Рефераты на украинском
Соціальний комплекс України - Розміщення продуктивних сил -



style="width:40.55pt;border-top:none;border-left: none;border-bottom:solid windowtext 1.0pt;border-right:solid windowtext 1.0pt; padding:0cm 2.0pt 0cm 2.0pt;height:12.55pt">

114,6

100,2

Кількість лікарських амбулаторно-ноліклінічних закладів, тис. од.

6,3

6,0

7,2

7,1

У тому числі: Заклади, що мають стоматологічні відділен­ня (кабінети) Міністерства охорони здоров'я

4737

4782

4676

4793

4620

Самостійні стоматологічні поліклініки Мініс­терства охорони здоров'я

297

311

324

325

321

Місткість амбулаторно-поліклінічних закла­дів, тис. відвідувань за зміну

756

895

966

960

964

на 1 0000 населення

148,2

173,1

189,0

189,7

191,9

Кількість станцій (відділень) швидкої медич­ної допомоги Міністерства охорони здоров'я

349

970

1064

1062

1033

Кількість осіб, яким надана допомога (амбу-латорно і при виїздах швидкої медичної до­помоги), млн. чол.

17,4

17,8

16,0

14,9

14,2

на 10000 населення

343

345

313

292

282

"Статистичний щорічник України 1997 р. — К.: Українська енциклопедія, 1998. — С. 467.

Найвищий рівень забезпеченості населення лікарями має міс-І в Києві, Автономній Республіці Крим, в Одеській, Львівській і Харківській областях. Щодо забезпеченості середнім медичним персоналом, то найвищі показники відзначаються у м. Києві, Ав­тономній Республіці Крим, Кіровоградській, Волинській, Доне­цькій та Херсонській областях.

В останні роки спостерігається тенденція до розукрупнення територіальних лікарняних дільниць в містах у зв'язку з будівницт­вом великих, добре оснащених сучасних лікарень і поліклінік, у яких існують можливості для ефективного лікування і більш пов­ного використання ліжкового фонду. Медичну допомогу надають також спеціалізовані лікарні, диспансери, станції невідкладної медичної допомоги, поліклініки, жіночі консультації.

Наявність значної кількості сіл, у тому числі малих, викликало необхідність мати фельдшерсько-акушерські пункти, кожен з яких обслуговує, як правило, один, два і більше населених пунк­тів. Тут надається перша медична допомога, здійснюється комп­лекс заходів санітарно-гігієнічного і протиепідемічного характе­ру. Виправдали себе міжсільські дільничні лікарні на 10—50 лі­жок, де можлива організація спеціалізованих кабінетів і відді­лень. Якщо мережа і місткість лікарняних закладів в Україні змен­шуються, то амбулаторно-поліклінічних закладів і станцій (відді­лень) швидкої медичної допомоги — зростають (табл. 43). Це сприяє поліпшенню обслуговування населення, адже 80% насе­лення розпочинає і закінчує лікування саме в амбулаторно-полік­лінічному закладі.

Матеріально-побутрвий комплекс. Забезпечує матеріальні умо­ви життя населення. Його складовими частинами є галузеві під-комплекси (житлово-комунальний, побутовий, торгівлі, громад­ського харчування та ін.), які сприяють збільшенню вільного часу населення та його раціональному використанню, підвищенню культури побуту, зменшенню масштабів і трудомісткості домаш­нього господарства. Покращання житлово-комунального обслу­говування забезпечує необхідну основу для відтворювального процесу, позитивно впливає на шлюбність, народжуваність, зміц­нення здоров'я населення.

Житлово-комунальний комплекс задовольняє потреби людей у житлі. Весь житловий фонд в Україні перевищує 10 000 млн. м2 загальної площі житла, у тому числі державний, колективний жит­ловий фонд і фонд житлово-будівельних кооперативів становить 292 млн. м , а решта — 710,6 млн. м2 знаходиться у приватній власності громадян. Міський житловий фонд становить понад 603 млн. м2, сільський — 367,5 млн. м2. У містах державний, сус­пільний житловий фонд і фонд житлово-будівельних кооперативів переважає і становить дві третини, а житловий фонд в особи­стій власності — третину. В сільській місцевості картина майже протилежна: житловий фонд в особистій власності громадян ста­новить близько 90%, а державний — понад 10%.

Середня забезпеченість населення житлом у розрахунку на одного жителя в містах становить 18,7 м2 загальної площі, а в сільській місцевості — 22,6 м2. У 1997 р. житлові умови поліп­шили 2,1% сімей та одинаків, які знаходились на квартирному обліку, проти 9,2% у 1990 р. Краща забезпеченість населення жит­лом у міських поселеннях Луганської, Донецької, Дніпропетров­ської, Київської і Черкаської областей, а в сільській місцевості — у Вінницькій, Київській, Черкаській, Хмельницькій, Кіровоград­ській, Чернігівській, Житомирській, Полтавській, Сумській і Дніпро­петровській областях. Із загальної кількості сімей і одиноких 130,8 тис. знаходяться на обліку в державному фонді і фонді ЖБК. На сучасному етапі розвитку житлового будівництва наміти­лась тенденція до комплексної забудови жилих районів. Зростає питома вага житла, побудованого за індивідуальними проектами, що враховують потреби різних верств населення. Поліпшується якість як жилих, так і допоміжних приміщень, розширюється бу­дівництво будинків за новими типовими проектами з квартирами поліпшеного планування, що дає змогу підвищувати рівень за­безпеченості населення жилою площею та основними елемента­ми благоустрою. Для сільської місцевості розроблено типові впо­рядковані (переважно цегляні) одноповерхові та двоповерхові будинки присадибного типу з господарськими будівлями, більш повним набором комунальних послуг. Застосування нових буді­вельних матеріалів, перехід до будівництва жилих будинків з пок­ращеним плануванням, а також за проектами нового покоління дозволили не лише поліпшити експлуатаційні якості жилих бу­динків, але і змінити зовнішній вигляд багатьох міст і сіл. З'яви­лось більше жилих кварталів та суспільних центрів, які мають ; виразні архітектурні рішення.

За рівнем благоустрою жилі приміщення в міських поселен­их та сільській місцевості істотно відрізняються. Сільські житла ірше забезпечені газом, центральним опаленням, водопроводом, аналізацією, гарячим водопостачанням, ваннами. Найкращий рі-їнь благоустрою житлового фонду мають нові міста і санаторyj-курортні центри.

У 1997 р. готельне господарство України було представлено І373 готелями на 58464 номери з жилою площею всіх номерів |002 тис. м2. Одноразова місткість готелів становила 119 803 місць.

Проте і цей фонд використовується недостатньо (коефіцієнт ви­користання місткості становив лише 0,22).

Обсяг житлового будівництва в останні роки знизився. Якщо у 1990 р. збудовано підприємствами і організаціями всіх форм влас­ності загальної площі житла 17,5 млн. м2, то у 1997 р. — 6,4 млн. м2. У 1997 р. державними підприємствами і організаціями введено в експлуатацію 20% житла, з них за рахунок коштів підприємств і організацій — 81%. Для поліпшення рівня забезпеченості насе­лення житлом необхідно не лише збільшити масштаби житлового будівництва, але і більше уваги приділяти комплексній забудові населених пунктів, інженерному устаткуванню, розширенню ву­лиць, будівництву доріг з твердим покриттям, каналізаційних во­допровідних ліній, санітарній очистці, освітленню вулиць, збіль­шенню кількості підземних переходів, будівництву об'їзних доріг тощо. Подальше підвищення ефективності житлового будівниц­тва обумовлює необхідність значного покращання якості будин­ків у відповідності з запитами різних верств населення і соціаль­них груп. Вирішенню цього питання має сприяти широкий роз­виток житлово-будівельних кооперативів та індивідуального бу­дівництва на кредитній основі так, як це робиться в більшості країн Заходу. Разом з тим необхідна соціальна норма гарантова­ного надання житла кожній людині, кожній родині за рахунок державних коштів.

Галузь побутового обслуговування займає одне з провідних місць в обслуговуванні населення, що обумовлюється його функ­ціональною роллю у відтворювальному процесі. Розвиток і удо­сконалення побутового обслуговування населення забезпечує по­кращання умов життя, підвищення матеріального благоустрою всіх верств населення різних регіонів і глибокий розвиток та все­бічне удосконалення особистості. На цю галузь припадає чверть загального обсягу платних послуг. Галузь об'єднує більш ніж 20 окремих, досить самостійних підгалузей, які істотно відрізняють­ся одна від одної. Функціональне призначення кожної з підга­лузей настільки різне, що це обумовлює специфічні особливо­сті і в технічному оснащенні її підприємств і закладів, і в їх технологічному та організаційному забезпеченні. Діапазон функ­цій і підгалузей, які входять до побутового обслуговування, дуже широкий.

За останні роки структура виробництва основних видів побу­тових послуг в країні поступово приводиться у відповідність до структурних змін у потребах населення. Це сприяє подальшому підвищенню ступеня повноти задоволення потреб населення в найбільш економічно значущих видах побутового обслуговуван-.ня. Зростання обсягів споживання побутових послуг в цілому та (найбільш ефективних з них супроводжується підвищенням на-Іродногосподарської ефективності побутового обслуговування на-|сслення в цілому. Підприємства галузі надають населенню понад 900 видів послуг. Обсяг реалізації побутових послуг населенню cтановить 77,2 млрд. грн., у тому числі у сільській місцевості — 5 млн. грн. Обсяг реалізації побутових послуг на одного житеkя становить відповідно 14,2 і 10,7 грн. (табл. 44).

Таблиця 9

ПОБУТОВІ ПОСЛУГИ НА ДУШУ НАСКЛКІШЯ В УКРАЇНІ

у 1995—1997 pp. (грн., у факт. цінах)*

Види послуг

1995

1996

1997

Всього

у тому числі у сільській місцевості

Всі надані послуги

6,9

11.5

14,2

10,7

У тому числі ремонт та індивідуальне пошиття взуття

0,2

0,2

0,2

0,0

ремонт і індивідуальне пошиття одягу

0,4

0,5

0,5

0,1

індивідуальне пошиття і в'язання трико­тажних виробів

0,1

0.1

0,1

0,0

ремонт радіотелевізійної апаратури, по­бутових машин і приладів, ремонт і виго­товлення металовиробів

0,4

0,7

0.8

0,1

ремонт і технічне обслуговування транс­портних засобів

0,8

1.2

1,4

0,3

ремонт і виготовлення меблів

0,1

0.1

0,1

0,0

хімічна чистка і фарбування

0,1

0.1

0,1

0,0

послуги пралень

0,5

0,6

0,6

0,0

ремонт і будівництво житла (квартир)

0,3

0.4

0,4

0,3

послуги фотографій

0,2

0.4

0,8

0,0

послуги лазень і душів

0,1

0,1

0,1

0,0

послуги перукарень

0,5

0.9

1,1

0,1

послуги прокатних пунктів

0,2

0,3

0,3

0,0

транспортні послуги

0,9

1.5

1,6

2,2

* Статистичний щорічник Укра'ши за 1997 р. — К.: Українська енциклопедія. 1998, — С. 289.

У загальному обсязі побутових послуг найбільша частка припадає на транспортні послуги, ремонт і технічне обслуговування [транспортних засобів, ремонт і будівництво житла (квартир), ре-4онт та індивідуальне пошиття одягу, ремонт радіотелевізійної апаратури, побутових машин і приладів, ремонт і виготовлення металовиробів.

За останні роки намітилася тенденція до розширення сфери таких послуг, як ремонт побутової техніки, ремонт і технічне об­слуговування індивідуальних транспортних засобів.

Надання побутових послуг має чітко виражений локальний характер. Найвищий показник щодо наданих послуг на одного жителя припадає на Дніпропетровську, Запорізьку, Харківську, Київську та південні області України. Внутріобласні відмінності зумовлені перш за все особливостями розселення, тобто терито­ріальною концентрацією населення.

Підкомплекс побутового обслуговування зазнає постійних змін. З'являються нові підприємства, в тому числі спеціалізовані, ство­рюються фабрики, трести, об'єднання, мережа комплексних прий­мальних пунктів, вдосконалюються старі та запроваджуються нові форми і види обслуговування. У великих транспортних вузлах, у житлових мікрорайонах, місцях масового відпочинку, на великих підприємствах розширюються діючі і з'являються нові підприєм­ства служби побуту.

Комплекс торгівлі і громадського харчування задовольняє перш за все особисті потреби населення. Роздрібний товарооборот ви­значається обсягом продажу споживчих товарів населенню через роздрібну торгову мережу громадського харчування усіма дію­чими підприємствами незалежно від форм власності, а також промисловими, транспортними та іншими неторговими підпри­ємствами безпосередньо населенню через касу підприємств. За­гальний обсяг роздрібного товарообороту державної і кооператив­ної торгівлі (включаючи громадське харчування) становив у 1997 р. 19 933,1 млн. грн., в тому числі державної торгівлі — 2328,8 млн. грн.; 1833,9 — приватної і 14 870,4 — колективної та ін. Товарообо­рот громадського харчування в загальному обсязі роздрібного то­варообороту становив 17435,1 млн. грн.

Наприкінці 1997 р. в Україні налічувалося 1275 тис. підпри­ємств роздрібної торгівлі; на 10 тис. населення торгова площа підприємств роздрібної торгівлі становила 1919 м2, а громадсько­го харчування — 468 місць.

У загальному обсязі роздрібного товарообороту продовольчі товари становили 64%, непродовольчі — 36%. Товарооборот на одну людину у 1997 р. становив 374 грн., в тому числі продово­льчих товарів — 238 грн., непродовольчих — 136 грн. У міських поселеннях товарооборот становив 489 грн., а в сільській місцевості — 130 грн. Сільське населення значну кількість товарів ку­пує в міських магазинах.

Широкого розповсюдження набуває продаж непродовольчих товарів в комісійних і комерційних магазинах, на аукціонах.

Товарооборот роздрібної торгівлі відображає один з аспектів рівня життя населення — купівельну спроможність. Диференціа­ція товарообороту, що припадає на одну людину, пояснюється перш за все функціональною роллю поселень, особливим еконо-міко-географічним положенням окремих міст, густотою населен­ня тощо. Найвищі показники роздрібного товарообороту на одну людину характерні для м. Києва, Автономної Республіки Крим, Донецької, Харківської, Запорізької, Одеської і Львівської облас­тей. На цей показник значний вплив мають неоднакові доходи населення в різних областях та містах, нерівномірний розподіл торгової мережі, неоднакове споживання продовольчих товарів тощо. У селах, наприклад, реалізується значно менше продуктів хар­чування у зв'язку з наявністю підсобних присадибних господарств.

Структуру продовольчих товарів представляють переважно м'ясо і м'ясопродукти, кондитерські вироби, хліб і хлібобулочна продукція, цукор, молоко і молочна продукція, а в структурі не­продовольчих товарів найбільшу питому вагу становлять товари культурно-побутового і господарського призначення (меблі, одяг, білизна, трикотаж, взуття, тканини, легкові автомобілі). Дещо знизився продаж товарів культурно-побутового і господарського призначення (годинники, радіоприймачі, піаніно, фотоапарати, холодильники, пральні і швейні машини тощо).

Головним джерелом товарних ресурсів г промисловість. Оп­тові контори і бази здійснюють основні торгові зв'язки з промис­ловістю, купують сільськогосподарську продукцію і направляють її в роздрібну мережу, створюють товарні запаси.

Розміщення об'єктів громадського харчування часто не збігає­ться з розміщенням об'єктів торгівлі. Слід пам'ятати, що підпри­ємств громадського харчування налічується значно менше. Однак останнім часом різко зросла мережа кафе, ресторанів, буфетів, закусочних, розміщених уздовж головних вулиць міст і сіл, у міс­цях їх перетину, на автостанціях і вокзалах, центральних частинах населених пунктів, в районі функціонування ринків та біля трас.

Розвивається мережа не тільки спеціалізованих магазинів (фір­мових, магазинів-складів, комісійних), а й підприємств громадсь­кого харчування, особливо швидкого обслуговування.

Особливо важливе соціальне і економічне значення набуває |транспорт (зокрема, послуги пасажирського транспорту). На сучасному етапі його роль швидко продовжує зростати в міру роз­ширення масштабів суспільного виробництва, подальшого поглиб­лення територіального поділу суспільної праці, розвитку продук­тивних сил окремих регіонів.

Серед усіх видів транспортних послуг основною ознакою вдо­сконалення їх структури є неперервне зростання питомої ваги послуг автомобільного та повітряного пасажирського транспорту й стійкого зниження залізничного і водного.

В результаті планомірного розширення мережі підприємств зв'язку в Україні значно зросла забезпеченість населення різними видами зв'язку. Зростання цього показника свідчить про підви­щення ступеня доступності послуг цієї галузі. Тенденція до зни­ження середнього навантаження на одне підприємство, найбільш імовірно, позитивно вплине на якість обслуговування підприємст­вами галузі.

Підкомплекс зв'язку складається із взаємопов'язаних пунктів і підприємств, ліній і вузлів, які забезпечують процес передачі ін­формації. Пункти зв'язку представлені відділеннями зв'язку і те­лефонними станціями. У відділеннях зв'язку, як правило, розмі­щені пошта, телеграф, телефон.

В Україні функціонує широка мережа (понад 17 тис.) підпри­ємств зв'язку та їх відділень. Телефонно-телеграфний зв'язок — основний вид зв'язку між населеними пунктами. Основних до­машніх телефонних апаратів загального користування у 1997 р. налічувалось 6479, у тому числі у міських поселеннях — 5592. Телефонізовані всі підприємства і установи, багато квартир у міс­тах і частина в селах. В більшості міст є автоматизовані пункти зв'язку, яких нараховувалось 12880, 2467 з яких — міські. Забез­печеність населення домашніми телефонними апаратами стано­вить 37 на 100 сімей, міжміськими таксофонами — 27 на 100 тис. населення.

Комплекс зв'язку включає всі види зв'язку, радіомовлення і телебачення, спеціалізовані підприємства по ремонту і монтажу устаткування. Підприємствами зв'язку у 1997 р. було надано по­слуги у вигляді 1270 млн. відправлених газет і журналів, 359 млн. листів, 17 млн. телеграм, 2 млн. посилок, надано міжміських те­лефонних переговорів (включаючи міжнародні) — 1081 млн.

В перспективі слід розвивати телефонний зв'язок в першу чергу в сільській місцевості, підвищувати рівень автоматизації, запроваджувати більш досконалу апаратуру, електронну та сор­тувальну техніку. Все це сприятиме не лише збільшенню обсягів та асортименту послуг, а й підвищенню їх якості.

3. ВИРОБНИЦТВО ТОВАРІВ НАРОДНОГО СПОЖИВАННЯ: СУЧАСНИЙ СТАН ТА ОСОБЛИВОСТІ РОЗМІЩЕННЯ

Серед галузей промисловості, які забезпечують виробництво товарів народного споживання, провідне місце займає легка про­мисловість, її виробничий потенціал включає 25 підгалузей, більш як 600 підприємств та організацій. У 1998 р. порівняно з 1990 р. обсяги виробництва продукції цієї галузі становили лише 25%, у тому числі: тканин усіх видів — 7,4%, взуття — 4,5%, трикотаж­них виробів — 2%. Це пов'язано з цілим рядом причин: порушен­ням зв'язків по кооперації, незахищеністю вітчизняного спожив­чого ринку, низькою купівельною спроможністю населення та ін.

Легка промисловість України охоплює текстильну, трикотаж­ну, швейну, шкіряну, взуттєву, хутрову та інші галузі, підприємст­ва яких у розміщенні орієнтуються переважно на споживача, на­явність трудових ресурсів та сировини.

Провідною галуззю легкої промисловості с текстильна проми­словість, яка представлена бавовняними, вовняними та лляними виробництвами. В структурі бавовняної промисловості виділяють прядильне, ткацьке, крутильно-ниткове і фарбу вал ьнообробне ви­робництво. Найбільш потужні бавовняні підприємства знаходя­ться у Херсоні і Тернополі (бавовняні комбінати), Донецьку (ба-вовнянопрядильний комбінат), Нікополі (прядильно-нитковий ком­бінат), а також у Києві, Харкові, Чернівцях, Івано-Франківську, Львові, Полтаві, Коломиї, Коростишеві та Родомишлі. У 1998 р. бавовняна промисловість України забезпечувала 62,5% загально­го виробництва тканин.

Вовняна промисловість представлена первинною обробкою вов­ни, виготовленням пряжі, тканин та виробів. Підприємства галузі розташовані у Чернігові, Харкові, Києві, Донецьку, Кривому Розі, Одесі, Луганську, Сумах, Черкасах, Богуславі, містах Чернівець­кої та Закарпатської областей. У структурі виробництва тканин усіх видів на вовняні тканини припадає 7,8%.

Лляна промисловість України розвивається на власній сиро­вині. Підприємства — основні виробники лляної продукції зосе­реджені у Рівненській, Житомирській, Чернігівській та Львівсь­кій областях; в Одесі знаходиться підприємство конопле-джуто-вої промисловості, в Харкові — канатний завод. Лляні тканини становлять близько 11,3% загального виробництва тканин в Україні. Продукція цієї галузі повністю задовольняє потреби України, а певна частина — експортується.

Шовкова промисловість України, що значною мірою пов'яза­на з виробництвом хімічних волокон і виробляє близько 8,8% тканин, зосереджена у Києві, Черкасах, Луганську, Лисичанську. Трикотажна промисловість України випускає досить різнома­нітний асортимент продукції, однак за 1991—1998 pp. обсяги ви­робництва продукції цієї галузі скоротилися більш ніж у 50 разів (з 351 млн. шт. виробів у 1990 р. до 6,5 млн. шт. виробів у 1998 p.). Підприємства цієї галузі розміщені у Києві, Львові, Харкові, Одесі, Сімферополі, Миколаєві, Донецьку, Івано-Франківську, Луганську, Чернівцях, Дніпропетровську, Хмельницькому та інших містах.

Швейна промисловість зорієнтована переважно на споживача продукції, тому підприємства цієї галузі розміщені у великих на­селених пунктах. Найбільш потужні підприємства зосереджені у Києві, Львові, Харкові, Одесі, Луганську.

Шкіряно-взуттєва промисловість представлена підприємства­ми, що виготовляють одяг, галантерейні вироби, взуття та іншу продукцію, використовуючи як природну, так і синтетичну сиро­вину. За останні роки у взуттєвій промисловості України спосте­рігається істотне скорочення обсягів виробництва: якщо у 1990 р. випускалось 196 млн. пар взуття, то у 1998 р. — лише 8,9 млн. пар. Взуттєві фабрики діють у Києві, Харкові, Луганську, Львові, Одесі, Запоріжжі, Кривому Розі, Хмельницьку та інших містах.

Хутрове виробництво представлено підприємствами, які пере­робляють натуральну сировину, виготовляють штучне хутро та випускають різноманітні вироби з них. Хутрові підприємства працюють у Харкові, Львові, Одесі, Балті, Краснограді, Жмерин­ці, Тисмениці.

Виробництво галантерейної продукції розміщено в обласних центрах та в інших містах України. Воно характеризується різ­номанітністю продукції та зростанням кількості малих підпри­ємств, що її виготовляють.

Виробництво товарів народного споживання зосереджено в різ­них галузях економіки України, причому в галузях важкої про-мисловості виробляється понад 40% всієї вартості товарів народ­ного споживання. У 1998 р. порівняно з 1990 р. обсяги виробни­цтва цієї групи товарів становили: телевізорів — 1,0%, холодиль­ників побутових — 43,2%, пральних машин — 17,5%, легкових автомобілів — 16,3%, мотоциклів — 0,2%, велосипедів — 1,6%, фотоапаратів — 0,6%.

Серед інших товарів народного споживання вагоме місце зай­мають хіміко-фармацевтичні продукти, меблі, будівельні матері­али, скляно-фарфоро-фаянсові вироби тощо. Виготовлення продовольчих товарів народного споживання забезпечує агропромис-ний комплекс.

В цілому перспективний напрям щодо розвитку виробництва Іарів народного споживання полягає у задоволенні потреб внут­рішнього ринку на основі зміцнення фінансового стану підпри-гмств, нарощування обсягів виробництва, розширення асортимен­ту товарів, підвищення конкурентоспроможності продукції.

4. ПРОБЛЕМИ І ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ СОЦІАЛЬНОГО КОМПЛЕКСУ УКРАЇНИ

Подальший розвиток соціального комплексу України повинен забезпечити підвищення життєвого рівня населення, всебічний розвиток людини та зростання продуктивності праці. Разом з тим тут нагромаджено багато проблем, які потребують:

• визнання галузей соціального комплексу такими, що беруть активну участь у виробництві матеріальних і духовних благ, послуг;

• подолання залишкового принципу фінансування галузей соціального призначення;

• подолання міжрегіональних відмінностей у рівні обслуго­вування населення та забезпечення його елементами соціальної інфраструктури у відповідності з нині існуючими нормативами;

• встановлення обгрунтованого рівня оплати праці фахівців галузей соціального комплексу, зокрема працівників освіти, охо­рони здоров'я, культури, науки;

• формування ефективної системи управління галузями соці­ального призначення в умовах різних форм власності;

• розробки нових типів проектів навчальних закладів, уста­нов культури, охорони здоров'я з урахуванням формування рин­кових відносин, широким використанням сучасного обладнання, оргтехніки;

• розробки науково обгрунтованих критеріїв розвитку матеріальної бази галузей соціального комплексу.

У перспективі в Україні передбачається створення потужного освітнього та наукового потенціалу на основі впровадження ступеневої освіти та створення потужних регіональних навчальних закладів. Буде поступово реалізовуватись стратегія структурного реформування освіти, спрямованого на кадрове та наукове забез­печення загальнодержавних програм в пріоритетних галузях еко­номіки. Передбачається трансформування існуючої мережі проф­техучилищ та забезпечення чотирирівневої професійно-технічної освіти, що задовольнить потреби економіки у кваліфікованих технічних кадрах. Велика увага приділятиметься оптимізації ме­режі вищих навчальних закладів.

У перспективі система охорони здоров'я буде розвиватися за принципами доступності, солідарності, справедливості та уні­версальності. Це дасть змогу підвищити рівень профілактики захворюваності, надавати необхідну медичну допомогу вчасно і високоякісно.

Серед програмних завдань на перспективу намічено покра­щання житлових умов населення через оновлення наявного жит­лового фонду, поліпшення роботи житлового і комунального гос­подарства. Передбачається також вирішення інших соціально-економічних завдань.

В галузях виробництва товарів народного споживання та по­слуг заплановано розширення імпортозамінюючої продукції, тех­нологічне переоснащення та запровадження сучасних технологій. Вирішуватиметься комплекс проблем, пов'язаних із збільшенням експортного потенціалу

назад |  3  | вперед


Назад

 Поиск рефератов
 
 Реклама
 Реклама
 Афоризм
Зачем мечтать о чем-то высоком, когда самое приятное – снизу.
 Гороскоп
Гороскопы
 Знакомства
я  
ищу  
   лет
 Реклама
 Счётчики
bigmir)net TOP 100