Реферати українською

Синтаксис тексту - Журналістика -

Синтаксис тексту - Журналістика - Скачать бесплатно

співвіднесеність у доборі присудків ( I - біжить, оперізує, перемежовуються; ІІ - шоколадного кольору, виблискує, тонко обрамлені білим, темний). Та все ж безсумнівним є те, що ці присудки належать до одного граматичного часу, який передає план існування об’єктів дійсності.

Проаналізуємо супозицію часового типу. Це відношення речень (двох і більше), зміст яких відображає часову суміжність явищ, об’єднаних у цілісному, більшому явищі. До числа таких складених за характером явищ, належить подія, що охоплює ряд дій, період, який-небудь інший, цілісний за часом подієвий відтинок дійсності. Ось приклад: Пасажирський поїзд Київ-Дніпропетровськ уповільнював хід, коли Роман Сушко, відігнавшії солодко-тривожний сон, скочив з верхньої полиці й заходився похапцем одягатися. Ніяк не міг заправити сорочку, зашнурувати черевики. Краватку засунув у кишеню, надів, не застібаючи, піджак. Поїзд уже спинився, коли він схопив з вішалки плащ і капелюх, а з лави портфель. Чіпляючись плечима за двері, вискочив із купе в коридор і вже тут почав застібати на піджаку Ґудзики... В отворі дверей побачив густу сітку дощу, почув хлюпотіння води. "От тобі й жнива, - подумав, приголомшений цим сумним видовиськом. - Спеціально для тебе, для твоєї роботи, товаришу спеціальний кореспондент".

У цьому фрагменті сім речень. Усі вони перебувають у тісному поєднанні одне з одним (у лінійній послідовності), бо характеризуються масовою суміжністю дій, про які в них мовиться і які в сукупності складають повідомлення про єдину подію (прибуття поїзда та дії в цьому зв’язку героя роману), котра є цілісним предметом мовлення (кожне речення зокрема не виконує самостійної комунікативної функції з точки зору розкриття суті того, що відбувається). Речення немовби нанизуються одне на одне з допомогою тематичного зв’язку, відбувається їх об’єднання на основі часової супозиції двох речень і водночас кожного наступного з попереднім, бо кількість дій, що складають подію, в ході її розвитку збільшується. Часова співвіднесеність, послідовність дій передається і з допомогою елементів паралельного зв’язку - в їхній ролі виступають предикати однієї й тієї ж граматичної категорії (скочив, заходився, засунув, надів, схопився і т.д.)

Але в реченнях, які перебувають у часовій співпозиції, може йти мова й про дії, що відбуваються одночасно, про явища, котрі збігаються в часі. Порівняйте: Лаврін махнув батогом на воли і, замість того, щоб їхати додому через греблю, повернув на пригорок за дівчиною. По обидва боки стояло високе жито, неначе дві зелені стіни. Дівчина йшла попід самою зеленою стіною, висмикувала з жита сині волошки й затикала за вуха. Лаврін догнав її й порівнявся з нею. Вона глянула на нього своїми темними очима, і йому здалося, що на житі блиснули дві зірки.

Оповідь відображує дії двох персонажів, чинені водночас. Природно, можливі різні варіанти побудови оповідного тексту. Різним може бути співвідношення одночасності та часової послідовності дій, кількість мовленнєвих партій, взаємодія авторської й чужої мови, вкраплення описових структур і т.п.

Оповідь і опис з погляду фуикціонально-смислового виділення можуть бути образними й пеобразними. Ця їхня характеристика залежить від застосування засобів образної конкретизації, поняття про які розглядаються в концепції художнього мовлення. Це досить принципова різниця, дуже важлива для публіцистичного стилю, оскільки в ньому широкo застосовується необразна оповідь. У жанрах "репортаж", "нарис", "етюд", навпаки, вдаються до образної оповіді. Разом із цим необ’ємні описові вкраплення, які часто трапляються в публіцистичних текстах, водночас бувають образними або мають елементі і образності. Розгляньмо приклад образних і необразних побудов.

1. Образна оповідь: Поки невидимий мені молодняк вовтузився в траві, вовчиця лягла подрімати, та незабаром, без причини начебто, стрепенулася й кинулась у гущавину. Вовченята при цьому горохом скотились її яму. Хвилин через п’ять я почув голоси жінок, що поверталися лісом із покосу. Це їх задовго до мене почула вовчиця й кинулася заздалегідь викрити небезпеку. Переконавшись, що небезпеки немає, мати нечутно, мов тінь, з’явилася біля лігвища.

2.Необразна оповідь: Сицилія була ареною Пунічних воєн, Сципіон Африканський і Ганнібал вели бої на її землі; зрештою Сицилія стала частиною римських провінцій, а потім зазнала нашестя вандалів, після яких прийшли остготи, а їх, у свою чергу витіснили візантійці, а потім із півночі Африки на острів висадились араби й заснували там емірат. На зміну їм прийшли нормани; норманів потіснили германські імператори, у яких Сицилію відвоювали французькі феодали; після них прийшли іспанське королівство Арагон, Савойська династія, австрійські Габсбурги, французькі Бурбони. Нарешті Сицилія була звільнена карбонаріями Гарібальді, ставши з того часу частиною Італії.

У розповідях за допомогою засобів образної конкретизації (горохом скотились у яму; начебто стрепенулась; нечутна, мов тінь, з’явилася біля лігвища) створюється враження зримості того, що відбувається. Необразні висловлення передають оповідну або описову семантику без надання дії, про яку розповідається, "картинності" (в цьому випадку ніби лише фіксуються етапи подій, певного часового періоду).

Порівняймо з цього погляду побудови описового типу.

1. Образна: Дивовижні, не вигадати, з острівця серед рівнини відкриваються далі. Степ у спалахах достиглої пшениці. Хребтина гір крізь біло-голубу поволоку. Вигин ріки, порослий густою бородою шелюги.

2. Необразна: У вестибюлі станції метро "Бастилія" демон струються в засклених нішах величезні брили від фундаменту похмурої фортеці, у стінах якої побувало багато борців за свободу, видатних діячів, у їхньому числі й Вольтер. А поряд у вітринах, щоб відвідувачі своєрідного підземного "музею" могли уявити собі "перший день свободи", котрий було оголошено національним святом майже через сто років після штурму Бастилії санкюлотами, виставлено старовинні гравюри, плани та історичні документи тієї епохи. Реалізація можливостей мовлення "малювати” словами спостерігається в образних описах (Хребтина гір; Вигин ріки, порослий густою бородою шелюги та ін.). Лише відображення сукупного існування предметів, шо перебувають у буттєво-просторовій суміжності, спостерігається в необразних описах.

2.4. Перейдемо до розгляду відношень уведення. Вони виникать між реченнями в тому випадку, коли одне з них - базове - стоїть після речення, зміст якого вводиться у зміст цього базового речення, й разом вони утворюють цілісну складену єдність. Наприклад: Суворий клімат Монголії, часті засухи – серйозна перешкода розвиткові сільського господарства. Тому в республіці приділяють особливу увагу зрошенню полів, обводненню пасовищ. Центром повідомлення є інформація про те, що в Монголії приділяють особливу увагу зрошенню полів, обводненню пасовищ. Ця інформація міститься в другому реченні, яке починається сполучником словом тому, що вказує на зумовлений характер повідомлення про факт. Проте зміст, що власне зумовлює подію, виражений у першому реченні, й на нього вказує слово тому. Тобто змістом другого речення "поглинається", вбирається зміст першого речення, котре має підготовчий характер і своє призначення реалізує в обов’язковому з’єднанні з другим реченням. Так і друге речення не було б достатньою мірою інформативним без введення в його семантико-синтаксичну структуру аналогічного складу першого речення.

Розглядувані відношення знайшли висвітлення в лінгвістичній літературі під назвою сегментації, її роль убачають переважно в експресивному виокремленні частини речення, та не менш важливим є звертання до сегментації задля спрощення, варіативності синтаксичних побудов (усунення громіздкості), досягнення більшої гнучкості, рухливості їх. Особливо помітна ця її роль у мові засобів масової інформації. Розчленування висловлення - це заразом і його спрощення, "полегшення" його структури. Розчленоване, розбите па частини висловлення, подаване мовби окремими "порціями", краще обслуговує потреби масової комунікації, ніж громіздкі побудови.

Якщо сегмент має форму звичайного речення (а не слова, словосполучення), й ці речення характеризуються підготовчим, зумовлюючим змістом, то у взаємодії з базовими реченнями вони вводяться в них за допомогою самостійно оформленого повідомлення, й створювана єдність має своїми основними обрисами структуру базового речення з уведеним у нього сегментованим реченням. Ці випадки саме і являють собою поєднання речень, що перебувають у відношеннях введення. Поєднання виникає в результаті своєрідного розчленування єдиного висловлювання на окремі порції. Виразно свідчать про подібні відношення ланцюговий та інтегративно-характеризугочий зв’язки.

Засобами ланцюгового зв’язку виступають указівно-замінювальні слова це, цей, так, такий, він, вона та ін. Розгляньмо приклади: Великі художники йдуть до людства як повпреди своїх народів, як виразники їхніх дум та устремлінь. Саме з такою місією входить у сферу світової культури Олександр Довженко, саме так сприймається на всіх континентах його високолюдяна гуманістична творчість; 3 юних літ людина має зазнати почуття ліктя, пізнати ціну спільної праці, пізнати силу дружби й товариськості, навчитися зберігати вірність, поділяти радість і горе, має відчути себе причетною до справ свого класу, школи, країни. І в цьому величезна роль належить нашим учителям і наставникам, і, звичайно, батькам. Указівно-замінювальні слова з такою (місією), і в цьому встановлюють зв’язок із введеними реченнями, визначають характер їх уведення.

Засобами інтегративно-характеристичного зв’язку в таких поєднаннях речень виступають слова тому, ось чому, для цього, з цією метою, звідси, тим-то, через те, таким чином, отже, значить, але, однак (незважаючи на те) та ін. В названих сполучних засобах помітний вихідний зв’язок з указівновно-замінювальними елементами. Тому вони в ряді випадків являють собою своєрідний сплав засобів ланцюгового й інтегративно-характеристичного зв’язку (тому, з цією метою, тим-то, через те, звідси). Деякі засоби зв’язку не містять указівних займенників (у разі вживання але, одначе, отже, значить, і все ж), що пояснюється їх випущенням (наприклад, у широкій зв’язуючій конструкції з посиленням і все ж, незважаючи на це залишився тільки компонент посилення і все ж як прикмета форми цієї конструкції), дією компресії (із цього випливає – отже) і, можливо, іншими причинами (наприклад, закріпленістю слів у ролі вказівників на заключний зміст значить, таким чином, розвитком синонімічних відповідностей, - наприклад, вираз незважаючи на це має синонімічні варіанти проте, разом із тим, між тим і т.д.). Інтегративно-характеристичний зв’язок речень виявляє різні конкретні види відношень уведення: причинної зумовленості, причинно-наслідкового, допустового, цільового настановлення та ін.

ТЕКСТОВІ ПОБУДОВИ НА ОСНОВІ СПОЛУЧЕННЯ РЕЧЕНЬ

Єдності, що утворюються в результаті сполучення речень, у сучасній лінгвістиці, як відомо, дістають різні найменування: складне синтаксичне ціле, надфразова єдність, прозаїчна строфа, висловлювання, абзац, приєднувальні конструкції, комунікат, дискурс, група речень і т.д., - серед яких, як слушно вважає Н.І.Сєрикова, є найменування "терміни й не-терміни"[63]. Більш того, позначення, котрі набули термінологічного характеру, також не мають достатньої визначеності. Найуживанішими серед термінологічних означень одиниць, більших за речення, є найменування "надфразна єдність" та "абзац". Незважаючи на те, що абзац розглядається переважно як композиційно-виділювальна ) одиниця, проте в ньому вбачають і певну синтаксичну єдність[64]. Отже, навіть у разі суттєвого скорочення термінів, застосовуваних для означення одиниці, більшої за речення, ми не можемо з певністю спинитися на одному з них, тим більше, що нерідко цілком доцільно замінюють одне одним найменування "складне синтаксичне ціле" (ССЦ) та "надфразна єдність" (НФЄ), роблячи, звичайно, вибір, але без будь-яких обгрунтувань.

Такий стан справ, на наш погляд, передусім свідчить, що, справді, утвори, розглядувані під різними найменуваннями, мають спільні властивості, серед яких можна назвати їхній складений характер, більший ніж у речення обсяг структури (за винятком випадків винесення в абзац окремих речень і навіть словосполучень, слів), а також цілісну комунікативну спрямованість. Водночас, це свідчить, що по-різному, з різних вихідних позицій означуваним побудовам можуть бути притаманні особливості, відмітні риси, наявність яких пояснюється тим, що ці структури з різних боків представляють певну складну побудову, явище (в даному разі - комунікативне). Тому, аналізуючи текст, його дослідникам необхідно бачити багатоплановість, живу динаміку характеристик, різноманітних відтінків, які теж уводяться в систему розгалуженого семантико-структурного утвору. Єдність взаємопов’язаних елементів складної побудови передбачає відповідне її сутнісному наповненню комплексне вивчення, врахування всієї багатоманітності її сторін і явищ.

Складне синтаксичне ціле мислиться як самостійна семантико-синтаксична одиниця, формована шляхом об’єднання речень на основі взаємодії змісту й форми окремих мовленнєвих повідомлень. Складне синтаксичне ціле невіддільне в контексті з погляду смислової цілісності побудови. Окремі речення, що входять до нього, не мають контекстної смислової самостійності. Надфразна єдність, з нашої точки зору, є утвором, співвіднесеним із фразовою й таким, що відображує поряд із нею особливості членування мовленнєвого потоку, його ритміко-інтонаційної, графічної організації (простіше кажучи, йдеться про розбиття мовленнєвого потоку на фрази, а також його цілісних у смисловому відношенні єдностей, - звідси й спостережувана схожість надфразових єдностей зі складними синтаксичними цілими). Абзац, як уже зауважувалося, композиційно-виділювальна одиниця, що слугує для графічного чи інтонаційного виділення семантично й стилістично значущих частин (у цьому плані природним є зв’язок абзаца з семантико-синтаксичною структурою мовленнєвих побудов, і водночас він пов’язаний із фразовими одиницями).

Виходячи з висловлених міркувань, як одиницю, що утворюється в результаті сполучення речень на основі певних функціонально-смислових відношень, ми розглядаємо складне синтаксичне ціле. Семантико-синтаксичні одиниці слугують для мовного вираження, передавання мисленого змісту й завдяки цьому набувають смислової значущості. Так, семантико-синтаксична одиниця "речення" в комунікативному плані осмислюється як елементарне висловлювання про предмет мовлення (в тому випадку, якщо воно не входить до складу більшої одиниці, котра також виступає в ролі елементарного висловлювання про предмет мовлення, але вже, звичайно, розчленованого). Семантико-синтаксична одиниця та комунікативна одиниця - дуже тісно взаємопов’язані поняття, тому що, по-перше, властивість комунікативності природно випливає із семантико-синтаксичної основи; по-друге, відображеність у синтаксичній одиниці мисленого змісту зумовлює її використання як безпосереднього будівельного матеріалу для комунікативних побудов.

Для того, щоб судити про комунікативну функцію і речень, і складних синтаксичних цілих, треба розглянути різновиди цих більших за речення побудов. Здійснений аналіз сполучуваності речень дає змогу визначити типи утворюваних складних синтаксичних цілих, їхні конкретні структури в залежності від характеру функціонально-смислової взаємодії цих речень. Виходячи з того, що між реченнями спостерігаються передусім супровідні та з’єднувальні відношення, ми виділяємо складні синтаксичні цілі: 1) з супровідними відношеннями; 2) зі з’єднувальними відношеннями.

Складні синтаксичні цілі з супровідними відношеннями

Сполучення взаємопов’язаних речень на основі супровідних відношень також характеризується смисловою єдністю, оскільки одне речення виступає як основне, опорне (є носієм провідного смислу), а друге виконує спеціальну комунікативне повідомлювальну стосовно цього опорного речення функцію. Тобто в такому поєднанні одне речення (або ССЦ, що виступає в аналогічній ролі) є смисловим центром, ядром, а інше (чи інші) )слугує для посилення комунікативної ефективності вираженого ним повідомлення. Основні речення "притягують" до себе супровідні, відтінюють їхній периферійний, допоміжний характер, у той же час із допомогою залежних речень закріплюються центральні позиції основних речень, що є носіями провідного смислу (по відношенню до змісту супровідних речень). Якщо основні речення можуть вживатися без супровідних, то другі, відірвані від них, такої властивості не мають, їхнє існування можливе тільки на ґрунті основних, а за межами їхньої "сфери впливу" - і смислової, й синтаксичної - супровідні речення втрачають своє призначення. Співіснування основних і супровідних речень закріплюється їхнім семантико-синтаксичним об’єднанням і утворенням на цій основі складних синтаксичних цілих. Ці складні синтаксичні цілі є закономірними регулярними утвореннями, зумовленими комунікативною спрямованістю повідомлень про дійсність (про конкретний предмет мовлення). Супровідні речення (або складні синтаксичні цілі, що виступають в аналогічній функції) слугують для розширення інформації опорного речення, її пояснення, аргументації, коментування, осмислення і т.д. Це зумовлює формування складних синтаксичних цілих відповідних різновидів.

1. Складне синтаксичне ціле з відношеннями розширення: В малому залі консерватори пройшли традиційні, десяті, читання, присвячені Д.Шостаковичу. Вони відбулися напередодні дня народження композитора в стінах, де Шостакович був студентом, аспірантом, викладав і виховав плеяду музикантів; Природно, у фільмі багато музики - Романа Леденьова: чистої, схвильовано "рахманіновської" в своїй основі, яка тактовно й не нав’язливо вписується в екранну тканину; Відкрито новий міст над головним річищем. Це сталося через лічені секунди після того, як плавучий кран підхопив останній прогін і з ювелірною точністю опустив його на бетонні опори.

У першому прикладі смисловим центром ССЦ є речення В малому залі консерваторії пройшли традиційні... читання, присвячені Д.Шостаковичу. До цього речення примикають іще два, котрі розширюють, деталізують якісь сторони повідомлення про подію: а) ...десяті - неповна одиниця, що перебуває в одній фразі з базовим реченням і повідомляє кількісно-порядкову характеристику традиційних читань; б) Вони відбулися напередодні дня народження композитора в стінах, де Шостакович був студентом, аспірантом, викладав і виховав плеяду музикантів - речення, шо входить до другої фрази, містить повідомлення про час і місце проведення читань. Таким чином, розглядувана побудова справді позначена семантико-синтаксичною єдністю, опертою на тісні синтаксичні та смислові зв’язки ядерного та периферійних компонентів. Незважаючи на те, що зміст речень не є повідомленнями про один і той же самий предмет мовлення, помітне переважне значення предмета мовлення, про який повідомляється в базовому реченні, а предмет мовлення супровідного речення займає місце на другому плані, сприймається як факультативний, відгалужений від головного.

У другому прикладі ССЦ, що цікавить нас, представлене в одній фразі. Центральним реченням є ...у фільмі багато музики (компонент Природно виражає авторську точку зору, адже фільм присвячено музикантові, музичному мистецтву). Далі, після тире, йде неповне речення, в якому повідомляється, хто створив цю музику, чия це музика (Романа Леденьова); затим, після двокрапки, йде знову-таки неповне речення, з’єднане корелятивним зв’зком із першим реченням (чистою, схвильованою, "рахманіновською" в своїй основі), в ньому називаються ознаки, шо характеризують цю музику; останнє речення також характеризує музику фільму (яка тактовно й ненав’язлива вписується в екранну тканини). Ось ці три речення й слугують для розширення інформації про музику фільму (що, природно, пов’язано і з власне конструктивним розширенням).

Третій приклад. Складне синтаксичне ціле вбирає дві фрази. У першій повідомляється про подію, яка становить основу інформації (відкрито новий міст над головним річищем). У наступній фразі дано деякі деталі, подробиці, що стосуються цієї події (це сталося через лічені хвилини після того, як плавучий кран підхопив останній прогін і з ювелірною точністю опустив його на бетонні опори). Таким чином, друге речення слугує для розширення, деталізації змісту основного речення. В цьому полягає його композиційно-змістова функція, необхідна для реалізації інформаційного задуму.

2. Складне синтаксичне ціле з відношеннями конкретизації. Розгляньмо приклад: А культурну людину - й молоду, й дорослу - завжди вирізняли скромність і тактовне ставлення до людей. Якщо у інших там, де вона вчиться або працює, немає можливості носити дорогі "престижні" речі, то й вона не носитиме їх. Це один із виявів внутрішньої культури, інтелігентності, духовності - рахуватися з іншими людьми. Фрагмент вбирає складне синтаксичне ціле з відношеннями конкретизації (крім того, є й інші відношення), воно виступає основою цього фрагмента. Речення, що повідомляє про основний предмет мовлення А культурну людину... завжди вирізняли скромність і тактовне ставлення до людей (компонент і молоду, й дорослу слугує для розширення основної інформації). До другої фрази входить речення-конкретизація. Воно містить повідомлення про конкретний приклад, пов’язаний із темою тексту, й слугує для того, щоб реальніше, точніше донести смисл основного речення.

Елементами опорного речення, котрі потребують конкретизації, часто виступають такі слова (та словосполучення з ними), як великий, вагомий, широкий, значний, немало, багато, незвичайний, не зовсім звичайний, своєрідний, особливий, неймовірний, оригінальний і т.д. На осьовій лінії автомобільної траси біля фортеці-героя, звівся на 14-метрову висоту незвичайний уїзний знак. За задумом, цей знак із монолітного залізобетону, увінчаний фортечними зубцями, має символізувати стійкість захисників Батьківщини...; Своєрідний ювілей відзначив берлінець Хорст Геттель: ось уже тридцять років живе він в оточенні... отруйних змій. Х.Геттель працює на єдиній такого роду фермі, де вирощують змій. Елементи, що потребують конкретизації, використовуються в текстах із метою узагальнення, необхідного для того, щоб одразу можна було "схопити" суть повідомлюваного, або для того, щоб зацікавити (іноді навіть заінтригувати читача). Конкретизація змісту, відповідаючи на запитання а саме який?, а саме як?, а саме що це?, вносить необхідну ясність у загальний смисл повідомлюваного.

3. Складне синтаксичне ціле з відношеннями аргументації, обґрунтування. Наприклад: На розвиток матеріальної бази туризму відпускаються значні кошти, вона розширюється наростаючими темпами. За чотири роки введено в експлуатацію туристичні новобудови більш як па 49 тисяч місць. А цього року стають до ладу готелі, бази, кемпінги ще на 30 тисяч місць; Ніщо не деморалізує людину так сильно, як демагогія, не руйнує в ній віру так докорінно, як розрив між словом і ділом. Якщо ти щоденно чуєш про глибоке вдоволення досягнутим, а насправді щоденно ж стикаєшся на своєму трудовому місці з недбальством і байдужістю - мимоволі почне затягувати в болото апатія. Розглянемо перше складне синтаксичне ціле. В ньому дві частини: перша містить аналітичні судження про розвиток матеріальної бази туризму, друга повідомляє про факти, що підтверджують висловлене судження. Кожна частина виражена ССЦ. Підтверджувальна частина безпосередньо стосується речення вона розширюється з наростанням темпів. Далі йде складне синтаксичне ціле перелічувально-зіставного типу, з допомогою якого виражається зміст, що свідчить про це наростання в розширенні матеріальної бази (За чотири роки введено в експлуатацію туристичні новобудови більш як на 49 тисяч місць || А цього року стають до ладу готелі, бази, кемпінги щe на 30 місць...). Аргументувальні речення утворюють єдність на основі відношень переліку й водночас - зіставлення, в сукупності вони стосуються речення, що виражає судження, котре потребує обґрунтування, бо без нього воно не є достатньо переконливим. Аргументувальна конструкція часто складається зі сполучення речень, які перебувають у поєдиувальних відношеннях (а точніше, у відношеннях складання), оскільки для підтвердження буває недостатньо одного факту, звичайно треба перелічити їх кілька. Тобто кожне речення в складі аргументу вальної конструкції містить у собі частину загального обґрунтування. Ось чому, незважаючи на те, що аргументувальні речення утворюють у свою чергу ССЦ. за перелічувальних відношень вони в той же час, кожне зокрема, наділені аргументувальною функцією. Отже, в цих випадках ми спостерігаємо й власне зв’язок речень, і його ускладнений варіант у результаті формування поєднання речень, котре набуває статусу ССЦ, в комунікативному відношенні виступає як складене елементарне висловлювання про предмет мовлення.

У другому прикладі аргумент: відношення спостерігаються безпосередньо між двома реченнями. Перше речення виражає думку про те, як руйнівно діє на людину демагогія, невідповідність слова ділу. І як приклад, що аргументує таку точку зору, наводиться в другому реченні судження про те, що людина впадає в апатію, коли вона чує, як безупину говорять про вдоволення досягнутим, а стикається з недбальством і байдужістю. Утворюється, таким чином, складне синтаксичне ціле - з тісною взаємозв’язаністю, взаємозумовленістю частин.

4. Складне синтаксичне ціле з відношеннями пояснення. Порівняйте: На ринку послуг незадоволений попит населення навіть з урахуванням "допомоги" кустарів оцінюється в 5,5 мільярда карбованців на рік. Для споживача ця велика, але дещо абстрактна величина з економічної довідки означає черги в приймальних пунктах, непомірно розтягнуті строки виконання замовлень, неможливість відремонтувати телевізор, спорудити садовий будиночок, запросити няню до дитини й безліч інших житейських труднощів, що знижують рівень і якість нашого життя; Якщо продовжувати збуджувати пацієнта тим самим емоційно значущим для нього словом, то мозок відмовиться реагувати на нього, поріг усвідомлення умовного подразника підвищиться. Тобто спрацює психологічний захист. Природа подарувала людині цей механізм, щоб захистити її свідомість від неприємних їй подразників.

Перший фрагмент являє собою складне синтаксичне ціле розглядуваного типу. В основному реченні мовою економічних понять ставиться питання про недоліки в роботі сфери послуг. Природно, що ця мова зрозуміла не кожному. Тому в другому реченні дається пояснення, що означає для споживача охарактеризований стан справ. Лише єдність цих двох речень дає змогу авторові чітко, зрозуміло для масового читача висловити думку, цілісно подати її, осмислюючи в науковому й житейському плані.

Другий фрагмент також містить пояснювальне речення, введене словом тобто. Воно несе додаткову інформацію, необхідну для кращого розуміння деяких психічних процесів. Наукове поняття поріг усвідомлення умовного подразника підвищиться розкривається з допомогою роз’яснення, котре містить доступніші для читача формулювання. Може виникнути думка: а чому зразу не обрати цілком зрозумілу форму повідомлення? Але ж можливі різні варіанти викладу інформації, котрі влаштовують мовця в якомусь відношенні (наприклад, з погляду наукового підходу, тих чи інших стилістичних, композиційних і т.п. міркувань), які проте потребуютьдодаткових зусиль дляїї донесення, трактування.

5. Складне синтаксичне ціле з відношеннями посилального характеру. Розгляньмо приклади: За повідомленнями, що надійшли з ЮАР, ось уже цілий тиждень не припиняються жорстокі сутички борців проти апартеїду з армією та поліцією в багатьох африканських селищах, розташованих у північних районах Камської провінції; Як повідомляє інформаційне агентство ЮНІ, літак індійської авіакомпанії "Ейр Індіа" прибув уранці з Мадраса й повинен був продовжити політ за маршрутом Делі - Лондон - Нью-Йорк, коли поліція знайшла на його борту бомбу. Терміново викликані в аеропорт спеціалісти знешкодили вибуховий пристрій; Ветерани Великої Вітчизняної не хочуть залишити війну у спадок дітям. Про це заявляють члени делегації Ради Північної Осетії, які приїхали до Москви для зустрічі з Президентом Росії. Всі три синтаксичні єдності містять посилальні компоненти, а отже й речення, бо вони виражають окремий самостійний зміст, як про це вже згадувалося раніше в нашій праці. В першому випадку високий ступінь зчеплення посилального компонента з базовим реченням цілком очевидний - вони входять до однієї фрази, і посилальний компонент із допомогою компресії спеціально пристосований до такого органічного сусідства. В другому фрагменті посилальний компонент має звичайну форму речення й також міститься в одній фразі з базовим реченням, тісно примикає до нього. В третьому фрагменті посилальне речення подане вже в окремій фразі, займає, природно, вільнішу, ніж у розглянутих прикладах, позицію, але, залишаючись таким же за сутністю, як і посилальні компоненти в попередніх прикладах, маючи синтаксичну зв’язаність з опорним реченням, також утворює спільно з ким цілісну синтаксичну єдність. Основним реченням цього синтаксичного цілого є: Ветерани Великої Вітчизняної не хочуть залишити війну у спадок дітям. Посилальне речення Про це Заявляють члени делегації Ради ветеранів Північної Осетії також містить інформацію, необхідну для осмислення суті повідомлюваного. Та, природно, визначальною зостається роль першого, основного, речення. В усіх випадках посилальні речення нерозривно пов’язані з реченнями, яких вони стосуються, входять із ними до однієї семантико-синтакснчної єдності.

6. Складне синтаксичне ціле з відношеннями коментування. Наприклад: Для гастролей Державний Академічний театр опери та, балету Латвії відібрав лише незначну частину свого репертуару. Сам вибір виявив продуманість, серйозність, смак, без яких неможлива та висока художня культура, яка позначає майже кожну з показаних рижанами вистав; Прикладом плідного співробітництва вчених місцевих вузів і виробничників є створення в цьому великому об’єднанні лабораторії електроерозійної обробки. Впровадження нової технології дало змогу скоротити трудомісткість шліфувальних робіт удвоє, у вієш разів зменшити витрату алмазних кругів. Економний метод знайшов застосування вже на двадцяти підприємствах різних галузей машинобудування; Нещодавно телебачення показало новий фільм "Я хочу танцювати". Це - балет, поставлений відомим танцівником Володимиром Васильєвим на музику російських композиторів; Багато років тому в Хельсінки, в біломармуровому палаці "Фінляндія", що втопає в зелені парку Хесперія, відкрилася історична Нарада з безпеки та співробітництва в Європі, її робота увінчалася підписанням Заключного акта, скріпленого представниками 33 європейських країн, а також США й Канади. Народи по праву нарекли його Хартією миру в Європі. То була воістину масштабна подія повоєнної історії.

Перший фрагмент у семантико-синтаксичному плані є складним синтаксичним цілим. Спочатку йде речення, в якому повідомляється про факт створення театром певного гастрольного репертуару. Далі йде речення, яке слугує для якісного поцінування цього факту, тобто містить його трактування, коментар: Сам вибір виявив продуманість, серйозність, смак, без яких неможлива та висока художня культура, яка позначає майже кожну з показаних рижанами вистав. Існування цього речення диктується його зв’язком із опорним, тільки завдяки цьому реченню функціонує коментувальне речення, що його стосується.

Другий фрагмент являє собою складне синтаксичне ціле з двома типами супровідних відношень, що визначає спочатку формування ССЦ з коментуванням, а потому додається до цього ССЦ речення, що слугує для розширення інформації попереднього речення. Отже, основне речення - це судження про факт (Прикладом плідного співробітництва вчених місцевих вузів і виробничників є створення в об’єднанні лабораторії елєктроерозійної обробки), затим до нього примикає коментувальне речення, в якому йдеться про переваги нової технології, про оцінку, яка має соціальну значущість. Єдність опорного та коментувального речень безсумнівна, особливо необхідне це "єднання" коментувальному реченню, бо в іншому випадку (без співвіднесеності до коментувального речення) воно просто зависне в повітрі, його функція стане непотрібною.

Третій фрагмент - це ССЦ, яке складається з двох речень (конструкція виконує функцію ліда в розширеній замітці). Коментувальне речення розкриває суть: що ж являє собою новий фільм, показаний у програмі телебачення. Таким чином, речення-повідомлення про демонстрацію фільму та супутнє йому коментувальне речення складають семантико-синтаксичну конструкцію, що стосується одного предмета мовлення – перше речення є повідомленням безпосередньо про предмет мовлення, друге також "працює" на цей предмет мовлення, виступаючи як оцінне, таке, що характеризує.

Четвертий фрагмент. Складне синтаксичне ціле вбирає в себе чотири речення, що перебувають у супровідних відношеннях, у тому числі - коментування. Перше речення - це повідомлення про подію. Друге - також повідомлення про факт, являє собою речення, що слугує для розширення інформації, даної в першому реченні. Далі йдуть два коментувальні речення. Одне містить оцінку Заключного акта (Народи по праву нарекли його Хартією миру в Європі), друге виражає оцінку події - підписання Заключного акта (То була воістину масштабна подія післявоєнної історії). Як і в раніше розглянутих прикладах, ми бачимо тут тісне смислове й синтаксичне об’єднання всіх речень, і виділимо передусім цікаву для нас єдність з відношеннями коментування.

7. Складне синтаксичне ціле з підношеннями інтелектуально-емоційного реагування. Маються на увазі поєднання речень, у яких супутнє речення (або те ССЦ, що виступає в його ролі) слугує для вираження думок, почуттів, асоціацій, викликаних змістом опорного речення. Порівняйте: Ось уже кілька днів підряд невеликий сад під вікнами нашого дому дарує ранками відчуття першого снігу. Облітає вишня... Значить, минає пора традиційного "милування квітами". Принаймні для токійців; В експозиції показано найяскравіший, святковий одяг, який приваблює прекрасною вишивкою, славнозвісними мереживами, золотим шитвом. Скільки фантазії, смаку, копіткої праці й терпіння вклали в кожну річ народні майстрині; Іван Григорович Чучин, мій добрий знайомий, зберіг ясний розум, тверду пам’ять. Народився він - тепер начебто важко собі уявити -- в минулому столітті... Воював і в першій світовій, і в громадянській, і у Великій Вітчизняній - воїн. Працював і кочегаром на пароплаві, й слюсарем у заводському цеху, і будівельником - трудівник. Завжди йшов туди, де було особливо важко, - громадянин. Якось на такому святі мистецтва на мольберт Яніса Анманіса хтось поклав квіти ...Хто знає, можливо, саме в цю хвилину, відчувши вдячність глядачів, Яніс Анмапіс із новою силою повірив у себе як художник.

Перший фрагмент являє собою складне синтаксичне ціле, що має дві частини. Одна - це повідомлення фактів (Ось уже кілька днів підряд великий сад під вікнами нашого дому дарує ранками відчуття першого снігу. Облітає вишня...), друга - осмислення спостережуваного, реакція на нього (Значить, минає пора традиційного "милування квітами". Принаймні для токійців). Речення, в якому виражається осмислення того, що відбувається, дістає смисловий розвиток у наступному реченні, й перша частина також складається з двох речень. В одному з них факт наводиться в узагальнено-"загадковому" плані, в другому дається пляснювально-конкретизувальний розвиток змісту опорного речення Тому супровідне речення безпосередньо стосується речення, котре містить конкретне повідомлення, хоча через посередництво цього речення воно зв’язується з першим реченням, а ще точніше стосується єдності опорного та конкретизувального речень.

Другий фрагмент - це складає синтаксичне ціле. Основне речення - В експозиції показано найкрасивіший, святковий, одяг..., далі йде речення, що перебуває з ним у відношенні розширення: який приваблює прекрасною вишивкою, славнозвісними мереживами, золотим шитвом. Після цих речень ужито речення, в якому виражається почуття захвату майстерністю народних умільців. Воно передусім стосується попереднього речення, бо в ньому мовиться про особливості творчої роботи народних умільців. Але й, звичайно, через посередництво цього речення воно вводиться до складу ССЦ, утворюваного першими двома реченнями.

Третій фрагмент. Звернімо увагу на четверту, п’яту й шосту фрази. Кожна з них - це складне синтаксичне ціле, утворюване поєднанням двох речень: а) яке містить повідомлення про факт; б) яке містить думку з приводу повідомлюваного факту (воїн, трудівник, громадянин).

Четвертий фрагмент. У семантико синтаксичній єдності перебувають: речення, що повідомляє про факт (Якось на такому святі мистецтва на мольберт Яніса Анманіса хтось поклав квіти), й речення, в якому передається роздум із приводу цього факту (Хто знає, може бути, саме в цю хвилину, відчувши вдячність глядачів, Яніс Анманіс із новою силою повірив у себе як у художника).

8. Складне синтаксичне ціле з різнотипними супровідними відношеннями. Ми розглянули складні синтаксичні цілі з певними типами супровідних відношень між реченнями. Але нерідко складні-синтаксичні цілі містять речення, що перебувають у різних супровідних відношеннях з основним, опорним реченням або з опорними реченнями, що перебувають у смисловій зоні основного речення, а точніше в зоні супутної йому частини. Незважаючи на розширення кола супровідних речень, семантико-синтаксична одиниця залишається тією ж, єдиною, цілісною, бо