Рефераты на украинском
Проголошення КНР і побудова основ соціалізму - Історія Всесвітня -



Китайський народ під час війни з японськими агресорами (1937—1945) зазнав величезних людських та матеріальних втрат. За­гинули численні культурні цінності, було зруйновано міста, країна фактично розпалась на самостійні райони. У Китайській Республіці запанували голод, епідемії, злидні.

На завершальному етапі Другої світової війни війська СРСР прове­ли успішні операції, розгромивши японців на суходолі. Величезна те­риторія Північно-Східного Китаю — Маньчжурія — з населенням по­над 40 млн чол. стала зоною тимчасової окупації радянської армії.

У сталінських планах побудови «соціалістичного табору» Китаю від­водилась важлива роль.

Радянська військова адміністрація перетворила Маньчжурію на зону, закриту для представників законного уряду лідера партії Гомін­дан (Національна партія) Чан Кайші. Це було розцінено урядом Ки­тайської Республіки як втручання СРСР у внутрішні справи країни, спрямоване на провокування громадянської війни, як грубе порушен­ня Договору про дружбу і союз між Радянським Союзом та Китаєм, укладеного у серпні 1945 р.

Протягом 1946 р. між комуністичними та урядовими військовими підрозділами тривали локальні збройні сутички. Навесні 1947 р. на­ступом армій КПК з Маньчжурії розпочалась громадянська війна.

1 жовтня 1949 р. на центральній площі Пекіна Тяньаньмень було проголошено Китайську Народну Республіку. У континентальному Китаї утвердився комуністичний тоталітарний режим.

У грудні 1949 р лідер КПК Мао Цзедун прибув до Москви на свят­кування ювілею Й. Сталіна. Під час його тривалого візиту у лютому 1950 р. було підписано Договір про дружбу, союз та взаємну допомогу між СРСР та КНР строком на 30 років.

Китайські комуністи за радянським зразком швидкими темпами проводили індустріалізацію, колективізацію сільського господарства, докорінну перебудову в галузі культури та освіти. У листопаді 1955 р. політбюро ЦК КПК прийняло рішення підпорядкувати державі під­приємства приватного сектора промисловості та торгівлі. У 1956 р. протягом 8-9 місяців було проведено суцільне кооперування сільсько­го господарства.

Як і в СРСР, ці заходи супроводжувалися масовими репресіями.

ІІ. КУЛЬТ ОСОБИ МАО ЦЗЕДУНА ТА СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ ЕКСПЕРИМЕНТИ КОМУНІСТІВ КИТАЮ

Події другої половини 50-х років у СРСР позначились і на розвиткові Китаю. Гасла М. Хрущова —«Наздогнати й перегнати США в галузі економіки», «Нинішнє покоління радянських людей буде жити за комунізму» - втілились у ще більш авантюристичному курсі Мао Цзедуна. Він закликав побудувати комунізм у Китаї за дві-три п'яти­річки.

З серпня 1958р. протягом кількох місяців усе сільське населення Китаю було загнане у 26 тис. «народних комун». Характерною озна­кою їх було тотальне одержавлення власності — від присадибних діля­нок, худоби аж до речей особистого вжитку. Ще однією характерною рисою була воєнізація праці, створення «трудових армій». Селяни, об'єднані у роти, батальйони, полки, на світанку солдатським кроком вирушали на польові роботи, а повертались у домівки після заходу сонця. Платнею за роботу була миска рису.

На початку 60-х років загострились радянсько-китайські відноси­ни. Мао Цзедун виступив проти розвінчання М. Хрущовим культу особи Сталіна. Більше того, він став претендувати на місце вождя міжнародного комуністичного руху, яке завжди належало лідерові КПРС. Ідеологічні суперечки радянських і китайських комуністів поступово призвели до згортання економічних, торговельних зв'яз­ків, а згодом і до прикордонних збройних сутичок у другій половині 60-х років. ,

ІІІ. «ВЕЛИКА КУЛЬТУРНА РЕВОЛЮЦІЯ»

«Велика культурна революція» проводилася у 1965—1976 рр. і стала апогеєм культу особи Мао. Вона розпочалася у листопаді 1965 р. репресіями проти творчої інтелігенції, викладачів вищої школи.

На початку 1967 р. реальна влада у країні почала переходити до війсь­кових. Вони створювали нові органи партійної та адміністративної влади (ревкоми). Хунвейбіни виконали свою роль, і нова влада, не га­ючи часу, з ними розправилась. Мільйони їх було вислано на «переви­ховання» у віддалені села/У результаті кампанії по створенню ревкомів, що завершилась восени 1968 р., було встановлено безпосередній контроль збройних сил над усіма адміністративно-територіальними одиницями Китаю.

Режим особистої влади Мао Цзедуна тримався на міцній соціальній базі партійних, військових та господарських функціонерів усіх ран­гів, їх призначали тільки згори, враховуючи відданість ідеям кому­нізму. Вони мали певні пільги і міцно за них трималися (розподіл житла, продовольства, побутової техніки тощо).

9 вересня 1976 р. на 83-му році життя помер Мао Цзедун. Ще до за­вершення траурних церемоній розпочалася гостра боротьба за владу,

у результаті якої багатьох із найближчого оточення померлого вождя було заарештовано. Вдову Цзянь Цінь та ще трьох високопоставлених партійних соратників Мао оголосили «бандою чотирьох», звинуватив­ши їх у проведенні руйнівної «великої культурної революції». Судо­вий процес над ними засвідчив причетність Мао до масових репресій, які торкнулися близько 100 млн осіб.

Процес над «бандою чртирьох» тимчасово примирив молодих вису­ванців «культурної революції» на чолі з Хуа Гофеном, який після смерті Мао монополізував усі керівні посади в партії та державі, і стару гвар­дію, очолену реабілітованим Ден Сяопіном. Однак поступово партій­на номенклатура з оточення Ден Сяопіна витіснила Хуа Гофена. У червні 1981 р. Головою КПК став Ху Яобан.

Ще в середині 60-х років Ден Сяопін висунув ідею «чотирьох модерні­зацій» Китаю: у промисловості, сільському господарстві, науці й обороні. Ідею не було схвалено у вищих ешелонах влади, однак вона стала популярною в народі. Курс «чотирьох модернізацій» підтримали дисиденти,) серед яких виділялась організація «Стіна демократії». Виникнення її було пов'язане з квітневими подіями 1976 р., коли члени організації вивішували листівки - «дацзибао» - на площі Тяньаньмень. Дисиден­ти закликали владу дозволити різні політичні рухи, дати змогу їм вис­ловлюватися, звільнити всіх політичних в'язнів. Керівництво КПК не вступило в діалог з опозицією. Навпаки, репресії посилились.

IV.КУРС РЕФОРМ ДЕН СЯОПІНА

У 1979 р. Ден Сяопін сформулював «чотири принципи», які згодом дійшли до оновленої конституції КНР 1982 р.:

дотримуватися соці­алістичного шляху;

дотримуватися диктатури пролетаріату;

до­тримуватися керівної ролі Компартії;

4) дотримуватися марксизму-ле­нінізму та ідей Мао Цзедуна.

Першою серед реформ стала перебудова сільського господарства. Найбільших показників досягнув його приватний сектор. Поширеним методом реформи була передача землі селянським родинам у довго­строкову оренду. Селяни продавали основну частку врожаю за віль­ними цінами і лише певну частину здавали на держзамовлення. При­бутки селян зросли. Заможність уже не вважалася злочином.

З 1979 р. китайські комуністи приступили до пошуків нетрадицій­них для них шляхів економічного розвитку. Розпочався експеримент зі створення підприємств із змішаним капіталом. Для заохочення іно­земних вкладень на китайському узбережжі створювали спеціальні економічні зони. Найбільшою з них стала Тяньцзінська. Там збудова­но 40 важливих промислових об'єктів. Такі зони мають суворий при­кордонний контроль, робота в них надається на конкурсній основі.

З 1984 р. розпочалася реформа системи управління державною про­мисловістю, мета якої - відмовитися від централізованого директив­ного плану і впровадити ринкові відносини. Разом з тим, уряд не від­важився на закриття збиткових підприємств. Як і раніше, перевага у фінансуванні надавалася оборонній промисловості, космічним програ­мам. Китай має у цих галузях певні досягнення: володіє ядерною зброєю, запускає власні супутники.

Закликаючи до збагачення, Ден переконував: «Бідність — не соціа­лізм», не може бути багатої і сильної держави, де народ живе бідно. За роки реформ більш як у чотири рази збільшився валовий національ­ний продукт і значно підвищився життєвий рівень народу.

Формула Ден Сяопіна - «соціалізм із китайською специфікою» - майже не торкнулася партійної системи. Партійний контроль і надалі пронизує усі сфери суспільства.

Розвал «світової системи соціалізму» вселив у народи Китаю надію на послаблення тоталітаризму всередині країни. У березні 1989 р. посилився широкий демократичний рух молоді за права людини. На центральній площі Пекіна відбувались демонстрації, мітинги, сотні студентів голодували на знак протесту проти репресивної політики влади.

У травні 1989 р. у Пекіні було запроваджено воєнний стан.

19 лютого 1997 р. на 93-му році життя помер Ден Сяопін. На відміну від обстановки, що склалася після смерті Мао, розпочалася боротьба у вищих ешелонах влади. У сьогоднішньому Китаї зберігається стабіль­ність і далі проводиться курс реформ, започаткований Деном.

У вересні 1997 р. відбувся XV з'їзд КПК, який підтвердив єдність вищого партійного керівництва. Лідер партії Цзян Цземін закликав дотримуватися ідей марксизму-ленінізму, ідей Мао Цзедуна і теоре­тичної спадщини Ден Сяопіна.

V. ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА КНР

У перше десятиріччя комуністичної влади Китай свою зов­нішню політику будував з оглядом на Москву, яка міцно тримала ва­желі економічної і військової допомоги Пекіну, Лідери обох комуніс­тичних партій були одностайними щодо головної мети своєї діяль­ності — поширення комуністичних ідей у світі, що у практичній площині означало насаджування комуністичних режимів на Сході. .

Восени 1958 р. пекінське керівництво за підтримки СРСР спробува­ло збройним шляхом вирішити проблему «двох Китаїв» — возз'єднати Тайвань з КНР. США виступали гарантом незалежного розвитку острівної рес­публіки, а за спиною Пекіна стояв Радянський Союз, США рішуче стали на бік Тайваню, і це посилило антиамериканську спрямованість зов­нішньої політики КНР.

Уряд КНР постійно погрожував Сполученим Штатам війною, ого­лошуючи «суворе і останнє попередження» за порушення американсь­кими літаками і човнами повітряного та водного просторів Китаю, куди відносили й територію та акваторію Тайваню.

Одночасно зміцнювалось радянсько-китайське співробітництво, особливо у військовій галузі. СРСР передав Китаю десятки базових підприємств оборонної промисловості, технологію виготовлення сучас­ної зброї. Співпраця військових дійшла навіть до обговорення проекту створення спільного радянсько-китайського тихоокеанського флоту.

Перші незгоди у радянсько-китайських відносинах виникли у зв'яз­ку з відмовою Москви передати КНР атомну зброю. З початком «культурної революції» пекінське керівництво оголосило «смертельними ворогами» Китаю СРСР і США.

У середині 60-х років у пекінського керівництва склалася зовнішньо-стратегічна концепція, суть якої, за словами Мао Цзедуна, полягала у тому, щоб підштовхнути до смертельної сутички двох «тигрів» — СРСР та США, а «мудрій мавпі», Китаєві, залишити роль спостерігача дво­бою. Із появою у Китаї ядерної зброї (1964) така концепція загрожува­ла світовою катастрофою.

У пошуках виходу з ізоляції китайський уряд наприкінці 60-х років по­слабив критику США і розпочав пошуки контактів із Заходом. Важ­ливою подією у міжнародному житті стало відновлення прав КНР у ООН. Восени 1971 р. "й було виздано спадкоємницею Республіки Ки­тай — однієї із засновників ООН.

У лютому 1979 р. вперше у світовій історії розпочалася війна між соціалістичними державами - Китаєм та Соціалістичною Республікою В'єтнам зі значними втратами війська КНР відступили.

У 80-х роках було вирішено долю Гонконгу та Макао - відповідно англійської та португальської колоній на території Китаю. У 1997 р. у Гонконгу, згідно з укладеною угодою, підняли китайський прапор, однак протягом 50 років там зберігатиметься існуюча система госпо­дарювання та життя. Така доля Макао у 1999 р.

Динамічно розвиваються китайсько-українські відносини. 4 січня 1992 р. КНР оголосила про дипломатичне визнання української дер­жави. У 1997 р. товарообіг між Україною та КНР досяг 1 млрд. дола­рів США. За обсягами торгівлі Китай став другим після Росії торго­вим партнером України. Президент Л. Кучма, перебуваючи з офіцій­ним візитом у КНР в грудні 1995 р., визначив, що є всі можливості вже до кінця цього століття збільшити обсяг двосторонньої торгівлі, довів­ши його до 2-3 млрд. американських доларів на рік. Президент Укра­їни назвав конкретні галузі, де існують цілком реальні резерви роз­ширення зв'язків: металургія, хімія, енергетичне машинобудування, судно - і авіабудівна, текстильна промисловість, космічна сфера, сільське господарство.



Назад

 Поиск рефератов
 
 Реклама
 Реклама
 Афоризм
Мужская сила - в женской слабости.
 Гороскоп
Гороскопы
 Знакомства
я  
ищу  
   лет
 Реклама
 Счётчики
bigmir)net TOP 100