чоловічої краси. Був незрівнянним психологом. Інтуїція, якою володів, давала змогу
йому відкривати найтаємніші думки й бажання свого співбесідника, вбирав у слова
те, що інші лише відчували, але назвати того не могли. Коли говорив, всміхався
якоюсь дивною усмішкою: то дивиться з-під брів, то в очі глядів, ніби зазирав у
душу. А як оповідав про щось гірке, то чоло морщив і хмурився; тоді здавалося, що
от-от з буйної чуприни вилетить іскра і запалить світ”.
Значно менше уваги приділяють дослідники мовній тканині творів Василя Стефаника з
точки зору стилістичної функції лексичного матеріалу. Покутський говір – це
рідна стихія Василя Стефаника: ним розмовляв у дитячі роки, ним доводилося
послугуватися у гімназичні та студентські часи, коли ходив по покутських
селах, збираючи народний фольклор, коли розмовляв із селянами.
«Діалектна лексика, що існує в новелах у великій кількості, -
говорить
В. Суханова, - створює враження не діалектних вставок в мовних партіях персонажів,
а єдиного мовного потоку». Отже, можемо говорити про досконале
володіння Стефаником діалектною мовою, а не про стилізацію діалекту у творах.
Як і Марко Черемшина, Стефаник міг би сказати про себе, що він пройнявся
„наскрізь народними піснями та казками із самого малку”, що він виріс
серед співанок, казок та сопілок, вдихав у себе і віддихав ними.
У роки навчання Стефаник та його друзі приділяли багато уваги збиранню народної
творчості. Фольклористична робота змушувала уважно вивчати також і говори.
Василь Стефаник багато читав, наполегливо опановував літературну мову. Але коли
брався малювати образ покутського селянина і розкривав його душу через його ж
розмови, за допомогою діалогів і монологів, то вкладав в його уста природну для
нього мову – діалектну.
Як вірно відзначають дослідники, у малосюжетних новелах письменника велика роль
надавалася саморозкриттю персонажів, їхній мовній характеристиці. І письменник
мову персонажів цілком будує на основі „експресивно-характеристичних форм
сучасної йому живої покутської і навіть вужчерусівської говірки, характерної для
Снятинщини, бо він перевтілюється в них, переймається їхніми переживаннями”.
У багатьох новелах В.Стефаника діалоги й монологи селян значно переважають над
авторською мовою, а мова автора нагадує коротенькі ремарки чи й зовсім
відсутня, то читачеві зразу впадає в очі велика кількість діалектизмів. Візьмемо
для прикладу кілька уривків з новел В.Стефаника:
„Мой та же це покаяніє на увесь світ, аби жінка лупила чоловіка як
коня! Але я би єї борзо спамнєтав, так бих спамнєтав, що бих не памнєтала, куда
ходить.
Віострив би-м сокиру на точилі, та й бих руки по лікті обрубав. Лиш раз, два
– та й руки гаравус!” (с. 40).
„Яке сегодні легке житє, то ліпше вмерти та не капарити цілий вік по чужім
полі”. (с. 24).
Візьмемо тепер новелу, де переважає авторська мова, щоб помітити значну різницю
між мовою персонажів і автора:
„У хатині, що лізе під горб, як перевалений хрущик, лежала баба. Мішок під
боком, а чорна, тверда подушка під головами. Коло баби стояв на землі кусень хліба
та й збанятко з водою. Діти, як ішли на роботу, то лишили бабі, аби мала що їсти й
пити. Бідно діялося, та й не було що бабі добирати. А сидіти коло слабої у гарячий
час, то бог видів не було як. У хатині бриніли мухи. Сідали на хліб, та й їли
...” (с. 64).
І перший і другий уривки взяті з перших новел В.Стефаника, які були надруковані в
листопаді 1897 р. Чернівецькою газетою „Праця”, а потім у 1899 р.
Включені до збірки „Синя книжечка”. У першому уривку шістдесят
три слова, у другому сімдесят дев’ять. Підкреслимо ті слова, в яких
виявляються діалектні риси. У прямій мові персонажа дев’ятнадцять, а в
авторській мові тільки п’ять.
З часом мовний дуалізм Стефаника виявляється ще яскравіше. Мова персонажів
– селян, в основному говіркова, все більше відрізняється від мови
авторської.
Лише в окремих випадках, коли мова автора наближалася до невласне – прямої
мови, в ній збільшувалася кількість говіркових рис, переважно лексичних
діалектизмів, які допомогали Стефаникові передати місцевий колорит та особливості
побуту. Ці діалектизми вводяться без пояснення, тому що ця лексика була
загальною для більшості південно-західних говорів і тому могла бути
зрозумілою багатьом читачам сучасникам В.Стефаника.
В.Стефаник добре розумів значення мови у зображенні персонажів, тому ніколи не
забував і про особливості їх мови. Герої в нього різняться не тільки своїми
прізвищами, становищем, вчинками, але й тим, як вони розмовляють, чи однакова в
них кількість діалектизмів. Наведемо приклади уривків з новел, які належать різним
соціальним групам, як інтелігентам так і селянам:
„Один чоловік такий, то не боїтьси нічо, а другий та й боїтьси. А сам,
газди все за громадою вста в-єм і стою, але, бігме, на ваш збір не пішов бих.
Якос я з осені був у місті. Надибає мене злісний та й каже і ходіт на збір та
хоть старость подивіться, як мужики докупи єднаються” (с. 86).
„Не блукайте по світі, а приставайте до людий, бо люди не люблять шляхти.
Панщина навчила їх, хто ми є, і тому я лишилася з голою шляхоцькою трубою.
Ночуйте, я вас погодую, а рано йдіть між люди і приставайте до них” (с
27).
З цих двох уривків бачимо, що мова простих селян і мова героя-інтелігента різко
відрізняються одна від одної. Мова інтелігентства є однаковою з мовою автора.
В другому ж періоді творчості письменника діалектних елементів у мові
персонажів значно менше, а в окремих новелах покутяни говорять уже майже чистою
літературною мовою:
„Господи, брешуть золоті книги по церквах, що ти мав сина, брешуть, що-с
мав! Ти свою воскресив кажуть. А я тобі не кажу: воскреси їх, я тобі кажу: покажи
гроби, най я ляжу коло них. Ти видиш цілий світ.”
Наведемо приклади автобіографічних новел і публіцистичних статей В.Стефаника:
„Батько родини Семен Мартович, був писарем у Торговиці та у сусідніх селах.
Чоловік наскрізь розумний і чесний. Оригінальне ціле його життя було. Вродився в
жидівській фамілії, прийшла мачуха і відігнала від хати. Служив довгі роки
наймитом у господарів, сам навчився між людьми читати й писати, врешті вихрестили
його, і так він поволі увійшов між господарів, як рівний” (с. 52).
З наведеного прикладу бачимо, що мова В.Стефаника останнього періоду його
творчості, майже не відрізняється навіть від нормативної літературної мови
наддніпрянського різновиду. І все ж таки мова автора, персонажів-інтелігентів і
героїв-селян дуже різна.
Як зазначає М.І. Рудницький у статті „Наш Стефаник”:
„Вигадувати для них окрему мову йому здавалося зовсім неприродним. Проте
писати тільки покутським говором теж було б дивним, бо ж читачі не знали того
говору і мало що зрозуміли б із розповіді.
Тонким чуттям митця він зумів вирішити це, здавалося б складне завдання з
дивовижною простотою: в авторській мові були використані лексика й норми
літературної мови, але будова речень, тон розповіді, увесь стиль виходили з духу
народної мови”.
Василь Стефаник вживав діалектизми не тільки для того, щоб найповніше відтворити
мову героїв, а й для того, щоб вона була більш природною. Новеліст відтворив
народно-поетичний світ, збагатив емоційну підоснову своїх новел, домагався
оригінального тону для кожного з своїх творів.
Новели Василя Стефаника є психологічними, реалістичними, глибоко соціальними
– цим і зумовлена стилістична роль діалектизмів.
В и с н о в к и
В кінці дослідження теми дипломної роботи можна зробити висновок, що завдяки
таланту В. Стефаника покутська говірка входить у художній твір не як
поодинокі лексичні, фразеологічні та інші вкраплення, а як суцільний звуковий
текст. У Стефаника народна розмова, бесіда звучить не спрощено, не
виглядає примітивною фотографією, а є внутрішньо-органічною, невіддільною
субстанцією його творів. Як писав В. Стефаник: чи діалектом, чи літературною
мовою? Вважаємо, що проведений аналіз є підставою для такого висновку: В.
Стефаник писав буковинсько-покутським варіантом української
літературної мови.
Як показує літературно-мовна практика Стефаника, - він дивився на діалект як на
один із основних мовних засобів потрібний не тільки для створення необхідних
образів, але й для відтворення специфічно-повними засобами типових обставин.
Стефаник міцно тримався рідного покутського діалекту. Розглядаючи діалектні
особливості мови творів Стефаника, робимо висновок що в ній досить повно відбитий
покутсько-буковинський говір на всіх чотирьох рівнях: фонетичному, морфологічному,
синтаксичному, лексичному. Діалектизми в творчості новеліста неоднорідні за своїм
вживанням і стильовим призначенням. Помітне місце становлять слова –
архаїзми, слова іншомовного походження, слова суто місцеві. На морфологічному
рівні виявлені особливості, які характерні для всіх частин мови, а особливо для
іменника, прикметника, займенника та дієслова. Знайшли широке відбиття енклітичні
форми займенників, особливо в мові літературних персонажів, саме представників
села.
Необхідно зазначити, що лексичні діалектизми не роблять новели недоступною для
читача, не знайомого з покутсько-буковинським говором.
Діалектизми письменника настільки органічні в словесній тканині його мови, що їх
стилістична роль, особливо фонетико-морфологічних, значно перекриває ті незначні
труднощі, які на початку може відчувати читач.
У мові В.Стефаника, особливо у першій збірці, дуже помітні залишки перфектних і
аористичних форм.
Щодо синтаксису новел Стефаника, то він також ґрунтується на південно-західній,
зокрема покутсько-буковинській основі. Більшість наведених нами прикладів
синтаксичних структур, вжиті письменником, поширені на території
південно-західного наріччя.
Основна причина вживання діалектизмів В.Стефаником це те, що в кінці минулого
століття українська літературна мова не була ще цілком унормованою. Головною
особливістю стефанівського письма є те, що велику роль він надавав
саморозкриттю персонажів, їхній мовній характеристиці.
Дослідження В.М. Лесина, І.З. Петличного, І.Г. Матвіяса, а також наші власні
спостереження показують, що для Стефаника був властивий мовний дуалізм з одного
боку, а з другого боку місце діалектних елементів, навіть мови дійових осіб
різне в різний період творчості.
Дослідженню життя та творчості Василя Стефаника присвятили свої праці О.
Гнідан, Я. Гоян, В. Лесин, Є. Онацький, І. Проценко та інші
дослідники.
Можемо з впевненістю сказати, що творчість В.Стефаника збагатила художніми
ідеями, засобами не тільки українську, а й інші слов’янські літератури.
Б і б л і о г р а ф і я
1. Бевзенко С.П. Українська діалектологія. – К.: Вища школа, 1980.
– 246 с.
2. Бекеш Н.Б. Граматична аналогія в говорах української мови. Словозміна
іменників: Автореф. дис. канд. філолог. наук:
1994. – С. 25.
3. Бичко З. М. Із спостережень за мовою В. Стефаника. // Записки Львівської
наукової бібліотеки ім. В. Стефаника. – К.: 1995. – вип. 3. –
С.144 – 147.
4. Бойко Т. Трагічний ритм життя і творчості В. Стефаника // Основа.
– 1994. - № 26. – С. 116 – 130.
5. Букса І. Творчість та словник малозрозумілих слів В. Стефаника.
–К.: Смолоскип, 1996. – 133 с.
6. Булаховський Л.А. Питання виникнення української літературної мови //
Мовознавство. – 1953. – Т. 12. – С. 15 – 16.
7. Булаховській Л.А. Вибрані праці: В 5-ти т. – К.: Наукова думка,
1961. – Т.2. – С. 299-367.
8. Ващенко В.С. Стилістичні явища в українській мові. - X.: 1958.
– 187 с.
9. Гнідан О.Д. В.Стефаник. Життя і творчість. – К.: Радянська
школа, 1991. – 219 с.
10. Гоян Я. Дорога: літературний портрет В. Стефаника. – К.: Веселка,
2003. – 70 с.
11. Дорошко Л. «Слово, сказане самим буттям». (Природа слова
В.Стефаника) // Слово і час. – 2004. - № 12. – С. 36 – 41.
12. Дзендзелівський Й.О. Проблеми сучасної української
діалектології// Мовознавство. – 1967. - №2. – С. 17-21.
13. Євтушина Т. О. Лінгвостилістичний потенціал фразеологізмів у творах В.
Стефаника: Автореф. дис. канд. філолог. наук (10.02. 01) / Нац. академія
наук України. – К.: 2005. – С. 20.
14. Жовтобрюх М.А. Проблеми взаємодії української літературної мови і
територіальних діалектів // Мовознавство. - 1973. - № 1. - С. 3 –
17.
15. Жилко Ф.Т. Нариси з діалектології української мови. – К.:
Радянська школа, 1966. – 347 с.
16. Жилко Ф.Т. Говори української мови. – К.: Радянська школа, 1958.
– 172 с.
17. Зеленько А. Взаємодія загальномовного й діалектного як один з
компонентів творчої манери В. Стефаника // В. Стефаник і українська культура:
Тези. – Івано-Франківськ, 1991. – Ч. 2. – С. 34 – 37.
18. Казанова О.В. Стилістичні функції форм мовлення у новелах В. Стефаника /
Вісник Запорізького державного університету. Філологічні науки. – 2004.
– № 3. – С. 86 – 90 .
19. Кобилянський Б. В. Про діалектизми в мові художніх творів та про мову
В. Стефаника і М. Черемшини // Наукові записки (Львівський державний
педагог ічний ін-т). – 1952. - Т. 12. –
Ч. 2. – С. 13 – 25.
20. Кобилянський Б.В. Діалект і літературна мова. – К.: Радянська
школа, 1960. – 277 с.
21. Крижанівський С.А. Життя і творчість В.Стефаника. Стенограма лекцій, К.:
1950. - 29 с.
22. Кучинський М. Стильові особливості новел В. Стефаника антивоєнного циклу
// Дивослово. – 1995. - № 5-6. – С. 32 – 35.
23. Лесин В.М. Ще раз про мову Василя Стефаника. – Радянське
літературознавство, 1965. № 9
24. Лесин В. М. В. Стефаник – майстер. – К.: Дніпро, 1970.
– 245 с.
25. Лесин В.М. Про відношення мови творів В.Стефаника до літературної мови.
– В кн.: тези доповідей VІ української славістичної конференції 13-18
жовтня. Чернівці: 1964. - С. 83-85.
26. Лесин В.М., Пулинець О.С. Словник літературознавчих термінів. Радянська
школа, К.: 1965. – 450 с.
27. Луців Л. В.Стефаник – співець української землі. – Нью-Йорк.
Джерсі-Сіті: Свобода, 1972. – 485 с.
28. Матеріали до словника буковинських говірок. Вип. 6. – 1979.
– 107 с.
29. Матвіяс І.Г. Засади української діалектології // Мовознавство. –
2000. - № 1. – С. 3 – 9.
30. Матвіяс І.Г. Взаємодія української літературної мови і територіальних
діалектів на всіх етапах історичного розвитку української літературної мови; К.:
1972. - С. 3-6.
31. Мацько Л. І., Сидоренко О. М., Мацько О. М. Стилістика
української мови: Підручник для філологічних спеціальностей вищих навчальних
закладів. - К.: Вища школа, 2003. - С. 431 - 453
32. Московкіна І. Поетика В. Стефаника // Збірник Харківського
історико-філологічного товариства. – Х.: Око, 1994. – Т. 2. – С.
75 – 86.
33. Новий тлумачний словник української мови: 42000 сл.: В 4-х т. –
К.: Аконіт, 1998.
34. Онацький Є.В. Стефаник – співець трагіки села / Онацький Є.
Портрет і профіль. – Чікаго, 1965. – С. 199 – 203.
35. Онишкевич М.М. Форми вказівного займенника цей, ця, це і той, та, те в
західних говорах УРСР// Дослідження і матеріали з української мови. –
Т.5. – К.: Вид-во АН УРСР, 1962. – С. 126-134.
36. Петличний І. З. Лише діалект чи літературна мова й діалект? // Питання
українського мовознавства. – Львів, 1962. – Кн. 5. – С. 65
– 71.
37. Погребенник Ф. Митець, що «розширює державу мужицької душі»
(Б. Лепкий про В. Стефаника) // Слово і час. – 1998. - № 2. – С. 47
– 50.
38. Погребенник Ф. Співець знедоленого селянства. – К.: Дніпро.
– 1984. С.– 194
39. Плющ П.П. Слово з глибини чужого серця. Із спостережень над мовою і
стилем новел В.Стефаника. -Мовознавство, 1972. - № 2.
40. Плющ П.П. Історія української літературної мови. – К.: Вища школа,
1971. – 424 с.
41. Пономарів О.Д. Стилістика сучасної української мови. – К.: Наукова
думка, 1993. – 248 с.
42. Проценко І.М. Вивчення творчості В. Стефаника. – К.: Радянська
школа, 1979. – 110 с.
43. Рильський М. Ясна зброя. Статті. – К.: 1971. – 244 с.
44. Рінберг В. Л. Про композицію внутрішнього діалогу у новелах В.
Стефаника // Мовознавство. – 1984 .- № 4. – С. 33 – 37.
45. Скринник М. А. Філософський зміст світу «малої» людини у
творах В. Стефаника // Філософська думка. – 1987. - № 4. –С. 76
– 85.
46. Стефаник В. Моє слово. – К.: Веселка, 1991. – 190 с.
47. Суханова В. Стилистические функции синтаксических единиц в
новеллах В. Стефаника: Автореф. дис. канд. филолог. наук/ Ивано-Франковский гос.
ин-т. – К.: 1971. – С. 26.
48. Сучасна українська літературна мова. Лексика і фразеологія / за ред.
І.К. Білодіда. – К.: вид-во ін-ту мовознавства Академії наук УРСР,
1973. – 486 с.
49. Тлумачний словник сучасної української літературної мови /за ред. д-ра
філологічних наук, проф. В.С.Калашника. – 2-ге вид, випр. і доп.
– Х.: Прапор, 2004. – 992 с.
50. Франко І. Літературна мова і діалекти // Львівський науковий вісник.
– 1907. – Кн. 2. – С. 228 – 232.
51. Чорнецький Я. Зміст термінів «мова», «діалект»,
«жаргон» у творчому доробку В.Стефаника // Проблеми української
термінології. – Львів, 1998. – С. 312 – 315.
52. Шаховський С. Творчість В.Стефаника, К.: Радянська школа, 1948. -
С. 18
53. Шудря М. Бетховен українського слова. (Про творчість В. Стефаника) //
Дивослово, 1996. - № 9. – С. 7 – 8.
54. ШумилоН. Літературний феномен Василя Стефаника: (національний варіант
експресіонізму) // Українська література в загальноосвітній школі. - 2001. - № 3 .
– С. 34 – 42.
55. Шило Г.Ф. Південно-західні говори УРСР на північ від Дністра. –
Львів: Вид-во Львівського педагогічного інституту, 1957. – 254 с.
56. Ярош Я. Жив із Богом у серці: до 130-річчя В. Стефаника // Дзвін, 2001.
- № 1. – С. 149 – 151.
В и с т у п
Тема дипломної роботи „Відбиття покутсько-буковинського діалекту у
творах Василя Стефаника”.
Дипломна робота написана на матеріалі досліджень життя і творчості
Лесина, Петличного, Матвіяса, Жилко, Кобилянського, Суханової, Плюща тощо.
Мета роботи - дослідити мову творів письменника, стилістичні функції
діалектизмів у мовній тканині творів, показати те нове, що приніс новеліст в
українську літературу. Для реалізації мети були поставлені такі завдання:
1. Визначити діалектний склад мови В. Стефаника.
2. Визначити стилістичні функції діалектизмів у мові творів.
Ці завдання реалізовуються у двох частинах дипломної роботи.
В першій частині роботи розглядаються діалектні особливості мови творів
Стефаника, де досить повно відбитий покутсько-буковинський говір на всіх чотирьох
рівнях: фонетичному, морфологічному, лексичному та синтаксичному.
Помітне місце в лексиці творів В.Стефаника становлять слова –
архаїзми: віче – збори, звізди – зірки, віно –
придане, віншувати – вітати.
Другу групу становлять діалектизми – слова іншомовного походження, які
з’явилися під впливом інших мов: польської, німецької, татарської: шіпка
– сарай, файно – гарно, цізорик – ножик, кримінал – тюрма,
рихт – правда, жовнір – солдат, газда – господар, чічка –
квітка.
До третьої групи належать діалектизми – слова місцеві: плахтина –
одежина; боханець –буханка, фіра – віз; капарити –бідувати.
Лексичні діалектизми В.Стефаника в основному відтворюють життя і побут
селян Покуття.
До них належать:
• назви предметів одягу:
камазелька – жилетка; дранка – подерта сорочка;
• слова на позначення предметів домашнього вжитку:
решетина – решето; лакітки – ласощі;
• діалектизми на позначення громадських відносин:
віче – збори громади; нотаруш – нотаріус;
• слова на позначення різних дій (дієслова):
чипіти – стояти нерухомо; глядіти – дивитися;
рунтати – красти; вістувати – сповіщати;
мельдуватися – заявляти;
• інші діалектизми:
борзенько – швидко; гадило – щасливо;
відай – мабуть; незабавки – скоро;
на який ґатунок – яким способом, через що.
У другій частині роботи розглядається стилістична роль діалектизмів у творах.
Спираємось на статтю „Наш Стефаник” М.І.Рудницького, який пише:
„Вигадувати для них окрему мову йому здавалося зовсім неприродним. Проте
писати тільки покутським говором теж було б дивним, бо ж читачі не знали того
говору і мало що зрозуміли б із розповіді.
Тонким чуттям митця він зумів вирішити це, здавалося б складне завдання з
дивовижною простотою: в авторській мові були використані лексика й норми
літературної мови, але будова речень, тон розповіді, увесь стиль виходили з духу
народної мови”.
Підсумовуючи другий розділ, спостереження показують, що для Стефаника був
властивий мовний дуалізм з одного боку, а з другого боку місце діалектних
елементів, навіть мови дійових осіб різне в різний період творчості.
Тому приходимо до висновку, що Василь Стефаник вживав діалектизми не тільки для
того, щоб найповніше відтворити мову героїв, а й для того, щоб вона була більш
природною. Новеліст відтворив народно-поетичний світ, збагатив емоційну підоснову
своїх новел, домагався оригінального тону для кожного з своїх творів.
Новели Василя Стефаника є психологічними, реалістичними, глибоко
соціальними.
Дякую за увагу, доповідь закінчена.
|
