Рефераты на украинском
Економіка Східної Європи - Економічні теми -



У післявоєнному соціально-економічному розвиткові Східної Європи можна виділити два етапи. Перший (дру­га половина 40—кінець 80-х років)—це етап соціаліс­тичного розвитку, важливими особливостями якого стали панування суспільних форм власності на головні засоби виробництва та планово-адміністративне регулювання еко­номіки. Основою економіки був загальнодержавний план соціального та економічного розвитку, важливі положення якого централізовано доводились до безпосередніх вироб­ників та споживачів. Вартісні форми й методи регулюван­ня економічних відносин стали другорядними, допоміж­ними, безпосередні виробники мали обмежену самостійність у вирішенні економічних питань.

Практика економічного розвитку східноєвропейських країн показала, що концентрація в руках держави ресур­сів та централізоване прийняття економічних рішень може бути достатньо ефективним в умовах наявності екстенсив­них факторів росту та необхідності створення основних га­лузей промисловості у стислі строки. Проте така система неспроможна забезпечити інтенсивний ріст на основі на­уково-технічного прогресу й запровадження науково-тех­нічних досягнень безпосередньо у виробництво, що стало особливо проявлятися у 70—80-ті роки у формі економіч­ного та науково-технічного відставання від країн розви­неної ринкової економіки.

Другий етап соціально-економічного розвитку східно­європейських країн бере свій початок наприкінці 80 — по­чатку 90-х років, коли всі країни регіону стали на шлях докорінних соціально-економічних реформ, створення основ ринкової економіки. В окремих країнах регіону і раніше робилися спроби впровадити ринкові регулятори у націо­нальні економіки (в Югославії з 50-х років, Угорщині — з 1968 р., Болгарії— 1979 р., Польщі— 1981 р. і т. д.). Але всі вони не вели до

Табл. 1. Найважливіші економічні показники країн регіону в 1991 р.

(тис. дол.) *

Країна

внп на ду­шу населен­ня

Річний виробіток на робітника**

промисловості

сільського гос­подарства

Словенія 11,0 25,00

12,00

Естонія 8,45 16.50

3,35

Латвія 7.60 16,75

2,85

Чехо-Словаччина 7,00 17.50

7,00

Литва 6,90 14,50

3,25

Хорватія 6,85 18,75

5,00

Угорщина 6,65 15,00

5,00

Росія 6.30 13,50

2,60

Бєларусь 6.10 13,25

2,75

Болгарія 5,80 13,00

6,00

Македонія 5,50 15,25

3.25

Польща 5,20 12,50

3,50

Україна 4,75 12,75

3,15

Сербія та Чорногорія 4,55. 17,25

4.50

Молдова 4,40 11,00

2,35

Румунія . 4,10 14,00

3,15

Боснія та Герцеговина 3,70 13,50

3.20

Албанія 1,85 6,00

1,75

Європа в цілому 10,35 23,35

6.35

За фактичним співвідношенням цін.

** За добавленою вартістю.

рішучих змін відносин власності. Су­часний же етап характеризується змінами відносин влас­ності на основі роздержавлення та приватизації, розвит­ком приватного підприємництва, демонополізацією вироб­ництва, створенням основ конкуренції, різким обмеженням державного регулювання цін тощо.

У сучасному світовому господарстві східноєвропейські країни належать до держав із середнім рівнем економічно­го розвитку. Наприкінці 80-х років національний доход на душу населення у цих країнах приблизно в 2,6 раза пере­вищував середньо-світовий показник та в 9 разів — показ­ник країн, що розвиваються, і приблизно в 2,5 раза був менший від показника країн розвиненої ринкової еконо­міки. Серед східноєвропейських країн за рівнем економіч­ного розвитку та продуктивності праці провідні позиції ма­ють: Словенія, Естонія, Латвія, Чехія, Словаччина, Литва та Хорватія, до менш розвинених країн регіону належать:

Молдова, Румунія, Боснія та Герцеговина, Албанія (табл. 1).

Загальна структура народного господарства дає змогу зарахувати країни Східної Європи до індустріальних (Че­хія) та індустріально-аграрних країн, у яких провідні по­зиції має промисловість поряд із істотною роллю сільсь­кого господарства у формуванні національного доходу.

На сучасному етапі на частку промисловості в загаль­ній структурі національного доходу країн регіону припадає в середньому від 45 до 60 %, в той час як до II світової війни фактично національні економіки цих країн мали

аграрний характер.

Структурні зміни в національних економіках країн ре­гіону хоч і поступалися за своїми показниками країнам розвиненої ринкової економіки, проте в цілому в післявоєн­ний час були позитивними. Поряд із ростом частки про­мисловості у національному доході зближувалися темпи росту виробництва засобів виробництва (група А) та пред­метів споживання (група Б). До кінця 80-х років частка групи А в країнах регіону коливалася від 64 (Угорщина) до 72 % (Румунія). Постійно зростала питома вага оброб­них галузей порівняно з добувними. Був забезпечений роз­виток машинобудування як провідної галузі промисловос­ті східноєвропейських країн; на цю галузь припадало 26— 33 % всього промислового виробництва. Разом із хімічною промисловістю ці галузі почали виробляти до 40 % всього промислового виробництва.

Але в умовах економічної кризи, високого рівня енерго та матеріаломісткості національного доходу, здеформова­ної цінової політики в окремих країнах на початок 90-х років почали спостерігатися й несприятливі структурні зрушення, в тому числі зростання частки паливно-енер­гетичних галузей, чорної та кольорової металургії в за­гальному обсязі виробництва при різкому спаді виробни­цтва в машинобудівній, легкій та харчовій промисловості, Так, в Росії питома вага паливної промисловості зросла в 1992 р. до 13,4 % порівняно з 6,9 % в 1991 р., чорно? металургії відповідно з 4,7 % до 9,1 % від загального об­сягу промислового виробництва.

Країни Східної Європи мають помітні позиції у світо­вому господарстві. Шляхом мобілізації екстенсивних фак­торів росту (спорудження нових підприємств, збільшення числа зайнятих у народному господарстві, втягнення до­даткових обсягів сировини та матеріалів) східноєвропей­ські країни зуміли, особливо в 50—70-ті роки, істотно під­вищити свою частку у світових економічних показниках. Так, наприкінці 80-х років на східноєвропейські країни припадало понад 20 % світового національного доходу, 21 % світової промислової продукції, більш як 13 % світової сільськогосподарської продукції та 5 % світового товарообороту. Однак в останні роки в результаті різкого спаду темпів економічного росту та навіть зменшення об­сягів суспільного виробництва в цілому ці позиції значно погіршились.

Протягом тривалого часу (особливо в 50—60-ті роки) східноєвропейські країни впевнено посідали провідні по­зиції за темпами економічного росту у світовому госпо­дарстві. У 1951—1983 рр. національний доход у цих кра­їнах зростав на 6,7 % за рік, промислове виробництво — на 8,3 %. Однак від кінця 70-х років темпи економічного росту почали різко знижуватися, а в деяких країнах (По­льща, Угорщина, Чехо-Словаччина) почали спостерігати­ся кризові явища в національних економіках. Темпи що­річного росту суспільного виробництва країн регіону різ­ко впали із 2,9 % у 1981—1985 рр. до 1,8 % у 1989 р. На­прикінці 80 — початку 90-х років усі східноєвропейські країни опинилися в умовах глибокої соціально-економіч­ної кризи. У звіті Економічної комісії 00Н для країн Єв­ропи спад економіки у країнах Східної Європи названо затяжною депресією, яка щодо тривалості та глибини гостріша, ніж «Велика криза» 1929—1933 рр. (табл. 2).

Головними причинами різкого зниження темпів еко­номічного росту, а потім і глибокої економічної кризи у країнах регіону стали неефективність адміністративно-планового розвитку та використання досягнень НТП, не­раціональна структура суспільного виробництва, висока енерго- та матеріаломісткість національного виробництва, низька продуктивність праці, вичерпання екстенсивних фа­кторів росту, погіршення зовнішньоекономічних умов (в тому числі умов торгівлі, зростання зовнішньої заборгова­ності, скорочення та розрив взаємних економічних відносин), а також зміна суспільного ладу, перехід від планової до ринкової моделі розвитку.

Табл. 2. Динаміка обсягу валового національного продукту в окремих країнах регіону (%)

Країна

РІК

1991

1992

1993

1994

Болгарія -23

-15

-6

-4

Польща -8

1

4

5

Румунія -14

-15

1

1

Словаччина -16

-10

-5

4

Чехія -14

-7

-0.5

2,5

Угорщина -10

-5

-2

3,5

Росія -12

-20

-13

-14

Україна -11

-15

-16

Білорусь -3

-15

-10

Табл. З. Темпи зростання цін в окремих країнах регіону (%)

Країна

1991

1992

1993

1994

Болгарія 334

90

120

64

Польща 70

43

31

35

Румунія 225

200

62

296

Словаччина 61

10

12

25

Чехія 57

12

9

11

Угорщина 35

23

21

17

Росія 90

2500

216

849

Україна 85

2000

...

...

Білорусь 80

2000

Важливою особливістю економічного розвитку регіону є високий рівень інфляції. У 1977—1984 рр. щорічний рі­вень інфляції коливався від 5,1 % в Чех-Словаччині до 8,9 % у Румунії (в Польщі до 29,4 %), та в 1992 р. у кра­їнах Східної Європи він складав 769,4 %, у колишніх рес­публіках Радянського Союзу—1296% (табл. 3).

З одного боку, в сучасних умовах інфляція у східноєв­ропейських країнах виконує і функцію вирівнювання цін на товари та послуги в результаті наявності глибоких структурних диспропорцій та їх зближення зі світовими цінами і в невеликих обсягах може сприяти пожвавленню економічного росту. З іншого боку, її високий рівень має явно виражені негативні наслідки, які проявляються у зне­ціненні економічних стимулів продуктивної праці та на­ціональної валюти, отриманні прогресивних структурних зрушень, зниженні рівня життя населення.

Перехід до ринкової економіки у східноєвропейських країнах супроводжується збільшенням безробіття, його рі­вень у більшості країн регіону в першій половині 90-х ро­ків первищував 5 % показник, який може бути розгляну­тий, як досить прийнятний для економіки, що стабільно розвивається (табл. 4). Приховані форми безробіття, які існували раніше та були засновані на централізовано ре­гульованій штучній зайнятості населення, поступово транс­формуються у відкриті форми. Атомізація національних економік країн регіону у сфері відносин власності, процесу виробництва та управління створює об'єктивні передумови виникнення й розвитку ринку праці. Відмовляючись від гарантії зайнятості, проголошуючи принципи свободи зай­нятості та незайнятості населення, східноєвропейські кра­їни намагаються пом'якшити безробіття шляхом отримання банкрутств державних підприємств, надання кредитів і суб­сидій, частковим регулюванням цін, а також розвитком гро­мадських робіт, служб працевлаштування та систем проф­орієнтації й перекваліфікації, виплат допомоги по безро­біттю тощо.

Табл. 4. Рівень безробіття у країнах регіону (в % від працездатних)

Рік

Країни

1991

1992

1994

Болгарія

11

15

16

Польща

12

14

16

Румунія

3

9

10

Словаччина

12

11

14

Чехія

4

3

4

Угорщина

8

12

13

Різке погіршення соціально-економічного стану, кризові явища в націо­нальних економіках зумовили прихід до влади в країнах регіону суспіль­них сил, які прагнуть змінити еконо­мічну модель розвитку, створити соціальні орієнтовану ринкову економі­ку. На рубежі 80—90-х років у країнах Східної Європи були прийняті плани та програми ринкової трансформа­ції, які визначили основні напрями, шляхи, методи й ета­пи перетворень: «програма Анте Марковича» у СФРЮ (1989 р.); «план Бальцеровича» у Польші (1989 р.); «план Клауса» у Чех-Словаччині (1990 р.); «план Купи» в Угор­щині (1990 р.); «Короткий виклад стратегії переходу до ринкової економіки» в Румунії (1990 р.); «Меморандум про економічну політику Російської Федерації», підготов­лений під керівництвом війце-прем'єра Є. Гайдара (1992 р.);

«Програми економічних реформ та політики України» (1992 р.) й ін. Незважаючи на істотні розбіжності у визна­ченні та реалізації економічної політики країнами регіону, для них характерні чимало спільних рис та особливостей, пов'язаних з подібністю завдань і цілей ринкових реформ.

Головним напрямом програм та практики ринкових реформ у східноєвропейських країнах є процес роздержав­лення й приватизації. На роздержавленні у формах оренд­них відносин, підвищення економічної самостійності під­приємств, ролі трудових колективів в управлінні, які не вели до зміни характеру державної власності, робився на­голос у 80-ті роки, та у 90-ті роки у більшості країн ре­гіону перевага стала віддаватися приватизації як такій, що веде до встановлення нової системи відносин власно­сті, заснованої на її різноманітності. Така система починає функціонувати поряд із державною і на основі приватної та мішаної форм власності. Відповідно до програм при­ватизації в Угорщині, Польщі, Чехії та Словаччині в 1995— 1996 рр. у недержавному секторі буде вироблятися 40— 50 % національного доходу. Основними формами прива­тизації є викуп, акціонування, безоплатна передача влас­ності із застосуванням чеків, ваучерів, спеціальних прива­тизаційних рахунків громадян та ін.

Незважаючи на досить високі темпи приватизації, зо­крема в Польщі, Угорщині, Чехії, можна передбачити, що в недалекому майбутньому державний сектор все ще буде мати більш вагомі позиції у національних економіках схід­ноєвропейських країн, ніж у державах розвиненої ринко­вої економіки.

Важливим напрямком ринкової трансформації еконо­міки країн регіону є подолання монополізму й розвиток конкуренції. На початку 90-х років у Чехо-Словаччині 40 % обсягу промислового виробництва вироблялось мінімальною кількістю виробників— від 1 до 4. В Угорщині майже 30 % продукції обробної промисловості виробляли монополісти, у Польщі ця величина досягала 70 % загального обсягу промислової продукції. Рівень монополізації національного виробництва та ринку істотно виріс у нових східноєвропей­ських країнах як наслідок розпаду СРСР, СФРЮ та ЧССР.

Демонополізація у сфері виробництва, відносин влас­ності та управління сприяє розвиткові конкурентного се­редовища в країнах регіону. Поряд із цим у них практично зняті обмеження на приватне підприємництво, галузевий перетік капіталу, лібералізовані умови економічної діяль­ності, створені законодавчі основи боротьби з недобросо­вісною конкуренцією, починає формуватися система конт­ролю за діяльністю монополістів.

Лібералізація цінової політики у східноєвропейських країнах на рубежі 70—90-х років протікала у формах «шокової терапії» (Польща, Болгарія, Росія, Україна та ін.) й поступового відпуску цін протягом досить тривалого часу (Угорщина, Югославія), її головними рисами стали: від­мова від адміністративного регулювання цін (за винятком невеликої групи товарів та послуг); контроль за зловжи­ванням монополістів у галузі ціноутворення; зближення світових і внутрішніх цін. Глибока деформація як пропо­зиції (структурні диспропорції; високий рівень монополі­зації; дефіцит багатьох видів продукції та ін.), так і по­питу (значний дефіцит держбюджету; все ще існуюча система дотацій і пільг окремим підприємствам; адміні­стративний розподіл продукції, виробленої на основі держ­замовлення; високе інфляційне очікування споживачів та ін.) стали причинами високих темпів росту оптових і роздрібних цін на початку 90-х років у всіх країнах регіо­ну. За цих умов деякі східноєвропейські країни намагали­ся посилити прямий та посередній вплив держави на фор­мування цін (Сербія, Україна у 1993 р.).

Кардинально змінюються грошова та фінансово-кредит­на політика. З другої половини 80-х років у країнах регіо­ну почала створюватися двоярусна банківська система, яка включала національні (центральні) й комерційні банки. Центральні банки при цьому дедалі більше концентрува­ли свою діяльність на формуванні загальнонаціональної фінансово-кредитної та емісійної політики, регулюванні відсоткової ставки, контролю за діяльністю комерційних банків. Останні безпосередньо займались обслуговуванням юридичних та фізичних осіб. Були створені ринки: фінансо­ві, кредитні, цінних паперів, валютний.

На початку 90-х років в усіх східноєвропейських краї­нах державний бюджет формувався зі значним дефіцитом, Спроби збалансувати держбюджет у країнах регіону здій­снювались за рахунок, з одного боку, скорочення дотацій та субсидій підприємствам, різкого зменшення державних капіталовкладень в економіку, скорочення воєнних витрат, обмеження певних соціальних програм та допомоги іншим країнам, з іншого боку,— за рахунок спроб збільшити при­бутки держави. Найбільшого успіху у цій сфері досягли Чехія, Угорщина, Польща, де й рівень інфляції був значно нижчий, ніж у інших країнах регіону.

Податкові реформи у країнах регіону були спрямовані як на стимулювання економічної зацікавленості підприєм­ців, незважаючи на форми власності, у розвитку виробни­цтва, так і на зростання доходів державного бюджету та вирішення на цій основі загальнонаціональних завдань. Головними видами податків стають податки на добавлену вартість, податок на прибуток (доход), акцизний збір. При цьому деякі країни Східної Європи (передусім Угорщина, Польща, Чехія, Словаччина, Хорватія) здійснюють політи­ку зближення національних податкових систем із системою, що діє з 01.01.1993 р. у ЄС, маючи на увазі уніфікувати їх до моменту свого вступу у цю організацію. Більш дифе­ренційованими стають і податки з населення .

Істотно змінюється й соціальна політика у східноєвро­пейських країнах. Створюється нова система соціального захисту, заснована на свободі економічної діяльності, со­ціальному партнерстві між громадянином і державою, спо­живачем та виробником, робітником і роботодавцем. Дер­жава гарантує лише мінімальний рівень соціального за­хисту й дедалі частіше на адресній основі (сім'ї з дітьми, інваліди, молодь, пенсіонери, малозабезпечені). підвищення рівня реального соціального забезпечення вище міні­мального здійснюється вже переважно за рахунок самих громадян. Нарівні із збереженням системи безкоштовної освіти та медичного обслуговування, надання житла, умов для відпочинку значна частина цих послуг надається за рахунок особистих доходів громадян. Такі зміни у соціаль­ній політиці утворюють додаткові стимули для високопро­дуктивної і якісної праці.

До II світової війни важливою особливістю зовнішньоекономічних відносин країн Центральної та Південно-східної Європи була орієнтація на провідні капіталістичні держави, на котрі припадало 80 % їхньої зовнішньої торгівлі. У загальному обсязі торгівлі Болгарії, Угорщини, Польщі, Румунії та Чехословаччини тодішній Радянський Союз займав біля 1 %, а їхня взаємна торгівля становила не більше 15 %. Провідні позиції у зовнішньоекономічній діяльності цих країн, окрім Радян­ського Союзу, мав приватний сектор, держава практику­вала в основному економічні заходи управління зовнішньо­економічною діяльністю.

Сучасний розвиток зовнішньоекономічних відносин східноєвропейських країн бере початок наприкінці 80 — почат­ку 90-х років, коли ці країни приступили до корінних ринкових реформ національних економік. Зміна моделі со­ціально-економічного розвитку, істотне перетворення від­носин власності, рішучий поворот до формування ринкових основ народних господарств зумовили кардинальну транс­формацію зовнішньоекономічної політики країн регіону. Першою та головною особливістю сучасного етапу розвит­ку зовнішньоекономічних відносин східноєвропейських держав є відмова від державної монополії на зовнішньо­економічні зв'язки, демонтаж планово-адміністративної, жорстко централізованої системи управління зовнішньоеко­номічною діяльністю. Це знайшло та знаходить виявлен­ня в:

демонополізації та приватизації зовнішньоекономічних підприємств та організацій;

наданні права зовнішньоекономічної діяльності юридич­ним та фізичним особам;

стимулюванні утворення комерційних посередницьких зовнішньоекономічних фірм;

відмові від відповідальності держави за операції та їх­ні наслідки будь-яких учасників зовнішньоекономічної ді­яльності;

переході до розміщення державних експортних замов­лень на конкурентній та добровільній основі.

Демонополізація зовнішньоекономічної діяльності ство­рює принципово нові можливості для виробників у виборі партнерів, форм, заходів і сфер зовнішньоекономічного співробітництва, головним критерієм якого стає економіч­на ефективність, співвідношення доходів та затрат вироб­ників і споживачів матеріальних благ та послуг.

Другою характерною рисою зовнішньоекономічних від­носин країн регіону на сучасному етапі є перехід від пла­ново-адміністративних форм протекціонізму до лібераліза­ції зовнішньоекономічної діяльності. Основними напрямами даної діяльності країн Східної Єв­ропи є:

відмова чи істотне зменшення кількісних обмежень у зовнішній торгівлі та перехід до переважно економічних методів регулювання зовнішньоекономічної діяльності;

зближення структур і рівнів внутрішніх та світових цін на основі вільного ціноутворення практично на всі види продукції та послуг;

послідовне зниження ставок експортного тарифу й за­провадження уніфікованого імпортного тарифу;

перехід до конвертованості національних валют для ре­зидентів і нерезидентів спочатку по поточних, а згодом і по капітальних операціях, встановлення єдиного курсу на­ціональної валюти;

підтримка експорту та розширення ринків збуту вітчиз­няної продукції;

заохочення імпорту капіталу, створення спільних під­приємств, участі іноземного капіталу в процесі приватиза­ції.

Лібералізація зовнішньоекономічної діяльності є важ­ливим напрямом економічної політики східноєвропейських країн в цілому, бо забезпечує поліпшення їхнього платіж­ного балансу, становища в системі міжнародного поділу праці, сприяє відкритості національних економік, присто­совує їх до умов конкуренції, які діють на світовому рин­кові. Це безпосередньо стимулює розвиток і впровадження досягнень науково-технічного прогресу в народне господар­ство. Лібералізація зовнішньоекономічної діяльності нероз­ривно пов'язана з відмовою від державної монополії у цій сфері.

Наступна характерна особливість сучасних зовнішньо­економічних відносин східноєвропейських країн полягає у зміні пріоритетів розвитку зовнішньоекономічних зв'язків, різкому зменшенні ролі й значення взаємної торгівлі та істотному збільшенні зовнішньоторговельного обміну передусім з розвиненими країнами Заходу. На. початку 90-х;

років питома вага взаємної торгівлі у зовнішньоторговель­ному обігу східноєвропейських країн скоротилась майже з 60 до менш як 20 % . Зміна географічної структури зовнішньоекономічних зв'язків східноєвропейських країн зу­мовлена логікою перетворень, які відбуваються там. В умо­вах становлення конкурентного ринкового середовища в країнах регіону виробники та споживачі починають безпо­середньо визначати товарну та географічну структуру, ди­наміку зовнішньоекономічного обміну, розвиток нових форм зовнішньоекономічної діяльності, виходячи із співвідношен­ня своїх доходів і затрат.

Тенденція диверсифікації зовнішньоекономічних зв'язків. підтримується політикою східноєвропейських країн. Деякі. з них, передусім Польща, Угорщина, Чехія та Словаччина, ставлять перед собою мету вступити до кінця 90-х років в ЄС. Цій же меті сприяє субрегіональне економічне співро­бітництво на основі дво- та багатосторонніх угод. Розширен­ню участі східноєвропейських країн у міжнародному поділі праці, посиленню відкритості національних економік сприяє

їхній вступ та активна участь у діяльності міжнародних економічних організацій: Міжнародному валютному фонді, Міжнародному банку реконструкції та розвитку, Генераль­ній угоді по торгівлі та тарифах, Європейському банку ре­конструкцій та розвитку й ін.

Ринкові реформи у країнах регіону, лібералізація зов­нішньоекономічної діяльності, перехід до взаємних розра­хунків у вільноконвертованій валюті сприяли зміні товар­ної структури їхньої зовнішньої торгівлі. Низька кон­курентоспроможність продукції країн регіону в умовах відкритості національних економік була головною причи­ною різкого скорочення частки промислових товарів у вза­ємній торгівлі. При цьому в умовах скорочення обсягів взаємної торгівлі зросла питома вага сільськогосподарсь­кої та хімічної продукції, сировини. Так, частка машин і устаткування у польському експорті в Угорщину знизила­ся з 53—55 % у 1988—1989 рр. до менш як 10 % У першій половині 1992 р.; за цей час відповідна частка в угорсько­му експорті у Польщу впала з 56—58 % до 27 %.

В експорті східноєвропейських країн у розвинені дер­жави сировина та паливо продовжували посідати значне місце: в 1991 р. в експорті без врахування колишніх СРСР і СФРЮ—34,2°/о, в експорті колишнього СРСР— 75,6 %. Поряд із цим дедалі більшого значення починає набувати готова продукція: 1991 р. в експорті без враху­вання колишніх СРСР і СФРЮ—65 %, в експорті колиш­нього СРСР—17%. В імпорті переважала машинобудів­на продукція: в 1991 р. майже 44 %.

Нових рис набувають зовнішньоекономічні відносини країн регіону в умовах виникнення нових східноєвропейсь­ких країн: Білорусі, Росії, України, Хорватії та ін. При­пинення існування на початку 90-х років як єдиних держав СРСР, СФРЮ, Чехословаччини, з одного боку, посилює міжнародну державну конкуренцію виробників різних кра­їн, з

назад |  1  | вперед


Назад

 Поиск рефератов
 
 Реклама
 Реклама
 Афоризм
Настоящая женщина должна спилить дерево, разрушить дом и вырастить дочь.
 Гороскоп
Гороскопы
 Знакомства
я  
ищу  
   лет
 Реклама
 Счётчики
bigmir)net TOP 100