Рефераты на украинском
Поняття про класифікацію ґрунтів - Географія -



При систематичному описі і вивченні ґрунтів, як і будь-яких інших природних об'єктів, необхідно наперед задатися тим ступенем точності, з якою бажано визначити той або інший об'єкт, що залежить від масш­табу дослідження. Саме слово "ґрунт" уже дає об'єкту якесь визна­чення, показує його відмінність від інших природно-історичних тіл, скажімо, від гірської породи, дерева, лісу і т.п., звичайно, у випадку, якщо в термін "ґрунт" попередньо вкладене цілком визначене понят­тя. Якщо необхідно бути більш точним, треба до слова "ґрунт" дода­ти щось ще, якесь визначення, що показує, який саме грунт мається на увазі в даному випадку. Ця задача систематики ґрунтів розв'язується за допомогою системи таксономічних одиниць, або рівнів розгляду.

Слово "таксономія" походить від грецького tаxіs - будуй, по­рядок, або від лат. tаksо - оцінюю і номо - закон.

Таксономічні одиниці (таксони) - це класифікаційні, або систематичні одиниці, що показують клас, ранг або місце в системі яких-небудь об'єктів.

У ґрунтознавстві таксономічні одиниці - це послідовно супід­рядні систематичні категорії, що відображають об'єктивно існуючі в природі групи ґрунтів.

В основу сучасної ґрунтової таксономії покладено докучаєвське вчення про ґрунтовий тип, розвинуте згодом у вченнях про типи ґрунтів і типи ґрунтоутворення. Сучасне розуміння типу ґрунту скла­лося поступово в міру розвитку науки.

Тип грунту - велика група ґрунтів, що розвиваються в однотипових біологічних, кліматичних, гідрологічних умовах і харак­теризуються яскравим проявом основного процесу групоутворення при можливому сполученні з іншими процесами.

Приклади типів ґрунтів: підзолисті ґрунти, чорноземи, сірі лісові грунти, сіроземи, червоноземи. Тип грунту - це опорна, основна оди­ниця систематики ґрунтів. Типи ґрунтів можуть бути розділені на більш дрібні одиниці і, навпаки, об'єднані в більш великі. Характерні риси і єдність ґрунтового типу визначаються:

а) однотипністю надходження органічних речовин і процесів їхньо­го розкладання і перетворення в гумус;

б) однотипним комплексом процесів розкладання мінеральної маси і синтезу органо-мінеральний новоутворень;

в) однотипним характером міграції й акумуляції речовин;

г) однотипною будовою ґрунтового профілю і характером гене­тичних горизонтів;

д) однотипною спрямованістю заходів щодо підвищення і підтримки родючості ґрунтів і меліоративних заходів

В тій чи іншій мірі тип ґрунту як опорна одиниця систематики ґрунтів прийнятий усюди. У різних країнах ця одиниця називається по-різному, але сутність її залишається приблизно єдиною.

Підтип ґрунту - групи ґрунтів у межах типу, що якісно вирізня­ються проявом основного і додаткового процесів ґрунтоутво­рення, часто підтипи ґрунтів виділяються як перехідні утворен­ня між близькими (географічне або генетичне) типами ґрунтів.

Як правило, у межах кожного типу виділяється "центральний", найбільш типовий підтип і ряд перехідних до інших типів. Поява підтипів може бути зумовлена накладенням додаткового процесу ґрунтоутворення (дерново-підзолистий ґрунт, чорнозем опідзолений); істотною зміною основної ознаки типу (ясно-сірі, сірі, темно-сірі лісові ґрунти); специфікою розташування в межах ґрунтової зони (чорно­зем південний); специфікою кліматичної фації в межах ґрунтової зони або підзони (чорнозем типовий помірний, чорнозем типовий теплий, чорнозем типовий холодний).

Рід ґрунту - групи грунтів у межах підтипу, якісні генетичні особ­ливості яких обумовлені впливом комплексу місцевих умов, складом ґрунтотворних порід, складом і розташуванням ґрун­тових вод, реліктовими ознаками субстрату (солонцюваті, со­лончакові, осолоділі, контактно-глейові, залишково-лугові, за­лишково-підзолисті ґрунти).

Наприклад, серед підтипу чорноземів типових помірних виділяються наступні роди грунтів: звичайні, залишково-підзолисті, глибокозакипаючі, залишково-карбонатні, солонцюваті.

Вид грунту - групи ґрунтів у межах роду, що розрізняються сту­пенем розвитку основного ґрунтотворного процесу.

Наприклад, у межах підзолистих ґрунтів за ступенем розвитку підзолоутворення виділяють види сильно-, середньо- і слабопідзоли­стих ґрунтів. У межах чорноземів за ступенем розвитку гумусового горизонту виділяють, з одного боку, види малопотужних, середньо-потужних, потужних і надпотужних чорноземів, а з іншого - види мало-, середньо- і багато- гумусних чорноземів

Підвид ґрунту - групи ґрунтів у межах виду, що розрізняються за ступенем розвитку супутнього процесу ґрунтоутворення.

Наприклад, можуть бути виділені в межах середньопотужного малогумусного чорнозему підвиди слабо-, середньо- і сильносолон-цюватих ґрунтів.

Різновид ґрунту - групи ґрунтів у межах виду або підвиду, що розрізняються гранулометричним складом верхніх ґрунтових го­ризонтів (легкосуглинкові, середньосуглинкові, супіщані, гли­нисті, піщані та інші ґрунти).

Розряд ґрунту - групи ґрунтів, що утворилися на однорідних у літологічному або генетичному відношенні породах (на лесах. морені, алювії, граніті, вапняку і т.д.).

Підрозряд ґрунту - група ґрунтів, що розрізняються ступенем сільськогосподарського освоєння або ступеня еродованості (сла­бо-, середньо-, сильнозмитий ґрунт, слабо-, середньо-, сильноо-культурений ґрунт).

Отже, повне найменування будь-якою конкретного ґрунту, відповідно до існуючих уявлень, складається з назв усіх таксонів, починаючи з типу грунту і кінчаючи тим рівнем, який допускається масштабом дослідження, що особливо важливо враховувати при ґрунтово-картографічних роботах.

Треба мати на увазі, що номенклатура нижчого таксономічно­го рівня часто має безпосереднє відношення тільки до деякої частини вищого тасономічного рівня. Наприклад, виділяти види дерново-підзолистих грунтів за ступенем оглеєння доцільно тільки для дерново-підзолистих оглеєнних грунтів; а ступінь солончакуватості вказується тільки для чорноземів солончакуватих і т.п.

Приклад повної назви грунту з обліком усіх таксономічних рівнів: чорнозем (тип) типовий помірний промерзаючий (підтип) глибоко закипаючий (рід) середньогумусний середньопотужний (вид) слабосолонцюватий (підвид) важкосуглинковий (різновид) на лесі (розряд) слабко змитий (підрозряд).

Наведений приклад показує всю громіздкість прийнятої номен­клатури грунтів, її описовий по суті характер, а не термінологічний. З іншого боку, з цього прикладу чітко видно, як важко замінити таку назву якимось коротким благозвучним терміном, що характеризу­вав би істотні особливості даного об'єкта.

Розглянута вище система таксономічних одиниць прийнята в СНД. У інших країнах існує подібна таксономія, але зі своїми, на­самперед мовними, особливостями.

Закономірності розміщення ґрунтів на земній поверхні

Географія ґрунтів - один з важливих розділів ґрунтознавства. Вона вивчає закономірності просторового поширення ґрунтів і є ос­новою їх обліку і оцінки як природного ресурсу. Знання законів гео­графії грунтів, зональних і регіональних особливостей ґрунтового покриву потрібне для раціонального використання земельних ре­сурсів, охорони та меліорації ґрунтів.

Як наукова дисципліна, географія ґрунтів виникла і почала розвиватись на початку 80-х рр. XIX ст., коли В.В.Докучаєв та його учні заклали основу наукового ґрунтознавства та встановили зо­нальне поширення основних типів ґрунтів. Важливу роль у розвитку географії ґрунтів відіграє картографія.

Географія ґрунтів одночасно вивчає закономірності просторо­вих змін ґрунтів і їх причини. Причинами цих змін едафотопів є про­сторові зміни факторів ґрунтоутворення (клімату, ґрунтоутворюючих порід, рельєфу, біоти, діяльності людини, тривалості ґрунтоутво­рення тощо). Отже, закономірності географічного поширення ґрунтів є результатом складної взаємодії всіх факторів ґрунтоутворення.

Основними законами географії ґрунтів є: 1) закон горизонтальної зональності. 2) закон вертикальної зональності: 3) закон фаціальності ґрунтів: 4) закон аналогічних топографічних рядів ("зональ­них типів ґрунтових комбінацій").

Вчення про фактори ґрунтоутворення зв'язано з поняттям про ґрунтові зони як основні форми організації ґрунтового покриву пла­нети. На основі цього В.В.Докучаєв висунув положення, що ґрунти на земній поверхні підкоряються загальному законові природної ши­ротної зональності: кожній природній зоні відповідає свій зональний тип ґрунту. Закон горизонтальної зональності він сформулював у праці "До вчення про зони природи" (1899). Згідно з цим законом, основні типи ґрунтів поширені на поверхні континентів земної кулі широкими смугами (зонами), які послідовно змінюють одна одну відповідно до зміни клімату, рослинності та інших факторів ґрунто­утворення. Цей закон проявляється в наявності на земній поверхні ґрунтово-біокліматичних поясів, які перетинають континенти. В північній півкулі виділяють п'ять широтних ґрунтово-біокліматич­них поясів: полярний, бореальний, суббореальний, субтропічний і тропічний. Для кожного поясу характерні свої ряди типів ґрунтів, які не зустрічаються в інших поясах. Усе це було доведено на прикладі великого простору Російської рівнини. Нижче наведені ґрунтові пояси і ґрунти, які їм відповідають.

Так, арктичному поясу відповідають арктичні пустельні та ти­пові гумусні ґрунти; у субарктичному поясі в межах тундрової зони - тундрові глейові ґрунти і торф'яні. Бореальному поясу відповідають підзолисті, болотно-підзолисті і болотні ґрунти; суббореальному поя­су - широколистяні ліси з бурими і сірими лісовими ґрунтами, Лісос­теп з опідзоленими і вилугуваними чорноземами та сірими лісовими ґрунтами, Степ з типовими, звичайними і південними чорноземами, Сухий степ з каштановими, засоленими і лужними ґрунтами. Отже, кожна природна зона характеризується не одним типом ґрунту, а визначеним набором часто генетичне не зв'язаних між собою ґрунтів.

У післядокучаєвський період було доведено, що на кожному кон­тиненті існують свої особливості, закономірності у розміщенні ґрунто­вих зон. Вони залежать не тільки від біокліматичних умов географічно­го поясу, але й від віку, геологічної будови, тектоніки, близькості чи віддаленості від морських або океанічних басейнів. Ці ґрунтові зони часто не суцільні, а деколи острівні серед інших ґрунтових зон.

Закон вертикальної зональності також відкрив В.В Докучаєв, вивчаючи ґрунтовий покрив Кавказу. В гірських системах, згідно із законом, простежується послідовна зміна типів грунтів у міру наро­стання абсолютної висоти від підніжжя гір до їх вершин у зв'язку зі зміною клімату, рослинності та інших факторів ґрунтоутворення. Склад ґрунтових зон у гірських країнах в основному аналогічний складу зон на рівнині.

Пізніше була встановлена деяка невідповідність між схемою вертикальної зональності ґрунтів і розміщенням окремих типів ґрунтів у різних гірських регіонах. С.С.Неуструєв зазначав, що не­відповідність ґрунтових типів вертикальним зонам пов'язано .з: а) експозицією схилу; б) інтерференцією (вклинюванням, випадан­ням) зон; в) інверсією зон; г) міграцією зон.

За С.О.Захаровим під інтерференцією розуміють повне випадан­ня ґрунтових зон. Наприклад, у горах південного Закавказзя немає гірсько-лісових і гірських чорноземів між зонами каштанових і гірсько-лучних ґрунтів. Інверсія ґрунтових зон виражається у зворотному роз­поділі ґрунтових зон Під міграцією ґрунтових зон розуміють проник­нення однієї зони в іншу (наприклад, по гірських чи річкових долинах).

Закон фаціальності ґрунтів обґрунтували Л.І.Прасолов та І.П.Герасимов. Суть його полягає в тому, що місцеві провінційні (фаціальні) особливості клімату зумовлюють появу специфічних місцевих ознак ґрунтів і навіть формування інших типів. Така різно­манітність зумовлена неоднаковою континентальністю клімату нео­днаковим сезонним розподілом опадів тощо.

Закон аналогічних топографічних рядів (вчення про зональні ґрун­тові комбінації) остаточно сформулювали при проведенні великомас­штабних ґрунтово-картографічних досліджень для потреб землевпо­рядкування. Основи його закладено в працях. В.В.Докучаєва, М.М.Сибірцева, Г.М.Висоцького, М.О.Дімо, С.О.Захарова, С.С.Неуструєва та інших учених. Суть закону в тому, що поширення ґрунтів на вели­ких територіях (в межах зон) зумовлене переважно впливом рельєфу, грунтоутворюючими породами та іншими місцевими умовами ґрун­тоутворення. У всіх зонах ця закономірність має аналогічний харак­тер: на підвищених елементах залягають автоморфні, генетичне са­мостійні грунти, яким властива акумуляція малорухомих речовин, на понижених елементах рельєфу формуються генетичне підпорядковані грунти (гідроморфні), які акумулюють в своїх горизонтах рухомі про­дукти ґрунтоутворення; на схилах залягають перехідні ґрунти.



Назад

 Поиск рефератов
 
 Реклама
 Реклама
 Афоризм
Закинул старик невод в синее море. Помутнело синее море. Давно не стирал старик свой невод.
 Гороскоп
Гороскопы
 Знакомства
я  
ищу  
   лет
 Реклама
 Счётчики
bigmir)net TOP 100