Реферати українською

Аспекти теорії тексту - Журналістика -

Аспекти теорії тексту - Журналістика - Скачать бесплатно

соціальних умовах; чи не руйнує (або навпаки - чи зруйнує, якщо потрібно) соціальні цінності, стереотипи дана інформація; чи не порушує (або навпаки - чи порушить, якщо потрібно) ця інформація рівновагу в суспільній інформаційній системі і чи не станеться (або навпаки - чи станеться, якщо потрібно) від того інформаційних руйнувань, вибухів у суспільній інформаційній системі?

Під соціальною інформаційною системою необхідно розуміти таку систему відомих фактів, яка має долю ентропії, тобто невизначеності у суспільстві. Та система фактів, яка є сталою, замкнутою, в якій все відомо,- не є інформаційною, бо вона не несе ніякої інформації членам суспільства. Будь-яка інформаційна система повинна інформувати або від неї можна чекати інформації. Так, у нашій інформаційній системі є знання про інститути влади, армію, суд, про інститути освіти, культури тощо. І наша соціальна інформаційна система має постійну ентропію, яка проявляється в тому, що ці інститути щоденно приймають закони, рішення, постанови і т.д., яких чекає суспільство і з якими воно хоче познайомитися. Тексти покликані насамперед знімати ентропію і в той же час породжувати її, щоб підтримувати в суспільній інформаційній системі рівновагу відомого і невідомого, нового. Розповівши читачам про якийсь новий факт, текст у той же час має і зацікавити читачів тим, а що буде далі, як розвиватимуться соціальні процеси потім, з урахуванням уже відомих читачеві фактів.

Рівновага соціальної інформаційної системи визначається потребами суспільства в певній інформації, яка може задовольнити суспільні інтереси, і полягає в нормальному співвідношенні відомого й нового. Якщо людям розповідати тільки вже відомі речі, то настає суспільний інформаційний голод, який може привести до руйнування інформаційної системи. Це руйнування проявляється через втрату ознаки "інформативності" і появу паралельних суспільній інформаційній системі локальних, "тіньових" інформаційних систем, які можуть привести суспільство і до соціально-політичних вибухів. І навпаки, надмірна інформаційність поглинає суспільство в морі інформації, що інтенсивно породжує велику ентропію, дестабілізує суспільство, оскільки люди не можуть швидко зорієнтуватися у великому потоці інформації, вибрати головне для прийняття власних рішень. На психологічному рівні це відповідає затягуванню процесів аферентного синтезу, коли людина не може прийняти вчасно потрібного рішення, щоб діяти адекватно соціальній ситуації.

Зі сказаного вище випливає, що, якщо автори хочуть пустити суспільство на самоплив, вони не повинні давати інформації, а мають обмежитися "мусоленням" відомих фактів. Пишіть щодня про збирання картоплі й буряків - і ваше суспільство житиме своєю інформацією, яку воно братиме з "достовірних джерел". Якщо ж автори хочуть дестабілізувати суспільство, вони повинні затопити його інформацією. Пишіть щодня й одночасно про підняття цін, соціальні катаклізми, убивства, розбазарювання грошей, земель, кризу влади - і ваше суспільство буде загнаним конем, який біжить не знаючи куди і хтозна-коли зупиниться. Дозована й запланована інформація дозволяє керувати суспільством без соціальних стресів і вибухів. Але при цьому, певно, назавжди до кінця не вирішеним залишиться питання вимірювання інформації в соціальній системі. Як точно виміряти обсяг доцільної інформації? Скільки потрібно інформації для рівноваги в системі?

Якщо текст розглядати як частинку інформаційної системи, це означає, що в ньому можна виділити властивості системи, а системні властивості вважати такими, які формуються з властивостей конкретних її репрезентантів. У той же час, маючи ізоморфні особливості, текст повинен бути наділений і специфічними властивостями, якими не наділена система в цілому та інші репрезентанти системи.

У тексті існують спеціальні текстові засоби для вираження інформації. Сюди варто віднести шрифтові виділення, додаткові графічні засоби оформлення тексту, композиційні вирішення на рівні графічно-знакового оформлення тексту тощо. Так, нове і дане у тексті може бути розподілене між ( врізом до тексту й основним текстовим блоком.

Текст як предмет перцепції

Текстотворення завжди спрямоване на читача. Адресація матеріалу - чи не найважливіший момент авторської праці.

Незважаючи на таку важливість врахування моменту читацького сприймання, все ж не можна сказати, що це питання науково розв’язане і можна дати однозначні й аксіоматичні поради щодо організації тексту з позиції адресата. Теорія сприймання й розуміння висловлювань більшою ф мірою гіпотетична галузь, ніж науково виважена практична сфера застосування результатів досліджень. Але ми ніяк не можемо обійти цієї теорії, оскільки вона в загальних рисах зачіпає авторську працю, а автор повинен враховувати досягнення в цій сфері та свій досвід під час написання текстів із орієнтацією на адресата.

Першим і найбільш аксіоматичним положенням теорії сприймання й розуміння висловлювань, яке має бути взяте на озброєння автором,- є закон Гумбольдта-Потебні про об’єктивність суб’єктивізму читацького розуміння тексту. "Здається, ніби думка в мові переходить повністю або частково до того, хто слухає, хоч від цього не зменшується розумової власності мовця, як полум’я свічки не зменшується від того, що вона очевидно ділиться ним із сотнею інших,- писав О. О. Потебня, цитуючи В. Гумбольдта.- Але як в дійсності полум’я свічки не подрібнюється, тому що в кожній із палаючих свічок загораються свої гази, так і мова тільки збуджує розумову діяльність того, хто розуміє, який, розуміючи, думає своєю власною думкою. "Люди,- говорить Гумбольдт,- розуміють один одного не таким чином, що справді передають один одному знаки предметів... і не через те, що взаємно змушують себе створювати одне й те ж поняття, а через те, що зачіпають один в одному ту ж ланку ланцюга чуттєвих уявлень і понять, торкаються до тієї ж клавіші свого духовного інструмента, через що в кожному виникають відповідні, але не ті ж поняття"". І далі: "Розуміння іншого відбудеться від розуміння самого себе" [18]. У цьому визначенні процесу розуміння криється об’єктивний факт суб’єктивізму людського розуміння, оскільки кожен думає своєю власною думкою. Таким чином, процес розуміння не є пасивним відтворенням почутого, "це акт конструювання більшою мірою, ніж рецепції. Мовний вплив стає можливим лише при певній творчій діяльності адресата.

Суб’єктивізм розуміння має під собою й психофізіологічну основу, оскільки сприймання як психофізіологічний процес залежить насамперед від особливостей сенсорної системи, тобто системи, яка сприймає.

Зважаючи на закон Гумбольдта-Потебні автор має зробити принаймні такий висновки: тексти повинні бути написані так, щоб можна було уникнути зайвого суб’єктивізму читацького розуміння, щоб у структурі тексту не було елементів, які посилюють цей суб’єктивізм.

Таким чином, висновок автора передбачає усвідомлення основних правил, принципів читацького сприймання й розуміння, а також можливість керувати процесом читацького розуміння. Ці завдання випливають із основних положень про роль текстів у суспільстві. "У нашому випадку (під час читання, слухання),- пише М. Д. Феллер, - кінцевий результат процесу, або його продукт, - це зміни в свідомості читача; доцільна діяльність адресата - сприймання повідомлення, що вимагає доцільної волі, яка виражається в увазі, котра тим більше необхідна, коли повідомлення меншою мірою захоплює своїм змістом і способом сприймання..."[20].

Висновок також стосується типів масових реакцій на текст при регульованій організованій структурі тексту. В цілому виділяється три типи масових реакцій.

По-перше, реакції виконання - тобто дії інститутів, закладів, установ, груп і окремих осіб, які безпосередньо беруть участь у подіях.

По-друге, реакції втягнення - тобто дії необмеженої, кількості людей, які не є безпосередніми учасниками подій, але судять про них із точки зору своїх інтересів і свого розуміння інтересів, культурних традицій і моральних основ суспільства. Кожна окремо взята реакція другого типу не має суттєвого значення. Але вона здатна викликати резонанс у суспільній думці. Тому в потенції інтегрована енергія реакцій втягування величезна.

По-третє, реакції соціальної гарантії - тобто дії керівних інстанцій, інститутів, організованих соціальних груп або уповноважених осіб. Реакції третього типу не обов’язково стають діями. Часто буває достатньо і їх потенційної сили[21].

Виходячи з цих соціальних функцій, які мають виконувати тексти, автор й має підпорядковувати всю типологічну структуру тексту цим функціям, стежачи за адекватною реакцією адресата на ці функції.

Сприймання тексту є керований автором процес продукування його адресатом. Цей процес включає сенсорні процеси (відчуття), перцепцію (пізнавання), рецепцію (розуміння). Сенсорні процеси - це фізіологічні процеси отримання інформації з навколишнього середовища, які залежать від стану організму й сенсорної системи. У контексті масової комунікації ці процеси мають важливе значення, оскільки вони залежать як від організації комунікативного процесу, так і від стану аудиторії, що сприймає повідомлення. Перцепція у сфері комунікації - процес, що тісно пов’язаний із розумінням і більшою мірою залежить від пам’яті, перцептивного досвіду аудиторії, її уваги. Це уміння реципієнта зосередитися, взяти ту інформацію, яка йому потрібна (селекція інформації). Розуміння - певним чином організований процес включення сприйнятого факту чи фактів у поняттєву систему адресата. Необхідно зауважити, що сприймання серед дорослих становить близько 61% комунікативної активності. Разом із тим цей процес дуже складний і неоднозначний. По суті, будь-яка взаємодія - це здатність розуміти, що інші кажуть. Багато людей є поганими реципієнтами через погану силу концентрування уваги, егоцентризм або погану словесну пам’ять. Крім цих психофізіологічних причин поганого розуміння можна виділити принаймні дві групи причин, пов’язані з процесом сприймання і безпосередньо з процесом розуміння.

Серед причин, що порушують процес відчуття, а відтак і розуміння тексту, можна назвати невдалу організацію процесу сприймання: розірваність у часі й просторі процесу сприймання; швидкий темп читання; далеке розташування тексту; негативну соціальну оцінку автора тощо; побічні перешкоди - гамір, крик; поганий психофізіологічний стан адресата - втома, роздратованість тощо; перешкоди, пов’язані з невдалим оформленням тексту: надмірна кількість ілюстрацій, погано побудований і розташований текст, правописні помилки тощо.

Природною основою сприймання реципієнта є синтетичність цього процесу. Це означає, що робота, спрямована на "отримання" тексту, є єдиною, внутрішньо неподільною. А це в свою чергу є причиною неадекватного розуміння тексту. Синтетизм сприймання проявляється в тому, що реципієнт відносно одночасно змушений сприймати текст на різних рівнях його побудови. Так, читання тексту за два заходи - спочатку, наприклад, сприйняти й зрозуміти усі слова, а потім, з найменшим проміжком у часі, сприйняти й зрозуміти образну систему - є аналітичним, фаховим читанням; воно спрямоване на якнайбільш точне розуміння тексту. Синтетичність сприймання також означає й те, що процес сприймання природно включається в структуру єдиної предметної діяльності реципієнта, а процес розуміння підпорядкований спільним факторам діяльності. Ця природна особливість процесу сприймання має бути взята до уваги, оскільки автор завжди повинен бути на сторожі адекватного розуміння тексту, а синтетизм сприймання природно порушує адекватність і особливо тоді, коли текст як цілісність побудований не за правилами допустимого синтетичного сприймання. А до цих правил слід віднести: правило про допустиму довжину фраз, мінімальну величину часової розбіжності, правило про нормативне лінгвістичне й правописне забезпечення тексту, про допустимість "шумів" у тексті, про логічне розгортання змісту на основі однієї теми (тематичну перспективу, "авторську гіпотезу"), про стереотипність змісту й форми тексту.

Фрази у тексті мають бути максимально короткими.

Відомо, що сприймання тексту характеризується фіксаційними зупинками зору і переносом зору - рухом очей, що забезпечує перехід від однієї частини тексту до іншої. Так, Р. Г. Іванченко наводить результати досліджень у цій сфері: сприймання рядка довжиною 8,3 см супроводжується в середньому рухами з п’ятьма паузами, рядка у 12,2 см -сімома паузами. Читач засвоює текст тільки в момент фіксації зору. Залежність між довжиною фрази та її розумінням очевидна. Чим довша фраза, більше пауз, тим довшим і більш дискретним у часі й просторі є процес розуміння.

Часто прочитання довгої фрази перетворюється в аналітичне її сприймання (це стосується переважно наукового читання, оскільки читач відповідає за точність розуміння тексту): спочатку читач пословесно дістається до кінця фрази, а потім перечитує її, щоб цілісно зрозуміти. Але аналітичне читання - це кращий вихід у плані адекватного розуміння. Гірше, коли читач синтетичне сприймає фразу, обминаючи деякі слова і відразу цілісно сприймаючи фразу (це найчастіше й трапляється з газетно-журнальними матеріалами, оскільки читач не несе відповідальності за точність розуміння прочитаного). Результат розуміння від такого сприймання може бути непередбаченим. Отже, щоб уникнути при цьому неадекватного розуміння, необхідно скоротити фразу або розчленувати її на кілька Менших фраз.

Крім того, необхідно зважати на особливості сприймання фрази в момент фіксації зору. Читач вловлює якісь літери й асоціативно відновлює інші. Такий механізм сприймання можливий завдяки існуванню внутрішньої, генотипової мови у вигляді предметно-схемного коду. Цей код виникає тоді, коли розгорнутий словесний комплекс стає стереотипним. Асоціативне відтворення розгорнутих словесних комплексів має суб’єктивну основу, що теж є причиною суб’єктивності розуміння тексту.

Ці дані про специфіку читацького сприймання на рівні відчуття можуть бути лише взяті автором до уваги як факт, що свідчить про причини суб’єктивізму розуміння тексту. Необхідно сказати, що така робота механізмів сприймання властива не тільки зоровому сприйманню, а й будь-якому, оскільки при цьому "реалізується один із найважливіших механізмів переробки інформації, діючих у нервовій системі,- вмикається так зване латеральне, або бокове, гальмування"[22].

Між розумінням елементів фрази і розумінням фрази в цілому має бути мінімальна часова розбіжність.

Необхідно зазначити, що асоціативне домислювання під час сприймання тексту особливо проявляє себе при великій часовій розбіжності між сенсорними процесами й розумінням. Чим довша фраза, тим пізніше наступає процес її розуміння за тієї умови, що сприймається кожен її елемент.

Під час сприймання зір і слух поспішають за думкою. Бажання не відстати від думки змушує сприймача швидко вловлювати зором чи слухом основні елементи повідомлення, домислюючи неосновні, що стає причиною суб’єктивізму розуміння. "Залежно від величини розбіжності можна говорити про міру доступності тексту. Саме від часової розбіжності залежить те, як швидко читач може виділити в тексті смислові елементи та, зрозумівши їх, переходити до інших. Причому процес виділення та пізнавання смислових складників та їх зв’язків, зокрема невимушеність такого виділення, відіграє велику роль при розумінні" [23]. Завдання автора при цьому - "полегшити" текст у пошуках цих складників розуміння.

Мова твору і правопис тексту мають бути нормативними, літературними.

До правил, недотримання яких ускладнює процес розуміння тексту, належить і правило допустимого лінгвістичного й правописного забезпечення тексту. Правильному розумінню допомагає системність, нормативність мовних засобів. Слово, вжите не в тому значенні, стає джерелом побічної теми, змінює хід думки читача. Правописні помилки у тексті заважають сприйманню, збільшують часову розбіжність між перцепцією і рецепцією тексту, що є причиною виникнення підтекстів, побічних тем тощо

Кожне слово, кожна фраза, надфразна єдність повинні виражати тему тексту або бути тематично зумовленими. А тематичні елементи створюють "шум" у тексті та є причиною його неадекватного розуміння.

У цьому плані кожен наступний елемент тексту має бути тематично прогнозованим, а кожен попередній елемент - мати тематичну перспективу.

Якщо текст має заголовок "Чекати недовго", то можна спрогнозувати, що текст буде повідомленням про те, ЩО ж чекати недовго. Згідно зі змістом тексту, можна зробити висновок, що чекати недовго весняно-польових робіт, хоч у тексті, власне, мова про це й не йде. Таким чином, текст по відношенню до заголовка є атематичним, тобто "шумом", серед якого лише пробиваються тематичні елементи у вигляді словосполучення "весняно-польові роботи", яким закінчується текст. По відношенню до заголовка "З історії України" "шумом" є перша фраза "Наше підприємство уклало договір з дискусійним міським клубом на надання цілого комплексу інформаційних послуг та культурно-просвітніх заходів, спрямованих на задоволення побажань трудівників об’єднання". "Шумовий" ефект створюють вставні слова "сказати б", "до речі" у тексті про новий хліб, який виводить радіонукліди, оскільки вони, по-перше, створюють ефект неправдоподібності факту у рубриці "Що нового?", по-друге, створюють зайве негативне емоційне поле навколо факту випікання нового хліба.

Кожен текст повинен мати тематично-логічний ланцюг фактів (тематичний патерн), компоненти якого є основними інтегруючими зміст елементами розуміння.

Логічно допустиме розгортання змісту на основі однієї теми позначене тематичною перспективою кожного інтегруючого зміст елемента, що допомагає швидко зрозуміти весь текст. Так, в інтерв’ю такими елементами можуть бути запитання автора до співбесідника. Якщо запитання тематично не об’єднані й логічно не пов’язані, то такими ж будуть і відповіді. А в цілому весь текст інтерв’ю буде тематично аморфним і наповненим зайвим інформаційним "шумом".

Зміст фрази (на рівні слововживання, лексичної сполучуваності, граматики) і форма твору (його архітектоніка, графічно-шрифтове оформлення) мають бути більшою мірою стереотипними.

Незвичні для читача конструкції, насиченість тексту словами в переносному значенні, нестандартне оформлення тексту ускладнюють процес розуміння, роблять його багатозначним. Для текстів надмірний відступ від звичного, стереотипного у змісті й формі - небажаний.

До причин, що безпосередньо порушують процес пізна вання й розуміння, належать також (1) специфічна робота механізму рецепції (розуміння) сприймача; (2) різний емоційний досвід автора й реципієнта; (3) різна діяльнісна основа продукування й розуміння тексту.

Автор орієнтується на певного читача, на його смаки й уподобання, його інтелектуальний рівень. Ця установка автора на сприймача певного інтелектуального рівня й певного соціального прошарку є важливою установкою, оскільки вона пов’язана безпосередньо з роботою рецептивного механізму (пам’яттю, увагою, асоціаціями, волею, рівнем розвитку свідомості й мови, мислення тощо).

Автор під час написання тексту повинен мати психологічну установку на певне коло читачів для того, щоб відчути й зафіксувати у тексті ті місця, які не відповідають інтелектуальному читацькому рівню.

Процес розуміння порушує й неоднаковий асоціативний механізм реципієнтів, через що виникає неявна предикація, тобто побічні теми. Необхідно звертати особливу увагу на синтаксичну організацію фрази, оскільки найчастіше на рівні підрядних речень, відокремлених членів речень, вставних і вставлених конструкцій виникає неявна предикація. Тому небажаним є таке розташування фраз, коли наступна, фраза розвиває зміст підрядної чи вставленої конструкції попередньої фрази. Це явна екстеріоризація тематичного відхилення, це прямий доказ "спрацювання" неявної предикації ще на етапі авторського продукування тексту. Безперечно, читач легко підтримає таке сповзання автора на побічну тему і сам домислить розвиток неявної теми, що вплине на розуміння тексту в цілому.

(2) Причиною неадекватного розуміння й неадекватних читацьких реакцій може бути неврахування соціального емоційного досвіду аудиторії. "...Прийоми передачі почуттів, думок, настроїв і переконань ефективні, доки вони( ізоморфні (подібні, співвідносні) способам мислення читача, розгортаються в формах, адекватних його власним уявленням, і не суперечать його досвіду" [24]. Якщо без достатньої авторської мудрості й аргументованості про одіозну особу говорити гарні слова, то автор лише вступить в соціальний конфлікт із читачем і не матиме впливу на аудиторію. Переконування "в лоб" - це не кращий прийом. Ламати соціальний емоційний стереотип треба поступово, розумно, обережно.

(3) Найбільш прихованою для аналізу причиною порушення розуміння тексту є невідповідність мотиваційно-цільової сфери автора мотиваційно-цільовій сфері читача. Для автора текст завжди є засобом упливу на аудиторію, для читача - матеріалом, на основі якого може бути прийняте рішення. Для автора текст є результатом знакової діяльності, продуктом його розумової праці; для читача ж він стає лише сировинним проміжним матеріалом, що буде використаний під час досягнення певної читацької мети. І як засіб упливу, і як матеріал для прийняття певного рішення текст завжди включений в систему мотивацій, цілей, смислів і ними зумовлений. Тобто текст завжди має діяльнісну змістову структуру. Ідеальним варіантом є та ситуація, коли мотиваційно-цільова сфера читача збігається з мотиваційно-цільовою сферою автора. Такий збіг буде запорукою адекватного розуміння тексту читачем. Але часто читач шукає в тексті те, що потрібне йому, а не те, на що хотів звернути увагу автор. Читач шукає у тексті відповіді на свої запитання, яких і не міг передбачити автор. Все це створює основу для виділення у тексті певного змісту як основного, який не був важливим для автора і не формував його головну тему. Безперечно, автор не може передбачити, в яку систему мотивів, цілей, смислів буде включений читачем текст. Але автор повинен все-таки прогнозувати можливі реакції аудиторії на текст, подумки включаючи його в різні мотиваційно-цільові системи, з метою уникнути небажаних інтерпретацій змісту читачем.

Література

1.З приводу розмежування термінів "твір" і "текст " у 1965 році на сторінках журналу "Русская литература" відбулася дискусія (див.: Бухштаб Б. Что же такое текстология? // Рус. литература. - 1965. - № 1. - С. 65-75; Лихачев Д.С. По поводу статьи Б. Я.Бухштаба // Рус.литература. - 1965 - № 1. - С. 76-89; Прохоров Е. Предмет, метод й обьем текстологии как науки // Рус. литература. - 1965. - № 3. - С. 146 -150.
2. Прохоров Є. Названа праця. - С. 148.
3. Див., наприклад: Феллер М. Д., Квітко І. С., Шевченко М. Г. Довідник коректора. - Харків, 1972.
4. Социальная практика й журналистский текст /Под ред Я. Н. Засурского, Е. И. Пронина. - М., 1990. - С. 41.
5.Феллер М. Д. Эффективность сообщения и литературный аспект редактирования.- Львов, 1978. - С. 5.
6. Ці функції розглядаємо за Феллером М. Д. (Назв, на праця. С. 36).
7. Риторика Аристотеля. - Спб., 1850. - С. 5.
8. Не слід змішувати поняття "жанри творів" і "текстові жанри". Останні ще не вивчені, оскільки не досліджені графічно-знакові типи текстів.
9. Локутивний - пов’язаний із потребами комунікації , спрямований на спілкування.
10.Леонтьев А. А. Язык, речь, речевая деятельнocть. - М., 1969. - С. 27.
11. Жинкин Н. Механизмы речи. - М., 1958. - С. 54.
12. Кубрякова Е. С. Номинативный аспект речевой деятельности. - М., 1986. - С. 113; Жинкин Н. И. Названa праця. -С. 143.
13. Лурия А.Р. Язык и сознание. - М., 1979. - С. 191.
14. Іванченко Р. Г. Літературне редагування. - К., 1983. С.11.
15.КубряковаО.С. Названа праця. - С. 114.
16. Традиційно в рамках логіко-граматичного учення про діалектичну єдність мови й мислення думка розглядалася тільки в формі судження, що має двоелементну структуру, паралельну двоелементній структурі речення. Між судженням і реченням існує структурний паралелізм, який обмежує проблему вираження думки мовною комбінаторикою елементів структури. Як вважає О. О. Леонтьєв, "саме формулювання про "нерозривний зв’язок" мови і мислення беззмістовне, оскільки недостатньо говорити просто про зв’язок мови і мислення, хоч і нерозривний. Людське мислення тільки опосередковане мовою та знаковими системами (Леонтьєв А. А. Психолингвистические единицы и порождение речевого высказывания. М., 1969. С. 154-155). Це значить, що між думкою і реченням немає структурного паралелізму і що структура думки, її змістовий обсяг лиш опосередковані мовою і повністю нею не виражаються.
17.Чуприкова Н. И. Психика и сознание как функция мозга. - М, 1985. - С. 86.
18.Потебня А. А. Полное собрание. - Т. 1. Мысль и язык. - Одесса, 1922. - XXIX. - С. 112.
19. Rivers Wilga M. Speaking in Many Tonfues. Essays in foreign language teaching. – Cambrige University Press, 1983. - С. 80.
20. Феллер М. Д. Названа праця. - С. 14.
21. Социальная практика и журналистский текст. - С. 44.
22. Вартанян И.А., Цирульников Е.М. Коснуться невидимого, услышать неслышимое. - Л., 1985. - С. 26-27. І далі там же: "Функцією цього гальмування є обмеження рецептивного поля. Обмеження рецептивного поля досягається за рахунок пригнічення активності рецепторно-нервових елементів, розташованих у периферійних (бічних) зонах відносно максимально стимульованого подразником рецептора". При цьому відчуття загальмованих чаcтин подразника здійснюється на основі асоціативних зв’язків і тих елементів перцептивного досвіду, які зберігаються в пам’яті.
23.Іванченко Р. Г. Названа праця. - С. 29.
24. Социальная практика и журналистский текст. - С. 45.