Реферати українською

Фінансове забезпечення та відтворення основних засобів - Фінанси -

Фінансове забезпечення та відтворення основних засобів - Фінанси - Скачать бесплатно

технічною документацією. [7. ст..165]

Капітальний ремонт машин, устаткувань провадиться для відновлення їхнього виробничого процесу. При цьому здійснюється, як звичайно, повне розбирання машини або верстата, виявлення дефектів, контроль технічного стану, власне ремонт, складання устаткування після ремонту, його регулювання та випробування.

Витрати на всі види ремонтів визначаються Товариствами самостійно виходячи з технічного рівня, фізичного зносу основних засобів та забезпечення ремонтних робіт матеріально-технічними ресурсами.

Економічна доцільність капітального ремонту основних засобів визначається порівнюванням витрат на капітальний ремонт об’єкта з вартістю аналогічного нового устаткування. Якщо вартість капітального ремонту перевищує вартість придбання аналогічного нового устаткування, то такий ремонт робити не доцільно.

Фінансування капітального ремонту на Товаристві здійснюється згідно з планом капітального ремонту. План складається на основі кошторисно-фінансових розрахунків щодо ремонту окремих об’єктів з урахуванням чинних норм, цін, тарифів. Затверджує план керівник Товариства.

До складу витрат на капітальний ремонт включають проектно-кошторисні витрати; оплату ремонтних робіт; вартість придбання нових деталей, вузлів, агрегатів; вартість заміни зношених конструкцій і деталей у будівлях і спорудах.

Порядок фінансування капітального ремонту залежить від способу його проведення. У разі здійснення капітального ремонту машин, устаткування, транспортних засобів підрядним способом, на основі договорів, розрахунки проводяться за актами прийняття повність відремонтованих вузлів, агрегатів та устаткування. Розрахунки стосовно ремонту, який здійснюється господарським способом, провадиться як звичайно, за окремими елементами витрат: виплата заробітної плати, оплата розрахунків за матеріальні цінності, деталі, які використані в період ремонту основних засобів.

Контроль за здійсненням капітального ремонту, оформленням кошторисно-технічної документації, ощадливим витрачанням грошових коштів здійснює керівник Товариства.

Товариства протягом звітного періоду мають право витрати на всі види ремонтів віднести до валових витрат у сумі, що не перевищує 10% сукупної балансової вартості груп основних засобів на початок звітного року. У цих самих розмірах витрати відносять до витрат виробництва, тобто собівартість виробленої продукції.

Витрати на ремонт, що перевищують 10 відсоткову норму, відносять на збільшення балансової вартості об’єктів групи 1 або сукупної балансової вартості груп 2, 3 і 4 пропорційно до сукупної балансової вартості таких об’єктів групи 1 та груп 2, 3 та 4 на початок звітного кварталу. Отже, вони підлягають амортизації за нормами, передбаченими для відповідних груп основних засобів.

Відповідно до П(с)БО №7 «Основні засоби» первісна вартість основних засобів збільшується на суму витрат, пов’язаних із поліпшенням об’єкта, що веде до збільшення майбутніх економічних вигід, котрі очікуються від використання об’єкта. [3. ст..101]

Витрати, що здійснюються для підтримування об’єкта в робочому стані та одержання попередньо визначеної суми майбутніх економічних вигід від його використання, також включаються до складу витрат

Ремонт основних невиробничих засобів оплачується з прибутку, що залишається в розпорядженні Товариства, а також інших джерел, за рахунок яких фінансується поточне утримання цих основних засобів.

Розділ ІV Лізинг та оренда як методи фінансового забезпечення Товариства

4.1 Поняття лізингу.

Процес переходу до ринкових відносин, пов’язаний з вирішенням протиріч в розвитку економічних структур, змусивши шукати нові шляхи вирішення поставлених питань.

Орендні операції зайняли в ньому одне з найважливіших місць, а разом з ним все частіше почало підійматися питання про лізинг.

В наш час широке використання лізингу стає дуже потрібним, для розвитку лізингу існують такі посилання - історичні, соціально-економічні, наукові, юридичні.

Лізинг являє собою специфічну, доповню-вальну форму перспективного фінансування капіталовкладень, альтернативного банківському кредитуванню, і має на меті використання своїх власних фінансових ресурсів. Він дає можливість всім суб’єктам господарювання одержувати необхідні машини і обладнання без значних єдино часових витрат а також не мати проблем з старінням засобів виробництва. Лізинг – є найперспективнішою формою оренди, яка широко застосовується в західних країнах, тобто це –довгострокова оренда машин, устаткування. Вона являє собою по суті новий спосіб фінансування й активізації збуту, що ґрунтується на збереженні права власності на товар за орендодавцем. Механізм даної форми оренди полягає в тому , що компанія-орендодавець спеціально закуповує для конкретного орендаря на його прохання пов’язані з тим, що він дає можливість швидко переходити на нову технічну базу, не вимагає значних одноразових затрат дає змогу звільнитися від обслуговування і зосередити всі зусилля на ефективному використанні нової техніки. Стрімкий розвиток лізингу у країнах з ринковою економікою пояснюється передусім необхідністю активізації інвестиційної політики.

Комплексна робота щодо розвитку лізингу проводиться і в Україні.

В лізингових відносинах з¢явився перелік питань ,котрі не були врегульовані чинним законодавством, що визвало деякі складнощі при укладанні лізингових договорів, це і стало первопричиною прийняття Верховною Радою Закону ¢¢Про лізинг¢¢ від 16 грудня 1997р. Це послугувало б створенню правової основи лізингових договірних операцій.

Самим важким питанням являється визначення правової природи договору лізингу ,а це можливо при виявленні чітко визначених ознак цього договору, котрі виокремлювали б його від інших договорів.

Та обставина, що договором лізингу охвачується різнорідні відносини ,не виникає сумнівів, оскільки це визначається з роду розпоряджень Закону. Тобто в ст.№1 Закону дано поняття лізингу, котрий розглядається як підприємницька діяльність, направлена на інвестування власних або запозичених фінансових засобів визначена в наданні лізиногодавцем в виключне користування на визначений термін лізингоотримувачу майна, котре являється власністю лізиногодавця або купується їм в у власність за дорученням і узгодженості з лізингоотримувачем періодичних лізингових платежів.

Переваги лізингу:

Товариство отримує пільгові умови оподаткування, це пов’язано з тим, що лізингові платежі відносяться на собівартість, тобто не підлягають оподаткуванню.

Лізинг дозволяє Товариству отримати обладнання та почати його експлуатацію, не відволікаючи кошти з обігу.

Недоліки лізингу:

Витрати на лізинг звичайно перевищують витрати на придбання активу в інший спосіб фінансування.

Товариство не може розірвати лізингову угоду достроково, або розірвання призведе до суттєвих штрафних санкцій.

4.2 Лізинговий договір.

Під час здійснення лізингової угоди можна виділити 3 стадії її проведення. По першій здійснюється підготовча робота, яка передує укладанню низки юридичних договорів: оформлення заявки майбутнього лізингоотримувача, готуються висновки про кредитоспроможність клієнта і розраховується ефективність лізингового проекту.

На другій проводиться юридичне закріплення лізингової угоди.

Оформлюються такі документи : договір про куплю-продаж об’єкту лізингу, акт про приймання об’єкту лізингу в експлуатацію, договори на технічне обслуговування майна ,що передається у лізинг, договір страхування об’єкту лізингу.

Третя стадія –це період використання об’єкту лізингу. Проводяться операції в обліку та звітності :виплата платежів, оформлюються документи про подальшу долю об’єкту.

Для збільшення гарантії повернення вартості об’єкту лізингу, а також комісійних ,доцільно укладати тристоронній договір: лізиногодавець, лізингоотримувач, страховик.

Стаття №21 закону ¢¢Про лізинг¢¢ регламентує проведення реєстрації лізингових операцій. Це робиться для того, щоб операції проводилися в рамках правового поля, держава контролює правомірність проведення договорів лізингу і вживає заходів щодо усунення неправомірних операцій і наказує в рамках чинного законодавства. [6. ст..21]

Умови договору визначені ст.№7, тобто:

сторони;

● об’єкт лізингу;

● умови і строки поставки об’єкту лізингу;

● строк укладання договору;

● розмір, склад і строки сплати лізингових платежів;

● умови переоцінки вартості об’єкту;

● умови реєстрації;

● порядок повернення лізингового об’єкту ;

● відповідальність сторін;

● дата, місце укладання договору.

Також викликає зацікавлення в питанні оподаткування лізингових операцій і про наявність пільг на цей вид діяльності.

Ст.№20 закону ¢¢Про лізинг¢¢ передбачає, оподаткування прибутку отриманого лізиногодавцем і кредитором в здійсненні лізингової операції відбувається за чинним законодавством. Якщо уважно вивчити закон ¢¢Про ПДВ¢¢(пп.3.1.1,3.1.2,3.2.2) ,то можна зазначити, що він стимулює лізингові операції для українських лізиногодавців та виробників предмету лізингу, що дасть змогу розширити експорт лізингової продукції і більшою мірою використовувати в середині країни незадіяні основні виробничі фонди. З іншого боку, закон зменшує активність нерезидентів на ринку лізингових послуг.

Лізингові стосунки виступають по суті як кредитні угоди. Орендар отримує у тимчасове користування вартість, втілену в машинах і обладнанні, на рівнях зворотності і платності. Активними учасниками лізингових стосунків виступають і комерційні банки. В Україні поки що не створено достатніх умов для розвитку довгострокової оренди основних фондів і, тим більше, для участі банків у орендних стосунках, тобто для здійснення ними лізингових операцій.

На сучасному етапі кількість випадків кредитування лізингових операцій в кожному банку не перевищує одиниці.

Головна причина – нестабільність економічної ситуації, високі темпи інфляції, тощо.

Якщо банк проводе лізингові операції, то для нього більш вигідно обходитися без посередництва лізингових компаній. В такому разі банк, купуючи машини і устаткування, є їх покупцем, а здаючи їх в оренду

за лізингові угоди, робиться лізиногодавцем. Для оплати придбаного устаткування можуть бути використані власні кошти банку – статутний фонд, резервний фонд та інші фонди, які створені за рахунок доходу, який залишається в розпорядженні.

Строки лізингу визначаються з урахуванням амортизації або із застосуванням методу прискореної амортизації орендованого майна. Використання прискореної амортизації економічно вигідно лізиногодавцю (банку) та лізингоотримувачу. Перший у більш короткі строки повертає вкладені ресурси, другий придбає можливість знизити суму податку на прибуток і наблизити строк одержання майна в свою власність, якщо така умова передбачена в договорі.

Банк має право передати майно в оренду на строк більш короткий, ніж період амортизації, за умови, що після закінчення цього строку лізингоотримувач оплатить дане майно за залишковою вартістю. Оскільки в цьому випадку зростає ризик лізиногодавця по відшкодуванню високої залишкової вартості устаткування, то строк лізингу повинен складатися не менш 50% амортизаційного періоду. У договорі лізингу необхідно зафіксувати, що лізингоотримувач не може відмовитися від оренди майна раніше строку договору, в протилежному випадку він повинен сплатити банку компенсацію, яка дорівнює сумі внесків за оренду, що залишається наведені на малюнку № 5

Співвідношення періодів амортизації і строків оренди.

Мал. № 5. Співвідношення періодів амортизації і строків оренди

Отже питання надання банками лізингових послуг є пріоритетним, а це свідчить про необхідність подальшого удосконалення законодавства про лізинг, як взаємовигідної форми взаємовідносин виробників і споживачів, створення умов для заохочення банків для проведення лізингу, бо це дає можливість збільшення доходів, появи нових клієнтів, тощо.

4.3 Лізинг як перспективний вид фінансового забезпечення Товариства.

На сьогоднішній час, враховувати відсутність у підприємств власних засобів і їх тяжке фінансове становище, розвиток лізингу являється практично єдиною можливістю придбання необхідного обладнання машин і інших основних засобів. Важливо, що сфера лізингового законодавства активізує розширення збуту продукції, а не напівфабрикатів або сировини.

Лізинг – це дещо середнє між договором оренди і договором надання кредиту.

До прийняття закону лізингова діяльність у вітчизняній економіці частково регулювалася Цивільним кодексом ,Законом ¢¢Про оренду¢¢, постановами Кабінету Міністрів України від 18.09.97р.№3031 ¢¢Про створення державного лізингового фонду¢¢.Але навіть за відсутності закону ¢¢Про лізинг¢¢ в Україні все таки функціонував ряд лізингових компаній, об’єднаних у Всеукраїнську асоціацію лізингу ¢¢Укрлізинг¢¢.

Найголовніше завдання на теперішньому етапі і в майбутньому для суб’єктів лізингової діяльності це створити потребу в лізингових послугах, тобто сформувати кон'юнктура лізингу.

Україні потрібно також організувати тісне співробітництво з європейкою асоціацією лізингових компаній та вжити на урядовому рівні заходів до приєднання до Оттавської конвенції 1988 про міжнародний лізинг.

Лізинг в діяльності Товариства потрібен з багатьох міркувань:

● можливість одержати додаткові інвестиції від іноземних партнерів;

● лізингові операції залучають великі кошти банків, Ат, тощо;

● привабливий для споживача через оренду основних засобів господарських товариств.

До порівняння: Якщо Товариство закуповує необхідне обладнання за рахунок власних коштів та довгострокових банківських кредитів, то фінансує це із фонду розвитку, що формується з прибутку після його оподаткування, ПДВ, операції купівлі-продажу.

Зовсім інший механізм фінансування виробничих інвестицій вступає вдію при укладенні контракту по наданні лізингових послуг.

Орендні платежі, сплачувані орендарем входять до собівартості продукції, а після повної сплати вартості орендованого обладнання Товариство, як правило, стає його власником. У даному випадку кошти що витрачені як орендні платежі, так і на викуп орендованого устаткування, формується з прибутку Товариства до його оподаткування.

Лізинг вигідний не тільки лізингоотримувачу, а й орендодавцю, бо передбачає 100% покриття всіх капітальних витрат, а при укладенні контрактів лізингу в міжнародному масштабі можна отримати додаткову економію коштів компаній орендодавець, за рахунок різниці між податковими ставками, які діють у різних країнах.

Лізинг вигідний і державі, бо борг підприємств іноземним орендодавцям не зараховується до загальної фінансової заборгованості країн-імпортерів.

Лізинг може сприяти просуванню вітчизняних машин і устаткування на внутрішній та зовнішній ринок. Велику роль у розвитку цієї форми підприємницької діяльності може відіграти створення іноземними банками і фірмами сумісних лізингових компаній. Це дозволить не тільки використовувати в народному господарстві передову техніку але й засвоїти значний досвід іноземних компаній у сфері лізингових операцій.

Для виготовлювача технічних засобів лізинг розкриває такі перспективи : створюються передумови для зниження витрат на рекламу, вивчення ринку, пошук споживача. Ці послуги надає лізингова компанія, а виробник може сконцентрувати свої ресурси на випуску машин і обладнання.

В особі лізингової компанії виготовлювач захоче постійного і надійного партнера, який готовий :

сплатити всю вартість устаткування, з’являється можливість включити у список потенціальних покупців технічних засобів тих споживачів, які через нестачу власних або запозичених коштів, опинилися б поза сферою економічних інтересів виробника, тобто позбавили б його потенціального прибутку.

Також лізинг надає значні переваги орендодавцю. Наприклад :

● розширення номенклатури продукції, з якою він вступає на внутрішніх та зовнішніх ринках;

● забезпечення реалізації технічних засобів і надання послуг, продаж яких за інших умов не може бути вигідним;

● збільшення економічної ефективності машин і устаткування, що здаються в довгострокову оренду, шляхом відбору вигідних контрактів.

Нарешті лізингові операції дають можливість :

● одержати необхідне майно Товариству без значних капітальних

витрат;

● частково усунути ризик, пов’язаний з моральним зносом основних засобів;

● податкові пільги орендарю, тому що орендна плата виступає у формі операційних витрат і не оподатковується.

Підприємства в Україні стали на шлях глибоких соціально-економічних перетворень, неодмінною умовою успішного здійснення яких є розвиток виробничої сфери. Усім відомо, що нині виробничо-технічна база наших підприємств перебуває в стадії занепаду: процес заміни застарілих та зношених машин та обладнання, по суті припинено.

Безперечно, що на підприємствах ще не скоро буде створено економічні й організаційні умови, які могли б залучити ефективні іноземні інвестиції в потрібних обсягах та формах. Внутрішні ж накопичення переважної більшості діючих підприємств різних форм власності, доведених до глибокого кризового стану, мізерні й продовжують з року в рік зменшуватися. Довгострокове кредитування виробництва комерційними банками є високо ризиковим і майже припинилося.

Тому необхідно використовувати альтернативні методи фінансування витрат на оновлення матеріальної бази і модифікацію виробництва. Однією з таких альтернатив може стати лізинг ефективний інструмент оновлення основних фондів без значних одноразових витрат капіталу.

Активне впровадження лізингових операцій на підприємствах України може стати потужним імпульсом технічного розвитку, переобладнання виробництва і структурної перебудови економіки.

Незважаючи на економічні переваги впровадження лізингу, серед підприємств він не дуже поширений. Можна назвати багато факторів, що стримують його розвиток, але головним з них є відсутність нормативно-правової бази, яка б досконало регулювала б лізингову діяльність. Закону України ′′ Про лізинг′′, прийнятого Верховною Радою у грудні 1997 року, недостатньо для стимулювання розвитку лізингового бізнесу.

Більшості підприємств та іншим господарським структурам буде вигідно укладати договори лізингу, бо як відомо операції лізингу потребують менше коштів, ніж, наприклад, отримання кредиту. Звісно відсоток

за користування кредитом може бути дуже високим, що спричинить де які труднощі в поверненні кредиту, а використання лізингу забезпечить

по-перше - задоволення Товариства в необхідних фондах, по-друге, витрати за користування майно, що орендується, будуть меншими, ніж за користування кредитом, необхідного для придбання обладнання.

Використання лізингу дасть можливість оновлення основних фондів, залучення інвестицій, що позитивно вплине на фінансовий стан Товариства.

Висновок

В сучасних умовах господарювання і формування ринкової економіки важливого значення набуває економічна оцінка і аналіз показників ефективності відтворення основних засобів, а також підвищення ефективності їх використання є одним з основних питань. Від розв’язання цієї проблеми залежить фінансовий стан Товариства, конкурентоспроможність його продукції на ринку

Необхідною умовою правильного обліку і планування відтворення основних фондів підприємств є їх класифікація. Найбільше економічне значення має видова класифікація, у відповідності з якою всі основні засоби за ознакою подібності їх функціонального призначення та натурально-речового складу розподіляються на певні види.

Відповідно до видів основних засобів Товариство проводить Амортизацію – відповідно до П(с)БО № 7 це систематичний розподіл вартості основних засобів протягом строку їх корисного використання. Вартість, яка амортизується – це первісна вартість або переоцінена вартість основних засобів за вирахуванням їхньої ліквідаційної вартості.

Для забезпечення відтворення основних засобів важливе значення має вивчення їх стану та забезпечення ними Товариства..

Показники стану й ефективності використання основних засобів можна об’єднати в три групи, які характеризують: 1) забезпечення Товариства основними засобами; 2) стан основних засобів; 3) ефективність використання основних засобів. (мал.. № 2).

Стан основних засобів характеризують через коефіцієнти: зносу основних засобів; придатності; оновлення; вибуття (приросту) основних засобів (мал.. № 2).

У процесі виробництва основні засоби зношуються фізично, поступова втрата основними засобами споживчої вартості в процесі експлуатації, тобто суто матеріальний знос їх окремих елементів, і старіють морально, знос основних засобів у наслідок створення нових, більш прогресивних і економічно ефективних машин та устаткування, несвоєчасна заміна морально застарілих основних засобів призводить до того, що собівартість зростає, а якість знижується як порівняти з продукцією виготовленою на досконаліших машинах та устаткуванні.

До показників, які характеризують забезпечення Товариства основними засобами, належать: фондомісткість, фондоозброєність, коефіцієнт реальної вартості основних виробничих засобів у майні Товариства.

До показників, які характеризують ефективність використання основних засобів, належать: фондовіддача, рентабельність основних засобів, сума прибутку на одну гривню основних засобів.

Поряд з відтворенням існуючих основних засобів Товариство повинно постійно розширювати своє виробництво для отримання прибутку, а отже і збільшувати кількість основних засобів, або замінювати морально застарілі основні фонди на нові та прогресивні, а це в свою чергу потребує капітальних вкладень.

За ринкових відносин важливе значення має вибір оптимальної структури джерел фінансування капітальних вкладень. Фінансуван­ня капітальних вкладень здійснюється за рахунок власних і залуче­них коштів (мал.. № 4).

Найприйнятнішим для підприємства є комплексний підхід до вибору джерел фінансування капітальних вкладень. Тоді основною передумовою визначення оптимальної структури таких джерел мо­же бути детальний аналіз:

по-перше, можливого обсягу внутрішніх джерел фінансування капітальних вкладень;

по-друге, можливого обсягу залучення додаткових коштів, пов'я­заного із подорожчанням капітальних витрат.

Існує три види капітальних вкладень:

Перший – на заміну й оновлення устаткування з метою підвищення якості продукції або скорочення витрат на її виробництво.

Другий – на розширення виробничих потужностей у зв’язку зі збільшенням попиту на продукцію, що вробляється.

Третій – на створення виробничих потужностей для випуску нових видів продукції.

Альтернативою капіталовкладенням з зовнішніх джерел є лізинг – являє собою специфічну, доповню-вальну форму перспективного фінансування капіталовкладень, альтернативного банківському кредитуванню, і має на меті використання своїх власних фінансових ресурсів. Він дає можливість ТОВАРИСТВУ одержувати необхідні машини і обладнання без значних єдино часових витрат а також не мати проблем з старінням засобів виробництва.

Переваги лізингу:

Товариство отримує пільгові умови оподаткування, це пов’язано з тим, що лізингові платежі відносяться на собівартість, тобто не підлягають оподаткуванню.

Лізинг дозволяє Товариству отримати обладнання та почати його експлуатацію, не відволікаючи кошти з обігу.

Недоліки лізингу:

Витрати на лізинг звичайно перевищують витрати на придбання активу в інший спосіб фінансування.

Товариство не може розірвати лізингову угоду достроково, або розірвання призведе до суттєвих штрафних санкцій.

Отже можне прийти до висновку що Товариство повинно самостійно, або через відділи планування розробляти плани щодо розширення виробництва, а значить і розглядати питання по розширенню та оновленню складу основних, в основному виробничих, фондів, без цього діяльність Товариство через певний час безперечно стане збитковою.

В Україні на даний час створені умови наближені до ринкових для отримання підприємствами кредитів, та оформлення лізингових угод, основою є свідомість Товариства як юридичної особи проте який спосіб фінансування обирати.

Перелік використаних джерел

1. Аранчій В.І. Фінанси підприємств. Навчальний посібник. - К.: „Професіонал" - 2004. - 304с.

2. Бандурка О.М,, Коробов М.Я. та ін. Фінансова діяльність підприємства: Підручник. - К.: Либідь, 2002. -384с.

3. Білик М.Д. Управління фінансами державних підприємств. - К.: „Знання", 1999. -312с.

4. Документи підприємства (Статут підприємства, фінансова документація)

5. Зятковський І.В. Фінанси підприємств. Навчальний посібник. -К.:Кондор, 2003. -364 с.

6. Партин Г.О., Завгородній А.Г. Фінанси підприємств: Навч. посібник.- Львів: ЛБІ НБУ, 2003.-265с.

7. Слав'юк Р.А. Фінанси підприємств.- К: ЦУЛ.2002. - 460 с.

8. Терешенко О. Фінансова санація та банкрутство підприємства: навчально-методичний посібник. - К.:КНЕУ, 2003. - 554 с.

9. Київский бухгалтер. Періодичне видання №34 / Финансовое дело – 2003. -59с.

10. Все про бухгалтерський облік. Періодичне видання №22 / Все про бухгалтерський облік - 2004. с. 34

11. Фінанси підприємств. Підручник / Під ред. А.М. Поддєрьогіна. - К.:КНЕУ, 2000. -460 с.