Реферати українською

Система цивільного права України - Державне регулювання -

Система цивільного права України - Державне регулювання - Скачать бесплатно

змістом є необхідність утриму­ватися від порушення чужого абсолютного суб'єктивного пра­ва. Невиконання такого обов'язку завжди призводить до порушення чужого суб'єктивного права і за наявності перед­бачених законом інших підстав породжує деліктне зобо­в'язання.

Зміст деліктного зобов'язання становлять право кредитора та обов'язок боржника. Згідно зі ст. 440 ЦК України обов'яз­ком боржника є вчинення дій, за допомогою яких майнова сфера була б поновлена до такого рівня, в якому вона пере­бувала до її порушення, а право кредитора — одержати таке відшкодування.

Наведене вище визначення деліктного зобов'язання та його аналіз дають можливість провести межу між зазначеним зобов'язанням і договірним охоронним зобов'язанням. Відмінності між ними полягають у тому, що:

• по-перше, юридичними фактами, на підставі яких вини­кає деліктне зобов'язання, є порушення абсолютного пасив­ного обов'язку і тим самим — абсолютного права, тобто пору­шення абсолютних правовідносин шляхом вчинення проти­правного і, як правило, винного діяння. Договірне охоронне зобов'язання теж виникає внаслідок цивільних правовідносин (делікту). Але воно є результатом порушення інших за своєю природою прав, обов'язків та правовідносин, а саме: віднос­них договірних прав та обов'язків і, отже, відносних право­відносин, у рамках яких здійснюється цивільний договір;

• по-друге, різна юридична природа обов'язку заподіювана в деліктному зобов'язанні і обов'язку боржника в договірному охоронному зобов'язанні. Обов'язок заподіювача — це його новий відносний обов'язок, який покладається на нього зако­ном замість порушеного ним абсолютного обов'язку пасив­ного типу в абсолютних правовідносинах. Обов'язок боржника — це додатковий обов'язок, що виникає в резуль­таті невиконання або неналежного виконання ним договірно­го обов'язку: поставити продукцію, виконати роботу, надати послуги тощо. Додатковий обов'язок боржника приєднується до невиконаного чи неналежне виконаного ним договірного обов'язку;

• по-третє, різний зміст зазначених обов'язків заподіювача і боржника. Заподіювач у деліктному зобов'язанні зобов'я­заний відшкодувати заподіяну шкоду шляхом відшкодування її в натурі або відшкодування заподіяних збитків. Обов'язок боржника в договірному охоронному зобов'язанні полягає у відшкодуванні заподіяних збитків, у сплаті неустойки, штрафу, пені. Якщо інше не передбачено законом або договором, виконання боржником додаткового обов'язку в договірному охоронному зобов'язанні не виключає виконання основного обов'язку (поставити продукцію, виконати роботу, надати послуги тощо) в договірному регулятивному зобов'язанні.

Різниця у змісті зазначених обов'язків заподіювача і боржника пояснюється тим, що неустойка, як засіб забезпе­чення виконання договірного зобов'язання, та штрафні санк­ції (штрафи, пеня) не застосовуються до деліктного зобов'я­зання. Метою останнього, як це зазначено в імперативних нормах ст. 440 ЦК України (ст. 1120 проекту ЦК України), є поновлення первісного майнового стану потерпілого, а якщо це неможливо — відшкодування заподіяних збитків;

• по-четверте, деліктне зобов'язання і договірне охоронне зобов'язання різняться об'єктом. У деліктному зобов'язанні обов'язок заподіювача спрямований на поновлення поруше­ного абсолютного права, а якщо це неможливо — на відшко­дування заподіяних збитків. У договірному зобов'язанні обов'язок боржника спрямований на забезпечення виконання договору. Це пояснюється тим, що боржник, не спричи­няючи шкоди невиконанням договору, все ж таки зобов'я­заний сплатити неустойку, штраф, пеню за самий факт пору­шення договору. В цьому полягає штрафний характер договірної відповідальності, її стимулююче значення в справі додержання договірної дисципліни;

• по-п'яте, суб'єктний склад деліктного зобов'язання визначається так: уповноважена особа в ньому збігається з уповноваженою особою в абсолютних правовідносинах, тобто з носієм абсолютного права. Щодо зобов'язаної особи, то нею стає будь-яка зобов'язана особа в абсолютних право­відносинах, яка порушила абсолютне право. Суб'єктний склад договірного охоронного зобов'язання зумовлений суб'єктним складом договірного регулятивного зобов'язання. Це креди­тор і боржник як цілком конкретні учасники договірних регу­лятивних правовідносин. Вони ж є суб'єктами договірного охоронного зобов'язання.

3.3. Зобов'язання із рятування колективного і державного майна

Згідно зі ст. 467 ЦК У країни шкоду, якої за­знав громадянин при рятуванні колективного і державного майна від небезпеки, що йому загрожувала, повинна відшко­дувати та організація, майно якої рятував потерпілий.

Суб'єктами даного зобов'язання є: громадянин, який має право на відшкодування заподіяної шкоди і виступає в особі кредитора (потерпілого) та організація, що зобов'язана цю шкоду відшкодувати і виступає в особі боржника.

Право вимагати відшкодування шкоди, завданої при ряту­ванні майна організації, належить будь-якому громадянинові, який, виконуючи свій громадський обов'язок, зазнав цієї шкоди. До того ж, не має значення, чи ці дії вчинені під час виконання трудових обов'язків, чи ні, важливо, щоб вони являли собою здійснення громадського обов'язку.

Слід підтримати висловлений у літературі погляд, за яким право на відшкодування за ст. 467 ЦК України мають так звані професійні рятувальники, оскільки вихідна позиція є хибною — такі працівники зобов'язані ризикувати своїм життям і здоров'ям внаслідок трудових (службових) обов'яз­ків і ризик шкідливих наслідків повинен падати на них. У разі смерті громадянина-рятувальника право вимоги належить особам, які мають право на відшкодування шкоди у зв'язку зі смертю годувальника (частини 1, 2 і 3 ст. 456 ЦК).

Обов'язок відшкодування шкоди покладено на організацію, майно якої рятував потерпілий. Для визначення організації-боржника вирішальним є належність даного майна організа­ції. Йдеться про державні підприємства та установи, громад­ські об'єднання, кооперативи (колгоспи), колективні підприємства, господарські товариства тощо, яким майно належить відповідно на праві колективної власності, повного господарського відання або на праві оперативного управлін­ня. Якщо майно в момент рятування було в іншій організації (оренда, перевезення, збереження тощо) або навіть у грома­дянина (прокат), то зобов'язаним суб'єктом буде організація, якій належить майно. Коли майно належить кільком органі­заціям, тоді шкоду, якої громадянин зазнав у зв'язку з його рятуванням, організації відшкодовують солідарне.

Зміст зобов 'язання, що виникає внаслідок рятування ко­лективного і державного майна, становить право потерпілого одержати відшкодування шкоди, якої він зазнав, і обов'язок організації-боржника відшкодувати цю шкоду.

Об'єктом зобов'язання є відшкодування шкоди потерпіло­му, якої він зазнав, рятуючи майно організації.

4. Виконання зобов'язань згідно чинного законодавства та Проекту ЦК України.

Під виконанням зобов'язань розуміють здійснення кредитором і боржником дій по вчиненню прав та обов'язків, що випливають із зобов'язання. Так, виконанням договірного зобов'язання купівлі-продажу слід розглядати одночасно передачу речі продавцем у власність покупця і прийняття цієї речі покупцем, а також виплату обумовленої договором суми (ціни речі) покупцем і прийняття цієї суми продавцем.

За своєю юридичною природою дії по виконанню зобов'я­зання є нічим іншим, як правочином, оскільки вони спрямо­вані на припинення зобов'язань. Саме тому до цих дій по ви­конанню застосовуються ті самі правила, що регулюють вчинення правочинів.

Дії, які мають бути вчинені одним учасником зобов'язання на користь іншого, називаються предметом виконання. Якщо ці дії пов'язані з передачею певного майна, поняттям пред­мета виконання охоплюється і це конкретне майно. Особли­вості предмета виконання повністю залежать від особливос­тей конкретного зобов'язання, а відтак вони визначаються підставами виникнення зобов'язання (правочином, догово­ром, адміністративним актом, на яких засновані зобов'язан­ня) і тими нормами, що регламентують зобов'язання певного виду. Деякі загальні правила щодо предмета виконання у чин­ному ЦК України закріплені лише стосовно грошових зобов'я­зань (статті 167—170).

Зобов'язання виникають між їх учасниками з метою задо­волення певних потреб. Саме тому особливе значення мають загальні засади виконання цивільних зобов'язань, які набува­ють форми їхніх принципів. Для учасників зобов'язальних правовідносин завжди важливим є те, що реалізовано основ­ну мету зобов'язання. Але саме досягнення цієї мети пов'я­зується не тільки з виконанням певних дій, а й з необхідністю відповідати іншим "якісним" показникам, які загалом можна об'єднати поняттям належного виконання.

Принципи реального і належного виконання традиційно розглядаються як основні цивільно-правові засади виконання зобов'язання.

Щодо виконання зобов'язань проект, як і чинний нині Цивільний кодекс, передбачає низку правил, що стосуються виконання взаємних альтернативних зобов'язань та зо­бов'язань з множинністю осіб.

Проект нового Цивільного кодексу України виходить з того, що сторони зобов'язань, пов'язаних з товарообміном, самостійно визначають зміст договірних зобов'язань, виходячи зі своїх інтересів. Норми, що регулюють договірні зобов'язання, є переважно диспозитивни­ми, тоді як позадоговірні зобов'язання регламентуються імперативними нормами.

Проект містить загальну норму, згідно з якою зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог закону, інших правових актів, а за відсутності та­ких умов — відповідно до вимог, то звичайно висуваються. При цьому спеціально підкресле­но ще дві обставини, а саме: при виконанні зобов'язання можуть застосовуватись звичаї діло­вого оборогу; виконання зобов'язань має спиратися на засади добросовісності, розумності та справедливості. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або зміна його умов не допускаються, за винятком випадків, передбачених угодою сторін або законом. Фактично у цих нормах проекту міститься один з найважливіших принципів виконання зобов'язання — принцип належного його виконання.

Щодо принципу реального виконання зобов'язання, то проект виходить з того, що в умо­вах ринкової економіки його роль поступово зменшуватиметься. Це пов'язано з тим, що сплата кредиторові збитків, які виникли через невиконання зобов'язання в натурі боржни­ком, в умовах ринкової економіки задовольняє його інтерес у повному обсязі.

Виходячи з них позицій, проект, по-перше, передбачає дві ситуації. Якщо порушення принципу реального виконання зобов'язання полягає у невиконанні зобов'язання, відшко­дування боржником збитків і сплата неустойки звільняють його від виконання зобов'язання в натурі. У тих випадках, коли боржник порушує принцип реального виконання зобов'язан­ня шляхом його неналежного виконання, сплата неустойки і відшкодування збитків не звільняють боржника від виконання зобов'язання в натурі. Обидві норми є диспозитивними, вони діють, якщо інше не передбачено законом або договором.

По-друге, проект містить ще одну підставу для звільнення боржника віл виконання зобов'язання в натурі. Йдеться про ви­падки, коли кредитор відмовляється від прийняття виконання, яке внаслідок прострочення боржника втратило для нього інтерес, за умови сплати боржником відступного. Проект закріплює також умови виконання зобов'язання, які стосуються вимог щодо суб'єктів, стро­ку, місця і способу виконання.

Так, згідно з проектом зобов'язання має бути виконане боржником кредиторові. Кожна зі сторін має право вимагати доказів того, то виконання за зобов'язанням надається самим боржником і приймається самим кредитором або уповноваженою на це особою, якщо інше не передбачено угодою сторін або не випливає із звичаїв ділового обороту чи суті зобов'язан­ня. Разом з тим, проект передбачає можливість покладення виконання зобов'язання боржни­ком на третю особу. Це може мати місце в тому разі, якщо із закону, інших правових актів, з умов договору або його суті не випливає обов'язок боржника виконати зобов'язання особисто. У разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання третьою особою обов'язок виконати зобов'язання покладається на боржника, а у разі невиконання ним зобов'язання він відповідає за порушення зобов'язання.

Виходячи з того, що строк може визначатися конкретною датою, періодом часу або вказівкою на подію, яка з неминучістю має настати, у проекті й вирішується питання про строк виконання зобов'язання: воно повинно бути виконано у зазначений строк чи термін. Якщо строк чи термін виконання зобов'язання не визначений або визначений моментом зажадання, кредитор має право вимагати, а боржник — виконати зобов'язання у будь-який час. Боржник повинен виконати таке зобов'язання у семиденний строк від дня заявлення вимо­ги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із закону, інших правових актів або з договору.

Боржникові надано право на дострокове виконання зобов'язання, якщо інше не передба­чено договором, законом, іншим правовим актом або ж не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Питання про місце виконання зобов'язання вирішується у проекті залежно від того, чи було воно визначено, чи ні. У першому випадку зобов'язання має виконуватись у визначено­му місці. Коли ж місце виконання зобов'язання не визначено, діють такі правила, передба­чені проектом.

Зобов'язання про передачу нерухомого майна повинні виконуватись за місцем його знаходження.

Зобов'язання про передачу товару або іншого майна, що передбачає його перевезення, виконується за місцем здавання товару або іншого майна першому пе­ревізникові для передачі його кредиторові; якщо ж зобов'язання про передачу товару або іншого майна не передбачає його перевезення, воно має виконуватись за місцем виготовлен­ня або зберігання майна, за умови що це місце було відомо кредиторові у момент виконання зобов'язання.

Грошові зобов'язання повинні виконуватись за місцем проживання кредитора (за місцем знаходження юридичної особи) у момент виникнення зобов'язання. Якщо ж кредитор змінив місце проживання (місцезнаходження) і сповістив про це борж­ника — зобов'язання необхідно виконувати у новому місці проживання (місці знаходження) кредитора з віднесенням на його рахунок усіх витрат, пов'язаних зі зміною місця виконання.

Усі інші зобов'язання мають виконуватись за місцем проживання боржника, а якщо борж­ником є юридична особа — за місцем її знаходження.

Стосовно грошових зобов'язань проект містить деякі принципові положення. Вони сто­суються валюти їх виконання, черговості погашення вимог за грошовими зобов'язаннями. зміни розміру грошових зобов'язань. За проектом грошове зобов'язання має бути виражено та виконано у валюті України. При цьому можливо й таке, то зобов'язання мас бути оплаче­но у валюті України в сумі, еквівалентній визначеній сумі в іноземній валюті. У цих випад­ках сума, що піддягає сплаті, визначається за офіційним курсом відповідної валюти у день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений законом, іншими правовими актами або домовленістю сторін. Використання іноземної валюти, а також платіжних доку­ментів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків за зобов'язаннями на території України допускається у випадках, у порядку та на умовах, визначених законом. Згідно з проектом, як­що сум проведеного платежу недостатньо для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі, то сплачені суми погашають, якщо інше не випливає з угоди, — насамперед витрати кредитора, потім — проценти і неустойку, і в останню чергу — основну суму боргу.

В умовах інфляційних процесів необхідно було передбачити правила щодо зміни розміру грошових зобов'язань.

Проект містить таку норму; відповідно до неї сума, що виплачується за грошовими зо­бов'язаннями безпосередньо на утримання громадянина, — на відшкодування збитків, за­подіяних життю або здоров'ю, за договором довічного утримання та в інших випадках. — зі збільшенням установленого законом неоподаткованого мінімуму заробітної плати про­порційно збільшується. Слід зазначити, що наведена норма має спеціальний характер, оскільки вона стосується лише фізичних осіб і лише тих сум, які сплачуються безпосередньо на їх утримання. Разом з тим, у проекті вміщено правило, згідно з яким якщо суми, що підлягають виплаті за іншими грошовими зобов'язаннями, породжують для сторони, зобов'язаної проводити ці виплати, таку шкоду, в результаті якої вона значною мірою позбавляється того, на що мала право розраховувати при укладенні договору, на вимогу цієї сторони договір мо­же бути розірваний за рішенням суду.

5. Способи забезпечення виконання зобов’язань.

Належне виконання зобов'язань передба­чає, що сторони, які беруть участь у зобов'язальних право­відносинах, виконують покладені на них обов'язки у точній відповідності із законом, договором, а за відсутності таких вказівок — з тими вимогами, які звичайно пред'являються до виконання, а відтак — і з діловими звичаями, що склалися в комерційній практиці.

Належне виконання зобов'язань стимулює зміцнення май­нового становища учасників цих відносин, формування у них впевненості в реалізації поставлених завдань і, зрештою, стабілізує в цілому комерційний оборот. Саме меті належного виконання зобов'язання підпорядковані різні способи забезпечення, які розглядаються в юридичній літературі як у широкому, так і вузькому розумінні.

У власному (вузькому) розумінні під способами забезпе­чення виконання зобов'язань розуміють додаткові забезпе­чувальні заходи, які мають спеціальний (додатковий) харак­тер і дають можливість досягнути виконання незалежно від того, чи заподіяні кредиторові збитки і чи є у боржника майно, на яке можна звернути стягнення за виконавчими доку­ментами.

Традиційний підхід до визначення способів забезпечення виконання зобов'язань закріплений у ст. 178 ЦК України, від­повідно до якої, до таких способів забезпечення належать:

неустойка, застава, порука, завдаток та гарантія. Такий перелік є вичерпним, інші механізми, за допомогою яких мо­жуть задовольнятися вимоги кредитора, які тією чи іншою мірою сприяють забезпеченню виконання зобов'язань, фор­мально до способів забезпечення не належать.

Однак на проблему правового забезпечення виконання зобов'язань можна подивитися ширше. Меті забезпечення виконання зобов'язань може слугувати застосування не тільки тих способів, що позначені в ст. 178 ЦК України, а й будь-яких інших, передбачених законом або договором пра­вових заходів (механізмів), які сприяють виконанню обов'яз­ків боржника за договором або обов'язків, що випливають з інших підстав виникнення зобов'язань. Отже і вони гаранту­ють у разі порушення обов'язків з боку боржника інтереси потерпілої сторони, і в такому розумінні коло цих способів забезпечення виконання зобов'язань можна тлумачити значно ширше.

Саме виходячи з цього, в ст. 570 проекту ЦК України передбачається, що виконання зобов'язання може забезпе­чуватися не тільки тими способами, які прямо передбачені ЦК, іншими правовими актами, а й тими, які встановили сто­рони в самому договорі.

У проекті по-новому вирішується декілька питань щодо забезпечення виконання зо­бов'язань.

По-перше, проект не дає вичерпного переліку способів забезпечення виконання зобов'язань. Ці способи можуть визначатись і в інших законодавчих актах, а також у конкрет­них договорах.

По-друге, усі названі у проекті способи поділяються на дві групи: речево-правові та зобов'язально-правові. До першої групи належать застава і утримання, до другої — не­устойка. порука, гарантія і завдаток.

Спільним для усіх способів забезпечення виконання зобов'язань є те, то забезпечувати­ся може тільки дійсна вимога: угода щодо встановлення способу забезпечення виконання зо­бов'язання під страхом її недійсності має укладатися в письмовій формі незалежно від фор­ми основного зобов'язання.

У проекті, на відміну від чинного Цивільного кодексу, дано поняття порушення зо­бов'язання, оскільки цивільно-правова відповідальність настає саме за порушення зо­бов'язання. Порушенням зобов'язання визнається його невиконання або неналежне вико­нання, тобто виконання з порушенням умов, які ви значені змістом зобов'язання.

Висновки.

Зобов'язальне право регулює майнові відносини як у їх не порушеному (нормальному), так і в порушеному стані.

Оскільки будь-яке зобов'язання є цивільними правовідносинами, зобов'язання складаються з тих самих елементів, що формують будь-які інші цивільні правовідносини.

Сторонами зобов'язання виступають кредитор і боржник; при цьому конкретному кре­диторові протистоїть конкретний боржник.

Залежно від співвідношення прав та обов'язків зобов'язання поділяються на односторонні та взаємні. Зобов’язання діляться, також, на договірні зобов’язання і недоговірні.

Цінність зобов'язань полягає у їх виконанні, тобто у вчиненні боржником на користь кредитора певних дій або в утриманні від певних дій, що становлять предмет зобов'язання.

Належне виконання зобов'язань передба­чає, що сторони, які беруть участь у зобов'язальних право­відносинах, виконують покладені на них обов'язки у точній відповідності із законом, договором, а за відсутності таких вказівок — з тими вимогами, які звичайно пред'являються до виконання, а відтак — і з діловими звичаями, що склалися в комерційній практиці.

Порівнявши чинний ЦК України та Проект Цивільного Кодексу, хочу зауважити, що Проект набагато краще відповідає сучасним ринковим умовам.