Реферати українською

СРСР 1964-1991 рр - Історія Всесвітня -

СРСР 1964-1991 рр - Історія Всесвітня - Скачать бесплатно

зміни в Конституції, зробив виняток для першого президента і обрав його безпосередньо на з'їзді. Тоді будь-яких сумнівів щодо персональної кандидатури (М. Горбачева) не було.

Проти такої схеми виборів президента виступали, з одного боку, радикальні демократи, котрі вважали, що М. Горбачев скон­центрував у своїх руках занадто велику владу, а з іншого — старі партійно-комуністичні структури, які цю владу втрачали, тим біль­ше, що вибори в органи влади союзних республік у ряді випадків уже не дали цим структурам "контрольного пакету".

Політичні процеси, які відбувалися в центрі, неминуче впли­вали й на політичний розвиток України. В реформі політичної системи велику роль відіграв політичний плюралізм, який набув розвитку ще до заборони компартії.

З метою активізації реформістських демократичних процесів в Україні у вересні 1989 р. за ініціативою Київської організації Спілки письменників та Інституту літератури АН УРСР утворено масову суспільно-політичну організацію — Народний Рух України за перебу­дову (НРУ), який протягом короткого часу набув авторитету у значної кількості людей. Головою НРУ було обрано відомого поета І.Драча.

У березні 1990 р. на засіданні Великої Ради Руху було повідо­млено про створення ініціативного комітету Демократичної партії України (ДПУ). У прийнятому маніфесті проголошувалося, що головною метою ДПУ є побудова незалежної "Самостійної Собор­ної Української Держави". Будь-яка форма федеративного устрою в рамках СРСР відкидалася. На установчому з'їзді ДПУ, який відбувся 15—16 грудня 1990 p., були прийняті програмні принципи та статут, обрані її керівні органи. Головою партії на альтернативній основі був обраний колишній політв'язень Ю.Бадзьо. Парламент­ським лідером став відомий поет Д.Павличко. За два тижні раніш у Києві відбувся установчий з'їзд Партії демократичного відродження України (ПДВУ), яка була утворена на базі демократичної плат­форми в Компартії України. Більшість членів ПДВУ склали колишні комуністи, що вийшли з лав К.ПРС після її XXVIII з'їзду. ПДВУ проголосила курс на відстоювання пріоритету загальнолюдських цінностей, захист прав й свобод людини, викриття тоталітаризму. У червні 1991 p. відбувся II з'їзд ПДВУ. Партія виступила ініціато­ром проведення (січень 1992 p.) установчих зборів, на яких було проголошено утворення об'єднання "Нова Україна".

Відродження незалежної демократичної правової Української держави було також проголошено головною метою Української народно-демократичної партії (УНДП), установчий з'їзд якої відбувся 16—17 червня 1990 р. УНДП вважала незаконною союзну угоду 1922 p.

Українська національна партія (УНП) розпочала свою діяль­ність з жовтня 1989 p. Під егідою УНП організована молодіжна сгруктура "Січ". УНП не визнавала існуючу тоді державність в Україні, домагалася демократії й плюралізму, приватної власності, скасування договору про створення СРСР та Конституції УРСР, виведення "окупаційних збройних сил" з усіх українських земель.

У листопаді 1990 p. відбувся установчий з'їзд Ліберально-демо­кратичної партії України (ЛДПУ). Свою головну мету ліберали вба­чають у забезпеченні прав та свобод людини, захисті особи й сім'ї як вищих цінностей суспільства, рішучому повороті до роздержавлення засобів виробництва. Партія виступила за створення вільної та неза­лежної Української держави, яка лише за результатами референдуму може укласти конфедеративний договір з іншими республіками. Поряд з ЛДПУ заявила про себе Ліберальна партія України (ЛПУ), в лавах якої об'єдналися переважно підприємці.

Установчий з'їзд Народної партії України (НПУ) відбувся у вересні 1990 р. НПУ проголосила своєю метою побудову мирним шляхом самостійної парламентської республіки, досягнення соціа­льної справедливості, втілення в життя принципу: "Кожна людина має право на щастя".

У травні 1990 p. відбувся установчий з'їзд Об'єднаної соціал-демократичної партії України. На думку ініціаторів з'їзду, слово "об'єднана" в назві партії мало підкреслити, що во'на прагне поєд­нати традиції західної і східноукраїнської соціал- демократії, що партія матиме федеративну побудову. Проте результатом з'їзду, внаслідок розколу, стало проголошення двох партій — Соціал-де-мократичної партії України (СДПУ) та Об'єднаної соціал-демокра-тичної партії України (ОСДПУ).

У жовтні 1989 p. відбувся Всеукраїнський з'їзд екологічної асоціації "Зелений світ". Через кілька місяців розгорнула свою робо­ту ініціативна група по створенню "партії зелених" України. Устано­вчий з'їзд партії працював 28—30 вересня 1990 p. Метою "зелених" є духовне й фізичне відродження українського народу, забезпечення йому права на життя в екологічно чистому середовищі.

Голосно заявила про себе Українська республіканська партія (УРП) на чолі з Л.Лук'яненком, відомим політв'язнем, народним депутатом України. Основи УРП заклала Українська Гельсінська спілка. Головною метою УРП є створення "Української Незалежної Соборної держави". Серед засобів, якими партія намагається до­сягти поставленої мети, є не тільки парламентські, а й позапарла­ментські — бойкотування рішень уряду, організація страйків та акцій громадської непокори.

У червні 1990 p. була створена Українська селянське- демокра­тична партія (УСДП). В її програмних документах підкріслюється, що вона покликана організувати потужний механізм захисту соціаль­но-політичних інтересів селянства, сприяти поглибленню прогре­сивних процесів відродження селянського господарства. УСДП вис­тупає за побудову незалежної самостійної Української народної дер­жави, де загальнолюдські цінності переважатимуть над класовими.

У квітні 1990 р. у Львові на базі Українського християнсько-де­мократичного фронту організовано Українську християнсько-демок­ратичну партію (УХДП). її основна мета — проголошення утворення демократичної Української держави європейського взірця.

7 серпня 1990 p. заявив про себе ініціативний комітет зі створення Партії слов'янського відродження (ПСВ). Своєю най­першою метою партія проголосила досягнення повної державної незалежності України. Перспективна ж мета ПСВ — утворення міжнародної організації слов'янських держав, побудова "спільного слов'янського дому".

У жовтні 1991 p. відбувся установчий з'їзд Соціалістичної партії України (СПУ). З'їзд проголосив, що СПУ "сповідуватиме ідею побудови справедливого соціалістичного суспільства, в якому праця й талант людини будуть оцінкою і мірилом її добробуту та суспільного авторитету". СПУ виступає за національне відроджен­ня, за суверенну Україну, в економічній сфері — за пріоритет суспільних форм власності. Лідером СПУ став народний депутат України О. Мороз.

Поряд з цими партіями заявили про себе Українська християнстька партія жінок. Українська націонал-ліберальна партія, пар­тія "Третя республіка" та ін.

У вересні 1990 р. в Києві відбувся установчий з'їзд Селянської спілки України. Ця самоврядовна, масова громадсько-політична ор­ганізація об'єднує на добровільних засадах представників усіх верств селянства, працівників народної освіти, науки й культури, охорони здоров'я й побуту. Головною метою спілки є захист інтересів селянства, піднесення його добробуту, культурно-освітнього й духовного рівня, забезпечення пріоритетності соціального розвитку села. На базі спілки у січні 1992 p. була створена Селянська партія України.

Набували розвитку й робітничі організації: Всеукраїнське об'єднання солідарності трудящих (ВОСТ), Українське товариство робітників (УТР), Вільні профспілки трудящих, Регіональний союз страйкових комітетів Донбасу та ін.

Виникли організації й національних меншостей, які компакт­но проживають у республіці. Найбільш активно проявили себе Організація кримсько-татарського національного руху та Націона­льний рух кримсько-татарського народу. Вони виступають за утво­рення в Криму національної автономії.

Самодіяльні угруповання, громадсько-політичні організації та рухи активно створювалися молоддю України. Перш за все слід відзначити Спілку незалежної української молоді. Українську сту­дентську спілку, Студентське братство.

4. Зміни в статусі УРСР як союзної республіки

Як уже зазначалось, у 1985—1991 pp. УРСР входила до складу Союзу РСР, який вважався згідно з конституційним законодавст­вом федеративною державою. Насправді ж на початку перебудови це була ще величезна централізована держава, яку характеризувало надмірне зосередження державної влади, функцій і повноважень у союзних органах, що знецінювало у багатьох відношеннях націона­льно-державний устрій, демократичні принципи федерації. Україна фактично була додатком до неї***. Союз РСР як суверенна держава мав цілісну систему союзних державних органів, систему союзного законодавства, територію, громадянство, грошову і кредитну системи, бюджет, збройні сили, державну символіку. Разом з тим ставала очевидною необхідність заміни сталінської моделі союзної держави на дійсно федеративну державу. Деякі заходи щодо розширення повноважень республіканських органів влади були накреслені в рішеннях всесоюзної конференції КПРС, у прийнятій вересневим (1989 p.) пленумом ЦК КПРС програмі "Національна політика партії в сучасних умовах", а також в постанові з'їзду народних депутатів СРСР "Про основні напрямки внутрішньої і зовнішньої політики СРСР". У згаданих документах одним з основних напря­мків удосконалення національно-державного устрою вважалось за­безпечення більш доцільного розмежування, перерозподілу функ­цій і повноважень союзних і республіканських державних органів. На розвиток цього положення Верховна Рада СРСР ввела у дію з 26 квітня 1990 p. Закон СРСР "Про розмежування повноважень між Союзом РСР і суб'єктами федерації". В ст. 1 цього Закону давалось таке визначення СРСР: "Союз Радянських Соціалістичних Респуб­лік є суверенною соціалістичною державою". Наводилось також і визначення союзних республік: "Союзні республіки — суверенні радянські соціалістичні держави, які добровільно, на основі вільно­го самовизначення народів і рівноправності об'єдналися в Союз Радянських Соціалістичних Республік". В статтях 2—4 даного Зако­ну визначалися права союзних республік. Так, за кожною з них зберігалося право вільного виходу з СРСР. Вказувалося, що поря­док вирішення питань, пов'язаних з виходом союзної республіки з СРСР, визначається спеціальним законом. Аналіз змісту цього Закону свідчить, що для виходу союзної республіки із складу СРСР їй треба було виконати дуже багато складних умов, які практично робили вихід республіки зі складу союзної держави неможливим**. У ст. 6 Закону СРСР від 26 квітня 1990 p. називались предмети виключного відання Союзу РСР в особі його найвищих органів державної влади й управління. Сюди входило широке коло питань державного, господарського і соціально-культурного будівництва. Крім того, цілий блок подібних питань знаходився згідно зі ст. 8 цього Закону у сфері спільного відання Союзу РСР і союзних республік. Причому за найвищими органами влади і управління СРСР збереглося право встановлення загальних засад і основ як державного, так і господарського, соціально-культурного будівниц­тва. Так, згідно з п. З ст. 8 коментованого Закону найвищі органивлади Союзу РСР встановлювали основи цивільного, земельного, лісового, водного, гірничого, кримінального, фінансового, трудово­го законодавства, законодавства про соціальне забезпечення, про народну освіту, про охорону здоров'я, про охорону навколишнього середовища, про адміністративні правопорушення, про судоустрій і судочинство. Союзні республіки мали приймати відповідні кодекси, які дублювали союзне законодавство. Отже, помітної трансформа­ції СРСР із понадцентралізованої у дійсно федеративну державу даний Закон не забезпечував.

Разом з тим в умовах загальної демократизації радянського суспільства союзні республіки зробили рішучий крок у напрямку забезпечення реального суверенітету. Першою його проголосила Росія. 16 липня 1990 p. Верховна Рада УРСР прийняла Декларацію про державний суверенітет України*, яка мала величезне значення для подальшої боротьби за державну незалежність. Декларація про­голошувала верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади республіки в межах її території, недоторканість і незмінність кордонів, право народу України на володіння, користування і роз­порядження національним багатством, самостійне створення бан­ківської, цінової, фінансової, митної і податкової систем. Україна заявила про права на власні збройні сили, внутрішні війська та органи державної безпеки, підпорядковані Верховній Раді. У Дек­ларації наголошувалося, що відносини з іншими республіками Ук­раїна має намір будувати на основі договорів, укладених на прин­ципах рівноправності, взаємоповаги і невтручання у внутрішні справи, та зазначалося, що принципи Декларації про державний суверенітет України використовуються для укладення союзного договору. Важливим політичним кроком у національному відрод­женні України було прийняття Закону "Про економічну самостій­ність Української РСР". Визначилася також надто важлива й акту­альна позиція України з приводу проходження військової служби громадянами республіки.

Як показав подальший розвиток подій, принципи Декларації були несумісні з "новим" союзним договором, який розроблявся кремлівським керівництвом, щоб врятувати прогнилу імперію. Так, у грудні 1990 p. IV з'їзд народних депутатів СРСР фактично відмовився підтримувати декларації про державний суверенітет, прийняті союзними республіками. Замість цього з'їзд ухвалив пос­танову "Про загальну концепцію нового Союзного Договору і порядок його укладення", де наголошувалося на перетворенні СРСР як багатонаціональної держави у "добровільний рівноправ­ний союз суверенних республік — демократичну федеративну дер­жаву". Для розробки проекту союзного договору створювався під­готовчий комітет, якому рекомендувалося розпочати роботу уже в січні 1991 p. З'їзд підкреслив, що головною умовою досягнення злагоди є підписання нового союзного договору усіма державними органами чинної Конституції СРСР і союзних законів. Одночасно з'їзд доповнив Конституцію СРСР розділом 15 "Рада Федерації", який був покликаний здійснювати координацію діяльності найви­щих органів державного управління Союзу РСР і республік. 16 січня 1991 p. Верховна Рада СРСР прийняла постанову про прове­дення на території СРСР 17 березня 1991 p. референдуму з питання збереження Союзу РСР як федерації рівноправних суверенних рес­публік*. Такий загальносоюзний референдум відбувся. Але він не вніс ясність щодо змісту нового союзного договору і подальшої долі СРСР. Кожна республіка проводила референдум на свій розум, а деякі навіть відмовилися від нього (Грузія, Литва, Молдова, Латвія, Вірменія, Естонія).

Після референдуму розпочався так званий "новоогарьовський процес", під час якого йшли переговори керівників республік з Президентом СРСР М.Горбачовим про новий союзний договір. 23 квітня 1991 p. учасниками переговорів була підписана "Заява". В документі декларувалися принципи нового союзного договору і підкреслювалася необхідність його найскорішого підписання. Зус­трічі учасників переговорів у травні — липні в Ново-Огарьові явно неспрацювали, виявивши значні розходження між сторонами. Так, керівництво України, посилаючись на Декларацію про державний суверенітет, заявило про необхідність попереднього обговорення проекту договору на засіданні Верховної Ради України. 27 червня остання прийняла рішення про відкладення розгляду договору на вересень. Наприкінці липня М. Горбачев заявив, що роботу над проектом союзного договору завершено. 15 серпня було розповсю­джено остаточний текст проекту союзного договору. Цей проект залишав фактично недоторканою монополізацію центром найваж­ливіших повноважень і понадцентралізацію прийняття рішень з основних питань державного, господарського і соціально-культур­ного будівництва.

Церемонію попереднього підписання союзного договору було призначено на 20 серпня 1991 р. Але 19 серпня 1991 р. в країні сталася спроба державного перевороту. Було проголошено владу антиконституційного Державного комітету з надзвичайного стану (ДКНС), члени якого заявили про свій намір зберегти централізо­вану союзну державу. Проте змова була придушена. Невдала спроба державного перевороту прискорила розпад Союзу РСР.

24 серпня 1991 р. Верховна Рада У РСР, з огляду на небезпеку, яка створилася у зв'язку з державним переворотом, прийняла поста­нову і Акт проголошення незалежності. Україна ставала незалежною демократичною державою. З моменту проголошення незалежності чинними на території України залишалися тільки її конституція, закони, постанови уряду та інші законодавчі акти республіки. На 1 грудня 1991 р. було призначено проведення республіканського референдуму щодо підтвердження Акту проголошення незалежності, а також всенародні вибори Президента України.

Референдум і вибори відбулися. Понад 90% його учасників продемонстрували прагнення населення України жити в неза­лежній державі, що є історичною віхою в національному відрод­женні України. Першим всенародно обраним Президентом став Л.М.Кравчук.

7—8 грудня 1991 р. у Біловезькій Пущі керівники України, Росії, Біларусі підписали Угоду про створення Співдружності Неза­лежних Держав (СНД). Цей документ був відкритий для підписання усіма республіками колишнього СРСР. 10 грудня Верховна Рада України прийняла постанову "Про ратифікацію Угоди про створен­ня Співдружності Незалежних Держав". 21 грудня 1991 р. на зуст­річі в Алмаати керівники Азербайджану, Біларусі, Вірменії, Казах­стану, Киргизстану, Молдови, Росії, Таджикистану, Туркмениста­ну, Узбекистану, України підписали Декларацію про Співдружність Незалежних Держав. Це означало, що Союз РСР як суб'єкт міжна­родного права і геополітична реальність перестав існувати.

На рубежі 80—90-х років XX ст. в Україні сталися епохальні історичні події. В умовах глибокої соціально-економічної і полі­тичної кризи в республіці розпочався і одержав подальший розви­ток процес руйнування тоталітарної більшовицької системи і демо­кратизації соціально-економічного та державно-правового ладу. Цей процес виявився перш за все в утвердженні гласності і політи­чного плюралізму, ліквідації ідеологічного і політичного панування компартії в країні. Вперше за 70 років були проведені дійсно демократичні, а не фіктивні вибори в органи державної влади. Активно втілювалася в життя реальна боротьба з величезним бюро­кратичним управлінським апаратом в центрі і на місцях. Розпочав­ся процес згортання командно-адміністративної системи, ліквідації партійно-радянської номенклатури. Намітився перехід до ринкових економічних відносин.

Конкретним, реальним змістом наповнювався суверенітет Ук­раїни, що у кінцевому рахунку призвело до проголошення у серпні 1991 p. незалежності України.