Реферати українською
Лекції по трудовому праву України - Трудове право України -



Тема І

Тема І. Предмет, метод і система трудового права

1. Поняття і предмет трудового права

Однією із найважливіших галузей в нині діючій пра­вовій системі України є трудове право. Сутність і зміст цієї галузі права досить красномовно відображає її назва. Суспільне життя складне, багатоманітне і має різні фор­ми прояву, однією із яких є трудова діяльність його членів. Остання виступає засобом створення матеріальних по­треб, які забезпечують життєдіяльність, а значить, існу­вання людини. Задоволення матеріальних потреб забез­печується в процесі їх виробництва, що виник разом з існуванням людини і досяг розвитку від найпростіших знарядь праці до найдосконаліших сучасних конструкцій і технологій.

Будь-яке виробництво неможливе без застосування праці людей. Матеріальні цінності і блага, що створюються в процесі виробництва,— це результат праці лю­дей, результат їх цілеспрямованого впливу шляхом пев­них дій, рухів, прийомів на окремі предмети навколиш­нього світу з метою створення інших предметів чи отри­мання результатів; з іншого боку — це результат взає­модії, взаємостосунків і взаємовідносин між людьми в процесі застосування праці з тією ж метою. Право, як сукупність норм і правил поведінки, регулює певні сфе­ри суспільних відносин, і будь-які з них набувають фор­му правових, якщо вони врегульовані нормами права. Що ж до трудових відносин, то таку функцію виконує тру­дове право.

Все вищесказане підкреслює роль і значення трудових відносин, які виникають в процесі застосування праці, і тим самим обумовлює місце, роль і значення трудового права в правовій системі.

Слід зазначити, що характер трудових відносин визна­чається формою власності на застосовувані в процесі праці засоби виробництва і характером розподілу та привлас­нення результатів праці, що, власне, і є проявом форми власності.

Природа людини така, що її діяльність, а значить і ре­зультати її праці, залежать від зацікавленості людини в ній. Зацікавленість же в значній мірі визначається її зв'яз­ком з матеріальними цінностями в процесі праці: засоба­ми виробництва, предметами праці, створеними матері­альними благами. Якщо працівник виступає їх власником, він прямо і максимально зацікавлений в позитивних ре­зультатах своєї праці. Найманий працівник зацікавлений не стільки в кінцевих результатах праці, скільки в вигід­ному продажу своєї праці, і його участь у виробничому процесі спрямована на отримання максимальної платні, а не найбільших досягнень і найкращих результатів.

Власність на засоби і предмети виробництва та резуль­тати праці зумовлює поділ учасників трудових відносин на роботодавців і найманих працівників. Узгодження їх інтересів викликає необхідність регулювання трудових відносин, що виникають між ними. Саме це відноситься до компетенції трудового права.

Як галузь права трудове право зародилось за капіталі­стичної формації, перехід до якої, зумовлений розвит­ком суспільних відносин, призвів до ліквідації кріпос­ницької залежності, відокремлення великих мас людей від засобів виробництва і тим самим, вирішивши питан­ня власності на користь певної, значно меншої частини суспільства, змусив інших для забезпечення своєї життє­діяльності пропонувати на ринку єдине, що в них було, — свою здатність до праці; спричинив появу найманої робочої сили.

Саме в такій ситуації, за умов зосередження власності на засоби виробництва в одних руках і свавільного вико­ристання найманої праці безправних робітників, під тис­ком їх вже організованих на той час виступів за поліпшення свого економічного становища, держава втрути­лась і взяла на себе функцію регулювання суспільних тру­дових відносин, метою якого було зменшити напружен­ня класової боротьби.

Таке регулювання проявлялось прийняттям законодав­чих актів, змістом яких були деякі соціальні гарантії для трудящих, і проводилось у рамках цивільного права. Перші нормативні акти з питань праці регулювали тривалість часу роботи і відпочинку, оплату і охорону праці, соці­альне забезпечення робітників.

Згодом регулювання трудових відносин, зазнавши змін і удосконалення, виділилось у самостійну правову галузь, суть якої найбільш точно відображає термін «трудове пра­во», тому що охоплює широке коло питань, пов'язаних з реалізацією людиною її здатності до праці і наслідка­ми, породженими цим фактом.

Головними серед них є питання, що стосуються трудо­вих відносин, які виникають безпосередньо в процесі за­стосування праці — у сфері виробництва матеріальних і духовних благ, в сфері обслуговування. Слід зазначити, що трудові відносини, як об'єкт регулювання трудового права, базуючись на найманій праці, є ланкою виробничих відносин, які виникають внаслідок приєднання робітника до складу трудового колективу підприємства чи організації шляхом укладення трудового договору з його власником чи уповноваженою ним особою. В результаті робітник, влаштовуючись на роботу, бере на себе обо­в'язок виконувати певні трудові функції в умовах дотри­мання вимог правил внутрішнього трудового розпоряд­ку, що діють на цьому підприємстві. Лише трудові відно­сини, які виникають на вище означених умовах, є пред­метом регулювання трудового права. Тобто змістом тру­дового права є регулювання трудових відносин, які ви­никають безпосередньо в процесі застосування праці, до того ж найманих працівників.

Трудові відносини, засновані на праці власників (влас­ників-підприємців, працівників, що зайняті індивідуальною трудовою діяльністю), не відносяться до сфери ре­гулювання трудового права. Останнє стосується і праці суддів, прокурорсько-слідчих працівників, служби в орга­нах Міністерства внутрішніх справ. Збройних силах, в воєнізованій охороні, де регулювання відносин здійснюється спеціальними законами, положеннями, за­твердженими відповідними постановами Верховної Ради чи Кабінету Міністрів, а також Дисциплінарними стату­тами.

Крім безпосередніх трудових відносин по застосуванню праці до предмета регулювання трудового права відно­сяться також відносини, які виникають навколо трудо­вих: межують з ними чи є похідними від них,— так чи інакше пов'язані з ними. До таких відносяться:

— організаційно-управлінські відносини, бо праця, як цілеспрямована дія, для досягнення поставленої мети по­требує належної організації і керування її процесом;

— соціально-партнерські відносини, які відобража­ють колективні трудові відносини і виникають між профспілковими організаціями чи іншими представ­никами працюючих і адміністрацією з приводу засто­сування норм трудового права, покращення умов праці та ін.;

— відносини, які виникають під час розгляду трудових спорів у випадку виникнення конфліктних ситуацій між роботодавцем і працівником чи трудовим колективом, які розглядаються в комісіях по трудових спорах, створе­них на підприємствах (в установах, організаціях), на при­мирних комісіях, за участю посередників чи трудовим арбітражем;

— відносини, які приходять на зміну трудовим і зали­шаються між роботодавцем і працівником в разі тимча­сової чи постійної втрати останнім працездатності або досягнення пенсійного віку, і які виникають тільки у зв'язку з трудовою діяльністю.

Таким чином, предмет трудового права складають тру­дові і супутні їм чи похідні від них суспільні відносини, існування яких обумовлене безпосереднім зв 'язком з трудовими відносинами.

З'ясування предмета трудового права є важливим хоча б тому, що від чіткості встановлення переліку суспільних відносин, які входять в його компетенцію, залежить вста­новлення сфери застосування трудового законодавства.

Оскільки формою прояву права є правова норма, вста­новлена в нормативному акті, то змістом трудового пра­ва є норми, які містяться в законах та інших норматив­них актах, що встановлюють порядок вирішення основ­них питань трудових відносин.

Отже, трудове право— це сукупність зведених в систему правових норм, які регулюють суспільні трудові і пов'язані з ними відносини з приводу реалізації громадянами їх здат­ності до праці.

2. Методи трудового права

Якщо предмет трудового права відповідає на запитан­ня, що є об'єктом регулювання, які суспільні відносини регулюються цією галуззю права, то метод трудового права пояснює, як саме право регулює суспільні трудові відно­сини.

Метод (від гр. methodos - дослідження) — означає прийом, спосіб, характер дії. Сутність методу трудового права в тому, що регулюючий вплив на учасників трудо­вих відносин здійснюється за допомогою правових норм, встановлених чи закріплених в законах, підзаконних та інших нормативних актах.

Концептуально метод трудового права базується на зо­бов'язальному, рекомендаційному дозвільному принци­пах.

Відповідно до першого принципу суб'єкти трудового права зобов'язані виконувати те, чого від них вимагає закон; другого — мають право користуватись чи ні для врегулювання трудових відносин нормами, запропоно­ваними державою, вони не обов'язкові для виконання;

третього — суб'єкти трудових відносин самостійно виз­начають для себе права і обов'язки при виконанні трудо­вих повноважень, в договірному порядку з власної ініціа­тиви приймають норми, що не суперечать законодавству України, і не мають права їх змінювати без взаємної зго­ди.

Залежно від цього розрізняють два методи правового регулювання суспільних трудових відносин. Першим є метод державного регулювання, або імперативний. Це метод владних приписів, вимог закону і вказівок вище­стоящих органів у формі наказів і заборон. У трудовому праві це норми, спрямовані на встановлення рівня мінімальних гарантій у сфері застосування праці: забез­печення здорових і безпечних умов праці, регулювання праці деяких категорій працюючих, в тому числі жінок і неповнолітніх, обов'язкові для всіх суб'єктів трудових правовідносин, і діяльність останніх не може їм супере­чити.

Другий метод — це локальний метод правового регулю­вання праці, за допомогою якого встановлюються нор­ми, що конкретизують принципові положення актів ви­щого рівня з врахуванням реальних можливостей конк­ретного підприємства (установи, організації) і діють тільки на ньому. Це норми, які охоплюють регулювання робочого часу і часу відпочинку (правила внутрішнього трудового розпорядку), оплати праці (у вигляді положень про преміювання) і т.ін. Особливістю локального методу правового регулювання трудових відносин є ініціатива і участь в цьому процесі самих працюючих, і прийняття таких норм — це результат переговорів між роботодав­цем і найманими працівниками та їх представниками — професійними спілками, причому спільне прийняття. Ос­кільки таке регулювання проводиться, як правило, в формі колективних договорів, то цей метод інколи ще називають колективно-договірним. Порядок розробки і прийняття локальних нормативних актів врегульований діючим трудовим законодавством.

Нині, в умовах переходу до ринкової економіки, різно­маніття організаційно-правових форм підприємництва, держава встановлює лише мінімальні гарантії в сфері праці, залишаючи роботодавцям, працівникам і їх пред­ставникам досить широке поле діяльності в регулюванні питань праці. Тому все активніше розвивається локальна нормотворчість, заснована на рекомендаційному прин­ципі регулювання трудових відносин.

3. Трудове право в правовій системі України

Виходячи з наявності чітко визначеного змісту і предме­та трудового права, можна стверджувати, що трудове право є самостійною галуззю єдиної правової системи України, хоча в процесі розробки і вирішення питань, що стосу­ються цієї галузі права, та застосування його норм трудо­ве право взаємодіє з іншими правовими галузями.

Так, основні права і обов'язки громадян, закріплені в Конституції України, є принципами, на яких будується трудове право і які конкретизовані в КЗпП — основному законодавчому акті трудового права. Це підтверджує зв'я­зок трудового права з конституційним правом.

Вище вже вказувалось на історичний зв'язок трудового права з цивільним, оскільки зародилось воно в надрах останнього, і сьогодні наука трудового права в своїх роз­робках спирається на цивільно-правові вчення про правосуб’єктність громадян і організацій, договори, позов­ну давність, умови цивільно-правової відповідальності.

Про тісний функціональний зв'язок різних галузей права свідчать комплексні нормативні акти. Наприклад, в За­коні України «Про підприємства в Україні» від 27 берез­ня 1991 року поряд зі статтями, що передбачають ци­вільно-правові норми, є статті, які містять норми трудо­вого, а також фінансового і адміністративного права. В цьому плані важливого значення набуває питання роз­межування сфери дії норм цивільного та трудового права стосовно регулювання відносин, пов'язаних з працею,

особливо в питаннях відповідальності сторін договору в конфліктних ситуаціях.

Нормами трудового законодавства регулюються трудові відносини, встановлені за допомогою трудового догово­ру, коли працівник, виконуючи свою трудову функцію, виступає членом трудового колективу, виконує свої тру­дові обов'язки, підкоряючись внутрішньому трудовому розпорядкові, прийнятому на даному підприємстві, в установі чи організації.

Але коли громадянин реалізує своє право на працю в рамках цивільно-правових угод (договір підряду, дору­чення і т. ін.), предметом яких виступає уже остаточний результат праці, а не сам трудовий процес, то такі відно­сини регулюються нормами цивільного права.

Адміністративні правові відносини та трудові відносини зближує нерівноправність статусу їх суб'єктів. У таких відно­синах одна сторона наділена владно-організаційними по­вноваженнями щодо іншої. Отже, методи регулювання тру­дових та адміністративно-правових відносин тотожні. Що ж до розмежування сфери застосування норм адміністра­тивного та трудового права, то слід зазначити, що адмі­ністративним правом регулюються відносини, які вини­кають внаслідок застосування владних повноважень орга­ну влади (державної організації) до відповідального пра­цівника, які між собою хоч і не перебувають у трудових відносинах, але в силу виконання своїх трудових (функці­ональних) обов'язків перші зобов'язані здійснювати кон­троль за виконанням своїх обов'язків другими.

Трудове право пов'язане з фінансовим правом у тій ча­стині, що стосується регулювання відносин з приводу утворення і витрачання Пенсійного фонду та Фонду со­ціального страхування.

Все вищевикладене підтверджує тісний зв'язок трудо­вого права з іншими галузями правової системи України. Така взаємодія всіх галузей права забезпечує всебічне правове регулювання суспільних відносин, за умови чітко­го розмежування сфери їх правового впливу.

4. Система трудового права

Слово «система» походить від грецького 8у5Іет — букв. ціле, складене з частин. Воно має кілька тлумачень, перше з яких — порядок, зумовлений планомірним, правиль­ним розміщенням частин у певному зв'язку.

Система будь-якої галузі права — це її структура, внут­рішня будова галузі, певним чином організована су­купність норм, що регулюють відносини, які становлять предмет цієї галузі.

Виходячи із цього загального тлумачення, можна ска­зати, що система трудового права— це структурне групу­вання і об'єднання взаємопов'язаних правових норм з пи­тань регулювання суспільних трудових відносин.

Групування норм трудового права, зведення їх в певну систему зумовлене методологічним підходом до вивчен­ня законодавства про працю, усвідомлення основних принципів і розуміння норм трудового права. Правові норми із сфери застосування праці систематизовані за науково-об'єктивними критеріями.

Схематично систему трудового права можна зобразити _ так:

Як видно зі схеми, основними елементами системи тру­дового права України є загальна і особлива частини.

Загальну частину складають норми, які стосуються всіх суспільних відносин, що регулюються трудовим правом. Вони закріплюють основні поняття і принципові поло­ження трудового права, з'ясовують основоположні мо­менти в сфері трудових правовідносин. Наприклад, в будь-яких трудових відносинах, що виникають з конкретного питання: укладення трудового договору, порушення дис­ципліни праці, матеріальна відповідальність сторін тру­дового договору — завжди виникає потреба встановлен­ня суб'єктів цих трудових правовідносин, з'ясування їх повноважень, рівня відповідальності і т. ін. Саме тому нор­ми щодо суб'єктів трудового права є загальними і ста­новлять зміст загальної частини трудового права. До за­гальних, як видно зі схеми, відносяться норми, які виз­начають джерела трудового права, класифікують суб'єктів трудових правовідносин, встановлюють їх правовий ста­тус, визначають порядок підготовки і укладення колек­тивних договорів, а також порядок контролю за їх вико­нанням та міру відповідальності; сюди входять норми з правового забезпечення реалізації права на працю, які визначають поняття безробітного, працевлаштування і його правові форми.

Особливу частину складають норми, які регулюють де­які складові трудових правовідносин з врахуванням особ­ливостей праці, необхідності її регулювання для певних категорій працівників. Це, наприклад, норми, які вста­новлюють загальний порядок прийняття і звільнення з роботи, тривалість часу роботи і відпочинку, порядок і форми оплати праці, вимоги з охорони і безпеки праці, в тому числі охорони праці жінок, неповнолітніх та інших категорій працівників і т. ін.

Більш докладно норми трудового права, що входять в його систему, будуть розглянуті в наступних главах підручника.

Що ж стосується системи, то її розуміння допомагає у вивченні трудового права, сприяє його подальшому удосконаленню, допомагає зорієнтуватись у різноманітті норм, які регулюють трудові правовідносини, і правиль­но їх застосовувати.

Оскільки трудове право регулює суспільні трудові відно­сини, які як і будь-який бік людського життя не стоять на місці, то і система трудового права, змістом якої є класифікація його норм, що відображають такі зміни, не є чимось раз і назавжди встановленим.

Її розвиток відбувається за рахунок розробки нових пра­вових норм та закріплення їх в законодавчих актах і відмо­ви від тих, що не відповідають вимогам життя і суспіль­ства, а це спричиняє не тільки кількісні зміни в системі трудового права, а й призводить до її якісного розвитку.

Систему трудового права слід відрізняти від системи трудового законодавства, про що піде мова в главі 2.

Тема 2. Принципи трудового права

Принципи галузі права — це основні ідеї і керівні по­ложення, які виражають її сутність і вказують на ос­новні напрямки політики держави в області правового регулювання суспільних відносин, відображають харак­тер розвитку останніх і спрямовують дію всієї системи права.

Принципи трудового права характеризуються економі­ко-політичною обумовленістю (оскільки визначаються політикою держави, базованою на соціально-економіч­них відносинах в суспільстві), предметною визначеністю і цілеспрямованістю, системністю, а також стабільністю.

Трудове право за своєю природою і по своїй суті є пра­вом захисту інтересів працюючої людини. Саме ця його сутність відображена в принципах трудового права, втіле­них в правові норми, які закріплені в законах та інших нормативних актах.

Основні принципи трудового права України закріплені в Конституції України і знайшли своє подальше відоб­раження в законодавчих актах з трудового права.

Принцип свободи праці. Свобода праці — об'єктивна ка­тегорія, яка разом з правом на працю визначає правові підстави життєдіяльності працездатних громадян. Цей принцип закріплено в статті 43 Конституції України. Він означає можливість для кожного громадянина вільно роз­поряджатися своєю здатністю до праці, вибирати про­фесію чи спеціальність відповідно до своїх здібностей і бажань, реалізовувати свої бажання щодо зайняття пра­цею як найманий працівник, підприємець чи особа, яка займається індивідуальною трудовою діяльністю.

Характерною соціально-правовою рисою принципу сво­боди праці є встановлення певних відносин між грома­дянином і державою, суть яких в обов'язку держави за­безпечити можливість реалізації права громадянина на працю шляхом створення для цього необхідних умов.

Реалізація цього принципу забезпечується шляхом вільного вибору працівника і втілюється в життя через укладення трудового договору з роботодавцем, в чому проявляється принцип договірного характеру праці, добро­вільного визначення взаємних прав і обов'язків.

Близько до нього примикає принцип визначеності тру­дової функції, який за смислом є уточнюючим щодо прин­ципу договірного характеру праці. Визначення в трудово­му договорі професії, спеціальності, посади і кваліфі­кації входить в основний зміст договору між працівни­ком і роботодавцем, і останній не має права вимагати від працівника виконання роботи, не обумовленої тру­довим договором. Дія даного принципу проявляється і в зворотному напрямку — він встановлює повноваження працівника і міру його відповідальності за повноту і якість виконуваної роботи.

Основна ідея даного принципу — раціональність в організації суспільної праці.

Принцип єдності і диференціації умов праці. Трудове за­конодавство проголошує рівноправність всіх соціальних груп і окремих громадян стосовно реалізації їх права на працю, про що вже говорилось вище. Вона виражається в

наданні кожному члену суспільства рівних юридичних можливостей щодо застосування здатності до праці, а після реалізації ним свого права на працю — у встанов­ленні загальних, єдиних для всіх працюючих, норм, які забезпечували б високий рівень умов праці незалежно від сфери застосування праці і характеру виконуваних робіт.

Поряд з цим трудове законодавство враховує наявність об'єктивної специфіки окремих галузей виробництва, професійних, вікових і статевих особливостей праців­ників, територіальне розміщення підприємств, яка дик­тує диференційований підхід до правового регулювання праці.

Спрямування цього принципу — забезпечення соціаль­ної рівності для всіх працюючих.

Принцип стабільності трудових правовідносин прояв­ляється в тих законодавчих нормах, які закріплюють чітку регламентацію підстав для звільнення працівника з ро­боти за ініціативою роботодавця, заохочення до довго­тривалих трудових відносин на одному й тому ж підприєм­стві. Базування трудових відносин на принципі стабільності взаємовигідне для обох сторін: для роботодавця він забезпечує стабільний, кваліфікований і досвідчений ко­лектив, зусилля якого будуть спрямовані на підвищення якості і продуктивності праці, а для працівника — це гарантія зайнятості і впевненість в забезпеченні джерела свого існування.

• Принцип матеріальної зацікавленості у результатах праці випливає з того, що трудова діяльність — це спосіб за­доволення матеріальних і духовних потреб, в тому числі за допомогою коштів. Тому кожна праця має бути на­лежним чином оплачена, залежно від особистого вкладу працівника і кінцевих результатів праці. Закон захищає право кожного працівника на своєчасне одержання ви­нагороди за працю.

Принцип забезпечення охорони праці і здоров'я працівників у трудовому праві України є відображенням основної конституційної тези про те, що людина, її життя і здоро­в'я визнаються її найвищою соціальною цінністю. В цьо­му плані на роботодавця покладається обов'язок забез­печити санітарно-гігієнічні умови праці шляхом впро­вадження досконалих технічних засобів, які виключали б можливість виникнення виробничого травматизму і професійних захворювань.

Принцип свободи об'єднання і активної участі трудящих у встановленні умов праці та захисті своїх інтересів. Мова йде про громадські організації та представницькі органи працівників: профспілки, ради трудових колективів, ко­оперативні об'єднання, молодіжні, спортивні організації, творчі та наукові товариства. Трудове право, як ніяке інше, характеризується наданням широких повноважень праців­никам на участь в управлінні виробництвом, у встанов­ленні умов праці, соціальних гарантій. Цей принцип є підтвердженням розвитку і утвердження виробничої де­мократії, проявом соціального партнерства і спрямова­ний на захист інтересів працюючих.

Принципи трудового права сприяють однаковому ро­зумінню норм і положень трудового законодавства, до­помагають правильному тлумаченню та застосуванню нор­мативних актів. Однак сучасний стан соціально-економі­чного розвитку в Україні висуває на перший план вимо­гу гарантованості трудових прав працівників, що перед­бачає високий рівень організаційно-правових засобів їх забезпечення.

2. Законодавство з питань трудового права

Як уже зазначалось, праця, трудовий процес (сутність і зміст зв'язку між роботодавцем і найманим працівни­ком) і супровідні йому трудові та похідні від них відно­сини регулюються правовими нормами. Ці правові нор­ми відображені в законодавчих нормативних актах з тру­дового права. Останні й складають законодавство про працю, або трудове законодавство.

Отже, трудове законодавство— це сукупність зведених у систему нормативних актів з трудового права, виданих ком­петентними державними та іншими правомочними орга­нами.

Такі офіційні акти нормотворчості, якими встановлю­ються, закріплюються або скасовуються правові норми з питань праці, ще називають джерелами права. Сьогодні жодна з економічних систем не може обійтись без регу­лювання цих питань в законодавчому порядку. Від ефек­тивності правового регулювання суспільних відносин, а трудові відносини є їх складовою частиною, залежить рівень розвитку суспільства.

Законодавство України про працю спрямоване на вста­новлення високого рівня умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників.

Трудове законодавство будь-якої держави виникає не на пустому місці. Воно базується на принципах, які визначаються характером державної влади, економіч­ними і політичними процесами в країні і які закріплені в її основному законі. Для України таким є її Кон­ституція.

Крім того, створення трудового законодавства прохо­дить під впливом нормотворчої діяльності інших держав, оскільки кожна з них знаходиться не в ізольованому про­сторі, а існує і функціонує в міжнародній правовій сис­темі.

Питанням місця і ролі Конституції України в створенні трудового законодавства та міжнародного впливу на роз­робку його норм присвячені наступні параграфи цієї гла­ви.

Нормативні акти з питань регулювання суспільних тру­дових відносин видаються вищими органами державної законодавчої і виконавчої влади — Верховною Радою України, Президентом України, Кабінетом Міністрів;

органами державного управління — міністерствами і відомствами; органами місцевого самоврядування; без­посередньо підприємствами, установами, організаціями.! цим пояснюється ієрархічний принцип, на якому базуєть­ся система трудового законодавства.

Місце і роль нормативного акта в системі законодав­ства, його беззаперечна обов'язковість чи підпорядко­ваність іншим нормативним актам, його юридична сила визначаються правовим статусом нормотворчого органу, який його видав. Виходячи з цього, закономірним вигля­дає пріоритет актів законодавчої влади перед норматив­ними актами виконавчої влади, актів вищестоящих органів порівняно з нормативними актами нижчестоящих органів. Звідси випливають і вимоги стосовно відпо­відності змісту нормативних актів нижчого рівня нор­мам, встановленим в законодавчих та підзаконних актах вищого рівня, і сфера їх дії, і їх повноваження щодо при­зупинення чи скасування неправомірних актів.

Юридичну силу нормативного акта, який входить в си­стему трудового законодавства, виражає його назва.

Закон — це законодавчий правовий акт, що видаєть­ся вищим органом державної законодавчої влади або приймається референдумом і тому має вищу юридич­ну силу. Стосовно трудового законодавства таким є Конституція — основоположне джерело трудового права і закони України. Звід багатьох з них — Кодекс законів про працю (КЗпП) — єдиний систематизований зако­нодавчий акт, яким комплексно регулюються трудові відносини.

Закони поділяються на комплексні (включають норми не лише трудового, а й інших галузей права, наприклад Закони України «Про підприємства в Україні», «Про власність») і функціональні (містять норми окремого інсти­туту трудового права, наприклад Закон України «Про зай­нятість населення»).

Меншою юридичною силою характеризуються підзаконні нормативні акти, які видаються і приймаються централь­ними та місцевими органами. Серед них найбільшу юри­дичну силу мають укази і розпорядження Президента Ук­раїни з питань регулювання праці; далі йдуть постанови і розпорядження Кабінету Міністрів, нормативні акти міністерств і відомств. Всі вони видаються на виконання і в рамках закону і покликані усунути прогалини в право­вому регулюванні трудових відносин. Обов'язковою вимо­гою до підзаконних нормативних актів є їх відповідність змісту законодавчих актів та узгодженість з ними.

Нормативні акти міністерств і відомств складають значну частину в системі трудового законодавства, причому фор­мується вона з нормативних актів, виданих, з одного боку, галузевими міністерствами і відомствами, а з іншого — Міністерством праці або Державним комітетом з на­гляду за охороною праці (лише з питань охорони праці). Тому, з метою впорядкування видання міністерствами, відомствами, іншими органами державної виконавчої влади нормативних актів, забезпечення прав, свобод і законних інтересів громадян, підприємств, установ і організацій Указом Президента від 3 жовтня 1992 року введено з 1 січня 1993 року державну реєстрацію відом­чих нормативних актів Міністерством юстиції.

Нормативні акти місцевої влади не посідають помітного місця серед джерел трудового права.

Що ж до рішень Верховної Ради Автономної Республі­ки Крим, то сфера їх дії поширюється на всю територію республіки, але обов'язковою вимогою до них є те, що вони не повинні суперечити трудовому законодавству України.

Найнижчий щабель в ієрархії нормативних актів з тру­дового права займають локальні, але вони складають най­більшу частину в системі трудового законодавства Украї­ни. Суть їх у тому, що вони розвивають, уточнюють за­гальні законодавчі норми, конкретизуючи їх з врахуван­ням реальних можливостей і умов окремого підприєм­ства, установи чи організації. Врахування реальних мож­ливостей і умов означає встановлення в локальних нор­мативних актах додаткових порівняно з законодавством трудових і соціально-побутових пільг для працівників за рахунок власних коштів, матеріальне заохочення праців­ників, які обслуговують трудовий колектив і не входять до його складу. Тому юридична сила локальних норма­тивних актів обмежується тільки підприємством, на яко­му вони прийняті.

Характеристика локальних нормативних актів вже час­тково давалась в главі 1, де йшла мова про локальний метод регулювання трудових відносин. Тут залишається лише вказати на основні види локальних нормативних актів. В першу чергу це колективні договори. До колектив­них договорів включаються інші види локальних норма­тивних актів: положення про форми, системи та розміри оплати праці працівників, конкретні розміри тарифних ставок і окладів, положення про преміювання і виплату винагороди за підсумками роботи за рік, правила внутріш­нього трудового розпорядку, план заходів щодо охорони праці. Як видно, локальні нормативні акти приймаються з питань практично всіх інститутів трудового права. Більш детально кожен із них буде розглянуто у відповідних гла­вах особливої частини підручника.

Характеризуючи систему трудового законодавства, слід обов'язково вказати на дво- і багатосторонні договори і угоди України з іншими державами. Визнання того, що вони є частиною національного трудового законодавства України, містить ст. 9 Конституції. Вони є результатом спільної нормотворчості двох чи більше держав, зацікав­лених у взаємному врегулюванні питань трудового законодавства. Практика такої діяльності підтверджена бага­тосторонніми угодами в рамках Співдружності Незалеж­них Держав за участю України. Крім того, Україна підпи­сала низку угод з іншими країнами світу, наприклад з Соціалістичною Республікою В'єтнам про взаємне пра­цевлаштування громадян. Співвідношення міжнародних договорів про працю і законодавства України з цього питання визначається статтею 8-1 КЗпП України. В ній сказано, що якщо міжнародним договором або угодою, в яких бере участь Україна, встановлено інші правила, ніж ті, що містить законодавство України про працю, то застосовуються правила міжнародного договору або міжнародної угоди.

В систему нормативних актів про працю не входить су­дова практика, оскільки вона не створює нових право­вих норм, а лише виносить рішення з приводу правиль­ності тлумачення нормативних актів, правильності їх за­стосування, їх відповідності конституційним нормам. Однак, виконуючи цю функцію, вона суттєво впливає на регулювання суспільних трудових відносин. 1 в цьому плані дуже важливими є керівні роз'яснення Верховного Суду України. Вони є результатом аналізу і узагаль­нення практики застосування правових норм. З одного боку, вони направлені на запобігання недолікам і поми­лкам при вирішенні аналогічних справ, в основі яких лежить неправильне чи неповне розуміння органами су­дочинства правових норм, і тим самим сприяють удос­коналенню судочинства. З іншого, пояснюючи, як треба розуміти ту чи іншу норму, сприяють її правильному за­стосуванню.

Тема 3. Джерела трудового права України

1. Конституція України — основне джерело трудового права

Найважливіший закон нашої держави — це Конститу­ція, яку ще називають Основним Законом. Вона має най­вищу юридичну силу, і її норми є нормами прямої дії.

Всі закони і правові акти, застосовувані в Україні, прий­маються на основі Конституції і не повинні суперечити їй. Тому природно, що Конституція є основним джере­лом трудового права України і навколо її положень роз­робляються правові норми трудового законодавства.

Встановлюючи основоположні засади формування і дії трудового права, Конституція наповнює його своїм змістом і при цьому виходить з того, що «людина, її життя і здоров'я... визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю» (ст.З). Конкретні норми трудового права з пи­тань регулювання суспільних трудових відносин основу­ються на конституційних нормах про те, що усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах, що кожна люди­на має право на вільний розвиток своєї особистості, що всі громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

Законодавчі норми різних галузей права: цивільного, господарського, адміністративного і трудового також — базуються на тому, що кожен має право володіти, кори­стуватися і розпоряджатися своєю власністю, кожен має право реалізувати свою здатність до праці зайняттям підприємницькою діяльністю, що не заборонена зако­ном, і вільним обранням виду діяльності, професії, роду занять, в чому держава гарантує для всіх громадян рівні можливості.

Для трудового права обов'язковою і беззаперечною є норма Конституції про те, що кожен має право на на­лежні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну пла­ту, не нижчу від встановленого законом рівня. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Конституцією України забороняється використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їх здоро­в'я роботах.

Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Ті, хто працюють, мають право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів.

Норми Конституції встановлюють право кожного, хто працює, на відпочинок шляхом надання днів щотижне­вого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпуст­ки. При цьому тривалість робочого часу, відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови, які стосуються реалізації конститу­ційного права на відпочинок, визначаються уже норма­ми трудового законодавства.

Норми Конституції «переливаються» в норми трудово­го права. Це підтверджується хоча б змістом ст.46 Кон­ституції, яка закріплює право громадян на соціальний захист (що включає право на матеріальне забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працез­датності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості) і положеннями Кодексу законів про працю, Законів України «Про зай­нятість населення» від 1 березня 1991 року, «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших гро­мадян похилого віку в Україні» від 16 грудня 1993 року, «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 року та інших, які розвивають і конкретизують конституційні норми.

Все вищесказане є підтвердженням того, що Консти­туція України є основним джерелом трудового права, звідки беруть витоки всі основоположні норми трудово­го законодавства.

Нині діюча Конституція прийнята в складних умовах економічної нестабільності і політичного протистояння різних політичних рухів та партій щодо підходів до роз­будови Української держави. Тому деякі її норми, що сто­суються і вищезгаданих тут прав громадян, носять декла­ративний характер і поки що не завжди забезпечуються державою. І все ж Конституція України слугує основою для розробки і створення власного законодавства Украї­ни, яке охоплюватиме всі сфери суспільних відносин (в тому числі і трудову) і сприятиме виходу України із склад­ного економічного становища, становленню незалежної держави, покращенню життя всіх її громадян.

2. Вплив міжнародного правового регулювання праці на трудове законодавство України

Створюючи своє трудове законодавство, Україна прагне максимально врахувати позитивний світовий досвід з пи­тань регулювання відносин, що виникають у процесі праці. Цьому в значній мірі сприяє членство України в Міжна­родній Організації Праці (МОП). МОП — одна із спеціа­лізованих установ 00Н, створена ще в 1919 році як комі­сія з питань міжнародного трудового законодавства, ме­тою діяльності якої було визначено сприяння встанов­ленню всезагального і міцного миру на підставі зміцнен­ня і розвитку соціальної справедливості. Відповідно до цієї ідеї і визначені були основні завдання МОП, роз­роблена програма її дій.

Діяльність МОП різноманітна, але традиційно вона зай­мається нормотворчістю і співробітництвом з державами —- членами МОП, а також з організаціями підприємців та трудящих. Результатом такої діяльності є розробка і прийняття конвенцій та рекомендацій. Змістом цих нор­мативних актів міжнародного рівня є ті ж питання, які є змістом трудового права. Це, наприклад, питання, що стосуються тривалості робочого часу і часу відпочинку, охорони праці взагалі і підлітків та неповнолітніх зокре­ма, охорони праці жінок і рівності в оплаті їх праці по­рівняно з чоловіками, це велика кількість рекомендацій вузькоспеціальних: щодо торговельних рибальських су­ден, умов праці медичних працівників, про підземні ро­боти і та ін.

Конвенція — форма правового договору, угоди, умови. Вона зобов'язує країну — члена МОП, яка ратифікувала цю конвенцію, привести національне законодавство у відповідність до її вимог.

Рекомендації МОП носять лише рекомендаційний ха­рактер і не вимагають від держав — членів МОП беззапе­речного прийняття чи виконання пропозицій, висловлених в них. Але ці рекомендації слугують орієнтиром в роз­робці національних норм з трудового права.

Україна з 1954 року є членом МОП. І хоча за цей час вона ратифікувала далеко не всі нормативні акти цієї впливової міжнародної організації (всього було видано за час існування МОП близько 200 конвенцій і стільки ж рекомендацій; ратифіковано Україною 50), викорис­тання її розробок мало значний вплив на прийняття на­ціонального трудового законодавства.

Крім конвенцій і рекомендацій МОП, ратифікованих Україною, джерелом її трудового права є Міжнародні пакти про права людини і Всезагальна декларація прав людини, деякі пропозиції і навіть формулювання з яких використані при розробці Конституції України. Це, на­приклад, затвердження права на підприємницьку діяльність, не заборонену законом, на проведення страйку для захисту працюючими



Назад

 Это интересно
 Реклама
 Поиск рефератов
 
 Афоризм
Если на Вас упало яблоко - удирайте как можно скорее: яблоня от яблока недалеко падает.
 Гороскоп
Гороскопы
 Счётчики
bigmir)net TOP 100