Реферати українською

Місцеві збори - Бухгалтерський облік, оподаткування -

Місцеві збори - Бухгалтерський облік, оподаткування - Скачать бесплатно

оскільки встановлюється урядами самих штатів. Усього нижче вона в Колорадо - 3%, найбільш висока - у Каліфорнії - 7.25, Іллінойсі - 8, Нью-Йорку - 8.25%. Якщо говорити про розподіл цього податку, то наприклад, в Іллінойсі воно таке: у бюджет штату - 6%, у бюджет значних міст, таких як Чикаго, Спрингфилд, - 1%; що залишився 1% направляється на потреби департаменту транспорту ( залізниці ).

Таким чином, фінанси штатів базуються на прибутковому податку з громадян, прибутковому податку з корпорацій та податку з продажу.

Міста США мають свої податкові джерела. Головним із них можна назвати податок на майно. Наприклад, у Нью-Йорку він у даний час забезпечує 40% усіх прибутків бюджету і стягується з власників приблизно 900 тис. будинків і споруджень. При цьому комерційна та інша власність оподатковується податком по диференційованих ставках. Власник квартири сплачує менше, чим власник, що здає в оренду житловий будинок або власник основних виробничих фондів. Орендар квартири не сплачує податок на майно, хоча його розмір, звісно враховується при призначенні власником орендної плати. Особисте майно, яке використовується для власного споживання, даним податком не оподатковується.

Інша справа у Великобританії і Нідерландах. Там податок на нерухомість сплачує не тільки власник, але й орендар, хоча ставки, звичайно, різноманітні.

Взагалі аналіз структури і ставок місцевих податків у західних країнах дозволяє розділити їх на три основні групи. Перша - це власні податки, що збираються тільки на даній території. Сюди ставляться прямі і непрямі податки. З прямих основними є майнові, промислові, на землю, місцеві податки зі спадщин і дарувань. Непряме оподатковування є дуже різноманітним. Воно подано як універсальним акцизом, тобто загальним податком із продажу, так і специфічними акцизами.

Неможливість підтримувати ефективну конкуренцію на загальному ринку при розходженнях, що зберігаються, у стягуванні непрямих податків відзначалася в документах Комісії ЄС із кінця 60-х років.

Система оподатковування, що базується на ПДВ, дає можливість вилучати податки частинами, поступово. Під обкладення потрапляють усі продажі фірми, але податки, сплачені в результаті проміжних покупок, надалі відраховуються з загальної суми. Цей метод, відомий як “податковий кредит”, вносить у податкову систему елемент саморегулювання, що покращує порядок вилучення податків. Головна перевага ПДВ у тому, що на кожній стадії виробництва можна обчислити суму сплаченого податку. Це дозволяє, наприклад, точно розраховувати податкові знижки на експорт і запобігати порушення при наданні експортних субсидій. Крім того, використання такої багаторівневої податкової шкали зменшує суму податку при виробництві товарів у рамках однієї фірмової структури ( або асоціації підприємств ) і тим самим стимулює вертикальну інтеграцію фірм.

З 1977 р. податок на додану вартість розраховується в ЄС по єдиній системі, хоча зберігається значна диференціація по кількості ставок та по їхнім рівням. У Данії, наприклад, одна ставка відсотка, в Ірландії і Португалії - 4, а в Бельгії - цілих 7. Розмір же ПДВ варіюється від 38% на деякі предмети розкошу в Італії до 0% на товари першої необхідності у Великобританії та Ірландії. Значно більша різниця існує в акцизах, особливо на вино і спиртні напої. Усе разом це дає досить значні відхилення цін на той самий товар у різних країнах.

Виходячи з цього у 1987 р. було запропоновано комплекс заходів для зближення податкових ставок ПДВ і акцизів країн-учасниць у рамках програми створення єдиного ринку. Базовий рівень ПДВ визначений у межах 14-20%; пільгові ставки ( на продукти харчування, медикаменти, книги і т.п. ) - 4-9%; підвищені ставки - на паливо, тютюн і алкоголь.

Ставки відсотка ПДВ у країнах ЄС

У травні 1989 р. було рекомендовано єдину ставку - 15%, надавши країнам ЄС право самим встановити графік її введення. Але ця міра викликала протидію, насамперед тих країн, чиї стандартні ставки нижче запропонованої.

Основні ставки податків з корпорацій в 1991 р. ( % )

Друга група місцевих податків містить у собі надлишки до загальнодержавних податків, що відраховуються у визначеному відсотку до місцевого бюджету. По фінансовій сутності ці надлишки відрізняються від місцевих податків тільки формою мобілізації фінансових ресурсів.

Третя група - податки на транспортні засоби, на видовища, на готелі, комунальні збори та інші. У Нью-Йорку, наприклад, податок у готелях складав у 1991 р. 19% від вартості проживання. Серед податків на споживання в США можна відзначити такі, як податок на реєстрацію автомашин, податок на паркування автомобіля ( у Нью-Йорку він дорівнює 18,7% від ціни паркування ), акциз на паливо, податок за користування автострадами. Останній ділиться між бюджетами штату і міст, і ставки його залежать від ваги автомобіля.

Нарешті, є група місцевих податків, що не носять фіскального характеру, а визначають політику місцевих органів керування. Це насамперед екологічні податки, спрямовані на захист природного навколишнього середовища. У Нью-Йорку є податок на очищення нафтових плям на водоймах. Спеціальним податком оподатковуються компанії, що виробляють ємності для рідин без їхнього повторного використання (маються на увазі консервні банки та інша тара, що йде після використання продукції до відходів ).

Для всіх країн є характерним переваження податків, які стягуються до центрального бюджету, та підпорядковане положення місцевих податків. Але в той же час розвиток урбанізації призводить до прискореного зростання доходів міських бюджетів. Тому місцеві податки підвищуються найбільш швидкими темпами. Так, за останні 30 років їхня сума збільшилася у Великобританії і у Франції в п'ять, а в США - у вісім разів.

На відміну від державних, місцеві податки характеризуються, як правило, множинністю.

Так, у Японії діють муніципальні податки на власність, на підприємництво, на користування землею і водою, на купання в горячих джерелах, на страхування здоров'я, на цілі міського планування, на продаж тютюну, на електрику, на газ і ряд інших.

У Франції стягується більше 50 різноманітних видів місцевих податків, в Італії - понад 70, у Бельгії - біля 100. Сума їхніх надходжень у цих країнах складає від 30 до 60 % прибутків місцевих бюджетів, у США - 65 %. Виняток складає Великобританія, де діє усього один місцевий податок - майновий; він стягується з власників або орендарів будь-якого нерухомого майна виробничого або невиробничого призначення. У це поняття входить також земля. До числа платників даного податку ставляться й особи, що наймають житло і виплачують квартирну плату. Податок збирається щорічно, але може вноситися і вроздріб. Він цілком йде в місцеві бюджети та є достатньо високий, щоб забезпечувати приблизно третину їх надходжень. Оцінка вартості нерухомого майна, як правило, проводиться раз у 10 років і є основою розрахунку майнового податку. Розмір податку встановлюється в пенсах із кожного фунта стерлінгів вартості майна. Розрахунок ставки оподаткування здійснюється виходячи з потреб міста у фінансових ресурсах. Обумовлені на такий фінансовий рік витрати міста співвідносяться з загальною податковою вартістю майна, що знаходиться на його території.

Аналогічне положення й в інших країнах. Так, податкові системи штатів у США різняться по видах податків, розміру податкової бази, рівню деяких ставок і кількості податкових пільг. У одних штатах прийнята пропорційна ставка прибуткового податку, в інших - прогресивна. У одних штатах акцизами оподатковуються всі роздрібні товари, в інших - тільки деякі. У шести штатах у 1991-1992 фінансового року взагалі був відсутній податок з продажу.

У Італії, Франції, Німеччині, деяких інших країнах важливе місце займає друга група місцевих податків, що стягуються в якості надлишків до загальнодержавного. Наприклад, в Італії це надлишки до поземельного та сільськогосподарському податкам. У Німеччині прибутковий податок ( а він тут, як і в США, є одним з головних джерел прибутків ) розподіляється так : по 42,5 % у федеральний бюджет і в бюджет Землі та 15 % - у місцеві бюджети. Податок з корпорацій розподіляється рівно ( по 50 % ) між федеральним центром і Землею. Податок на підприємницьку діяльність стягується місцевими органами, але 50 % надходжень перераховується до бюджетів Землі і до федерального. Податок з продажу також розподіляється по різноманітних рівнях. Але в даному випадку пропорції можуть бути самими різноманітними. Цей податок виступає як регулюючий, за його рахунок йде вирівнювання фінансового положення Земель при формуванні поточних бюджетів. Кожні 2-3 року фінансові органи федерального уряду і Земель проводять переговори про розподіл податку з продажів. У 1991 р. його ставка - 14 %, але на окремі товари нижче (до 7%).

До речі, Німеччина одна з деяких країн, де застосовується не тільки вертикальне, але і горизонтальне вирівнювання прибутків регіонів. Високоприбуткові Землі ( наприклад, Баварія, Вюртемберг, Північний Рейн-Вестфалия ) перераховують частину своїх фінансових ресурсів менш розвиненим Землям - Шлезвиг-Голштейну, Саксонії й іншим.

Значні особливості має фінансова система Нідерландів. Якщо в США є три більш-менш самостійних рівнів податків, у Німеччині поряд із цим відбувається розщеплення основних податків на три рівня, то в Нідерландах місцеві податки явно грають другорядну роль. Основні податкові надходження зосереджені в бюджетах держави і Земель, що розподіляються потім у виді субсидій і субвенцій. Власні прибутки в місцевих бюджетах, навіть у бюджетах значних міст, не перевищують 11-12%.

Покажемо це на приклад бюджету м. Гааги на 1990 р. Загальний його обсяг - 2,8 млрд. гульденів. З них - лише біля 12 % складають власні прибутки. Основна стаття - податок на нерухомість, що приносить більш 160 млн. гульденів. Він складається з двох частин : одна стягуєтьться з власників будинків і споруджень, інша - з тих, хто цим будинком користується, тобто з орендарів. Одиницею, із яким обчислюється податок, служить сума в 3 тис. гульденів. Власник вносить у скарбницю міста за її 10, орендар - 5,5 гульдена. Ще 40 млн. гульденів із свого прибутку вносять у бюджет Гааги підвідомчі бургомистрату підприємства : енергетичного, водопровідного і газового господарства, морський порт.

Ледве більше 100 млн. гульденів приносять податки на туристів, на вивіз сміття, на утримання домашніх тварин, на паркування автомашин у місті, а також стягування мит.

Біля 2,5 млрд. гульденів, або основну частину бюджету Гааги, складають урядові субсидії, що підрозділяються на дві частини : муніципальний фонд, переданий у розпорядження бургомистрата, що розпоряджається їм за своїм розсудом, і цільові засоби. Останні витрачаються на утримання поліції, соціальне забезпечення. Цільові асигнування серйозно стримують самостійність бургомистратов у розпорядженні фінансовими ресурсами міста. Але уряд країни вважає, що в таких областях, як охорона порядку, соціальне забезпечення, необхідно домогатися визначеного рівня обслуговування кожного жителя Нідерландів незалежно від того, у який із 11 провінцій або на території якого з 750 муніципалітетів він мешкає. Цей приблизно однаковий рівень дотримується від міста Катвоуд, де біля 300 жителів, до Амстердама, населення якого - майже 700 тис. чоловік.

У бюджетах міст Фінляндії, навпакии, домінують власні прибутки. Статті прибутків бюджету міста Хельсінкі на 1990 р. (млн. марок):

Обсяг бюджету м. Хельсінкі, як бачимо, складає біля 16,5 млрд. марок. З них майже 14,3 млрд., або 86% - власні прибутки. На позички припадає лише 2% загального обсягу прибутків.

Муніципалітет Токіо віддає перевагу в основному обходитися своїми ресурсами, заснованими на податках. У середині вісімдесятих років державні субсидії в обсязі бюджету міста не перевищували 9%. Потрібно відзначити, що в інших містах Японії їх питома вага в середньому в два рази вище.

Орієнтація на власні прибутки і на збалансованість бюджету посилилася після фінансової кризи, що охватили ряд великих міст світу в 70-х роках. Наприклад, бюджет м. Токіо був зведений із дефіцитом у 376 млрд. йєн.

У той же час майже у всіх країнах місцеві органи керування не мають права податкової ініціативи. Види податків затверджуються центральним урядом ( у США - це прерогатива штатів ), а питання про ставки вирішує міста. У деяких країнах центральний уряд формально дозволяє місцевим органам самим встановлювати податки. Але в цьому випадку воно лишає за собою контроль за їх ставками та сумами.

Самостійною ланкою місцевих фінансів є фінанси підприємств, підпорядкованих муніципалітетам. Звичайно це підприємства транспорту, енергетичного господарства, водопостачання, житлового господарства, водоочистные і каналізаційні спорудження, дорожні підприємства. У місцевих бюджетах враховуються тільки прибутки або збитки від їхньої діяльності і лише в окремих країнах включаються валові прибутки, а у видаткову частину бюджету - усі витрати на їх поточну діяльність.

Прибутковими є, як правило, морські і повітряні порти, енергетичні господарства, водопостачання. Але прибуток відповідних підприємств звичайно не вилучається в міський бюджет, а використовується на їх власний розвиток. У бюджеті ж міст він просто враховується. Збитковою галуззю майже всюди стає міський пасажирський транспорт.

Структура прибутків місцевих бюджетів, у %

Державні і місцеві фінансові системи через податки роблять сильніший вплив на розвиток економіки.

Підводячи результати, визначимо основні цілі сучасного податкової політики держав із ринковою економікою. Вони орієнтовані на такі основні вимоги :

податки, а також витрати на їхнє стягування повинні бути по можливості мінімальними. Ця умова найбільше тяжко дається законодавцям і урядам у їх прагненні збалансувати бюджети. Але так дуже легко зводити податкову систему лише до чисто фіскальних функцій, забув про необхідність розширення податкової бази, про функції стимулювання виробничої і підприємницької діяльності, підтримки вільної конкуренції;

податкова система повинна слугувати більш справедливому розподілу прибутків, не припускається подвійне обкладення платників податків;

податкова система повинна відповідади структурній економічної політика, мати чітко окреслені економічні цілі;

порядок стягування податків повинний передбачати мінімальне втручання в приватне життя платника податків;

обговорення проектів законів про оподатковування повинно носити відкритий і гласний характер.

4. Удосконалення системи місцевого оподаткування в Україні [Бутко М.П., Білокур К.О. Фінансові ресурси регіону в умовах ринкової трансформації.// Фінанси України.-1998.-№10.-С.23-32.; Василенко Л.І.,Бабич П.С. Місцеві фінанси та фінансова незалежність.// Фінанси України.-1998.-№8.-С.112-117.; Мельник П.В. Проблема формування місцевих бюджетів і податкова політика держави //Фінанси України.-1998.-№6.-С.101-103.]

Новий етап застосування місцевих податків і зборів розпочався в Україні після проголошення нею незалежності. Місцеві податки і збори фактично було роздержавлено, виведено зі складу державних податків, і вони почали розглядатись як власні доходи місцевого самоврядування.

У Законі "Про місцеві Ради, місцеве та регіональне самоврядування" передбачено право місцевих рад запроваджувати на своїй території місцеві податки і збори.

Практика запровадження їх протягом 1991—1993 рр. пов'язана з неодноразовими правовими конфліктами між органами місцевого самоврядування і прокуратури, викликаними неврегульованістю цього питання в спеціальному законодавчому акті. Давня ж нормативна база не відповідала новим реаліям.

Питання місцевого оподаткування розв'язано в Декреті Кабінету Міністрів України "Про місцеві податки і збори" від 20 травня 1993 р., за яким встановлено 17 місцевих податків і зборів. Серед них:

готельний збір,

ринковий збір,

збір за парковку автомобілів,

збір за видачу ордера на квартиру,

збір з власників собак,

курортний збір,

збір за участь у бігах на іподромі,

збір за виграш на бігах,

збір з осіб, котрі беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі,

податок з реклами,

збір за право використання місцевої символіки,

збір за право проведення кіно- і телезнімань,

збір за проведення місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу і лотерей,

комунальний податок,

збір за проїзд територією прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон,

збір за надання дозволу на розміщення об'єктів торгівлі.

У декреті визначено повноваження органів місцевого самоврядування щодо встановлення місцевих податків і зборів та надання пільг на них, а також максимальні ставки місцевих податків і зборів.

17 червня 1993 р. Верховна Рада України прийняла Закон "Про доповнення декрету Кабінету Міністрів України "Про місцеві податки і збори", яким додатково запроваджується місцевий податок з продажу імпортних товарів.

Крім щойно названих актів, місцеве оподаткування в Україні регламентується також Законом "Про внесення змін і доповнень до Закону УРСР "Про систему оподаткування", ухваленим 2 лютого 1994 р. Ним передбачено 16 місцевих податків і зборів, що виявило певну суперечність між прийнятими законодавчими актами.

Практика застосування місцевих податків і зборів засвідчила, що використання їх в Україні поки що вкрай неефективне і вони своїх функцій не виконують.

Так на сьогоднішній день їх частка в консолідованому бюджеті становить лише 2% і місцевих бюджетах – до 5%.

Підвищення ролі місцевих податків і збільшення частки доходів за їхній рахунок є головним напрямком зміцнення місцевих бюджетів, розширення їхньої фінансової автономії.

Становлення системи місцевого оподаткування в Україні може стати наслідком змін у соціально-економічній системі держави, в першу чергу, в структурі власності, за рахунок значного підвищення доходів населення, реформування системи оплати праці.

Доцільно прийняти новий закон України про місцеві податки, платежі і збори, в основу якого покласти нову ідеологію місцевого оподаткування з урахуванням існуючого світового досвіду, проект якого знаходиться на розгляді у Верховній Раді України. В даний час законодавство про місцеві податки і збори регламентується Указом Президента України “Про місцеві податки і збори”. В Указі враховано і ті зміни, які в останні роки вже сталися у відносинах власності, в соціальній структурі, в доходах населення України.

В цьому указі встановлено, що

до місцевих податків належать:

податок з реклами;

комунальний податок.

до місцевих зборів належать:

збір за здійснення зарубіжного туризму;

готельний збір;

збір за припаркування автотранспорту;

ринковий збір;

збір за видачу ордера на квартиру;

курортний збір;

збір за право використання місцевої символіки;

збір за проведення аукціону, конкурсного розпродажу і лотерей;

збір за проїзд по території Автономної Республіки Крим та прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон;

збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг;

збори за надання земельних ділянок для будівництва об'єктів виробничого і невиробничого призначення, індивідуального житла та гаражів у населених пунктах.

Як засвідчують факти, вже майже половина основних фондів в Україні перебуває в недержавному секторі економіки. Сформувалися верстви населення з високими доходами, котрі володіють значною нерухомістю. Усе це створює об'єктивні передумови для запровадження в Україні сучасної системи місцевого оподаткування і зміцнення на її основі фінансів місцевого самоврядування.

Насамперед, назріла потреба значно розширити перелік місцевих податків та повноваження органів місцевого самоврядування щодо запровадження їх. Основу місцевого оподаткування мають забезпечити майнові податки. Доцільно запровадити місцеві податки на нерухоме майно юридичних осіб, на коштовне нерухоме майно фізичних осіб, на землю і на спадщину. Місцевим органам влади слід отримувати законодавче зафіксовану частку прибуткового податку з громадян, яку потрібно також розглядати як різновид місцевого податку.

Слід передбачити право органів місцевого самоврядування встановлювати місцеві акцизи, наприклад податок на продаж алкогольних напоїв на розлив та ін.

Значного розширення потребує перелік місцевих екологічних податків. Можна запровадити податок на утилізацію побутових відходів або на прибирання сміття, податок на полювання, на рибальство, на використання кар'єрних матеріалів, на ветеринарне обслуговування худоби та інших домашніх тварин. Усі ці податки ефективно використовуються в зарубіжних країнах.

Зарубіжний досвід також показує, що можна запроваджувати в Україні податки на цінні папери (на емісію акцій та облігацій), на біржові операції, на грошові капітали, на приріст капіталу, на осіб, які володіють двома квартирами, на видовища, на право розміщення офісів у центральній частині міста та ін.

Звичайно, мова не може йти про одночасне запровадження всіх цих