Рефераты на украинском
Види правопорушень. Правопорушність. Зловживання правом - Історія, теорія держави і права -



Для наукових і практичних цілей створені різні класифіка­ції правопорушень. Види правопорушень розрізняються між собою за ступенем суспільної небезпечності (шкідливості), за об'єктами посягання, за суб'єктами, за поширеністю, за озна­ками об'єктивної і суб'єктивної сторін, а також за процедура­ми їх розгляду.

Види правопорушень за ступенем суспільної небезпечності (шкідливості)

Проступок

Злочини

- відрізняються від злочинів меншим ступенем суспільної небезпечності

- відрізняються від проступків підвищеним ступенем суспіль­ної небезпечності

Проступки-делікти (лат. delictum — проступок) — це право­порушення, що завдають шкоди особі, суспільству, державі і є під­ставою для притягнення правопорушника до передбаченої законом відповідальності. Проступки можуть бути: конституційні, дисциплінарні, адміністративні, матеріальні, цивільно-правові.

Конституційні проступки — це суспільне небезпечні проти­правні діяння, які полягають у винному (умисному чи необереж­ному) заподіянні шкоди порядку організації і діяльності органів влади і управління, конституційним правам і свободам грома­дян, але не мають ознак складу злочину.

Дисциплінарні проступки — це суспільне небезпечні проти­правні діяння, які полягають у невиконанні робітником, служ­бовцем, військовослужбовцем, студентом виробничих, службо­вих, військових або учбових обов'язків, порушенні правил внут­рішнього трудового розпорядку. Підрив трудової дисципліни завдає шкоди нормальній діяльності підприємств, установ, ор­ганізацій і спричиняє дисциплінарну відповідальність.

Адміністративні проступки — це суспільне небезпечні проти­правні діяння, які полягають у винному (умисному чи необе­режному) посяганні на суспільні відносини, що складаються у сфері державного управління і охороняються законом. Адмініст­ративними проступками є вчинки, що заважають здійсненню нормальної виконавчої і розпорядчої діяльності державних і гро­мадських органів і організацій, посягають на суспільний або дер­жавний порядок, власність, права і законні інтереси громадян.

Як правило, вони регулюються нормами адміністративної, фінансової та інших галузей права і не пов'язані з виконанням службових обов'язків (наприклад, порушення правил протипо­жежної безпеки; незаконне використання спеціальних технічних засобів негласного одержання інформації; останнім часом — по­рушення митних правил: недоставлення в митницю товарів і до­кументів для контролю, пошкодження митного забезпечення, розвантаження, видача і використання імпортних вантажів без дозволу митниці, порушення зобов'язань щодо транзиту).

Новим видом правопорушення є податкові проступки — сус­пільне небезпечні протиправні діяння, які порушують права і законні інтереси суб'єктів податкових правовідносин. За їх вчи­нення встановлена юридична відповідальність.

Матеріальні проступки — це суспільне небезпечні протиправ­ні діяння, які полягають у винному (умисному чи необережно­му) заподіянні шкоди майну підприємства його працівником.

Цивільно-правові проступки — це суспільне небезпечні про­типравні діяння, які полягають у порушенні громадянами і організаціями майнових і особистих немайнових відносин, що скла­даються між суб'єктами права і становлять для них матеріальну і духовну цінність (наприклад, невиконання зобов'язань за ци­вільно-правовим договором, поширення чуток, що принижують честь і гідність людини).

Цивільно-правові проступки регулюються нормами цивіль­ного, сімейного, фінансового, аграрного права. На відміну від злочинів цивільні проступки не мають вичерпного переліку в законодавстві. Цивільно-правова відповідальність носить знач­ною мірою правовідновлючий (компенсаційний) характер.

Залежно від характеру цивільно-правового порушення розрізня­ють'.

— договірні правопорушення — пов'язані з порушенням зобо­в'язань сторін цивільно-правового договору;

— позадоговірні правопорушення — пов'язані з недодержанням або невиконанням вимог цивільно-правових норм.

Від цивільного правопорушення слід відрізняти: невинне за­подіяння шкоди або суб'єктивно-випадкову поведінку, об'єкти­вно-випадкову дію непереборної сили, порушення майнових прав унаслідок правомірних дій — рятування майна.

Від проступку слід відрізняти злочин.

Кримінальний злочин — це передбачене кримінальним законом суспільне небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), яка полягає у посяганні на суспільний лад держави, її політичну і економічну системи, власність, особу, політичні, трудові, майнові та інші права і свободи громадян, а так само інше суспільне не­безпечне діяння, передбачене кримінальним законом, яке поля­гає в посяганні на правопорядок (наприклад, вбивство людини).

Якщо суспільне небезпечний проступок не заборонений кри­мінальним законом, він злочином не визнається.

Якщо проступок має всі ознаки, перелічені в кримінальному законодавстві, але не має підвищеного ступеня суспільної не­безпечності, він також не може бути визнаний злочином.

Для особи, яка вчинила злочин і притягнена до відповідаль­ності, законом як наслідок цього передбачена судимість.

Правопорушення за сферами громадського життя:

у сфері соціально-економічних відносин

у суспільно-політичній сфері

у сфері побуту і дозвілля

Правопорушення за колом осіб:

особисті

групові(колективні)

Груповими називаються правопорушення, вчинені об'єднан­ням дій членів групи, які характеризуються певним ступенем спільності інтересів, цілей і єдністю дій.

Звернемо увагу на міжнародні правопорушення. Міжнародні правопорушення — це дії або бездіяльність су­б'єктів міжнародного права, які суперечать нормам і принципам міжнародного права або власним зобов'язанням і заподіюють шкоду іншому суб'єкту, групі суб'єктів міжнародного права або всьому міжнародному співтовариству.

Міжнародні правопорушення

міжнародні делікти (проступки)

міжнародні злочини

(наприклад, порушення торго­вих зобов'язань)

(наприклад, работоргівля, піратство, міжнародний тероризм та ін.)

У кожному із видів правопорушень можливі:

- рецидив — вчинення правопорушення того самого виду після застосування примусового заходу за перше правопору­шення;

- повторність — вчинення нового правопорушення до за­стосування примусового заходу за перше правопорушення.

Крім того, частина осіб, які вчинили правопорушення і за­знали покарання, після цього вчиняють правопорушення іншо­го виду (більш-менш тяжкі). Мають місце і приховані правопору­шення. Їх безкарне вчинення негативне впливає на моральну і правову свідомість як самих правопорушників, так і тих осіб (особливо хитливих), що знали про їх вчинення.

Причини правопорушень:

1) фактори суб'єктивного характеру — низький рівень пра­вової культури, правовий нігілізм, омани в ціннісній орієнтації особи в умовах розвитку ринкових відносин (наприклад, криміналізація економіки, що продовжується, збільшення кількості збройних нападів на банкірів, підприємців і об'єкти охорони);

2) конкретні суперечності в суспільстві, прояви суспільної кризи, хиткість соціального становища, розбіжності рівня роз­витку продуктивних сил і потреб суспільства;

3) недоліки в правотворчості і правозастосуванні: суперечно­сті нормативно-правових актів, прогалини в законодавстві, сла­бка діяльність правоохоронних органів та ін. (наприклад, рівне ставлення до всіх видів власності вимагає вживання рівних захо­дів їхнього захисту), (див. докладніше в § «Правомірна поведін­ка. Причини нестабільності правомірної поведінки»).

Однією з характеристик суспільства є правопорушність Якщо правопорушення — це соціальне значущий акт індивідуальної поведінки, що включає в себе, крім суспільних моментів, біоло­гічні, фізіологічні, психологічні характеристики, то правопоруш­ність — соціальне явище, яке являє собою систему (сукупність) конкретних правопорушень. Це один із видів соціальних відхи­лень.

Правопорушність виступає як неминучий наслідок соціаль­ного розвитку, пов'язаного з ним прогресу або регресу вироб­ництва і обумовленого ними розузгодження соціального статусу індивіда. Суперечності між потребами і соціальними засобами їх задоволення, так само як і розузгодження статусу індивіда (освітнього, культурного), неминучі. Невідповідність (розузгод­ження) соціального статусу індивіда обумовлює замах на існую­чий суспільний порядок (наприклад, політичний діяч зловжи­ває владою, щоб «зрівняти» своє економічне становище з роллю в партії або державі; особи найманої праці використовують не­легальні можливості, коли продаж власної робочої сили не до­зволяє їм задовольнити свої потреби, сформовані суспільством).

Суспільство, побудоване на товарно-ринкових відносинах, може утримувати правопорушність в її статичній рівновазі, але не здатне викорінити її. Одним з найдійовіших засобів утримання правопорушності в необхідних рамках є юридична відповідаль­ність

Зловживання правом

Зловживання правом — це особливий вид правової поведін­ки, який полягає у використанні громадянами своїх прав у недо­зволений спосіб, що суперечать призначенню права, внаслідок чого завдаються збитки (шкода) суспільству, державі, окремій особі.

Можна назвати два види зловживання правом:

такі, що не характеризуються явною протиправністю

такі, що характеризуються явною протиправністю, тобто такі, що належать

до розряду правопорушень

- виражається в соціально шкідливій поведінці уповнова­женої особи, яка спирається на належне їй суб'єктивне право

- виражається у виході особи за межі встановленого законом обсягу суб'єктивного права, що спричиняє перекручення призначення права

Без суб'єктивного права особа не може зловживати їм. Будь-яке суб'єктивне право має межі, оскільки воно є мірою можли­вої поведінки правомочної особи у правовідносинах. Зловжи­вання правом, як правило, — це використання суб'єктивного права з порушенням меж його дії. Вихід за встановлені законом межі дії суб'єктивного права спричиняє певні юридичні наслід­ки, але лише у разі встановлення його компетентними право­охоронними органами.

Зловживання правом є ненормальним (марним, незвичай­ним, шкідливим, аморальним) здійсненням права, що виража­ється в недозволених конкретних діях, які завдають шкоди ін­шій особі або загрожують чужому праву. Наприклад, зловжи­ванням правом є свідомі дії громадянина, якому належить будинок на праві приватної власності, спрямовані на погіршен­ня житлових умов, з метою виселення наймача. Або інший при­клад: член сім'ї наймача жилого приміщення без будь-яких при­чин не дає згоди на обмін. Зловживаючи своїм правом, він об­межує права інших членів сім'ї.

Зловживанням правом є удавані (мнимі) угоди, фіктивні шлюби, зокрема реєстрація шлюбу без наміру створити сім'ю, а з метою незаконного придбання жилої площі та ін. У наші дні нерідка держава провокує громадян на зловживання правом. Наприклад, несвоєчасна виплата заробітної плати громадянам з боку держави як носія владних повноважень спричиняє зловжи­вання правом громадянами в їх трудових, розрахунково-кредит­них, податкових відносинах з державою. Але навіть у цьому разі зловживання правом недопустимо, оскільки, як бумеранг, воно «обрушується» на державу і завдає шкоди всьому суспільству і конкретному громадянину, в тому числі тому, хто зловживає правом.

Ознаки зловживання правом такі:

1) наявність в особи суб'єктивного права;

2) діяльність, спрямована на здійснення цього права;

3) використання цього права не за його соціальним призна­ченням, а з заподіянням шкоди суспільним або особистим інте­ресам;

4) відсутність порушення конкретних юридичних заборон (тобто їх додержання) або невиконання обов'язків (тобто їх ви­конання):

5) встановлення факту зловживання правом компетентними правозастосовними органами;

6) настання юридичних наслідків.

Стримування зловживання правом — це боротьба не з самою поведінкою, а з конкретними проявами правової поведінки, що завдають шкоди суспільству і особі.

Протиправність поведінки як юридична ознака правопору­шення при зловживанні правом явно не виражена. Тому деякі вчені не схильні кваліфікувати зловживання правом як право­порушення. Разом з тим його не можна вважати і правомірною поведінкою, оскільки остання є соціально корисною. Врешті-решт, зловживання правом — це феномен або правової поведінки (тут критерієм оцінки є літера закону) або протиправної поведін­ки (тут критерієм оцінки є дух права).

Протиправність поведінки при зловживанні правом полягає в суперечності не стільки закону, скільки правам та інтересам правопорушника. Зловживання правом слід віднести до правової поведінки, яка може набути неправомірного характеру, стати правопорушенням, але не завжди ним стає.

У разі встановлення факту зловживання правом воно не за­хищається і не охороняється. Юридичні наслідки зловживання правом не традиційні: тут відсутня юридична відповідальність, характерна для правопорушення.

Залежно від обставин конкретної справи настають такі нас­лідки зловживання правом: визнання їх недійсними (його нас­лідків), заборона дій, припинення здійснення суб'єктивного права без його позбавлення тощо. Запобігання і припинення зловжи­вання правом входить до компетенції всіх державних органів.

Принцип заборони зловживання правом набув спеціального законодавчого закріплення у деяких країнах (наприклад, у Ро­сії), хоча в законодавчих актах ще відсутнє поняття «зловживан­ня правом», не названі його ознаки. Лише у виняткових випад­ках — за наявності великого ступеня суспільної небезпечності зловживання правом — законодавець визначає його як право­порушення, встановлюючи заборонну норму і забезпечуючи її юридичною санкцією.



Назад

 Поиск рефератов
 
 Реклама
 Реклама
 Афоризм
Чем меньше работаешь, тем меньше хочется.
 Гороскоп
Гороскопы
 Знакомства
я  
ищу  
   лет
 Реклама
 Счётчики
bigmir)net TOP 100