Рефераты на украинском
Партійно-радянська преса України, злети на фоні падіння - Журналістика -



ДЕЩО З ІСТОРІЇ ПИТАННЯ

Перемога “робітничо-селянської” більшовицької революції в Росії у жовтні 1917 року справила величезне враження на українське суспільство, адже переважна кількість національної території країни відносилася до Росії, а отже, події в метрополії прямо впливали на долі її населення. Ідейно-політичне розшарування у зв’язку з новим поворотом революції, політичні гасла та звернення, надії і сподівання, що друкувалися на сторінках тогочасних газет, віддзеркалюють реальний стан суспільства, збудженого не тільки можливістю, а й необхідністю прийняття історичних рішень.

Вище було розглянуто історію появи і становлення більшовицької преси в ході “медового” періоду її розвитку в Україні.

Врешті з перебігом історичних подій ситуація в Україні радикально змінилася. “Друга людина” після Леніна в Росії, Л. Троцький, очоливши наркомат військових справ, разом з Й. Сталіним зумів поставити в Червону армію10 мільйонів пролетарів і селян, використовуючи одночасно і пропаганду, і терор. А Червона армія вирішила майже всі національні проблеми Росії, в тому числі й українську.

Компартійна влада в Україні встановлювалася тричі, і щоразу в ході громадянської війни, тобто насильницьким шляхом. Червона армія приходила в населені пункти, які були зруйновані й спалені, в яких не було продуктів, не було промисловості, де було дезорганізоване населення. Тобто радянська влада встановлювалася на руїні. Це позначалося й на розвиткові преси. Значну роль в її становленні відіграли військові газети Червоної армії.

Почалася історія цієї армійсько-партійної преси від видань, які ще не визначали навіть місця свого виходу в світ: “Бюллетень Военно-революционного комитета Х армии”, київського “Бюллетеня комитета Юго-Западного фронта” (лишається невідомим, якого саме комітету), або у 1918 р. “Известия армейского исполкома 1-й армии” чи “Борьба с контрреволюцией. Орган революционных войск 2-й армии Восточного фронта”.

Згодом цей загін преси був упорядкований і, так би мовити, від партизанщини перейшов на регулярну основу: видавати їх було доручено відповідним політвідділам та штабам, як, наприклад, “Борец за коммунизм. Издание Политотдела 1-й Заднепровской дивизии (ст. Ново-Алексеевка)” або “Борец за свободу. Издание штаба особой группы Украинской Советской армии”, збереглося 35 її номерів, виданих у Катеринославі. Там же у 1919 р. видавався “Бюллетень Военного совета Екатеринославского крепостного района”. В Одесі видавався в 1919 р. “Голос красноармейца” - видання політвідділу реввоєнради 1-ї Української радянської армії. Часописи видавалися навіть під окремі воєнні кампанії - наприклад, “Долой Деникина” (1919 р.) - орган політвідділу радянскої армії, або “Добьем Врангеля!” (1920 р.), що друкувалася в Купянську.

У 1919 р. під однією назвою “Красная звезда” виходило кілька видань:

газета Харківського губкому КП(б)У і політуправління Харківського окружного військового комісаріату,

видання Політвідділу (так в оригіналі - авт.) Н-ської стрілецької дивізії,

орган Київського Воєнно-Окружного Агітаційно-просвітницького управління,

орган реввоєнради Н-ської Радянської Армії,

орган реввоєнради Південного фронту.

Врешті почала видаватися головна армійська газета - щоденна “Красная Армия”, орган народного комісаріату у військових справах.

Лишається додати “Красную правду” - орган Н-ської дивізії та “За правду” - орган політвідділу 57-ї дивізії Радянської Армії - і в цілому можна уявити цілий прошарок преси часів громадянської війни.

Зміст пересічного номера складали розпорядження й накази командування, політвідділу, поради у справі вивчення марксизму, повідомлення з передової, листи червоноармійців, пропагандистські матеріали щодо міжнародного становища, положення в тилу тощо.

Звернімо увагу: весь цей прошарок складається майже виключно з преси російськомовної. По-перше, це робилося з огляду на принципові положення пролетарського інтернаціоналізму. По-друге - з міркувань більш практичних: на той час у складі більшовицьких військ в Україні саме українців було не більше 12 відсотків. Значно більше їх було у Петлюри, Махна, під командуванням Головного повстанського штабу Ю. Мазуренка тощо.

1920-1921 роки принесли порівняно більше розмаїття у світ преси збройних сил. Дався взнаки досвід, як військовий, так і газетярський. Почалася певна спеціалізація: замість, так би мовити, загальноармійських видань почали виходити ”Красный кавалерист. Орган политотдела кавалерийских частей Киевского военного округа”, “Красный моряк. Орган политотдела обороны западным сектором Черного моря”, “Красный Черноморско-Азовский флот”. Цікавим є приклад видання з красномовною назвою “Листок больного и раненого красноармейца”, від якого збереглося 4 номери за 1920 рік.

Від тих часів розпочалася й історія чекістської преси, зокрема, від газети із зловісною назвою “Красный меч. Орган Политотдела Особого корпуса войск ВУЧК”. Ось рядки з номеру за 26 січня 1919 р. цього видання, що передають настрої тогочасного карального апарату, а отже й партії, що ним керувала:

“Для нас нема і не може бути старих засад моралі і гуманності, вигаданих буржуазією. Нам усе дозволено... Жертви, яких ми вимагаємо, - рятівні жертви. Вони встеляють шлях до світлого царства Праці, Свободи і Правди. Кров? Нехай кров, якщо тільки нею можна забарвити в червоний колір сіро-білий стяг старого розбійницького світу” (переклад С. Горєвалова).

Згодом, при повній підтримці з боку партії, яка першою від цієї організації й постраждала, зросла ціла низка відповідних “галузевих” газет, тобто видань НКВС - “На варті Жовтня”, “На страже социализма” (Сталінська область), “Радянський вартовий” (Харківська область) тощо.

Зовсім екзотичним на цьому тлі здається “Пулемет” - “Листок сатиры и юмора. Приложение к газете “Красный боец”, на сторінках якого у 1920 р. знайшлося місце для глузування з ворогів революції та з власних боягузів - але справжні проблеми воєнного будівництва його редактори порушувати не насмілювалися.

Склався певний досвід видання одноденних газет: “Красным бойцам” - “Однодневная газета “Помощи фронту”, або ”Книга Красной Армии” (у Київському військовому окрузі), або “Неделя фронта” (Миколаїв) чи “Привет красной коннице”, присвячений “славной Конной Армии и ее герою-вождю Буденному”.

Поряд з щотижневиками, такими як “Красный боец. Орган Политпросветотдела при Донецгубвоенкомате” (Луганськ), почали видаватися щоденники: “Красный боец. Ежедневная газета Политотдела Реввоенсовета 6-й армии”.

Наближалося закінчення громадянської війни в Україні - і це також позначилося на армійській пресі. Тон її матеріалів став іншим. Замість бойових назв газет типу “Только вперед. Фронтовая газета Политотдела 14-й армии” з’явилися мирні: “Часовой труда” - при цьому слід звернути увагу на те, що цей часопис був уже органом не тільки полівідділу Н-ської стрілецької дивізії, але й місцевих партійних осередків. Подібний приклад - “Часовой революции. Орган Политотдела Железной стрелковой дивизии и Гайсинского уездного комитета КП(б)У”.

Велике значення як перша українська більшовицька офіційна газета (хоч і з дуже короткою історією) мав харківський, а потім київський двомовний “Вістник Української Народної Республіки” орган Центрального виконавчого комітету Ради робітничих, солдатських та селянських депутатів України - першого більшовицького уряду України. Згодом, у 1919 р. її роль відігравали “Известия Временного Рабоче-Крестьянского Правительства Украины”, які теж виходили порівняно недовго. Їх місце у 1920 р. перебрала і вже надовго чільна двомовна газета “Комуніст” - орган Центрального і Харківського комітетів КП(б)У.

З 1921 р. починається бурхливий розвиток галузевої преси. Серед перших були засновані у Харкові щотижнева “Продовольственная газета. Орган Наркомпрода Украины, Всеукрконторы хлебопродпункта” та “Хозяйство Украины. Издание Народного Комиссариата продовольствия и Вукоопспилки”.

Виданням “Трудівниці”, щотижневого органу Відділу по роботі серед жінок при ЦК КП(б)У починається жіноча партійна преса. А “Молодой пролетарий”, орган Київського губернського комітету Комуністичної спілки молоді, започатковує молодіжну гілку тієї ж партійно-радянської преси України.

У вирі перших місяців революції у 1917 р. виникали досить незвичні видання, такі як “Власть народа” - щоденна одеська газета, “орган прогрессивных профессоров”, или “Голос революции. Орган съезда Румынского фронта” (так в оригіналі - авт.). Потім все поступово ставало на свої місця - а саме на вказані кожному соціальному інститутові або органові преси відповідним партійним комітетом.

Видання починали виходити на вкрай поганому папері, надруковані нестійкою, неякісною фарбою. Дуже бракувало досвідчених газетярів, поліграфістів.

Переважно ліво-соціалістичний та прорадянський (у розумінні прихильності до вільних та багатопартійних демократичних Рад) настрій громадської думки в Україні відображали та формували такі газети, як “Боротьба. Орган губерніального комітету Херсонщини Української партії соціалістів-революціонерів (комуністів)”або з тією ж есерівською назвою орган київського міськкому Української партії лівих соціалістів-революціонерів. “Вперед” - називався орган групи соціал-демократів-інтернаціоналістів, що виходив у Києві. “Единая Русь” видавалася в Одесі як щоденна національно-прогресивна газета - очевидно, що не проукраїнської орієнтації.

Драматична історія партії українських більшовиків відбилася у протиставленні дуже мирної, патріархальної назви друкованого органу Конотопського комітету Української партії комуністів (більшовиків) - “Деревенская жизнь” (напевно, газета “боротьбистів”, тобто націонал-комуністів) - на відміну від газети “Голытьба” - органу Роменського виконкому та комітету КП(б)У, або “Селянська біднота” - органу Полтавського губернського, повітового та міського комітету партії (звернімо увагу - рідкісний приклад україномовної партійної газети тих часів). “Незаможний селянин”, “Незаможник” - такі газети видавалися у 1920 р. в Миколаєві, Кременчузі, Валках, Ізюмі тощо. Їх політичне спрямування слід розглядати як фрагмент класового підходу комуністів до селянства, точніше - як засіб, нацькувавши одну частину селян на іншу, забрати з села продовольство.

Цікавим явищем стало видання у 1919 р. у Києві (поряд з двомовною газетою “Більшовик” органом Крайового комітету партії) щоденної “газети робітників і селян” - “Галицький комуніст”, органу тимчасового комітету комуністів Східної Галичини. Ці приклади доводять прагнення більшовицької преси охоплювати своїм впливом всю територію країни.

Варто згадати й намагання українців за межами рідної землі в межах колишньої Російської імперії видавати власні газети, такі як “Наше життя” - орган Петроградського комітету УСДРП, “Український голос” - національно-демократична і соціалістична газета у Пскові, “Українець на Сибіру” в Омську або навіть “Хвиля України” в Хабаровську, “Українська амурська справа” в Благовіщенську, владивостоцький часопис “Українець на Зеленому Клину” та інші.

Почала формуватися й партійно-радянська преса Донбасу. Її початки - у виданнях 1919 р. “Донецкая коммуна. Орган Донецкого губернского комитета партии коммунистов, исполкома Донецкой губернии и исполкома соляного бассейна” (Бахмут, нині Артемовськ), “Донецкий коммунист. Орган областного комитета Донецко-Криворожского бассейна и Екатеринославского комитета КП(б)У”, а також луганський щоденний часопис “Донецко-Криворожский коммунист”.

Збюрократизований механізм тотального управління й надмірної централізації, так званий “апарат”, дуже швидко запанував і в світі преси. При Полтавському та інших губвиконкомах у 1919 р. було створено бюро преси, а Купянський виконком підійшов до справи масштабно: тут заснували інформаційно-інструкторський підвідділ, у ньому - відділ (? - авт.) управління, який власне й видавав бюлетень. Збереглося чотири його номери.

Проголошені радянською владою свободи, в тому числі й свобода слова, виявилися несумісними з такою владою і дуже скоро були фактично скасовані шляхом заборони “контрреволюційних” видань, заснування революційних трибуналів преси. На всій підрадянській Україні встановилася, внаслідок монополізацій влади комуністичною партією, однотипна модель преси, тоталітарна, абсолютно керована з центру, бездоганно пристосована до виконання головного завдання - забезпечувати виконання рішень компартійної верхівки. “Роби як я” - це гасло завжди було керівним у стосунках між центром і пресою. У 1919 році секретаріат ЦК КП(б)У заснував “Бюлетень” - і бюлетені відразу почали видавати в Лохвиці, Славянську, Ізюмі, Кролевці тощо.

Організаційним проривом стало створення та досить успішне розгортання спочатку Пресового бюро України, а у 1921 р. Радіотелеграфного агентства України - РАТАУ та його корпунктів-відділень на місцях, які не тільки постачали інформацію в центр, а й почали випускати власні бюлетені, як, наприклад, у Кременчузі та Новгород-Сіверську.



Назад

 Поиск рефератов
 
 Реклама
 Реклама
 Афоризм
Лучше поздно, чем никому!
 Гороскоп
Гороскопы
 Знакомства
я  
ищу  
   лет
 Реклама
 Счётчики
bigmir)net TOP 100