Рефераты на украинском
Основні напрями державної політики України в галузі збереження довкілля - Державне регулювання -



Зміст:

Вступ: актуальність та сучасність проблеми

. CТАН ТА ОЦІНКА ЗАГРОЗ В ЕКОЛОГІЧНІЙ СФЕРІ :

Cучасний екологічний стан України

ПРОМИСЛОВІСТЬ

ЕНЕРГЕТИКА І ПІДПРИЄМСТВА ЯДЕРНОЇ ГАЛУЗІ

СІЛЬСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО

ТРАНСПОРТ

ЖИТЛОВО-КОМУНАЛЬНЕ ГОСПОДАРСТВО

ПРОМИСЛОВІ ВІДХОДИ

ВІЙСЬКОВА ДІЯЛЬНІСТЬ ТА КОНВЕРСІЯ

ВІЙСЬКОВО-ПРОМИСЛОВОГО КОМПЛЕКСУ

ВОДНІ РЕСУРСИ ТА ЕКОСИСТЕМИ

ЗЕМЕЛЬНІ РЕСУРСИ

КОРИСНІ КОПАЛИНИ

АТМОСФЕРНЕ ПОВІТРЯ

РОСЛИННИЙ СВІТ ТА ЛІСОВІ РЕСУРСИ

ЗАПОВІДНА СПРАВА. ЗБЕРЕЖЕННЯ БІОРІЗНОМАНІТТЯ

ТВАРИННИЙ СВІТ, МИСЛИВСТВО ТА РИБНІ РЕСУРСИ

Техногенні катастрофи та стихійні лиха

2 . Основні напрями державної політики України у галузі

охорони довкілля та використання природних ресурсів.

3. ОСНОВНІ ЕТАПИ РЕАЛІЗАЦІЇ ОСНОВНИХ НАПРЯМІВ ДЕРЖАВНОЇ

ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ У ГАЛУЗІ ОХОРОНИ ДОВКІЛЛЯ,

ВИКОРИСТАННЯ ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ ТА МІЖНАРОДНА СПІВПРАЦЯ.

Висновки

Список використованої літератури

Вступ: Кожен майбутній економіст , спеціаліст народного господарства,

кожна свідома людина повинна обов’язково мати загальне уявлення про

особливості сучасного екологічного стану , а також про основні напрямки державної політики у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки . Екологізація економіки та

свідомості суспільства не є абсолютно новою проблемою. Практичне відображення екологічності тісно пов’язано в першу чергу з державним регулюванням процесів природокористування .Нове в данній проблемі є еквівалентність обміну між державою, природою та людиною, яка базуеться на

законодавчих, організаційно-технічних рішеннях. Ця проблема на сучасному

етапі є дуже гострою. Вона була сформована протягом двох століть і нині набула

свого критичного значення. Тому існує об’ективна необхідність втручання держави в природно-екологічну сферу з метою досягнення збалансованного

стану, держава також повинна закласти основи глобального еколого-економічного партнерства між суб’ектами підприємництва, між іноземними

партнерами , на рівні планетарного співробітництва заради виживання і подальшого розвитку України, а також всієї цивілізації .

Україна повинна намагатися відповідним чином реагувати на суспільні проблеми і підтримувати прогресивні світові ініціативи та рішення: вступати у

різні міжнародні союзи, товариства, підписувати угоди. Наприклад такі як підписала в Ріо-де-Жанейро 1992 року “Порядок денний на XXI століття” і Конвенцію про охорону біологічного різноманіття. Сьогодні, на межі третього тисячоліття, Україна намагаєтся стати державою, надійним партнером щодо вирішення глобальних і регіональних проблем у європейському і світовому співтоваристві. Багатий природно-ресурсний потенціал, високоосвічене населення, розвинуті індустрія та інфраструктура створюють всі необхідні передумови для впровадження в Україні вимог даної Конвенції.

Як свідчить досвід, проводити ефективну політику невиснажливого розвитку в державі досить важко навіть за умов процвітаючої економіки. Тим складнішою виглядає ця проблема в Україні, відновленій державі, яка переживає успадковану глибоку системну кризу і змушена одночасно вирішувати безліч проблем: економічних, соціальних, екологічних.

Попри різні проблеми, все ж таки реалізація принципів збалансованого розвитку в Україні розпочалася майже одночасно з проголошенням незалежності. З 1991 року економічні і екологічні реформи в нашій країні спрямовані на досягнення спочатку компромісу між виробничим і природним потенціалом, а згодом - на перехід до гармонійного їх співіснування в інтересах людей. В основу формування нової політики було покладено базовий принцип, згідно з яким екологічна безпека держави стає важливим елементом і складовою національної і глобальної безпеки.

Виходячи з цого в Україні розроблені “Основні напрями державної екологічної політики”. Цей документ визначає не лише мету та пріоритетні завдання охорони довкілля, але й механізми їх реалізації, напрями гармонізації та інтеграції екологічної політики України в рамках процесу ”Довкілля для Європи” та світовому екологічному процесі. Саме на підставі цього документу, що поєднує стратегічні цілі з конкретними завданнями, розробляються програми Уряду в галузі охорони довкілля та екологічної безпеки. Після утворення цільового Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки в Україні сформовано цілісну систему регулювання і управління природокористуванням та охороною природи, екологічною безпекою, яка, за висновками міжнародних експертів, відповідає сучасним вимогам. У надзвичайно стислі терміни розроблено і оформлено правові засади для вирішення екологічних проблем, впроваджено економічний механізм природокористування, у відповідності з міжнародними вимогами створюється національна система стандартів щодо забезпечення екологічної безпеки та природокористування.

Охорона природи стала одним з основних пріоритетів молодої держави, оскільки збереження біологічного та ландшафтного різноманіття є основою, яка забезпечує можливість будь-якого природокористування та розвитку суспільства.

1.

СТАН ТА ОЦІНКА ЗАГРОЗ В ЕКОЛОГІЧНІЙ СФЕРІ

Сучасне екологічне становище не може розглядатися без минулого нашої країни, без історії природокористування, без обліку важливої для всіх нас моделі людина-виробництво-природа, а тому ми повинні дуже уважно розглянути, проаналізувати деякі принципи, механізми, чинникі, які насамперед визначили цей кризовий стан.

Для більш детального огляду ціеї проблеми здійснимо невелику подорож до тих часів, коли людство не турбували питання екологізації,

чистоти довкілля, нагромадження відходів міст та промисловості, кінцевості ресурсів.

Починаючи з 18-го століття, у межах території України спостерігалися і екстремальні явища в природокористуванні. Особливо драматичних змін воно зазнало наприкінці ХІХ та на початку ХХ століття, коли відбувалася виснажлива експлуатація земельних ресурсів, розорювалися степи, відкривалися нові родовища корисних копалин, закладалися потужні індустріальні об’єкти. За оцінкою О.Субтельного, на початок ХХ століття на Україну припадало 70% усього видобутку сировини Росії, до складу якої Україна входила, та лише 15% виробництва готових товарів.

Важливим чинником формування стосунків суспільства з довкіллям на всій території тогочасної Росії стала зміна структури землекористування, спричинена “Столипінською“ реформою 1909 року. Тоді кожний селянин міг стати власником землі і лише ліс, сіножаті та водні об’єкти залишалися, як правило, у спільній власності. Варто зазначити, що ця реформа мала найбільший успіх в Україні. Її впровадження сприяло становленню фермерського господарства, тобто відродженню традиційного для України хуторянства з притаманними йому формами обробітку землі (сівозміни, ліпші засоби виробництва, використання добрив тощо). Разом з тим, ця реформа супроводжувалася значною експансією сільського господарства - розорювалися дикі, до того часу незаймані, землі, винищувалися ліси тощо.

Негативні зміни у природному середовищі в умовах стрімкого економічного розвитку Росії викликали певну стурбованість серед науковців і громадськості, активізували природоохоронну діяльність, особливо на українських землях. Саме в межах території України був створений перший в країні природний заповідник Асканія-Нова, як і згодом заповідні об’єкти Пілявін (Волинська губернія), Стужиця, Тиса, Княж-Двір, Піп Іван Мармароський (Карпати) та у долині Ворскли.

На жаль, після 1917 року впроваджені “нові” методи соціалістичного господарювання вступили в жорстку суперечність як з традиційними, так і науково обгрунтованими підходами до природокористування. Індустріалізація в СРСР була зорієнтована, насамперед, на екстенсивне використання як природних, так і людських ресурсів, а розпочата у 1929 році суцільна примусова колективізація підірвала сільськогосподарське виробництво і призвела до різкого зниження його продуктивності. Одним із наслідків такої політики на українських землях став голодомор 1932-1933 років. На фоні закликів до покращання життя та підкорення природи втрачалися традиційні методи землекористування, порушувалась природна рівновага. Природоохоронна діяльність стала досить обмеженою. Загалом руйнувалася основна риса ментальності українців - любов до землі, природошанування. Великої шкоди природі України завдала Друга світова війна.

На виконання рішень органів влади СРСР в галузі природокористування у післявоєнні роки, зокрема датованого 1948 роком "Про план полезахисних лісонасаджень, впровадження травопільних сівозмін, будівництва ставів і водойм для забезпечення високих і сталих врожаїв у степових і лісостепових районах Європейської частини СРСР”, було створено більше 400 тис.га полезахисних лісосмуг, залісені сильноеродовані землі на площі понад 1,4 млн.га (з них 150 тис.га по берегах річок і водойм), але, разом з тим, ігнорувалися закони природи й усталені форми природокористування на фоні небувалого розмаху гігантоманії. Так, під час будівництва штучних водосховищ на Дніпрі було втрачено чимало земельних ділянок, цінних не лише в сільськогосподарському, а й в еколого-культурному аспекті. Крім того, набували розмаху плани зрошення (іригація), осушення боліт (меліорація) та поліпшеного використання земельних ресурсів (хімізація). Наслідком невпинного прагнення розширення площ орних земель стало зникнення близько 3000 малих річок України, швидка ерозія земель, виникнення умов для пилових торфових бур.

Апофеозом екологічних лих, що спіткали Україну, стала катастрофа на Чорнобильській АЕС 26 квітня 1986 р. Її наслідки виходять далеко за межі проблем довкілля і переростають у низку соціально-економічних, медико-біологічних, психологічних, морально-етичних, світоглядних і культурних проблем.

Аварія на ЧАЕС є найбільшою техногенною й екологічною катастрофою, десятиліття якої припадало на 1996 р. В результаті понад 41 тис. км2 території було забруднено радіонуклідами. Близько 46 тис. га орної землі та 46 тис. га лісу за рівнями забруднення, що перевищують 15 кюрі на квадратний кілометр (Кі/км2), вилучено з виробництва. Зона відчуження Чорнобиля становить серйозну загрозу для навколишнього середовища внаслідок наявності 800 поховань радіоактивних відходів із загальною активністю понад 200 кКі.

Всередині саркофага відбуваються процеси, які не можуть повністю пояснити фахівці. Цей об'єкт є радіаційно небезпечним внаслідок наявності тріщин і значної кількості пилу. При падінні конструкцій може статися значний викид пилу, хмара якого за несприятливих метеоумов може вийти за межі 30-кілометрової зони. Одним із шляхів проникнення радіонуклідів у довкілля може бути вода, яка там вже була, і та, що потрапляє через отвори у даху. Вона містить ізотопи Cs-137, Cs-134 i Sr-90, а також солі урану (приблизно 1 мг/л).

Екологічну небезпеку становить також ядерне паливо та радіоактивні речовини, викинуті під час аварії, які осіли навколо блоку, а потім були закриті піском та бетоном. З паливномісткими матеріалами з часом можуть статися такі зміни: роздрібнення паливних частинок, утворення на їхній поверхні нових сполук, які можуть розчинятися у воді, вимивання радіонуклідів водою. Усе це може викликати міграцію радіонуклідів. Безпосередня загроза екологічній безпеці з боку ЧАЕС є приводом для виникнення суперечностей між Україною і сусідніми державами, які можуть значною мірою ускладнити міждержавні відносини з ними.

Чорнобильська катастрофа трагічним чином демонструє як безпосередній зв’язок етносу та довкілля, так і тяжкі наслідки, спричинені порушенням цього зв’язку.

Враховуючи всі вище згадані чинники ми можемо ствержувати, що в середині 80-х років Україна опинилася на межі екологічної кризи яка значно поглиблювалась у часи перехідного періоду. Одніею з нових еко-проблем є міжнародна торгівля відходами.

­­

Міжнародна торгівля відходами:

У §26 Декларації ООН про навколишне середовище записано,що держави відповідають за те, щоб діяльність на іх територіях не завдавала шкоди довкіллю в інших державах. Але, на жаль цього

принципу часто не дотримуються, і не лише у разі транскордонного перенесення шкідливих речовин повітряними потоками або річками з одного району в інший. Останнім часом розпочалася торгівля токсичними відходами, яка набула міжнародних масштабів.

Щоб обійти законодавчі акти, які забороняють безконтрольне

захоронения токсичних віходів,а також не вит-

рачати великих коштiв на їх переробку, виробники відходів розвинених країн переправляють їх у країни, де недосконале екологічне законодавство або е впливові злочинні елементи, які йдуть на все заради наживи, навіть на погіршення стану навколишнього середовища свого краю.

Експорт токсичних відходів затримуе розвиток екологічно чистих технологий і виробництв. Жадоба наживи призвела до того, що в 1990 р. близько 25 хімічних підприемств Західної Європи та США звалили понад 11000 т ртутно-свинцевих відходів у Іспанії- районі Амадена, переправили 8 000 контейнерів із токсичними речовинами в Нігерію. 0рганізації Грінпіс відомо понад тисячу спроб експорту смертоносних відходів по всьому світу. Сформувалася міжнародна мафія, що наживае великі капітали на цьому бізнесі. Часто платня за дозвіл на захоронения відходів у кілька разів перевищуе національний прибуток невеликих країн Африки, Південної чи Центральной Америки, й їхні керівники погоджуються на екологічні злочини. Але в 1992 р. вже 80 держав заборонили ввезення до себе токсичних відходів. Україна не увійшла до їх числа. Тому лише за ос-танні два роки було здійснено близько 40 спроб захороняти на її території речовини (230т промислових відходів та понад 100 т хімікатів, 390 т пластикових упаковок тощо).

У 1994 р. в Україну почали у великих обсягах надходити імпортні пестециди які заборонені на Заході,використовуються в нас через відсутність відповідних законів, низькі вимоги до якості пестецидів та екологічну неосвіченість бізнесменів.

3розуміло, що надзвичайно важливим є вдосконалення нашого екологічного законодавства, посилення контролю за імпортом токсичних речовин і відходів шляхом залучення до цього широких громадських мас. Але найкращий спосіб позбутися відходів — не виробляти їх.

Cучасний екологічний стан України.

Нинішню екологічну ситуацію в Україні можна охарактеризувати

як кризову, що формувалася протягом тривалого періоду через

нехтування об'єктивними законами розвитку і відтворення

природно-ресурсного комплексу України. Відбувалися структурні

деформації народного господарства, за яких перевага надавалася

розвитку в Україні сировинно-видобувних, найбільш екологічно

небезпечних галузей промисловості.

Економіці України притаманна висока питома вага

ресурсомістких та енергоємних технологій, впровадження та

нарощування яких здійснювалося найбільш "дешевим" способом - без

будівництва відповідних очисних споруд. Це було можливим за

відсутності ефективно діючих правових, адміністративних та

економічних механізмів природокористування та без урахування вимог

охорони довкілля.

Ці та інші чинники, зокрема низький рівень екологічної

свідомості суспільства, призвели до значної деградації довкілля

України, надмірного забруднення поверхневих і підземних вод,

повітря і земель, нагромадження у дуже великих кількостях

шкідливих, у тому числі високотоксичних, відходів виробництва.

Такі процеси тривали десятиріччями і призвели до різкого

погіршення стану здоров'я людей, зменшення народжуваності та

збільшення смертності, а це загрожує вимиранням і

біологічно-генетичною деградацією народу України.

Винятковою особливістю екологічного стану України є те, що

екологічно гострі локальні ситуації поглиблюються великими

регіональними кризами. Чорнобильська катастрофа з її

довготривалими медико-біологічними, економічними та соціальними

наслідками спричинила в Україні ситуацію, яка наближається до

рівня глобальної екологічної катастрофи.

1. ПРОМИСЛОВІСТЬ

Головними причинами, що призвели до загрожуючого стану

довкілля, є:

застаріла технологія виробництва та обладнання, висока

енергомісткість та матеріаломісткість, що перевищують у два - три

рази відповідні показники розвинутих країн;

високий рівень концентрації промислових об'єктів;

несприятлива структура промислового виробництва з високою

концентрацією екологічно небезпечних виробництв;

відсутність належних природоохоронних систем (очисних споруд,

оборотних систем водозабезпечення тощо), низький рівень

експлуатації існуючих природоохоронних об'єктів;

відсутність належного правового та економічного механізмів,

які стимулювали б розвиток екологічно безпечних технологій та

природоохоронних систем;

відсутність належного контролю за охороною довкілля.

Металургійна промисловість, що включає чорну та кольорову

металургію, коксове та прокатне виробництво, а також суміжні

допоміжні об'єкти і процеси, є однією з найбільш забруднюючих

галузей промисловості, викиди якої від стаціонарних джерел

забруднення досягають 38 відсотків загальної кількості

забруднюючих речовин.

Вплив підприємств нафтохімічного комплексу на стан

навколишнього природного середовища характеризується викидами в

атмосферу вуглеводнів, сірчаної кислоти, сірковуглецю, ртуті,

фтористих та інших шкідливих сполук.

У ряді регіонів України висока концентрація хімічних та

нафтохімічних виробництв призвела до занадто високого рівня

забруднення джерел водопостачання. У відкриті водойми хімічні

підприємства скидають щорічно 70 млн. куб. метрів неочищених або

недостатньо очищених стоків. Хімічна промисловість - одна з

основних галузей, де утворюються у великих обсягах відходи, значна

кількість яких - токсичні.

Підприємства нафтогазового комплексу за рівнем шкідливого

впливу на довкілля вважаються об'єктами підвищеного екологічного

ризику. Вони є потенційними джерелами забруднення довкілля, що

може статися у разі порушення технологічних режимів роботи

устаткування чи аварійної ситуації. Деякі об'єкти забруднюють

довкілля і за нормальних умов роботи, що зумовлено існуючими

технологічними процесами.

2. ЕНЕРГЕТИКА І ПІДПРИЄМСТВА ЯДЕРНОЇ ГАЛУЗІ

Серед промислових об'єктів одним з основних забруднювачів

атмосферного повітря є підприємства теплоенергетики (близько 30

відсотків усіх шкідливих викидів в атмосферу від стаціонарних

джерел).

У галузі екології в тепловій енергетиці домінують дві

найважливіші проблеми: забруднення атмосферного повітря і

забруднення земель через накопичення значної кількості відходів

(золи, шлаків, пилу).

Ядерна енергія в Україні використовується в усіх галузях

народного господарства - промисловості, медицині, сільському

господарстві, наукових дослідженнях, а також у побуті.

У 1996 році 43,9 відсотка всієї електроенергії було вироблено

на атомних станціях. На п'яти АЕС працювало 15 атомних блоків

загальною потужністю 13,618 тис.мвт., на яких було вироблено 79,6

млрд.квт-год електроенергії. За кількістю реакторів та їх

потужністю Україна посідає восьме місце у світі та п'яте - в

Європі.

Чотири енергоблоки з реакторами ВВЕР-1000 перебувають в стані

будівництва на майданчиках Рівненської та Хмельницької АЕС з

різними ступенями будівельної готовності. Другий блок

Чорнобильської АЕС законсервовано, перший блок цієї станції

остаточно зупинено у листопаді 1996 року. В Києві та Севастополі

розташовані дослідницькі реактори, які у 1996 році не працювали,

але продовження їх експлуатації планується у наступні роки.

Головними місцями накопичення радіоактивних відходів є атомні

станції, на яких здійснюється їх первинна переробка та тимчасове

зберігання. На АЕС не існує повного циклу первинної переробки

відходів відповідно до вимог норм, правил та стандартів з ядерної

та радіаційної безпеки, що призводить до нераціонального

використання сховищ та збільшує ризик радіаційних аварій. У 30-

кілометровій зоні Чорнобильської АЕС зберігається в тимчасових, не

пристосованих для зберігання сховищах велика кількість

радіоактивних відходів, серед яких є відходи ядерної енергетики.

Головним джерелом небезпеки у 30-кілометровій зоні Чорнобильської

АЕС залишається об'єкт "Укриття", в якому зосереджені небезпечні

радіоактивні речовини та ядерні матеріали, радіоактивність яких

близько 20 млн.кюрі.

У шести областях України розташовані регіональні підприємства

УкрДО "Радон" з переробки та зберігання радіоактивних відходів,

які приймають на зберігання радіоактивні відходи від усіх галузей

народного господарства. Ці підприємства також не мають установок

для первинної переробки відходів.

Підприємства з видобування та переробки уранових руд

знаходяться у Дніпропетровській, Миколаївській та Кіровоградській

областях. Характерним для уранопереробки є те, що майже всі її

відходи - відвали шахтних порід, скиди та викиди (рідкі,

газоподібні) є джерелами радіаційного забруднення навколишнього

природного середовища. В них містяться природний уран, торій-232,

продукти розпаду уранового та торієвого рядів, у тому числі і

радіоактивний газ радон. Для природного середовища та людей

головну небезпеку становлять великі за своїми обсягами

хвостосховища та зосереджені в них радіоактивні матеріали.

Україна належить до країн з дуже розвинутим використанням

джерел іонізуючого випромінювання (далі - ДІВ) у багатьох сферах

господарства і наукової діяльності. На даний час існує близько 8

тисяч підприємств та організацій (тільки по місту Києву їх близько

400), які використовують понад 100 тисяч ДІВ.

Через існування великої кількості штучних і природних джерел

іонізуючого випромінювання та в результаті Чорнобильської

катастрофи в Україні склалася дуже складна радіоекологічна

ситуація, яка викликає необхідність створення системи заходів

радіаційного захисту населення та навколишнього природного

середовища.

В систему таких заходів мають входити : основи ядерного

законодавства, державне регулювання ядерної та радіаційної

безпеки, державні програми мінімізації наслідків Чорнобильської

катастрофи, норми поводження з радіоактивними відходами та

підвищення безпеки атомних станцій, система соціального захисту

населення.

3. СІЛЬСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО

Сільське господарство України - найбільш природомістка

галузь, що має могутній природно-ресурсний потенціал, який включає

41,84 млн. гектарів сільськогосподарських угідь (69,3 відсотка

території України), в тому числі 33,19 млн. гектарів ріллі (55

відсотків), 7,63 млн. гектарів природних кормових угідь -

сіножатей і пасовищ (12,6 відсотка). У сільськогосподарському

виробництві щороку використовується понад 10,9 млрд. куб. метрів

води, або 36,4 відсотка її загального споживання. В розрахунку на

одного мешканця припадає 0,82 гектара сільськогосподарських угідь,

у тому числі 0,65 гектара ріллі, тоді як у середньому по Європі ці

показники становлять відповідно 0,44 і 0,25 гектара. Розораність

сільськогосподарських угідь досягла 72 відсотків, а в ряді

регіонів перевищує 88 відсотків. До обробітку залучені

малопродуктивні угіддя, включаючи прируслові луки і пасовища та

схилові землі. Якщо Україна в Європі займає 5,7 відсотка

території, то її сільськогосподарські угіддя - 18,9 відсотка, а

рілля - 26,9 відсотка. Ефективність використання земель в Україні

значно нижча, ніж у середньому по Європі.

Основними причинами низької віддачі земельного потенціалу в

Україні є безгосподарне ставлення до землі, тривала відсутність

реального власника, помилкова стратегія максимального залучення

земель до обробітку, недосконалі техніка і технологія обробітку

землі та виробництва сільськогосподарської продукції, невиважена

цінова політика, недотримання науково обгрунтованих систем ведення

землеробства і, зокрема, повсюдне недотримання сівозмін, внесення

недостатньої кількості органічних добрив, низький

науково-технічний рівень проектування, будівництва та експлуатації

меліоративних систем, недосконала система використання і внесення

мінеральних добрив та невиконання природоохоронних,

комплексно-меліоративних, протиерозійних та інших заходів.

Якісний стан земельного фонду постійно погіршується. В

окремих районах, де проведено осушення земель, відбувається

неконтрольоване зниження рівня грунтових вод, зменшення потужності

органічної маси, а в районах зрошення - підтоплення і засолення

грунтів, деградація чорноземів, що призвело до негативних

екологічних наслідків у районах Полісся та на півдні України. Нині

14,8 відсотка загальної площі поливних земель піддаються

еродуванню, 1,5 відсотка - перезволоженню, понад 4 відсотки є

солонцюваті та засолені. Збільшення мінералізації грунтових вод

загрожує вторинним засоленням земель. Майже на всіх землях

спостерігається неухильне зниження вмісту гумусу в грунтах. Тільки

за 20 років (з 1961 року по 1981 рік) середній вміст гумусу в

грунтах України знизився з 3,5 до 3,2 відсотка.

Розвиток різних форм власності та господарювання на землі без

суворого і надійного державного екологічного та митного контролю

за ввезенням небезпечних відходів, брак відповідної законодавчої

бази призводять до споживацького ставлення до землі. Використання

у великій кількості мінеральних добрив, пестицидів та інших

хімічних препаратів разом з промисловим і радіаційним забрудненням

може ще більше ускладнити екологічну ситуацію в Україні, знизити

відтворювальну здатність біосфери та екологічну стійкість

агроландшафтів.

4. ТРАНСПОРТ

Значним забруднювачем довкілля є транспортна галузь, зокрема

рухомі її засоби (автомобілі, тепловози, морські та річкові

судна), що використовують як пальне різні види нафтопродуктів, а

також стаціонарні об'єкти матеріально-технічного забезпечення

(склади пально-мастильних матеріалів, заправні станції, станції

технічного обслуговування, майстерні тощо).

Значної шкоди довкіллю завдають відпрацьовані гази

автомобілів, пально-мастильні матеріали, зливні води після миття

автомобілів та їх агрегатів, пари різних шкідливих речовин,

кислот, матеріалів, які використовуються в технологічних процесах

ремонту автомобілів.

Через великі обсяги використання пального автотранспорт

забруднює навколишнє природне середовище токсичними компонентами:

на рівні 25 відсотків - солями свинцю, на рівні 50 відсотків -

оксидом вуглецю. У 24 великих містах України, зокрема в Києві,

Харкові, Севастополі, Одесі, шкідливі викиди в повітря внаслідок

роботи автотранспорту перевищують 50 відсотків загальної їх

кількості.

Залізничний транспорт України використовує приблизно

170 млн. куб. метрів води на рік. Близько 50 відсотків води

використовується на господарсько-питні потреби, безповоротні

втрати води становлять понад 40 відсотків. Щороку в каналізаційні

мережі, природні водойми залізниця скидає понад 20 тис. тонн

забруднюючих речовин, з яких майже 50 відсотків - без очищення.

Основні забруднюючі речовини - це відпрацьовані гази тепловозів,

нафтопродукти, фенол, аерозолі, сміття.

Більш як половина всього обсягу викидів забруднюючих речовин

у повітря річковим транспортом припадає на відпрацьовані вихлопні

гази двигунів судноплавних засобів та автотранспорту - близько 500

тонн на рік на кожний великий річковий порт або транспортний

вузол.

Морський транспорт забруднює море відходами харчування,

сміттям, нафтою та нафтопродуктами, що значно погіршує екологічний

стан моря, особливо в припортових зонах.

5. ЖИТЛОВО-КОМУНАЛЬНЕ ГОСПОДАРСТВО

В Україні інтенсивно відбуваються процеси урбанізації. Їх

негативними наслідками є:

1) концентрація і навантаження промислових об'єктів на

обмеженій території, що призводить до високого рівня забруднення

довкілля;

2) несприятлива територіально-планувальна структура міст,

зумовлена підпорядкованістю інтересам нарощування промислового

потенціалу, внаслідок чого промислові підприємства часто оточені

житловими масивами, а весь транзитний транспорт проходить через

міста, що значно збільшує їх загазованість;

3) другорядність проблем містобудування порівняно з

пріоритетами промислового розвитку, що призвело до занедбаності

таких важливих сфер життєдіяльності міст, як водопровід і

каналізаційна мережа, технічний стан яких безпосередньо впливає на

екологічний стан міст і якість питної води;

4) руйнування природного середовища великих міст. Висока

забрудненість довкілля промисловими викидами і відходами, в тому

числі й побутовими, незадовільний стан життєзабезпечувальних

систем, швидке зростання населення міст на основі екстенсивного

промислового розвитку і потреба розширення їх територій призвели

до скорочення зелених зон, забруднення і непридатності водойм

тощо.

На сьогодні всі міста, 821 селище, а також 5760 сільських

населених пунктів (всього понад 70 відсотків населення України)

забезпечено централізованим водопостачанням.

Виробнича потужність усіх централізованих водопроводів

становить 29,5 млн. куб. метрів води на добу, в тому числі

підприємств комунальної власності - 17,2 млн. куб. метрів на добу,

з них у міських населених пунктах - 17,1, в сільських - 0,1 млн.

куб. метрів води на добу. Для водопостачання населення із

загального обсягу необхідної кількості води використовується

близько 40 відсотків підземних вод.

Система водопровідно-каналізаційного господарства нині

перебуває в кризовому екологічному стані з таких причин:

водопровідні мережі не мають внутрішнього антикорозійного

покриття;

понад 17 відсотків води для споживання за окремими

фізико-хімічними показниками не відповідають вимогам діючого

стандарту;

суттєве скорочення інвестицій у комунальне господарство

зумовило значне зростання аварійності водопровідних об'єктів

(тільки у міських мережах в аварійному стані перебуває 16,6 тис.

кілометрів водопроводів і 6,4 тис. кілометрів каналізаційних

мереж);

витоки та невраховані витрати води становлять понад 15

відсотків, відсутня належна система обліку води в житловому фонді

(середньодобове споживання води на 1 жителя міста в Україні

становить 325 літрів, тоді як у великих містах Європи цей

показник дорівнює 100 - 200 літрам);

не мають централізованих систем каналізації 27 міст і 392

селища міського типу, а в 187 міських населених пунктах очисні

каналізаційні споруди працюють неефективно (у водойми щодоби

скидається понад 10,6 тис. куб. метрів неочищених і недостатньо

очищених стічних вод);

неефективність комплексних програм екологізації технологій у

промисловості, енергетиці, будівництві, сільському господарстві та

на транспорті, неефективність комунальних очисних споруд, які

витримують основне навантаження з очищення промислових і міських

стоків, призвело до накопичення великої кількості осадів і мулу

(щороку близько 40 млн. тонн), що становить реальну загрозу

вторинного забруднення довкілля;

промислові підприємства за браком ефективних технологій

очищення виробничих стічних вод та утилізації їх осадів скидають у

водойми через систему централізованої каналізації

висококонцентровані стічні води, шкідливі речовини яких руйнують

каналізаційні мережі, порушують технологічні регламенти очищення

міських стічних вод і не видаляються в процесі біологічного

очищення, що робить неможливим використання очищених міських

стічних вод та їх осадів у сільському господарстві.

Основними джерелами забруднення повітря в

житлово-комунальному господарстві України є підприємства з

виробництва дорожніх будівельних матеріалів, котельні теплового

господарства, промислові підприємства комунального машинобудування

та автомобільний транспорт. Вони викидають в атмосферу значну

кількість золи, оксидів вуглецю, сірки, азоту, а також скидають у

каналізацію хімічні сполуки, що утворилися внаслідок реагентної

обробки води, яка використовується в системах теплопостачання.

У містах і селищах міського типу щороку нагромаджується

близько 40 млн. куб. метрів сміття, яке знешкоджується на 771

міському звалищі, з яких майже 80 відсотків експлуатується без

дотримання запобіжних заходів щодо забруднення підземних вод і

повітряного басейну, та 4 сміттєспалювальних заводах, технологічне

обладнання яких не відповідає сучасним екологічним вимогам.

Традиційна технологія знешкодження міського сміття на

звалищах безперспективна і не може бути прийнятною для населення

сільської місцевості.

6. ПРОМИСЛОВІ ВІДХОДИ

Багаторічна енергетично-сировинна спеціалізація, а також

низький технологічний рівень промисловості України поставили її в

число країн з найбільш високими абсолютними обсягами утворення та

накопичення відходів. Обсяг утворення відходів у 1996 році

становив 700 - 720 млн. тонн.

Скорочення обсягів виробництва, яке спостерігалося у

більшості галузей економіки протягом 1991 - 1996 років, суттєво не

позначилося на загальній ситуації щодо утворення відходів.

За станом на 1996 рік загальна маса накопичених на території

України відходів у поверхневих сховищах перевищила 25 млрд. тонн,

що в розрахунку на 1 кв.км площі становить близько 40 тис. тонн.

Відходи нагромаджуються у вигляді шламосховищ, териконів,

відвалів, різних звалищ. Площа земель, зайнята ними, становить

близько 160 тис. гектарів.

Внаслідок гіпертрофованого розвитку гірничодобувної

промисловості в Україні домінують відходи, що утворюються під час

розробки родовищ (до 75 відсотків загального обсягу) та збагачення

корисних копалин (відповідно 13 і 14 відсотків). Значну частину

цих обсягів становлять відходи хіміко-металургійної переробки

сировини.

З урахуванням сучасного технологічного рівня переробки

відходів в Україні серед загальної кількості відходів, що

утворюються щороку, реальну цінність становлять 410 - 430 млн.

тонн. Утилізується лише третина загальної кількості відходів. Це

свідчить про значні ресурсні резерви. Проте протягом 1992 - 1996

років спостерігалася стійка тенденція до зниження обсягів

використання відходів (щорічно в середньому на 20 відсотків менше

порівняно з попереднім роком), яке відбувалося більш високими

темпами, ніж скорочення загальних обсягів промислового

виробництва.

Існуючий рівень утилізації відходів вторинних ресурсів не

впливає на поліпшення стану довкілля. Це пов'язано з тим, що до

переробки залучаються в основному великотоннажні гірничопромислові

та деякі інші відходи - малотоксичні чи нейтральні (інертні). Тому

екологічний ефект переробки відходів є незначним. До категорії

високотоксичних належать лише 1 - 2 відсотки всіх промислових

відходів, але їх вплив на довкілля дедалі зростає. Однак до цього

часу не збудовано жодного спеціалізованого заводу з переробки

токсичних промислових відходів, немає належним чином організованої

системи збирання, зберігання та видалення токсичних відходів,

відсутні техніка та обладнання для переробки відходів будівництва

і комунального господарства.

Недостатні норми адміністративної та кримінальної

відповідальності за порушення правил збирання, зберігання,

транспортування та використання промислових та інших відходів.

Однобокість екологічної політики виявляється також у

недостатньому екологічному контролі за масовим використанням

деяких інших відходів (фосфогіпсу, вапняково-сірчаних шламів

тощо). Це - додаткове джерело забруднення природного середовища.

7. ВІЙСЬКОВА ДІЯЛЬНІСТЬ ТА КОНВЕРСІЯ

ВІЙСЬКОВО-ПРОМИСЛОВОГО КОМПЛЕКСУ

Геополітичне розташування України на Європейському континенті

історично зумовило роль і місце її території, а також

військово-економічного потенціалу в проектах і програмах

реалізації військових доктрин різних громадсько-політичних систем

і військово-політичних блоків. Тому в центрально-східному регіоні

Європи за десятиріччя накопичено дуже велику кількість військ і

сил флоту, різноманітної військової техніки та озброєнь, у тому

числі ракетно-ядерних. Склалася також розвинута мережа потужних

підприємств, установ і організацій оборонного призначення.

Щоденна військова діяльність, як правило, вкрай негативно

впливає на довкілля. Внаслідок багаторічних порушень

природоохоронного законодавства, зокрема щодо утримання та

експлуатації авіаційних і військово-морських баз, полігонів і

танкодромів, учбових центрів, баз і складів пально-мастильних

матеріалів, військово-ремонтних і будівельних підприємств, парків

бойової і автотракторної техніки, військлісгоспів і підсобних

господарств, об'єктів тепло-, водо-, енергопостачання, зливних і

очисних споруд, місць збору та утилізації відходів, а також

внаслідок недотримання вимог екологічної безпеки під час

проведення заходів бойової та оперативної підготовки військ і сил

флоту уже забруднено та продовжується забруднення основних

складових довкілля: грунтів, поверхневих та підземних вод,

повітря.

Екологічний стан може ще більше погіршитися у ході проведення

наступної широкомасштабної військової реформи, конверсії оборонної

промисловості, ліквідації ракетно-ядерної зброї та хімічної зброї,

що залишилася з другої світової війни, продовження утилізації

(знешкодження) застарілих видів військової продукції та

боєприпасів, відходів військового виробництва, якщо військові й

надалі не будуть дотримуватися екологічних вимог.

8. ВОДНІ РЕСУРСИ ТА ЕКОСИСТЕМИ

Основні джерела прісної води на території України - стоки

річок Дніпра, Дністра, Південного Бугу, Сіверського Дінця, Дунаю з

притоками, а також малих річок північного узбережжя Чорного та

Азовського морів. Порушення норм якості води досягло рівнів, які

ведуть до деградації водних екосистем, зниження продуктивності

водойм. Значна частина населення України використовує для своїх

життєвих потреб недоброякісну воду, що загрожує здоров'ю нації.

Сумарна величина стоків річок України без Дунаю в середній за

водністю рік становить 87,1 млрд. куб. метрів, знижуючись у

маловодний рік до 55,9 млрд. куб. метрів. Безпосередньо на

території держави формується відповідно 52,4 і 29,7 млрд. куб.

метрів води, решта надходить з суміжних територій. Водні ресурси

Дунаю становлять у середньому 123 млрд. куб. метрів води на рік.

Прогнозні ресурси підземних вод питної якості розподілені на

території України вкрай нерівномірно і становлять 22,5 млрд. куб.

метрів на рік (61,7 млн. куб. метрів на добу), з яких 8,9 млрд.

куб. метрів (24,4 млн. куб. метрів на добу) гідравлічно не

зв'язані з поверхневим стоком і становлять додаткову складову до

поверхневого стоку. Водозабір підземних вод у складі прогнозних

ресурсів становить 21 відсоток, що свідчить про можливість ширшого

використання їх у багатьох областях.

З метою забезпечення населення та народного господарства

необхідною кількістю води в Україні збудовано 1087 водосховищ

загальним об'ємом понад 55 млрд. куб. метрів, 7 великих каналів

довжиною близько 2000 кілометрів з подачею на них понад 1000 куб.

метрів води за секунду, 10 великих водоводів великого діаметру, по

яких вода надходить у маловодні регіони України.

Витрати свіжої води в Україні на одиницю виробленої продукції

значно перевищують такі показники у розвинутих країнах Європи:

Франції - в 2,5 раза, ФРН - в 4,3, Великобританії та Швеції - в

4,2 раза.

Забезпечення водою населення України в повному обсязі

ускладнюється через незадовільну якість води водних об'єктів.

Якість води більшості з них за станом хімічного і бактеріального

забруднення класифікується як забруднена і брудна (IV - V клас

якості). Найгостріший екологічний стан спостерігається в басейнах

річок Дніпра, Сіверського Дінця, річках Приазов'я, окремих

притоках Дністра, Західного Бугу, де якість води класифікується як

дуже брудна (VI клас). Для екосистем більшості водних об'єктів

України властиві елементи екологічного та метаболічного регресу.

До основних забруднюючих речовин належать нафтопродукти,

феноли, азот амонійний та нітритний, важкі метали тощо.

Для переважної більшості підприємств промисловості та

комунального господарства скид забруднюючих речовин істотно

перевищує встановлений рівень гранично допустимого скиду (далі -

ГДС). Це призводить до забруднення водних об'єктів, порушення норм

якості води.

Основними причинами забруднення поверхневих вод України є:

скид неочищених та не досить очищених комунально-побутових і

промислових стічних вод безпосередньо у водні об'єкти та через

систему міської каналізації;

надходження до водних об'єктів забруднюючих речовин у процесі

поверхневого стоку води з забудованих територій та сільгоспугідь;

ерозія грунтів на водозабірній площі.

назад |  1  | вперед


Назад

 Поиск рефератов
 
 Реклама
 Реклама
 Афоризм
Если у тебя прекрасная жена, офигительная любовница, крутая тачка, нет проблем с властями и налоговыми службами, а когда ты выходишь на улицу всегда светит солнце и прохожие тебе улыбаются - скажи НЕТ наркотикам.
 Гороскоп
Гороскопы
 Знакомства
я  
ищу  
   лет
 Реклама
 Счётчики
bigmir)net TOP 100