Реферати українською

Підприємництво в Україні, проблеми і перспективи конкурентноздатності українського підприємництва - Економіка підприємства -

Підприємництво в Україні, проблеми і перспективи конкурентноздатності українського підприємництва - Економіка підприємства - Скачать бесплатно

складанням річної бухгалтерської звітності, крім майна, інвентаризація якого проводилася не раніше 1 жовтня звітного року. Інвентаризація будівель, споруд та інших нерухомих об'єктів основних засобів може проводитись один раз у три роки, а бібліотечних фондів - один раз у п'ять років;

при зміні матеріально відповідальних осіб /на день прийомупередачі справ/;

при встановленні фактів крадіжок або зловживань, псування цінностей, а також за приписом судово-слідчих органів;

у разі пожежі або стихійного лиха.

Розходження фактичної наявності матеріальних цінностей та коштів з даними бухгалтерського обліку, що встановлені при інвентаризації та інших перевірках, регулюються підприємством, установою у такому порядку:

основні засоби, матеріальні цінності, цінні папери, кошти та інше майно, що виявились у надлишку, підлягають оприбуткуванню та зарахуванню відповідно на результати фінансово-господарської діяльності або збільшення фінансування з наступним встановленням причин виникнення надлишку і винних у цьому осіб;

Стосовно господарських товариств тут і надалі функції керівника здійснюють органи /посадові особи/ згідно з їх установчими документами.

убуток цінностей у межах затверджених норм списується за рішенням керівника підприємства, установи відповідно на витрати виробництва, обігу або на зменшення фінансування. Норми природного убутку можуть застосовуватися лише в разі виявлення фактичних нестач. При відсутності норм убуток розглядається як понаднормова нестача;

понаднормові нестачі цінностей, а також втрати від псування цінностей відносяться на винних осіб за цінами, за якими обчислюється розмір шкоди від розкрадання, нестач, знищення та псування матеріальних цінностей;

понаднормові втрати і нестачі матеріальних цінностей, включаючи готову продукцію, в тих випадках, коли винуватців не встановлено або у стягненні з винних осіб відмовлено судом, зараховуються на збитки або зменшення фінансування.

У документах, якими оформлюється списання втрат і понаднормові нестачі цінностей, повинні бути зазначені вжиті заходи щодо запобігання таких нестач і втрат.

Матеріали інвентаризації та рішення щодо регулювання розбіжностей затверджуються керівником підприємства, установи з включенням результатів у звіт за той період, в якому закінчена інвентаризація, а також і в річний звіт.

Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку несе керівник підприємства, установи.

Керівник зобов'язаний створити необхідні умови для правильного ведення бухгалтерського обліку, забезпечити неухильне виконання всіма підрозділами та службами, працівниками підприємства, установи, причетними до обліку, правомірних вимог головного бухгалтера щодо порядку оформлення та подання для обліку документів і відомостей.

Бухгалтерський облік на підприємстві, в установі може здійснюватися:

бухгалтерською службою /відділом/, що є самостійним структурним підрозділом підприємства, установи, яка очолюється головним бухгалтером, або централізованою бухгалтерією;

спеціалізованою організацією або відповідним спеціалістом на договірних засадах, якщо підприємство, установа не має бухгалтерської служби.

На невеликих підприємствах їх власники або керівники /виконавчі директори/ можуть самі вести бухгалтерський облік.

призначається або звільняється з посади керівником і безпосередньо йому підпорядковується; керується цим Положенням, іншими нормативними актами, затвердженими в установленому порядку, несе відповідальність за дотримання встановлених єдиних методологічних засад бухгалтерського обліку; забезпечує контроль і відображення на рахунках бухгалтерського обліку всіх господарських операцій, надання оперативної інформації, складання і подання у встановлені терміни бухгалтерської звітності, з метою виявлення і мобілізації внутрігосподарських резервів здійснює /разом з іншими підрозділами/ економічний аналіз діяльності підприємства, установи; підписує разом з керівником підприємства, установи документи,що є підставою для приймання і видачі товарно-матеріальних цінностей та коштів, а також розрахункові, кредитні та фінансові зобов'язання, візує господарські договори. Вказані документи без підпису головного бухгалтера вважаються недійсними і до виконання не приймаються. Право підпису може бути надано керівником підприємства, установи уповноваженим на це особам письмовим розпорядженням. При відсутності у штаті головного бухгалтера керівник призначає контролера, якому надає право другого підпису на документах;

бере участь у роботі юридичних служб по оформленню матеріалів щодо відшкодування втрат від нестач і крадіжок власності підприємства, установи;

забезпечує перевірку стану бухгалтерського обліку у структурних підрозділах, філіях, представництвах та інших відособлених підрозділах.

Головному бухгалтеру забороняється приймати до виконання документи на операції, що суперечать вимогам законодавчих та інших нормативних актів, порушують договірну і фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, власникам, іншим юридичним особам і громадянам. Про такі документи головний бухгалтер письмово повідомляє керівника /власника/ підприємства, установи і приймає їх до виконання і обліку тільки за письмовим його розпорядженням. Керівник /власник/ повністю несе відповідальність за проведення цих операцій.

З головним бухгалтером погоджується прийняття /призначення/, переведення та звільнення матеріально-відповідальних працівників.

На підприємствах, в установах, у штаті яких відсутня посада касира, його обов'язки за письмовим розпорядженням керівника підприємства, установи, виконує інший працівник.

При звільненні головного бухгалтера проводиться передача справ призначеному головному бухгалтеру /а при відсутності такого

- працівникові, призначеному наказом керівника підприємства, установи/, під час якої перевіряється стан бухгалтерського обліку та достовірність звітних даних, складається відповідний акт, що затверджується керівником підприємства, установи.

Бухгалтерська звітність повинна відображати наростаючим підсумком майнове та фінансове становище підприємства, установи, результати господарської діяльності за звітний період /місяць, квартал, рік/ і грунтуватися на даних синтетичного і аналітичного обліку.

Типові форми бухгалтерської звітності та інструкції про порядок їх заповнення розробляються і затверджуються Мінфіном за погодженням з Мінстатом.

Міністерства і відомства за погодженням з Мінфіном і Мінстатом можуть встановлювати додаткові спеціалізовані форми бухгалтерської звітності.

Вимога подання бухгалтерської звітності за формами, не затвердженими в установленому порядку, а також за невстановленими адресами, забороняється.

Підприємство, установа складає місячну, квартальну і річну бухгалтерську звітність, у якій відображається склад майна та джерела його формування, включаючи майно виробництв, філій, представництв та інших відособлених підрозділів, виділених на окремий баланс.

Об'єднання, до яких входять підприємства, складають самостійний баланс.

Централізована бухгалтерія, що обслуговує підприємства, установи, складає бухгалтерську звітність, у якій відображаються результати господарської діяльності, склад майна цих підприємств, установ та джерела його формування.

Міністерства і відомства,до сфери управління яких входять підприємства, установи загальнодержавної власності, а також органи, у віданні яких перебувають підприємства, установи республіканської /Автономної Республіки Крим/ та комунальної власності, складають зведену квартальну і річну бухгалтерську звітність.

Звітним роком для всіх підприємств, установ вважається період з 1 січня по 31 грудня включно.

Першим звітним роком для підприємств, установ, що створюються, вважається період з дати набуття прав юридичної особи по 31 грудня включно, а для тих, що набули цього права після 1 жовтня,

- по 31 грудня наступного року включно.

Дані вступного балансу повинні відповідати даним затвердженого заключного балансу за період, що передує звітному, розбіжності повинні бути пояснені.

Зміни даних бухгалтерської звітності внаслідок їх перекручення, що належать як до поточного, так і до минулого року /після затвердження цієї звітності/ провадяться у тому звітному періоді, в якому були виявлені перекручення.

Виправлення помилок у бухгалтерській звітності підтверджуються підписом посадових осіб, які її раніше підписали, із зазначенням дати виправлення.

Капітальні та фінансові вкладення

До складу капітальних вкладень належать витрати на будівельно-монтажні роботи, придбання обладнання, інструменту, інвентаря, інші капітальні роботи і витрати на проектно-розвідувальні, геологорозвідувальні та бурові роботи, на відведення земельних ділянок та переселення у зв'язку з будівництвом, на підготовку кадрів для підприємств, що будуються, та інші. Капітальні вкладення відображаються у балансі за фактичними витратами для забудовника /замовника/.

Об'єкти капітального будівництва,що перебувають у тимчасовій експлуатації, до введення їх у постійну експлуатацію не включаються до складу основних засобів.У бухгалтерському обліку та звітності витрати на ці об'єкти відображаються як незавершені капітальні вкладення.

Фінансові вкладення /придбання цінних паперів, облігацій, внески до статутних фондів інших підприємств тощо/ підприємства, установи на території України та за її межами оцінюються у балансі за фактичними витратами. При цьому різниця між витратами на придбання облігацій і подібних їм цінних паперів та їх номінальною вартістю протягом періоду їх обігу рівномірно списується на результати фінансово-господарської діяльності.

Витрати на припинене будівництво та витрати на проектно-розвідувальні роботи нездійсненого будівництва, а також витрати на геологорозвідувальні, науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи списуються:

за рішенням керівника підприємства, якщо фінансування вказаних витрат здійснювалося за рахунок коштів підприємства;

за рішенням міністерства і відомства, до сфери управління яких входять підприємства, установи загальнодержавної власності, або органу, у віданні якого перебувають підприємства, установи республіканської /Автономної Республіки Крим/ та комунальної власності, якщо вказані витрати фінансувалися за рахунок бюджетних або позабюджетних коштів та їх сума не перевищує 2 млн. українських карбованців;

за рішенням відповідно Кабінету Міністрів України, Ради Міністрів Республіки Крим, обласних, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій, виконавчих комітетів місцевих Рад народних депутатів, якщо вказані витрати на підприємствах,в установах державної власності здійснювалися за рахунок бюджетних і позабюджетних коштів та їх сума перевищує 2 млн. українських карбованців;

за рішенням засновників господарського товариства, спільного підприємства, якщо інше не передбачено установчими документами.

Основні засоби та нематеріальні активи

Основні засоби підприємства, установи - це сукупність матеріально-речових цінностей, що діють у натуральній формі протягом тривалого часу як у сфері матеріального виробництва, так і у невиробничій сфері.

До основних засобів належать також капітальні вкладення в багаторічні насадження, на поліпшення земель /меліоративні, осушувальні, іригаційні та інші роботи/ і в орендовані будівлі, споруди, обладнання та інші об'єкти, що належать до основних засобів.

Капітальні вкладення в багаторічні насадження, поліпшення земель включаються до складу основних засобів щорічно в сумі затрат, що належать до прийнятих в експлуатацію площ, незалежно від закінчення всього комплексу робіт.

Завершені капітальні затрати в орендовані будівлі, споруди, обладнання та інші об'єкти, що належать до основних засобів, зараховуються орендатором до власних основних засобів у сумі фактичних витрат, якщо інше не передбачено договором оренди.

Основні засоби підприємства, установи відображаються у бухгалтерському обліку і звітності за фактичними затратами на їх придбання, спорудження і виготовлення,що становлять їх первісну вартість. Зміни первісної вартості основних засобів допускаються лише у разі добудови, дообладнання, реконструкції та часткової ліквідації відповідних об'єктів.

Погашення вартості основних засобів підприємства здійснюється шляхом віднесення зносу /амортизаційних відрахувань/ за затвердженими нормами на витрати виробництва, обігу протягом терміну, за який первісна вартість повністю переноситься на витрати виробництва та обігу.

Знос основних засобів відображається в обліку і звітності окремо і списується при реалізації та іншому вибутті основних засобів.

Установи нараховують за встановленими нормами знос основних засобів до розміру, який не перевищує їх первісної вартості, й показують його у звітності без зменшення фінансування.

При списанні основних засобів до повного перенесення їх первісної вартості на витрати виробництва та обігу знос /амортизація/ недонараховується.

У разі реалізації та іншого вибуття основних засобів фінансовий результат визначається, виходячи з їх продажної вартості, зменшеної на залишкову вартість і суму податку на добавлену вартість, з урахуванням витрат, пов'язаних з вибуттям основних засобів, і вартості матеріальних цінностей, одержаних від вибуття майна.

Не належать до основних засобів та обліковуються на підприємствах, в установах як засоби в обороті:

1) предмети терміном служби менше одного року незалежно від їх вартості;

2) предмети вартістю до 25 тис. українських карбованців за одиницю по ціні придбання незалежно від терміну служби, за винятком сільськогосподарських машин і знарядь, будівельного механізованого інструменту, робочої та продуктивної худоби, які є основними засобами, незалежно від їх вартості. Гранична вартість предметів, що не належать до основних засобів, може змінюватися Мінфіном;

3) знаряддя лову /трали, неводи, сіті та інші/ незалежно від їх вартості й терміну служби;

4) бензомоторні пилки, сучкорізи, сплавний трос, сезонні дороги, тимчасові відгалуження лісовозних доріг, тимчасові будівлі в лісі терміном експлуатації до двох років /пересувні будиночки, котлопункти, пилкозаточувальні майстерні, бензозаправки та інші/;

5) спеціальні інструменти і спеціальні пристосування /для серійного і масового виробництва певних виробів або для виготовлення індивідуального замовлення/ незалежно від вартості;

6) спеціальний одяг, спеціальне взуття, а також постільні речі незалежно від їх вартості і терміну служби;

7) формений одяг, призначений для видачі працівникам підприємства, а також одяг і взуття в закладах охорони здоров'я, освіти, соціального захисту, що утримуються за рахунок бюджету, незалежно від вартості й терміну служби;

8) тимчасові /нетитульні/ споруди, пристосування і пристрої, витрати на зведення яких включаються до собівартості будівельномонтажних робіт;

9) тара для зберігання товарно-матеріальних цінностей на складах або для здійснення технологічних процесів вартістю в межах ліміту, встановленого у підпункті 2 цього пункту, за вартістю придбання або виготовлення;

10) предмети, призначені для видачі напрокат незалежно від вартості;

11) молодняк тварин і тварини на відгодівлі, птиця, кролі, хутрові звірі, сім'ї бджіл, а також піддослідні тварини;

12) багаторічні насадження, що вирощуються в розсадниках як посадочний матеріал.

Предмети вартістю до 500 українських карбованців за одиницю списуються на видаток у міру відпуску їх у виробництво або експлуатацію. Для збереження цих предметів при експлуатації на підприємстві, в установі повинен бути організований належний контроль за їх рухом.

Вартість спеціальних інструментів та спеціального приладдя погашається відповідно до встановленої норми або кошторисної ставки, розрахованої виходячи з кошторису витрат на їх виготовлення /придбання/ та запланованого випуску продукції.

Вартість спеціальних інструментів та спеціального приладдя, призначених для індивідуальних замовлень або використовуваних у масовому виробництві, дозволяється повністю погашати у міру відпуску у виробництво або експлуатацію відповідних інструментів і приладдя.

Засоби праці та предмети, зазначені у пункті 47, враховуються за їх первісною вартістю, що складається з витрат на придбання, спорудження або виготовлення. Сума зносу цих засобів та предметів на підприємстві відображається в обліку і звітності окремо.

У складі нематеріальних активів відображаються придбані підприємством, установою права користування землею, водою, іншими природними ресурсами, промисловими зразками, товарними знаками, об'єктами промислової та інтелектуальної власності та інші аналогічні майнові права. Нематеріальні активи відображаються у балансі в сумі витрат на придбання і доведення їх до стану, в якому вони придатні для використання відповідно до запланованої мети.

Вартість нематеріальних активів погашається віднесенням на витрати виробництва та обігу відрахувань за нормами, визначеними виходячи з встановленого терміну їх використання. Якщо неможливо визначити термін корисного використання нематеріальних активів, норми зносу встановлюються з розрахунку на десять років /але не більше терміну діяльності підприємства/. Знос нематеріальних активів враховується і відображається у звітності окремо.

Сировина, основні та допоміжні матеріали, паливо, покупні напівфабрикати і комплектуючі вироби, запасні частини, тара, що використовується для пакування і транспортування продукції /товарів/, інші матеріальні ресурси відображаються в обліку і звітності за їх фактичною собівартістю. Давальницька сировина відображається за балансом за цінами, вказаними у договорі.

Фактична собівартість матеріальних ресурсів визначається виходячи з витрат на їх придбання, включаючи сплату процентів за придбання в кредит, наданий постачальником цих ресурсів, націнки /надбавки/, комісійні винагороди, сплачені постачальницьким і зовнішньоекономічним організаціям, вартість послуг товарних бірж, митні збори, витрати на транспортування, зберігання і доставку, що здійснюються сторонніми організаціями.

Готова продукція відображається у звітності за фактичною виробничою собівартістю, що складається з витрат, пов'язаних з використанням основних засобів, сировини, матеріалів, палива, енергії, трудових ресурсів, та інших витрат на виробництво продукції.

Підприємство /за винятком спільних підприємств з іноземними інвестиціями /подає квартальну і річну бухгалтерську звітність:

органам, у сфері управління яких перебуває підприємство; учасникам, засновникам - відповідно до установчих документів;

державній податковій інспекції;

Мінфін може визначати інші державні органи, яким подається бухгалтерська звітність.

Припинення діяльності підприємств.

Припинення діяльності підприємства являє собою одне з юридичних понять господарського права. Це специфічна правова робота. В зміст поняття «припинення» входять юридичні підстави («умови»), акти та процесуально-правові дії щодо припинення діяльності підприємства як суб'єкта права. Ці підстави, акти та дії передбачені законодавством про підприємства. Загальні підстави припинення діяльності підприємств усіх видів визначені Законом «Про підприєм­ництво» (ст. 11).

Діяльність підприємця припиняється: з власної ініціативи підприємця; на підставі рішення суду у випадках, передбачених законодавством України; у разі закінчення строку дії ліцензії; на інших підставах, передбачених законодавчими актами України.

Загальний процесуальний (процедурний) порядок і форми припинення регулює Закон «Про підприєм­ства в Україні» (ст. 34-36). У разі банкрутства підприємства правовідносини припинення регулюються Законом Украї­ни від 14 травня 1992 р. «Про банкрутство» (Відомості Верхов­ної Ради України.—1992.—№31.—Ст. 440), який теж поши­рюється на підприємства всіх видів.

Особливі підстави і форми припинення підприємств ок­ремих видів встановлені також законами про ці підприєм­ства та іншими нормативними актами (зокрема, про корпо-ратизацію, приватизацію та ін.).

Юридичні підстави. Діяльність підприємств припиняє його власник (вищий орган підприємства, уповноважений орган). Припинення за юридичними підставами, як за­значалось вище, може бути двох видів: добровільним і при­мусовим.

Юридичними підставами добровільного припинення підприєм­ства є ініціатива власника підприємства або передбачені законом чи установчими документами обставини. Мотиви ініціативи підприємства (підприємця) закон не регулює. Це можуть бути: зміна профілю діяльності, конкуренція, зато­варення тощо.

До передбачених законом чи установчим договором об­ставин відносяться: а) закінчення строку, на який створю­валося підприємство; б) досягнення мети, поставленої зас­новниками під час створення підприємства (ст. 19 Закону «Про господарські товариства»). Установчі документи підприємств можуть включати й інші підстави даного виду. Рішення про припинення підприємства з цих підстав прий­має його вищий орган. Підприємці зобов'язані припиняти свою діяльність також у разі закінчення строку ліцензій (ст. 11 Закону «Про підприємництво»).

Види юридичних підстав примусового припинення підприєм­ства визначені в законодавстві про підприємства у вигляді примірного переліку (ст. 34 Закону «Про підприємства в Україні», ст. 19 Закону «Про господарські товариства»).

Примусово підприємства припиняються, по-перше, на підставі рішень суду (арбітражного суду) про визнання не­дійсними установчих документів підприємства (не­відповідність їх чинному законодавству) та акту (рішення засновника) про створення підприємства. По-друге, підприє­мство припиняється на підставі рішення суду (арбітражного суду) за поданням органів, що контролюють його діяльність, у разі систематичного або грубого порушення ним законо­давства. По-третє, підприємство припиняється на підставі рішення суду (арбітражного суду) у разі несвоєчасного по­відомлення ним про зміну свого місцезнаходження (при зміні місцезнаходження підприємство повинно в семиденний термін повідомити про це реєструючий орган). По-четвер­те, підприємство припиняє свою діяльність на підставі рішен­ня арбітражного суду про визнання його банкрутом. Поря­док такого припинення визначає Закон «Про банкрутство».

Закон передбачає дві правові форми припинення підприєм­ства: ліквідацію і реорганізацію (ст. 34 Закону «Про підприєм­ства в Україні»). У випадку ліквідації підприємство припи­няється як суб'єкт права без правонаступництва. Реоргані­зація передбачає виникнення на основі діючого підприєм­ства одного або більше нових підприємств як суб'єктів пра­ва. У разі реорганізації підприємства усі його права та обо­в'язки переходять до правонаступника (правонаступників). Законодавство визначає п'ять правових способів реоргані­зації підприємства: злиття, приєднання, поділ, виділ та пе­ретворення. З юридичної точки зори ці способи розрізня­ються залежно від того, до якого суб'єкта права переходять всі майнові права та обов'язки підприємства, що реєстру­ються.

Злиття двох і більше підприємств в одне означає перехід прав і обов'язків кожного з них до підприємства, що виник­ло внаслідок правового акту злиття. У цьому випадку вини­кає нове підприємство.

Приєднання одного підприємства до іншого означає, що до нього переходять права і обов'язки приєднаного підприєм­ства. Нове підприємство внаслідок такої реорганізації не виникає.

Поділ підприємства є створенням на базі одного існуючого підприємства двох і більше підприємств як суб'єктів права. Це поділ усього майна підприємства. Даний спосіб реорга­нізації передбачає затвердження власником (уповноваженим ним органом) роздільного акту (балансу). Згідно з цим актом частина майна та відповідні права та обов'язки реорганізованого підприємства переходять до підприємств, створених внаслідок поділу.

Виділ передбачає, що з діючого підприємства виділяються один або більше структурних підрозділів, які створюються як самостійні підприємства. Поділу всього майна підприєм­ства цей спосіб реорганізації не передбачає. Згідно з розді­льним актом (балансом) до них переходять частини майна та відповідні права і обов'язки реорганізованого підприєм­ства.

Перетворення підприємства як спосіб реорганізації озна­чає перетворення однієї форми власності в іншу (наприк­лад, державної в колективну) і, відповідно, зміну організа­ційно-правової форми підприємства. Даний спосіб реоргані­зації масово застосовується в процесах корпоратизації і при­ватизації майна державних підприємств. При перетворенні до підприємства, яке щойно виникло, переходять права і обов'язки колишнього підприємства.

Ліквідація і реорганізація підприємства тягне за собою виключення його з державного реєстру підприємства України. З дати виключення підприємство вважається реоргані­зованим чи ліквідованим.

Статусу суб'єкта права і юридичної особи підприємство позбавляється після здійснення щодо нього заходів, які є ліквідаційним процесом, врегульованим законом. Зокрема, це такі заходи:

1. Ліквідація підприємства ліквідаційною комісією, що призначається органом (особою), який прийняв рішення про ліквідацію. Цей орган (особа) може покласти обов'язок щодо ліквідації підприємства на його органи управління.

2. Встановлення порядку і строків ліквідації. Їх встановлює орган, що прийняв рішення про ліквідацію (власник, уповноважений орган, суд, арбітражний суд). Встановлюється також строк для задоволення претензій кредиторів. Він не може бути менше двох місяців з моменту оголошення про ліквідацію.

3. Виконання ліквідаційною комісією своїх обов'язків: по­відомлення про ліквідацію підприємства в пресі (за місцем знаходження), про порядок і строки ліквідації; вжиття не­обхідних заходів для стягнення дебіторської заборгованості підприємства, виявлення його кредиторів та претензій ос­танніх. Кредитори та інші юридичні та фізичні особи, що мають угоди з підприємством, повідомляються про ліквіда­цію письмово.

4. Здійснення ліквідаційною комісією згідно з встановле­ним законом порядком: інвентаризації і оцінки майна органі­зації, реалізації майна, розрахунків з кредиторами і членами трудового колективу, складання ліквідаційного балансу і подання його органу, який призначив ліквідаційну комісію, або власнику.

Майнові претензії кредиторів до ліквідовуваного підприєм­ства задовольняються з його майна. При цьому законода­вець припускає, що відповідного майна для задоволення претензій всіх кредиторів може не вистачити (презумпція недостатності майна). Тому в законодавстві про ліквідацію підприємств діє загальне правило щодо черговості задово­лення боргів ліквідовуваним підприємством-боржником.

Залежно від підстав ліквідації підприємства встановлено два види черговості. Якщо підприємство ліквідується у зви­чайному порядку, діє черговість, встановлена статтею 36 Закону «Про підприємства в Україні». Вона має бути конк­ретизована статутом.

Якщо підприємство оголошене банкрутом, діє черговість, визначена статтею 21 Закону «Про банкрутство». Звичайна черговість — це першочергові та інші борги підприємства-боржника. Першочерговими є борги:

— перед бюджетом;

— витрати на відновлення природного середовища, якому завдано шкоди ліквідованим підприємством;

— розрахунки з оплати згідно з трудовими договорами (кон­трактами) ліквідованого підприємства;

— вимоги кредиторів, забезпечені заставою. Черговість задоволення інших боргів має бути встановле­на у статуті (установчому договорі). Вона повинна визнача­тися згідно з ч. ч. 2, 4, 5 ст. 36 Закону «Про підприємства в Ук­раїні», а саме:

— друга черга — за вимогами органів державного соціаль­ного страхування і соціального забезпечення. В межах цієї черги здійснюється капіталізація платежів, належних з підприємства у зв'язку з заподіянням каліцтва, іншого уш­кодження здоров'я громадянина або в зв'язку з його смер­тю;

— третя черга — своєчасно виявлені і заявлені вимоги кре­диторів, не забезпечені заставою;

— четверта черга — повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства і виплати по акціях трудового колективу;

— п'ята черга — претензії, виявлені і заявлені після закін­чення строку, встановленого для їх заявлення, а також будь-які інші вимоги.

Суть черговості полягає в тому, що вимоги кожної наступ­ної черги виконуються після повного задоволення вимог попередньої черги. Якщо в межах однієї черги майна для повного погашення боргів не вистачає, воно розподіляється між кредиторами пропорційно заявленим ними і визначе­ним ліквідаційною комісією сумам.

При ліквідації підприємства застосовується категорія так званих «погашених» претензій (ч. З ст. 36 Закону «Про підприємства в Україні»). Погашеними згідно з законом визнаються претензії: а) не задоволені за браком майна; б) не визнані ліквідаційною комісією. Останні можуть бути оскаржені до суду або арбітражного суду кредиторами. По­зови про задоволення їх вимог мають бути подані кредито­рами протягом місяця від дня одержання повідомлення про повне або часткове невизнання претензій. Майно, що зали­шається після погашення боргів підприємства, використо­вується згідно з рішенням власника майна.

Ліквідація і реорганізація (злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення) підприємства провадяться за рішенням власника, а у випадках, передбачених цим Законом, за рішенням власника та за участю трудового колективу або органу, уповноваженого створювати такі підприємства, чи за рішенням суду або арбітражу. Реорганізація підприємства, яка може викликати екологічні, демографічні та інші негативні наслідки, що зачіпають інтереси населення території, повинна погоджуватися з відповідною Радою народних депутатів.

Підприємство ліквідується також у випадках:

визнання його банкрутом;

якщо прийнято рішення про заборону діяльності підприємства через невиконання умов, встановлених законодавством і в передбачений рішенням строк не забезпечено додержання цих умов або не змінено вид діяльності;

якщо рішенням суду будуть визнанні недійсними установчі документи і рішення про створення підприємства;

на інших підставах, передбачених законодавчими актами України.

При реорганізації і ліквідації підприємства звільнюваним працівникам гарантується додержання їх прав та інтересів відповідно до трудового законодавства України.

Підприємство вважається реорганізованим або ліквідованим з моменту виключення його з державного реєстру України.

У разі злиття підприємства з іншим підприємством усі майнові права та обов'язки кожного з них переходять до підприємства, яке виникло в результаті злиття.

При приєднанні одного підприємства до іншого останньому переходять усі майнові права та обов'язки приєднаного підприємства.

У разі поділу підприємства до нових підприємств, які виникли в результаті цього поділу, переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частинах майнові права і обов'язки

При перетворенні одного підприємства в інше до підприємства, яке виникло, переходять усі майнові права і обов'язки колишнього підприємства.

Ліквідація підприємства здійснюється ліквідаційною комісією, яка утворюється власником або уповноваженим ним органом, а у випадках банкрутства підприємства - судом або арбітражем. За їх рішенням ліквідація може провадитись самим підприємством в особі його органу управління.

Власник, суд (арбітраж) або орган, уповноважений створювати підприємства, який прийняв рішення про ліквідацію підприємства, встановлює порядок і строки проведення ліквідації, а також строк для заяви претензій кредиторів, який не може бути менш двох місяців з моменту оголошення про ліквідацію.

Ліквідаційна комісія або інший орган, який провадить ліквідацію підприємства, вміщує в офіційній пресі за місцезнаходженням підприємства публікацію про його ліквідацію і про порядок та строк заяви кредиторами претензій. Поряд з цією публікацією ліквідаційна комісія (орган, що провадить ліквідацію) зобов'язана провести роботу по стягненню дебіторської заборгованості підприємству і виявленню претензій кредиторів з повідомленням останніх про ліквідацію підприємства.

Ліквідаційна комісія (орган, що провадить ліквідацію) оцінює наявне майно ліквідовуваного підприємства і розраховується з кредиторами, складає ліквідаційний баланс і подає його власнику або органу, який призначив ліквідаційну комісію.

Претензії кредиторів до ліквідовуваного підприємства задовольняються з майна цього підприємства. При цьому в першочерговому порядку задовольняються борги перед бюджетами і компенсуються витрати на відновлення природного середовища, якому завдало шкоди ліквідоване підприємство.

Претензії, виявлені і заявлені після закінчення строку, встановленого для їх заяви, задовольняються з майна підприємства, що залишилось після задоволення першочергових претензій, виявлених претензій, а також претензій, заявлених у встановлений строк.

Претензії, не задоволені, за браком майна, вважаються погашеними. Погашеними вважаються також претензії, які не визнані ліквідаційною комісією (органом, що провадить ліквідацію), а також при умові, коли кредитори протягом місячного строку від дня одержання повідомлення про повне або часткове невизнання претензій не подадуть позови до суду або державного арбітражу про задоволення вимог.

У разі ліквідації підприємства здійснюється капіталізація почасових платежів, належних з цього підприємства, у зв'язку із заподіянням каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я або із смертю громадянина.

У разі ліквідації підприємства внесок члена трудового колективу видається йому в грошовій формі або цінними паперами після задоволення претензій кредиторів.

Майно, що залишилось після задоволення претензій кредиторів і членів трудового колективу, використовується за вказівкою власника.

У разі реорганізації підприємства його права і обов'язки переходять до правонаступників.

Припинення діяльності товариства відбувається шляхом його реорганізації (злиття, поєднання, поділу, виділення, перетворення) або ліквідації.

Реорганізація товариства відбувається за рішенням вищого органу товариства.

При реорганізації товариства вся сукупність прав та обов'язків товариства переходить до його правонаступників.

Товариство ліквідується:

а) після закінчення строку, на який воно створювалося, або після досягнення мети, поставленої при його створенні;

б) за рішенням вищого органу товариства;

в) на підставі рішення суду або арбітражного суду:

за поданням банківських органів у разі неплатоспроможності товариства;

за поданням органів, що контролюють діяльність товариства, у разі систематичного або грубого порушення ним законодавства;

г) з інших підстав, передбачених установчими документами.

Ліквідація товариства провадиться призначеною ним ліквідаційною комісією, а у випадку банкрутства та припинення діяльності товариства за рішенням суду або арбітражного суду - ліквідаційною комісією, що призначається цими органами.

З дня призначення ліквідаційної комісії до неї переходять повноваження по управлінню справами товариства. Ліквідаційна комісія у триденний строк з моменту її призначення публікує інформацію товариства в одному з офіційних (республіканському і місцевому) органів преси із зазначенням строку подачі заяв кредиторами своїх претензій, оцінює наявне майно товариства, виявляє його дебіторів і кредиторів та розраховується з ними, вживає заходів до оплати боргів товариства третім особам, а також його учасникам, складає ліквідаційний баланс та подає його вищому органу товариства або органу, що призначив ліквідаційну комісію.

Грошові кошти, що належать товариству, включаючи виручку від розпродажу його майна від ліквідації, після розрахунків по оплаті праці працівників, які працюють на умовах найму, та виконання зобов'язань перед бюджетом, банками, власниками облігацій, випущених товариством та іншими кредиторами, розподіляються між учасниками товариства у порядку і на умовах, передбачених цим Законом та установчими документами у шестимісячний строк після опублікування інформації про його ліквідацію.

Майно, передане товариству учасниками у користування, повертається у натуральній формі без винагороди.

У разі виникнення спорів щодо виплати заборгованості товариства, його грошові кошти не підлягають розподілу між учасниками до вирішення цього спору або одержання кредиторами відповідних гарантій.

Ліквідація товариства вважається завершеною, а товариство таким, що припинило свою діяльність, з моменту внесення запису про це до державного реєстру.

Правоохоронні органи

Діяльність прокуратури по дотриманню законності

Вищий нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів Кабінетом Міністрів України, міністерствами, державними комітетами, відомствами, іншими органами державного і господарського управління та контролю, Урядом Автономної Республіки Крим, місцевими Радами народних депутатів, їх виконавчими і розпорядчими органами, військовими частинами, політичними партіями, громадськими організаціями, масовими рухами, підприємствами, установами і організаціями, незалежно від форм власності, підпорядкованості та приналежності, посадовими особами та громадянами здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами.

Генеральний прокурор України призначається Верховною Радою України за поданням Голови Верховної Ради України.

У діяльності щодо здійснення нагляду за додержанням законів Генеральний прокурор України відповідальний перед Верховною Радою України і тільки їй підзвітний. Генеральний прокурор України не менш як один раз на рік звітує перед Верховною Радою України про діяльність прокуратури.

Строк повноважень Генерального прокурора України та підпорядкованих йому прокурорів - п'ять років.

Звільнення (відставка) Генерального прокурора України протягом строку повноважень може мати місце лише у випадках вчинення ним злочину, порушення виконання службових обов'язків, у зв'язку з неможливістю виконання обов'язків за станом здоров'я, а також за власним бажанням.

В усіх випадках питання про відставку Генерального прокурора України вирішується Верховною Радою України.

Повноваження прокурорів, організація, засади та порядок діяльності прокуратури визначаються Конституцією України, цим Законом, іншими законодавчими актами.

Органи прокуратури у встановленому порядку в межах своєї компетенції вирішують питання, що випливають із загальновизнаних норм міжнародного права, а також укладених Україною міждержавних договорів.

Діяльність органів прокуратури спрямована на всемірне утвердження верховенства закону, зміцнення правопорядку і має своїм завданням захист від неправомірних посягань:

1) закріплених Конституцією України незалежності республіки, суспільного та державного ладу, політичної та економічної системи, прав національних груп і територіальних утворень;

2) гарантованих Конституцією, іншими законами України та міжнародними правовими актами соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод людини та громадянина;

3) основ демократичного устрою державної влади, правового статусу місцевих Рад народних депутатів, органів територіального громадського самоврядування.

Основними функціями прокуратури є:

1) нагляд за додержанням законів усіма органами, підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами та громадянами;

2) нагляд за додержанням законів органами, які ведуть боротьбу із злочинністю та іншими правопорушеннями і розслідують діяння, що містять ознаки злочину;

3) розслідування діянь, що містять ознаки злочину;

4) підтримання державного обвинувачення, участь у розгляді в судах кримінальних, цивільних справ та справ про адміністративні правопорушення і господарських спорів у арбітражних судах;

5) нагляд за виконанням законів у місцях тримання затриманих, попереднього ув'язнення, при виконанні покарань та застосуванні інших заходів примусового характеру, які призначаються судом;

6) нагляд за додержанням законів органами військового управління, військовими об'єднаннями, з'єднаннями, частинами, підрозділами, установами і військовими навчальними закладами та посадовими особами Збройних Сил, Прикордонних військ, Національної гвардії, Управління державної охорони, Служби безпеки України та інших військових формувань, дислокованих на території України.

Прокуратура бере участь у розробленні органами державної влади заходів запобігання злочинам та іншим правопорушенням, у роботі по вдосконаленню та роз'ясненню законодавства.

На прокуратуру не можуть покладатися функції, не передбачені законами України.

Органи прокуратури України:

1) становлять єдину централізовану систему, яку очолює Генеральний прокурор України, з підпорядкуванням нижчестоящих прокурорів вищестоящим;

2) здійснюють свої повноваження на підставі додержання Конституції України та чинних на території республіки законів, незалежно від будь-яких органів державної влади, посадових осіб, а також рішень громадських об'єднань чи їх органів;

3) захищають у межах своєї компетенції права і свободи громадян на засадах їх рівності перед законом, незалежно від національного чи соціального походження, мови, освіти, ставлення до релігії, політичних переконань, службового чи майнового стану та інших ознак;

4) вживають заходів до усунення порушень закону, від кого б вони не виходили, поновлення порушених прав і притягнення у встановленому законом порядку до відповідальності осіб, які допустили ці порушення;

5) діють гласно, інформують державні органи влади, громадськість про стан законності та заходи щодо її зміцнення.

Працівники прокуратури не можуть належати