Рефераты на украинском
Українські землі у ХІХ столітті - Історія України -



коли провід українського зорганізованого життя перебрали
народовці: завдяки їм до парляменту вислано національне свідомих
послів.'" Велике значення мали й інші чинники: з одного боку пог-
либлювався москвофільський рух, який почав лякати австрійський
уряд, внаслідок чого, щоб обмежити його, дано більше свободи в на-
ціональних питаннях українцям; в той же час румуни страшили
уряд доносами на «москвофільство» українців. З другого боку ав-
стрійський уряд втрачав довір'я до румунів після того, як 1878 року,
внаслідок російсько-турецької війни, румунські воєвідства – Мол-
давію та Волощину – об'єднано в незалежну державу – Румунію,
яка року 1881 стала королівством. Румуни в Буковині прагнули при-
лучення до Румунії. Австрійський уряд почав із більшою увагою
ставитися до українців.

1884-ий рік позначився перемогою народовців у «Руській Бесіді»,
звідки москвофіли примушені були виступити, а в 1885 р. народовці
перебрали провід в «Руській Раді». Того ж року «Руська Бесіда»
почала видавати народною мовою часопис «Буковина». З того часу
засновується на Буковині багато українських товариств та установ,
число яких року 1914 досягає 590.

До цього ж періоду належить діяльність видатних письменни-
ків: о. С. Воробкевича, Г. Воробкевича і О. Ю. Федьковича, зна-
чення якого для Буковини порівнюється з значенням Шевченка для
України. Серед буковинських учених та громадських д ячів чолові
місця належать: проф. С. Смаль-Стоцькому, М. Василькові та О.
Поповичеві.

У формуванні української провідної верстви, в ідеологічній бо-
ротьбі за українське «я», Буковина протягом другої половини XIX ст.
мала постійні контакти з Галичиною та Наддніпрянською Україною.
Буковину відвідували: Я. Головацький, О. Наумович, О. Барвін-
ський; великий вплив мали – М. Драгоманов, О, Кониський та
інші.

Так, на переломі XIX та XX століть, встановлювався зв'язок між
Україною, що була під окупацією Росії, і тими землями, що були
під окупацією Австрії.'"

в) Закарпаття. У ХУГ ст. Закарпаття ввесь час примушень
було брати участь у боротьбі сусідів. Після перемоги Угорщини
в 1526 році, його поділено між трьома сусідами: Австрією, Туреччи-
ною та Семигородом. Закарпатська Україна стала територією, на
якій точилася боротьба Австрії з Семигородом, Західне Підкар-
паття – Пряшівщина та Ужгородщина – перебувало під зверхні-
стю Австрії, а східне – Семигороду Країна була зруйнована, міста
занепали. Єдиним позитивним явищем було те, що зменшився тягар
панщини, а в горах її не було зовсім. Це стало причиною припливу
до Закарпаття переселенців із Галичини.

Протягом XVII ст. на Закарпатті розвивалася своєрідна куль-
тура; вживалися богослужбові книги київського та львівською дру-
ку; творилася місцева релігійна література, апокрифи, легенди, по-
лемічно-апологетичні літописи (наприклад, Гукливський літопис)
середньовічні повісті, вірші. Власного друку не було і перші книгг
друкували в Тернові. Закарпатське письменство вживало народньо;
мови і мало релігійний характер.

XVIII ст. було добою відносного спокою. Правління Марії Тере-
зії та Йосифа 11 позначилися пільгами для селян; «урбарегулябія'
1766 року обмежила панщину, а 1785 року скасовано підданство се-
лян. Проте, після смерти Йосифа II, його наступник, Леопольд, від-
новив кріпацтво, яке тривало до 1848 року. Посилення панщини
викликало рух опришків, повстанців, які ховалися в горах і звідти
вчиняли напади та грабували поміщицькі садиби.

У XIX ст. на Закарпатті було багато інтелектуальних сил, як:
не знаходили відповідного становища на батьківщині іі переходили
до Галичини або до Росії. Так до Львова переїхали – П. Подій ть
1. Земанчик – професори Львівського університету, а М. Балудян-
ський, 1. Орлай, Ю. Гуца-Венелин, К. Павлович працювали в Росії
і на Україні. Поволі в закарпатській літературі творилася нова но-
ва, далека від народньої. Найвидатнішою особою цієї доби був істо-
рик і церковний діяч Михайло Лучкай-Поп.

Революційний рух 1848 року захопив і Закарпаття. Угорські пов-
станці вели агітацію серед закарпатської молоді, заохочуючи її при-
єднуватися до них і навіть забираючи їх силою до своїх загонів. Ба-
гато українців із Закарпаття тікали до Галичини. Руська Головна
Рада видала відозву до закарпатських українців, в якій перестері-
гала їх проти союзу з угорцями. У той же час повстанці загрожу-
вали Закарпатській Україні долею Содому Н Гоморри, якщо вона їх
не підтримає. Тоді закарпатські селяни розпочали партизанську
війну проти угорців, що нищили та палили їхні хати. Року 1849
закарпатська інтелігенція звернулася до австрійського цісаря та до
Головної Руської Ради з заявами, в яких писала про своє бажання відділитися від угорців і прилучитися до Галичини. Головна Руська
Рада у своїй відповіді закликала закарпатських українців трима-
тися спільно й підтримувати Австрію проти угорських повстанців.
Проте, австрійський уряд не виправдав надій українців, що його
рятували.'"

Наступна доба історії Закарпатської України зв'язана з діяльні-
стю А. Добрянського, який все своє життя присвятив захистові не-
угорських народів. Він виступав послом від Закарпаття на Слов'ян-
ському З'їзді в Празі та на зборах Головної Руської Ради в 1848
році. Після здушення угорського повстання австрійський уряд приз-
начив А. Добрянського комісаром на Закарпатті. За його ініціяти-
вою, 1849 року делегація закарпатських українців висловила ціса-
реві свої побажання, серед них головне – розподіл Угорщини на
дистрикти за національністю. Уряд взяв до уваги цю петицію і ви-
ділив «Руський дистрикт» з осередком в Ужгороді, а Добрянського
призначив на намісника.

А. Добрянський призначав українців на високі пости, вводив
українську мову в школах і установах. Почалося відродження лі-
тератури, появились видатні письменники-патріоти, які писали
українською мовою – О. Духнович, Є. Фенцик; Д. Балудянський
видає церковну історію. Засновано літературні товариства: «Пря-
шевское литературное общество», в Ужгороді – «Общество Васи-
лия Великого». Проте, великим лихом стало ширення москвофіль-
ства, яке підігрівалося воєнними перемогами Росії і допомогою ро-
сійських добродійних товариств; розвивалося так зване «язичіс» –
штучна книжна мова москвофілів, у якій безсистемне поєднувались
лексичні та граматичні елементи живої української мови. Москво-
фільство ширилося серед інтелігенції, поглиблюючи прірву між нею
і селянством.

Року 1867 Австрія, розбита Прусією, визнала права Угорщини
на самоурядування. Закарпатська Україна опинилася під владою
Угорщини. Угорці металися на українцях за погроми, вчинені ро-
сійським військом 1849 року. Ці переслідування викликали руїну
Закарпаття і штовхали українців до москвофілів. Яскравим пред-
ставником москвофільства, або русофільства був 1. Раковський, ві-
цедиректор Ужгородської семінарії, редактор «Газети Церковної»
та упорядник низки підручників, у яких він доводив, що нема ні
українського народу, ні української мови, а є тільки єдиний росій-
ський народ і єдина російська мова.'"

1870-го року завітав до Закарпатської України М. Драгоманов і
пізніше в «Австро-руських споминах...«яскраво змалював невідрадну картину життя закарпатських українців, називаючи їх «ране-
ними братами». Аналізуючи причини москвофільства на Закар-
патті, Драгоманов підкреслював, що причина його зрозуміла; це праг-
нення власної держави і протест проти мадяризації України. Два
факти підсилили москвофільство: кар'єра, яку зробили в Росії за-
карпатці – Балудянський, Орлай та інші, і – російська окупація
1849 року, яка показала силу Росії. Ніхто не подумав ознайомлю-
вати угорських русинів з українськими письменниками, тоді, як ба-
гато говорили про російських.

Але слова і перестороги Драгоманова не мали наслідків. Швидко
розвивалися дзі протилежні течії. Перша – це урядова мадяризація,
в якій навіть Греко-Католицька Церква стала поволі знаряддям
антиукраїнської політики угорського уряду. Закарпатські єпископи
діставали іменування під впливом угорського уряду. Завмирали
українські парафіяльні школи, закривались українські газети.
Року 1881 було 353 школи з українською викладовою мовою, а року
1883 залишилося тільки 282. Року 1914 не було вже жадної укра-
їнської школи. Друга течія – це москвофільство, яке виявляло про-
тиакцію. Прірва між інтелігенцією і селянством поглиблювалась.
До того приєдналися стихійні нещастя: кілька років були неврожаї,
і людність голодувала. Внаслідок природнього збільшення сіль-
ського населення – наділи дробилися. Виходом із цього становища
була інтенсивна еміграція до Америки, яка почалася в 1880-их ро-
ках.'"

Так наприкінці XIX ст. Закарпатська Україна була найбільше
занедбаною серед усіх українських земель.

назад |  4 | вперед


Назад

 Поиск рефератов
 
 Реклама
 Реклама
 Афоризм
- Хороша ложка к обеду! А еще икорка, балычок, шашлычок и коньячок!
 Гороскоп
Гороскопы
 Знакомства
я  
ищу  
   лет
 Реклама
 Счётчики
bigmir)net TOP 100