яскравих колірних відтінків, зображення спільної діяльності всіх, хорошу якість
ліній, має вкрай низькі показники, що взагалі характерно для дітей, які живуть і
виховуються поза родиною.
Проте малюнки сім'ї свідчать про те, що, не дивлячись на важке переживання
відриву від сім'ї і несприятливі емоційні відносини усередині сім'ї, 85% дітей
контрольної групи (молодші школяри) зображають себе разом з батьками (у
експериментальній групі це число складає лише 15%). З них 60 % контрольної групи
дітей малюють себе, маму і тата; 20% - малюють себе, маму і інших родичів: бабусь,
сестер, братів;
Застосовують яскраві колірні відтінки всього 35 % дітей (25% - контрольна група).
Зображення першими різних предметів, а не людей, говорить про емоційну
заклопотаність сімейною ситуацією, відхід від виконання завдання, захист від
неприємного завдання. Діти експериментальної групи ніби відкладають малювання
членів сім'ї, а зображують речі, які не наповнені сильною емоційною значущістю
(машини, будинки, геометричні фігури, предмети побуту).
2. Симптомокомплекс – тривожність (табл.2.2.).
Таблиця 2.2
Ознаки тривожності
Виділені показники Кількість
дітей 1 групи (%) Кількість
дітей 2 групи (%)
Наявність штрихування 50% 60%
Лінія обводки 45% 35%
Лінія з сильним натиском 60% 90%
Перебільшена увага до деталей 75% 45%
Стирання 15% 40%
Таким чином, малюнки відрізняються наявністю ліній з сильним натиском, сильним
штрихуванням, перебільшеним увага до деталей і слідами стирання.
75% дітей експериментальної групи почали малюнок із зображення різних предметів
(кіл, трикутників, хмар, дерев, листя, сонця). Вони ніби "застрягали" на
предметах або явищах навколишнього світу, зволікаючи почати момент малювання
людей. Про тривожність свідчить і підкреслене промальовування очей (60% і 90%), що
говорить про наявність у більшості дітей страхів. Крім того, в малюнках
зустрічається специфічна "тривожна лінія" - довга лінія, що складається
з окремих дрібних штрихів (35%). Діти з контрольної групи (70%) зверталися
до нас за підтримкою і схваленням, питаючи про правильність роботи.
З. Симптомокомплекс - конфліктність в уявній сім'ї (табл. 2.3.).
Таблиця 2.3
Виділені показники Кількість
дітей 1 групи (%) Кількість
дітей 2 групи (%)
Бар'єри між фігурами 55% 40%
Виділення окремих фігур 75% 30%
Ізоляція окремих фігур 80% 15%
Переважання речей 75% 15%
Відсутність деяких членів сім'ї 70% 30%
Конфліктність в уявній сім'ї
Отже, про конфліктність в уявленнях дітей про сім'ї
більшою мірою свідчить відсутність на малюнку деяких членів сім'ї (70%
експериментальної групи, 30% - контрольної), ізоляція окремих фігур, а також
виділення окремих членів сім'ї при одночасному збільшенні відстані між ними і
дитиною.
25 % дітей відмовилися спочатку від
малювання на задану тему, що говорить про негативне відношення, надмірну емоційну
напругу дитини в сімейній ситуації, тенденції до витіснення цих відчуттів. Ці ж
діти намалювали фігуру мами останньою. Показником конфліктності є також
паузи перед малюванням тієї або іншої фігури (30%).
Відсутність основних частин тіла і
особи (рук - 12%, рота - 20%, вух – 60%), зображення зредукованих пальців
рук (55%),а також штрихування рук (30%) може свідчити про емоційну напруженість в
соціальних контактах, пониженій практиці спілкування і поєднанні пониженої потреби
спілкування з емоційною бідністю.
4.Симптомокомплекс - відчуття
неповноцінності в ситуації уявлення себе членом сім'ї (табл. 2.4.).
Таблиця 2.4.
Відчуття неповноцінності в ситуації уявлення себе членом сім'ї
Виділені показники Кількість
дітей 1 групи (%) Кількість
дітей 2 групи (%)
Відсутність
автора
15 35
Зображення себе
останнім
30 70
Ізоляція автора від
інших
60 20
Маленькі
фігури
30 80
Розташування фігур на нижній частині
листа
60 60
Отримані результати свідчать про почуття відчуженості, що переживається
дитиною, неповноцінність порушених сімейних відносин, емоційну залежність,
відчуття невпевненості, потребі в захисті і турботі). Більшість дітей (що не
намалювали себе) одночасно з відчуттям знедоленої людини відчувають відчуття
провини за те, що не приймаються близькими.
Інші малюнки говорять про відчуття втрати свого "Я" і болісне
переживання відсутності емоційної залученої у відносини з близькими. Це діти, що
зображають себе (або інших членів сім'ї) у вигляді машин або роботів (30%). Лише
10% дітей (контрольна група) "заявили" про необхідність визнання своєї
значущості (детальніше зображення самого себе). 65% дітей використовували один і
той же колір для зображення себе і своїх близьких (показник злитої зі всіма
членами сім'ї).
5. Симптомокомплекс - ворожість в сімейній ситуації (табл. 2.5.)
Таблиця 2.5.
Ворожість в сімейній ситуації
Виділені показники Кількість дітей 1 група (%) Кількість дітей 2 група
(%)
Агресивна позиція фігур 55% 35%
Деформована (нечітка) фігура 40% 30%
Руки розкинуті в сторони 65% 45%
Пальці рук у вигляді довгих паличок 15% 15%
40% дітей малюють себе на відстані від першого зображеного члена сім'ї. З
урахуванням раніше виділених несприятливих ознак, даний показник може свідчити про
найбільш негативні емоції дитини по відношенню саме до цього члена сім'ї. У 80%
випадків це фігура, що зображує батька. Розкинуті в сторони руки, пальці у вигляді
довгих паличок є ознаками агресивності в сімейній ситуації.
Розміщення малюнка дітьми на листі паперу дозволило нам одержати наступну
інформацію: 60% експериментальної групи і 40% - контрольної -
розміщують малюнок нижче за центр листа (депресивний настрій, відчуття
незручності, обмеженості, скутості реальністю);
20% експериментальної і 60% контрольної - розміщують малюнок в центрі листа
(потреба дбайливого контролю ради збереження психологічної рівноваги);
20% експериментальної групи - розміщують малюнок вище за центр листа (внутрішня
напруженість, відчуття тяжкості боротьби). З контрольної групи вище за центр листа
малюнок не розмістив ніхто.
Результати дослідження формування образу себе і образу батьків за проективними
методиками представлені табл. 2.6.
Таблиця 2.6.
Порівняльний аналіз експериментальної і контрольної груп за наслідками
проективних методик «Моя сім'я», «Автопортрет»
(дані наведено у %)
Бали Моя сім'я Автопортрет
Тато Мама Дитина
1 2 1 2 1 2 1 2
2 32 82 75 91,5 41 57 74 83
1 10 9 25 8,5 25 16 26 17
0 58 9 0 0 34 27 0 0
Примітка. 1 – експериментальна група; 2 – контрольна група.
У 2 бали оцінювалися яскраві, чіткі малюнки, з чітким вимальовуванням всіх
деталей;
у 1 бал – схематичні, «байдужі» малюнки; у 0 балів –
відсутність малюнка.
Дані табл. 2.6. дозволяють зробити певні висновки.
У всіх малюнках дітей контрольної групи присутня мама, більш ніж в 70% випадків
малюнок чіткий, яскравий, промальовані всі деталі, всі малюнки виконані
кольоровими олівцями. Тато зустрічається більш ніж в 40% малюнків. Малюнки
яскраві, чіткі, часто присутні прикраси, виділення кольором. В основному тато і
мама розташовані на малюнках на відстані одне від одного.
Сама дитина зустрічається більш ніж в 70% малюнків контрольної групи.
Найчастіше це яскраві фігури, розташовані або на відстані від фігур батьків, або
поряд з одним з них. Інші показники характерні для експериментальної групи. Тато
відсутній в половині малюнків, в 10% представлений схематично. Тільки невелике
число дітей (32%) намалювали тата чітко (до цієї групи входить одна дитина,
батьків якої недавно позбавили батьківських прав, мама її вийшла заміж повторно, а
також діти, які час від часу зустрічаються з своїми батьками). Мама присутня не на
всіх малюнках, збільшився відсоток схематичного зображення (65% в
експериментальній і 8,5% в контрольній). Сама дитина зустрічається більш ніж в 60%
малюнків (50% відноситься до контрольної групи, і лише 10% - до
експериментальної), що свідчить про високий ступінь готовності саме молодших
школярів в порівнянні з підлітками представити себе «включеним» в нову
сім'ю або можливості повернення в сім'ю біологічну. Відсоток схематичності також
високий (25 і 16% відповідно).
Аналіз малюнків дітей показав, що ситуація перебування в інтернаті вплинула на
образ Я дитини. Зменшилося число чітких, яскравих малюнків, з'явилося більше не
кольорових схематичних зображень. Якщо діти контрольної групи виконували малюнок
кольоровими олівцями в 75% випадків, то цей показник у експериментальної групи
дорівнює 38%. Також можна відзначити той факт, що малюнки дітей з
експериментальної групи, виконані кольоровими олівцями, відрізняються блідістю
фарб, тоді як малюнки дітей з контрольної групи зроблені яскраво, сильним натиском
олівців, ретельно зафарбовані.
2. Застосування
проективної методики «Автопортрет».
Дані табл. 2.6. показують, що діти обох груп намалювали себе. Проте тут, так само
як і в інших методиках, можна відзначити зростання схематичності зображення. Якщо
в контрольній групі вона дорівнює 17%, то в експериментальній – вже 46%.
Можна говорити про порушення постійності образу себе у дитини, що постійно
знаходилася в умові перебування в інтернатній установі. Ще однією особливістю
малюнків дітей контрольної групи є те, що 51% дітей намалювали себе разом з уявною
мамою (тим самим не виконавши інструкцію до методики «Автопортрет»). В
експериментальній групі цей показник рівний 2,3%. В цілому це підтверджує той
факт, що в молодшому шкільному віці діти виражають велику готовність переходу в
прийомну сім'ю в порівнянні з підлітками, відчуваючи, відповідно, більшу потребу в
захисті і опіці прийомних батьків (образ мами на малюнку)
Таким чином, можна зробити висновок про те, що в ситуації виховання дитини в
умовах інтерантної установи у дитини з віком втрачається стабільність образу себе,
образу батьків і сім'ї, а також знижується готовність позитивно сприйняти перехід
до прийомної сім'ї через зниження потреби в захисті і опіці прийомних батьків (що
відбивається в зростанні схематичності малюнків).
II. Аналіз результатів особових тестів дітей
1. Методика «Драбинка» (дослідження самооцінки).
Дані порівняльного аналізу контрольної і експериментальної груп представлені
табл. 2.7.
Таблиця 2.7
Порівняльний аналіз результатів дослідження самооцінки (%)
Сходинки «драбинки» Оцінювання себе
1 група 2 група
6–7 83 83
3–5 17 8,5
1–2 0 8,5
Примітка. 1 – експериментальна група; 2 – контрольна група.
Дані табл. 2.7.
показують, що оцінювання себе дітьми контрольної групи носить більш
диференційований характер, хоча загалом для дітей як першої, так і другої груп
характерна істотно занижена самооцінка. Таким чином, можна зробити висновок, що
самооцінка дітей експериментальної групи носить менш диференційований характер, а
оцінювання себе молодшими школярами в деяких випадках ідеалізується, що цілком
може бути пов'язане з готовністю переходу в прийомну сім'ю і бажанням бути
«обраними» прийомними батьками.
2. Методика «Три бажання».
Результати порівняння двох груп представлені табл. 2.8.
Таблиця 2.8.
Порівняльний аналіз мотиваційних переваг
дітей контрольної і експериментальної груп (%)
Бажання 1 група 2 група
Матеріального характеру 83 22
Соціальні 17 78
Примітка. 1 – експериментальна група; 2 – контрольна група.
Дані таблиці достатньо показові. Якщо в контрольній групі переважаючими є
соціальні бажання (78%) – «щоб всі були добрі», «ніхто не
хворів», «не було війни», «все було добре»,
«ніхто не лаявся», «ніколи не вмирав», «щоб мене
любили», то в експериментальній групі основними стали матеріальні блага
(83%). Можна припустити, що такі бажання виникають як компенсація соціальної
ситуації, яка склалася в житті дитини, що виросла в умовах інтернату.
Висновки до другого розділу.
У світі існує кілька альтернатив утриманню дітей у державних уста-новах. Моделі
деінституціалізації (тобто переміщення дітей із "масових" закладів
(інституцій) в альтернативне, більш турботливе середовище, а також надання
допомоги за місцем проживання) включають у себе різно¬планові заходи. Якщо
говорити про соціально-педагогічну роботу з сім'єю як засобу запобігання появі
бездоглядних дітей або їхньої інституціалізації, то у світовій практиці
відпрацьовані такі напрями:
- розміщення дітей із девіантною поведінкою та сиріт у прийомних сім'ях;
- нормалізація дітей, які мають функціональні обмеження у фізичному та
розумовому розвитку, в біологічних та прийомних сім'ях;
- громадська підтримка сімей;
- усвідомлене батьківство;
- укріплення сімей, що переживають кризу;
- організація груп само- та взаємопідтримки і допомоги, діяльність фахівців
із сімейної просвіти;
- формування тендерної рівності, захист жіночих, дитячих прав у сім'ї та
суспільстві;
- запобігання і боротьба з насильством у родині;
- запобігання та боротьба з наркоманією, курінням, алкоголізмом,
проституцією в родині;
- навчання членів сім'ї поведінці у кризових ситуаціях (підтримка
тяжкохворих, догляд за ними, спілкування з ними та найближчим оточенням,
перебування члена сім'ї під слідством та у в'язниці тощо);
- підтримка сім'ї в кризових ситуаціях (смерть члена сім'ї, вихід дитини з
сім'ї, випадки насильства в сім'ї, вимушена зміна місця проживання, втрата роботи
членами сім'ї, народження дитини з особливими потребами);
- адаптація сімей у новому середовищі;
- забезпечення умов для поєднання праці з сімейними обов'язками і з
життєвими інтересами людини;
- планування сім'ї, профілактика ранніх та небажаних вагітностей через
статеве виховання;
- об'єднання поколінь (непрацюючих пенсіонерів і молодих активних, але з
недостатньою освітою і досвідом молодих осіб).
Не всі ці напрями реалізуються в Україні повною мірою. Однак відбу-вається й
поступова трансформація державної системи опіки та піклуван¬ня за дітьми, що
залишилися без догляду батьків, апробуються нові форми і методи підтримки кризових
та прийомних родин. Поява нових моделей соціальної роботи з дітьми викликана
необхідністю викорінення системи стаціонарного догляду за дітьми, намаганнями
покласти край стражданням, духовному зубожінню та втраті людського потенціалу, які
є неминучим наслідком інституціалізації дітей.
Дослідження по визначенню рівня готовності дитини до змін у житті,
пов’язаних із переходом у прийомну сім’ю, проводилось на базі
Київської школи-інтернату №3 закритого типу для дітей-сиріт та дітей,
позбавлених батьківської опіки.
Метою нашого експериментального дослідження було виявлення рівня готовності
дитини до переходу в прийомну сім'ю шляхом вивчення розвитку образу себе і уявлень
про прийомну сім'ю та внутрішньосімейні відносини у дітей молодшого
шкільного віку і підлітків (учнів 9-11 класів). У дослідженні брали участь
24 дитини (10 хлопчиків і 14 дівчаток). З цих дітей була складена експериментальна
група – 12 осіб (підлітки) і контрольна група – 12 осіб (учні
молодшого шкільного віку).
Проведене нами дослідження підтвердило наступну гіпотезу: готовність переходу в
прийомну сім'ю, а значить, і доцільність впровадження альтернативних форм
виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківської опіки, безпосередньо
залежить від віку дітей, збільшуючись пропорційно його зменшенню.
У дослідженні використовувалися наступні методики:
1) проективні методики «Моя сім'я», «Автопортрет», метою
яких служить виявлення особливостей сприйняття і переживання дитиною
внутрішньосімейних відносин, визначення відношення дитини до кожного члена уявної
приймальної родини, дослідження образу себе і образу можливих прийомних
батьків.
2) особові тести:
- методика «Драбинка», спрямована на дослідження самооцінки і
уявлення дитини про те, як її оцінюють інші люди;
- методика «Три бажання» для дослідження усвідомлення
мотиваційних переваг.
Експериментальне дослідження включає аналіз малюнків дітей експериментальної і
контрольної груп, аналіз результатів особових тестів дітей.
На основі отриманих результатів проведеного дослідження можна зробити наступні
висновки. Життя дітей в умовах інтернату загалом важко позначається на психічному
розвитку дитини. Діти важко переживають відрив від сім'ї, навіть якщо ця сім'я
відноситься до категорії неблагополучних. Життя дітей в соціально-педагогічних
установах не може замінити їм досвіду сім'ї і батьківську любов. Діти, як і раніше
продовжують любити своїх батьків, ідеалізують їх, мріють про повернення в сім'ю
або про нову сім'ю.
Тривожність таких дітей пов'язана з порушенням сімейних взаємин. Невпевненість
дітей, яких відрізняє тривожність, призводить до різкого зниження емоційного фону,
до тенденції уникнення спілкування.
Чим молодша дитина, тим важче складається для неї ситуація необхідності
знаходитися в умовах життя в інтернаті. Вона сприяє появі відчуття беззахисності і
невпевненості в собі. У зв'язку з переважанням напруги і тривожної обстановки
порушується нормальний розвиток відчуттів дітей. Вони не переживають почуття
любові до себе і у них не формується відчуття власної значущості, необхідності
бути потрібним.
Чим менше вік дитини, тим негативніше на її розвитку позначається розрив з
сім'єю. Діти, обтяжені неблагополучною обстановкою в сім'ї, помічають ворожість
оточуючих дорослих, зростають в страху і відрізняються від інших дітей такого ж
віку підвищеним рівнем агресивності.
За відсутності нормальних взаємин в сім'ї порушується практика спілкування дітей
з дорослими та однолітками. Спілкування таких дітей носить поверхневий, формальний
характер і відрізняється емоційною бідністю. Діти зазнають труднощів в розкритті
себе перед іншими. Втрата емоційності у відношенні з дорослими і однолітками,
нереалізована потреба в любові і визнанні, знедоленість - такі головні причини
порушення емоційного розвитку дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського
піклування. Спостережувана втрата з віком авторитету дорослого і витікаюча з
цього несприйнятливість традиційних методів педагогічної дії з особливою гостротою
ставлять перед нами питання про перегляд методичного підходу педагогів до обирання
форм роботи з цією категорією дітей.
Проведене автором практичне дослідження підтверджує висунуту на його початку
гіпотезу про те, що готовність переходу в прийомну сім'ю, а значить, і доцільність
впровадження альтернативних форм виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених
батьківської опіки, безпосередньо залежить від віку дітей, збільшуючись
пропорційно його зменшенню.
Загальні висновки
В Україні переважаючою формою утримання дітей-сиріт та дітей, позбавлених
батьківського піклування, є усиновлення. Усинов¬лення (удочеріння) є оформлене
спеціальним юридичним актом прийняття в сім'ю неповнолітньої дитини на правах сина
чи дочки. Законодавчо процедура усинов¬лення регламентується Кодексом про шлюб
та сім'ю України і Порядком передачі дітей, які є громадянами України, на
усиновлення громадянам України та інозем¬ним громадянам і здійснення контролю
за умовами проживання у сім'ях усинови¬телів, затвердженим постановою Кабінету
Міністрів України у 1996 році.
Усиновлення здійснюється виключно в інтересах дитини, якщо єдиний або обидва її
батьки: померли, невідомі, позбавлені батьківських прав, визнані в судовому
порядку недієздатними, безвісно відсутніми чи оголошені померлими, дали згоду на
усиновлення в письмовій формі, понад шість місяців не проживають разом з дитиною
та без поважних причин не беруть участі в її вихованні та утри¬манні, не
виявляють щодо дитини батьківської уваги і турботи. Підкинуті (зали¬шені) діти
можуть бути передані на усиновлення у разі наявності відповідного акта, складеного
органами внутрішніх справ у встановленому порядку. Хворі діти можуть бути
усиновлені, якщо за характером (перебігом) захворювання вони не потребують
постійного (довічного) перебування і лікування в спеціалізованих
лікувально-профілактичних закладах. Всі діти, пропоновані для
удочеріння/усиновлення, повинні бути детально оглянуті всіма медичними фахівцями в
цілях виключення відповідної профільної патології, зокрема оглянуті і обстежені
генетиком. При цьому повинні бути враховані всі відомі дані про дитину і її
батьків.
Психологічні дослідження рівня та особливостей інтелектуального розвитку дітей,
які виховуються поза родиною, свідчать, що рівень розвитку уваги й пам'яті не має
істотних відхилень від середньостатистичної норми. Однак дослідження виявляють
слабко сформовану картину світу, підвищену ситуативність, яка у пізнавальній сфері
виявляється у нездатності вирішувати завдання, що вимагають внутрішніх операцій,
не спираючись на практичні дії, зниження розвитку абстрактно-логічного мислення,
особливо у дітей середнього шкільного віку. Значно знижене і вербально-логічне
мислення.
Основними причинами зниження інтелектуального розвитку вихованців
загальноосвітніх інтернатних закладів є впливи середовища, педагогічна
занедбаність, а не спадкові фактори, анатомофізіологічне порушення діяльності
центральної нервової системи. Однією з причин є відсутність якісного, змістовного
спілкування з дорослими, яке адекватно б впливало на дітей, що виховуються в
дитячому будинку.
Особливість прийомної сім'ї перед існуючими формами сімейного виховання
дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, проявляється в
забез¬печенні соціального супроводу такої родини, яка передбачає надання
допомоги соціальним працівником прийомній сім'ї на всіх етапах її функціонування.
Соціальний працівник є довіреною особою прийомних батьків, надійним партне¬ром
у вирішенні щоденних проблем і питань. Поряд із функцією підтримки при¬йомних
батьків, прийомних дітей і родини в цілому соціальний супровід передба¬чає
контроль за умовами розвитку і виховання дитини, виявлення недоліків і
про¬блемних моментів. Але контроль з боку соціального працівника спрямований
не тільки на висвітлення негараздів у прийомній родині, перше і основне його
завдан¬ня - виявлення проблеми і вироблення методик та підходів, що допоможуть
забез¬печити нормальні умови розвитку прийомної дитини.
Досвід створення прийомних сімей в Україні засвідчує, що формування
альтернативних форм опіки над дітьми-сиротами є закономірним явищем, що
сти¬мулюється вимогами розвитку нашого суспільства. Зроблено лише перший крок
- створено прецедент щодо можливості і необхідності запровадження такої форми
влаштування дітей-сиріт в Україні. Ще рано робити прогнози, скільки часу потрібно
для того, щоб прийомна сім'я посіла таке ж місце у сприйнятті наших громадян, як
усиновлення чи опіка - в Україні відбу¬вається поступова трансформація
державної системи опіки та піклуван¬ня за дітьми, що залишилися без догляду
батьків, апробуються нові форми і методи підтримки кризових та прийомних родин.
Поява нових моделей соціальної роботи з дітьми викликана необхідністю викорінення
системи стаціонарного догляду за дітьми, намаганнями покласти край стражданням,
духовному зубожінню та втраті людського потенціалу, які є неминучим наслідком
інституціалізації дітей.
Дослідження по визначенню рівня готовності дитини до змін у житті,
пов’язаних із переходом у прийомну сім’ю, проводилось на базі
Київської школи-інтернату №3 закритого типу для дітей-сиріт та дітей,
позбавлених батьківської опіки.
Метою нашого експериментального дослідження було виявлення рівня готовності
дитини до переходу в прийомну сім'ю шляхом вивчення розвитку образу себе і уявлень
про прийомну сім'ю та внутрішньосімейні відносини у дітей молодшого
шкільного віку і підлітків (учнів 9-11 класів). У дослідженні брали участь
24 дитини (10 хлопчиків і 14 дівчаток). З цих дітей була складена експериментальна
група – 12 осіб (підлітки) і контрольна група – 12 осіб (учні
молодшого шкільного віку).
Проведене нами дослідження підтвердило наступну гіпотезу: готовність переходу в
прийомну сім'ю, а значить, і доцільність впровадження альтернативних форм
виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківської опіки, безпосередньо
залежить від віку дітей, збільшуючись пропорційно його зменшенню.
У дослідженні використовувалися наступні методики:
1) проективні методики «Моя сім'я», «Автопортрет», метою
яких служить виявлення особливостей сприйняття і переживання дитиною
внутрішньосімейних відносин, визначення відношення дитини до кожного члена уявної
приймальної родини, дослідження образу себе і образу можливих прийомних
батьків.
2) особові тести:
- методика «Драбинка», спрямована на дослідження самооцінки і
уявлення дитини про те, як її оцінюють інші люди;
- методика «Три бажання» для дослідження усвідомлення
мотиваційних переваг.
Експериментальне дослідження включає аналіз малюнків дітей експериментальної і
контрольної груп, аналіз результатів особових тестів дітей.
На основі отриманих результатів проведеного дослідження можна зробити наступні
висновки. Життя дітей в умовах інтернату загалом важко позначається на психічному
розвитку дитини. Діти важко переживають відрив від сім'ї, навіть якщо ця сім'я
відноситься до категорії неблагополучних. Життя дітей в соціально-педагогічних
установах не може замінити їм досвіду сім'ї і батьківську любов. Діти, як і раніше
продовжують любити своїх батьків, ідеалізують їх, мріють про повернення в сім'ю
або про нову сім'ю.
Тривожність таких дітей пов'язана з порушенням сімейних взаємин. Невпевненість
дітей, яких відрізняє тривожність, призводить до різкого зниження емоційного фону,
до тенденції уникнення спілкування.
Чим молодша дитина, тим важче складається для неї ситуація необхідності
знаходитися в умовах життя в інтернаті. Вона сприяє появі відчуття беззахисності і
невпевненості в собі. У зв'язку з переважанням напруги і тривожної обстановки
порушується нормальний розвиток відчуттів дітей. Вони не переживають почуття
любові до себе і у них не формується відчуття власної значущості, необхідності
бути потрібним.
Чим менше вік дитини, тим негативніше на її розвитку позначається розрив з
сім'єю. Діти, обтяжені неблагополучною обстановкою в сім'ї, помічають ворожість
оточуючих дорослих, зростають в страху і відрізняються від інших дітей такого ж
віку підвищеним рівнем агресивності.
За відсутності нормальних взаємин в сім'ї порушується практика спілкування дітей
з дорослими та однолітками. Спілкування таких дітей носить поверхневий, формальний
характер і відрізняється емоційною бідністю. Діти зазнають труднощів в розкритті
себе перед іншими. Втрата емоційності у відношенні з дорослими і однолітками,
нереалізована потреба в любові і визнанні, знедоленість - такі головні причини
порушення емоційного розвитку дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського
піклування. Спостережувана втрата з віком авторитету дорослого і витікаюча з
цього несприйнятливість традиційних методів педагогічної дії з особливою гостротою
ставлять перед нами питання про перегляд методичного підходу педагогів до обирання
форм роботи з цією категорією дітей.
Проведене автором практичне дослідження підтверджує висунуту на його початку
гіпотезу про те, що готовність переходу в прийомну сім'ю, а значить, і доцільність
впровадження альтернативних форм виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених
батьківської опіки, безпосередньо залежить від віку дітей, збільшуючись
пропорційно його зменшенню.
ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ ЛІТЕРАТУРНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Закон України „Про основи соціального захисту бездомних громадян і
безпритульних дітей. – ВВР, 2005, №26, ст.354
(набуття чинності 01.01.2006 р.)
2. Указ Президента України «Про проведення в Україні у 2006 році Року
захисту прав дитини»
3. Конвенция ООН о правах ребенка.
4. Кодекс про шлюб та сім'ю України. - К.: Атіка, 2001. - 56 с.
5. Конституція України. - К. Юрінком інтер, 1999.
6. Указ Президента України «Про першочергові заходи щодо захисту прав
дітей» . – 2005 від 11.07 №1086
7. Постанова Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1994 року № 267
"Про затвердження положення про дитячий будинок сімейного типу."//Право
України. - 1997. -№ 7-8.
8. Правила опіки і піклування, зареєстровані в МЮ 17 червня 1999р. //
Офіційний вісник України. - 1999. - № 26.
9. Захист і забезпечення прав дітей: тематична Державна доповідь про
становище дітей в Україні за підсумками 2001 року. – К.: Державний інститут
проблем сім’ї та молоді, 2002. – 160 с.
10. "Діти вулиці" Методичні рекомендації по роботі з "дітьми
вулиці" / Упор. Зінченко А.Г. - К.: УДЦССМ, 1999. - С.88.
11. Актуальні проблеми теорії та практики соціальної роботи на межі
тисячоліть: Монографія. // Соціальна робота. Книга 1.- К.: УДЦССМ, 2001.-344 с.
12. Актуальні проблеми теорії та практики соціальної роботи на межі
тисячоліть: Монографія //Соціальна робота. Книга 1. – К.: УДЦ ССМ, 2001.
– 244 с.
13. Аркин А.А. Психологическое развитие детей, воспитивающихся вне
семьи.-М.,1957. -С.121.
14. Артюшкіна Л.М., Поляничко А.О. Сирітство в Україні як
соціально-педагогічна проблема (соціально-правовий аспект). – Суми: СумДПУ,
2002. – 268 с.
15. Бевз Г.М. Дитина в прийомній сім’ї . – К, 2001. – 101
с.
16. Беляков В.В. Сиротские детские учреждения России: исторический очерк.
-М., 1993.- С.146.
17. Брутман В. Социальное сиротство: по пути отчаяния // Народное
образование. - 1994. - № 9-Ю.
18. Брутман В.И., Панкратова М.Г., Ениклопов С.Н. Некоторые результаты
обследования женщин, отказавшихся от своих новорожденных детей /Вопросы
психологии. З 1994. - № 5. с.31-36.
19. Брутман В.И.,Панкратова М.Г., Ениклопов С.Н. Некоторые результати
обследования женщин, отказавшихся от своих новорожденных детей //Вопросы
психологии.-1994.-№5.- С.31-36.
20. Буянов М.И. Ребенок из неблагополучной семьи. - М., 1988.-208 с.
21. В домах ребенка и школах- интернатах // Вопросы психологии.
22. Варывдин В.А., Клемантович И.П. Управление системой социальной защиты
детства. Учебное пособие. – М.: Педагогическое общество России,
2004.–192с.
23. Василькова Ю.В., Василькова Т.А. Социальная педагогика. -М.,1999.
24. Відомості Верховної Ради України.-1993.-№ 5. 23.Іванова І.Б., Звєрєва І.
Д. Соціальна підтримка сиріт// Довіра і надія.
25. Вінгловська О. Діти України потребують правового захисту // Право
України.- 1996.-№4.
26. Волинець Л.С, Комарова Н.М. та інші. Соціальне сирітство в Україні:
експертна оцінка та аналіз існуючої в Україні системи утримання та виховання
дітей, позбавлених батьківського піклування. -К.,1998.
27. Волинець Л.С. Права дитини в Україні: проблеми та перспективи. –
К.: Логос, 2000. – 74 с.
28. Галиглузова Л.Н. и др. Психологические аспекти воспитания детей
29. Гарданов В.К. Дядьки в Древней Руси / Исторические записки.
30. Герасимова Г.П. Проблеми обучения и воспитания в детских домах,
31. Гончаренко С. Український педагогічний словник.- К.:Либідь, 1997.
32. Гончарова та ін. Діти-сироти//Право України.-1998.-№ 10. 17.Горшкова
Е.А. Воспитательные дома и приюты в Российской империи// Педагогика. - 1995.
-№1.-С17 .
33. Горшкова Е.А. Воспитательные дома и приюты в Российской империи
//Педагогика, - 1995. - № 1. – с.17
34. Державна доповідь про становище дітей в Україні (за підсумками 1999 р.)
Соціальний захист дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування /Л.С.
Волинець, Ю.Г. Антипків, І.У.Жечко та ін. – К.: Український інститут
соціальних досліджень, 2000. – 318 с.
35. Державна доповідь про становище дітей в Україні (за підсумками 2002
р.) /О.М.Балакірєва, О.В.Биковська, О.В.Вакуленко та ін. – К.:
Державний інститут проблем сім’ї та молоді, 2003. – 232 с.
36. Дети социального риска и их воспитание. Учебно-методическое пособие /
под науч.ред. Л.М.Шипицыной. СПб.: Издательство «Речь», 2003. –
с.144
37. Дитинство в Україні: права, гарантії, захист (збірник документів)
Частина ІІ К.: Столиця, 1998. – 292 с.
38. Євко В. Охорона дітей, позбавлених батьківського піклування.
39. Изучаем права ребенка (Методическое пособие для педагогов,
представителей социальных служб и общественных организаций, которые работают с
детьми). Симферополь, 2002. – 88 с.
40. Ильенков З.В. Психическое развитие детей, воспитывающихся вне
семьи.-М.,1979.
41. Инновационные формы опеки детей: международный и национальный
опыт/Г.М.Лактионова, Е.С. Шимиленко, И.В. Братусь Под ред. Г.М.Лактионовой. - К.:
Науковий світ, 2001. – 61 с.
42. Карпенко О. Сімейні форми утримання та виховання дітей-сиріт і дітей,
позбавлених батьківського піклування: проблеми правового регулювання // Право
України. - 2001. - № 3.
43. Князев З.А. Педагогика и психология социальной депривации (исторический
аспект)// Вопросьі психологии. -1993. -№3. - С.39-46.
44. Князев Э.А. Педагогика и психология социальной депривации (исторический
аспект) // Вопросы психологии – 1993. - № 3. – с. 39-46.
45. Кобзар Б.С. Розвиток пізнавальних здібностей учнів шкіл-інтернатів //
Педагогіка і психологія. - 1997. -№ 3.
46. Кобзар Б.С. Як живеться дитині-сироті? // Рідна школа. - 1995.
-№7/8.-С73.
47. Козлов А. Родословная Харитоненков // 5-я научная конференция по
геральдике: сборник тезисных сообщений и докладов. - Л., 1995.
48. Кокіна В.Г. Право на усиновлення // Урядовий кур'єр. - 2000. -23
вересня.
49. КочкинаЛ.С. Подготовка детей-сирот к жизненному и профессиона-льному
самоопределению в условиях дома детства. - М., 1998.
50. Лангмеер Й., Матейчек 3. Психическая депривация в детском возрасте. -
Прага, 1984.
51. Лиханов А.А. Дети без родителей: Кн. для учителя. - М., 1987. -С.27І.
52. Лишенные родительского попечительства. Хрестоматия. – М., 1991.
– с.222.
53. Лотман Ю.М.Беседы о культуре. - СПб. 1994.
54. Маннергеймская Лига защиты детей и молодежи / Актуальные проблемы
социального воспитания.-М.,1990.-СЛ38.
55. Мацвейко Н.О. Порядок усиновлення (удочеріння) // Профспілкові вісті. -
2000. - 17 листопада.
56. Медико-психологічні та соціальні проблеми дітей-сиріт /Під ред.
М.М.Коренєва, І.С.Лебець, Р.О.Моісеєнко. – К, 2003. – 239 с.
57. Методичні рекомендації соціальним працівникам щодо підготовки прийомних
батьків /КомароваН.М., Волинець Л.С. таін. -К., 1998.
58. Методичні рекомендації соціальним працівникам щодо соціального супроводу
прийомних сімей /Комарова Н.М., Бевз Г.М., Волинець Л.С. та ін.; -
Керів.авт.кол.Н.М.Комарова. – К.: Видавництво, 1999. – 103 с.
59. Міщенко Н.Ф. Незагойні рани дитинства // Рідна школа. - 1993. -№2.
60. Мороз О.Г. Захистити дитинство // Рідна школа. - 1994. -№ 7.
61. М'ясоїд Л.А. Психолого-педагогічний консиліум у закладах для дітей,
позбавлених батьківської опіки // Педагогіка і психологія. -1997. -№1.
62. Н.Гнездов О.М. Судовий порядок усиновлення дітей // Право
України.1999.-№9.
63. Наша сім'я : методичні рекомендації прийомним батькам. - К: Український
ін-т соціальних досліджень, 1999.
64. Нечаева А.М. Охрана детей-сирот в России: История и современность. - М.,
1994.-С.176.
65. Никитин В.А. Начало социальной педагогики. - М.,1999.
66. Ожегов С.И. Словарь русского языка. -М.,1978.
67. Озерская Ф.С. Воспитательные учреждения Ведомства императрицы Марии.
68. Оржеховська В.М., Виноградова-Бондаренко В.Є. Дитяча бездоглядність та
безпритульність: історія, проблеми, пошуки /Навч. посібник. - К, 2004. – 172
с.
69. Особенности развития личности ребенка, лишенного родительського
попечительства. Дети с отклоняюшимся поведением / Под ред. В.С.Мухиной. - М.,
1989. - С.325.
70. Очерки истории школы и педагогической мысли народов СССР. - М., 1963.
71. Очерки о развитии детей, оставшихся без родительского попечения/ Под
ред. Лазутовой Н.М. - М.,1991.
72. Палешко А. Правові аспекти захисту дітей в Україні // Право України.-
1996. -№ 7.
73. Педагогическая знциклопедия. - М., 1964. - Т. 1.
74. Педагогическая энциклопедия. – М., 1964. - Т.10
75. Пєша І.В. Соціальний захист дітей-сиріт та дітей позбавлених
батьківського піклування (проблеми реформування)-К.: Логос, 2000–87 с.
76. Право України. - 2001. - № 8. 21 .Егошина В.Н., Ефимова Н.В. Из истории
призрения и социального обеспечения
77. Прихожан А.М., Толстых Н.Н. Дети без семьи. - М., 1990.
78. Психологічні аспекти роботи з дітьми-сиротами / Л.Осьмак. -Обласний
центр соціальних служб для молоді. - Рівне. - 1998. - № 3.
79. Психологічні особливості розвитку дитини в умовах інтернатного закладу:
Метод, рек. /Упоряд. О.Г. Антонова-Турченко. - К.: РНМК, 1992.-С.264.
80. Раннее социальное сиротство: Учебно-методическое пособие
(медико-социально-психологические проблеми). - М.,1994.
81. Рівненський обласний центр соціальних служб для молоді. - Рівне.
-1998.-ЖЗ.-С.8.
82. Робота з дитиною у прийомній сім’ї. Методичний посібник. –
К.: Державний інститут проблем сім’ї та молоді, 2003. – 188 с.
83. Рожкова Г.С., Супрун М.О. Планування виховної роботи в школах
-інтернатах // Рідна школа. - 1995. - № 5.
84. Слюсаренко В.Г. Соціально-педагогічні функції і перспективи розвитку
установ інтернатного і напвінтернатного типу в Україні. – К, 1996 –
412 с.
85. Социальные проблемы сиротства. М., 1992.
86. Соціальна педагогіка. Підручник. – Київ: Центр навчальної
літератури, 2004. -352 с.
87. Соціальна робота: технологічний аспект. Навчальний посібник /За ред.
проф.А.Й.Капської. – К.: Центр навчальної літератури, 2004 . – 352 с.
88. Стог А. Об общественном призрении в России. – СПб., 1995. –
с.102.
89. Теория и практика социальной работы: отечественный и зарубежный опыт
Т.1. – Москва – Тула, 1993. – с.158.
90. Шость Н.В. Правове становище дітей-сиріт і дітей, які залишились
без піклування батьків (В питаннях та відповідях для практичних працівників).
Харків, 1995. – 63 с.
91. Ю.Воскобойникова С.А. Нет чужих детей. Раздумья о проблемах
92. Яковенко В.С. Дитина сирота: розвиток, виховання, усиновлення.
Кіровоград. 1997. – 174 с.
Додаток 1
Приклад аналізу малюнка за методикою «Моя сім'я»
Саша М., 8 років (з контрольної групи)
Почала малювати з геометричних фігур (трикутники, коло, прямокутник, ще коло).
Заштрихувала. Потім намалювала будинок, траву, хмари, сонце, брата Олега, маму і
себе (нечіткий образ) у вікні. Перелік гіпотез щодо подібного малюнка може бути
наступний:
- зображення спочатку геометричних фігур і їх штрихування може свідчити про те,
що спогад про рідних пов'язаний з негативними переживаннями;
- перебільшена увага до деталей говорить про тривожність, уникнення даної
теми:
- деформована (нечітка) фігура автора, зображена останньою, говорить про відчуття
відторгнення своєю сім'єю і конфліктності щодо інших;
|
