Рефераты на украинском
Види норм права - Історія, теорія держави і права -



У будь-якій державі існує і виникає величезна кількість норм права. Ці норми можна класифікувати (поділити) на види за певним критерієм (ознакою).

Норми права за предметом правового регулювання (або за га­лузями права): норми конституційного, адміністративного, кри­мінального, цивільного, трудового, екологічного права та ін.

Норми права за методом правового регулювання (або за формою закріплення бажаної поведінки суб'єктів права)

імперативні

диспозитивні

Імперативні — норми, що виражають у категоричних розпо­рядженнях держави чітко позначені дії і не допускають ніяких відхилень від вичерпного переліку прав і обов'язків суб'єктів. Інак­ше: імперативні норми прямо наказують правила поведінки.

Диспозитивні — норми, у яких держава наказує варіант пове­дінки, але які дозволяють сторонам регульованих відносин са­мим визначати права й обов'язки в окремих випадках. Їх нази­вають «заповнювальними», оскільки вони заповнюють відсут­ність угоди і діють лише тоді, коли сторони регульованих відносин не встановили для себе іншого правила, не домовилися з даному питання (розпізнаються через формулювання: «за відсутності іншої угоди», «якщо інше не встановлено в договорі» та ін.). Інакше: диспозитивні норми надають свободу вибору поведінки.

Норми права за характером впливу на особу

заохочувальні

рекомендаційні

Заохочувальні — норми, що встановлюють заходи заохочен­ня за варіант поведінки суб'єктів, який схвалюється державою і суспільством і полягає в сумлінній і продуктивній праці (наприклад, правила щодо виплати премій).

Рекомендаційні — норми, що встановлюють варіанти бажаної з погляду держави поведінки суб'єктів

Норми права по субординації в правовому регулюванні

матеріальні

процесуальні

Норма матеріального права — норма, що є первинним регу­лятором суспільних відносин: містить правило (права, обов'яз­ки, заборони), на підставі якого можливо вирішення справи по суті. Наприклад, не можна вчиняти вбивство.

Норма процесуального права — норма, що встановлює оптимальний порядок застосування норм матеріального права: містить правило, на підставі якого можливо вирішення справи по суті. Наприклад, порядок розслідування злочину, порядок виклику свідків до суду тощо.

Призначення процесуальної норми — встановити процедуру, «регламент» здійснення прав або виконання обов'язків, закріплених у матеріальних нормах; сприяти досягненню резуль­тату, передбаченого нормою матеріального права.

Норми процесуального права походять від норм матеріаль­ного права: процесуальні норми регулюють вже не фактичні, а юридичні зв'язки, що склалися в соціально-правовій сфері, у пра­вовідносинах, викликаються до життя потребою реалізації норм матеріального права.

Норми процесуального права мають подвійну обумовленість:

— матеріальними умовами життя суспільства;

— особливостями норм тієї галузі матеріального права, із якою вони тісно пов'язані і потреби якої обслуговують.

Всі розпорядження процесуальних норм мають процедурний характер, тобто визначається найдоцільніший порядок здійснен­ня правотворчої, правозастосувальної, правоохоронної, устано­вчої і контрольно-наглядової діяльності держави. Багато розпо­ряджень процесуальних норм визначають порядок організації органів держави і здійснення ними своєї компетенції.

Розпорядження процесуальних норм, як правило, адресуються суб'єктам, які наділені владними повноваженнями щодо засто­сування норм матеріального права (слідчим, суддям, прокуро­рам та ін.).

Таким чином, норми процесуального права відрізняються від норм матеріального права:

— змістом, який виражається у своірідністі їх розпоряджень;

— особливостями адресата;

— структурою побудови.

Норми права за суб'єктами правотворчості:

норми органів представницької влади

норми глави держави

норми органів виконавчої влади

норми громадських об'єднань, комерційних організацій, трудових колективів підприємств

Про суб'єктів правотворчості див. главу 16 «Правотворчість».

Норми права за дією у просторі:

загальні

місцеві

Норми права за дією у часі:

постійні

тимчасові

Норми права за дією за колом осіб:

загальні — поширюються на все населення

спеціальні — поширюються на певне коло осіб

виняткові— роблять винятки із загальних і спеціальних норм

Норми права за функціональною спрямованістю (за функціями права):

регулятивні

(правила поведінки)

— встановлюють права і обов'язки суб'єктів (наприклад, норма, що закріплює правомочності власника: володіння, користування, розпорядження, чи норма, що визначає порядок шлюбу).

охоронні

(сторожі порядку)

— встановлюють способи юри­дичної відповідальності за пору­шення прав і невиконання обо­в'язків, закріплених у регулятивних нормах (наприклад, норма Кримінального кодексу про відповідальність за вбивство).


Регулятивні норми права за характером розпоряджень, що містяться в них:

дозвільні (що надають правомочності)

що зобов'язують

заборонні

–– норми, що вказують на можливість здійснювати певні дії, наділяють суб’єктів певними правами (наприклад, подавати позов до суду, одержувати пенсію, розпоряджатися майном чи: право батьків вимагати по­вернення дітей від будь-якої особи, що утримує дітей у себе не на підставі зако­ну чи судового рі­шення). Ці норми містять у своєму те­ксті слова: «вправі», «має право», «може».

–– норми, що вказують на необхідність здійснювати певні дії, наділяють суб'єктів певними обов’язками (наприклад, представляти митниці необхідні для митного контролю документи; запов­нювати і вчасно по­давати в податкову інспекцію деклара­цію про доходи). Ці норми містять слова «зобов'язаний», «по­винний».

— норми, що вказують на необхідність утримуватися від здійснення дій пев­ного роду, встанов­люють заборони (наприклад, не повідомляти стороннім особам про факт усиновлення дитини; особам, що не досягли 18 років, за­бороняється бути опікунами та попе­чителями; забороня­ється зловживати владою). Ці норми супроводжуються словами «забороня­ється», «не має пра­ва», «не може».

Заборонна норма відповідає охоронній нормі, проте їх не слід плутати. У заборонній нормі заборона чинити правопорушення (злочини) має регулятивний характер, оскільки її дотримання, пов'язане з недоведенням до правопорушення (злочину), із під­тримкою правопорядку. Наприклад, адміністративно-правова норма, що встановлює заборону займатися певним промислом, є заборонною нормою.

Охоронна (кримінально-правова) норма, яка вказує на конкрет­ні злочини і міри покарання, припускає заборону чинити зло­чини, але не містить заборони, оскільки її застосування розра­ховане на факт скоєння злочинного діяння, на порушення пра­вопорядку. У разі злочину відбувається порушення не охоронної (кримінально-правової) норми, а регулятивної норми з іншої галузі права: зобов'язувальної, заборонної або дозвільної. Охо­ронна правова норма не порушується, оскільки умовою, що ви­кликає її дію, служить акт злочину.

Заборона входить до змісту і зобов'язувальної норми. Встано­влюючи обов'язок особи здійснювати певні позитивні дії, зобов'язувальна норма містить заборону зробити щось інакше, ніж це потрібно для забезпечення інтересу уповноваженої особи. У разі порушення зобов'язувальної норми відбувається посяган­ня не на заборону (як у заборонній нормі), а на позитивне зобов'язування.

Тричленний поділ регулятивних юридичних норм відповідає тричленному поділу засобів регулювання: дозволяння, заборо­на, зобов'язування (веління).

На схемі це виглядає так:

Дозволяння

Заборони

Зобов'язування (веління)

Дозвільні (що надають правомочностей) норми

Заборонні норми

Норми, що зобов'язують

Спеціалізовані (нетипові) норми права

Крім зазначених видів загальних норм права є так звані спе­ціалізовані (такі, що забезпечують, або похідні) норми. Це — не­типові правові розпорядження, тобто розпорядження «нестандарт­ного» характеру, у яких відсутні ті чи інші властивості, ознаки, об'єктивно притаманні класичній моделі норми права.

Ознаки спеціалізованих норм:

І. Мають субсидіарний, тобто допоміжний, характер, допома­гають основним нормам додати праву вивершеність і повноту;

2. Самі не регулюють суспільні відносини і як би приєдну­ються до регулятивних і охоронних норм, створюючи разом з ними єдиний регулятор. Тому щодо основних норм ці норми кваліфікуються як додаткові;

3. Утворюються на основі «первинних», «вихідних» норм, але містять у собі додатково інші розпорядження (вбирають нові ре­гулятивні якості) з метою охоплення нової групи суспільних зв'язків. За характером утворення вони є похідними від основ­них норм.

Якими є причини створення спеціалізованих норм права?

— Необхідність у законодавчому охопленні нових видів суспіль­них відносин через сформовану і перевірену на практиці сис­тему правового регулювання і можливість їхнього охоплен­ня в повному обсязі без будь-яких принципових протиріч із раніше прийнятими нормами (об'єктивний момент).

— Переконаність законодавця в доцільності розвивати, розши­рювати чинні норми шляхом внесень до них змін і допов­нень, а не розробляти принципово нові норми (суб'єктив­ний момент).

Створення спеціалізованих (допоміжних, або похідних) пра­вових норм дозволяє логічно узгодити весь нормативний масив, уникнути в ньому суперечностей і прогалин.

Схематично шляхи (стадії) розробки спеціалізованих норм можна уявити таким чином.

1. Ідея → норма → відносини: тут спеціалізовані норми спря­мовані на вдосконалення сформованих суспільних відносин, вже врегульованих певною мірою правом;

2. Відносини → ідея → норма: тут необхідно охопити спеціалі­зованими нормами усталені суспільні відносини, не врегульовані правовими нормами.

Слід зважити на те, що упорядкування тексту спеціалізова­ної (допоміжної, або похідної) правової норми неможливо без змін, доповнень гіпотези або (і) диспозиції основної (первин­ної, вихідної) норми права. У гіпотезі вказуються нові умови дії норми. У диспозиції визначаються інші правила поведінки, які відрізняються від диспозиції основної (первинної, вихідної) пра­вової норми.

Спеціалізовані норми відмежовуються одна від одної в зале­жності від цільового призначення, виконуваного в процесі пра­вового регулювання.

Розрізняють такі спеціалізовані норми:

Загальноза-кріпні норми, або норми-начала

Установчі норми, або норми-принципи

Прогнос­тичні норми, або норми-цілі

Деклара­тивні норми, або норми-оголошення

Дефінітивні норми, або норми-дефініції

Загальнозакріпні норми, або норми-начала — норми, що міс­тять положення, які закріплюють первинні основи суспільного і державного ладу; в узагальненому вигляді виражають певні еле­менти регульованих відносин. Розвиток цього різновиду норм пов'язаний з ростом законодавчої культури, законодавчих уза­гальнень, із «винесенням за дужки» деяких загальних моментів. Наприклад, норми загальної частини кримінального права вказують на певні однакові ознаки злочину, покарання, умови зві­льнення від покарання та ін. Загальнозакріпні норми нерідко збігаються з фундаторськими (установчими) нормами.

Установчі норми, або норми-принципи — норми, у яких сфор­мульовані незаперечні вимоги загального характеру, що стосу­ються усіх або більшості інститутів або норм галузі права. На­приклад, норми-принципи функціонування соціально-економі­чного і громадсько-політичного ладу, взаємовідносини держави й особи. Так, нормою-принципом є ст.3 Конституції України, яка проголошує: «Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою со­ціальною цінністю».

Прогностичні норми, або норми-цілі — норми, які містять про­гнози розвитку державного або суспільно-політичного ладу. Но­рми-цілі можна вважати різновидом фундаторських норм. Разом вони служать нормами-еталонами, які дозволяють установити відповідність цілей і засобів конкретних правових розпоряджень об'єктивним закономірностям суспільного розвитку. Наприклад, ст. 1 Конституції України говорить: «Україна є суверенною і не­залежною, демократичною, соціальною, правовою державою».

Декларативні норми, або норми-оголошення — норми, які міс­тять положення програмного характеру, нормативні оголошення.

Дефінітивні норми, або норми-дефініції (визначення) — нор­ми, які містять визначення правових категорій і понять. Напри­клад, поняття юридичної особи, злочину, угоди та ін. Такі ви­значення мають загальнообов'язкове значення. Так, у ст. З За­кону України «Про звернення громадян» вказується: звертання — викладені в письмові або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.

Серед спеціалізованих норм слід виділити.

оперативні, або норми -інструменти

колізійні, або норми -арбітри

Їхня специфіка полягає в тому, що вони є нормами про норми:

Оперативні норми, або норми-інструменти — норми, роль яких виражається у встановленні дати вступу (зміни, припинення) нормативно-правового акта в силу, у його поширенні на нове коло суспільних відносин, на новий строк. Вони мають назву «оперативних», тому що забезпечують регулювання суспільних відносин оперативним шляхом: не через видання нових регулятивних норм, а через прийняття нормативно-правових актів, їх зміну, доповнення, скасування, поширення сфери і строку дії, тобто регулюють їх рух.

Колізійні норми, або норми-арбітри — норми, які у разі наяв­ності протиріччя між окремими нормативними актами з того самого предмета регулювання, повинні застосовуватися вдано­му випадку, тобто це норми, що регулюють вибір норми.

Вони покликані вирішувати колізії (конфлікти норм, пов'я­зані з особливостями регулювання тих самих суспільних відно­син різними правовими актами):

1) між конституцією й іншими нормативно-правовими акта­ми; між законами і підзаконними актами; між актами того само­го органа, виданими в різний час; між загальним і спеціальним актом;

2) в унітарній державі з автономними утвореннями, наділе­ними правотворчими повноваженнями — між загальнодержав­ними актами і актами автономного утворення (наприклад, Укра­їни і Автономної Республіки Крим); у федеративній державі — між загальнофедеральними актами і актами суб'єктів федерації (наприклад, Російської Федерації і Татарстану);

3) між різними державами.

Здебільшого колізійні норми входять до складу міжнарод­ного приватного права (наприклад, є колізійний механізм регу­лювання зовнішньоекономічних договорів).

Колізійні норми мають такі структурні елементи:

гіпотеза (обсяг)

диспозиція (прив'язка)

— вказує на суспільні відноси­ни, що нею регулюються

— вказує на національне зако­нодавство, що має застосовува­тися при вирішенні справ у межах даних суспільних відно­син

Прив'язки колізійних норм визначаються за принципами:

— «власного закону» (закон громадянства та ін.);

— «закону місцезнаходження речі»;

— «закону, вибраного особами, що вступають в угоду»;

— «закону місця вчинення акта» (закон місця вчинення до­говору; закон місця вчинення угоди; закон місця вчинен­ня зобов'язання; закон місця вчинення правопорушення, закон суду та ін.).

Покажемо всі види норм права на схемі:

Види норм права

Регулятивні:

Охоронні:

дозвільні (що надають правомочності); заборонні зобов'язувальні.


Структура норми права і норми-розпорядження

Структура, або внутрішня форма норми права — це внутрішня побудова норми права, яка виражається у її поділі на складові елементи, пов'язані між собою.

Елементи норми права:

Гіпотеза

(припущення)

— частина норми, яка вказує, за яких обставин норма всту­пає в дію. Відповідає на запитання: Де? Коли? У якому випад­ку? При яких умовах?

Диспозиція

(розпорядження)

— частина норми, у якій формулюється саме правило поведінки, права і обов'язки

Санкція

(стягнення)

— частина норми, яка встановлює заходи (вид та обсяг) державного примусу, застосовувані у разі її порушення

Елементи класичної моделі норми права можна умовно зма­лювати за допомогою такої схеми: «якщо — то — а у противному разі» або «якщо —то—а інакше».

Приклади.

№ 1. «Якщо продавець оформляє договір купівлі-продажу (гіпотеза), то він зобов'язаний при оформленні договору попе­редити про право третіх осіб (диспозиція), інакше до нього засто­совуватимуться засоби впливу, спрямовані на захист прав поку­пця (санкція)”.

№ 2. Якщо адвокату у зв'язку з виконанням їм своїх профе­сійних обов'язків стали відомі дані попереднього слідства (гіпо­теза), то адвокат зобов'язаний не розголошувати їх без згоди слідчого або прокурора (диспозиція), а у противному разі адвока­ти, винні у розголошенні даних попереднього слідства, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством (санкція).

№ 3. (Ст. 364 КК України): «Зловживання владою або служ­бовим становищем, тобто умисне, з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах, використання службовою особою влади чи службового становища всупереч інтересам служби (дис­позиція), якщо воно заподіяло істотну шкоду охоронюваним за­коном інтересам або правам, свободам та інтересам окремих гро­мадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб, (гіпотеза), — карається виправними роботами на строк до двох років або арештом на строк до шести місяців. або обмеженням волі на строк до трьох років, із позбавленням права мати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років (санкція)».

На відміну від класичної (її називають логічною нормою), що має трьохелементну структуру, частіше використовується но­рма-розпорядження, що складається з двох елементів:

У регулятивних нормах

В охоронних нормах

гіпотеза

диспозиція 1 гіпотеза

У кримінально-правовій нормі називається той чи інший злочин і вказуються його основні ознаки. Одні вчені називають це дис­позицією, інші — гіпотезою. Для компетентних правозастосовних органів держа­ви це — гіпотеза. Диспозицією вона є для громадян.

диспозиція

санкція

Елементи норми-розпорядження можна розташувати за схе­мою «якщо — то».

Норма-розпорядження — це цілісне, логічно і граматично ви­вершене імперативне судження загального характеру, формаль­но закріплене в тексті нормативно-правового акта. Норма-роз­порядження, як правило, відповідає структурній первинній частині тексту нормативного акта (статті, пункту, абзацу статті тощо). Можлива і наявність кількох нормативних розпоряджень в окремих частинах або абзацах. Розривання норми-розпоря­дження на частини між статтями, пунктами статті тощо виклю­чається. Спеціалізовані норми, як правило, є нормами-розпоряд­женнями.

Наприклад, ст. 10 Закону України «Про порядок відшкоду­вання шкоди, завданої громадянину незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» є нормою-розпорядженням: «Якщо громадянин у зв'язку з незаконним засудженням був позбавлений військових або інших звань, а та­кож державних нагород, йому відновляються звання і поверта­ються нагороди».

Слід пам'ятати, що не завжди норма права має двосторонній зобов'язуючий характер. Не обов'язково в її структурі присутні всі елементи: гіпотеза, диспозиція, санкція. Наприклад, консти­туційно-правові норми мають у своїй структурі, як правило, одну диспозицію, рідше — гіпотезу і диспозицію, в окремих випад­ках — і санкцію. Норми, що передбачають адміністративну від­повідальність, часто у своїй структурі не містять гіпотези, що пояснюється їхнім відсильним характером. Санкція також не є обов'язковим структурним елементом адміністративно-правової норми.

Частина кримінальної норми, яка є диспозицією для громадян (заборона чинити небезпечні дії), одночасно є гіпотезою для дер­жави і державних органів, що розглядають справи про вчинен­ня злочину. Кримінально-правова норма як норма поведінки звернена до всіх індивідів до вчинення злочину, як норма правосуддя — до учасників процесу після вчинення злочину, як пенітенціарна (виправна) норма — до караного.

Слід звернути увагу на особливості структури процесуальних норм. Маючи тричленну структуру, як і норми матеріального права, вони визначаються гіпотезою, диспозицією і санкцією норм матеріального права і є формами їхньої реалізації. Обстави­ни реалізації гіпотези, диспозиції, санкції матеріальної норми можуть стати умовами гіпотези процесуальної норми. Норма ма­теріального права як би «є присутньою» у гіпотезі процесуальної норми.

Класифікація структурних елементів норми права за ступенем визначеності та складом

Дамо деякі пояснення структурним елементам логічної нор­ми права і наведемо їх класифікацію.

За ступенем визначеності змісту гіпотези, диспозиції, санкції можуть бути:

• абсолютно-визначені,

• відносно-визначені,

• альтернативні.

Гіпотеза надає рух юридичній нормі. За допомогою гіпоте­зи абстрактний варіант поведінки «прив'язується» до конкрет­ного життєвого випадку, до конкретної людини, часу і місця. Призначення гіпотези — визначити сферу і межі регулятив­ного дії диспозиції і правової норми.

Наприклад, у відповідності з законодавством про шлюб і сім'ю для одруження необхідна взаємна згода осіб, що одружуються, і досягнення ними шлюбного віку. Лише за наявності зазначених обставин (позитивна гіпотеза) норми діятимуть. Але дія норми, що розглядається, зв'язується і з іншими обставинами: відсутні­стю вже зареєстрованого шлюбу, а також визнаної судом недіє­здатності внаслідок душевної хвороби або слабоумства (негатив­на гіпотеза).

В абсолютно-визначеній гіпотезі вичерпно визначаються об­ставини, з наявністю або відсутністю яких пов'язується чинність юридичної норми. Наприклад, кримінально-процесуальне зако­нодавство встановлює вичерпний перелік обставин (умов), за яких вирок суду повинний бути безумовно скасований: якщо вирок винесено незаконним складом суду, або порушена таєм­ниця наради судів, або вирок не підписаний будь-ким із суддів та ін. Тут — абсолютно-визначена гіпотеза.

Відпоєно-визначена гіпотеза не містить достатньо повних да­них про обставини дії норми, обмежує умови застосування нор­ми певним колом формальних вимог.

Альтернативна гіпотеза ставить дію юридичної норми в зале­жність від одного або кількох фактичних обставин (умов). На­приклад, норма, що регламентує припинення шлюбу, встанов­лює, що шлюб припиняється через смерть одного з подружжя, оголошення його або її померлим (померлою) у встановленому порядку, а за життя подружжя — розлученням за заявою одного з них або обох. Достатньо однієї з фактичних обставин, щоб наступили передбачені нормою правові наслідки — припинення шлюбу.

Диспозиція — серцевина юридичної норми, яка вказує до­зволену поведінку суб'єкта, обов'язкову (необхідну) або забо­ронену (неприпустиму). Диспозиція — основний елемент нор­ми права, у якому формується модель самого правила поведін­ки, тобто міститься розпорядження про те, як слід діяти в ситуації, в умовах, передбачених у гіпотезі даної норми.

Абсолютно-визначена диспозиція — диспозиція, яка чітко ви­значає права і обов'язки учасників відносин, точно називає ва­ріант поведінки. Наприклад, у кримінально-процесуальному праві абсолютно визначеною диспозицією є розпорядження суду ви­даляти з залу судового засідання усіх свідків, що прийшли до початку їх допиту.

Відиосно-визначена диспозиція — диспозиція, яка не містить істотних ознак поведінки учасників відносин, достатньо повних відомостей про їх права і обов'язки.

Альтернативна диспозиція — диспозиція, яка характеризуєть­ся тим, що вказує на кілька правових наслідків, але припускає настання лише одного з них.

Наприклад, у Кримінально-процесуальному кодексі є нор­ма, яка передбачає, що в результаті розгляду справи в касацій­ному порядку суд приймає одне з таких рішень: (1) залишає вирок без зміни; (2) скасовує вирок і направляє справу для но­вого розслідування або нового розгляду; (3) скасовує вирок і припиняє справу; (4) змінює вирок.

Санкція — частина правової норми, яка забезпечує здійс­нення її диспозиції. У санкції виражається несхвальне став­лення суспільства, держави, особистості до порушників пра­вової норми (охоронна санкція). У санкції може виражатися схвальне ставлення у вигляді заохочення — премії, підвищен­ня в посаді до осіб, що виконують диспозицію (корисні варі­анти поведінки) на рівні, що перевищує загальні вимоги (за­охочувальна санкція). Ми говоримо про санкції охоронного харак­теру

Абсолютно-визначена санкція — санкція, у якій точно зазначені вид і міра юридичної відповідальності за порушення норми пра­ва. Санкції норм про майнову відповідальність у переважній бі­льшості є абсолютно визначеними. Абсолютно визначеними мо­жуть бути санкції та інших норм, наприклад, адміністративних — штраф у 20-кратному розмірі за безквитковий проїзд у трамваї.

Відносно-визначена санкція — санкція, у котрої межі юриди­чної відповідальності за порушення норми права зазначені від мінімальної до максимальної або лише до максимальної. Правозастосовним органам надається можливість вирішувати спра­ву, зважаючи на конкретні обставини. Відносно-визначений ха­рактер має більшість санкцій кримінального права, які встанов­люють нижчі та вищі межі покарання (наприклад, позбавлення волі від 1 до 5 років).

Альтернативна санкція — санкція, у якій названі або перелі­чені через з'єднально-роз'єднувальний сполучник «чи» («або») кілька видів юридичної відповідальності, із яких правозастосовник обирає лише один — найдоцільніший для випадку, що ви­рішується. Наприклад, пошкодження полезахисних та інших на­саджень караються виправними роботами на строк до одного року або штрафом, або покладенням обов'язку відшкодувати за­подіяну шкоду.

За характером наслідків для правопорушника розрізняють санк­ції:

• штрафні (або каральні) — передбачають позбавлення волі, штраф, догану, стягнення матеріального збитку та ін. Основна задача каральних санкцій — загальна і приватна превенція (за­побігання) правопорушення, виправлення і перевиховання пра­вопорушників.

Штрафні санкції характерні для заборонних норм;

• відновлювальні (компенсаційні) — передбачають усунення завданої людині шкоди і відновлення її прав: відновлення на ста­рому місці роботи незаконно звільненого; стягнення аліментів та ін. Їх основне завдання — відновлення порушеного права. Відновлювальні санкції характерні для дозвільних норм. За складом гіпотези, диспозиції санкції можуть бути:

прості

складні

Проста гіпотеза — гіпотеза, що ставить дію юридичної норми у залежність від якоїсь однієї умови, однієї фактичної обставини.

Складна гіпотеза — гіпотеза, що ставить дію юридичної нор­ми у залежність від певної сукупності умов, сукупності фактів (тобто передбачає фактичний юридичний склад).

Проста диспозиція — диспозиція, що передбачає один конк­ретний правовий наслідок, який настає за наявності певних фак­тичних обставин.

Складна диспозиція — диспозиція, що передбачає кілька пра­вових наслідків, які одночасно настають за наявності певних фактичних обставин.

Проста санкція — санкція, що визначає одну міру державно­го стягнення до порушника правил, передбачених диспозицією.

Складна санкція — санкція, що визначає одночасно два (і більше) заходи державного стягнення з порушника правил, пе­редбачених диспозицією.

Способи (форми) викладення норм права у статтях нормативно-правового акта

За повнотою викладу норм права в статтях нормативно-право­вих актів розрізняють форми (способи):

• повну (пряму),

• відсильну,

• бланкетну.

• Повна

У статті містяться всі необхідні елементи норми права без посилань до інших статей. Наприклад, у ст. 99 Житлового ко­дексу України зазначено: у разі припинення дії договору най­мання житлового приміщення (одночасно припиняється дія до­говору піднаймання), піднаймач і члени його сім'ї (а також тимчасові мешканці) зобов'язані негайно звільнити приміщен­ня, що займають. У разі відмови вони підлягають виселенню в судовому порядку, а з будинків, що погрожують обвалом, — в адміністративному порядку.

• Відсильна

У статті містяться не всі елементи норми права, але є поси­лання до інших статей цього акта, якщо є недостатні відомості. Наприклад, ст. 138 «Оголошення розшуку обвинуваченого» Кримінально-процесуального кодексу України говорить: Якщо місце перебування особи, щодо якого винесена постанова про притягнення його у справі як звинувачуваного, не встановле­но, слідчий оголошує розшук. За наявності підстав, передбаче­них у ст. 155 цього Кодексу, слідчий може вибрати у відношен­ні до розшукуваного обвинуваченого запобіжний захід у вигля­ді утримання під вартою.

• Бланкетна

У статті міститься посилання не на якесь конкретне норма­тивне розпорядження даного закону, а на інший нормативний акт. Такого роду стаття є «бланком», що заповнюється іншим законом, джерелом права. Наприклад, у ст. 2 Закону України «Про заставу» зазначається: відносини застави, не передбачені цим законом, регулюються іншими актами законодавства Украї­ни. Якими актами? Про це в ст. 2 конкретно не сказано, і у загальний «бланкетний» спосіб передбачена можливість регу­лювання заставних відносин іншими актами законодавства України.

Виходячи з форм викладу правових норм у статтях норма­тивно-правових актів їх класифікують як повні, відсильні, бланкетні.

Форми (способи) викладу норм права в статтях нормативно-правових актів за рівнем узагальнення:

— казуїстична — зміст норми розкривається індивідуалізова­ними поняттями, через певні факти, випадки, ознаки та ін.;

— абстрактна — зміст норми розкривається через загальні, абстрактні, не індивідуалізовані поняття.



Назад

 Поиск рефератов
 
 Реклама
 Реклама
 Афоризм
На заработанные от сдачи макулатуры деньги, пионеры покупали проституток и отпускали их на волю.
 Гороскоп
Гороскопы
 Знакомства
я  
ищу  
   лет
 Реклама
 Счётчики
bigmir)net TOP 100