Реферати українською

Глобальні проблеми людства та їх прояв у світі - Географія -

Глобальні проблеми людства та їх прояв у світі - Географія - Скачать бесплатно

недостатньою кількістю розвіданих запасів корисних копалин і дуже нераціональним їх використанням. У 60-70-ті роки най­більш песимістично настроєні вчені передбачали, що вже до 2000 р. бу­дуть вичерпані родовища срібла, золота та інших кольорових металів, а до 2025 р. — більшість запасів корисних копалин. Активізація пошукових робіт дала змогу наприкінці 80-х-на початку 90-х років досягти позитивно­го балансу між кількістю новорозвіданих запасів корисних копалин і розмі­рами їх видобутку. Проте доводиться експлуатувати родовища, які знахо­дяться у гірших гірничо-геологічних умовах, у районах з екстремальними природними умовами (Сибір, Канадська Арктика, пустелі Африки і Австралії), з нижчим вмістом корисних компонентів у рудах. Усе це призво­дить до подорожчання сировини і енергії, а значить, і всієї продукції різ­них галузей господарства. Тому основним шляхом вирішення сировинної та енергетичної кризи є перехід до матеріало- і енергозберігаючих технологій, комплексного використання сировини, створення маловідходного і без­відходного виробництва.

Уже в 70-80-х роках матеріаломісткість продукції у найбільш розвинених країнах світу зменшилась на 25-40%, зараз цей процес охопив усю світову економіку. Країни, які мають значно вищі від середньосвітових показники витрат сировини і енергії, не можуть випускати конкурентноздатної продукції. Це добре видно на прикладі України та інших постсоціалістичних країн, в яких витрати матеріалів і енергії на одиницю готової продукції у 2-3 рази більші, ніж у Японії і країнах Західної Європи.

До зменшення використання сировини повинна привести і заміна бага перед повинна бути висока припливна хвиля. В цьому відношенні найсприятливіші характеристики мають канадська затока Фанді (17 м), протока Ла-Манш (до 15 м), Бенжинська Губа на Камчатці (до 13 м), Біле море (10 м) та деякі інші райони.

До нетрадиційних джерел належать також синтетичне рідке і газоподібне паливо, гідротермальні електростанції, енергія водню.

Але розрахунки показують, що й зараз, наприкінці XX ст., на всі ці нетрадиційні джерела енергії у світовому паливно-енергетичному балансі припадає менше 2%.

5. Продовольчі проблеми

Серед глобальних проблем, які безпосередньо впливають на долю людства, виділяють продовольчу. Вона визначається спроможністю Землі про­годувати нинішнє і майбутні покоління планети. До певної міри це наслідок того, що харчування є фізіологічною потребою людини.

Згідно з даними ФАО (продовольчої і сільськогосподарської організації ООН), нині на планеті голодують понад 500 млн осіб, а ще 1 млрд осіб постійно недоїдають. Продовольча криза особливо актуальна для багатьох країн Африки, Азії, Латинської Америки і загрожує поширитися на інші території. У сучасному світі продовольча проблема тісно пов'язана з інши­ми глобальними проблемами: демографічною, енергетичною, екологічною. Недостачу в продуктах харчування людство відчувало завжди. Так, зі священних книг індіанців Центральної Америки довідуємося, що в їх ритуа­лах та релігійній символіці чільне місце займала головна продовольча куль­тура цієї території — кукурудза. У щоденній християнській молитві, звер­таючись до Бога, ми просимо " .хліб наш насущний дай нам днесь .". А на державному прапорі України хіба не впізнаємо блакить неба в погожу днину та золотистий колір українського хлібного степу?

Відомий демограф Б.Урланіс у 40-х роках писав, що у Х-ХІІІ ст. голод косив мільйони людей, а за ним часто йшли різні епідемії, що спустошували цілі міста, села, навіть народи.

Із середини XIV ст., коли розвинулася торгівля, вдосконалилося транспортування і зберігання зерна, забезпечення продуктами поліпшилося. Та глобальна продовольча проблема залишилася. Уперше про неї заговорили у 30-х роках XX ст. після штучного голодомору в Україні (1932-1933 pp.), організованого комуністичним режимом, коли вмерло до 6-7 млн укра­їнців.

Після Другої світової війни (1945 р.) створена перша спеціалізована організація ООН-ФАО, у назві якої вживається слово "продовольча". Цим була підкреслена роль світового співтовариства і місце сільського господарства у боротьбі за ліквідацію бідності. До цієї справи приєдналися Сві­товий Банк Реконструкції і Розвитку, регіональні банки, спеціальний фонд ОПЕК — країн-експортерів нафти.

Вважають, що деяка відсутність продуктів харчування стимулює людську думку на пошук засобів виробництва, кращих сортів сільськогоспо­дарських культур тощо. Англійський учений В.Бехерман у 1975 р. вислови­вся, що недостача продовольства залишається серйознішою проблемою, ніж, наприклад, порівняно молода проблема забруднення довкілля. Однак більшість дослідників розглядають продовольчу проблему як багатоплано­ве явище, яке має вплив на всі сторони суспільства і тому не може не розглядатися у взаємозв'язку з економічною системою, політичним ладом, національними традиціями господарювання та вирощування сільськогоспо­дарських культур.

Тривалий час дискусія про шляхи вирішення продовольчої проблеми зводилася до ідеологічної боротьби. Представники планової економіки доказували, що проблему голоду загострюють розвинені країни світу і що її можна вирішити шляхом "справедливого розподілу продуктів харчування". Досвід господарювання у колишньому СРСР та в інших країнах соціалістичної орієнтації показав, що таким шляхом можна хіба підтримувати мініма­льний рівень фізіологічних потреб людини.

Адже важко знайти підприємця, який, виробляючи продукти харчування, не розраховував би на економічну вигоду.

Пояснення продовольчої проблеми у країнах, що розвиваються, "демографічним вибухом" теж не має під собою твердого ґрунту, бо, наприклад, китайці проблему забезпечення населення продуктами харчування частково вирішили шляхом реформування сільського господарства.

Виділяють чотири групи чинників, які впливають на глобальну продовольчу проблему:

природні умови і розміщення населення. Сюди відносять загальну пло­щу та структуру сільськогосподарських угідь, визначають сільськогоспо­дарський потенціал, клімат, співвідношення між кількістю населення і масою продовольства тощо;

світовий транспорт і зв'язок, що забезпечують широкий вихід продуктів харчування на зовнішній ринок (залізничний транспорт, міжнародний автомобільний транспорт, розвиток судноплавства, наявність сучасних за­собів зв'язку);

політична ситуація у світі (розстановка політичних сил, наявність міждержавних співтовариств, об'єднань і навіть використання поставок продо­вольства у політичних цілях);

світова економіка і торгівля у їх єдності (продовольство як складова частина торговельних потоків, роль балансових розрахунків, кліринг (система безготівкових розрахунків).

Серед природних чинників, які мають особливе значення для вирішення продовольчої проблеми, визначальною є земля. Однак не вся земля придатна для вирощування сільськогосподарських культур. Структура її використання в державах і районах світу дуже різна.

В Європі і Азії, наприклад, розорано відповідно 25,3 і 17,0% площі суші, тоді як площа орних земель в Австралії і Океанії, в Африці і в Латинській Америці становить усього 6,0, 6,7 та 8,9% відповідно. У структурі використання земель у різних регіонах світу найбільшу питому вагу в Австралії та Океанії займають пасовища (56%), у Латинській Америці — ліси (48,1%). Серед земель Близького Сходу переважають пустелі, які не придатні для землеробства.

Крім цього, додаткові дослідження ФАО показали, що 78% земної поверхні мають серйозні природні обмеження для розвитку землеробства; 13,5% площі характеризуються низькою продуктивністю; 6% — середньою і лише 3% — високою.

Як уже зазначалося, 11,3% земної суші придатні до обробітку, тобто є орними землями. Приблизно ще 1800 млн га (12% поверхні суші) можуть бути освоєні під орні землі та багаторічні насадження. 71 % резервних земель розміщений у країнах, що розвиваються. При цьому дев'ять десятих їх припадає на тропічні ліси, савани Африки і Південної Америки. Подальше їх освоєння вимагає нових агротехнічних вирішень, що неможливо без значних капіталовкладень. Крім того, подальше масове вирубу

зрошувальні землі) у країнах "третього світу" можна було б додатково забезпечити продуктами харчування до 60 % населення, яке тут прожи­вало на початку 90-х років. Оптимальна чисельність населення світу обґрунтовується у кількості 14 млн осіб. А для задоволення потреб прогнозованої кількості населення необхідно буде використати всі потенційно придатні для агровиробництва землі, площа яких повинна б зрости: у Південній Америці — у 3,5 разу, в Африці — у 1,6, в Центральній Америці — у 1,4 і у Південній і Південно-Східній Азії — у 1,1 разу.

Зрозуміло, що в таких межах розширити площу сільськогосподарсь­ких угідь практично неможливо, так як людству, крім ріллі, потрібні ще ліси ("легені землі") і території, відведені під сільськогосподарські цілі. Тому встановлено, що вирішити продовольчу проблему молоді суверенні дер­жави "третього світу" можуть двома шляхами. Цо-перше, екстенсивним шляхом, за рахунок освоєння нових земель і, по-друге, інтенсивним, тоб­то шляхом підвищення продуктивності використовуваних земель, що при­веде до збільшення виробництва продовольства з одиниці площі.

Для продовольчого забезпечення людства суттєве значення мають біологічні ресурси Світового океану. Адже в ньому видобувається близько 20% харчових білків тваринного походження.

Оскільки можливості розширення сільськогосподарського виробницт­ва в більшості країн світу обмежені, а інтенсифікація виробництва продовольства вимагає значних затрат, що викликає ріст цін, то особливий інтерес представляє розширення нетрадиційного виробництва продуктів харчування, зокрема розробка технологій виробництва білків такої якості, які б використовувалися для виробництва нових харчових продуктів, особливо таких, що імітують тваринницькі.

Таким чином, продовольча проблема має всі підстави для її вирішення. Ця проблема повинна зводитися не до зменшення кількості населення, а до впровадження економічних реформ, перш за все в країнах, що розви­ваються.

Рис.1. Споживання продовольства в країнах світу

6. Соціальні проблеми

Численні глобальні проблеми існують в галузі взаємовідносин між людиною і суспільством. Це проблеми охорони зборое'л, освіти, культури, зло­чинності та ін. Можливості розв'язання цих проблем залежать від рівня соціально-економічного розвитку країн, тому особливої гостроти вони набирають у слаборозвинених регіонах світу.

Незважаючи на ліквідацію багатьох масових епідемій (віспа, чума, холера), стан охорони здоров'я у багатьох країнах викликає тривогу. Бага­то сучасних хвороб (серцево-судинні, легеневі, ракові) є наслідком погіршення екологічної ситуації, малорухомого способу життя, частих психо­логічних стресів. Замість вже подоланих, виникають нові епідемії, най­більш загрозливою серед яких стала "чума" XX ст. — СНІД. Уже зараз на СНІД хворіють близько 5 млн осіб, а на початку XXI ст. ця цифра може подвоїтись і досягти 10 млн осіб. У кілька разів більшою є кількість

ВІЛ*-інфікованих, яка досягає майже 20 млн осіб. Проте вчені вважають, що значна кількість вірусоносіїв СНІДу не фіксується, і фактично їх може бути значно більше.

Найбільшого поширення епідемія СНІДу набула в Центральній і Східній Африці. За окремими прогнозами в багатьох країнах Африки на почат­ку XXI ст. СНІД призведе не лише до зниження темпів природного при­росту, а й до абсолютного зменшення населення. Значна кількість ВІЛ-інфікованих виявлена в країнах Латинської Америки, а в останні роки почалось поширення цієї хвороби і в багатьох регіонах Азії.

У країнах, що розвиваються, важливою причиною смертності залишаються інфекційні хвороби (шлунково-кишкові і гострі респіраторні захворювання, туберкульоз). У промислове розвинених країнах більшість людей помирає від серцево-судинних і ракових захворювань.

Умовами вирішення проблем охорони здоров'я є перехід до здорового способу життя, забезпечення повноцінного харчування, поліпшення екологічних умов проживання і, звичайно, дальший розвиток медицини. У багатьох розвинених країнах, особливо у США, ведеться активна пропаганда здорового способу життя, боротьба з курінням і алкоголізмом. Дуже популярними стали заняття спортом і відпочинок в екологічно чистих ра­йонах. З'явились і нові тенденції у розвитку медицини. Поряд із орієнтацією на подальший розвиток медичної науки і техніки, які вимагають ве­личезних коштів, спостерігається повернення до засобів народної медицини, що є дешевшими, а часто й ефективнішими.

Глобальна проблема освіти часто ототожнюється з великою кількістю неписьменного населення у слаборозвинених країнах. І справді, незважа­ючи на зростання рівня грамотності із 60% у 50-х роках до 80% у 90-х, абсолютна кількість неписьменних людей зростає і зараз їх понад 900 млн. У більшості найменш розвинених країн рівень грамотності населення не перевищує 50%,

* ВІЛ – вірус імунодефіциту людини.

а в таких країнах, як Бенін, Буркіна-Фасо, Гамбія, Гві­нея. Непал, Нігер, Сомалі, Чад та ін., — менше 30%. Це стримує еконо­мічний і соціальний розвиток цих країн.

Проте поряд із кількісними, дуже важливими є якісні показники розвитку освіти. Простого вміння читати, писати і рахувати вже замало, щоб оволодіти спеціальностями високої кваліфікації. При відсутності власної системи професійної і особливо вищої освіти країни, що розвиваються, змушені витрачати великі кошти на підготовку національних кадрів за кор­доном. При цьому чимало випускників вузів із слаборозвинених країн, зва-блених кращими умовами роботи і оплати праці, залишаються у США і Західній Європі, що збіднює інтелектуальний потенціал "третього світу". На порозі XXI ст. постала проблема комп'ютерної грамотності. Вва­жається, що переважна більшість професій вже у наступні десятиріччя вимагатиме вміння працювати з комп'ютером. Це ставить докорінно нові завдання перед системою освіти багатьох країн, бо недооцінка комп'ютер­ної освіти з часом призведе до їх технологічної і економічної відсталості. Швидкий розвиток у XX ст. засобів масової інформації, особливо ра­діо і телебачення, став причиною ряду кризових явищ у галузі культури. Мистецтво кіно і музики, які зайняли провідне місце в сфері культури, почали орієнтуватися на найбільш примітивні почуття людей. Розтиражо­вані в мільйонах екземплярів такі зразки масової культури призвели до її вульгаризації, відриву від національних традицій. Таке явище отримало назву "американізації" культури, оскільки саме у США виробляється ос­новна маса продукції так званої індустрії розваг. Кіностудії Голлівуду що­річно випускають десятки і сотні бойовиків, еротичних і відверто порнографічних фільмів. Низької якості музичні записи тиражуються тисячами студій звукозапису США і Європи. Стає очевидним, що така уніфікація культури може призвести до втрати її багатоманітності, до зникнення "•"гп-гптнпгп надбання багатьох невеликих націй і народів.

Тому все більше прогресивних учених і діячів закликають до збереження унікальних національних культур. Глобальність, інтернаціоналізм духовної культури повинен проявлятися насамперед у її гуманізмі і висо­кій моральності. А це неможливо без того, щоб всі культурні надбання базувалися на вироблених тисячоліттями моральних принципах, які ле­жать в основі світових релігій, Зокрема, європейська культура повинна знову повернутись до моральних постулатів християнства, звичайно, із врахуванням пізніших надбань гуманізму.

Складна соціально-економічна ситуація в багатьох країнах світу, всесвітня криза духовної культури сприяла переростанню такого негативного явища, як злочинність, у проблему глобального масштабу. Інтернаціоналізація злочинності у багатьох випадках значно випереджує темпи світової інтеграції в економічній, соціальній і культурній сферах. Особливо небез­печним стало явище злочинності після того, як вона набрала організова­них форм, сформувала і постійно розширює світовий ринок наркотиків.

Наркоманія у глобальному масштабі породжена злочинністю, але, з іншого боку, вона і сама постійно спричинює злочинність. Повна фізична і моральна залежність від наркотиків, постійна потреба коштів для їх придбання штовхає наркоманів на найтяжчі злочини, дає змогу легко вербувати їх на службу злочинним синдикатам.

Сіцілійська "мафія", американська "коза-ностра", колумбійські наркокартелі, десятки інших мафіозних кланів, тісно співпрацюючи між собою, заробляють десятки і сотні мільярдів доларів. Зараз створюються нові великі ринки збуту наркотиків у Центрально-Східній Європі, в країнах, що раніше були відділені від.вільного світу "залізною завісою". Після вве­дення дуже жорстких.законів проти виробників і розповсюджувачів нар­котиків та припинення воєн у країнах Індокитаю вдалося значно зменшити виробництво наркотиків у так званому "Золотому трикутнику" (територія на межі Таїланду, Камбоджі і Лаосу). Провідним виробником наркосировини стали країни Південної Америки (Колумбія, Перу, Еквадор та ін.), де для знищення плантацій наркосировини проводяться великомасштабні ар­мійські операції при фінансовій і організаційній підтримці США. Новий ве­ликий район виробництва наркотиків формується у Центральній Азії, на­самперед на півночі Афганістану. Існує небезпека широкомасштабного ви­рощування наркосировини у Таджикистані, Киргизії та інших сусідніх дер­жавах. Цьому сприяє політична нестабільність та громадянські війни, що тут відбуваються.

Іншим дуже небезпечним проявом глобальної злочинності є тероризм. Часто банди терористів перебувають на утриманні спецслужб або певних політичних організацій (такий тероризм отримав назву державного). Міжнародний тероризм раніше широко підтримувався спецслужбами Радянського Союзу, а після його розпаду перейшов на утримання тоталітарних режимів, насамперед ісламських країн (Лівія, Ірак, Іран та ін.).

Міжнародне співтовариство змушене витрачати величезні кошти, матеріальні і людські ресурси для боротьби зі злочинністю. Для виявлення зброї, вибухівки, наркотиків створюються складні технічні системи, су­часні комп'ютерні мережі (особливо у банківській сфері) обладнуються дуже дорогими засобами захисту. Для координації зусиль, спрямованих на роз­шук міжнародних злочинців, створена міжнародна поліційна служба "Інтерпол". Але всі ці заходи поки що не можуть стримати росту злочинів, кількість яких щороку зростає на 5 %. Тому дуже важливо боротися не з наслідками злочинності, а насамперед з її причинами.