Рефераты на украинском
Персонал п-ва і продуктивність праці - Економіка підприємства -



Персонал підприємства, склад і структура.

Продуктивність праці, її вимірювачі і показники.

Наукова організація праці та її нормування.

Розрахунок чисельності працівників на підприємстві.

1. Персонал підприємства — це провідний мобілізуючий фактор виро­бництва. Його творчий талант і практична робітнича майстерність особ­ливо виразно проявляється в умовах ринкових відносин, де постійно при­сутня підприємницька конкуренція. Так, інженерна діяльність працівників підприємства має вирішальне значення у виявленні і оцінці попиту, ство­ренні високоякісної продукції, виборі прогресивних технологій, раціональній організації виробництва в цілому, тобто в ефективному поєднанні всіх складових факторів виробництва. В той же час кожне таке мистецьке рішення може залишитися лише побажанням на папері, якщо не буде фахово завершене робітниками у вигляді ма­теріалізованої продукції.

Саме така, цілеспрямована, гармонійна діяльність колективу забез­печує економічний поступ підприємства.

Всі працівники підприємства залежно від ступеня їх участі у вироб­ничій діяльності діляться на промислово-виробничий і непромисловий персонал.

До промислово-виробничого персоналу (ПВП) належать працівники ос­новних і допоміжних цехів, відділів, служб, науково-дослідних відділів та інститутів (НДІ), проектно-конструкторсько-технологічних відділів і інститутів (ПКТІ), тобто ті, хто безпосередньо пов'язаний з виробничою діяльністю підприємства.

До складу непромислового персоналу входять працівники підрозділів, що не пов'язані з основною виробничою діяльністю підприємства: житлово-комунального господарства, (дитячі, культурно-побутові, медичні, підсобні, сільськогосподарські підрозділи тощо).

ПВП поділяється на такі категорії: ІТП (інженерно-технічні праців­ники); робітники; службовці; МОП (молодший обслуговуючий персонал); учні і охорона.

Найбільш численною категорією працівників, які беруть участь у ви­робничому процесі, є робітники.

Вони поділяються на виробничих (основних), які безпосередньо ви­готовляють продукцію, і допоміжних, які займаються виробництвом про­дукції допоміжного призначення (інструмент, тара, інше), а також обслу­говують технологічний процес (налагоджувальники, ремонтники, комірники, контролери, транспортні робітники і ін,).

В умовах автоматизації виробництва функції різних категорій робіт­ників (операторів, налагоджувальників, ремонтників) суміщаються, і по­няття „допоміжні” втрачає свій прямий зміст.

До ІТП належать особи, які виконують на підприємствах дослідницькі, проектні роботи, здійснюють організаційне, технічне, економічне керівництво і управління.

До службовців відносяться працівники, які зайняті діловодством, бухгалтерським обліком, постачанням, збутом, і т. д.

МОП — це працівники, що зайняті технічним забезпеченням проце­су управління (кур'єри) а також побутовим обслуговуванням всіх працю­ючих (гардеробники, технічки, ліфтери та інші).

Охорона — включає працівників сторожової і пожежної служби під­приємства.

Залежно від характеру праці кадри поділяють за професіями і спеціа­льностями.

Професія — це широкий і місткий вид трудової діяльності, що перед­бачає потребу певної сукупності теоретичних знань та практичного вмін­ня, трудових навиків, яких набувають внаслідок спеціальної освіти і ви­конавчого досвіду (токар, слюсар, бухгалтер тощо).

Поява нових професій — це результат поділу праці або ж її інтеграції, яка відбувається під впливом розвитку науки, технічного прогресу і куль­тури. Розширення і поглиблення цих процесів породжують вужчі прояви професій — спеціальності.

Спеціальність — це один із декількох видів трудової діяльності в рам­ках певної професії, що вимагає специфічних (вузьких) знань та практич­ного досвіду з конкретного виду роботи

Так, професія слюсаря може поділятися за спеціальностями: слюсар-ремонтник, слюсар-інструментальник, слюсар-складальник тощо. У свою чергу якісний ступінь професійної підготовки працівника тієї чи іншої професії чи виду праці визначається його кваліфікацією. Кваліфікація робітників вимірюється розрядами, які їм присвоюються залежно від досягнутого рівня виконавських можливостей і вміння. В машинобудуванні і металообробці встановлено шість розрядів, найнижчий перший. Для робітників окремих видів спеціальностей, що виконують особливо складні роботи, передбачається вісім розрядів (інструментальники, налагоджувальники автоматичних ліній, гнучких виробничих (систем) модулів, ремонтники верстатів, машин, приладів тощо).

Залежно від рівня підготовленості ІТП і службовців призна­чають на керівні посади за штатним розписом. Безпосередньо інжене­ри-спеціалісти поділяються на три категорії: перша — найвища, техні­ки — на дві.

Склад і кількісне співвідношення окремих груп працівників підпри­ємства формують його кадрову структуру. Для кожної галузі промисло­вості вона виразно специфічна. Особливо це стосується пропорцій між чисельністю робітників й ІТП.

В машинобудуванні і металообробці кадрова структура характеризу­ється таким співвідношеннями, %: робітники 70*80; ІТП 16-18; службовці 2-3; МОП і працівники охорони 1,5*2; учні робітничих професій до 0,2.

Під впливом науково-технічного прогресу, появи складної техніки, технологій частка інженерного персоналу підприємств збільшується, від­повідно зменшується чисельність робітників, підвищується рівень квалі­фікаційних вимог.

2. Продуктивність праці – це кількість продукції, випущеної в одиницю часу на одного працюючого. Виділяють такі фактори, що впливають на продуктивність праці:

ступінь розвитку науки і міра її використання у в-ві

кваліфікація працівників

організація виробничого процесу

стан в-ва

На практиці використовують 3 вимірники продуктивності праці: натуральний, трудовий і вартісний.

Натуральний вимірник характеризує кількість продукції в натуральному виразі:

П=N/Тж

 


Обсяг випуску в натуральних одиницях Витрати живої праці

Тж=Чис.прац.*Фд


чисельність працівників дійсний фонд роботи 1-го середньоспискового працівника

Дійсний фонд роботи розраховується на основі складання балансу робочого часу:

№ п/п

Показники

Дні/години

1.

Календарний фонд роботи (Фк), дні

365

2.

Вихідні і святкові дні

110

3.

Номінальний фонд робочого часу 1-го робітника (Фн)

255

4.

Втрати робочого часу в днях через:

чергові відпустки

додаткові відпустки

виконання державних обов’язків

декретні відпустки невиходи по хворобі

32

20,5

3,5

1

2

5

5.

Явочне число днів (Фн-32)

223

6.

Номінальна тривалість робочої зміни, год:

п’ятиденка

шестиденка

8,2

7

7.

Скорочення тривалості робочої зміни, год:

для підлітків

для годуючих матерів

0,1

0,1

8.

Фактична тривалість робочої зміни, год (8,2-0,2)

8

9.

Дійсний фонд робочого часу 1-го середньоспискового робітника, год (223*8)

1784

Трудовий вимірник характеризує кількість продукції в трудовому вираженні на 1-го робітника. Він визначається через трудомісткість:

Пт=(∑Ni*ti)/Тж

трудомісткість

∑Ni*ti=Тє

трудоємність виробничої програми

Вартісний вимірник характеризує кількість продукції в грошовому виразі на 1-го працюючого:

Пв=(∑Ni*Ці)/Тж

Для характеристики динаміки продуктивності праці використовують індекс продуктивності праці:

Іпп=Ппл/Пбаз

продуктивність планова продуктивність базова

Рівень продуктивності праці характеризується показником „виробіток”, який показує, скільки продукції виготовляється за одиницю часу на 1-го працюючого:

В=обсяг в-ва/чисельність працівників

Оберненим показником до виробітку є трудомісткість.

У зв'язку із обмеженістю усіх видів ресурсів і трудових зокрема головним чинником нарощування в-ва є забезпечення ефективності їх використання. Для забезпечення росту продуктивності праці на п-ві здійснюють її планування, що знаходить практичне відображення в складанні плану по праці і кадрах, одним із розділів якого є план підвищення продуктивності праці. В процесі планування продуктивності праці виділяють такі етапи:

аналіз показників росту продуктивності праці

визначення міри впливу факторів на ріст продуктивності праці

розробка організаційно-технічних заходів для підвищення продуктивності праці

розрахунок потреби в робочій силі

визначення рівня і індексу продуктивності праці на плановий період.

Ріст продуктивності праці повинен випереджати ріст заробітної плати.

Існують 2 методи планування продуктивності праці:

метод прямого рахунку (обсяг в-ва продукції поділити на кількість ПВП)

метод непрямого рахунку (пофакторний метод) дає змогу визначити вплив техніко-економічних факторів на рівень продуктивності праці. До цих факторів належать:

підвищення технічного рівня в-ва (впровадження нової техніки, модернізація)

покращення організації в-ва (скорочення непродуктивних втрат, втрат від браку тощо)

зміна обсягу і структури продукції, що випускається (покращення в-ва).

По кожному із даних факторів розраховують показник відносної економії чисельності робітників, на базі якої визначається сумарна чисельність, і розраховують приріст продуктивності праці у %:

∆П=Э∑/(Чвих – Э∑)*100%


економія сумарна чисельність вихідна

Чвих=Q/Пб – чисельність працівників, розрахована на плановий обсяг випуску при базовій продуктивності праці.

∆П=(∆Тє ∕ (100 – ∆Тє))*100%

%зниження трудоємкості виробничої програми

3.Оскільки праця – це основа виробничого процесу, то її організація повинна здійснюватися на науковій основі. Науковою є така організація праці, яка ґрунтується на передових досягненнях науки, передовому досвіді, дозволяє поєднувати найкращим чином техніку і людей в єдиному процесі в-ва, забезпечує найефективніше використання всіх видів ресурсів, підвищення продуктивності праці і сприяє збереженню здоров’я людини. Наукова організація праці (НОП) дозволяє вирішувати 3 завдання:

економічне, яке полягає в найефективнішому використанні матеріальних і трудових ресурсів і забезпечує підвищення продуктивності праці;

психо-фізіологічне: підвищення працездатності людини без шкоди для її здоров’я;

соціальне: створення сприятливих умов при організації виробничого процесу.

Основними напрямками НОП є:

вдосконалення форм розподілу і кооперації праці. Розподіл праці на п-ві передбачає уособлення окремих груп працівників, кожна з яких виконує визначену частину загального обсягу роботи. Такий розподіл називається функціональним. Всередині кожної функціональної групи виділяють групи працівників за професіями – це професійний розподіл. Крім того, є ще розподіл за кваліфікацією.

покращення організації і обслуговування робочих місць. Раціональна організація робочого місця передбачає його правильне планування і оснащення основним технологічним обладнанням, а також забезпечення їх на протязі зміни різними послугами, що дозволяє робітникам виконувати свої безпосередні функції.

впровадження передових прийомів і методів праці полягає у детальному вивченні способів виконання окремих елементів роботи різними робітниками, відбір кращих з них і формування на цій основі нових норм праці.

вдосконалення нормування праці проводиться на основі здійснених наукових досліджень і досліджень виконання окремих елементів операцій окремими робітниками.

вдосконалення матеріального і морального стимулювання праці полягає у створенні в колективі такого клімату, при якому своєчасно б помічався прояв кожної корисної ініціативи. Матеріальне стимулювання праці – це вдосконалення форм і систем оплати праці на п-ві.

покращення умов праці. Умови праці – це те зовнішнє середовище, яке оточує робітника на в-ві. До факторів, які визначають умови праці, належать: температура, вологість, освітлення, запорошеність, вібрації тощо.

підготовка і підвищення кваліфікації кадрів (може відбуватися з відривом і без відриву від в-ва).

зміцнення трудової дисципліни. В понятті „дисципліна” розрізняють державну, виробничу, технологічну і трудову дисципліну. Державна дисципліна виконується через виконання державних завдань. Виробнича дисципліна характеризує ступінь дотримання правил експлуатації основних фондів, норм витрат оборотних засобів, правил охорони праці, ритмічності (через дотримання графіків в-ва) і обслуговування робочих місць. Технологічна дисципліна – це непорушення правил протікання технологічних процесів. Трудова дисципліна – це дотримання працівниками правил внутрішнього трудового розпорядку праці і відпочинку. Сукупність державної, виробничої, технологічної і трудової дисциплін становить дисципліну праці.

Нормування праці – це процес встановлення витрат праці, необхідних для виконання певних робіт або окремих функцій. Розрізняють такі норми праці:

норма часу

норма виробітку

норма чисельності

норма обслуговування

Оскільки вимірником праці є робочий час, то всі норми є похідними від норми часу – це кількість робочого часу, яка необхідна для виконання певної роботи в найбільш раціональних для даного п-ва організаційно-технічних умовах із врахуванням передового виробничого досвіду. Склад норми часу в умовах серійного і масового в-ва такий:

Тшт – норма часу

Т – час

Тшт=Топер.+Тобслуг.+Твідпоч.

Топер.=tосн.+tдопоміж.

Оперативний час – це час, протягом якого робітник впливає на предмети праці.

Основний час – це час, що витрачається безпосередньо на зміну розміру, форми, фізичного чи хімічного складу виробу.

Допоміжний час – це час, який витрачається на виконання робіт, що забезпечують можливість протікання основного процесу.

Час обслуговування поділяється на час технічного і час організаційного обслуговування.

В умовах одиничного або дрібносерійного в-ва норма часу визначається через штучно-калькуляційний час:

Тшт.-к.=(Тпідгот.-закл. ∕ n)+Тшт


час підготовчо-заключний кількість деталей у партії

Підготовчо-заключний час – це час, що витрачається на дії, пов’язані із початком і закінченням роботи.

Норма виробітку – це обсяг роботи в натуральному виразі, який повинен бути виконаний за одиницю часу. Це обернена величина до норми часу:

Нв=1∕Тшт

Нв=Тз∕Тшт (норма виробітку змінна)


тривалість зміни

Норма чисельності – це величина сукупних витрат праці, виражених через необхідну для виконання певної операції чисельність персоналу.

Норма обслуговування – це встановлена кількість одиниць обладнання, які обслуговуються одним робітником або бригадою на протязі зміни.

Існують 2 методи нормування праці:

досвідно-статистичний (сумарний): норми встановлюються на основі досвіду роботи майстра (начальника) і ґрунтуються на досягнутому рівні в-ва. Цей метод не стимулює підвищення продуктивності праці.

аналітичний, який поділяється на аналітично-розрахунковий і аналітично-дослідницький. Аналітично-розрахунковий метод передбачає встановлення норм на основі використання попередньо розроблених збірників норм і нормативів. Аналітично-дослідницький метод полягає у встановленні норми часу на основі результатів спостережень і досліджень витрат (норм) часу методом хронометражу. Він передбачає визначення норм часу на основі проведення досліджень фактичних витрат часу на виконання певних елементів операції для встановлення технічно обґрунтованих норм праці. Процес хронометражу поділяється на 3 етапи:

підготовка до хронометражу: проводиться ознайомлення з обладнанням, організацією робочого місця, робітником, операцією, розщеплення її на елементи і вибір фіксажних точок. Потім визначаються фактори, які впливають на хід технологічного процесу і на тривалість виконання операції. Після цього відбувається вибір кількості спостережень. Кількість спостережень залежить від типу в-ва: масове, серійне чи дрібносерійне.

спостереження і вимірювання часу. Заміри витрат часу можна проводити двома методами: а) за поточним часом (не виключаючи секундоміра) і б) окремими відліками. Заміри записуються нормувальником (майстром) у лист спостережень.

№ п∕п

Елемент операції

Фіксажні точки

Заміри

Кількість

замірів

Середня

тривалість, хв

1 2 3 4 5 6 7 8

1.

Встанов.

деталь

2(доторк.

до деталі

і відклав

ключ)

10 15 12 43 5 11 13 14

75

6

12,5

обробка одержаних даних. Якщо спостереження проводилися за біжучим часом, то необхідно визначити тривалість кожного елементу операції. Одержуємо хроноряд (записані значення). Визначаємо коефіцієнт стійкості хроноряду:

Кст.=tmax ∕ tmin

 


тривалість максимальна тривалість мінімальна

Потім цей коефіцієнт порівнюють із нормативним коефіцієнтом стійкості (він залежить від типу в-ва): Кст≤Кст.норм. Якщо ця умова не виконується, то відкидають максимальну або мінімальну тривалість. Такі дії називаються чисткою хроноряду.

4. Чисельність основних робітників на п-ві залежить від сумарної трудоємкості випуску продукції (виробничої програми):

Чос.=Тє ∕ (Фд*Кв.н.)

сумарна трудоємкість дійсний фонд робочого коефіцієнт виконання

часу 1-го робітника норм

Чисельність допоміжних робітників:

Чд.р.=Nобл. ∕ Нобсл.

кількість встановлених одиниць обладнання норма обслуговування

Чд.р.=(Ср.м.*S*Кн) ∕ Нобсл.

кількість робочих місць кількість робочих змін коефіцієнт невиходів

За робочими місцями чисельність допоміжних робітників розраховується:

Чд.р.=Ср.м.*S*Кн* Ч – чисельність допоміжних робітників, які обслуговують одне робоче місце.

Чисельність керівників, спеціалістів і службовців на п-ві встановлюється на основі штатного розкладу.



Назад

 Поиск рефератов
 
 Реклама
 Реклама
 Афоризм
Опять наступил год имени какой-то очередной скотины,… а так хотелось пожить по-человечески!
 Гороскоп
Гороскопы
 Знакомства
я  
ищу  
   лет
 Реклама
 Счётчики
bigmir)net TOP 100