Реферати українською

Природа Конституції та її дотримання - Державне регулювання -

Природа Конституції та її дотримання - Державне регулювання - Скачать бесплатно

відповідних бюджетів та програм;

взаємодію з органами місцевого самоврядування;

реалізацію інших наданих державою, а також делегованих відповідними радами повноважень.[49]

Діяльність місцевих органів виконавчої влади регламентується Конституцією України та Законом “Про місцеві державні адміністрації”. Згідно цього закону склад місцевих державних адміністрацій формують голови місцевих держадміністрацій. Голови місцевих держадміністрацій призначаються на посаду і звільняються з посади Президентом України за поданням Кабінету Міністрів України. При здійсненні своїх повноважень вони відповідальні перед Президентом України і Кабміном та підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня.

Судова влада – одна з трьох гілок державної влади, необхідна умова реалізації принципу поділу влади, покликана запобігати можливості змови чи протистояння двох інших гілок влади (законодавчої і виконавчої), створювати перепони на шляху виникнення диктатури.

Основними функціями Судової влади є конституційне, адміністративне, цивільне, кримінальне та інше судочинство у формі розгляду і вирішення судами відповідних справ з одного боку, суд регулює конфліктні ситуації в суспільстві і підтримує правопорядок, додержання норм конституції всіма громадянами й суспільними інститутами, з іншого – маючи виключне право тлумачення конституційних норм, суд констатує політичні організації й форми політичної діяльності. Для того, щоб виконати цю складну функцію, суд посідає автономне становище щодо органів державної влади й управління. Забезпечується це високими кваліфікаційними вимогами, порядком призначення суддів.

Особливу важливу роль у рамках судової галузі має інститут конституційного нагляду, що стежить за відповідністю законів і актів управління конституції. У цілому політична функція суду нині все більше виходить на перший план порівняно із судово-правовою, що дає можливість судовій владі виступати повноцінним партнером законодавчої й виконавчої влади.

Судову владу в Україні представляють Конституційний Суд України, загальні та арбітражні суди. За Конституцією України найвищим судовим органом системи судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України.[50]

Конституцією визначений порядок призначення (обрання) суддів та організація судових органів, закріплені незалежність і недоторканість суддів, передбачені основні принципи судочинства; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; забезпечення доказовості вини; змагальність сторін; підтримка державного звинувачення в суді прокурором; забезпечення звинуваченому права на захист; гласність судового процесу; забезпечення апеляційного та касаційного оскарження судового рішення; обов’язковість судових рішень.[51]

Здійснюючи правосуддя, суди захищають права і законні інтереси громадян, юридичних осіб і держави. Суди є незалежними у своїй діяльності, вони підпорядковуються тільки закону. Будь-яке втручання у здійснення правосуддя забороняється. Судові рішення не підлягають перегляду інакше, як судом і у встановленому законом порядку.

У здійсненні правосуддя в цілому або його окремих функцій беруть участь у встановлених Конституцією й законами межах і формах народ України та окремі органи або інші інститути держави. Зокрема, народ України безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних. У здійсненні окремих функцій правосуддя беруть участь прокуратура та інші державні органи.

Історія світової цивілізації свідчить, що тільки там, де суд сформувався в систему, здобув необхідні елементи незалежної владної структури і почав виконувати лише йому притаманні функції, держава досягла стабільності, передбачуваності у соціально-економічній і політичній сферах.

Конституція України піднесла роль суду на рівень, який він має займати у правовій державі.[52]

Справжній, незалежний суд потрібен в першу чергу не суддям, а нашій правовій, демократичній, соціальній державі, її громадянам для забезпечення захисту їх прав і законних інтересів, честі, гідності, життя, здоров’я і безпеки.[53]

Органами державної влади в Україні є ще й органи місцевого самоврядування. Сутність місцевого самоврядування, на наш погляд, може бути розкрита на підставі творчого врахування світового досвіду, історичних традицій українського народу, реалій сьогодення України. Розуміння теорії і практики місцевого самоврядування, формування його оптимальних для сучасних умов моделей є важливим завданням державознавчої науки нашої суверенної держави.[54]

Принцип місцевого самоврядування, закладені в Конституції України, багато в чому відповідають принципам Європейської Хартії місцевого самоврядування і спрямовані на захист і зміцнення незалежної місцевої влади, принципів демократії та децентралізації влади.[55]

Питанням місцевого самоврядування присвячений розділ ХІ Конституції України. Ст.140 Конституції визначає місцеве самоврядування як право територіальної громади самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.[56] Слід зазначити, що Конституція України значно підвищує роль і значення місцевого самоврядування у вирішенні багатьох місцевих проблем. В ст.7 Конституції України сказано, що в Україні проголошується і гарантується місцеве самоврядування.

Ст.19 Конституції встановлює принцип, згідно з яким органи державної влади і органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі і в межах повноважень і способами, передбаченими Конституцією та законами України.

Законодавчою основою місцевого самоврядування крім Конституції є Закон України “Про місцеве самоврядування в Україні” від 21 травня 1997 року, та інші законодавчі акти. В цьому законі є стаття на право громадян на право у місцевому самоврядуванні. Відповідно до неї громадяни України реалізують це право за належністю до відповідних територіальних громад і будь-які його обмеження залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, терміну проживання на відповідній території, за мовними чи іншими ознаками забороняється. Ця стаття українського законодавства повністю відповідає Всесвітній декларації про місцеве самоврядування. [57]

На жаль сьогодні в Україні існує невирішеність проблеми розподілу функцій на рівні самоуправлінської діяльності. Це призводить до того, що у системі самоврядування з самого початку запроваджується не правове регулювання на засадах “правил гри”, а ієрархічне підпорядкування старого радянського типу. Розбудова демократичних принципів державотворення не можлива без виділення і окреслення чітких правових, фінансових, автономних джерел існування органів самоврядування.[58]

Отже, у переважній більшості країн, включаючи Україну, керівним принципом розбудови державності за умов сьогодення є ідея народовладдя. В сучасній демократії функції безпосереднього керівництва державою й контролю за цією діяльністю фактично залишаються в руках владної еліти. Контроль за діяльністю виконавчої влади частково здійснює влада законодавча, обидві вони перебувають під контролем судової влади, але весь цей кругообіг управлінських функцій і контролю за ними замикається в Україні в межах владних повноважень еліти. “Простому народу” при цьому відводиться роль пасивної маси. Тому в Україні повинні бути відпрацьовані й санкціоновані Законом чіткі механізми, котрі належним чином гарантуватимуть постійну і повну звітність державних установ та окремих її представників перед органами всенародного контролю. Ця діяльність, якщо вона буде здійснюватись гласно, з повним доступом обох сторін до ЗМІ, зробить державну владу більш “прозорою”, відкритою і в той же час більш залежною від народу.

[1] Див.: Конституція України. – розділ І.

[2] Див.: Політологічний енциклопедичний словник. – С.209.

[3] Див.: Конституція України. – Ст.69.

[4] Там само. – Ст.71.

[5] Див.: Медведчук В. Державна влада в Україні: сучасний стан та перспективи розвитку. // Право України. – 1998. - №4. – С.6.

[6] Див.: Політичний енциклопедичний словник. – С.343.

[7] Див.: Декларація про державний суверенітет України. – К.: Наукова думка, 1990. – Преамбула.

[8] Див.: Основи держави і права /За ред.А.Колодія і А.Олійника/ - К.: Либідь, 1997. – С.57.

[9] Конституція України. – Ст.5.

[10] Там само.

[11] Конституція України. – С.5.

[12] Конституція України. – розділ І.

[13] Див.: Волков В. Людина і світ. – К.: Феміна, 1995. – С.136.

[14] Політологічна школа. Словник. – С.148.

[15] Серьогін В.О. Конституційний принцип гласності у діяльності органів державної влади в Україні // Політика. Політична наука. Реферативний журнал. – К., 1999. - №8. – С.8.

[16] Див.: Марчук П.П. Політологія. – Тернопіль, 1998. – С.110.

[17] Конституція України. – розділ І.

[18] Терен В. Україна нинішня і Україна прийдешня. – Дніпро, 1999. - №7,8. – С. 2-8.

[19] Див.: Конституція України. – розділ І.

[20] Там само.

[21] Канівський О. Принцип розподілу влади в механізмі сучасної демократичної держави. – С. – ДТУ, 1999. – С.13.

[22] Див.: Конституція України. – С.6.

[23] Див.: Коневчський О. Принцип розподілу влади в механізмі сучасної демократичної держави. – С.14.

[24] Див.: Медведчук В. Державна влада в Україні: сучасний стан та перспективи розвитку // Право України. – 1998. - №4. – С.5-9.

[25] Див.: Конституція України. – С.8.

[26] Див.: Основи конституційного права України /За ред. В.В.Копейчикова. – К.: Юрінком, 1997. – С.33.

[27] Конституція України. – С.71.

[28] Див.: Про державну правову природу влади Президента України в системі розподілу влад. М.Процюк, Цвік М. // Вісник Академії правових наук України. – 1999. - №1. – С.51-61.

[29] Див.: Валіз Ч., Піченко В. Система розмежування владних повноважень в Україні // Вісник Прогр. сприяння Парламентові України. – 1998. - №3. – С.2-8.

[30] Див.: Конституційне право України / За ред. Погорілка В.Ф. – К.: Наукова думка, 2000. – С.373.

[31] Конституція України. – С.102.

[32] Там само.

[33] Конституція України. – С.113.

[34] Там само. – С.124.

[35] Див.: Марчук П.П. Політологія. – Т., 1998. – С.224.

[36] Культура державного управління в Україні. Гаєвський Б., Рехкало В. – К.: в-во УАФУ, 1998.

[37] Погорілко. Конституційне право України. – К.: Наукова думка, 2000.

[38] Політологічний енциклопедичний словник /За ред. Ю.Шемшученка, В.Бабніна. – К.: Генеза, 1997.

[39] Політичний енциклопедичний словник. – С.35.

[40] Див.: Чиркин В. Элементы сравнительного государствоведения. – М., 1994. – С.36.

[41] Див.: Конституція України. – С.75.

[42] Див.: Нова конституція України / За ред. Погорілка. – К.: Наукова думка, 1998. – С.19.

[43] Див.: Конституційне право України / За ред.Погорілка В.Ф. – К., 2000. – С.384.

[44] Див.: Веніславський Ф. Взаємодія гілок державної влади як принцип основ конституційного ладу України // Право України. – 1998. - №1. – С.36.

[45] Див.: Конституція України. – С.107.

[46] Див.: Марчук П. Політологія. – С.211.

[47] Див.: Медведчук В. Державна влада в Україні: сучасний стан та перспективи розвитку. – С.8.

[48] Див.: Основи Конституційного права України. – С.108.

[49] Див.: Конституція України. – С.119.

[50] Див.: Конституція України. – С.125.

[51] Див.: Конституція України. – С.129.

[52] Див.: Стефанюк В. Судова реформа в Україні // Право України. – 1998. - №1. – С.20.

[53] Див.: Огородник А. Ще раз про судову незалежність. Там само. – С.30.

[54] Див.: Куйбіда В., Чушенко В. Поняття місцевого самоврядування в Україні // Право України. – 1998. - №5. – С.17.

[55] Див.: Головченко В., Корпань О. Конституційні принципи місцевого самоврядування. – Там само. - №3. – С.14.

[56] Див.: Там само. – С.17.

[57] Див.: Ольховський Б., Єрмолаєв В. Місцеве самоврядування в Україні. Навчальний посібник. – Харків: Рубікон, 1998. – С.24.

[58] Див.: Лісничий В., Устинов О. Проблеми та протиріччя впровадження самоврядування в Україні. // Актуальні проблеми державного управління. – 1999. - №1. – С.58.