Реферати українською
Виникнення держави - Правознавство -



План

Вступ

1.Первіснообщинне суспільство: основні риси організації і життєдіяльності.

2.Основні теорії походження держави.

3.Передумови виникнення держави:

а) історичні передумови виникнення держави;

б) соціальні засади виникнення держави.

4.Особливості виникнення держав у різних народів світу.

а) східний, азіатський шлях виникнення держави;

б) європейський шлях виникнення держави.

5.Ознаки держави:

а) поняття держави;

б) ознаки і особливості держави.

6.Вчення Аристотеля про поняття держави.

Висновок

Список використаної літератури

Додаток: схема ознак держави

Вступ

Історія походження держави невід’ємна від історії розвитку суспільства. Вона разом з суспільством проходить довгий історичний шлях від нерозвиненого до розвиненого, набирає на цьому шляху нові риси і властивості.

Основою будь-якого суспільного розвитку є розвиток виробництва матеріальних благ. Саме він визначає політичні, соціальні, духовні, моральні та інші процеси життя в суспільстві. А необхідною умовою нормального розвитку і функціонування суспільства є його внутрішня організованість, певний рівень впорядкованості існуючих у ньому відносин. Саме держава і є такою формою суспільного життя. Це певна система соціального управління, що забезпечує цілісність суспільства, його нормальне, стабільне функціонування.

Сам факт виникнення держави обумовлений тими численними змінами, які відбуваються в людському суспільстві і обумовлено відповідними потребами у зміні стану суспільства, ускладненням власне соціального життя від додержавних племінних форм організації суспільства до державних.

Отож, ми бачимо, що питання про походження держави можливо досконало розглянути лише при вивченні держави в конкретному соціально-історичному контексті, в різних її зв’язках з економікою, соціально-політичним і духовним життям суспільства.


Первіснообщинне суспільство:

основоположник процесів виникнення держави

Для повнішого подальшого розуміння суті і причин виникнення такого важливого правового інституту як держава, спочатку з’ясуємо, питання про організацію та спосіб життєдіяльності первісного суспільства. Адже саме первісне суспільство було основоположником процесів виникнення держави.

Первісна історія має два основні етапи розвитку общини як форми організації людей, тобто виділяють два головних періоди в розвитку первісного суспільства:

привласнююча економіка;

виробнича економіка

До так званого періоду “привласнюючої економіки” відносяться часи, коли первісне суспільство займалося мисливством, рибальством, збиральництвом, а вже в період “виробничої економіки” (як можна зрозуміти із самої назви періоду), первісна організація людства досягла такого розвитку, що змогла успішно використовувати для своїх потреб землеробство, скотарство, металообробка, керамічне виробництво і т.д.

Першому періоду в основному відповідає материнський рід (матріархат), другому – патріархальний (патріархат).

Будь-яке суспільство мусить бути якимось чином організоване, тобто повинно бути організаційно оформлене. В іншому випадку воно приречене на перетворення в стадо, натовп.

Вже в часи існування первісного стада, коли ще тільки формувалась цілеспрямована діяльність з використанням відповідних засобів праці, завершувався біологічний розвиток людини, виникали перші примітивні житла та знаряддя праці, люди об’єднувалися в досить сталі колективи. Незначним за своєю чисельністю (20-30 чоловік та декілька десятків дітей та підлітків) праобщинам була властива наявність основ соціальної організованості, яка базувалася на владі вожака, мала безпосередній характер, існувала у вигляді візуального чи звукового спілкування, відображувала спільність інтересів первісних людей.

Історично першою більш-менш впорядкованою формою організації прадержавного суспільства являлась родова община. Особисті родові зв’язки поєднювалися в єдине ціле всіх членів роду. Це єдинство зміцнювала також колективна праця, спільне виробництво і урівняний розподіл.

Ф.Енгельс про родовий період висловлювався наступним чином: “І що за чудесна організація цей родовий устрій у всій його наївності і простоті ! Без солдатів, жандармів і поліцейських, без дворян, королів, намісників, префектів або суддів, без в’язниць, без судових процесів – все йде своїм встановленим порядком.”

Таким чином, рід був одночасно найдавнішим соціальним інститутом і найпершою формою організації додержавного суспільства.

У тих умовах, коли єдиною формою усвідомлення соціальних зв’язків було відображення у свідомості людей спільності інтересів у вигляді рідства, провідну роль у піклуванні про сім’ю та веденні господарства відігравали жінки. При безладді статевого спілкування, відносини спорідненості достовірно могли бути відомі лише по кожній жіночій лінії, родова община існувала як материнський рід, пов’язаний спільним походженням за матір’ю. Спільною власністю роду була земля – головний засіб для полювання, збирання врожаю, виготовлення примітивних знарядь праці тощо, низька ефективність виробництва забезпечувала лише необхідні життєві потреби на основі зрівняльного розподілу в інтересах усіх членів роду незалежно від участі у спільній трудовій діяльності, але за індивідуальними потребами.[4]

Влада в первіснообщинному суспільстві уособлювала силу і волю роду або союзу родів: джерелом і носієм влади (владним суб’єктом) був рід, вона була спрямована на управління загальними справами роду, підвладними (об’єктом влади) були всі його члени. Тут суб’єкт і об’єкт влади повністю співпадали, тому вона була за своєю природою повністю суспільною, тобто невід’ємною від суспільства і неполітичною. Єдиним способом її реалізації було суспільне самоуправління. Ні професійних управлінців, ні особливих органів примусу тоді не існувало.

Роди очолювали старійшини – найбільш поважні і досвідчені люди. Всі були рівними, ніхто не мав привілеїв. Старійшини поряд з іншими членами роду, приймали участь у спільній трудовій діяльності. І їхня влада засновувалася на особистому авторитеті, інтелектуальних і емоційних достоїнствах, добровільному виконанні їх рішень іншими членами роду. Важливо те, що влада старійшин спрямовувалася на забезпечення інтересів роду, була конкретним і повсякденним втіленням його волі і тому могла бути підтримана реальними діями членів роду. Ця влада поєднувалася з родовою общиною, не відокремлювалася від неї, уособлювала господарську, військову і наглядову (за виконанням звичаїв) функції.

Нескладні відносини первісного суспільства регулювалися звичаями – правилами поведінки, які історично склалися, ввійшли в звичку в результаті виховання і багатократного повторення одних і тих самих дій і поступків. Вже на ранньому етапі розвитку суспільства набувають значення звичаїв навики колективної трудової діяльності, мисливства і ін. В найбільш важливих випадках трудовий процес супроводжувався ритуальними діями. Наприклад, тренування мисливців наповнювалось містичним змістом, проймалось таємничими обрядами. Звичаї додержавного суспільства мали характер узагальнених “мононорм”, були одночасно і нормами організації суспільного життя, і нормами первісної моралі, й ритуальними і обрядовими правилами. Так, звичайний розподіл функцій в трудовому процесі між чоловіком і жінкою , дорослим і дитиною розглядалось одночасно і як виробничий звичай, і як норма моралі, і як воля релігії. Мононорми спочатку були продиктовані “природною” основою привласнюючого суспільства, в якому і людина є частиною природи. В них права і обов’язки ніби зливались воєдино. Правда, особливе місце займав такий засіб забезпечення звичаїв як табу (заборона). Виникнувши на початку історії людського суспільства, табу відіграло величезну роль у впорядкування статевих відносин, строго забороняло шлюб з кровними родичами (інцест). Завдяки табу первісне суспільство підтримувало необхідну дисципліну, яка забезпечувала добування і відтворення життєвих благ. Табу захищало мисливські угіддя, місця гніздування птахів і лігвища звірів від надмірного знищення, забезпечувало умови колективного існування людей.

В державному суспільстві звичаї, як правило, дотримувались в силу авторитету і звички, але коли звичай потребував підкріплення шляхом прямого примусу, суспільство виступало в ролі колективного носія сили, яка зобов’язувала, виганяла і, навіть приводила до смерті порушника.

У разі порушення звичаїв суспільний примус застосовувався у вигляді лайки, фізичного покарання, вигнання з роду. Міра покарання визначалася старійшинами і виконувалася ними чи співродичами.

Вищим органом суспільної влади в роду було зібрання всіх дорослих членів суспільства – чоловіків і жінок.

Зібрання – настільки ж древнє поняття як і сам рід. Воно вирішувало всі основні питання його життєдіяльності. Тут вибирались провідники (старійшини, вожді) на строк чи для виконання певних справ, дозволялись суперечки між окремими особами і т.ін.

Рішення зібрання були обов’язковими для всіх так як і вказівки вождя. Хоча суспільна влада не мала спеціальних примусових установ, вона була досить реальною, здатною до ефективного притягнення за порушення існуючих правил поведінки. Покарання невблаганно слідувало за здійсненням проступку, і воно могло бути досить жорстоким – смертна кара, вигнання з роду і племені. Але в більшості випадків було достатньо звичайного докору чи зауваження. Так як ніхто не мав привілеїв, то нікому не вдавалося уникнути покарання. Зате весь рід як один ставали на захист співродича і ніхто не міг уникнути кровної помсти: ні винуватець, ні його родичі.

З розвитком родових общин змінювалася і організація влади, переважно в напрямку ієрархізації органів влади. Замість зібрань усіх членів роду все частіше проводилися збори тільки чоловіків. Велике значення надавалося єдності суджень, а не рішенням більшості. Запроваджується принцип представництва: голови господарств входять в родові общинні ради, а їх голови – в ради фратрій і племен. Кожному рівню влади властива своя сфера компетенції, коло питань, що ним вирішується. Орган вищого рівня мав певні повноваження щодо нижчого. Відбувався поділ влади на світську, військову, релігійну.

Поряд зі старійшинами, військовими вождями, жерцями, з’являються інші лідери – так звані “великі люди”. Це чоловіки, які за рахунок своїх особистих якостей та багатства, що почало з’являтися внаслідок виникнення надлишкового продукту, набували авторитету серед співродичів, користувалися їх підтримкою. Багатство, знання та вміння передавалися прямим нащадкам, які також здебільшого ставали багатими.

2. Основні теорії походження держави

У політичний вчених немає однозначних концепцій походження держави. Загальновизнаним є положення про те, що держава не існувала вічно, а народжена історичним розвитком. Однак, в різні історичні епохи в це поняття вкладався різний зміст. Так, стародавній грецький філософ Платон уявляв ідеальну державу як ієрархію трьох станів: правителів-мудреців, воїнів, чиновників, селян і ремісників. На думку Демокріта, держава втілює в собі спільне благо і справедливість. Інтереси держави є понад усе, і турботи громадян мають бути спрямовані на якнайкраще її влаштування та управління нею.

У давні часи не розрізняли державу і суспільство, ототожнювали їх, сприймаючи як органічну єдність. У Стародавньому Китаї вважалося, що держава – “Піднебесна” – є взагалі земним світом, над яким Небо поширило свою владу як верховна все загальність, універсальна регулююча сила, що уособлює розум, доцільність і вищу справедливість, опікується Піднесеною і керую нею.

Традицією Стародавньої Індії було сприймати державу як єдиний організм, а її інституції – як частини і органи тіла, що є похідними від плоті царя.

Людей завжди цікавило питання, чи є держава свідомим витвором якоїсь сильної розумної людини або групи людей, чи, може, вона виникла внаслідок об’єктивних, не залежних від людської волі процесів, так само, як відбуваються явища природи. У відповіді на це питання виявилось два підходи: позакласний і класовий.

Позакласний підхід до аналізу причин виникнення держави й визначення її суті знайшов відображення в ряді теоретичних концепцій.

Патріархальна теорія (Аристотель, Р. Філмер, Н.К. Михайловський, М.Н. Покровський). Відповідно до цієї теорії держава походить від патріархальної сім'ї, внаслідок її розростання: сім'я — сукупність сімей (селище) — сукупність селищ (держа­ва). Аристотель називав людину політичною твариною, яка всту­пає у відносини з людьми з метою виживання. Відбувається утво­рення сімей. Розвиток цих сімей у результаті розмноження при­зводить до створення селищ, їх об'єднання утворюють державу.

Отже, держава з'являється як результат сімейних взаємовід­носин, а влада монарха трактується як продовження влади бать­ка (патріарха) у сім'ї, яка є «батьківською» за характером. Нате­пер ця теорія не може бути сприйнята, однак її деякі елементи, насамперед роль сім'ї у становленні державності, повинні вра­ховуватися.

Теологічна теорія (Фома Аквінський) грунтується на ідеї боже­ственного створення держави з метою реалізації загального бла­га. Вона обґрунтовує панування духовної влади над світською, церкви — над державою. Кожній людині наказується упокоритися перед волею Бога, який встановив державну владу, підкоритися тій владі, яка санкціонована церквою. Теологічна теорія прони­зана ідеєю вічності держави, її непорушності. Звідси випливає твердження про необхідність збереження в незмінному вигляді всіх існуючих у суспільстві державно-правових інститутів.

У теологічній теорії важко знайти елементи, прийнятні для сучасного світського трактування походження держави, її раці­ональним зерном можна вважати ідею про укріплення порядку як загального блага в державі. Правда, такий порядок, відповід­но до цієї теорії, створюється за допомогою божественної сили, що виключає активність людини.

Договірна (природно-правова) теорія (Г. Гроцій, Б.Спіноза, Т.Гоббс, Дж.Локк, Ж.-Ж.Руссо, Я.Козельский, М.Радищев, І.Кант). Дана теорія ґрунтується на ідеї походження держави в результаті угоди (договору) як акта розумної волі людей. Об'єд­нання людей в єдиний державний союз розглядається як природ­на вимога збереження людського роду і забезпечення справед­ливості, свободи і порядку.

В основу теорії природного права покладено тезу про те, що державі передував природний стан людей. Він уявлявся авторам теорії неоднозначним. Гоббс вважав, що в природному стані від­бувається «війна всіх проти всіх». Руссо, навпаки, малював рай­дужну картину свободи і рівності. Проте усі вони розглядали державу як продукт людської діяльності і прагнення людей до виживання. Домовившись про створення держави, люди або передають правителю частину своїх природжених прав, щоб потім одержати їх з його рук (один варіант трактування походження держави), або домовляються про збереження своїх природних прав (інший варіант). У будь-якому разі передбачається забезпе­чення прав і свобод людини в рамках держави.

Зрозуміло, об'єктивні причини виникнення держави не можна пояснити тільки договором, їх значно більше. Водночас договір відіграє істотну роль у створенні ряду держав, практиці їх дер­жавного будівництва. Так, Конституцією США закріплений до­говір між народами, які перебувають у складі держави, і визна­чені його цілі: затвердження правосуддя, охорона внутрішнього спокою, організація спільної оборони, сприяння загальному доб­робуту.

Органічна теорія (Г.Спенсер) ототожнює процес виникнення і функціонування держави з біологічним організмом. Уявлення про державу як про своєрідну подобу людському організму сфор­мульовані ще давньогрецькими мислителями. М. Спенсер у XIX ст. розвив цю думку, заявивши, що держава — це суспіль­ний організм, який складається з окремих людей, подібно до того, як живий організм складається з клітин.

Відповідно до його теорії держава, як й усяке живе тіло, ґрунтується на диференціації та спеціалізації. Диференціація означає, що держава спочатку виникає як найпростіша політична реальність і в процесі свого становлення ускладнюється, роз­ростається. Цей процес завершується загибеллю держави в ре­зультаті її старіння. Спеціалізація припускає, що формування держави супроводжується об'єднанням індивідів у групи-орга­ни, кожна з яких здійснює певну, тільки їй властиву функцію. У результаті складається система органів держави. Й усе це від­бувається як у живому організмі, частини якого спеціалізуються на певній функції в системі цілого.

Таке уявлення про державу здається, на перший погляд, на­ївним і ненауковим, проте й тут є раціональне зерно. Воно ви­являється у визнанні зв'язків законів суспільного життя і зако­нів природи, розумінні того, що людина стає істотою суспіль­ною, будучи вже біологічно сформованим індивідом із волею і свідомістю. Іншими словами, людина спочатку є створінням природи, потім — членом суспільства, а потім — громадяни­ном держави.

Позитивним можна назвати обгрунтування диференціації (розподіл на класи) та інтеграції суспільного життя (об'єднання людей у державу).

Теорія насильства (Є. Дюринг, Л. Гумплович, К. Каутський) пояснює виникнення держави як результат війн, насильницько­го підкорення одними людьми інших (у Є. Дюринга — частини суспільства іншою частиною, у Л. Гумпловича і К. Каутського — одного племені іншим).

Названі дослідники відкидають внутрішні соціально-економічні причини походження держави. Всі державно-правові інститути, що існують у суспільстві, виводяться ними з голого насильства. На­сильство лежить і в основі виникнення приватної власності.

Державна влада, на думку Л. Гумпловича, виникає із фізичної сили, із панування племені, яке спочатку фізично переважає над іншим плем'ям, а згодом перетворюється на панування класу.

К. Каутський підкреслював, що лише там, де є насильство, виникає поділ на класи. Цей поділ на класи виникає не внаслі­док внутрішнього процесу, а у результаті захоплення однієї об­щини іншою. У результаті виникає одне об'єднання з двох об­щин: одна — панує, інша — гнобиться.

Лише теорією насильства не можна пояснити походження держави. Проте ряд ідей, що складають зазначену теорію насиль­ства, заслуговують на увагу. Історичний досвід свідчить, що за­воювання одних народів іншими було реальним фактом існу­вання державності протягом тривалого часу (наприклад, Золота Орда). Елементи насильства супроводжують створення будь-якої держави (римської, давньогерманської, Київської Русі). Насиль­ство — боротьба між Північчю і рабовласницьким Півднем — відіграло певну роль у створенні США.

Матеріалістична (класова) теорія (К. Маркс, Ф. Енгельс, В.Ленін) грунтується на тезі про економічні причини (наявність приватної власності) виникнення держави, які породили роз­кол суспільства на класи з протилежними інтересами. К. Маркс писав, що держава є «орган панування, орган гноблення одно­го класу іншим». В. Ленін називав державу «машиною для під­тримки панування одного класу над іншим». У їх трактуванні держава забезпечує переважні інтереси економічно панівного класу за допомогою спеціальних засобів підкорення і управління.

Позаяк Є. Дюринг, Л. Гумплович в основу виникнення дер­жави поклали чинники внутрішнього або зовнішнього насиль­ства, К.Маркс, Ф.Енгельс, В. Ленін керувалися положенням про те, що держава — не сила, нав'язана ззовні, а результат внут­рішнього поступу суспільства.

Ця теорія має чимало позитивних якостей. Економічний чин­ник, покладений в основу становлення держави, може краще пояснити суспільні явища, ніж інші чинники — психологічні, біологічні, моральні, етнічні, хоча й вони повинні враховувати­ся. Класовий підхід дає можливості для аналізу виникнення дер­жави, визначення сутності держави. Проте він не є єдиним і пріоритетним усіх часів і народів. Надмірний акцент на ролі класів і класової боротьби у виникненні держави призвів прихильників цієї теорії до ряду міфологічних висновків. Держава проголошу­валася тимчасовим явищем, що виникло разом із виникненням класів. Вважалося, що держава відімре разом із відмиранням класів і встановиться суспільство комуністичного самоврядування.

Недооцінювався ідеологічний чинник (свідомість), який, ра­зом із матеріалістичним (буття) відіграє істотну роль.

3. Передумови виникнення держави

а) історичні передумови виникнення держави

На певному етапі розвитку у суспільстві виникають проблеми взаємовідносин між новостворюваними прошарками населення, його верствами і між окремими особами. Тим самим виникає потреба у вирішенні цих питань і як наслідок зароджується нова специфічна окрема організація суспільства, яку в подальшому ми назвемо державою. Втрачаючи соціальну неоднорідність, суспільство розділяється на частини, які відрізняються місцем і роллю в системі суспільного виробництва і розподілу матеріальних благ, способом життя, духовною культурою, соціальним і майновим станом тощо.

У кожній з таких суспільних груп звичайно з’являються не тільки спільні загальні інтереси, а й окремі для кожного прошарку – специфічні. Ці індивідуальні інтереси носять настільки різноманітний характер, що виникає потреба в їх узгодженні і координуванні, потреба у регулюванні відносин між різними частинами суспільства. Саме ця потреба і вимагає утворення специфічної організації, основним призначенням якої є забезпечення відносної цілісності суспільства. Такою організацією є держава.

Тобто держава виступає формою організації суспільного життя, системою соціального управління, що забезпечує цілісність суспільства, його нормальне, стабільне функціонування.

Виявлення причин виникнення держави багато в чому залежить від того, який соціальний інститут тлумачать як державність, його сутність та призначення. І, хоча необхідність виникнення держави здебільшого пов’язується із виникненням у суспільстві нерівності серед його членів, його диференціацією на певні соціальні верстви, зміною форми і характеру зв’язків між ними та суспільством, якісними змінами у суспільному виробництві, свідомості людей тощо, проблема виникнення держави, як, до речі, і права, залишається і , мабуть, довший час залишатиметься в науці дискусійною.

По-перше, в основі цієї складної проблеми лежать складні різні ідейні, філософські погляди і течії. По-друге, історичні і етнографічні науки дають все нові знання про причини походження держави і права.

б) соціальні засади виникнення держави

Сучасна матеріалістична наука пов’язує процес виникнення держави безпосередньо з виникненням права. А, взагалі, зародження державного ладу є одночасним до розвитку виробництва, переходу, як ми назвали вище, від привласнюючої до виробничої економіки.

В результаті еволюційного розвитку людина для задоволення своїх потреб поступово перейшла від привласнення готових тваринних і рослинних форм до справжньої трудової діяльності, направленої на перетворення природи і виробництво знарядь праці, їжі і інше. Саме перехід до виробничої економіки послужив поштовхом до трьох великих розділень суспільної праці – відділення скотарства від землеробства, розділенню ремесла і шару людей, які зайняті в сфері обміну – торгівлі (купців).

Такі великі події в суспільному житті мають такі ж великі багаточисленні наслідки. В змінених умовах зросла роль чоловічої праці, яка стала явно пріоритетною в порівнянні з жіночою домашньою. В зв’язку з цим матріархальний рід поступився місцем патріархальному, де рід вже ведеться по батьківській, а не материнській лінії. Але, що більш важливо, родова община починає розпадатися на патріархальні сім’ї (землеробів, скотарів, ремісників), інтереси яких вже не повністю співпадають з інтересами роду. З виникненням сім’ї почався розклад родової общини. Нарешті наступила черга, неминучої при розділенні праці, спеціалізації, підвищення її продуктивності. Додатковий продукт, як наслідок росту продуктивності праці зумовив появу економічної можливості для товарообміну і привласнення результатів чужої праці, виникнення приватної власності, соціального розшарування первісного суспільства, утворення класів, зародження держави.

І все ж таки причини зародження держави беруть своє коріння не тільки в матеріальному виробництві, але і в відтворенні самої людини. Зокрема заборона інцесту (кровозмішання) не тільки сприяла виживанню і укріпленню роду людського, але й створила багатопланову дію на розвиток суспільства, структуру його внутрішніх і зовнішніх відносин, культуру. Адже зрозуміти, що кровозмішання веде до виродження, ставить рід на межу загибелі – можна сказати ще лише пів справи. Набагато складніше було викорінити його, для цього потрібні були суворі міри, направлені проти відступлень від табу, які обов’язково мали місце. Тому є основи думати, що родові органи, які підтримують заборону інцесту і насильне його викорінення всередині роду, розвиток взаємозв’язків з іншими родами в цілях взаємообоміну жінками, були найдавнішими елементами зародження державності.

Родова організація суспільства трансформувалась в державу еволюційно, проходячи перехідні стадії. Одною з таких перехідних форм, - за думкою Л.Моргана, - “військова демократія”, де органи родового суспільного самоуправління ще зберігаються, але поступово набирають силу нові переддержавні структури в особі воєнначальника і його війська.

Тут з’явились зачатки військово-насильницького примусу і подавлення, тому що традиційна родова організація самоуправління уже не в стані була вирішити виникаючі протиріччя, які все більше розвалювали вікові порядки.

Таким чином, причинами виникнення держави є:

необхідність удосконалення управління суспільством , пов´язана з його ускладненням у результаті розвитку виробництва, поділу праці, зміни умов розподілу продуктів, зростанням чисельності населення і розшаруванням суспільства на соціально неоднорідні групи (класи);

необхідність підтримання в суспільстві порядку, який забезпечує його соціальну усталеність , що досягається за допомогою загальнообов´язкових соціальних ( насамперед юридичних) норм;

необхідність придушення опору експлуатованих мас, які виникли в результаті розшарування суспільства на соціально неоднорідні групи (класи);

необхідність захисту території та ведення війн, як оборонних, так і загарбницьких;

необхідність організації значних суспільних робіт, об´єднання з цією метою великих груп людей ( у ряді країн Азії й Африки).

4. Особливості виникнення держав у різних народів світу

Розвиток первісного суспільства в усіх регіонах світу спочатку проходив приблизно однаково. Проте на стадії переходу до держави шляхи різних первісних суспільств розійшлися.

Розрізняють два основні шляхи виникнення держави:

європейський (Афіни, Рим, давньогерманські держави);

східний, азіатський (Єгипет, Вавилон, Китай, Індія та ін.).

а) східний, азіатський шлях виникнення держави

На Древньому Сході, в Азії та Африці (східний, азіатський шлях виникнення держави) перші держави виникли в зонах поливного землеробства ще в епоху бронзи. Проведення великих громадських робіт із будівництва каналів та інших іригаційних споруд зажадало збереження сільськогосподарської общини і суспільної форми власності на землю. Поступово суспільна власність перетворилася на державну. Приватна власність не придбала істотного значення.

Потреба в спорудженні та експлуатації іригаційних систем, необхідність у надійному їх захисті створювали природне підґрунтя для самостійної публічної влади. Основою її стало родоплемінне вельможне панство — общинне «чиновництво», яке виступало організатором виробництва і виконувало адміністративні функції. Ця особлива група посадових осіб створила апарат державної влади, що складався.

Східні держави, деспотичні монархії, не мали ясно вираженої класової диференціації. Тут держава стала й організатором виробництва, й правителем над членами общини, їх експлуататором. Родоплемінне вельможне панство привласнювало не самі засоби виробництва, а управління ними. Маючи у власному розпорядженні якісь матеріальні блага, воно втрачало їх разом з утратою посади. Значення приватної власності, яка посідала певне місце в країнах Давнього Сходу, було невеликим. Раби, як правило, були власністю держави або церкви, але не приватних осіб.

Особлива роль відводилася божественному освяченню влади. Родове вельможне панство прагнуло зберегти своє становище і владу як дані Богом, Правитель проголошувався носієм Божої волі, посередником між Богом і людьми. Так відбувався процес сакралізації влади — проголошення її священною, непорушною, недоторканною.

Особливості виникнення держав східного типу:

основу економічних відносин складає державна форма власності;

приватна власність має другорядний характер;

державна влада є деспотичною;

є потужний чиновницький апарат;

відбувається сакралізація (освячення) влади;

встановлюються застій і нерухомість у суспільстві, яке протягом століть не розвивається.

б) європейський шлях виникнення держави

На території Європи (європейський шлях виникнення держави*) головним чинником утворення держави було класове розшарування суспільства в зв'язку із формуванням приватної власності на землю, худобу, рабів. У південної Європі держави виникли в епоху заліза. Там не були потрібні такі громадські роботи, як у разі східного (азіатського) шляху виникнення держав. У результаті розкладання общин виникла або приватна власність на землю (Афіни, Рим), або приватне землекористування зі збереженням державної власності (Спарта).

В Афінах появу держави нерідко називають класичною формою походження держави. Вона виникла безпосередньо із внутрішніх, класових протиріч, які розвилися в надрах родоплемінного суспільства.

У Давньому Римі процес формування класів і держави внаслідок цілої низки причин гальмувався, і перехідний до держави період розтягся на століття. В основному процес утворення держави в Давньому Римі був таким же, як і в Афінах, лише супроводжувався боротьбою плебеїв (прийшлого населення) проти патриціїв (римського родового вельможного панства). Плебеї — особисто вільні, не пов'язані з римським родом, мали торгове і промислове багатство. Боротьбою проти патриціїв за владу вони стимулювали розкладання родоплемінного ладу і утворення держави.

У Давній Спарті поява держави була обумовлена не лише внутрішньоекономічними причинами, а й завойовницькими походами, у результаті яких завойоване населення ставало не особистими рабами завойовника, а общинними рабами (ілотами). Перевищення кількості ілотів над спартанцями і острах загрози повстання з їх боку зумовили формування держави на підґрунті специфічної форми землекористування. Тут приватна власність на землю і рабів не допускалася, земля розподілялася порівну серед общинників на правах володіння.

У давніх германців утворення держави було прискорене завоюванням значних територій Римської імперії. Родова організація не була пристосована для панування над завойованими територіями. Це призвело до розвитку прафеодального (або ранньофеодального) ладу на землі колись-то могутньої Римської

Ф.Енгельс у роботі «Походження сім'ї, приватної власності і держави» називає три форми виникнення держами: афінську, римську, німецьку імперії. Шляхом виникнення прафеодальної держави із первісного ладу йшов розвиток і держав на території Європи (Ірландія), в Давній (Київській) Русі, в Азії у арабів і т.д. У Київській Русі формування ранньофеодальної державності супроводжувалося запрошенням на князювання варягів.

В утворенні кожної держави має значення цілий комплекс причин — економічних, політичних, внутрішніх, зовнішніх, тому що виникнення держави у кожного народу має свої особливості, характеризується певними рисами.

Є чимало народів і націй, що створили свої держави лише у XX столітті. Внаслідок конкретних історичних причин вони або ніколи не мали власної держави, або втратили ранню державність і тривалий час входили до складу інших багатонаціональних держав, відчували національні утиски з боку пануючої влади основної нації (наприклад, Україна у складі дореволюційної Росії). Багато хто з них зуміли домогтися власної державності у XX ст. в результаті реалізації права націй на політичне самовизначення. Ця причина була вирішальною, її супроводжувала характерна для виникнення ранніх держав соціальна неоднорідність суспільства, його суперечливість. Такі держави утворилися в процесі ліквідації імперій, колоній, суверенізацїї державноподібних утворень.

Так, на руїнах колишніх колоніальних імперій в Азії, Африці, Латинській Америці, Океанії з середини 50-х років XX ст. виникло понад 90 нових держав, їх кількість у наші дні зросла. Поповнив ряди нових держав розпад СРСР. До держав, що утворилися внаслідок розпаду СРСР, належать Україна та інші країни СНД.

5. Ознаки держави

а) поняття держави

Беручи до уваги, що держава є не просто масовим об’єднанням громадян, а об’єднанням усіх без винятку громадян, всіх членів суспільства, які знаходяться в політико-правовому зв’язку з державою, незалежно від класової, вікової, професійної та інших ознак, наголосимо, що держава є виразником спільних інтересів і світосприйняття громадського суспільства. З діяльністю держави пов’язані реальні і широкі можливості для усіх членів громадянського суспільства.

Держава – це організація політичної влади соціально неоднорідного суспільства. Отже, в соціально неоднорідному суспільстві виникає і таке нове явище, як політика. Під політикою, насамперед, розуміють відносини між різними частинами суспільства. Тому держава, яка регулює ці відносини, є організацією політичною, її влада – це влада політична.

Узагальнимо: “держава – це політична організація суспільства, яка забезпечує його єдність і цілісність, здійснює з допомогою державного механізму управління справами суспільства, суверенну публічну владу, яка надає праву загальнообов’язкового значення, гарантуюча права, свободи громадян, законність і правопорядок.”

За В.В.Копєйчиковим: “держава – особлива ланка в структурі політичної системи суспільства. Її роль і місце в цій системі не ототожнюється з роллю і місцем, з однієї сторони, правлячої партії, а з другого – інших ланок цієї системи.”

Можливості різних частин суспільства впливати на політику держави неоднакові. Тому і держава, виконуючи об’єднуючу, інтегруючу, стабілізуючу місію у суспільстві, робить це в інтересах домінуючої частини населення, у розпорядженні якої перебувають відповідні економічні, збройні, духовно-ідеологічні засоби.

Отже, держава – це організація політичної влади домінуючої частини населення у соціально неоднорідному суспільстві, за допомогою якої забезпечується його цілісність і безпека та здійснюється керівництво суспільством в інтересах цієї частини, а також управління загальносуспільними справами.

б) ознаки і особливості держави

Поняття держави конкретизується при розкритті ознак, які відрізняють його як від родового устрою, так і від недержавних організацій суспільства. Іншими словами, аналіз ознак держави поглиблює знання про неї, підкреслює її унікальність у якості нічим незамінної форми організації суспільства і важливого суспільно-політичного інституту.

Отже, перш за все держава є організацією суспільства, але організацією особливою, яка характеризується тим, що вона:

всеохоплююча – об’єднує в єдине ціле всіх членів суспільства, відображує та забезпечує загальносуспільні інтереси і потреби;

територіальна організація населення і здійснення публічної влади в територіальних межах.

В додержавному суспільстві приналежність індивіда до того чи іншого роду зумовлювалась кровною спорідненістю. Причому рід часто не мав строго визначеної території, переміщувався з одного місця в інше. В державно-організованому суспільстві кровно-споріднений принцип організації населення втратив своє значення. На зміну йому прийшов принцип його територіальної організації. Держава має строго локалізовану територію, на яку розповсюджується його суверенна влада, а населення, яке на ній проживає перетворюється в підданих чи громадян держави. Виникають таким чином просторові межі держави, в яких проявляється новий правовий інститут – підданство чи громадянство. З територіальною організацією населення поєднано не тільки виникнення держави, але й початок складаня окремих країн. А тому з цих позицій поняття “держави” і “країни” багато в чому співпадають.

Від недержавних організацій держава відрізняється тим, що уособлює все населення країни, розповсюджує на нього свою владу.

Публічна (державна) влада.

Публічною вона називається тому, що не співпадає з суспільством, виступає від його імені, від імені всього народу. Влада існувала і в додержавному суспільстві, але це була безпосередньо суспільна влада, яка виходила від всього роду і користувалась ним для самоуправління. Вона не потребувала ні чиновників, ні будь-якого апарату. Принципова особливість публічної влади є те, що вона втілюється саме в чиновниках, тобто в професійному розряді управителів, із яких комплектуються органи управління і примусу (державний апарат). Без цього фізичного втілення державна влада представляє собою лише тінь, пусту абстракцію.

Уособленна у державних органах і установах, публічна влада стала державною владою, тобто тою реальною силою, яка забезпечує державний примус, насильство. Вирішальна роль в організації примусу належить загонам озброєних людей і спеціальним установам.

Офіційна організація – репрезентує суспільство, виступає від його імені, і такою визнана іншими державами.

Універсальна, бо об’єднує членів суспільства для вирішення питань, що стосуються різних сфер їх життя.

Верховна організація – є вищим за значенням та силою об’єднанням суспільства, всі інші соціальні організації у сфері загальносуспільних інтересів підпорядковані їй.

Централізована організація – внутрішня структура держави здійснюється за ієрархією, тобто підпорядкованістю нижчих організаційних структур вищим, і особливо загальнодержавним.

Державний суверенітет

Поняття “державного суверенітету” з’явилося в кінці середніх віків, коли стало потрібним відділити державну владу від церковної і надати їй виняткове, монопольне значення. Нині суверенітет – обов’язкова ознака держави. Держава, яка його не має – це колонія або доміон.

Суверенітет як властивість (атрибут) державної влади полягає в її верховенсті, самостійності і незалежності.

Суверенність державної влади обумовлюється її можливостями реально, а не тільки ілеологічно впливати на суспільні відносини.

Верховенство державної влади всередині країни означає:

Універсальність її владної сили, яка розповсюджується на все населення, всі партії і суспільні організації даної країни;

Її прерогативи (державна влада може визнати нікчемним будь-який прояв іншої суспільної влади, якщо остання порушує закон);

Наявність у неї таких засобів впливу, якими ніяка інша суспільна влада не володіє (армія, поліція і т.д.)

Самостійність і незалежність державної влади від всякої іншої влади внутрі країни і зовні її виражається в її винятковому, монопольному праві вільно вирішувати всі свої справи.

Нерозривний зв’язок держави і права.

Без права держава існувати не може. Право юридично оформляє державу і державну владу і тим самим робить її легітимними, тобто законними. Держава здійснює свої функції в правових формах. Право вводить функціонування держави і державної влади в рамках законності, підкоряє їх конкретному правовому режиму. При такій підлеглості держави праву і формується демократична правова держава.

Держава відіграє важливу роль у вдосконаленні суспільства як власника основних засобів і знарядь виробництва; визначає основні напрямки його розвитку в інтересах всіх і кожного;

Держава має спеціальний апарат управління, який забезпечує виконання державних функцій;

Держава має розгалужену систему юридичних органів, що дозволяє використовувати різні методи переконання і примусу;

Держава володіє єдністю законодавчих, управлінських і контрольних функцій, це єдина повновладна організація у масштабі всієї країни.

Держава відноситься до владно-політичних організацій і виступає як головна сила в руках політичних сил, які тримають владу в своїх руках, як головний виразник їх волі і інтересів.

У найбільш концентрованому вигляді ознаки державної

назад |  1  | вперед


Назад

 Это интересно
 Реклама
 Поиск рефератов
 
 Афоризм
Счастье - когда тебя понимают, несчастье - когда тебя раскусили...
 Гороскоп
Гороскопы
 Счётчики
bigmir)net TOP 100