Реферати українською

Преса періоду культу особи - Журналістика -

Преса періоду культу особи - Журналістика - Скачать бесплатно

газета “Правда” організувала у 1931 році всесоюзний конкурс низових газет, де серед показників одне з чільних місць мало саме розгортання робсількорівського руху - в тому числі й задля боротьби за “правильность распределения доходов”.

У відповідь на це республіканська газета “Комуніст”, орган ЦК КП(б)У, випустила тематичну полосу під імперативним заголовком “Пресу й робсількорівську армію на боротьбу за організаційно-господарське укріплення колгоспів” (1931 р. 31 жовтня). Звульгаризований, утилітарний підхід партійного керівництва до ролі преси в суспільстві, який проглядає в цій формулі, прирівнював редакції до резервів зростання врожаїв чи надоїв, на зразок машинно-тракторних станцій чи застосування добрив. Власне, це був дальший поступ, логічний наступний крок у трактуванні преси як “гвинтика”, який в разі потреби можна прилаштувати до потрібного місця суспільного механізму.

Власне кажучи, це був новий етап розвитку робсількорівського руху, але від об’єднання сил навколо редакцій логіка подій повела газети до нарощування зусиль редакцій. Так, 110 робітників, учасників одночасного рейду газети “Правда”, дали матеріал для виступу 22 листопада 1931 р., також під суто командним та “позаекономічним” заголовком: “Швейники и обувщики могут и должны улучшить качество своих изделий”.

Через кілька днів після жовтневого (1931 р.) пленуму ЦК КП(б), на якому вже вкотре було поставлено завдання по підвищенню якості продукції, “Правда” організувала проведення всесоюзного рейду-походу за участю 5 тисяч “ударників “Правди”. В публікаціях за його підсумками представлено й українську проблематику: матеріал від 29 жовтня 1931 р. підготовлено з одного з металургійних заводів Донбасу.

Дуже цікавим і повчальним є досвід об’єднання можливостей місцевих газет для вирішення виробничих чи соціальних завдань. Ентузіазм боротьби за нове життя мав велику творчу силу. Використання цієї суспільної енергії дало редакціям нові, несподівані, незнані в інших умовах, але дуже ефективні форми і методи роботи. Це був дійсно “золотий вік” партійно-радянських газет, одна за найцікавіших сторінок загальної історії преси.

Наприклад, газета “Правда” з 21 по 26 жовтні. 1931 року проводила “пятидневник проверки”, в якому об’єднали свої сили газети Північного Кавказу та західних областей СРСР.

За зразком центрального друкованого органу місцеві газети проводять “переклички” - наприклад, між сталінградськими тракторобудівниками та колгоспниками. Робітники звернулися через пресу до селян із закликом спільною працею досягати успіхів у п’ятирічці. Колгоспники, також через газету, відповідають:

“Свои обязательства по продаже колхозной продукции государству, по снабжению рабочих мы считаем для себя первоочередными”.

Інший приклад - робота виїзних бригад Мелітопольської газети “Радянський степ”, котрі, маючи у своєму складі сількорів, перевіряли у серпні 1931 р. роботу сільських Рад (див. номер за 31 серпня).

В Луганську в 1931 р. було проведено конкурс низової кооперативної преси. У підсумках конкурсу було визначено, що замість 8 в попередні роки тут видаються 22 кооперативні газети.

Маючи широку мережу робсількорів, “Луганская правда” активно використовувала їх на головній новобудові міста - “Луганбуді”, докорінній реконструкції паровозобудівного заводу. Вони сигналізували про певні негаразди, проводили рейди-перевірки, в кожному номері повідомляли й про успіхи в бригадах та на різних ділянках будмайданчика.

Певних якісних змін зазнала за нових соціально-політичних умов і дієвість партійно-радянської преси.

Кінець 1920-х років був для газет періодом підвищеної дієвості, часом справжнього її всесилля: після критичних виступів у газеті (безперечно, узгоджених завчасно в партійних комітетах) винні потрапляли у скрутне становище.

У 1930-1932 рр. із зміцненням реальної влади карних органів, в цілому з тоталітаризацією громадського життя ця робота преси почала різко зменшуватися. Наприклад, в 1927 р., при значно меншому обсязі критики, за місяць кількість відгуків на виступи по харківських “Вістях... доходило до 18, а в 1930-1932 рр. такі приклади вже були поодинокими. У лютому 1932 р. в “Луганской правде” не було опубліковано жодного відгуку на власні критичні виступи. Місячник огляду та перебудови кооперативного руху, проголошений тут же в номері від 16 січня 1932 року, судячи з подальших публікацій, так і не було проведено в життя.

Зниження дієвості преси почалося на протязі 1930-1932 рр. Нові господарі країни почали поволі усувати місцеві газети з активного суспільно-політичного життя. Подібна “розкіш” лишилася припустимою тільки для центральної “Правды”.

Невдачі першої п’ятирічки, попри вся намагання пропаганди створити міф про “грандіозні успіхи індустріалізації”, відобразилися на шпальтах тогочасних газет. Нестача коштів привела уряд до необхідності у 1930 році згорнути темпи будівництва, про це було видано постанову Ради народних комісарів СРСР. “Известия ВУЦИК” (Всеукраїнського центрального виконавчого комітету - авт.) друкували 26 вересня 1930 р. текст:

“Будівництво житлових приміщень та соціально-культурних закладів треба , по можливості, закінчити до 1 грудня 1930 р., а решту... зупинити та законсервувати до наступного будівельного сезону”.

Це відразу позначилося на ставленні преси до проблеми скорочення обсягів будівлі житла - хоч у суспільстві демократичного типу реакція мас-медіа, напевно, була б протилежною: привернула б загальну увагу до такого рішення уряду. Але після загальної команди з боку парткомів “все кинути і займатись лише цим” редакції партійно-радянських ЗМІ швидко забули про колишню першорядність справи. У 1931 році, наприклад, на сторінках “Луганской правды” кількість публікацій про будівництво житла не перевищило десяти, включаючи хронікальні замітки - проти 35 змістовних публікацій у 1930 році.

1934 г. - новий рубіж у розвитку партійної преси, віха в історії країни. Закінчилася індустріалізація, колективізация. СРСР через величезні втрати почала виходити з кризи. В 1935 р. в “Правде” вийшла знаменна стаття “Хлеб без карточек”. Сталінська Конституція проголосила: “Социализм в СССР победил окончательно и бесповоротно”.

Водночас країна починає втягуватися в геополітичні процеси підготовки до другої світової війни.

Починається передвоєнний період, котрий характеризується для країни подвійною ситуацією. З одного боку, соціалізм через всі кризи й катаклізми, заплативши неймовірно високу ціну у 7 мільйонів людей, реально привів до покращення життя тих, хто лишився в живих. На XVII з’їзді партії було відзначено: “Для трудящихся в СССР исчезла угроза безработицы, нищеты и голода”. Це, підкреслювалося, було досягнуто на рейках соціалістичного будівництва. Зазначимо, як приклад пропагандистської напівправди, що безробіття зникло лише в його класичному розумінні - на довгі десятиліття воно перемістилося, так би мовити, всередину робочого часу найманих працівників, а боротьба з простоями та прогулами стала однією з “вічних” тем партійної преси.

З іншого боку - почали розгортатися не менш страхітливі соціальні процеси, спричинені сталінським вченням про те, що по мірі зміцнення соціалізму зростає накал класової боротьби. Преса того часу чимало зробила для пропаганди цієї вочевидь вигаданої тези, покликаної для дальшого розкручування масових репресій, постачання наддешевої робочої сили через систему ГУЛАГу, забезпечення безумовної політичної монолітності радянського народу навіть ціною знищення його частини. Саме під цим гаслом проходили масові репресії 1937-1938 рр., відомі під назвою “беріївщини”. Країна продовжувала розвиватися не за об’єктивними законами розвитку суспільства, а за волею однієї людини - Сталіна, за законами культу особи.

Передвоєнна партійна преса України демонструвала кілька тематичних напрямків: вивчення основних положень сталінізму, прославлення успіхів, досягнутих на шляху побудови соціалізму, боротьби з ворогами народу.

Щодо вивчення основ казарменного соціалізму, “Правда” й місцеві газети розгортали цілі кампанії щодо освоєння чергових “шести ознак соціалізму”, проголошених вождем, або переймалися проблемами марксизму та мовознавства після написання “кормчим та рульовим” відомої статті на цю тему.

Характерною ознакою преси тоталітарної моделі ( в СРСР - періоду культу особи) завжди було друкування на перших сторінках газет портрету вождя. В СРСР - Сталіна, в Китаї - Мао, в Північній Кореї - Кім Ір Сена. Паралельно йшло широке цитування думок та настанов вождів, практично кожен більш-менш помітний матеріал мав бути “підкріплений” ізсередини посиланням на їхні твори.

Щодо боротьби з класовим ворогом - газети формулювали громадську думку, спрямовану, за вказівкою з гори, на смертні вироки політичним супротивникам вождя, друкуючи фотознімки розгніваних натовпів та подаючи величезні заголовки: “Розбити собачі голови ворогам народу!”.

Преса продовжує приділяти увагу соціальним питанням, в тому числі й будівництву житла, але при цьому так само пропагандистськи, замінюючи висвітлення реальної картини життя пропагандистськими вивертами: так, в порядку речей на протязі багатьох десятиліть було давати в статистичних даних та аналітичних статтях кількість введеного в дію житла - але без натяку на те, скільки при цьому людей зостається в так званих “чергах на житло”. Внаслідок цього лишається незрозумілим, чому ж після п’ятдесяти років напруженої праці останньому генсеку М. Горбачову доводилося створювати програму “Житло-2000”, яка, втім, також не була проведена в життя?

Газети стають все більше й більше тенденційними та ангажованими. Преса починає повністю працювати на диктаторський режим. Водночас центральні газети буквально розквітають видатними газетярськими талантами, найяскравішим з яких були у 1930-ті роки М.Кольцов, луганчани-правдісти Б. Горбатов, Ю. Жуков та інші.

Підбиваючи підсумки, зазначимо, що до початку Великої Вітчизняної війни в радянській Україні було створено новий тип преси - компартійний. Він відрізнявся від так званих буржуазних періодичних видань, що виходили тут раніше та продовжували виходити в ці роки за кордоном, кількома принциповими ознаками.

Характерні риси компартійної преси:

ця преса була створена більшовиками задля захоплення й утримання за будь-яку ціну політичної влади в колишній Російській імперії та в світовому масштабі,

вона була одним з найважливіших оплотів тоталітарного суспільства, забезпечуючи:

- ідейну однорідність суспільства в межах відданості справі побудування соціалістичної держави,

- абсолютну керованість суспільства в усіх його складових з єдиного партійного центру,

- придушення будь-якого опору в будь-якому вигляді рішенням і діям центру,

спрямованість її виключно на будівництво соціалізму і комунізму,

непримиренна ворожість її іншим соціальним ідеям поза межами комуністичної ідеї і навіть в межах її іншим варіантам окрім ленінсько-сталінського типу монопартійного, командно-адміністративного, казарменного соціалізму,

незаперечною є участь цієї преси в організації репресій - або масових (часів культу особи Сталіна, коли критика в газеті із звинувачуваннями у підривній діяльності фактично дорівнювалась вироку), або вибіркових (часів неосталінізму, проти так званих дисидентів);

наявність численних “табу”, тобто соціальних явищ, сфер, або тематичних пластів чи персон, які не могли бути піддані критиці,

зорієнтованість на обмежене коло питань, завданих позаредакційними та навіть позажурналістськими факторами, такими, як рішення з’їздів комуністичної партії, вказівки партійних лідерів тощо;

безпосередня участь у будівництві соціалізму: пропаганда панівної ідеології, агітація за більшовизм і проти його ворогів, організаторська робота по виконанню рішень центру;

крім нав’язаності тематики, відчувалася завданість і в цілях, взагалі не притаманних ЗМІ: участь у підвищенні продуктивності праці, якості продукції, ефективності виробництва;

вся преса дуже ретельно цензурувалася;

таким чином, стають зрозумілими складові того соціального механізму, у якому партійно-радянська преса була безвідмовним “гвинтиком” - у великому й розвиненому механізмі партійного контролю за суспільством та впливу на нього з метою керування всіма його ділянками.

Водночас не можна не визнавати, що історія партійно-радянської преси СРСР та, зокрема, радянської України збагатила багатьма новими і цікавими явищами творчий досвід світової журналістики, стала своєрідним неповторним явищем в історії культури. Зокрема, мається на увазі:

широке застосування масових форм редакційної роботи: “переклички”, огляди, рейди;

масова участь добровільних кореспондентів, тобто “рабселькории”, у діяльності редакцій та у суспільному житті,

координація творчих сил багатьох ЗМІ території, галузі тощо на вирішенні злободенних соціально-економічних проблем,

в безлічі конкретних життєвих ситуацій преса приносила реальну користь у розв’язанні проблем підвищення продуктивності праці, підвищення якості продукції, вирішенні соціальних проблем тощо - хоч в історичному масштабі соціалістичний спосіб господарювання й довів свою безперспективність.