Рефераты на украинском
Система обов'язків людини і громадянина. Система прав дитини - Історія, теорія держави і права -



Юридичний обов'язок — гарантована законом міра суспільне необхідної (корисної) і державно доцільної поведінки особи, об'єктивно обумовлена потребами існування та розвитку інших осіб, соціальних груп, націй, людства. Можна сказати, що юри­дичний обов'язок — це перепона на шляху сваволі, хаосу, всього того, що заважає нормальному розвитку суспільства.

Обов’язок — парна категорія з правом, тому що обов'язок служить засобом забезпечення прав. Права людини і громадянина, якими б великими вони не були, усе ж не є безмежними, абсолютними, оскільки їхнє використання не повинно завдавати шкоди іншим людям, суспільству в цілому. Це застереження міститься в Загальній декларації прав людини (п. 2 ст. 29): «При здійсненні своїх прав і свобод кожна людина повинна підда­ватися лише таким обмеженням, які встановлені законом ви­ключно з метою забезпечення належного визнання і поваги до прав і свобод інших і задоволення справедливих вимог моралі, громадського порядку і загального Добробуту в демократичному суспільстві». Використання людиною своїх прав одночасно пе­редбачає її обов'язок захищати і зміцнювати ці права — заради самого себе та заради інших. Навіть громадяни розвинутих де­мократій часто невірно розуміють цю рівність і нерідко корис­туються правами, ігноруючи обов'язок.

Права існують лише тоді, коли визнаються іншими громадя­нами держави. Свої вимоги до громадян держава формує в сис­темі обов'язків і встановлює заходи юридичної відповідальності за їх невиконання. Громадяни — самі хранителі своєї свободи, напрямки та межі зовнішнього вираження якої надані в правах. Саме для того, щоб зміцнити свої права, громадяни в демокра­тичному суспільстві приймають на себе зобов'язання і виконують свої обов'язки. В Загальній декларації прав людини (п. 1 ст. 29) визначено: «Кожна людина має обов'язки перед суспільством, у котрому лише й є можливим вільний і повний розвиток її осо­бистості». Так само, як і права людини, основні юридичні обо­в'язки фіксуються в конституції та інших законах держави.

Класифікація обов 'язків:

особисті (грома­дянські)

політичні

еконо­мічні

соціальні

культурні

еколо­гічні

Особисті обов'язки можна поділити на фізичні (наприклад, утримувати неповнолітніх дітей) і духовні (наприклад, шанувати честь, гідність, національні почуття людини).

Економічні обов'язки — обов'язок віддавати частину свого прибутку у вигляді податку на суспільні потреби та ін.

Політичні обов'язки — додержуватися конституції і законів, захищати батьківщину та ін.

Соціальні обов'язки — обов'язок працювати та ін.

Культурні обов'язки — дбайливо ставитися до пам'ятників історії культури людства та ін.

Екологічні обов'язки — берегти природу; компенсувати збит­ки, заподіяні забрудненням та іншим негативним впливом на навколишнє природне середовище.

Зрозуміло, що до обов'язків громадян демократичних держав входить додержання законів повага до прав і свобод інших осіб, сплата податків, підкорення міліцейським (поліцейським) роз­порядженням тощо.

У деяких країнах до числа найважливіших обов'язків грома­дян належить участь у голосуванні на виборах в органи держав­ної влади і військова повинність. У конституціях окремих держав йдеться й про обов'язок працювати (Японія, Італія, Гвате­мала, Еквадор та ін.), виховувати дітей (Італія, Росія), піклува­тися про своє здоров'я і своєчасно вдаватися до лікувальної до­помоги (Уругвай).

У Конституції України обов'язки громадян зафіксовані в стат­тях 51, 52, 64, 66, 67, 68 та ін. Зокрема, у ст. 51 записано: «Бать­ки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків».

Обов'язками громадян у Конституції України названі:

1) захист Вітчизни, її незалежності і територіальної цілісно­сті;

2) шанування її державних символів;

3) проходження військової служби;

4) незаподіяння шкоди природі, культурній спадщині, від­шкодування завданих збитків;

5) сплата податків і зборів у розмірах, встановлених законом;

6) додержання Конституції і законів та ін.

Таким чином, використання і здійснення прав і свобод лю­дини і громадянина є невід'ємним від виконання ним обов'яз­ків, законодавче закріплених державами. Правда, відповідаль­ність за виконання деяких обов'язків не передбачається, і це при тому, що питання про відповідальність за порушення прав і обов'язків особи має найважливіше значення для їхнього прак­тичного здійснення. Без визначення конкретної відповідальнос­ті посадових осіб, органів влади та окремих громадян права лю­дини перетворюються не більш ніж на красиву декларацію.

Система прав дитини

Складовою системи прав людини є система прав дитини. Ди­тина — неповнолітня людина, тобто така, яка не досягла 18 ро­ків, якщо законом не встановлено інше (Декларація прав дити­ни 1959 p., Конвенція про права дитини 1989 p.).

Права дитини — можливості (свободи) неповнолітньої люди­ни, необхідні для її існування, виховання і розвитку. Багато прав дитини збігаються з правами людини (право на життя, ім'я, на­буття громадянства, вільне вираження думок та ін.). Конвенція про права дитини від 20 жовтня 1989 p. (набула чинності на території України з 27 вересня 1991 p.) формулює громадянські, політичні, економічні, соціальні, культурні права дітей. Основні з них:

1. Право на життя, виживання і вільний розвиток.

2. Право на ім'я і набуття громадянства.

3. Право знати своїх батьків і користуватися батьківською турботою.

4. Право не розлучатися з батьками всупереч їх бажанню;

право підтримувати контакти з обома батьками.

5. Право на возз'єднання із сім'єю, що знаходиться в іншій державі.

6. Право вільно залишати будь-яку країну і повертатися в свою країну.

7. Право на захист у разі незаконного переміщення та по­вернення з-за кордону.

8. Право вільно висловлювати свої думки з усіх питань.

9. Свобода думки, совісті, релігії.

10. Свобода асоціацій і мирних зборів.

11. Право на повну інформацію, що сприяє добробуту ди­тини.

12. Право на користування послугами системи охорони здо­ров'я.

13. Право користуватися благами соціального забезпечення.

14. Право на освіту.

15. Право на відпочинок і розваги.

16. Право на захист від економічної експлуатації;

17. Право на захист від незаконного зловживання наркотич­ними засобами і психотропними речовинами, від усіх форм сексуальної експлуатації та сексуальних розбещень.

18. Право на гуманне поводження, на захист від незаконно­го та довільного позбавлення волі.

Конвенцією проголошено принцип рівної відповідальності обох батьків і законних опікунів за виховання дитини; встанов­лено обов'язок держави піклуватися, шанувати і забезпечувати усі права дитини. Конституція України закріплює рівність дітей у правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони в шлюбі чи поза ним. Переслідуються за законом будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація (ст. 52). У ряді країн є інститут омбудсмана з прав дитини.

Система гарантій прав, свобод і обов'язків людини і громадянина в демократичній державі

Проголошення будь-якого права людини, навіть закріплено­го відповідними актами держави та її органів, ніщо без реальних гарантій його здійснення. Під гарантіями прав, свобод і обов'яз­ків людини та громадянина розуміють систему соціально-еко­номічних, моральних, політичних, юридичних умов, засобів і способів, які забезпечують їх фактичну реалізацію, охорону та надійний захист.

Без гарантій права свободи та обов'язки людини і громадя­нина перетворюються на своєрідні «заяви про наміри», що не мають ніякої цінності ні для особи, ні для суспільства.

Гарантії за сферою дії:

внутрішньодержавні (національні);

міжнародні.

Гарантії за способом викладення:

прості;

складні;

змішані.

Гарантії за підставою правового становища особи:

загальні;

спеціальні;

індивідуальні.

Загальні гарантії прав, свобод і обов'язків:

1. Соціально-економічні — єдність соціально-економічного простору, вільне переміщення товарів, послуг, фінансових кош­тів, свобода економічної діяльності. Визнання і рівний захист усіх форм власності. Соціальне партнерство між людиною і дер­жавою, робітником і роботодавцем, захист конкуренції у під­приємницькій діяльності.

2. Політичні — наявність розвиненої системи народовладдя, реальної можливості особи брати участь в управлінні державою безпосередньо або через представницькі органи. Політична бага­томанітність. Можливість користуватися своїми правами та сво­бодами, захищати свої інтереси. Поділ влади. Наявність незале­жної конструктивної опозиції, політичного плюралізму та ін.

3. Ідеологічні (духовно-моральні) — ідеологічна багатоманіт­ність. Заборона монополізації ідеології. Заборона релігійної, расової ворожнечі. Демократична громадська думка. Необхідний освітній рівень (загальнодоступність і безплатність освіти). Доступ до інформації та ін. Конституція України затвердила політичну, економічну та ідеологічну багатоманітність і неможливість ви­знання державою будь-якої ідеології як обов'язкової (ст. 15).

4. Юридичні — система юридичних засобів і способів охорони і захисту прав людини і громадянина. Обов'язок держави забез­печити особі права на судовий захист та інші способи захисту, не заборонені законом, а також право на одержання кваліфіко­ваної юридичної допомоги.

а) Юридичні гарантії стосуються насамперед правотворчої діяльності держави, способів закріплення прав людини і прин­ципів дії фіксуючих їх норм, визначення порядку реалізації прав, форм їх охорони.

У кожній державі права людини закріплюються або в кон­ституції, або в спеціально присвяченій ним декларації. У поточ­них законах і підзаконних юридичних актах передбачаються процедури, механізми реалізації і захисту основних прав люди­ни, закріплених у конституції. Норми про права людини можуть мати як пряму дію, так і дію через конкретні спеціальні закони, що встановлюють форми їхньої реалізації. Принцип прямої дії (закріплений у Конституції України) є демократичнішим, проте його реалізація припускає високий рівень правової культури.

У наш час в Україні, крім Конституції України, діє ряд зако­нів, які гарантують реальність прав у сфері економіки (привати­зація, власність, підприємництво), у галузі політики (громадян­ство, свобода преси, об'єднань громадян та ін.), у соціальній сфері (захист прав споживачів, охорона праці та ін.).

б) Важливо не лише законодавче закріплення прав, але й адекватне сприйняття чинного нормативного матеріалу всіма його адресатами, що знаходить вираження в безпосередній діяльнос­ті, яка реалізує право, та у правозастосовній діяльності держави. Остання включає можливість примусового виконання прав гро­мадян і усунення перешкод на шляху їхньої реалізації.

За допомогою гарантій прав і свобод людини здійснюється їхнє забезпечення, тобто створення умов для їхнього здійснен­ня. Забезпечення прав і свобод людини включає три елементи (на­прямки) державної діяльності:

• створення умов для реалізації прав і свобод людини — шля­хом позитивного впливу на формування їх загальносоціальних гарантій;

• охорона прав і свобод людини — шляхом проведення про­філактики їх порушень;

• захист прав і свобод людини— відновлення порушеного правового статусу, притягнення порушників до юридичної від­повідальності.

У літературі висловлюються різноманітні точки зору з при­воду понять захисту та охорони прав людини. Зрозуміло, що ці поняття не можна ототожнювати.

Охорона кожного права існує постійно і має на меті забезпе­чити дію права. Вона передбачає превенцію, тобто недопущен­ня протиправних дій. Отже, охорона прав і свобод — стан пра­вомірної їх реалізації під контролем соціальних інститутів, але без їх втручання.

Необхідність вдавання до захисту прав з'являється лише при перешкоді їх здійсненню, або порушенні, або погрозі порушен­ня. Захист може здійснюватися шляхом втручання органів дер­жави в процес реалізації прав і свобод як охоронна реакція на об'єктивний чинник відхилення від правопорядку, виражатися в санкції, відповідальності, а також, наприклад, у гарантіях осо­бистої безпеки співробітників міліції.

Юридичні гарантії прав людини поділяються на:

- гарантії реалізації прав;

- гарантії охорони прав;

- гарантії захисту прав.

Гарантії охорони — встановлення меж здійснення прав і свобод, їх конкретиза­ція в законодавстві;

встановлення процедур, засобів заохочення, стимулювання, пільг для ініціативної реалізації прав;

встановлення засобів профілактики і запобігання правопо­рушень.

Гарантії захисту — конституційний нагляд, контроль, відповідальність правопо­рушника;

встановлення заходів відповідальності винних за порушення прав і свобод громадян;

встановлення заходів захисту прав, відновлення порушено­го права.



Назад

 Поиск рефератов
 
 Реклама
 Реклама
 Афоризм
Чеснок "Сибирский" - неповторимый сверхустойчивый вкус! Теперь и без сахара!
 Гороскоп
Гороскопы
 Знакомства
я  
ищу  
   лет
 Реклама
 Счётчики
bigmir)net TOP 100