Реферати українською

Обгрунтування підприємницької ідеї - Економіка підприємства -

Обгрунтування підприємницької ідеї - Економіка підприємства - Скачать бесплатно

та проспектах біржових котировок, що отримана на основі запитів або розрахунків. До останніх відносяться ціни торгів аукціонів, посередницьких ринків, розрахункових цін, поточних цін, цільового прибутку, фактичних угод.

Ціни торгів встановлюються на відміну від цін аукціонів на прин­ципах конкуренції пропозицій від декількох продуцентів на отримання замов­лень на постачання товарів або підрядів на певні роботи за умовами тен­дера.

Ціна посередницьких ринків встановлюється на основі даних з кон'юнк­тури конкретних ринків великих виробників та посередників, що контролю­ють даний ринок.

Розрахункові ціни використовуються стосовно нових або модифікованих товарів або для пристосування ціни до певної мети фірми, або для складан­ня нерегулярних угод з нетрадиційною продукцією. При цьому можуть застосовуватися методи поточних цін, витрати плюс прибуток, цільового прибутку. Перший метод доречно використовувати при ціновій політиці слідкування за лідером, другий — на ненасичених ринках продукції з не-загостреною конкуренцією, а третій — для підтвердження цільових орієн­тацій фірми. Встановлення цін на основі рівня поточних — це метод збере­ження нормальної рівноваги в межах галузі за допомогою зрівноваженої ціни на продукцію фірм-конкурентів.

Ціни фактичних угод враховують всі фактори ринкової кон'юнктури, а також специфіку відносин між контрагентами з приводу товару за весь час дії угоди. Ця ціна коректується в залежності від динаміки цін, умов постачання, умов платежу, розбіжності техніко-економічних параметрів виробів, комплектності та обсягів постачання, розбіжності цін угод і про­позицій, цін угод і цін каталогів та прейскурантів.

Крива валових надходжень починається з нульової позначки і піднімається догори із збільшенням кількості проданих одиниць товару. Кру­тизна нахилу кривої валових надходжень залежить від ціни товару. В даному умовному прикладі ціна одиниці комплектувальних виробів 15 гр. од. Якщо фірма хоче одержати валовий прибуток 2 мли гр. од., їй треба продати мінімум 800 тис, одиниць за ціною 15 гр. од./шт. Цей метод ціноутворення потребує від фірми розгляду різних варіантів цін, їх впливу на обсяг.

Встановлення кінцевої ціни. Передусім фірма повинна розглянути ряд додаткових міркувань щодо: психології ціносприйняття, цінової політи­ки, впливу ціни на інших учасників ринкової діяльності, державної політи­ки ціноутворення тощо.

Психологія ціносприйняття, крім економічних, враховує психологічні фактори ціни:

— психологічно престижний товар;

— вираження ціни непарним числом.

Політика цін фірми повинна зважати, наприклад, на знижки з ціни. Вплив ціни на інших учасників ринкової діяльності перевіряється че­рез їх реакцію на ціну продукції фірми:

— як поставляться до ціни дилери;

— як продавці послуг поставляться до такої ціни;

— як відреагують конкуренти;

— чи збільшуються ціни постачальників;

— чи буде втручатися держава.

Державна політика ціноутворення будується на підставі таких положень:

— дотримання вимог законодавства України щодо регулювання цін;

— заборони фіксованих цін і змови, крім нагляду за цінами з боку уряду;

цінової дискримінації, що допустима в тих випадках, коли виробник постачає різні за якістю товари, але йому доведеться довести якісні розбіж­ності; продавець не може пропонувати продукцію за цінами, нижчими за собівартість, з метою усунення конкуренції; фірми мають право підвищува­ти ціни до будь-якого рівня, за винятком періодів дії державного контролю за рівнем цін..

12.4.Стратегія видатків і цін на ресурси фірми-вироб­ника (стратегія витрат).

Найважливішим фактором, який визначає прагнення фірми постачати продукцію на ринок, є витрати виробництва. Виробництво будь-якого то­вару потребує витрат ресурсів, які в зв'язку із своєю відносною рідкісністю (винятковістю, пріоритетністю) мають певні ціни. Кількість товарів, які фірма пропонує на ринок, залежить від цін і ефективності використання ресурсів, необхідних для виробництва, і від ціни, за якою товар реалізується. Витрати в економіці безпосередньо пов'язані з відмовою від можли­вості виробництва альтернативних товарів та послуг.

Економічні видатки будь-якого ресурсу, який вибраний для виробництва продукції, дорівнюють його вартості або цінності при найкращому варіанті використання.

Економічні видатки — це грошовий вимір (вартість) суми ресурсів, які фірмі необхідно використати, або доходів, які фірма зобов'язана забезпечи­ти постачальникові ресурсів для того, щоб відволікти ці ресурси від засто­сування в альтернативних виробництвах.

Грошові видатки, які фірма несе із своєї кишені на користь "аутсайде­рів" — постачальників послуг праці, сировини, палива, транспортних по­слуг, енергії — це зовнішні видатки.

Видатки на власний і самостійно використаний ресурс — це несплачені або внутрішні видатки, які дорівнюють грошовим виплатам, які б могли бути одержані за самостійно використаний ресурс при найкращому його застосуванні.

Вдамося до аналізу видатків у короткотерміновому періоді з точки зору впливу обсягів виробництва.

Емпірична крива видатків свідчить про те, що при под­воєнні виробництва видатки на одиницю продукції можуть бути зменшені на 20%. Це дозволяє нарощувати обсяги виробництва і зменшувати ви­робничі видатки. Саме так можна досягти вищого рівня доходів та норми прибутку і вищої конкурентоспроможності.

Аналіз видатків фірми відносно видатків фірми-конкурента з'ясовує рівень видатків у формі витрат праці (тарифній ставці) та капіталу (цін на матеріальні ресурси) і дає можливість визначити, де фірма "виграє", а де "програє" конкурентові, і розробити відповідну стратегію виробництва, марке­тингу, після продажного обслуговування.. Фірма, що е лідером у зниженні видатків, повинна інвестувати сучасне устаткування, слідкувати за іннова­ціями. Зниження видатків не є автоматичним наслідком збільшення обсягів.

Слід зважати на наступні ризики, пов'язані з названим лідерством:

1) технологічні досягнення, які спростовують цінність інвестицій і "ноу-хау";

2) конкуренти, які досягають тих самих, що і фірма, переваг;

3) неспроможність фірми визначити своєчасність змін продукції на ринку;

4) інфляційне збільшення видатків, що не дозволяє підтримувати спро­можність фірми у високому диференціалі цін.

Фірма-виробник при такому рівні ризиків, пов'язаних із зниженням видатків, повинна перш за все зважати на ціни, які складаються на ринках пращ та на ринках матеріальних ресурсів.

Конкурентний ринок праці характеризується такими рисами:

— велика кількість фірм конкурує одна з одною при наймі конкретно­го виду пращ:

— багаточисельні кваліфіковані робітники, що мають однакову кваліфі­кацію, незалежно один від одного пропонують цей вид послуг праці;

— ні фірми, ні робітники не здійснюють контроль над ринковою став­кою; ні ті, ні інші не диктують зарплату.

Припустимо, що є декілька фірм, які мають попит на конкретний вид напівкваліфікованої або кваліфікованої праці. Загальний або ринковий попит на певний вид праці можна визначити шляхом додавання по горизонталі числових значень кривих попиту на працю.

Крива пропозиції конкретної праці на ринку буде поступово піднімати­ся, фіксуючи той факт, що при відсутності безробіття фірми повинні будуть платити вищі ставки зарплати, щоб одержати більше робітників. Щоб залу­чити робітників на повні робочі місця, ставка зарплати повинна компенсу­вати збитки від втрачених можливостей альтернативного використання часу на інших ринках праці чи в домашньому господарстві, чи на відпочи­нок.

Зрівноважена ставка зарплати і зрівноважений рівень зайнятості пев­ного виду праці визначаються на перетині кривих пропозиції і попиту на працю.

Для кожної окремої фірми задана ставка заробітної плати. Кожна з багатьох фірм наймає таку невелику частку загальної, яка є в наявності, пропозиції даного виду праці, що ніхто не може вплинути на ставку зарпла­ти. Інакше кажучи, пропозиція праці абсолютно еластична для окремої фірми. Площа OabQс — загальний доход фірми, з якого OWсbQс — сукупні витрати на зарплату, а інша частина — Wcab — надана для оплати інших ресурсів.

Ціна на матеріальні ресурси формується з врахуванням питань, на які потрібно відповісти маркетологу фірми-постачальника:

— яку ціну бажає заплатити покупець;

— як вплине на обсяг продажу зміна цін;

— які складові витрат;

— який характер конкуренції ринку в сегменті ресурсів;

— який рівень мінімальної ціни;

— яку знижку можна надати покупцям.

У першому випадку ціна продукту складається з витрат і прибутку. Метою такої системи є одержання прибутку або доходу по відношенню до Інвестицій. Ціноутворення, в основі якого є попит, для орієнтира бере макси­мальну ціну, яку може заплатити покупець, а від неї встановлюється свій рівень ціни в залежності від позиції конкурентів.

Цінова політика фірми в умовах конкуренції будується з урахуванням ринкової ціни, її коливання визначаються лояльністю споживачів, рівнем сервісу, розбіжністю з товарами конкурентів за рівнем якості.

Цінова конкуренція відбувається за допомогою роздрібних цін. Мож­ливості конкуренції виходять з кривої попиту.

Фірма, що реалізує ресурси на ринку обсягом Q1, за ціною Р1, може збільшити розмір продажу до Q2, при цьому знизивши ціну до Р2 . Обмеженість цієї політики в тому, що конкурент може її повторити в себе. Об'єктом нецінової конкуренції є фактична якість товару. Чим унікальніші ресурси, тим більше свободи у маркетологів фірми-постачальника у встановленні ціни.

При цьому для фірми-постачальника крива попиту зсувається вправо, з положення d” в положення d'". Це дозволяє фірмі підняти ціну з Р3 до Р4, при збереженні попиту на рівні Q3 або збільшити попит до Q4 при збереженні ціни на рівні Р3 .

Ціна, яка відображена в контракті при фіксації якості, — це базисна ціна. Вона є основою для визначення фактичної ціни, якщо споживчі вла­стивості не збігаються з тими, що в контракті.

Практика ринкових операцій має справу з набором різних цін: оптові, роздрібні. Вони поділяються на наявні ціни, які передбачають обов'язкову сплату грошей за товар, і цін на термін, тобто ціну товару, що проданий в кредит.

Якщо ціна призначена за наявні гроші, а товар взятий в кредит, то покупець до вартості товару додає процент за весь час відстрочки платежу за відповідними процентними ставками.

Якщо ціна призначена на термін, а покупець пропонує гроші продавцю відразу, то продавець зобов'язаний надати знижку з ціни в розмірі процен­та від суми за весь час, що залишився, за встановленою квотою. Ця знижка називається "сконто". Знижка з ціни "декорт" нараховується, якщо то­вар виявився нижчої якості. "Сконто" і "декорт" визначаються в процен­тах від вартості товару.

Прейскурантна ціна сировини і матеріалів друкується в прейскуран­тах, довідниках, біржових котируваннях, відображає рівень фактичних цін за угодами минулого часу і є вихідною в майбутніх переговорах.

Світова ціна на сировину і матеріали, як правило, складається на світо­вих товарних біржах, аукціонах. Світові ціни орієнтуються на продукцію провідних фірм — виробників ресурсів.

12.5. Стратегія прибутків фірми-виробника.

Факторами зміни прибутку фірми є:

1. Діяльність, спрямована на об'єднання ресурсів для виробництва, що зменшуватиме змінні витрати.

2. Прийняття неординарних рішень в управлінні фірмою, що мінятиме постійні витрати.

3. Впровадження нововведень шляхом виробництва нового продукту або удосконалення і радикальної зміни виробничого процесу, що впливає на вартісні параметри — ціну продукції і витрати, а також забезпечує її якість.

4. Ризик, пов'язаний з попередніми факторами.

Прибуток може бути більшим чи меншим з двох причин:

1) ризику, під який підпадає діяльність фірми;

2) можливого здобуття монопольної влади.

Монополіст може контролювати ринок, скорочувати обсяги виробниц­тва при понадконкурентних цінах і нераціональному розподілі ресурсів.

Економічний прибуток — різниця між виручкою від реалізації про­дукції і витратами. Очікування прибутку впливає на впровадження ново­введень та здійснення інновацій і, відповідно, на зайнятість.

Далі розглянемо поведінку фірми-виробника, яка спрямована на максимізацію прибутку.

Максимізація прибутку фірми в короткотерміновому періоді.

Знаходження максимального прибутку фірми вимагає такої вихід­ної інформації:

— обсяг виробництва, шт.;

— сукупний доход (виручка від реалізації продукції), тис. гр. од.;

— повні витрати — сума постійних та змінних витрат (див. концепцію умовно-постійних та умовно-змінних витрат), тис. гр. од.; На підставі цієї інформації визначають розрахункове:

— прибуток — різницю між сукупним доходом та повними витратами тис. гр. од.;

— граничні витрати — додаткові витрати на кожну додаткову оди­ницю продукції, тис. гр. од.;

— граничний доход — додатковий доход на кожну додаткову одини­цю продукції, тис. гр. од.

Алгоритм послідовності розрахунків щодо максимізації прибутку фірми наведено на рис.

Рис. Алгоритм ефективних дій у розгортанні виробничої і комер­ційної діяльності

Рівень випуску, який треба визначити, може бути знайдений шляхом зіставлення граничних витрат і граничного доходу. Треба зважати на обмеження, що пов'язані з попитом — фірма керується ринковою ціною. Ще одним обмеженням, яке впливає на вибір фірми в процесі максимізації прибутку, є попит на продукцію фірми. Рин­кова структура накладає на фірму специфічне обмеження: оскільки всі фірми в галузі мають невеликі розміри і випускають однорідну продукцію, кожна з них керується ринковою ціною.

Прибуток збільшується до тієї точки, де зростаючі граничні витрати починають перевищувати граничний доход. Після цієї точки прибуток почи­нав зменшуватися. Очевидно, максимальний рівень прибутку досягається при щоденному випуску 19 одиниць продукції і становить 2000 гр. од. на добу. Таким чином, для максимізації прибутку фірма повинна розширювати обсяги виробництва .до тієї межі, поки граничний доход переви­щує граничні витрати і терміново зупинити випуск при перевищенні ви­трат над доходом. У наведеному прикладі фірма спроможна одержати при­буток при ціні виробу 500 гр. од. Але ринкові умови не завжди бувають настільки сприятливі. Уявімо собі, що ціни впали до 300 гр. од. Спад рин­кової ціни тотожний зсуву донизу кривої попиту на продукцію, якщо попит на неї еластичний. Але фірма вимушена враховувати ринкову ціну, бо не може на неї вплинути. Фірмі потрібно реагувати на зміну ситуації тільки коректуванням обсягу продукції. Очевидно, не існує такого рівня випуску продукції, при якому фірма може одержувати прибуток при ціні виробу 300 гр. од. Якщо фірма не в змозі одержати прибуток, їй треба зосередити свої зусилля на мінімізації збитків. Якщо ринкова ціна одиниці продукції дорівнює 300 гр. од., то мінімум збитків спостерігається при випуску 14 оди­ниць продукції на добу.

Максамізація прибутку фірми-монополіста. Для визначений максимального прибутку можна використати комбінацію "ціна — кількість".

Фірма-монополіст максимізує прибуток, якщо виготовляє таку кількість продукції, при якій граничні витрати дорівнюють граничному доходу. Об­сяг продукції, що дає максимум прибутку, знаходиться в точці, де крива граничних видатків з позитивним нахилом перетинає криву граничного доходу.

Прибуток, який припадає на одиницю випуску при цьому обсязі, дорів­нює вертикальному розриву між кривою попиту (вказує на ціну, за якою продається продукція) і кривою середніх сукупних витрат. Прибуток до­рівнює добутку прибутку на одиницю продукції на обсяг продукції.

12.6.Стратегія і тактика зовнішньоекономічної діяльності фірми.

Зовнішньоекономічна діяльність (ЗЕД) фірми — одна зі сфер її підприєм­ницької діяльності, пов'язана з виходом на зовнішні ринки та функціону­ванням на них, здійсненням валютно-фінансових та кредитних операцій, створенням та функціонуванням спільних підприємств, міжнародним мар­кетингом, аналізом національної економічної політики.

Стратегія ЗЕД передбачає обгрунтування довгострокових цілей фірми в ракурсі її зовнішньоекономічних інтересів.

Вихідною умовою стратегії ЗЕД є її узгодження зі стратегічною ме­тою фірми — максимізація прибутків, збільшення частки ринку, виживан­ня; а також зв'язок зі стратегією конкурентних переваг: низьких витрат, диференціації або диверсифікації.

Стратегія ЗЕД для різних фірм може відрізнятися за способом її реалізації:

— розміщення капіталу в країнах з відносно низькими податковими квотами;

— участь у міжнародному концерні, підприємства якого розташовані в різних країнах;

— використання лізингу в фінансуванні різних зовнішньоекономічних операцій тощо.

Успіх у досягненні дострокових цілей ЗЕД залежатиме від повноти та досконалості врахування менеджментом фірми всіх можливих чинників ЗЕД. Це ті, що відносяться до зовнішніх — національної зовнішньоеконо­мічної політики, факторів міжнародних ринків та ринків інших країн; а також внутрішніх, зокрема інформаційного забезпечення ЗЕД, обізнаності та поінформованості менеджменту фірми щодо проблем міжнародного мар­кетингу та міжнародної торгівлі.

Поле національної зовнішньоекономічної політики є досить широким — це не тільки валютна, податкова, торгова політика держави, але й відповідні економічні параметри (валютний курс, мито, акцизи, експортні та Імпортні тарифи, платіжний та торговий баланси, а також різноманітні організацій­но-адміністративні, протекціоністські заходи держави, митні процедури, тех­нічні перешкоди торгівлі, ліцензійні обмеження тощо).

Для оцінки варіантів виходу фірми на ринок інших країн мають зна­чення не тільки ємність ринку даної країни, але і транспортна інфраструк­тура, наявність сировини та матеріалів, кваліфікованої дешевої робочої сили, потенційна величина трансакційних витрат, юридична захищеність транс­акцій, доцільність інвестиційних рішень.

Орієнтація менеджменту фірм у проблемах міжнародного маркетингу має означати вміння відповідати на такі запитання:

— чому фірми даної країни не змогли і не можуть задовольнити попит на певні види продукції (послуг);

— чому фірми інших країн не мають можливості захопити значну частку ринку даної країни або весь ринок;

— чому фірми даної країни не створили систему взаємодії з іноземни­ми фірмами у виробництві даного товару (не створили спільне підприєм­ство або не стали постачальником своєї продукції транснаціональним кор­пораціям)?

Інформаційне забезпечення ЗЕД передбачає наявність і реальність меха­нізму реалізації нормативних та законодавчих обмежень, зокрема Імпорт­них та експортних ліцензій і квот, санітарних норм, вимог до пакування, митних формальностей, об'єктів субсидій держави у виробництво та екс­порт товарів тощо.

Обізнаність менеджменту фірми в області ЗЕД стосується того, як зібрати по можливості повну Інформацію про фінансове становище парт­нера по ЗЕД, як застрахуватися від ризиків валютного ринку, як скласти зовнішньоторговий контракт, який метод платежів при переказі грошей з країни у країну вибрати, при цьому зважати на діючі міжнародні угоди України.

Зовнішньоторгові відносини здійснюються за допомогою контракту за наведеною нижче формою.

ПРЕАМБУЛА. Номер, місце, дата підписання контракту, діючі сторони.

ПРЕДМЕТ КОНТРАКТУ. Вид угоди (купівля-продаж, підряд, оренда, надання послуг), базові умови поставки; найменування, кількість, основні характеристики товару.

ЦІНА ТА СУМА КОНТРАКТУ. Сума грошей у валюті ціни або ва­люті платежу, яку покупець сплачує продавцю за товар на певних базис­них умовах поставок у певний пункт (валюта ціни — валюта, в якій визнача­ється ціна контракту; валюта платежу — валюта, в якій має бути сплачено зобов'язання покупця).

ТЕРМІН ПОСТАЧАННЯ ТОВАРУ. Узгоджені сторонами угоди дата або дати (якщо передбачено поставку декількох партій товарів).

ПЛАТІЖНІ УМОВИ. Узгоджені контрагентами умови, терміни, валю­та платежу, способи та порядок розрахунків.

ПАКУВАННЯ, МАРКІРУВАННЯ ВАНТАЖУ. Умови пакування, маркірування (пакування має забезпечувати цілість вантажу при перевезенні, маркірування необхідне для ідентифікації вантажу).

ЗАЯВА ПРЕТЕНЗІЙ, САНКЦІЙ. Порядок та терміни заяви пре­тензій покупця до продавця у зв'язку з порушенням умов контракту.

ФОРС-МАЖОР. Передбачувані контрактом обставини внаслідок невідворотних подій (стихійні лиха, пожежі та таке інше).

АРБІТРАЖ. Вказане в контракті розв'язання спірних питань між сторонами за допомогою арбітражного суду.

Основними формами розрахунків за комерційними операціями І-банківський переказ, інкасо, акредитив.

Рис. Процедури банківського переказу:

/ — кореспондента; 2 — експортер у встановлені терміни здійснює відвантаження товару і направляє покупцю комерційний рахунок, транспортні документи; 3 — імпортер, отримавши документи, вступає у володіння товаром, представляє у свій банк доручення на переказ, на підставі якого банк імпортера здійснює переказ валюти банку експортера, направляючи платіжне. доручення поштою (телеграфом, телексом), — 4; 5 — банк експортера отримавши платіжне доручення, зачисляє виручку експортеру.

Розрахунки у формі інкасо здійснюються за схемою, наведеною на рис.

Рис. Процедура інкасо:

/ — кореспондента; 2 — експортер у встановлений термін здійснює відван­таження товару, підготовлює документи та представляє їх своєму банку; за умови відповідності документів інкасовому дорученню банк експортера відсилає їх разом з дорученням банку імпортера — 3; банк імпортера представляє доку­менти імпортеру — 4; після отримання платежу від імпортера — 5, банк імпор­тера переказує виручку банку експортера поштою (телеграфом, телексом) — 6; отримавши переказ, банк-експортер зараховує виручку експортеру — 7.

Розрахунки у формі акредитива здійснюються за схемою, наведено на рис.

Рис. Процедури акредитива:

/ — сторони узгоджують перелік документів, що представляються за акредитивами експортером для отримання платежу; після закінчення кон­тракту експортер підготовлює товар до відвантаження, про що повідомляє імпортера — 2; покупець направляє своєму банку повідомлення на відкриття акредитива — 3; банк імпортера направляє акредитив експортеру за допо­могою банка експортера — 4; банк експортера перевіряє істинність акреди­тива і передає його експортеру — 5; якщо експортер згоден з умовами акреди­тива, він здійснює відвантаження товару, надаючи пакет необхідних доку­ментів у свій банк — 6; банк експортера після перевірки відсилає їх банку імпортера з вказівкою, як має бути зарахована виручка, — 7; банк імпортера переказує суму платежу експортері/, дебетуючи рахунок імпортера — 8; банк експортера зараховує виручку на рахунок експортера — 9; імпортер, отри­мавши від банка документи, вступає у володіння товаром.

Міжнародні розрахунки за зовнішньоторговими операціями здійсню­ються за допомогою різних документів: інструкцій з виготовлення, паку­вання, відправлення; комерційних документів — комерційного рахунка, спе­цифікацій, технічної документації, сертифіката про якість товару, дозволу на відвантаження; страхових документів — страхових полісів та сертифі­катів; транспортних документів — коносаментів (при морських переве­зеннях), накладних (залізниця, авіз, авто), приймально-здавальних актів; митних документів — митної декларації, експортних та імпортних ліцензій, декларацій валютного контролю, свідоцтв про походження товару та про контроль якості, ветеринарних та санітарних свідоцтв тощо.

Стає можливим сформувати алгоритм стратегії та тактики ЗЕД фірми, показаний на рис.

Рис. Алгоритм стратегії та тактики ЗЕД фірми