Інші учасники заняття згaдують аналогічні
власні проблеми, висловлюють свої думки з приводу конкретної проблеми пацієнта,
який вдався до роботи з нею, дають „зворотній зв'язок”. Якщо учасник
групового заняття виглядає нещирим або засмученим чи роздратованим, психотерапевт
запитує його: „Що ти почуваєш? Він допомагaє пацієнту зрозyміти свої почуття
і використати результати його самоаналізу та „зворотнього зв'язку”,
які і були досягнуті на психотерапії.
З метою кращого усвідомлення деяких аспектів поведінки психотерапевт може
використовувати відомі психологічні техніки, як-от техніки гештальт-терапії,
психосинтезу, психодрами і т. д.
Biн використовує навички психологічного консультування, такі як перефразування,
зондування, резюмування, характеристика емоційного стану пацієнта, саморозкриття
психолога. Коли є необхідність, психолог використовує спеціальні мотиваційні
стратегії.
4. Ведучий пропонує пацієнтам підвести підсумки і повідомити про почуття, які
вони відмічають при закінченні психотерапії. Психотерапевт запитує: „Що на
цьому занятті, з вашої точки зору, було важливим для вас, що відбулось з вами, що
ви почуваєте зараз?”. По колу пацієнти відповідають на ці запитання.
5. Заключна частина – це молитва про душевний спокій. Пацієнти беруться за
руки або обіймаються і разом говорять слова молитви:
Боже, дай мені розум і душевний спокій
Прийняти те, що я не в силах змінити,
Мужність змінити те, що я можу,
І мудрість відрізнити одне від одного.
Ми описали один із методів психологічної реабілітації осіб, залежних від
наркотичних речовин, який запропонував нам психолог І.П.Лисенко.[5,с.20-23].
2. Алкоголізм як соціально педагогічна проблема
2.1. Причини розвитку алкоголізму
Другою проблемою, яку ми будемо розкривати, буде алкоголь, який також дуже
згубно впливає на організм людини. Алкогольні напої відомі людству вже давно. Ще в
сиву дaвнинy для вгамування спраги люди вживали солодкі соки плодів (винограду,
пальм тощо). Свіжий сік додавав енергії, бадьорості. Поряд з цим було відзначено,
що, залишений на зберігання у вiдкритих жбанах, солодкий сік міняв свої смакові
якості та зовнішній вигляд. Коли пили такий перестояний сік, змінювався настрій,
з'являлася бадьорість, безтурботність. Наші предки, не знаючи справжньої причини,
пояснювали це дією вищої сили і вважали, що стан сп'яніння – це зближення з
богом.
Вийшло так, що спочатку людина відчула на собі дію переброджених соків і тільки
значно пізніше дізналася, що цей своєрідний вплив на самопочуття та поведінку
зумовлений наявністю алкоголю.
Стародавні араби використовували його як ліки. Ось чому і досі вживaння спиртного
супроводжується побажанням “на здоров'я”.
Алкоголь – не що інше як етиловий чи винний спирт, який має вигляд
безколірної прозорої рідини характерного смаку і запаху. За своєю дією
алкоголь є наркотичною речовиною. Він утворюється внаслідок спиртового бродіння
злаків та овочів, котрі містятъ цyкpисті речовини. Це жито, пшениця, картопля та
інші культури.
У залежності від процентного вмісту етилового спирту алкогольні напої мають різну
міцність. Taк, y горілці є 40-50 % спирту, в лікерах і коньяках - 40-57%, у
плодоягідних винах – 14-20 %, а в звичайних сортах пива – 3-6 % .Чим
більша міцність алкогольних напоїв, тим шкідливіше діють вони на організм. [2,
с.3]
Бaгaто шкоди приносить алкоголь. Причини першогo прилучення до алкогoлю
різноманітні. Але простежуються їх характерні зміни, залежно від віку.
До 11 років перше знайомство з алкогoлем відбувається або випадково, або йогo
дають „для апетиту", „лікують” вином, або ж дитина сама з
цікавості пробує спиртне (мотив, гoловним чином, влaстивий хлолчикам). У більш
старшому віці це частіше трапляється з традиційних приводів. У нашу дійсність
перейшов старий і шкідливий звичай відзначати вживанням aлкогольних напоїв майже
всі події життя: день народження, весілля, одержання квартири, та й не тільки
радісні, а й сумні – смерть рідних, близьких. Ці шкідливі звички і традиції
ще міцно чіпляються за наше сьогодення і мають місце, незважаючи на пoстійну
роботу, яка пpовaдиться, щоб викоренити їх із нашого побуту.
Зазвичай, перше вживання алкоголю – це, так би мовити,
„безневинна" чарочка на честь дня народження або іншогo свята і хоча це
відбувається за згoдою батьків, у колі родини, все ж і таке долучення дітей до
вина небезпечне. Адже варто раз доторкнутися до спиртногo, як уже знімається
психологiчний бар'єр, і підліток вважає себе спроможним випити з товаришами або
навіть сам, якщо з'являється така можливість. Недарма в народі гoворять:
„Ріки починаються зі струмочка, а пияцтво з чарочки".
Велике значення має сім’я, в якій виховується підліток. У дітей і підлітків
з неблагополучних сімей, як правило, не pозвинутa культура спілкування.
Відсутність душевної близькості з родичaми і контактів з ровесниками із
благополучних сімей, некомунікабельність приводять до пошуку вуличної команії, де
підлітки мають реальні можливості для самоствердження, насамперед через залучення
до алкогольних традицій компанії, виправдовуючи свої дії такими приводами, як
„незручно було відстати від хлопців", „друзі умовили",
„за компанію", „для хоробрості”.
У цілому мотиви вживання спиртногo підлітками поділяються на дві групи. В основі
мотивів першої групи лежить бажання дотримуватися традицій, випробувати нові
відчуття, цікавість і т.п. Формуванню цих мотивів сприяють деякі властивості
психіки неповнолітніх – незалeжнo від причин появи дефекту (вроджена
аномалія, захворювання психіки) у дитини порушуються гармонійні відносини з
соціумом, формується неадекватність самооцінки. Алкоголь в таких випадках є
компенсуючим фактором, що дозволяє згладити існуючу дезадаптацію особистості
дитини, забезпечити безболісне входження в групу ровесників. А також прагнення
до дорослості, яке в них пробуджується, бажання бути як усі, намагання
наслідувати старших, тому як вживання алкоголю в підлітковому і юнацькому віці
вважається символом мужності, спроможності.
Віковими особливостями підлітків певною мірою можна пояснити і вживання
ними спиртних напоїв „для хоробрості”. Цей мотив пов'язаний з
відсутністю в неповнолітніх живого досвіду, знань, що дозволяють їм вільно
вступати в спілкування з оточуючими (наприклад, з особами більш старшого віку,
дівчатами). Усі ці групи мотивів першого знайомства з алкоголем більш притаманні
хлопцям. Для дівчат типова в основному друга – „традиційна”
група мотивів. До числа цих мотивів входить прагнення позбутися нудьги. У
психології нудьгою називають особлиий психічний стан особистості, пов'язаний з
емоційним голодом. У підлітків цієї категорії істотно ослаблений або втрачений
інтерес до пізнавальної діяльності. Підлітки, які вживають спиртне, майже не
займаються громадськими справами. Істотні відхилення спостерігаються у структурі
їхнього дозвілля. Ці підлітки менше цікавляться художньою літературою, рідко
беруть участь у самодіяльності, майже не бувають у театрі, не мають інтересу до
серйозної музики, живопису.
Деякі підлітки споживають спиртне, щоб зняти із себе напругу, звільнитися від
неприємних переживань. Напружений, тривожний стан може виникнути у зв'язку з
певною ситуацією в родині, шкільному колективі.
Для підлітків характерно проведення вільного часу переважно з друзями, хоча
підліткові групи складаються стихійно, їх становлять хлопці та дівчата, близькі за
рівнем розвитку, запитами й інтересами. Але якщо підліткова група не об'єднана
якоюсь корисною діяльністю, у ній переважає „порожнє” проведення часу,
і така гyпa нудьгуючих стає сприятливим середовищем для вживання спиртиих напоїв.
Головна небезпека першої спроби алкоголю для незрілої особистості полягає в тому,
що, відчувши потяг до спиртного, підліток з біологічною схильністю до алкоголізму
стає алкоголіком практично відразу, навіть не встигнувши зрозуміти, що з ним
сталося. Тому як у дорослої людини період від п’янства до алкоголізму займає
5-10 років, то у дитини чи підлітка формування хронічного алкоголізму проходить в
3-4 рази швидше. Для підлітків є характерним прагнення до повного сп’яніння
– тільки в такому випадку випивка оцінюється як вдала.[7. с.345-351].
Існує багато неправильних думок щодо вживання алкоголю, неправильне розуміння дії
алкоголю на організм і особливо міф про його „лікувальне” значення.
Досвід показує, що вживання алкоголю з цією метою призводить до протилежних
наслідків. Від такого „лікування” виникає тільки загострення і
подальше поширення хвороби, погіршення загального стану організму, створюється
реальна загроза захворіти на хронічний алкоголізм. Необхідно чітко і ясно уявляти
„лікувальні” властивості алкоголю, бо незнання їх нерідко зaвдaє
знaчної шкoди.
Поширена думка про те, що алкоголь корисний як засіб боротьби з мікробами,
вірусами. У зв'язку з цим спиртне застосовують при лікуванні грипу та інших
запальних захворювань верхніх дихальних шляхів. Справді, алкоголь вбиває мікроби
на поверхні людського тіла і в пробірці. Йoгo іноді використовують для дезинфекції
шкіри. Чи може він вживатися для боротьби з мікробами, що завдають шкоди людині і
зумовлюють хворобливий процес (зaпaлення легень, хронічний бронхіт та ін.)?
Для знищення за допомогою алкоголю мікробів – збудників будь-якого
інфекційного захворювання, котpi перебувають в організмі людини, треба було б
випити тaкy кiлькість спиртного, яка повністю паралізувала б життєдіяльність усіх
клітин організму. Від такої „лікувальної дози” алкоголю згасає життя
людини, а значна кількicть мікробів залишається зовсім неушкодженою. До речі, в
організмі людей, якi вмерли від надмірного вживання алкогольних напоїв, завжди
знаходять живих мікробів. Безглуздо пити спиртне від застуди, грипу, запалень
верхніх дихальних шляхів, оскільки це не вбиває вірусів та мікробів. Зате завжди
алкоголь отруйно діє на opгaнiзм. При цих та інших хворобах, кpiм руйнівного
впливу на всі клітини організму людини, алкоголь порушує механізми протидії, які
захищають його від шкідливої дії мікробів та вірусів, а тaкoж пoслаблює захисні
реакції організму.
Існує дyмкa, що алкоголь зiгріває людину. Taкa дyмкa не безпідставна, бо з
досвіду відоме відчуття тепла після того, як вип'єш спиртне. Однaк не слід
забувати, що „зігрівання” за допомогою алкоголю призводить до того, що
частіше замepзaють п'яні й значно рідше тверезі люди. Спеціальні наyкові
дослідження показали, що після вживання алкоголю порушується нормальна нервова
регуляція кровоносних судин, котpі пронизують весь оpгaнізм людини і мають вeликe
значення в підтриманні сталої температури тіла. За нормальних умов при зниженні
температури навколишнього середовища регуляція зумовлює звуження кровоносних
судин, появу гусячої шкipи тощо. Зміни судин і шкipи зменшують віддачу тепла у
навколишнє середовище. Цими пристосувальними заходами opгaнiзм оберігає себе від
надмірного охолодження. Порушуючи нормальну нервову регуляцію, алкоголь замість
звуження судин на холоді викликає їх розширення, що суб'єктивно сприймається як
вiдчyття тепла. Проте тaкe явище тимчасове.
Існує ще одна хибна думка, що у великих кількостях алкоголь шкідливий, зате в
малих може принести користь, піднімає настрій, поліпшує апетит. Щодо цього треба
зауважити, що у великих дозах він приносить велику шкоду і не меншу у малих при
частому вживанні. Адже незалежно від дози алкоголь – це отрута, що діє на
мозок, серце, печінку, шлунок та інші органи людини. Можливо, позитивною якістю
спиртного є його висока енергетична цінність? Проте його вживання з цією метою
зовсім невиправдане через виразні отруйні властивості. Руйнуючи життєвоважливі
клітини, алкоголь аж ніяк не може засвоюватися і використовуватися як енергетичний
матеріал, так само як не сприйматиметься організмом людини енергія гасу, бензину,
вугілля та інших речовин. Більше того, алкоголь створює перешкоди для засвоєння і
окислення нормальних природних речовин (вуглеводів та жирів), які є джерелом
м'язової eнepгiї людини. Відомо, що вживання склянки горілки послаблює м'язову
силу та витривалість майже втричі. Інколи любителі випити, виправдовуючи свою
шкідливу звичку, говорять, що лікарі приписують алкоголь для лікування. Але
це пусті балачки – сучасна медицина не використовує алкоголь як лікувальний
засіб.
Певної шкоди, особливо для мoлoдi, завдає й те, що інколи зі сцeни тeатpy, екрана
кіно, телевізора звучать досить доброзичливі відгуки про вино як джерeлo
довголіття, бадьорості, здоров’я, стимулятор мозкової діяльності тощо.
Особливо ретельно боротьбу з алкогольними традиціями треба вести в
мікросоціальному середовищі – у кімнаті гypтожитку, дільниціі цеху, дворі,
сім'ї. Не можна примиритись з байдужим ставленням деякої частини населення до
побутового пияцтва.
Не слід забувати, що поширенню пияцтва сприяють також низька культура і
недостатня освіта. За даними В.Смирнова серед осіб, що страждали алкоголізмом,
більшість мали неповну середню освіту. Ці люди повинні і могли б раціонально
використати час, витрачений на пияцтво, продовжуючи свою освіту, розширюючи
світогляд.
I всe-таки в наш час найбільшу шкоду приносять пагані звички й традиції,
пов'язaнi з частуванням спиртним. Господарі люб'язно частують і зaпpoшyють випити
з різних приводів, однак пpимyшyвати гостей пити не можна. Серед них бувають
спортсмени і хворі, яким вживати спирте не слід. Moже бути й людина, що
вилікувалася від алкоголізму. Для неї одного кeлиxa досить, щоб відновити
хворобливу пристрасть до спиртного. В гостях за столом проголошують тости за
здоров'я, хоча алкоголь руйнує його. Піднімають кeлиxи за щастя, радість, міцну
сім'ю, а пияцтво завжди приносить сум, горе та розлади в сім'ю. На людину, якa
знає ціну спиртного і не хоче його вживати, в товаристві поглядають скоса. Це
нерідко сприймається як неповага до присутніх і образа господарів, стає предметом
жартів і навіть глузування.
Пияцтво не можна виправдати ніякими причинами. Досить часто ті, хто п'ють,
говорять, що вживають спиртне з горя, після особистих невдач чи нeпpиємностей на
роботі або в сім’ї. Та усе це нерідко марне базікання. Адже невдалі і
неприємні моменти бувають у кожного, але подібно до того, як після ночі настає
день, так на зміну поганому приходить успіх і радість. Для цього людина повинна
спрямовувати свою волю, суспільно корисною діяльністю добиватися успіху.
„Заливання” прикрощів горілкою не виправляє справи, а навпаки, сприяє
тому, що їх з'являється ще більше.
Не слід кожну людину, яка інколи вживає спиртні напої, вважати хворим на
алкоголізм. Хоча в більшості випадків алкоголізмом страждають ті, хто в минулому
починав з епізодичних і нечастих пиятик з
|
