Реферати українською
Фіскальна політика як засіб регулювання економіки - Економічна теорія -
Зробивши прості перетворення і продиференціювавши рівняння по Т, дістанемо:
Тут Мy/t показує, як зміниться Y при зміні T на одиницю. Надамо с' значення 0.8. Матимемо: My/t = - 4. Отриманий мультиплікатор показує, що при збільшенні загальної величини податків на одиницю, ВНП зменшується на 4 одиниці. Мультиплікатор процентної ставки оцінює вплив процентної ставки на величину ВНП. Виведення мультиплікатора теж розпочнемо з формули макрорівноваги, але тепер врахуємо дві обставини: С = с'(1 - t) Y, I = eY - ki, де е - частка заощаджень у ВНП; і - ставка процента; k - коефіцієнт щільності зв'язку між інвестиціями та ставкою процента. Знак " - " перед к означає, що зв'язок обернений: і І. Тепер формула Y = C + I + G набуде такого вигляду:
незмінна величина Здійснивши перетворення і продиференціювавши по і, матимемо:
Тут My/i показує, як зміниться Y при зміні і на одиницю. Нехай с'= 0.8; t = 0.2; e = 0.1; k = 0.3. Підставивши ці значення, матимемо м = -1.15. Мультиплікатор показує, що при збільшенні ставки процента на одиницю Y зменшується на 1.15 одиниць. Грошовий мультиплікатор відображає залежність грошової пропозиції від грошової бази. Для виведення мультиплікатора скористаємося основними залежностями сфери грошового обігу. Грошова пропозиція складається з готівки та депозитів: M = C + D, де С - готівка; D - депозити. Грошова база - це готівка на руках у населення та у банківськихрезервах: B = C + R, де В - грошова база, С - готівка, R - банківські резерви. Для перетворення наведених формул скористаємося відносними показниками (коефіцієнтами):
де d - коефіцієнт розподілу доходів населення на готівку та депозити;
де r - норма банківських резервів, тобто частина депозитів, що зберігається у резервах. Тоді C = d * D, R = r * D. Підставимо значення С та R у формули: s s M M = d * D + D = D (d + 1); D = ----- d+1 B B = d * D + r * D = D (d + r); D = ---- d + r Після простих перетворень матимемо:
Продиференціювавши по В, дістанемо: s d M d + 1 mMs/B = ------ = ------ d B d + r Надамо d та r таких значень: d = 0.1; r = 0.2. Підставивши ці значення у формулу мультиплікатора, матимемо: mMs/B = 3.7. Мультиплікатор показує, що при збільшенні грошової бази на одиницю, грошова пропозиція зросте на 3.7 одиниць. Після розгляду чотирьох мультиплікаторів можна зробити деякі узагальнення: 1. розрахунки мультиплікаторів грунтуються на фундаментальних макроекономічних залежностях. У трьох перших прикладах була використана загальна формула балансування ВНП та суми основних елементів сукупних витрат, у четвертому - формули грошової рівноваги. 2. Як цілі та засоби їх досягнення можуть розглядатись різні величини. У перших трьох прикладах ціллю виступав ВНП, а засобом впливу були G, T та i. У четвертому прикладіяк ціль аналізувалася пропозиція грошей Ms , а засобом слугувала грошова база В. 3. Оскільки кожен із мультиплікаторів дає певні кількісні залежності, то він може бути використаний для прогнозування. Третій висновок заслуговує особливої уваги. Проте одразу виникає запитання: наскільки точними будуть прогнози, побудовані на підставі економічних мультиплікаторів? Оскільки для розрахунку самих мультиплікаторів використовуються значення інших змінних, то прогнози щодо впливу кожного із засобів на мету будуть настільки точними, наскільки правильними є уявлення про перелічені змінні. А ці уявлення в більшості випадків формуються на підставі результатів обробки статистичної інформації. Із переліченихзмінних лише показник r (норма банківських резервів) не потребує такої обробки, оскільки він визначається центральним банком країни для всіх іншихбанків. Інші змінні: с' – гранична схильність до споживання, t - частка податків в доходах, е - частка заощаджень, к - коефіцієнт щільності зв'язку між інвестиціями та ставкою процента, d - коефіціент розподілу доходів на готівку та депозит одержуються статистичним шляхом. Саме наявність реальних статистичних даних щодо перелічених та інших змінних перетворює макроекономічну модель на макроеконометричну. Макроеконометричною називається модель, що відображає економіку не лише якісно, а й кількісно. 3. АВТОМАТИЧНІ СТАБІЛІЗАТОРИ ТА ДИСКРЕЦІЙНА СТАБІЛІЗАЦІЙНА ПОЛІТИКА. За кейнсіанськими рецептами державні витрати можуть значно перевищувати бюджетні доходи, що створює бюджетний дефіцит і веде до зростання внутрішнього державного боргу. Дефіцит свого бюджету держава покриває за рахунок позики випуску державних боргових зобов'язань (облігацій і векселів). Інший шлях покриття дефіцитного бюджету - емісія небезпечних кредитних грошей, що веде до значного стрибка інфляції. Дефіцит державного бюджету виникає внаслідок надмірних витрат держави на військові цілі, на роздутий апарат чиновників, державних закупівель товарів (насамперед військової техніки і озброєнь) за підвищеними цінами тощо. Хронічна дефіцитність бюджету, що допускається кейнсіанською макроекономічною моделлю, веде до розгулу інфляції, зростання внутрішнього боргу держави. Усе це свідчить про те, що можливості держави перерозподілити національний доход (через державний бюджет нині проходить до 50% доходу нації) має відомі межі. Таким чином, сучасна держава для регулювання ринкової економіки широко застосовує фіскальну політику, тобто регулювання здійснюється через маніпулювання податковими ставками і видами податків та засобами державного бюджету. В залежності від методів проведення фіскальна політика може бути дискреційною чи недискреційною. Дискреційна фіскальна політика включає свідоме використання державного оподаткування і власних витрат для досягнення макроекономічної рівноваги. Дискреційна політика (від латинського discretio) - політика, що проводиться державою на власний розсуд, тобто свідоме, суб'єктивне маніпулювання податками і державними витратами для зміни реального обсягу національного виробництва. Недискреційна політика передбачає автоматичну, об'єктивну зміну параметрів національного виробництва під дією державних заходів.Витрати держави втілюються у закупівляхресурсів, товарів та послуг. В умовах дискреційної фіскальної політики дані витрати збільшують сукупні витрати у суспільстві і ведуть до наступного зростання національного продукту. Слід відзначити, що державні витрати піддаються ефекту мультиплікатора. Зокрема, зростання державних витрат на 20 млрд. гр. од. викликало збільшення рівноважного ЧНП на 100 млрд. гр. од. (з 320 до 420). Тобто, у даному гіпотетичному прикладі мультиплікатор, як і раніше, дорівнював 5 (100:20). Важливо наголосити, що це збільшення державних витрат фінансується не за рахунок зростання податків (вони тут взагалі не враховані). Інакше кажучи, даний ефект мультиплікатора виникає через зростання бюджетного дефіциту. Фундаментальні рекомендації Кейнса саме й включають зростання дефіцитного фінансування для подолання спаду чи депресії. А якими можуть бути наслідки скорочення державних витрат? Очевидно, що скорочення державних закупівель викличе зменшення сукупних витрат. У свою чергу, відбудеться скорочення рівноважного ЧНП. Можна перевірити, якщо повернутись до розглянутого числового прикладу, що скорочення державних витрат з 20 до 10 млрд. гр. од. викличе зменшення рівноважного ЧНП на 50 млрд. гр.од. Це означає, що величина мультиплікатора не зміниться і дорівнюватиме 5 (50:10). Оподаткування протилежним чином впливає на обсяг рівноважного національного доходу. Для розгляду на прикладі слід припустити, що існує єдиний постійний податок, що дасть одну і ту ж суму податкових надходжень при будь-якому обсязі ЧНП. Вплив податків на економічну рівновагу розглядається в таблиці, яка є продовженням попередньої. Таким чином, фіскальна політика використовується для стабілізації економіки. Її фундаментальне завдання полягає у ліквідації безробіття або інфляції. В період економічного спаду застосовується стимулююча фіскальна політика. Вона включає: 1) збільшення державних витрат або зменшення податків; 2) сполучення впливу зростання державних витрат і зменшення податків. Тобто, якщо існував збалансований державний бюджет, в період спаду чи депресії фіскальна політика зумовлює бюджетний дефіцит. Навпаки, якщо в економіці спостерігається викликана надлишковим попитом інфляція, застосовуються стримуюча фіскальна політика, яка включає: 1) зменшення державних витрат чи збільшення податків; 2) сполучення впливу зменшення витрат держави і зростання податків. Така фіскальна політика орієнтується на збалансований бюджет і навіть на бюджет з позитивним сальдо, якщо перед економікою стоїть проблема контролю над інфляцією. Слід підкреслити, що державні витрати є дійовим засобом фіскальної політики тоді, коли є значний державний сектор в економіці. Проте стимулююча фіскальна політика може опиратись і на відносно невеликий державний сектор. Недискреційна фіскальна політикапов'язана із так званими вмонтованими стабілізаторами. Під цим терміном ховається засіб для досягнення економічної стабільності, яка досягається автоматично при допомозі фіскальної політики, тобто є вмонтованою в економічну систему. Зокрема, таким вмонтованим стабілізаторм є податкова ставка, яка змінюється пропорційно обсягу ЧНП. При зростанні приросту ЧНП (національного доходу) застосовується прогресивний податок на доход і прибуток, а також зменшуються трансфертні платежі (виплати держави населенню, що не пов'язані з трудовою діяльністю, капіталом чи власністю). Навпаки, в умовах спаду застосовується регресивний податок і збільшуються виплати по безробіттю, бідності, державні субсидії. Так діють вмонтовані (автоматичні) стабілізатори. Отже, вмонтований стабілізатор - це будь-який захід, що має тенденцію збільшувати дефіцит державного бюджету (або скорочувати його позитивне сальдо) в період економічного спаду і збільшувати його позитивне сальдо (або зменшувати його дефіцит) в період інфляційного зростання цін без необхідності застосування додаткових політичних (суб'єктивних) заходів. Автоматичні стабілізатори – це такі механізми в економіці, дія яких зменшує реакцію ВНП на зміни сукупного попиту. Автоматична зміна податкових надходжень. Система податків прогресивно залежить від особистих доходів та доходів підприємств. Якщо обсяг виробництва падає то податкові надходження автоматично зменшуються так, що падіння особистих доходів і видатків послаблюється. У такому випадку випуск продукції зменшується не так відчутно. В інфляційні періоди зменшення податкових надходжень зменшує особисті доходи, стримує споживчі витрати, скорочує сукупний попит і уповільнює зростання цін та заробітної плати. Допомога по безробіттю, соціальна допомога та інші трансферти. Допомога по безробіттю вливає кошти в економіку(в період кризи) або вилучає з неї (в період буму) і, як результат, стабілізує її та згладжує наслідки ділових циклів. Дія інших трансфертів аналогічна. Основні засоби дискреційної фіскальної політики : Зміна прграм суспільних робіт та інших програм, пов”язаних з витратами. Зміна програм трасфертного типу (перерозподільчих). Циклічні зміни рівня податків. Дискреційна фіскальна політика – це політика, при якій уряд свідомо маніпулює податками та державними видатками з метою зміни реального обсягу національного виробництва та зайнятості, контролю за інфляцією та прискоренням економічного зростання. 4. ДЕРЖАВНИЙ БЮДЖЕТ ТА БЮДЖЕТНЕ ОБМЕЖЕННЯ Фінансово-бюджетне регулювання є основою фіскальної політики - кейнсіанського методу досягнення макроекономічної рівноваги. Під фінансами розуміють систему економічних відносин, що склались у суспільстві щодо формування і використання грошових ресурсів. У більш вузькому розумінні, фінанси - це грошові фонди (готівкові і безготівкові), за якими стоять матеріальні ресурси, необхідні для функціонування підприємств і здійснення державою своїх функцій. Суть фінансів більш повно виявляється у виконуваних ними функціях: розподільчої, регулюючої і контрольної. Фінансова система будь-якої країни складається із трьох тісно переплетених сфер: фінанси держави, фінанси фірм і фінанси домашніх господарств. Фінанси домашніх господарств (населення) - це грошові фонди, що формуються з доходів домашніх господарств. За допомогою фінансів фірм (підприємств) створюється національний продукт, який є джерелом формування фінансових ресурсів населення і держави.Проте у виконанні згаданих функцій фінансів основна роль належить фінансам держави. Отже, державні фінанси - це сукупність грошових засобів,зосереджених у руках держави і призначених для забезпечення властивих їй функцій, а також сукупність форм і методів, через які ці функції реалізуються. П.Самуельсон коротко сформулював основні функції держави, які вона реалізує через свої фінансові засоби - ефективність, справедливість і стабільність. Ефективність означає, що держава через податкову систему та пільги, регулюючи грошовий обіг і кредитування, сприяє переливанню капіталів, підвищенню ділової активності, найбільш доцільному використанню виробничих ресурсів. Справедливість полягає у відповідній податковій політиці, яка забезпечує формування фондів держави для фінансування соціальних програм, спрямованих на фінансову підтримку найменш захищених членів суспільства за рахунок найзаможніших. Стабільність - це спрямованість фінансової і кредитної політики на досягнення макроекономічної рівноваги. Використання державних фінансів, таким чином, лежить в основі фінансового макроекономічного регулювання. Державні фінанси зосереджуються у бюджетні держави і бюджетах місцевих органів влади. Державний бюджет - це фінансовий план утворення і використання грошових фондів держави протягом року; це баланс доходів і витрат держави, який складає міністерство фінансів. Державний бюджет (місцеві бюджети) завжди складаються з двох частин- доходної і витратної. Доходна частина показує обсяги і джерела надходження доходів бюджету, а витратна - бюджетні видатки та їх обсяги. Доходи бюджету складаються насамперед з різноманітних податків з фірм і трального і 70% місцевого бюджетів формується за рахунок податків), а також митних зборів, процентних платежів державі і державної позики. домашніх господарств (понад 90% цен Витрати бюджету мають таке спрямування: на виконання соціальних програм, оборону. утримання апарату державного управління, державні інвестиції і закупівлі, а також виплату процентів по державному боргу. Основу доходів бюджету складають податки. Усі податки поділяються на чотири групи: - прямі (оподаткування особистого доходу і прибутку фірм); - непрямі (акцизи або податок з продаж, податок з обороту, з доданої вартості); - податки на власність (з майна, землі, дарінь або спадщини); - платежі на соціальне страхування (страхові внески з заробітної плати, прибутку корпорацій по старості, медичному обслуговуванню, безробіттю). Роль податків як регулятора економіки зростає. Держава, маніпулюючи податковими ставками і видами податків, має змогу стимулювати чи обмежувати розвиток окремих галузей або сфер економіки, підприємств чи монополістичних об'єднань. Наприклад, звільняючи від оподаткування суми, що йдуть на технічний розвиток виробництва (на іновацію і модернізацію), держава сприяє НТП. Не оподатковуються інвестиційні, страхові і соціальні фонди тощо. Так держава через регулювання подат ками може впливати на ефективність і стабільність економічного розвитку. Особливе значення мають прямі податки, які утворюють більшу частину державного бюджету. Світовий досвід переконливо свідчить, що найвищими темпами розвивається економіка (10 - 15% на рік) при мінімальному оподаткуванні прибутку (ставка 10 - 12%). При ставці податку нижче від 10% нагромадження капіталу відбувається швидше, ніж створюються умови для його ефективного використання. Тому податкові пільги не повинні бути значними і тривалими. Водночас рівень податків на прибуток і доходи визначає майбутній обсяг державних витрат, які спрямовуються на розв'язання гострих соціальних проблем, регулювання "ефективного попиту". Тому при встановленні податкових ставок держава враховує дві обставини: з одного боку, надмірний податковий тиск а підприємства створює структуру цін, веде до згортання виробництва, а з іншого - зменшення податкових ставок сприяє пожвавленню виробництва і економічному зростанню, а в кінцевому рахунку веде до зростання доходів підприємств, населення, держави і нації в цілому. Держава так повинна будувати свою систему оподаткування, щоб охопити податками різні види доходів і ефективно впливати на їх формування. При цьому слід застосувати принцип: однакові доходи обкладаються однаковими податками. Це дає змогу реалізувати один із аспектів соціальної справедливості: хто більше одержує доходів, той більше віддає на фінансування суспільних потреб. Тому держава застосовує такий принцип оподаткування, як прогресивний податок. Прогресивним називають податок, який зростає швидше від оподаткованого доходу. Прогресивним оподаткуванням обкла даються доходи громадян і прибутки фірм, майнова власність при спадщині чи дарінні. Регресивний податок, який зростає повільніше від оподаткованого доходу, - це податкові відрахування соціального страхування на випадок безробіття і акцизні збори. Регресія полягає у тому, що заможнішому сплатити ці податки легше, адже вони охоплюють меншу частку в його доході. Пропорційний податок передбачає незмінність податкових ставок незалежно від доходу. Основним податком у державний бюджет є прогресивний податок. Бюджет - це грошове вираження збалансованого кошторису доходів та видатків за певний період. Фактичний бюджет відображає реальні видатки, надходження і дефіцити за певний період. Структурний бюджет відображає, якими мають бути урядові видатки, надходження і дефіцити, якщо економіка функціонує за потенційного обсягу виробництва (визначаються дією дискреційних програм, що запроваджені законодавчо). Циклічний бюджет показує вплив ділового циклу на бюджет та вимірює зміни видатків, надходжень і дефіцитів, які виникають через те, що економіка не працює за потенційного обсягу виробництва, а перебуває у стані піднесення або спаду (визначається дією автоматичних стабілізаторів). Циклічний бюджет є різницею між фактичним і структурним бюджетами.
Державний бюджет
Баланс доходів і витрат держави
ДОХОДИ: Податок на прибуток корпорацій. Податок з продажу. Місцеві податки. Доходи від зовнішньоекономічної діяльності. Рентні платежі. Неподаткові доходи. Прибутковий податок. Інші статті доходів. ВИТРАТИ: Фінансування економіки. Соціально-культурні програми і НТ програми. Оборона. Управління. Цільові програми. Кредити і допомога іншим державам. ВИПЛАТИ З ДЕРЖБЮДЖЕТУ: Асигнування – видача грошових засобів із держбюджету на утримання підприємств і установ. Субсидії – вид державної грошової допомоги, яка надається організаціям і установам. Субвенції – вид державної грошової допомоги місцевим органам влади або окремим галузевим господарським органам для розвитку. Дотації – вид державної грошової допомоги організаціям, підприємствам для покриття збитків з метою підтримки. ФІНІНСОВІ ПІЛЬГИ
СТАН ДЕРЖБЮДЖЕТУ: Нормальний, коли витратна частина держбюджету дорівнює доходній. Дефіцитний, коли витрати перевищують доходи. Дефіцит держбюджету не є небезпечний для економіки в цілому, якщо він знаходиться на рівні 2-3%ВНП. У противному випадку він негативно відбивається на функціонуванні грошової, кредитної систем і всієї економіки вцілому. Державний бюджет
Державне бюджетне обмеження: B = B + rB + T – Tr – (G + I) Де B - чисті фінансові активи в n-му році; B - чисті фінансові активи держави в (n-1)-му році; r - проценти по чистим фінансовим активам В попе- реднього року; T - податки в n-му році; Tr – трансферти в n-му році; G - державні споживчі витрати в n-му році; I - державні інвестиційні витрати в n-му році.
= + = + Бюджетне обмеження можна записати в термінах чистого державного боргу (D), де D = -В D = D + rD + G + I – T або D – D = rD + G + I - T де D – D - бюджетний дефіцит (DEF) 5. ФІСКАЛЬНІ ДЕФІЦИТИ.ДЕРЖАВНИЙ БОРГ. Бюджетний дефіцит (DEF) – це перевищення видатків бюджету над його доходами. Види державного дефіциту: Циклічний дефіцит бюджету – це дефіцит, який є результатом циклічного падіння виробництва (скорочення національного доходу та обсягу виробництва) внаслідок кон”юнктурних коливань. Структурний дефіцит бюджету – це дефіцит, який є результатом дискреційної політики (встановленя ставок оподаткування, виплати на соціальне забезпечення, розмір оборонних видатків). Основні фактори зростання дефіциту бюджету: Збільшення оборонних видатків. Зростання виплат пол державному боргу. Збільшення трансфертних платежів. Зниження податків. Всі гроші, зібрані з допомогою податків, поступають державі на спеціальні банківські рахунки, які вона має в Центральному банку країни. Ці гроші є підвалинами для державного бюджету. Державний бюджет – це узаконений зведений план зборів доходів держави і використання одержаних грошових засобів на покриття всіх видів її витрат. Державні бюджети затверджують вищі законодавчі органи країн, а уряди лише відповідають за використання бюджету. Фіскальна політика признає використання незбалансованих бюджетів для цілей стабілізації економіки. А це може призвести до зростання державного боргу. Складають бюджет і його виконують спеціалісти по фінансах. Фінанси – загальна назва системи методів, які використовуються для управління доходами і витратами органів державної влади і господарських організацій. Бюджет, як державний економічний механізм, ускладнюється тоді, коли державі гостро не вистачає грошей на розв”язання важливих завдань, тобто, коли державний бюджет складений з дефіцитом. Дефіцит державного бюджету складається при такій фінансовій ситуації, яка виникає тоді, коли державі необхідно зробити витрати на більшу суму, ніж можлива величина його доходів. Бюджетний дефіцит – перевищення витрат уряду над його доходами. А накопичена сума дефіцитів і бюджетних лишків являє собою державний борг. Концепція регулювання бюджету включає: а) бюджет, який балансується на щорічній основі; б) бюджет, який циклічно балансується; в) фундаментальне фінансування. Основна проблема бюджету, який балансується на щорічній основі, полягає в тому, що він має не стільки антициклічний характер, як проциклічний. Досить складно збалансувати бюджет по результатах циклу, якщо піднесення і спади не мають приблизно однокового розмаху. У минулому зростання державного боргу було зв”язане найчастіше з дефіцитом фінансування війн та економічними спадами. Великі дефіцити 80-х років є передусім результатом скорочення податків. Твердження про те, що великий державний борг може викликати рефінансування уряду, фальшиве, тому що, по-перше, борг потрібно лише рефінансувати, а не погашати, по-друге,уряд має право встановлювати податки і створювати гроші. Державний борг не є інструментом перекладання економічного тягаря на майбутнє покоління. Серйозними проблемами, зв”язаними з державним боргом є такі: виплати процентів по державному боргу збільшують нерівність у доходах; виплати процентів по боргу вимагають підвищення боргів, які підривають дію економічних стимулів; виплати процентів або основної суми боргу іноземцям викликають переведення частини національного продукту за кордон; запозичення урядом на ринку капіталів для рефінансування боргу або сплати процентів можуть збільшити ставки процента і витиснути приватне інвестиційне фінансування. Бюджетний дефіцит не означає незбалансованості бюджету – це невідповідність лише постійних власних доходів державного бюджету його видатками. Джерелами його покриття є державні позики або емісія паперових грошей. Бюджетний дефіцит негативно характеризує фінансову діяльність держави. Та ще більшим негативним явищем є відсутність конкретної обгрунтованої політики його покриття. Світовий досвід вказує чотири основні способи вирішення проблеми бюджетного дефіциту: скорочення бюджетних витрат; пошук джерел додаткових доходів; випуск (емісія) незабезпечених грошей з метою використання для фінансування державних витрат; позика грошей у банків, господарських організацій, громадян, інших держав, іноземних та міжнародних фінансових організацій. Бюджетний дефіцит в Україні – це вимушений дефіцит. У нашій країні рівень оподаткування настільки високий, що далі підвищувати його практично неможливо. Недостатність доходів державного бюджету головним чином зумовлюється недостатнім обсягом доходів підприємств і громадян. А відтак бюджетний дефіцит походить не з фінансової політики держави у сфері доходів, а з дефіциту фінансових ресурсів у нашому суспільстві. При виникненні бюджетного дефіциту уряд повинен або додатково друкувати гроші, або позичати в населення. Нагромаджені позичкові суми називаються державним боргом. Більша його частина знаходиться в короткотривалих цінних паперах (векселях державної скарбниці). Уряди часто ідуть на позику грошей, хоча це веде до зростання державного боргу. Державний борг являє собою суму заборгованості держави власникам його цінних паперів, національним і міжнародним фінансовим організаціям, а також іншим державам – кредиторам. Більшість країн світу нині мають великі державні борги. По науково-обгрунтованій і розумній економічній політиці державний борг не руйнує господарство країни і не приводить до гострих соціально-економічних конфліктів. Більше того, уміле управління державними цінними паперами дозволяє не тільки залучати гроші до державного бюджету, але й успішно управляти розвитком економіки. 6.ФІСКАЛЬНА ПОЛІТИКА ТА ДЕРЖАВНИЙ БЮДЖЕТ. ФІСКАЛЬНА ПОЛІТИКА З УРАХУВАННЯМ ПРОПОЗИЦІЇ. Вплив фіскальної політики на економіку здійснюється через державний бюджет. Між фіскальною політикою і держбюджетом існує пряма і зворотна залежність - з одного боку, державний бюджет визначає можливості фіскальної політики, з іншого – фіскальна політика впливає на стан державного бюджету. Роль держбюджету у фіскальній політиці визначається не лише його величиною. Важливе значення має також його структура та співвідношення між державними заходами і витратами (видатками). Для прикладу наведемо державний бюджет України (табл. 1). Як видно із таблиці 1 основну частку бюджетних доходів складають податки (51,8%) і внески у державні цільові фонди (22,3%). Серед видатків найбільш вагомими є такі статті: фінансування соціально-культурних заходів та соціального захисту населення (19,2%), інші видатки (17,4%), виплати із державних цільових фондів (15,0%), витрати на національну оборотну та безпеку держави (13,6%), фінансування народного господарства (13,3%). Головною ознакою держбюджету на 1998 рік є його дефіцит, який передбачається на рівні 3,3% ВВП або 13,8% до всіх видатків. Законом України “Про Державний бюджет України на 1998 рік” передбачаються і певні джерела фінансування бюджетного дефіциту. Так, із цією метою надходження із джерел внутрішнього фінансування передбачаються в сумі 1130723 тис. грн., а із джерел зовнішнього фінансування – 2250000 тис. грн. Звичайно, це викличе суттєве збільшення державного боргу, яке в наступних періодах ляже додатковим тягарем на видаткову частину державного бюджету. Головною метою фіскальної політики є стабілізація економіки. Цій меті підпорядковується і державний бюджет. Регулюючи структуру і співвідношення між окремими частинами державного бюджету, фіскальна політика впливає одночасно на економічний розвиток і стан державного бюджету. Отже, фіскальна політика виконує дві взаємопов’язані функції: стабілізаційну і бюджетну. У залежності від фази економічного циклу фіскальна політика викликає неоднакові бюджетні наслідки. Так, під час падіння виробництва доцільною (ефективною) слід вважати стимулюючу політику, яка має збільшувати державні закупки і знижувати чисті податки, або застосовувати перелічені заходи одночасно. Неминучим наслідком такої політики є виникнення бюджетного дефіциту або його збільшення. Припустимо, що навпаки, в економіці спостерігається інфляційне зростання, викликане надмірним попитом. За цих умов ефективною (доцільною) слід вважати стримуючу політику, яка повинна зменшувати державні закупки і підвищувати чисті податки, або застосовувати зазначені заходи одночасно. Неминучим результатом такої політики буде скорочення бюджетного дефіциту або виникнення бюджету з надлишком.
Это интересно
Реклама
Поиск рефератов
Еще рефераты
Афоризм
Не перегибайте палку - численность населения и так падает.
Гороскоп
Счётчики
|
Y = c'(1 - t) Y + eY - ki + G
, 
,
