Рефераты на украинском
Захист населення у надзвичайних ситуаціях - Військова справа, ДПЮ -



Прилади радіаційної, хімічної розвідки і дозиметричного контролю

Для організації захисту населення від уражальної дії зброї масового знищення, зокрема від радіоактивного і хімічного зараження, проводяться вимірювання стану нав­колишнього середовища за допомогою спеціальних при­ладів.

ВІЙСЬКОВИЙ ПРИЛАД ХІМІЧНОЇ РОЗВІДКИ

Військовий прилад хімічної розвідки (ВПХР) служить для визначення у повітрі, на місцевості, на техніці наяв­ності отруйних речовин: зарину, зоману, іприту, фосгену, дифосгену, синильної кислоти, хлорціану, а також парів V-газів у повітрі (мал. ).

Принцип визначення наявності і типу ОР полягає у примусовому, за допомогою всмоктувального насоса, прокачуванні крізь індикаторні трубки повітря. Зміна кольо­ру наповнювача індикаторних трубок свідчить про на­явність, приблизну концентрацію і групу ОР.

Індикаторні трубки (мал. ) бувають трьох видів: з червоним кільцем і червоною крапкою — для визна­чення ОР типу зарин, зоман, V-гази; з трьома зеленими кільцями — для визначення ОР типу фосген, дифосген, синильна кислота, хлорціан; із жовтим кільцем — для визначення ОР типу іприт.

Для визначення отруйних речовин у повітрі потріб­но: відкрити кришку приладу, відсунути засувку і вий­няти насос. З касети вийняти дві трубки з червоним кільцем і червоною крапкою, надрізйти їх кінці і розкри­ти. Ампуловідкривачем з маркіруванням, що відповідає маркіруванню індикаторних трубок, розбити верхні ам­пули трубок, взяти їх за маркіровані кінці і енергійно струснути 2—3 рази. Вставити дослідну трубку не-маркірованим кінцем у гніздо насоса і накачати повітря (5—6 качань). Контрольну трубку помістити у гніздо в корпусі приладу.

Потім розбити нижні ампули обох тру­бок, струснути і спостерігати за зміною забарвлення на­повнювача. Якщо червоний колір наповнювача у дослідній трубці зберігається, а в контрольній пожовтів, то це означає наявність ОР. Одночасне пожовтіння напов­нювача в обох трубках — відсутність ОР в небезпечних концентраціях. Визначення цих ОР у безпечних концент­раціях проводять так само, але роблять 50—60 накачу­вань і нижні ампули розбивають через 2—3 хв.

Незалежно від того, що покаже трубка з червоним кільцем і червоною крапкою, слід продовжити визначен­ня ОР за допомогою трубок, що залишилися: спочатку з трьома зеленими кільцями, потім з одним жовтим кільцем.

Відкрити індикаторну трубку з трьома зеленими кільцями, розбити ампулу, енергійно струснути її, вста­вити у гніздо насоса і зробити 10—15 качань. Вийняти грубку з гнізда і порівняти забарвлення наповнювачів з кольоровим еталоном на лицьовому боці касети, визна­чити наявність у повітрі парів іприту за допомогою інди­каторної трубки із жовтим кільцем. Відкрити трубку, вставити у гніздо насоса і зробити 60 качань. Спостеріга­ти зміну забарвлення наповнювача через 1 хв; порівняти його зі зразком на касеті. Для обстеження повітря за до­помогою індикаторних трубок із червоним кільцем і чер­воною крапкою при низьких температурах (+5° С і ниж­че) потрібно підготувати грілку до роботи: вставити до

упору в центральне гніздо грілки патрон, ударом руки по головці ампуловідкривача розбити ампулу, що у патроні, занурити ампуловідкривач до кінця і не виймати його з патрона до припинення виділення пари; вставити дві трубки у бічні гнізда грілки, після відтавання ампул трубки негайно вийняти і помістити в штатив; відкрити трубки, розбити верхні ампули, енергійно 2—3 рази стру­снути і прокачати повітря через дослідну трубку.

Контрольну трубку тримати у штативі і виконати та­кі дії: підігріти обидві трубки у грілці протягом 1 хв, піс­ля чого розбити нижні ампули дослідної і контрольної трубок і струснути їх одночасно; спостерігати за змінами забарвлення наповнювача трубок.

У концентраціях, що не викликають небезпеки, по­рядок роботи з трубками такий самий: після всмоктуван­ня повітря витримати трубки протягом 2—3 хв, у грілці — 1 хв, поза грілкою (у штативі) — 1—2 хв.

Слід пам'ятати, що перегрівання трубки призводить до її псування.

Насадкою до насоса визначають ОР в диму, на ґрун­ті, в озброєнні, на бойовій техніці, обмундируванні та ін­ших предметах, а також у сипучих продуктах.

Догляд і зберігання приладу здійснюється згідно з ін­струкцією щодо його експлуатації.

РАДІОАКТИВНІ ВИПРОМІНЮВАННЯ

І МЕТОДИ ЇХ ВИМІРЮВАННЯ

Під час вибуху ядерного боєприпасу утворюється ве­лика кількість радіоактивних речовин, ядра атомів яких здатні розпадатись і перетворюватись у ядра інших еле­ментів, випускаючи при цьому невидимі випромінюван­ня. Вони забруднюють місцевість, будівлі й різні предме­ти, діють на людей і тварин. Випромінювання радіоак­тивних речовин можуть бути трьох видів: гамма-випро­мінювання, бета-випромінювання, альфа-випромінювання.

Гамма-випромінювання — це електромагнітні хвилі, аналогічні рентгенівським променям. Поширюються у по­вітрі зі швидкістю 300 000 км/с. Здатні проникати через товщу різноманітних матеріалів. Становлять основну не­безпеку для людей, бо іонізують клітини організму.

Бета-випромінювання — це потік електронів, які називаються бета-частинками. Швидкість їх руху може

досягати в деяких випадках швидкості світла. Проникаю­ча здатність їх менша за гамма-випромінювання, але іо­нізуюча дія в сотні разів більша.

Альфа-випромінювання — це потік ядер атомів гелію, які називаються альфа-частинками. В них дуже висока іонізуюча дія. Область розповсюдження альфа-частинок у повітрі сягає всього 10 см, а в твердих та рідких тілах — ще менше. Одяг, засоби індивідуального захисту повністю затримують альфа-частинки. Внаслідок високої іонізуючої дії альфа-частинки дуже небезпечні у разі проникнення всередину організму.

Нейтрони утворюються тільки в зоні ядерного вибуху, їх іонізуюче випромінювання не має ні кольору, ні запа­ху,— людина їх не відчуває.

Основні методи виявлення і вимірювання іонізуючих випромінювань — фотографічний, хімічний, сцинтиляцій­ний та іонізаційний.

Фотографічний метод засновано на впливі іо­нізуючих випромінювань на світлочутливий шар фото­плівки, щільність потемніння якої пропорційна дозі оп­ромінення.

Хімічний метод грунтується на здатності іонізу­ючих випромінювань спричинювати хімічні зміни деяких речовин, що супроводжуються появою нового забарвлення розчину цих речовин.

Сцинтиляційний метод використовує явище світіння (сцинтиляції) деяких речовин під впливом іонізу­ючих випромінювань. Кількість спалахів пропорційна ін­тенсивності випромінювання.

Іонізаційний метод використовує явище іоніза­ції атомів речовин під впливом іонізуючого випромінювання, внаслідок якого електричне нейтральні атоми розпадаються й утворюють іони. Якщо в опромінювану речовину помісти­ти електроди і подати до них напругу від джерела постійно­го струму, то виникає іонний струм, сила якого пропорційна інтенсивності випромінювання. Цей метод є основним, і йо­го нині використовують в усіх дозиметричних приладах.

ПРИНЦИПИ ДІЇ ДОЗИМЕТРИЧНИХ ПРИЛАДІВ

Прилади, призначені для виявлення і вимірювання радіоактивних випромінювань, називаються дозимет­ричними (мал. ). їх основними елементами є приймальний пристрій (1), підсилювач іонізаційного стру­му (2), вимірювальний прилад (3), перетворювач стру­му (4), джерело живлення (5).

Приймальний пристрій складається з іонізаційної камери або газорозрядного лічильника.

Іонізаційна камера — це заповнений повітрям замк­нутий простір з двома ізольованими один від одного елек­тродами: корпус камери вкрито зсередини шаром струмо-провідної речовини. Цей шар разом з осердям є позитив­ним електродом камери, а негативним — металеве кільце, вихід з якого — через ізолятор. До електродів працюючої камери надходить напруга від джерела постійного струму, тому між її електродами виникає електричне поле. Під дією іонізуючих випромінювань деякі молекули повітря втрачають електрони і стають позитивно зарядженими іонами. Іони й електрони під впливом електричного поля переміщуються, і в ланцюгу камери виникає іонізуючий струм (мал. ). Величина цього струму пропорційна ве­личині радіоактивного випромінювання.

Газорозрядний лічильник — це порожнистий метале­вий циліндр, що служить катодом; його заповнено су­мішшю інертних газів з невеликою кількістю галогенів. Анодом є металева нитка, натягнена всередині циліндра і з'єднана з позитивним полюсом джерела живлення. Ви­води анода і катода зроблені через ізолятори, розташовані у торцях корпуса лічильника. На відміну від іонізацій­них камер газорозрядні лічильники працюють у режимі

ударної іонізації (мал. ). Іонізуючі випромінювання, потрапивши у лічильник, утворюють у ньому первинні електрони і позитивні іони; електрони під дією електрич­ного поля переміщуються до анода лічильника і, здобувши кінетичну енергію, самі вибивають електрони з атомів га­зового середовища. Це явище й називається ударною іоні­зацією. Вибиті вторинні електрони також розганяються і разом з первинними підсилюють ударну іонізацію. Якщо у лічильник потрапляє хоча б одна частка іонізуючого випромінювання, це викликає утворення лавини вільних електронів, і до анода лічильника прямує багато елек­тронів. Інертні гази створюють у корпусі газорозрядного лічильника умови для виникнення ударної іонізації, роз­ряджання забезпечує швидке набування електронами не­обхідної кінетичної енергії.

Вимірювач потужності дози (рентгенометр) ДІ1-5В

призначений для вимірювання рівнів гамма-радіації і ра­діоактивної зараженості різноманітних предметів гамма-випромінюванням. Передню панель зображено на ма­люнку 278. Потужність експозиційної дози гамма-ви­промінювання визначається у мілірентгенах (або рентге­нах) на 1 год для тієї точки простору, де знаходиться блок детектування приладу. Крім того, приладом ДП-5В можна виміряти і рівень бета-випромінювання.

Діапазон вимірювання по гамма-випромінюванню — від 0,05 мР/год до 200 Р/год. Прилад має шість піддіапа-зонів вимірювань (табл. 22).

Таблиця

ПІДДІАПАЗОНИ ВИМІРЮВАНЬ ДП-бВ

Шддіапазон

Положення ручки перемикача

Шкала

Одиниця виміру

Межа вимірювання

1

200

0—200

Р/год

5—200

2

X 1000

0— 5

мР/год

500—5000

3

X 100

0—5

мР/год

50—500

4

X 10

0—5

мР/год

5—50

5

X 1

0—5

мР/год

0,5—5

6

X 0,1

0—5

мР/год

0,05—0,5

При вимірюванні потужностей гамма-випромінювання й сумарного бета- і гамма-випромінювання в межах від 0,05 до 500 мР/год відлік ведеться за верхньою шкалою (О—5) з наступним множенням на відповідний коефіцієнт піддіапазону, а відлік величини потужностей доз — від 5 до 200 Р/год — за нижньою шкалою (5—200). На 2—6 під-діапазонах прилад має звукову індикацію через головні те­лефони. Похибка вимірювань становить ±30% від вимірю­ваної величини. Справність приладу перевіряється кон­трольним бета-препаратом, прикріпленим в заглибленні на екрані блока детектування. Живлення приладу здійсню­ється від трьох елементів типу 1,6 ПМЦ-х-1,05, два з яких використовуються для живлення схеми приладу, а третій — для освітлення шкали. Передбачено живлення від зов­нішніх джерел постійного струму напругою 12 або 24 В; при цьому використовується розподілювач напруги.

Підготовка приладу до роботи. Вийняти прилад із футляра, здійснити зовнішній огляд, встанови­ти джерело живлення, додержуючи полярності, переми­кач піддіапазонів установити навпроти чорного трикут­ника (контроль режиму). Стрілка приладу має бути у ре­жимному секторі (якщо це не так, то треба поміняти місцями джерела живлення). Перевірити справність при­ладу від бета-препарату, для чого поворотний екран зон­да поставити у положення «К», підключити головні те­лефони і поступово переводити ручку перемикача під­діапазонів в усі положення від х 1000 до х 0,1. Показан­ня приладу на піддіапазоні х 10 звірити із записом у фор­мулярі. Якщо вони не виходять за межі допустимої по­хибки, приладом можна користуватися. Екран зонда вста­новити у положення «Г», ручку перемикача піддіапазонів — проти чорного трикутника, приєднати штангу. Прилад готовий до роботи.

Для вимірювання гамма-радіації на місцевості екран зонда встановлюється у положення «Г». Зонд — на ви­тягнутій убік руці на висоті близько 1 м від поверхні землі (мал. ). Вимірювання проводиться послідовно на всіх піддіапазонах, починаючи з першого.

Визначення гамма-зараження об'єктів проводиться,; як правило, на незараженій місцевості. При вимірюван­ні зонд розміщують на відстані 1—1,5 см від поверхні об'єкта (мал. ).

У 1989 р. розроблено індивідуальні дозиметри для населення і з 1990 р. розпочато серійний випуск малога­баритних індивідуальних дозиметрів із цифровою шка­лою та звуковою сигналізацією. В Україні виготовляють дозиметри типу «Прип'ять» (мал. ), «Рось» та ін. Такі дозиметри дають кожній людині змогу оцінити індивіду­альні дози та рівень випромінювання від зовнішнього фо­ну, провести індикацію рівня, який відповідає радіоак­тивному забрудненню продуктів харчування та кормів. Крім того, розпочато випуск простих приладів-індика-торів, які забезпечують оцінку потужності дози зов­нішнього випромінювання від фонових значень до 60 мкбер/г та індикацію допустимого рівня потуж­ності дози зовнішнього гамма-випромінювання 60 мкбер/г. Детектором гамма-випромінювання служить малогаба­ритний розрядний лічильник. Принцип роботи цих при­ладів такий, як і ДП-

КОМПЛЕКТ ІНДИВІДУАЛЬНИХ ДОЗИМЕТРІВ ДП-22В (ДП-24)

Комплект вимірювачів дози радіації (дозиметрів) ДП-22В (ДП-24) призначається для вимірювання індиві­дуальних експозиційних доз гамма-випромінювання за допомогою кишенькових прямопоказуючих дозиметрів ДКП-50А. До комплекту ДП-22В (ДП-24) входять 50 (5) індивідуальних дозиметрів ДКП-50А, зарядний пристрій ЗД-5, ящик і технічна документація (мал.).

Дозиметр ДКП-50А (мал. 284) забезпечує вимірю­вання індивідуальних доз гамма-випромінювання в ді­апазоні від 2 до 50 Р при потужності експозиційної дози від 0,5 до 200 Р/год. Похибка вимірювання становить ±10 %. Принцип дії подібний до принципу дії електро­скопа. Основна частина дозиметра — малогабаритна іоні­заційна камера з «повітроеквівалентними» стінками, до яких підключено конденсатор з електроскопом. Під впливом гамма-випромінювання у робочому відділенні камери виникає іонізаційний струм, що зменшує по­тенціал конденсатора і камери. Зменшення потенціалу пропорційне експозиційній дозі опромінення. Відхилен­ня рухомої системи електроскопа — платинової нитки — вимірюється відрахунковим мікроскопом зі шкалою, від-градуйованою у рентгенах.

Зарядний пристрій забезпечує плавну зміну напруги для зарядки конденсатора — від 180 до 250 В. Живлен­ня здійснюється від двох елементів 1,6 ПМЦ-У-8.

Для приведення дозиметра у робочий стан потрібно: відгвинтити захисну оправу дозиметра і ковпачок заряд­ного гнізда ЗД-5; повернути ручку регулятора напруги ЗД-5 проти годинникової стрілки до упору, встановити дозиметр у зарядне гніздо; натиснути на дозиметр і, спо­стерігаючи в окуляр, плавним обертом ручки регулятора напруги за годинниковою стрілкою встановити зобра­ження нитки на «О» шкали. Вийняти дозиметр із заряд­ного гнізда, закрутити захисну оправу. Під час встановлення візирної нитки на «О» стежити, щоб нитка руха­лась справа наліво. Якщо нитка переміщується зліва на­право, то треба відгвинтити фасонну гайку дозиметра, повернути окуляр зі шкалою на 180° і загвинтити гайку.

Дозу іонізуючого випромінювання вимірюють за шкалою дозиметра, спостерігаючи через окуляр крізь світло, що проходить.

Комплект індиві­дуальних дозиметрів Щ-1 (мал.) слу­жить для вимірюван­ня поглинених доз гамма-нейтронного випромінювання у ме­жах від 2 до 500 рад при потужності дози від 10 до 360 000 рад/год. Ціна поділки н$ шкалі дозиметра — 20 рад (мал.). До­зиметр перезаряджа­ється від зарядного пристрою ЗД-6.

ПОСТ РАДІАЦІЙНОГО І ХІМІЧНОГО СПОСТЕРЕЖЕННЯ

Для спостереження за радіаційним і хімічним ста­ном на кожному об'єкті народного господарства створю­ються пости радіаційного і хімічного спостереження (РХС). Вони є основними джерелами інформації про об­становку для начальників цивільної оборони, об'єктів та начальників штабів. Завдання поста РХС ставить на­чальник штабу об'єкта народного господарства, а началь­ник поста організовує його виконання: доводить завдан­ня до відома підлеглих, визначає порядок обладнання поста, перевіряє справність приладів, організовує зв'язок з пунктом управління об'єкта, встановлює поря­док спостереження і керує діями спостерігачів.

Пост складається з трьох чоловік. Це — начальник поста, розвідник-дозиметрист і розвідник-хімік. Основні завдання поста (мал.): визначення місця та інших параметрів ядерного вибуху; визначення радіоактивного, хімічного і бактеріологічного зараження; фіксація годин початку і закінчення випадання радіоактивних речовин і напряму руху радіоактивної хмари чи хмари зі СДОР; подача сигналів оповіщення; визначення типу ОР, СДОР; уточнення концентрації ОР, СДОР, рівня радіації; метеорологічні спостереження.

На посту мають бути: фільтрувальні протигази, засо­би медичного захисту (ПІП-8, АІ-2), засоби захисту шкіри, прилади радіаційної та хімічної розвідки і дози­метричного контролю опромінення, а також журнал спо­стережень, компас, годинник, схема орієнтирів, таблиця сигналів оповіщення, бінокль, засоби подачі сигналів і зв'язку.

Для захисту особового складу поста обладнується най­простіше укриття — перекрита щілина або спеціальна за­хисна споруда із залізобетонних елементів (мал. ).

Постійне спостереження веде черговий спостерігач. Решта особового складу перебуває в укритті у готовності до виконання завдання.

Начальник поста зобов'язаний: вивчити район спос­тереження, уточнити порядок підтримання зв'язку і до­повідей про результати спостережень та їх черговість; скласти схему орієнтирів і поставити завдання спос­терігачам; перевірити справність засобів зв'язку і допо­вісти про початок спостереження; робити записи у жур­налі про результати спостережень.

Черговий спостерігач повинен: вести безперервне спо­стереження у визначеному районі (секторі), проводити ме­теорологічні спостереження, періодично включати прила­ди і стежити за їх показаннями.



Назад

 Поиск рефератов
 
 Реклама
 Реклама
 Афоризм
Посадили собаку охранять машину. Утром пришли – колес нет. На стекле записка: «Собаку не ругайте, она лаяла».
 Гороскоп
Гороскопы
 Знакомства
я  
ищу  
   лет
 Реклама
 Счётчики
bigmir)net TOP 100