Рефераты на украинском
Причини виникнення держав - Історія, теорія держави і права -



1. Основні теорії походження держави

Патріархальна теорія (Аристотель, Р. Філмер, Н.К. Михайловський, М.Н. Покровський). Відповідно до цієї теорії держава походить від патріархальної сім'ї, внаслідок її розростання: сім'я — сукупність сімей (селище) — сукупність селищ (держа­ва). Аристотель називав людину політичною твариною, яка всту­пає у відносини з людьми з метою виживання. Відбувається утво­рення сімей. Розвиток цих сімей у результаті розмноження при­зводить до створення селищ, їх об'єднання утворюють державу.

Отже, держава з'являється як результат сімейних взаємовід­носин, а влада монарха трактується як продовження влади бать­ка (патріарха) у сім'ї, яка є «батьківською» за характером. Нате­пер ця теорія не може бути сприйнята, однак її деякі елементи, насамперед роль сім'ї у становленні державності, повинні вра­ховуватися.

Теологічна теорія (Фома Аквінський) грунтується на ідеї боже­ственного створення держави з метою реалізації загального бла­га. Вона обґрунтовує панування духовної влади над світською, церкви — над державою. Кожній людині наказується упокоритися перед волею Бога, який встановив державну владу, підкоритися тій владі, яка санкціонована церквою. Теологічна теорія прони­зана ідеєю вічності держави, її непорушності. Звідси випливає твердження про необхідність збереження в незмінному вигляді всіх існуючих у суспільстві державно-правових інститутів.

У теологічній теорії важко знайти елементи, прийнятні для сучасного світського трактування походження держави, її раці­ональним зерном можна вважати ідею про укріплення порядку як загального блага в державі. Правда, такий порядок, відповід­но до цієї теорії, створюється за допомогою божественної сили, що виключає активність людини.

Договірна (природно-правова) теорія (Г. Гроцій, Б.Спіноза, Т.Гоббс, Дж.Локк, Ж.-Ж.Руссо, Я.Козельский, М.Радищев, І.Кант). Дана теорія ґрунтується на ідеї походження держави в результаті угоди (договору) як акта розумної волі людей. Об'єд­нання людей в єдиний державний союз розглядається як природ­на вимога збереження людського роду і забезпечення справед­ливості, свободи і порядку.

В основу теорії природного права покладено тезу про те, що державі передував природний стан людей. Він уявлявся авторам теорії неоднозначним. Гоббс вважав, що в природному стані від­бувається «війна всіх проти всіх». Руссо, навпаки, малював рай­дужну картину свободи і рівності. Проте усі вони розглядали державу як продукт людської діяльності і прагнення людей до виживання. Домовившись про створення держави, люди або передають правителю частину своїх природжених прав, щоб потім одержати їх з його рук (один варіант трактування походження держави), або домовляються про збереження своїх природних прав (інший варіант). У будь-якому разі передбачається забезпе­чення прав і свобод людини в рамках держави.

Зрозуміло, об'єктивні причини виникнення держави не можна пояснити тільки договором, їх значно більше. Водночас договір відіграє істотну роль у створенні ряду держав, практиці їх дер­жавного будівництва. Так, Конституцією США закріплений до­говір між народами, які перебувають у складі держави, і визна­чені його цілі: затвердження правосуддя, охорона внутрішнього спокою, організація спільної оборони, сприяння загальному доб­робуту.

Органічна теорія (Г.Спенсер) ототожнює процес виникнення і функціонування держави з біологічним організмом. Уявлення про державу як про своєрідну подобу людському організму сфор­мульовані ще давньогрецькими мислителями. М. Спенсер у XIX ст. розвив цю думку, заявивши, що держава — це суспіль­ний організм, який складається з окремих людей, подібно до того, як живий організм складається з клітин.

Відповідно до його теорії держава, як й усяке живе тіло, ґрунтується на диференціації та спеціалізації. Диференціація означає, що держава спочатку виникає як найпростіша політична реальність і в процесі свого становлення ускладнюється, роз­ростається. Цей процес завершується загибеллю держави в ре­зультаті її старіння. Спеціалізація припускає, що формування держави супроводжується об'єднанням індивідів у групи-орга­ни, кожна з яких здійснює певну, тільки їй властиву функцію. У результаті складається система органів держави. Й усе це від­бувається як у живому організмі, частини якого спеціалізуються на певній функції в системі цілого.

Таке уявлення про державу здається, на перший погляд, на­ївним і ненауковим, проте й тут є раціональне зерно. Воно ви­являється у визнанні зв'язків законів суспільного життя і зако­нів природи, розумінні того, що людина стає істотою суспіль­ною, будучи вже біологічно сформованим індивідом із волею і свідомістю. Іншими словами, людина спочатку є створінням природи, потім — членом суспільства, а потім — громадяни­ном держави.

Позитивним можна назвати обгрунтування диференціації (розподіл на класи) та інтеграції суспільного життя (об'єднання людей у державу).

Теорія насильства (Є. Дюринг, Л. Гумплович, К. Каутський) пояснює виникнення держави як результат війн, насильницько­го підкорення одними людьми інших (у Є. Дюринга — частини суспільства іншою частиною, у Л. Гумпловича і К. Каутського — одного племені іншим).

Названі дослідники відкидають внутрішні соціально-економічні причини походження держави. Всі державно-правові інститути, що існують у суспільстві, виводяться ними з голого насильства. На­сильство лежить і в основі виникнення приватної власності.

Державна влада, на думку Л. Гумпловича, виникає із фізичної сили, із панування племені, яке спочатку фізично переважає над іншим плем'ям, а згодом перетворюється на панування класу.

К. Каутський підкреслював, що лише там, де є насильство, виникає поділ на класи. Цей поділ на класи виникає не внаслі­док внутрішнього процесу, а у результаті захоплення однієї об­щини іншою. У результаті виникає одне об'єднання з двох об­щин: одна — панує, інша — гнобиться.

Лише теорією насильства не можна пояснити походження держави. Проте ряд ідей, що складають зазначену теорію насиль­ства, заслуговують на увагу. Історичний досвід свідчить, що за­воювання одних народів іншими було реальним фактом існу­вання державності протягом тривалого часу (наприклад, Золота Орда). Елементи насильства супроводжують створення будь-якої держави (римської, давньогерманської, Київської Русі). Насиль­ство — боротьба між Північчю і рабовласницьким Півднем — відіграло певну роль у створенні США.

Матеріалістична (класова) теорія (К. Маркс, Ф. Енгельс, В.Ленін) грунтується на тезі про економічні причини (наявність приватної власності) виникнення держави, які породили роз­кол суспільства на класи з протилежними інтересами. К. Маркс писав, що держава є «орган панування, орган гноблення одно­го класу іншим». В. Ленін називав державу «машиною для під­тримки панування одного класу над іншим». У їх трактуванні держава забезпечує переважні інтереси економічно панівного класу за допомогою спеціальних засобів підкорення і управління.

Позаяк Є. Дюринг, Л. Гумплович в основу виникнення дер­жави поклали чинники внутрішнього або зовнішнього насиль­ства, К.Маркс, Ф.Енгельс, В. Ленін керувалися положенням про те, що держава — не сила, нав'язана ззовні, а результат внут­рішнього поступу суспільства.

Ця теорія має чимало позитивних якостей. Економічний чин­ник, покладений в основу становлення держави, може краще пояснити суспільні явища, ніж інші чинники — психологічні, біологічні, моральні, етнічні, хоча й вони повинні враховувати­ся. Класовий підхід дає можливості для аналізу виникнення дер­жави, визначення сутності держави. Проте він не є єдиним і пріоритетним усіх часів і народів. Надмірний акцент на ролі класів і класової боротьби у виникненні держави призвів прихильників цієї теорії до ряду міфологічних висновків. Держава проголошу­валася тимчасовим явищем, що виникло разом із виникненням класів. Вважалося, що держава відімре разом із відмиранням класів і встановиться суспільство комуністичного самоврядування.

Недооцінювався ідеологічний чинник (свідомість), який, ра­зом із матеріалістичним (буття) відіграє істотну роль.

2. Загальні закономірності виникнення держави

У далекій давнині держави не було. Умовно цей період мож­на назвати додержавним суспільством, яке поетапно було:

— праобщчною (первісне людське стадо);

— родовою общиною;

— селянською общиною.

Община — універсальна форма організації аграрних та інших ранніх суспільств, через яку пройшли (або проходять) усі наро­ди світу. В період існування праобщини закінчився біологічний розвиток людини, виникли штучні житла і знаряддя праці з ме­тою самозбереження і життєзабезпечення. Люди об'єднувалися в колективи, збудовані на кровнородинних зв'язках, із владою ватажка. Це стало початком соціальної організованості, яка роз­винулася в період родової общини завдяки колективізму у виро­бництві і споживанні. Оскільки знаряддя праці були примітив­ними, а продуктивність праці — низькою, родова община кори­стувалася усім спільно — мала спільну власність, рівномірний розподіл засобів до життя (дільба порівну).

Головну роль у родовій общині спочатку відігравала жінка (матріархат), вона піклувалася про дітей і господарювала. Спо ріднення дотримувалося за материнською лінією. Роди об'єдну валися у племена в результаті шлюбних зв'язків, заборонених усередині роду.

Спільність інтересів, виробництва і споживання членів роду обумовили таку організацію соціальної влади, як первісне суспіль­не самоврядування.

Ознаки первісного суспільного самоврядування:

(1) існувало лише у рамках роду, виражало його волю і грун­тувалося на кровних зв'язках;

(2) суб'єкт і об'єкт управління збігалися;

(3) органами самоврядування виступали родові збори, тобто збори усіх членів роду (чоловіків і жінок), та старійшини, що обиралися ними;

(4) суспільні справи вирішувалися волевиявленням дорослих членів роду на зборах;

(5) влада старійшин, які перебували на чолі роду, а також воєначальників (обиралися тільки на період воєнних дій) грунтувалася на авторитеті, досвіді, повазі. Плем'я управлялося ра­дою старійшин, яка обирала вождя;

(6) посада старійшини не давала ніяких привілеїв. Він пра­цював нарівні з усіма і одержував свою частку, як усі;

(7) відмінностей між правами і обов'язками у членів роду не було.

Отже, суспільна влада збігалася безпосередньо з родовою общиною, не була відокремлена від неї. Єдність, взаємодопомо­га, співробітництво усіх членів роду, відсутність протилежних інтересів дозволяли родовим зборам без конфліктів вирішувати усі питання.

Відомо, що держави виникають на певному щаблі розвитку суспільства, їхнє виникнення пов'язане з трьома великими суспіль­ними поділами праці:

1) виділенням скотарства як відокремленої сфери суспільної діяльності (засобом обміну стала худоба, яка набула функції гро­шей);

2) відокремленням ремесла від землеробства (винахід ткаць­кого верстата, оволодіння навичками обробки металів);

3) появою групи людей (купців), зайнятих лише обміном (зо­середження багатства в їх руках завдяки посередницькій місії).

У результаті суспільного поділу праці змінилося господарсь­ке життя родової общини (залучення військовополонених як робочої сили з метою здобуття додаткового продукту). Жіночий рід зміняється чоловічим (патріархат), де споріднення ведеться за батьківською, а не за материнською лінією. На зміну групо­вому шлюбу приходить парний шлюб. Інтереси патріархальних сімей вже не повністю збігаються з інтересами роду. З появою сім'ї почалося розкладання родової общини. Виникла селянська община.

Наявність надлишкового продукту дозволила зосередити де­яким сім'ям, їх главам, старійшинам, воєначальникам знаряддя праці, запаси товарів, стати власниками відокремлених ділянок землі і рабської сили, захопленої в результаті війн. Розвивалася соціальна неоднорідність суспільства. Майнова нерівність (спо­чатку — міжродова, а згодом внутрішньородова) стала причи­ною розшарування суспільства і появи груп людей, які «спеціа­лізувалися» на виконанні загальносоціальних справ (адміністра­тори, контролери, скарбники та ін.).

Іншою стає організація влади. Замість зборів членів роду все частіше проводилися лише збори чоловіків. Поступово усвідом­лювалася важливість гарного управління, керівництва. Відбувся поділ функцій влади на світську (управління), військову (війсь­кове керівництво), релігійну. Рада старійшин стає органом по­всякденного управління. З'являється племінна бюрократія (управ­лінська, військова, релігійна), яка здійснює управління суспіль­ством вже не лише в його загальних інтересах, але й у власних, групових, класових інтересах.

Знадобилася якісно нова організація, спроможна зберігати і забезпечувати життя суспільства як цілого організму. Виникла необхідність у публічній владі, відокремленій від суспільства, з особливими загонами людей, які займаються лише управлінням і мають можливість здійснювати організований примус. Такою організацією стала держава.

Слід зважити на те, що родова організація поступово еволю­ціонувала в державу, проходячи певні перехідні стадії, однією з яких була «військова демократія» (органи самоврядування ще зберігаються, але вже нові додержавні структури в особі воєна­чальника і його дружини набирають сили).

Таким чином, причинами виникнення держави є:

1) необхідність удосконалення управління суспільством, по­в'язана з його ускладненням у результаті розвитку виробниц­тва, поділу праці, зміни умов розподілу продуктів, зростанням чисельності населення і розшаруванням суспільства на соціаль­не неоднорідні групи (класи);

2) необхідність підтримання в суспільстві порядку, який забез­печує його соціальну усталеність, що досягається за допомогою загальнообов'язкових соціальних (насамперед юридичних) норм;

3) необхідність придушення опору експлуатованих мас, які виникли в результаті розшарування суспільства на соціальне неоднорідні групи (класи);

4) необхідність захисту території та ведення війн, як оборон­них, так і загарбницьких;

5) необхідність організації значних суспільних робіт, об'єд­нання з цією метою великих груп людей (у ряді країн Азії й Африки).


3. Ознаки держави, що відрізняють її від соціальної (публічної) влади первіснообщинного ладу

Первісний лад

Держава

1) наявність соціально однорідного позакласового суспільства, що не має антагоністичних протиріч;

1) поява соціальне неоднорідного, класова розшарованого суспільства, яке має антагоністичні протиріччя;

2) наявність кровноро-динного поділу населення;

2) поява адміністративно-територіального поділу населення (округи, області та ін.);

3) наявність публічної влади, яка безпосередньо збігається з усім населенням, виражає і захищає інтереси всього суспільства;

3) поява публічної влади, відокремленої від населення (державний апарат), яка виражає і захищає інтереси еко­

номічно найзабезпеченішої частини (класу) суспільства і виникла в резуль таті його соціального розшарування;

4) відсутність апарату примусу, на який могла б спиратися публічна влада;

4) наявність апарату примусу (придушення) — загонів збройних людей у вигляді армії, поліції та ін., — на який спирається державний апарат;

5) відсутність розподілу функцій у публічної влади;

5) поява певних функцій (законодавчої, виконавчої) у окремих органів публічної влади;

6) відсутність збору податків із населення;

6) поява офіційної системи оподаткування;

7) наявність неписаних правил поведінки - звичаїв

7) поява писаних загальнообов'язкових правил поведінки — юридичних норм.

4. Особливості виникнення держав у різних народів світу

Розвиток первісного суспільства в усіх регіонах світу спочат­ку проходив приблизно однаково. Проте на стадії переходу до держави шляхи різних первісних суспільств розійшлися. Розрізняють два основні шляхи виникнення держави:

європейський (Афіни, Рим, давньогерманські держави);

східний, азіатський (Єгипет, Вавилон, Китай, Індія та ін.). На Древньому Сході, в Азії та Африці (східний, азіатський ш.іях виникнення держави) перші держави виникли в зонах поливного землеробства ще в епоху бронзи. Проведення великих громадсь­ких робіт із будівництва каналів та інших іригаційних споруд за­жадало збереження сільськогосподарської общини і суспільної форми власності на землю. Поступово суспільна власність пере­творилася на державну. Приватна власність не придбала істотного значення.

Потреба в спорудженні та експлуатації іригаційних систем, необхідність у надійному їх захисті створювали природне під­ґрунтя для самостійної публічної влади. Основою її стало родо­племінне вельможне панство — общинне «чиновництво», яке виступало організатором виробництва і виконувало адміністра­тивні функції. Ця особлива група посадових осіб створила апа­рат державної влади, що складався.

Східні держави — деспотичні монархії — не мали ясно вира­женої класової диференціації. Тут держава стала й організатором виробництва, й правителем над членами общини, їх експлуата­тором. Родоплемінне вельможне панство привласнювало не самі засоби виробництва, а управління ними. Маючи у власному роз­порядженні якісь матеріальні блага, воно втрачало їх разом з утра­тою посади. Значення приватної власності, яка посідала певне місце в країнах Давнього Сходу, було невеликим. Раби, як пра­вило, були власністю держави або церкви, але не приватних осіб.

Особлива роль відводилася божественному освяченню влади. Родове вельможне панство прагнуло зберегти своє становище і владу як дані Богом. Правитель проголошувався носієм Божої волі, посередником між Богом і людьми. Так відбувався процес сакралізації влади — проголошення її священною, непорушною, недоторканною.

Особливості виникнення держав східного типу:

1

основу економічних відносин складає державна форма власності;

2

приватна власність має другорядний характер;

3

державна влада є деспотичною;

4

є потужний чиновницький апарат;

5

відбувається сакралізація (освячення) влади;

6

встановлюються застій і нерухомість у суспільстві, яке про­тягом століть не розвивається.

На території Європи (європейський шлях виникнення держа­ви) головним чинником утворення держави було класове роз­шарування суспільства в зв'язку із формуванням приватної вла­сності на землю, худобу, рабів. У південної Європі держави ви­никли в епоху заліза. Там не були потрібні такі громадські роботи, як у разі східного (азіатського) шляху виникнення держав. У результаті розкладання общин виникла або приватна власність на землю (Афіни, Рим), або приватне землекористування зі збе­реженням державної власності (Спарта).

В Афінах появу держави нерідко називають класичною фор­мою походження держави. Вона виникла безпосередньо із внут­рішніх, класових протиріч, які розвилися в надрах родоплемін­ного суспільства.

У Давньому Римі процес формування класів і держави вна­слідок цілої низки причин гальмувався, і перехідний до держа­ви період розтягся на століття. В основному процес утворення держави в Давньому Римі був таким же, як і в Афінах, лише супроводжувався боротьбою плебеїв (прийшлого населення) проти патриціїв (римського родового вельможного панства). Плебеї — особисто вільні, не пов'язані з римським родом, мали торгове і промислове багатство. Боротьбою проти патриціїв за владу вони стимулювали розкладання родоплемінного ладу і утворення держави.

У Давній Спарті поява держави була обумовлена не лише внутрішньо економічними причинами, а й завойовницькими походами, у результаті яких завойоване населення ставало не особистими рабами завойовника, а общинними рабами (ілотами). Перевищення кількості ілотів над спартанцями і острах загрози повстання з їх боку зумовили формування держави на підґрунті специфічної форми землекористування. Тут приватна власність на землю і рабів не допускалася, земля розподілялася порівну серед общинників на правах володіння.

У давніх германців утворення держави було прискорене за­воюванням значних територій Римської імперії. Родова органі­зація не була пристосована для панування над завойованими територіями. Це призвело до розвитку прафеодального (або ран­ньофеодального) ладу на землі колись-то могутньої Римської імперії. Шляхом виникнення прафеодальної держави із первіс­ного ладу йшов розвиток і держав на території Європи (Ірлан­дія), в Давній (Київській) Русі, в Азії у арабів і т.д. У Київській Русі формування ранньофеодальної державності супроводжува­лося запрошенням на князювання варягів.

В утворенні кожної держави має значення цілий комплекс причин — економічних, політичних, внутрішніх, зовнішніх, тому що виникнення держави у кожного народу має свої особливості, характеризується певними рисами.

Є чимало народів і націй, що створили свої держави лише у XX столітті. Внаслідок конкретних історичних причин вони або ні­коли не мали власної держави, або втратили ранню державність і тривалий час входили до складу інших багатонаціональних дер­жав, відчували національні утиски з боку пануючої влади основ­ної нації (наприклад, Україна у складі дореволюційної Росії). Ба­гато хто з них зуміли домогтися власної державності у XX ст. в ре­зультаті реалізації права націй на політичне самовизначення. Ця причина була вирішальною, й супроводжувала характерна для ви­никнення ранніх держав соціальна неоднорідність суспільства, його суперечливість. Такі держави утворилися в процесі ліквіда­ції імперій, колоній, суверенізації державноподібних утворень.

Так, на руїнах колишніх колоніальних імперій в Азії, Афри­ці, Латинській Америці, Океанії з середини 50-х років XX ст. виникло понад 90 нових держав, їх кількість у наші дні зросла. Поповнив ряди нових держав розпад СРСР. До держав, що утво­рилися внаслідок розпаду СРСР, належать Україна та інші країни СНД.

Використана література:

Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. — Харків: Консум, 2001. - 656с.



Назад

 Поиск рефератов
 
 Реклама
 Реклама
 Афоризм
"Голубой бежит - вагон качается ..."
 Гороскоп
Гороскопы
 Знакомства
я  
ищу  
   лет
 Реклама
 Счётчики
bigmir)net TOP 100