Реферати українською

Виникнення держави - Правознавство -

Виникнення держави - Правознавство - Скачать бесплатно

влади виявляються через суверенність:

Верховенство – державна влада є вищою владою в суспільстві;

Повнота (неподільність) – державна влада належить до народу, який є її єдиним джерелом;

Самостійність – державна влада не залежить від волі будь-яких інших організацій, окремих осіб чи інших суспільств.

Ознаки, які відрізняють державну владу від первісного соціально однорідного суспільства:

у первісному суспільстві первісна влада виражає і захищає інтереси всіх членів суспільства; у соціально неоднорідному – інтереси насамперед керівного (панівного) класу, його частини або іншої соціальної групи;

у первісному суспільстві носії влади не відокремлюються за соціальним статусом, професійно від інших членів суспільства; у соціально неоднорідному (зокрема, класовому) суспільстві носії влади в організаційному відношенні відокремлені у певні структури, “загони”;

у первісному суспільстві населення не оподатковується; а у соціально неоднорідному (зокрема класовому) суспільстві для утримання державної влади встановлюються податки;

у первісному суспільстві органи влади не поділяються за окремими функціями на певні види, а у соціально неоднорідному суспільстві функції влади розподіляються між окремими органами, виникає специфічна структура влади;

у первісному суспільстві влада поширюється на всіх членів роду, племені, на якій території вони б не перебували; а в державі влада поширюється на всіх людей, що перебувають на певній, належній їй території;

у державі складається система особливих загальнообов’язкових правил поведінки – юридичних норм, яких не знало первісне суспільство. Поняття про такі норми стало позначатися з певних причин словом (терміном) “право”.

Але не зважаючи на те, що держава є формою організації інтересів усіх членів суспільства, вона не об’єднує їх абсолютно в усіх сферах, аспектах їхнього життя. Поряд із загальносуспільним інтересом існують інтереси особливі та індивідуальні, які відображаються, забезпечуються і охороняються відповідними соціальними об’єднаннями чи особисто індивідом. Держава не повинна сама втручатися у сферу цих інтересів, але обов’язком її є забезпечувати їх незалежність, гарантувати і охороняти від втручання з боку інших суб’єктів. Незалежність різних соціальних організацій та індивідів, наявність гарантованих державою сфер їх “самостійного” життя – важлива ознака цивілізованості держави і суспільства.

Отже, ми розглянули основні ознаки держави, що дає нам можливість більш глибоко зрозуміти суть самої держави та поняття держави у громадянському соціальному правовому суспільстві.

6. Вчення Арістотеля про поняття держави

В античні часи більшість відомих філософів і юристів розуміли державу як певну політичну організацію, що складалася з великої кількості громадян, як громадську общину, як певний поліс (місто-державу). На думку Платона, основу держави становлять люди. Найбільш повно поняття держави, її сутність, форми тощо розкрив Арістотель у своєму творі «Політика», в якому головним чином, викладено вчення про державу, про те, яким мав бути найкращий державний устрій стародавнього світу.

Використовуючи методи діалектики, аналізу і синтезу, емпіричного і теоретичного дослідження, а також виходячи із здорового глузду. Аристотель вважав, що найпершим елементом держави є громадянин і сім’я. На його думку, необхідність спонукає перш за все об’єднатися тих, хто може існувати один без одного – жінку і чоловіка – з метою продовження роду (потомства), що є природним прагненням, яке властиве всім живим істотам і рослинам – залишати після себе іншу, подібну до себе, істоту. Сім’я – перший вид спілкування, яка виникла природним шляхом для задоволення повсякденних проблем і з метою взаємного самозбереження. Другою складовою держави є селище. Селище – другий вид спілкування людей, декількох сімей з метою не тільки тимчасової потреби. Цілком природно, що селище можна розглядати як колонію сім’ї. Грецькі держави спочатку і управлялися царями (те саме було і в негрецьких племенах), оскільки їх утворили ті, хто визнавав над собою царську владу, в у будь-якій сім’ї старший наділений повноваженнями царя. І в колоніях сімей – селища підтримували на підмур’ї родинних відносин між їхніми членами той же порядок, що і в сім’ї. Суспільство, яке складається з декількох селищ, - цілком завершена держава, яка досягла самодостатнього стану і виникла з потреб життя, але існує заради досягнення найкращого життя. Звідси випливало, що будь-яка держава – це продукт природного розвитку, як і первинне спілкування (сім’я): воно є завершенням їх, і в завершенні виражається природа. В цілому, на думку Аристотеля, держава є природним явищем; людина ж – це істота політична, а той, хто через свою природу, а не внаслідок випадкових обставин, живе поза державою, або недорозвинута в моральному плані істота, або надлюдина. Людина – істота суспільна, причому набагато більше, ніж бджола і всілякі стадні тварини. Природа на думку Аристотеля, нічого не робить марно, просто так.

В античні часи були різні підходи до розуміння держави. Одні ототожнювали державу із державною владою (олігархії, тирани, тощо). Інші державу розуміли як відповідний поліс. Державний устрій є певною організацією жителів держави або полісу, писав Аристотель. Держава є певна сукупність, подібна до будь-якого цілого, яке складається з багатьох частин. Найменшою такою частиною є громадянин (політес). Громадянами Аристотель визнавав усіх людей, які брали учать у суді, в народних зборах, у здійснені влади за державного устрою. На практиці громадянином визнається той, у кого батьки (і батько, і мати) – громадяни, а не хто-небудь один із них, хто має громадянські права і виконує громадянські обов’язки. Державою можна назвати сукупність таких громадян, якої достатньо для самодостатнього існування. Водночас з-поміж елементів держави Аристотель вирізняв не тільки громадян, а й державну владу: правителя або уряд, судові органи, народні збори та інші державні посади – як окремі елементи держави. Крім того, він виділяє питання про територію держави і населення, зауважив, що слово «держава» вживається в різних значеннях.

Держава – це «державна община». Держава – це політичне спілкування громадян, а цим спілкуванням є державний устрій. У державі існує принцип влади і підкорення, і правитель, щоб навчитися управляти, сам повинен пройти школу підкорення, оскільки «не можна добре начальствувати, не навчившись коритись». Державний устрій – це розпорядок у сфері організації державних посад взагалі, і в першу чергу, верховної влади: верховна влада всюди пов’язана з порядком державного управління, а останній є державним устроєм, з огляду на те, що в демократичних державах верховна влада – в руках народу, а олігархія, навпаки, в руках не багатьох; тому і державний устрій у них інший. Лише ті державні устрої, які забезпечують загальну користь і відповідають вимогам суворої справедливості є правильними; а ті, які мають на увазі лише багато правителів, - всі є помилковими і являють собою відхилення від правильних, оскільки вони засновані на началах панування, а держава є спілкування вільних людей.

Державний устрій означає те саме, що порядок державного управління, яке уособлюється верховною владою в державі, і верховна влада безперечно перебуває в руках або одного, або не багатьох, або більшості. І коли одна людина, або небагато, або більшість правлять, керуючись суспільним благом (користю), природно, що такі види державного устрою є правильними, а такі, за яких маються на увазі вигоди (користь) або однієї особи, або не багатьох, або більшості, є відхиленням. Монархічне правління, яке має на увазі загальну користь, Аристотель називав царською владою; владу не багатьох, але більш ніж одного – аристократією (або тому, що правлять найкращі, або тому, що мається на увазі вище благо держави і тих, хто до неї входить; а коли заради загальної користі править більшість, тоді ми вживаємо означення, спільне для всіх видів устрою. поліття. Поліття – це така форма держави, в якій править більшість в інтересах і поєднує в собі кращі риси олігархії та демократії.

Відхилення від вказаних державних устроїв є: від царської влада – тиранія, від аристократії – олігархія, від поліції – демократія ( охлократія). Тиранія – монархічна влада, яка має н увазі вигоди одного правителя; олігархія дотримується вигод багатьох громадян, демократія – вигоди незаможних. Загальної користі від них зовсім не має. Тиранія є деспотична монархія у сфері політичного спілкування; Олігархія - це той вид, коли верховна рада в державному управлінні належить особам, які мають велику власність; і навпаки, за демократії ця влада концентрується в руках незаможних. Водночас демократія буває саме тоді, коли верховна влада сконцентрована в руках більшості, а не в меншості населення.

Держава створюється не заради того тільки, щоб жити, але переважно для того, щоб жити щасливо. Держава виникає лише тоді, коли виникає спілкування між сім’ями і родами заради щасливого життя, з метою досконалого самодостатнього існування і діяльності на основі дружби між сім’ями і родами тощо. Крім того, Аристотель вважав, що верховною владою має бути правильне законодавство, а посадові особи повинні відіграти вирішальну роль тільки в тих випадках, коли закони не можуть дати точної відповіді. Закони мають бути засновані на соціальній справедливості.

Державний устрій і закони можуть бути поганими або добрими, заснованими і не заснованими на принципах справедливості. Зрозумілим є одне: закони повинні узгоджуватись х тим чи іншим видом державного устрою. А якщо так, то очевидно: закони, які відповідають правильним видам державного устрою, будуть справедливими, закони, які відповідають відхиленням від правильних видів, - будуть несправедливими.

Кінцевою метою всіх наук і мистецтв є благо, в тому числі і політичне (політика – наука про державу). Державним благом є справедливість, тобто те, що служить загальній користі. За загальним уявленням, справедливість є деяка рівність (це питання належить, на думку Аристотеля, до політичної філософії). Водночас справедливість – далеко не завжди рівність. Справедливість є доброчинність, яка необхідна в суспільному житті, а за справедливістю обов’язково підуть і інші доброчинності.

Із трьох видів державного устрою, що їх Аристотель визнавав правильними, найкращим є той, в якому управління сконцентроване в руках найкращих, у якому переважає доброчинність, коли при тому одні будуть у змозі управляти (повелівати), а інші підкоряються – заради більш бажаного існування, незалежно від того, чи буде держава аристократичною, чи монархічною. Аристотель вважав, що політика, або теорія держави чи управління державою, - це мистецтво, як і будь-які інші види мистецтва. Предметом науки такого роду є також дослідження найкращого виду державного устрою: який це вид, які повинні бути його властивості, щоб за відсутності будь-яки зовнішніх ознак, перешкод він був найбільш бажаним; далі: кому який вид найбільше підходить (добрий законодавець і справжній державний діяч не повинні упустити як дійсно найкращий за відповідних обставин тощо; в тому числі необхідно аналізувати і державний устрій найнижчої якості, яким користуються). Варто мати на увазі не лише найкращий вид державного устрою, але й такий, який можливий за даних обставин, і такий, який може бути найлегшим чином реалізований у всіх державах. Поліпшити державний устрій – завдання не менш складне, ніж з самого початку встановлювати його. Щоб удосконалити державний устрій, необхідно знати, який з них найкращий і як вони існують, оскільки є не один вид демократії, а багато видів.

Первісним і справді божественним видом із усіх видів державного устрою є царська влада, якщо вона такою є насправді, і заснована на високих моральних якостях царюючого. Тиранія – найгірший вид державного устрою, до неї безпосередньо близько є олігархія (аристократія аж ніяк не те саме, що олігархія), а найбільш же врівноважений (поміркований) із неправильних видів – демократія.

У понятті античної держави, яку описує Арістотель, можна вирізнити такі основні її ознаки:

1. держава є політична організація або політична система, яка складається з багатьох суб’єктів ( 9 елементів);

2. соціально-політичною основою держави є громадяни, а не інші люди;

3. вона має різні гілки влади: верховна влада (монарх, аристократія, олігархія, політія або демократія), законодавча і судова влада;

4. всіх суб’єктів політичної організації (системи) об’єднують і зв’язують політичні закони (політичне право).

Політичне право, на його думку, частково природне, частково умовне. «Природне право – це те, яке всюди має однакове значення і не залежить від визнання або невизнання його». Умовне право – встановлене людьми. До цього права належать полісні закони, які встановлені спільними рішеннями або угодами. Право уособлює політичну справедливість і служить нормою політичних відносин між людьми. Він підкреслював, що поняття справедливості пов’язане з уявленням про державу, оскільки право служить критерієм справедливості і регулюючою нормою політичного спілкування. В цілому Аристотель застосував до аналізу держави політологічний підхід, хоча він вважав, що застосовував діалектику до розуміння держави. Основною метою держави є задоволення суспільного блага, щоденних потреб, засіб вирішення «загальних справ» і регулювання відносин «народ-держава». Держава – не просто союз людей, які живуть на одній території. Її функції не вичерпуються охороною особистості або надання громадянам зручностей взаємного обліку. Держава є спілкування людей заради якомога кращого існування. Держава обов’язково складається з нерівних. Раби є необхідними для держави, але перебувають поза державним існуванням. Вони не є громадянами держави. Держава – це спільнота лише вільних людей. Держава може існувати лише за наявності достатнього числа землеробів і ремісників, які задовольняють матеріальні потреби суспільства, збройних сил, верстви заможних людей, а також із загалу жерців і суддів, які охороняють права та власність громадян. У держави повинні бути наявними: армія, релігія, суд; різні соціальні групи або класи. Держава – є природною формою співжиття, бо людина за своєю природою більш сусупільна істота, ніж будь-які тварини, що живуть стадами. Прагнення до спілкування з іншими людьми веде, насамперед, до утворення сім’ї, із сімей утворюються поселення, з поселень – держава.

Аристотель одним із перших створив вчення про три елементи державної влади, властиві кожному державному устрою: «перший – законодавчий орган; другий – урядовий, адміністративний і третій – судовий». Найкращим із правильних форм державного устрою він вважав політію (республіку). Величезного значення у формі державного устрою держави він надавав питанням законодавства, наголошуючи: «Там, де відсутня влада закону, немає місця буд-якій формі державного устрою». Так характеризував державу-поліс Аристотель, який політичну свободу громадян проголошував однією з найбільших соціальних цінностей . Поліс згуртовував і виховував усіх своїх громадян у дусі солідарності і відданості державі. Аристотель – один із перших мислителів, який почав розглядати державу «людськими очима», або як реальне історичне явище. Незважаючи на таке досить об’єктивне наукове обґрунтування поняття держави, пізніше, у середні віки і в ХХ ст.., майже вся наука забула або проігнорувала такий підхід до держави. Це було пов’язане із різними причинами і різними підходами до розуміння держави.

Таким чином, узагальнюючи висловлювання Аристотеля, можна сказати, що держава – це єдиний і складний механізм, певна політична організація або система, що складається з багатьох елементів: 1) із громадян, які є основним елементом і мають право брати участь у реалізації держаної влади ( законодавчої та судової); 2) з верховної влади (монарх, аристократія, демократія або політія), законодавчої та судової влади.

За своєю формою держава – це політична організація або політична система, яка має та об’єднує різні елементи – державну владу і громадян на основі природного політичного права і політичних законів з метою задоволення різноманітних потреб і інтересів громадян, зокрема захисту життя, власності, досягнення найвищого суспільного блага і найкращого життя.

Висновок

Процес виникнення і розвитку держави відбувався паралельно та протягом всього розвитку людства, і пройшов складний еволюційний шлях. Цей розвиток продовжується і зараз. Взагалі, немає єдиного погляду на походження держави, тому існує ряд концепцій( теорій), якими вчені, виходячи з особливостей розвитку суспільства різних народів, з особливостей світогляду або релігійних переконань, намагалися пояснити передумови появи такого складного явища як держава.

Держава, як соціально-історичне явище тісно пов´язана з еволюційним розвитком людства, з розвитком різних соціальних об´єднань (сім´ї, роду, общини, громади, племен, народності та інших угрупувань). Основними причинами виникнення держави були соціально-економічні і політичні фактори – необхідність переходу від родового і кланового устрою до більш цивілізованих форм управління, організацією економіки, обумовленою переходом від скотарства і ведення природного способу життя до культурного вирощування продуктів харчування, до виробництва більш прогресивних засобів землеробства, ремісництва, врешті, до опанування технології залізоробного виробництва, до обміну товарами і торгівлі тощо.

На даний момент, держава, на відміну від інших соціальних явищ, виділяється рядом ознак і властивостей ( особливий апарат публічної влади, суверенітет, територія, система права і законодавства, апарат управління і примусу, фінансово-грошова система, податкова система, державна символіка тощо). Властивості держави пов´язані з її завданнями і функціями.

Вивчення проблеми походження держави має актуальне значення, оскільки у процесі її виникнення виявляються її головні функції та специфіка. Знаючи обставини, які обумовили появу держави, можна прогнозувати можливості зміни її функцій і структур, тенденцій їх подальшого розвитку. Актуальність та важливість вивчення цього питання полягає ще й в тому, що процес державотворення ще продовжується.

Список використаної літератури

1. Теория права: Підручник/ С.С.Алексєєв - видавництво БЕК, Харьков, 1994.

2. Основи теорії права: Навчальний посібник/ А.А.Нечитайленко - Харків, 1998.

3. Теория государства и права: Підручник/ під ред. В.М.Корельского і В.Д.Перевалова - М., 1999.

4. Загальна теорія держави і права: Навчальний посібник/ За редакцією В.В.Копєйчикова.-К.:Юрінком,1997

5. Твори: Маркс К., Енгельс Ф., том 21.

6. Основи загальної теорії держави і права: Навчальний посібник/ П.М.Рабінович. – К.:ШСДО,1995.

7. Теорія держави: Навч. посібник/ М.С.Кельман -Тернопіль, 1997.

8. Загальна теорія держави і права: Навчальний посібник/ В. О Котюк –Київ 2005.