Рефераты на украинском
Інфляція, суть, суспільні витрати та антиінфляційні заходи - Економічні теми -



Явище інфляції має макроекономічну природу хоча б тому, що означає підвищення загального рівня цін і певні зрушення у су­купних обсягах виробництва.

Інфляція попиту. Моделювання інфляції попиту грунтується на правосторонньому зсуві лінії AD, що є адекватним збільшенню сукупного попиту. Зрозуміло, що причиною цих змін може бути збільшення кожного з елементів сукупних витрат. Найважливішою серед них є збільшення державних витрат і зменшення податків. Так само сукупний попит зростає тоді, коли збільшується кількість грошей в обігу. Вважається, що будь-які заходи експансіоністської бюджетно-податкової чи грошово-кредитної політики можуть спричинити інфляцію попиту. Зобразимо результат дії цих чинни­ків графічно:

Пояснення до графіків:

1. Кожен з графіків відображає інфляцію попиту. Принципова відмінність між ними полягає в тому, що на першому графіку відображено наслідки впливу бюджетно-податкової політики, на другому — грошово-кредитної.

2. Запис AD,(A.M,G^) означає, ідо у початковому періоді сукупний попит

визначався незмінними витратами домогосподарств та інвестиціями (С + І = А) , незмінною грошовою масою М і змінюваними державними ви­тратами G,. Зміна останніх і спричинила перехід від AD, до AD-, .

3. Запис A D^(EJ^lf) означає, що спочатку сукупний попит визначався не­змінними сукупними витратами (Е = С + І +G) та змінюваною грошовою масою m| . Зміна грошової маси від М, до М, і спричинила правосторон-ній зсув лінії AD.

4. На обох графіках відображене зростання цін (від Рд до Р^ ), яке спочатку супроводиться певним збільшенням обсягів виробництва Yg (точка В). Пізні­ше обсяги виробництва повертаються до природного рівня Y(K,L), що відпо­відає потенційним можливостям економіки (точка С).

Особливого пояснення вимагає перехід на графіку від точки А до В і пізніше до С. Власне, перехід від А до В ще не є інфляцією. По-перше, це підвищення цін здійснюється на короткому проміжку (інфляцією ж вважається тривале зростання'загального рівня цін). По-друге, воно супроводиться збільшенням обсягів виробництва і мо­же розглядатись як безпосередній його наслідок. Перехід від точки А до В пояснюється тим, що зростання цін на продукцію кінцевого виробництва стимулює зростання загальних обсягів виробництва.

З часом зростання цін на засоби виробництва починає наздо­ганяти зростання цін на продукцію кінцевого виробництва. Лінія сукупної пропозиції зсувається ліворуч, і у довготерміновому пері­оді виробництво, яке зменшується, опиняється на своєму природ­ному рівні. Як наслідок, має місце збільшення цін при незмінних обсягах виробництва.

Інфляція витрат (пропозиції). Моделювання інфляції витрат грунтується на лівосторонньому зсуві лінії AS, що є адекватним зменшенню сукупної пропозиції. Зсув AS і відповідне зменшення пропозиції виникає під впливом очікування збільшення витрат виробництва. Такі зміни іноді називають "шоком пропозиції". Їх зумовлює раптове підвищення цін на елементи виробничих витрат. Класичним став приклад підвищення цін на нафту країнами ОПЕК у 70-х роках нашого століття.

Примітка

У 1973-1974 pp. країни ОПЕК підвищили ціну на нафту у 3 рази. Це. викликало шок пропозиції і спричинило 10% -ну інфляцію у США в 1975 p. Зростання цін на нафту, що постачається з Росії в Україну, яке мало місце у 1992 p., виглядає у порівнянні з наслідками дій країн ОПЕК в 70-х роках вражаюче. Президент України, виступаючи в січні 1993 p., оголосив таку цифру: "Ми отримали за рік підвищення цін на нафтопродукти у 300 ра­зів..."1.

Підвищення цін на елементи виробничих витрат може статись і через неврожай, стихійне лихо, різке підвищення заробітної плати під тиском профспілок. Графічне пояснення того, чому лінія AS зсувається ліворуч, має такий вигляд (система графіків І):

Пояснення до системи графіків:

1. Поєднання чотирьох графіків дає змогу пояснити, чому підвищення цін на один із "нетрудових" ресурсів (енергоносії, сировину), вплинувши на попит на працю,може призводити до зсуву лінії сукупної пропозиції ліворуч. Гра фік 1 — виробнича функція, яка відображає гой факт, що обсяги реального продукту залежать від залученого ресурсу праці. Графік 2 ілюструє взаємодію попиту і пропозиції на ринку праці. Графік 4 показує зрушення у короткотер­міновому періоді лінії пропозиції.

2. На графіку 1 відображено спад виробничої' функції від Y,(L) до Y-,(L)

Точки В, С, D на графіку виробничої функції показують можливі варіанти рівнів виробництва при певній зайнятості.

3. На графіку 2 показано, що спад виробничої функції означає зменшення по­питу на працю (зсув від L° до L° ). В умовах зменшеного попиту можуть існу­вати різні варіанти поєднання зайнятості L та реальної зарплати. Для збе­реження рівня зайнятості реальна зарплата мала б упасти до найнижчого рів­ня /ті (точка D). Для збереження реальної зарплати на попередньому рівні / ч

рівень зайнятості мав би скоротитись до Z,; (точка В). Найвірогідн/шим є вста­новлення рівноваги в точці перетину ліній попиту на працю та її пропозиції (точка С ).

4. Графік 4 показує лівосторонній зсув пінії AS як результат змін у виробничій функції та у реальній зарплаті. Зокрема, точка С демонструє новий рівень ре­ального продукту У,, якому відповідає новий рівноважний рівень реальної W / зарплати " /т, •/-з

Особливої уваги заслуговує питання, чому подорожчання од­ного з елементів виробничих витрат викликає зменшення сукупної пропозиції. Якщо виробники під тиском зростання цін на певний елемент виробничих витрат скорочують його споживання, то ви­робничі можливості економіки зменшуються. Це означає, що ко­жен додатково найнятий працівник може створити менший про­дукт. Так, при збільшенні кількості працюючих від,Ь,доЬ, у межах виробничої функціїY-,(L) може бути створено ^' продукту і не може бути його створено Y,. Якщо ж кількість найнятих працівни­ків залишається L,, то при скороченні виробничої функції відбу­деться скорочення граничного продукту (перехід від точки А до Z>),

що відповідає зменшенню реальної зарплати (від ^// до ^// ). /і / Ч

Після того, як за допомогою виробничої функції і графіка ринку праці ми пояснили лівосторонній зсув лінії сукупної пропо:

зиції. розглянемо власне модель інфляції витрат. Графічно вона має такий вигляд (графік З):

Пояснення до графіка:

1. На графіку показано, що стан рівноваги, досягнутий у точці А, де обсяг пропозиції відповідає реальним можливостям еконо­міки (Y(K,L)), змінюється через лівосторон­ній зсув сукупної пропозиції. Рівновага від точки А зміщується у точку В, якій відповідає вищий рівень цін і менші обсяги кінцевого продукту.

2. Рівновага може зміститись у точку С (де вищі ціни при досягненні початкових обся­гів виробництва), якщо держава здійсню­ватиме заходи, що стимулюватимуть збіль­шення сукупних витрат.

Значну роль у лівосторонньому зсуві сукупної пропозиції відіграють передбачення виробників. Раптове збільшення цін на певний елемент виробничих ресурсів підвищує передбачувані ціни на засоби виробництва. Якщо попит залишається на попередньому рівні, то виробництво у попередніх обсягах стає нерентабельним. Однак економіка не може лишатись у такому стані тривалий час, оскільки реальний обсяг не відповідає природному.

Після того, як рівновага досягла точки В (за нашим останнім графіком), подальший розвиток подій можливий за двома варіан­тами: повернення в точку А і перехід до точки С. Перший варіант передбачає, що скорочення виробництва і небезпека безробіття змусять робітників погодитись на зменшення зарплати. Зростаючі запаси товарно-матеріальних цінностей спричинять зменшення цін на засоби виробництва. Цьому ж сприятиме і структурна перебудо­ва виробництва. Крива пропозиції почне зсуватись вниз до точки А, але ці перетворення не можуть бути швидкими.

Другий варіант можливий тоді, коли в результаті бюджетно-податкової або грошово-кредитної політики лінія сукупного попи­ту зсунеться праворуч. У результаті досягається нова рівновага за більш високого рівня цін, але на природному рівні виробництва. Вва­жається, що розвиток подій за цим варіантом відбувається^ швидше.

З приводу того, який з наведених варіантів реагування еконо­міки на раптове підвищення цін на виробничі ресурси є більш прийнятним, точиться теоретична дискусія. Перший варіант має ту перевагу, що повернення до природного рівня виробництва відбу­вається без зростання цін, але це триває довгий час, а отже, перед­бачає тривале безробіття. Другий варіант гарантує швидкий вихід на втрачені обсяги виробництва, але супроводиться значним підви­щенням загального рівня цін.

Цікавою проблемою макроекономічної теорії є пояснення ін­фляції, особливо інфляції попиту. Існують два протилежних пояснен­ня інфляції попиту: з позиції монетаристської і кейнсіанської теорій.

Монетаризм. Широковідомим став вислів Мілтона Фрідмана про те, що "інфляція скрізь і завжди є монетарним явищем". Тобто для того, щоб пояснити інфляцію, треба дослідити пропозицію гро­шей. Однак деякі фактичні дані засвідчують, що не все у зв'язку інфляція-грошова пропозиція є цілком очевидним.

Розглянемо для прикладу статистичні дані по Великобританії:

Таблиця 1.

Рік

ВНП у цінах 1985 p., (млн.ф.ст.)

Індекс роздрібних цін (1985=100)

Рівень інфляції

Грошова пропозиція М1, (млрд.ф.ст.)

Грошова пропозиція М4, (млрд.ф.ст.)

1981

319,3

79,1

11,9

35,8

137,8

1982

324,7

85,9

8,6

39,9

154,7

1983

• 336,8

89,8

4,6

44,4

175,3

1984

343,9

94,3

5,0

51,3

199,3

1985

356,9

100

6,1

60,8

225,2

1986

369,9

103,9

3,4

74,2

261,4

1987

387,0

107,7

4,2

91,1

302,9

1988

403,6

113,0

4,9

104,3

355,0

1989

411,5

121,5

7,8

422,3

1990

413,9

133,4

9,5

-

473,4

Як засвідчує статистика, протягом десяти років ВНП Велико­британії зріс у. 1,3 раза, індекс роздрібних цін — у 1,69, грошовий агре­гат М4 — у 3,44 раза, а грошовий агрегат Ml (за 8 років) — у 2,9 раза.

Аналіз наведених даних під кутом зору вислову Мілтона фрідмена породжує питання: якщо інфляція — це виключно явище пропозиції грошей, то чому зростання грошової пропозиції не зу­мовило пропорційного зростання індексу цін, а рівень інфляції при постійному зростанні пропозиції грошей то зростав, то зменшувався?

Відповідь на це питання міститься у відомій монетаристській формулі: М • V = Р • Y . По-перше, частково зростання грошової маси може "поглинатися" зростанням реального ВНП. Тобто ефект від зростання грошової пропозиції розпадається на дві частини: частково зросла грошова маса "обслуговує" приріст ВНП, а частково втілюєть­ся у зростанні цін. По-друге, дія грошової пропозиції на ціни "ко­ригується" швидкістю обертання грошей: ціни можуть зростати і при незмінній масі грошей лише за рахунок прискореного їх обертання.

Отже, зв'язок між грошовою пропозицією та цінами послаб­люється динамікою реального ВНП та швидкістю обертання гро­шей. Розуміючи це, представники монетаризму зауважують, що швидкість обертання є відносно постійною у тому розумінні, що її можна передбачувати і контролювати. За їхніми уявленнями, швидкість обертання є функцією норми процента: якщо ставка за­лишається незмінною, то і швидкість обертання також не зміню­ється. А власне зв'язок між процентною ставкою і швидкістю обер­тання пояснюється тим, що за вищої ставки процента люди менш схильні тримати готівку, намагаються її позбутись. Завдяки цьому пришвидшується обертання грошей.

Кейнсіянський погляд. Кейнсіанство, як зазначалося вище, по­ставило в центр макроекономічної теорії сукупний попит. Виходя­чи з цього, це вчення пояснює і явище інфляції.

Із курсу мікроекономіки нам відомо, що ціни залежать від граничних витрат, а граничні витрати, у свою чергу, від рівня зар­плати. Зростання сукупного попиту, за кейнсіанською теорією, має призвести до збільшення рівня зарплати, рівня витрат, а отже, і до

підвищення цін.

Відомий економіст А.Філліпс свого часу зібрав статистичний матеріал за 1861-1913 та 1923-1958 pp., який підтверджував існування залежності

між щорічним зростанням зарплати та відсот­ком безробіття. При безробітті на рівні 4,5% від числа працездатних рівень зарплати залишається незмінним. При скороченні безробіття до 4% відбувається річне збільшення зарплати на 0,5%. На основі цих даних і була побудована відома крива Філліпса (графік 4).

Зв'язок між безробіттям та рівнем зарплати, відображений на цьому графіку, є базою для пояснення інфляції. У разі скорочення безробіття під тиском збільшення сукупного попиту відбувається зростання рівня зарплати. Це спричиняє зростання граничних ви­трат і в результаті — зростання цін, тобто інфляцію:

AD^ -> t4 -> W^ -> MCt -> J°t, де U- рівень безробіття;

Л/С—граничні витрати. W — рівень зарплати; усі міркування, які ви­пливають із кривої Філліп­са, мають обгрунтування за умови, що продуктивність праці лишається незмін­ною. Якщо ж, наприклад, продуктивність праці (ви­робіток на одного праців­ника) зростає швидше, ніж зарплата, то, навпаки, ціни зменшуються. Отже, зв'язок

w1~ -> мс Т -> рї

справедливий лише за двох умов: коли продуктивність лишається незмінною або коли зарплата зростає швидше, ніж продуктивність.

Традиційно крива Філліпса зображається в координатній пло­щині, де по вертикалі відкладається рівень інфляції. А сама крива розглядається як набір альтернативних комбінацій інфляції і безро­біття. Ще більш конкретно криву Філліпса можна визначити як криву, що відображає можливий компроміс між безробіттям та ін­фляцією: із збільшенням безробіття інфляція зменшується.

Примітка

Крива Філліпса досить прискіпливо перевірялась на відповідність фактичному станові речей. Історія інфляції і безробіття, зокрема у США 60-х років, досить точно "відтворювала" криву Філліпса. Так, у 1969 p. рівень без­робіття становив понад 5%, а рівень інфляції менш як 2%; у 1968 p. рівень безробіття був близько 3,5%, а інфляція перевищувала 5%. Але перша поло­вина 70-х років засвідчила, що крива Філліпса як модель поєднання інфляції і безробіття виявляється справедливою не завжди. У 1973-1975 pp. відбувало­ся одночасне зростання і інфляції, і безробіття. В 1976-1979 pp. розвиток еко­номіки знову відповідав кривій Філліпса.

В цілому досвід 70-80-х років засвідчив, що рух вздовж кривої Філліпса лі­воруч-вгору (коли зменшення безробіття досягається за рахунок збільшення ін­фляції) виявляється більш простим, ніж зворотний рух праворуч-вниз. "Плата" за зменшення інфляції у вигляді зростання безробіття виявляється більш значною, ніж "плата" за зменшення безробіття за рахунок підвищення інфляції.

Крім власного підвищення зарплати і граничних витрат, знач­ний вплив на формування рівня інфляції мають передбачення щодо зростання цін. В основі кривої Філліпса лежить припущення, що вони перебувають на нульовому рівні. Якщо ж вони виникають, то це має спричиняти зсув кривої Філліпса вгору (графік 5).

Пояснення до графіка.

1. На вертикальній осі цього графі­ка, на відміну від попереднього, де на вертикалі відкладався рівень зарплати, позначено зміни в цінах. Це зроблено на підставі того, що, як уже зазначалось, зростання зар­плати спричиняє зміну цін.

2. Пунктирні лінії Ph, та Phy ілюс­трують зрушення кривої Філліпса під впливом передбачень змін у цінах.

Підставою для нового зображення кривої Філліпса

як Ph, та Phy є те, що, передбачаючи зростання цін (на нашому гра­фіку передбачається 10%-не зростання), працівники вимагатимуть 10% зростання зарплати при незмінній пропозиції праці (тобто при 4,5%-ному рівні безробіття). Отже, ціни наступного року під впливом зрослої зарплати збільшаться (у нашому випадку — на 10%). На третій рік зростання цін сягне 20%, якщо передбачення річного зростання цін залишиться на рівні 10%. Виникає проблема;

як зупинити цю тенденцію до реального зростання інфляції під впливом передбачуваного зростання цін?

Відповідно до кривої Філліпса, якщо сукупний попит змен­шиться до рівня, що передбачатиме безробіття на рівні, скажімо, близько 6%, то рівень зарплати врешті-решт стане меншим, ніж рі­вень інфляції. Це знизить реальний рівень інфляції і зменшить його передбачення. Крива Філліпса повернеться у стан, коли природний рівень безробіття (4,5%) забезпечить нульову інфляцію.

Різновидом одночасно і інфляції попиту, і інфляції витрат є так звана "інфляція, пов'язана зі спядол/'. Її модель, розглянута, наприклад, у книзі Едвіна Дж. Долана та Дейвіда Е. Ліндсея , цікава для нас тим, що досить точно відтворює ситуацію в Україні. Поча­ток інфляції в нашій країні пов'язаний із надмірним сукупним по­питом та постійними інфляційними очікуваннями. Графічно інфля­ція, пов'язана зі спадом, має такий вигляд (графік 6).

Пояснення до графіка:

1. Ситуація, відображена на графіку, перед­бачає, що завдяки діям уряду в галузі бюд­жетно-податкової або грошово-кредитної політики обсяги виробництва утримувалися на рівні вищому, ніж природний (точ­ка Е^ лежить праворуч від лінії довготер­мінової пропозиції).

2. Якщо економіка перебуває у стані постій­ної інфляції, то природною реакцією вироб­ників є скорочення обсягів виробництва. Слідом за зсувом лінії сукупного попиту праворуч (від A Df до A D-,) відбувається лівосторонній зсув лінії сукупної

пропозиції (від ASi до AS-, і AS^ ) та зростання цін.

3. Лівосторонні зсуви лінії AS спричиняють ситуацію, коли обсяги виробниц­тва спочатку зменшуються до природного рівня, а потім стають меншими, ніж цей рівень (точка £4 )розглянута модель ґрунтується, по-перше, на тому, що, коли інфляція виникає в результаті зростаючого попиту, то, найімовір­ніше, уряд, відчувши її негативні наслідки, починає обмежувати ін­фляцію саме стримуванням сукупного попиту. По-друге, в моделі враховано інерцію виробників у їх ставленні до цін. Проіснувавши певний час в умовах інфляції, навіть якщо відбувається реальне об­меження сукупного попиту, люди очікуватимуть зростання цін.

Власне інфляція, пов'язана зі спадом, припадає на інтервал між точками Еї та £4. Саме тут інфляція поєднується із скорочен­ням обсягів виробництва нижче від природного рівня та з появою безробіття, що перевищує природний рівень.

Що в розглянутій моделі є несхожим на ситуацію в Україні і

що її нагадує?

Несхожість полягає передусім у тому, що в розглянутій моделі вихідна точка Е передбачає, що реальні обсяги випуску переви­щують природний рівень виробництва. В одній із попередніх тем ми вже наголошували на тому, що економічна система України не забезпечує випуску на рівні природних можливостей. Крім того, скорочення обсягів виробництва в наших умовах спричиняється не лише передбаченнями інфляції, а й монополізованістю і "одержав-леністю" виробництва.

Схожість моделі з українською ситуацією полягає у тому, що:

1) поштовхом до інфляційного зростання цін у нас стало зростання сукупних витрат наприкінці 80-х — на початку 90-х років під впливом часткової лібералізації економіки. Остання, як відомо, виявилась у наданні колективам державних підприємств права більш вільно розпоряджатись заробленими коштами;

2) так, як це і передбачено моделлю, в Україні у певний момент (а саме у 1993р.) уряд усвідомив те, що інфляцію спричиняють над­мірні витрати, і були зроблені кроки, спрямовані на скорочення цих витрат. Це здійснювалось, головним чином, через обмежен­ня індивідуальних доходів;

3) поведінка населення і виробників в Україні формується під впли­вом адаптивних очікувань зростання цін, а низька довіра до дій уряду є причиною стійкості таких очікувань;

4) спроби обмежити доходи споживачів в Україні не привели до передбачуваного урядом подолання інфляції.Проілюструємо останнє твердження цифровими даними".

ТяКпипа f

Квартал, рік

Індекс споживчих цін (1990=1)

Реальна зарплата в цілому (1990=100%)

IV-91

2

1-92

12

64,2

11-92

18

87,4

111-92

32

78,1

IV-92

60

89,0

1-93

175

44,2

11-93

393

39,1

111-93

1169

40,1

IV-93

5047

35,6

1-94

10585

30,0

11-94

12665

30,4

111-94

14052

33,2

IV-94

29935

35,7

Дані таблиці свідчать, що при скороченні у 1990-1994 pp. ре­альної зарплати майже тричі, ціни зросли майже у ЗО тисяч разів.

Інфляція не викликала б, можливо, такої пильної уваги з боку теоретиків та практиків, якби не її негативні наслідки. Зупинимось на деяких із них. Втрати від інфляції традиційно поділяють на ті, що ма­ють місце при передбачуваній та при непередбачуваній інфляції.

Суспільні втрати передбачуваної'інфляції'є такими:

1) поява так званих "витрат меню" (menu costs), викликаних тим,'Див.: Тенденції української економіки. Грудень 1994 та попередні підсумки 1994р. Європейський центр макроекономічного аналізу України, с.16, 20.

що в умовах інфляції продавці змушені часто міняти цінники, ка­талоги тощо, що призводить до додаткових витрат;

2) існування так званих "витрат зношеного взуття" (shoe leather costs), спричинених тим, що люди, запобігаючи втраті купівель­ної спроможності грошей, тримають усю готівку на депозитах і змушені часто відвідувати банк, щоб зняти кошти на поточні витрати.

До суспільних втрат непередбячуваноїінфляції'належать:

1) фіскальний податок (fiscal drag), спричинений тим, що в умовах інфляції кількісне зростання доходів має номінальний характер і може означати падіння реальних доходів; водночас норма опо­даткування протягом певного часу лишається незмінною, і плат­ник податку несе додатковий тягар;

2) перерозподільчий ефект, коли втрачають усі, хто має фіксовані доходи, а також ті, хто надає гроші у позику під незмінний про­цент;

3) втрата цінами регулюючої ролі, яка пояснюється тим, що внаслі­док інфляційного зростання цін скорочуються обсяги виробниц­тва і споживання (виробники скорочують виробництво через по­дорожчання ресурсів, споживачі обмежують споживання через зменшення реальних доходів);

4) втрата всіма грошовими показниками здатності бути вимірника­ми економічних процесів через постійну зміну масштабу вимірю­вання (100 грошових одиниць одного року можуть бути у декіль­ка разів меншими, ніж 100 тих же одиниць іншого року).

Перелічені негативні наслідки інфляції, що традиційно наво­дяться у підручниках з макроекономіки, напевне, видадуться не ду­же страшними людям, що звикли жити в умовах гіперінфляції. Серед негативних наслідків, що їх відчувають на собі громадяни України у 90-х роках, а також відчували громадяни інших країн в інші періоди (середньорічний рівень інфляції у 80-х роках:

Аргентина — 334,8%, Болівія — 391,9%, Бразилія — 227,8%, Ізраїль — 117,1%), такі:

1) втрата будь-якої зацікавленості у продуктивній діяльності пов'язаній із створенням товарів і послуг, і втягування все біль шої частини населення у спекулятивну діяльність;

2) недоцільність заощаджень і скорочення інвестицій та пов'язане ;

цим тотальне гальмування технічного прогресу, руйнування ви­робничого потенціалу;

3) ухиляння від сплати податків, корумпованість державних служ­бовців, розростання кримінального сектора і деморалізація сус­пільства;

4) загроза реанімації тотального адміністрування під приводом "неспроможності ринкових регуляторів" тощо.

Цікавим є питання про те, чи можна кількісно виміряти сус­пільні втрати від інфляції. Аналізуючи витрати, пов'язані із подолан­ням інфляції у 70-х роках, американський економіст Артур Оукен дійшов висновку, що зниження інфляції на один процентний пункт вимагатиме скорочення реальних обсягів ВНП на 10% нижче при­родного рівня, що, в свою чергу, передбачає 10-11%-не збільшення норми безробіття (порівняно з її природною нормою на рівні 6%)1.

[_Висока соціально-економічна "ціна", яку суспільство сплачує за допущену інфляцію, вимагає аитиіифляційиих дій. Світова прак­тика нагромадила в цій галузі певний досвід.

Контроль над зарплатою та цінами е частиною державної по­літики регулювання сукупного попиту. Визнається, що він не лише обмежує сукупний попит, а й є засобом подалання інфляційних очі­кувань з боку робітників та підприємців. Адже, повіривши у рішу­чість дій уряду, суб'єкти економічних відносин можуть стримати свої "зазіхання" на подальше зростання зарплати і цін кінцевої продукції. «Можливі різні варіанти контролю: домовленість з проф­спілками про обмежене зростання зарплати, прийняття законів, які регулюють зростання зарплати та цін. В Україні, зокрема, прийма­лися законодавчі акти щодо обмеження рентабельності виробниц­тва з метою стримування цін.

Слід, однак, враховувати, що в разі скорочення попиту за ра­хунок обмеження зарплати може бути досягнуто антистимулюючо-го ефекту: скорочення випуску. Це особливо небезпечно при інфля­ції, пов'язаній зі спадом. З іншого боку, наслідки контролю над зарплатою можуть бути зведені нанівець необмеженим зростанням державних витрат.

Індексація доходів є антиінфляційним заходом у межах полі­тики регулювання сукупного попиту. Він передбачає зміну зарпла­ти, боргових зобов'язань, ставок процента у відповідь на зміну цін. Його застосування може протидіяти втраті зацікавленості у про­дуктивній діяльності, а також скороченню заощаджень та інвести­цій. Неоднозначність цього антиінфляційного заходу полягає в то­му, що в разі, коли інфляція спричинена "шоком пропозиції", то ін­дексація погіршує загальний стан економіки. Вихід із "шоку пропо­зиції" передбачає структурну перебудову економіки, а отже, зрос­тання одних цін швидше, ніж інших, і навіть зменшення цін у де­яких галузях. Індексація ж доходів діє в бік усереднення зарплат, а отже, протидіє коригуванню рівня цін-j

' Політика податкового регулювання стає заходом непрямого обмеження цін та доходів. Вона передбачає зростання норми опо­даткування із кожним відсотком зростання цін, що перевищує вста­новлену межу.

"Концепція пропозиції" є антиінфляційним заходом, який по­лягає у збільшенні природного рівня виробництва?

назад |  1  | вперед


Назад

 Поиск рефератов
 
 Реклама
 Реклама
 Афоризм
Обидно, когда твои мечты сбываются у других!
 Гороскоп
Гороскопы
 Знакомства
я  
ищу  
   лет
 Реклама
 Счётчики
bigmir)net TOP 100