Реферати українською

Державний борг. Обслуговування та управління - Мікроекономіка -

Державний борг. Обслуговування та управління - Мікроекономіка - Скачать бесплатно

Темп інфляції (% у середньому за рік)	22,7	23	21	18	16	16	15
ВВП у поточних цінах (млрд.грн.)	127	154,5	191,7	230,7	274,3	327,8	390,1
Валютний курс (середньорічний) (грн./дол.)	4,3	6,3	8,1	9,4	10,5	11,7	12,9
Доходи Зведеного бюджету (% ВВП)	25,6	25	25	25	25	25	25
Доходи Державного бюджету (% ВВП)	15,5	15,0	14,3	13,8	13,8	13,8	13,8
Первинне сальдо Зведеного бюджету (% ВВП)	0,9	3,6	3,6	3,6	3,5	3,5	3,4
Сальдо Зведеного бюджету (% ВВП)	-1,5	0,4	1,2	1,2	1,2	1,2	1,2
Процентні ставки за державним боргом (% у валюті позики):
- внутрішні державні позики	27,4	0,0	0,0	0,0	0,0	0,0	0,0
- зовнішні державні позики	9,6	9,5	9	9	9	9	9
Сеньйораж (% ВВП)	0	1,7	1,7	1,7	1,7	1,7	1,7
ІІ. Видатки бюджету на обслуговування державного боргу:
- виплата процентів за внутрішніми державними позиками (млрд.грн.)	1,3	0,4	0,0	0,0	0,0	0,0	0,0
- виплата процентів зовнішнім кредиторам (млрд. грн.)	1,8	4,5	4,5	4,9	5,2	5,4	5,4
Видатки бюджету по виплаті процентів за державним боргом (% ВВП)	2,4	3,2	2,3	2,1	1,9	1,6	1,4
Видатки бюджету по виплаті процентів (% доходів Зведеного бюджету)	9,4	12,7	9,3	8,5	7,6	6,6	5,6
Видатки бюджету по виплаті процентів (% доходів Державного бюджету)	15,5	21,1	16,4	15,5	13,9	11,9	10,1
ІІІ. Державний борг (на кінець року):
- за внутрішніми позиками (млрд. грн.)	11,4	0,69	0,58	0,0	0,0	0,0	0,0
- зовнішній державний борг (млрд. дол.)	12,4	11,4	10,6	9,9	9,0	8,1	7,1
Державний борг (усього) (% ВВП)	60,0	54,8	49,2	42,7	36,4	30,4	24,7
ІV. Видатки бюджету, не пов’язані з сплатою процентів (%)	24,7	21,4	21,5	21,7	21,9	22,2	22,4

Можна припустити, що темпи девальвації гривні у 2000-2001 рр. дещо випереджатимуть зростання споживчих цін у зв’язку з переоцінкою реального обмінного курсу в минулому. Починаючи з 2002 р. темпи її девальвації уповільняться, і під впливом нормалізації загальноекономічної ситуації в країні, а також скорочення її зовнішнього боргу відбудеться незначна реальна ревальвація. При цьому темпи девальвації будуть нижчими ніж у попередньому сценарії, - з огляду на скорочення зовнішнього боргу і зменшення витрат на його обслуговування. Тим часом темпи інфляції поступово знижуватимуться.

При розробці прогнозного сценарію враховували можливість реструктуризації заборгованості на умовах зниження боргового навантаження.

Як свідчать результати проведених розрахунків (сценарій ІІ), реалізація пропонованих заходів дасть можливість:

істотно скоротити обсяг державного боргу України;

зменшити бюджетні видатки на його обслуговування;

нормалізувати ситуацію з фінансуванням соціально-економічних програм.

У цілому застосування пропонованих методів зниження боргового навантаження сприятеми обмеженню боргової залежності української економіки, що, у свою чергу зумовить оздоровлення соціально-економічної ситуації в державі.

3. Боргові парадокси і орієнтири державних запозичень.

Боргова складова у системі державних фінансів має функціональне походження від державного кредиту і в умовах економічного сьогодення України набуває особливого значення. Державні запозичення проводяться з метою покриття бюджетного дефіциту на державному і регіональному рівнях, цільового фінансування різноманітних програм, поповнення необхідних резервних активів.

Економічна суть державного боргу проявляється в переломленні через такі дві властиві йому функції: а) фіскальна – залучення державою необхідних коштів для фінансування бюджетних видатків; б) регулятивна – коригування обсягу грошової маси через купівлю-продаж цінних паперів національним (центральним) банком країни.

Структурно державний борг України складається з внутрішнього і зовнішнього. Ретроспективний аналіз засад формування і обслуговування державного боргу України, а також управління ним дозволяє виділити кілька етапів цього процесу.

Перший з них (1991 р.- І половина 1994 р.) характеризується безсистемним утворенням і нагромадженням боргу: залучалися прямі кредити НБУ, надавались урядові гарантії щодо іноземних кредитів українським підприємствам, урегульовувалися боргові взаємовідносини з Російською Федерацією. На початок 1994 р. державний борг України становив 4,8 млрд. дол. ( у тому числі зовнішній – ¾).

На другому етапі (ІІ половина 1994 р. – І половина 1997 р.), поряд з продовженням боргової політики попередніх років, активізувалися зв’язки з міжнародними фінансовими організаціями. За цей період зовнішній борг зріс на 56%. Починаючи з 1995 р. внутрішній борг формується переважно шляхом розміщення облігацій внутрішньої державної позики.

Найгостріше проблеми управління державним боргом далися взнаки на третьому етапі, що розпочався з ІІ половини 1997 р. Необхідність виконання Україною своїх боргових зобов’язаннь, у поєднанні зі світовою фінансовою кризою, дуже загострили ситуацію. Дорогі та короткострокові внутрішні запозичення спричинили появу зловісної піраміди ОВДП, коли значна частина нових надходжень направляється на погашення попередніх випусків облігацій. Станом на 1 січня 2000 р., загальна сума державного боргу становить 15,2 млрд. дол., у тому числі зовнішній – 12,4 млрд. дол. і внутрішній – 2,8 млрд. дол.

Динаміку державного боргу України (у вартісному обчисленні) показано в таблиці. Як бачимо, зовнішній борг значно перевищує внутрішній. Спостерігається тенденція до збільшення питомої ваги зовнішнього боргу в загальній сумі державного боргу України.

Динаміка державного боргу України

Показники	Роки
	1993	1994	1995	1996	1997	1998	1999	2000
Зовнішній борг (млрд. дол.)	0,4	3,6	4,8	8,2	8,8	9,6	11,5	12,4
Внутрішній борг (млрд. дол.)	0,0	0,0	0,0	8,0	3,7	10,2	13,5	14,95
Внутрішній борг (млрд. дол.)	0,0	0,0	0,0	5,3	2,1	5,4	3,9	2,8
Всього (млрд. дол.)	0,4	3,6	4,8	13,5	10,9	15,0	15,4	15,2

Станом на 1 січня 1999 р. зовнішній борг складався з таких заборгованостей: за позиками, наданими міжнародними фінансовими організаціями (4,817 млрд дол., або 41,9% від його загальної суми); за позиками, наданими іноземними державами, і в тому числі – за позиками наданими під гарантії Кабінету Міністрів України (3,744 млрд дол., або 32,6%); за позиками, наданими іноземними комерційними банками (1,767 млрд дол., або 15,4%); перед РАТ “Газпром” (1,155 млрд дол., або 10,1%).

У 2000 р. Україна повинна заплатити зовнішнім кредиторам близько 3,3 млрд дол., а у 2001 р. – 2,4 млрд дол.; при цьому в 2000 р. виплати по зовнішньому боргу плануються на рівні 7% ВВП (для порівняння: у І півр. 199 р. – 3,8% ВВП).

Внутрішній борг складається переважно із заборгованості по облігаціях внутрішньої державної позики, яка нагромаджується з травня 1995 р., - 10,78 млрд. грн. (заборгованість по облігаціях внутрішньої державної ощадної позики є досить незначною). Станом на 1 січня 2001 р., граничний розмір державного внутрішнього боргу законодавчо визначається сумою в 25,71 млрд. грн.

Особливістю сьогоднішньої ситуації в Україні є фактичне існування двох типів державного внутрішнього боргу: номінального і реального. Перший з них трактується як сукупність державних запозичень на кредитних і фондових ринках і передбачає погашення основної суми боргу з виплатою процентів у визначені терміни. А другий – це номінальний борг плюс непогашена заборгованість по соціальних виплатах населенню, пролонгованих у часі.

Особливості функціонування державних фінансів, пов’язані з сучним станом боргового сектора національної економіки.

По-перше, протягом останніх років бюджетний дефіцит кореспондував з прискореним зростанням державного боргу в Україні.

Показники	Роки
	1995	1996	1997	1998	1999
Бюджетний дефіцит (% до ВВП)	6,6	4,9	6,6	2,2	1,5 (факт)
Фінансування дефіциту державного бюджету (млн. грн. )	3 736,1	2 745,9	6 447,8	2 279,8	1 933 (факт)
Державний борг (млрд. дол.)	13,5	10,9	15,0	15,4	15,2

Більше того: кількісні показники динаміки бюджетного дефіциту і державного боргу свідчать, що зменшення по роках величини бюджетного дефіциту не супроводжується скороченням державного боргу, а навпаки – цей борг зростав. Фактом існування таких “ножиць” підтверджується зростання і основної частини боргу, і витрат на його обслуговування. У цьому випадку можна говорити про негативне явище само відтворення боргу.

Нарощування державного боргу розглядається кредиторами як підвищення ризику щодо кредитування держави. Це призводить до подорожчання нових запозичень, з характерними бюджетними (і не тільки) перевантаженнями. Надмірний податковий тягар і неподаткові збори залишаються високими. Усе це стримує внутрішній попит і економічну базу зростання.

По-друге, спекулятивно-ажіотажний бум розвитку боргового ринку загальмував інвестиційні процеси. Так, надвисока доходність ОВДП призвела до того, що кредитна система відокремилася від виробництва, і вільні ресурси направлялися на купівлю ОВДП, обминаючи реальний сектор економіки та провокуючи диспропорції на макро- і мікрорівнях. Внаслідок піраміди ОВДП відбулося трансформування інвестиційних ресурсів у фонди споживання – витрати в соціальній сфері фінансувалися за рахунок позикових, а не продуктивних схем.

Явище уповільнення інвестиційної активності, похідне від надмірного державного запозичення, має назву “ефект витіснення”. Внаслідок високої вартості позичкового капіталу підприємства не можуть реалізовувати інвестиційні програми з належним рівнем рентабельності чи внутрішньою нормою доходності. Витіснення державними позиками приватних інвестицій справедливо трактується як справжній тягар державного боргу.

Українські облігаційні запозичення як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках є одними з найдорожчих і водночас одними з найкоротших на боргових ринках. У різні періоди доходність ОВДП коливалася від 40% до 100% річних на первинному ринку, при незначних термінах погашення. Валютна доходність зовнішніх функціональних позик сягає 21% річних.

По-третє, нерезиденти є основними поставниками позичкового капіталу. Якщо при характеристиці учасників зовнішнього ринку це природно, то для ринку ОВДП переважна присутність нерезидентів загрожує фінансовій стабільності та економічній безпеці держави.

Вітчизняна практика формування боргу передбачає масштабну участь Національного банку України на первинному ринку ОВДП. Через прямий викуп державних облігацій НБУ фактично здійснював приховану грошову емісію. Інакше кажучи, має місце поєднання андерайтерських і кредитних функцій, яке дається взнаки виключно з негативного боку.

У цілому на початок 1999 р. борг Уряду перед НБУ становив 7,5 млрд. грн., з яких 4 млрд. припадало на заборгованість по неповернутих валютних кредитах, наданих для фінансування бюджетного дефіциту.

По-четверте, за весь час функціонування ринку державних запозичень не з’явилося повною мірою альтернативного джерела для фінансування бюджетного дефіциту.

Неефективна податкова політика не змогла на противагу борговим негараздам вирівняти дисбаланс надходжень і потреб у фінансових засобах. За умов відсутності фіскальних реформ країна дістала фіскальну кризу.

По-п’яте, з проблемою наявності державного боргу пов’язане недофінансування держвидатків у багатьох сферах.

По-шосте, ринок державного боргу не мав і не має чітких публічних правових рамок функціонування. За обсягом запозичень і капіталізацією цей ринок вийшов за межі національної економіки, став міжнародним, але разом з тим зберіг “придворний” характер управління, притаманний йому з самого початку. Фактично правовий режим цього ринку є “ручним” і визначається періодичними публікаціями постанов Кабінету Міністрів України, НБУ, наказів Мінфіну України про випуск і обслуговування чергових зобов’язань держави в рамках визначених бюджетним законодавством граничних розмірів боргу на поточний рік.

Зазначені особливості становлення ринку державного боргу України є парадоксальними і неприйнятними у розвинутому економічному середовищі, оскільки за таких умов неможливими є процеси не тільки розширеного, але й простого відтворення.

Кардинальним шляхом розв’язання проблеми боргів є “сценарій” розрахунків по них, тобто управління боргом, з орієнтацією на поступове абсолютне скорочення заборгованості та згладжування коливань в обслуговуванні боргу.

Боргові проблеми України не є унікальними і мають зарубіжні аналоги. Але використання досвіду розвинутих країн щодо управління боргом є проблематичним, оскільки західна практика базується на засадах досконалої конкуренції, відповідності ціни грошей на боргових та інвестиційних ринках, передбачуваності темпу кругообороту капіталу тощо. Потрібна індикативна корекція такого досвіду відповідно до специфіки економічного розвитку різних країн з урахуванням поточної ситуації.

Сьогодні зрозуміло, що оздоровлення фінансової системи України не можливе без розробки науково обґрунтованої стратегії формування і обслуговування ринку державних запозичень. Проблеми державного боргу повинні стати окремим напрямом дослідження у сферах економічного аналізу, прогнозування, фінансового менеджменту, господарського права. Немає сумнівів, що державні запозичення не повинні використовуватися для вирішення поточних проблем.

Подальший розвиток ринку державних запозичень в Україні повинен характеризуватися новими рисами.

Необхідно добитися зменшення вартості позичкових коштів і, відповідно, вартості обслуговування державного боргу. Доходність державних цінних паперів має бути найнижчою порівняно з доходністю інших фінансових інструментів і депозитних ставок банків.

Нагальним є припинення обслуговування державних облігацій, що перебувають у власності НБУ.

Досягнення бездефіцитного бюджету необхідно забезпечувати через реформи у видатковій та доходній частинах бюджету, а тому неемісійні варіанти надходження коштів потребують особливої уваги. Для наповнення бюджету слід зробити альтернативний акцент на податковій політиці, значно розширивши податкову базу.

Необхідно започаткувати розробку державних інвестиційних програм, направивши

Назад

---