Реферати українською

Основні типи і моделі розвитку країн, що розвиваються - Міжнародні відносини -

Основні типи і моделі розвитку країн, що розвиваються - Міжнародні відносини - Скачать бесплатно

Як видно з таблиці, чистий приплив усіх видів капіталу різко зріс у 90–і роки. При цьому варто мати на увазі, що показники руху капіталу містять у собі не тільки реальне переміщення фондів, але і чисто статистичні явища, зв'язані з врегулюванням зовнішньої заборгованості – переписуванням боргів, переходом державної власності в руки закордонних компаній.

Понад 20% припливу зовнішніх фінансових засобів і майже 80% у країни, що розвиваються, забезпечує економічна допомога. У реальному численні вона збільшилася в 80–ті роки. Географічно допомога усе більше концентрується на Тропічній Африці, зменшилася частка допомоги, наданої країнам Південної Азії в зв'язку зі скороченням надходжень з нафтоекспорту країн Середнього Сходу. У середині 60–х років за рахунок програм допомоги забезпечувалося понад 20% імпорту товарів, на початку 80–х років – 5%, на початку 90–х років – 7% імпорту.

В обстановці гігантської заборгованості країн, що розвиваються, особливо загострення економічних проблем у менш розвинутих країн, допомога зберігає значення одного з інструментів впливу промислово розвинутих капіталістичних країн. Вона виступає однією з найважливіших форм вирішення протиріч, що виникає при експорті часток прямих капіталовкладень, сприяючи створенню умов для їхнього ефективного додатка.

У 70–і роки відбулося різке піднесення країн, що розвиваються, на міжнародних ринках позичкового капіталу як позичальників. Після значного зниження масштабів запозичення в 80–і роки в результаті кризи міжнародної заборгованості в середині 90–х років обсяг притягнутих на міжнародних ринках фондів номінально перевищив рівень початку 80–х років, що складало понад 25% наданих фінансових коштів.

Міжсекторний аналіз впливу припливу капіталу на інвестиції й економічний ріст у країнах, що розвиваються, дає змішану картину. У даному секторі руху капіталу також відбулися важливі інституціональні зміни. Нерівномірність економічного розвитку периферії світового господарства сприяла появі серед країн великих кредиторів, що розвиваються. Такими стали нафтовидобувні країни Перської затоки.

Важливе місце в русі зовнішніх коштів у країни, що розвиваються, належить припливу прямих інвестицій західних країн. Роль прямих капіталовкладень змінювалась. Їхній приплив підсилився з другої половини 80–х років. У 1999 році прямі капіталовкладення складали майже 1/3 частини зовнішніх коштів. В основному вони направляються в кілька країн, що розвиваються середнього рівня розвитку. Десять країн, на котрі приходиться приблизно половина ВВП світу, що розвивається, акумулювали майже 90% усього припливу прямих інвестицій. За останні три десятиліття це положення змінилося мало.

Таблиця 5 – Середньорічний приплив прямих капіталовкладень у країни – найбільші об'єкти доповнення капіталу, млн. дол.

У плині тривалого часу країни, що розвиваються, виступали тільки в ролі об'єктів експансії ТНК промислово розвинутих капіталістичних країн. Ситуація змінилася в 70–80–і роки. Група країн світу, що розвивається, включилася в експорт підприємницького капіталу, нерідко випереджаючи становлення в них сучасних форм підприємництва.

Інвестиції капіталу в економіку країн, що розвиваються, в останні роки збільшилися. Це зв'язано з вступом цих країн на світовий ринок, у них зосереджені найбільші ринки сировини, а вкладення грошей у розробку і їхнє освоєння дуже вигідно для розвинутих капіталістичних країн. Інвестування робляться в дохідні галузі, такі як нафтовидобувна промисловість, що переробляє, хімічна, газодобувна. Наприклад, найбільші корпорації, такі як Intel, Sony, Panasonic розширюють мережу своїх підприємств по усьому світі, у тому числі й у країнах, що розвиваються. Продукція, зроблена на таких підприємствах на світовому ринку коштує дешевше, хоча і не уступає по якості оригінальним товарам. Інвестиції капіталу несуть у собі багато позитивних елементів для економіки країн, що розвиваються. Інвестиції створюють умови для створення нових робочих місць, що дозволяє поліпшити соціально – економічні умови населення, інвестиції допомагають у розвитку національної економіки, виведенні її на світовий ринок.

І хоча в цілому країни, що розвиваються, є нетто імпортерами капіталу, зворотний його відтік в окремих країнах іноді досягає значних величин. Статистика, що публікується ООН і іншими міжнародними організаціями, на жаль, не дає повних даних про рух капіталу з колишніх колоній і напівколоній. Разом з тим, відповідно до деяких непрямих оцінок, вони складають десятки мільярдів доларів у рік. Переважна їхня частина приходиться на країни експортери - нафти, що у зв'язку з майже 10 – кратним збільшенням світових цін на нафту одержують багатомільйонні доходи, у значній своїй частині експортовані у виді позичкового капіталу, прямих і портфельних вкладень, дарунків і субсидій в інші країни.

Висновок

Економіка не є точною наукою. Все ж вона є більш ніж мистецтво.

Економіка – живий і еволюціонуючий предмет. У кожну епоху вона повинна розгадувати нові загадки і постійно стикатися з необхідністю вибору в суспільній політиці .

Макроекономіка досліджує поведінку економіки в цілому. Вона цікавиться діловими циклами, безробіттям та інфляцією, а також динамікою обсягу національного виробництва і життєвого рівня у довгостроковому періоді.

Життєвий рівень країни значною мірою залежить від її макроекономічної політики . До початку нашого століття держави мали недостатньо знань, як боротися з періодичними кризами. Проте революційна теорія Джона Майнарда Кейнса допомогла визначити ті сили, що спричиняють економічні коливання, та розробити підхід до контролю за негативними явищами у діловому циклі. Завдяки Кейнсу та його послідовникам ми знаємо, що своїм вибором макроекономічної політики, - що безпосередньо впливає на пропозицію грошей, податки чи урядові видатки, - країна може уповільнити або прискорити економічне зростання, підвищити темп інфляції чи сповільнити зростання цін , спричинити торговельний дефіцит чи активне сальдо зовнішньої торгівлі. Аналізуючи макроекономіку, ми завжди враховуємо декілька ключових макроекономічних змінних ,- найважливіші з яких – це валовий національний продукт (ВНП), норма безробіття, інфляція та чистий експорт. Це основні показники, за якими ми робимо висновок про економічний розвиток.

Ми розглянули, країни які мають поєднувати працю, капітал і технологію для швидкого зростання . Проте ця вимога швидкого зростання не завжди є реальною.

Чому одні країни розвиваються або біжать швидше від інших?

Чи бідні країни будь-коли вийдуть на дорогу швидкого економічного розвитку ?

Ключ до розвитку лежить у чотирьох фундаментальних факторах : людських ресурсах, нагромадженні капіталу (внутрішнього чи імпортованого) , природних ресурсах та технології, які показано у тексті, а саме , як їх використано.

В тексті показано риси країн, що розвиваються, їхнє життя з низьким доходом. Розглянуто населення : смертність і народжуваність, як Томас Мальтус зумів показати зміни в народонаселенні.

Країни, що розвиваються є вже й не такі бідні, як нам здається. В них є природні ресурси, народ. Тільки потрібна підтримка багатших країн, направлення на той шлях , який приведе до збагачення. У багатьох країнах , що розвиваються, єдиною настійною проблемою є надто малі заощадження. Зокрема, у найбідніших регіонах дуже необхідне поточне споживання конкурує з інвестиціями за обмежені ресурси. Результатом є надто малі інвестиції у продуктивний капітал, такий необхідний для швидкого економічного прогресу. Отож, варто звернути увагу на цю проблему . Вирішити всі питання, пов’язані з нею. Вихід завжди є, сподівання на краще.

Країни, що розвиваються використовують багато напрямків для свого розвитку. Одним із таких є націоналізація іноземної валюти. Стратегічним напрямком ліквідації економічної відсталості країн світової периферії стала індустріалізація економіки, насамперед прискорений розвиток переробної промисловості з метою забезпечити умови розширеного відтворення на національній основі. Особливе значення в системі економічної політики країн, що розвиваються , має регіональне співробітництво між ними. На Американському континенті країни, що розвиваються, створили такі інтеграційні об’єднання, як Латино-американська асоціація вільної торгівлі (ЛАВТ), Амазонський пакт та Ла-Платська група. На Близькому Сході – Арабський спільний ринок (АрСР), Ліга арабських держав. В Африці – Митний і економічний союз Центральної Африки (ЮДЕАК), Зона преференційної торгівлі Східної та Південної Африки (ПАТ) тощо.

Як ми бачимо робляться все для покращення розвитку країн, що розвиваються.

Список літератури

Буглай В.Б., Ливенцев Н.Н. Международные экономические отношения.—М., Фінанси і статистика, 1999.

Бураковський І. Теорія міжнародної торгівлі.—К., Основи, 1996.

Григорьев Ю.А. Практика внешнеэкономической деятельности.—М., Паимс, 1993.

Дэниелс Дж.Д. Международный бизнес.—М., 1994.

Макконел К.Р., Брю С.Л. Экономикс.—М., Республика, 1992.

Мухопад В.И. Сквозь барьеры протекционизма.—М., Мысль, 1988.

Основы внешнеэкономических знаний.—М., Междунар. отношения, 1990.

Портер М. Международная конкуренция.—М., Юнити, 1993.

Соколенко С. Програма спецкурсу з основ ринкових відносин і підприємництва. Теорія ринкової економіки і практика переходу України до ринку. Тема 12. Зовнішньоекономічна діяльність // Економіка України. – 1993. – № 3. – С.75-82.

Фомичев В.И. Международная торговля: Учебник.—М., Инфра-М, 1998.

Шреплер Х.-А. Международные организации: Справочник.—М., Междунар. отношения, 1995.

Додатки

Таблиця 1

Таблиця 2

Таблиця 3