Реферати українською

Фіскальна політки держави (Бюджетно-податкова політика) - Мікроекономіка -

Фіскальна політки держави (Бюджетно-податкова політика) - Мікроекономіка - Скачать бесплатно

План.

1. Цілі та засоби економічної політики.

2. Фіскальна політика. Мультиплікатори фіскальної полі-

тики.

3. Автоматичні стабілізатори та дискреційна стабіліза-

ційна політика.

4. Державний бюджет та бюджетне обмеження.

5. Фіскальні дефіцити.

6. Державний борг.

7. Формування системи державного регулювання економіки

України.

1. Цілі та засоби економічної політики.

Цілі економічної політики можуть узгоджуватися демок-

ратично, пошуками компромісу в процесі зіткнення і поєднання

інтересів різних суспільних груп. Але для такого узгодження

необхідно мати розвинені інститути демократії. Іншим способом

узгодження інтересів є авторитарне прийняття рішень щодо

цілей економічної політики. Здавалось би, демократичне при-

йняття рішень - це завжди добре, а авторитарне - погано. Про-

те, виявляється демократичний спосіб нерідко має суттєвий не-

долік: він хибує на так званий "перерозподільчий ефект", коли

в результаті намагання задовольнити одночасно всіх втрачає-

ться практична значущість певних кроків, заходів економічної

політики. Окрім того, якщо демократичні рішення приймаються

більшістю голосів, то інтереси меншості часто-густо взагалі

не враховуються. І в цьому разі стирається відмінність між

демократичними і авторитарними: адже і в першому, і в другому

випадках інтереси певних суспільних груп при формуванні еко-

номічних цілей можуть виявитись проігнорованими.

Спосіб прийняття рішення, який дає змогу враховувати

якомога ширше коло інтересів, був запропонований відомим

італійським економістом кінця ХІХ - початку ХХ століття

Вільфредо Парето. Цей спосіб дістав назву оптимуму, або кри-

терію Парето. Критерій формулюється так: добробут суспільства

досягає максимуму, а розподіл ресурсів стає оптимальним тоді,

коли будь-яка зміна у цьому розподілі не погіршує добробуту

хоча б одного його учасника. Або іншими словами: рух у бік

оптимуму передбачає збільшення добробуту інших. Отже, в резу-

льтаті прийнятя рішень має досягатися покращення умов хоча б

одного суб'єкта при тому, що умови жодного іншого не погі-

ршуються.

У даному разі критерії Парето сформульовано в такий

спосіб, щоб він міг бути застосований до нашої проблеми -

координації цілей екомічної політики. Адже забезпечення доб-

робуту певних соціальних прошарків і пов'язаний з ним роз-

поділ ресурсів - саме це і становить зміст прийняття рішень у

економічній політиці. Але цей критерій, маючи загальне зна-

чення, може бути застосований і до інших проблем, там, де

йдеться про поєднання інтересів. Тому критерій оптимуму, за

Парето, ми проілюструємо прикладом, у якому йтиметься про

оптимальні умови обміну. До речі, саме така ілюстрація

міститься у "Підручнику політичної економії" (1906 р.) самого

В.Парето.

Для пояснення умов оптимальності в обміні використано

"криві байдужості". Передбачається, що дві людини володіють

певною кількістю благ, а їх "криві байдужості" мають такий

вигляд (система графіків 1).

Y Графік А Y Графік В

m

N N

3 3

2 2

1 1 h

0 0

M x

Система графіків 1

Пояснення до графіків:

1. На графіку А зображено "криві байдужості" першого

учасника обміну, на графіку 2 - другого.

2. Перший учасник має певного товару х у кількості ОМ і

хоче його обміняти на товар у. Другий учасник володіє ОN у і

сподівається обміняти його на товар х.

3. Варіант обміну на "кривих байдужості", позначений на

обох графіках цифрою 1, , для обох суб'єктів обміну є прийня-

тим, але гіршим порівняно з варіантами 2 та 3.

"Криві байдужості" обох суб'єктів обміну можна поєднати

на одному графіку, повернувши графік В на 180 таким чином,

щоб точки М та N співпали (графік 1).

Y x

m O

P

n

C1

Q1

N y

C Q

O

M x

Графік 1

Пояснення до графіка:

1. У результаті поєднання графіків утворилась площина

РС1NC1 всередині та межі якої кожна точка відображає такий

обмін, який є прийнятим для обох сторін.

2. Найгірший варант обміну для першого суб'єкта пред-

ставлений точками відрізка РСМ, але водночас він є найкращим

для другого. Оскільки і на межі утвореної площини нічий інте-

рес не обмежується, то досягається відповідність критерієві

Парето. Найгірший варіант обміну, але який усе ж задовільняє

інтереси другого суб'єкта, представлений точками відрізка

РС1N.

3. Кожен із суб'єкті вобміну намагатиметься покращити

свій стан: перший - пересуваючись від першої "кривої байду-

жості" до другої і третьої, тобто праворуч вгору, другий,

навпаки, пересуваючись ліворуч-униз.

4. Торгівля, що не порушує жодного інтересу і оптимізує

обмін, може відбуватись у будь-якій точці лінії СС1, що є

геометричним місцем точок дотику "кривих байдужості".

Тепер на осі х графікаС позначимо ресурси (доходи), що

ними володіє кожна група, а на осі у - добробут. Тоді лінія

РСМ відображатиме вже існуючий рівень добробуту, тобто ту ме-

жу, на яку може погодитись перша група у найгіршому варіанті,

а РС1N - межа добробуту другої групи. Природно, що кожна гру-

па хоче покращити свій добробут. Рішення щодо цілей, які за-

безпечуватимуть добробут у точках на лінії СС1, відповідатиме

критерію Парето. У точці С добробут першої групи залишиться

на вихідному рівні, а другої досягне найбільш бажаного рівня.

У точках Q та Q1 кожна з груп покращить свій добробут. У

точці С1 друга група залишиться на вихідному рівні, тоді як

перша досягне найбільшого добробуту.

Засоби економічної політики.

Для характеристики засобів економічної політики можна

застосувати різні критерії. Наприклад, критерії часу. Пом-

ічено, що засоби короткотермінової економічної політики сто-

суються головним чином сукупного попиту, а довготермінової -

пропозиції. І це зрозуміло: адже для того, щоб змінити пропо-

зицію, слід збільшити виробничий потенціал, що передбачає

структурну перебудову економіки. Останнє потребує значного

часу. Для того ж, щоб змінити попит, достатньо здійснити гро-

шову емісію або змінити ставки податку. При добрій орган-

ізації для проведення таких заходів не треба багато часу.

Традиційно засоби економічної політики поділяються на

економічні і адміністративні. Критерієм такого поділу є без-

посередність впливу засобу на мету. При застосуванні еко-

номічних засобів у суб'єктів економіки залишається певна сво-

бода вибору, при адміністративних вона виявляється обмеженою.

За всіх відмінностей економічних та адміністративних засобів

між ними є дещо спільне: жоден економічний засіб не може

здійснитися без адміністративних зусиль - певних законодавчих

актів та дій органів виконавчої влади.

Наведемо деякі з економічних засобів, розподіливши їх за

напрямами економічної політики.

Бюджетно-податкова політика здійснюється через податкові

ставки та пільги, розподіл податкових надходжень за рівнями

бюджетної системи(місцевим, середнім та центральним), певну

структуру витрат, балансуавння бюджетів тощо.

Заходами грошової політики є норми банківських резервів

та міжбанківських кредитів, норми процента за облігаціями та

терміни їх випуску, регулювання грошової бази. Завдяки цим

заходам досягається збільшення(або зменшення) сукупного по-

питу, стимулювання (або стримування) виробництва через вплив

на кредит та інвестиції тощо.

У межах соціальної політики як засоби використовуються:

диференційоване оподаткування доходів, обов'язкове страхуван-

ня по безробіттю та втраті працездатності, різні види соц-

іальної допомоги. В результаті цих заходів забезпечується

необхідний мінімум споживання, перерозподіляються доходи,

обмежується безробіття, гарантується здійснення соціальних

програм (підтримки сім'ї, забезпечення житлом, підвищення

рівня освіченості та культури тощо).

Засобами зовнішньоекономічної політики є податки, про-

центи за інвестиціями, пільги виробникам, що працюють на

експорт, зміни у валютному курсі. Наслідком використання цих

засобів може стати стимулювання або обмеження експортних мож-

ливостей держави.

До типових адміністративних засобів належать: планування

обсягів виробництва та цін для підприємств, через які

здійснюється природна державна монополія, антимонопольне ре-

гулювання та протидія затуханню конкуренції, розробка дер-

жавних норм та стандартів (мінімальної зарплати, якості ви-

робів, шкідливих викидів у довкілля), ліцензування експорту,

консервування частини національних ресурсів, обмеження вироб-

ництва щодо деяких його видів чи на певних територіях.

2. Фіскальна політика. Мультиплікатори фіскальної полі-

тики.

Фіскальна політика - це сукупність заходів держави у

сфері оподаткування та державних витрат.

Основніфункції фіскальної політики.

1) Вплив на стан господарської кон'юктури.

2) Перерозподіл національного доходу.

3) Нагомадження необхідних ресурсів для фінансування

соціальних програм.

Основні джерела доходів.

1) Податки.

2) Власні доходи держави від виробничої та інших форм

діяльності.

3) Платежі за ресурси, які згідно з діючим законодав-

ством належать державі.

4) Позики у формі державних облігацій.

До фіскальної політики відносяться тільки такі ман-

іпуляції державним бюджетом, які не змінюють кількості грошей

в обігу.

Податки.

Основним джерелом доходів держави в цивілізованому

суспільстві є податки.

Податки за економічним змістомце фінансові відносини між

державою та платником податків з метою створення загаль-

нодержавного централізованого фонду грошових коштів, не-

обхідних для виконання державою її функцій.

Функції податків.

Розподільча:

- перерозподіл вартості створеного ВНП між державою і

юридичними та фізичними особами.

Фіскальна:

- централізація частини ВНП у бюджеті на загаль-

носуспільні потреби.

Регулююча:

- вплив податків на різні сторони діяльності їхніх плат-

ників.

Принципи побудови податкової системи.

Загальність

- охоплення податками всіх економічних суб'єктів, які

отримують доходи незалежновід організаційно-правової форми.

Стабільність

- високий рівень гарантій того, що передбачені Законом

про бюджет доходи будуть отримані у повному обсязі.

Обов'язковість

- примусовість податку, неминучість його сплати, са-

мостійність суб'єкта в його обчисленні та сплаті.

Соціальна справедливість

- встановлення податкових ставок і податкових пільг, які

ставлять всіх суб'єктів у приблизно рівні умови і які пом-

'якшують податковий тягар на низькодоходні підприємства та

групи населення.

Бюджетно-податкова політика.

Проблеми бюджетно-податкової політики у тому чи іншому

зв'язку ми вже торкалися при розгляді "кейнсіанського хрес-

та", моделі IS-LM, моделі Манделла-Флемінга. Але у всіх попе-

редніх випадках вона цікавила нас не як така, а в ролі чин-

ника, який впливає на макроекономічну рівновагу.Тепер же

об'єктом нашої уваги є сама бюджетно-податкова політика.

Бюджетно-податкова політика, фіскальна політика - це

політика використання державних податків та витрат (видатків)

з метою впливу на макроекономічний кругообіг.

Зобразимо цей вплив схематично (схема 1):

Доход у розпорядженні

А

Д С

Схема 1

Пояснення до схеми 1:

1. На схемі зображено кругообіг доходів (верхня частина

схеми) і витрат (нижня частина схеми), що здійснюється між

підприємствами і домогосподарствами.

2. Доходи, що надходять у розпорядження домогосподарств,

є платою їм як власникам ресурсів, за винятком податків. Су-

купні витрати (попит), згідно зі схемою, формуються трьома

потоками: споживанням домогосподарств, інвестиціями (що є пе-

ретвореною формою заощаджень) та державними витратами.

3. Фіскальна політика безпосередньо торкається круго-

обігу в точках А та Д, тобто коли держава вилучає податки і

коли вона збільшує попит на величину державних витрат.

Для відновлення макрорівноваги необхідно, щоб величина

того, що тимчасово вилучено з кругообігу,дорівнювала величині

того, що повернулося у нього, а саме: T+S=I+G. До фіскальної

політики мають відношення податки Т та державні витрати G.

Отже, у фіскальної політики є дві сторони: податкова та

видаткова. Наша мета зрозуміти, на які макроекономічні показ-

ники може ефективно впливати і як використовується на прак-

тиці фіскальна політика. Однак попередньо розглянемо струк-

туру державних видатків та податків, щоб у подальшому дифе-

ренціювати вплив різних елементів на макроекономічні показ-

ники.

У сукупності державних витрат слід розрізняти три еле-

менти: закупки товарів та послуг PG, соціальні трансферти ІТ

та проценти по боргах GB. Державні витрати: G=PG+IT+GB.

Закупівля товарів та послуг може бути пов'язана з націо-

нальною обороною, утриманням транспортної системи, освітою,

енергетикою, наукою, системою правосуддя та виконанням служ-

бових обов'язків іншими гілками влади, охороною здоров'я,

житловим будівництвом тощо. Для того щоб товари і послуги,

пов'язані з переліченими видами діяльності, були створені,

уряд повинен виступити суб'єктом відносин на ринку факторів

виробництва. Так, ним "наймаються" працівники державних

освітніх закладів, купується обладнання для державних

підприємств. Частково держава виступає суб'єктом відносин на

ринку товарів та послуг, коли наприклад, у приватних фірм ку-

пуються створені на державне замовлення будівлі або резуль-

тати науково-технічних розробок.

Соціальні трансферти окремим особам охоплюють: допомогу

непрацездатним, пенсіонерам, безробітним, малозабезпеченим

тощо.

Процентні платежі пов'язані з позичками (боргом) держави

у зв'язку з перевищенням в попередньому періоді витрат над

надходженнями. Як і будь-який інший борг, він має повертатися

кредиторам з процентом. Їх збільшення або зменшення може

одночасно впливати на макроекономічні змінні різними шляхами:

а) безпосередньо - на загальний рівень доходів (через

соціальні трансферти):Git Inc - доходи домогосподарств;

б) опосередковано (через ринок товарів та послуг) - на

загальний обсяг продажу, скорочення запасів і збільшення ви-

пуску:

Gpg Sales Inv AD Y ;

Gpg – державні витрати на закупки товарів та послуг

Sales - продаж

Inv - запаси підприємств

в) опосередковано (через ринок факторів виробництва) при

залученні більшого обсягу ресурсів - на доходи власників ре-

сурсів:

Gpg Sales Y Inc

Існуючі податки можна класифікувати за різними прин-

ципами: об'єктом (податки на доход, прибуток, власність),

суб'єктами оподакування, платниками (індивідуальні такор-

поративні податки), характером стягування податку (прямі,

непрямі).

У даному разі нас цікавить конкретне питання: позитивний

ефект і втрати від застосування певних податків з макро-

економічної точки зору. Для цього розглянемо ту класифікацію

податків, яка розрізняє прямі податки (на доходи) і непрямі

(на споживання).

Прямі податки істотно впливають на ринок ресурсу праці.

Адже бажання пропонувати працю безпосередньо залежить від ве-

личини доходу, що залишається після оподаткування. Уявімо, що

пропорційним податком оподатковується зарплата. Як впливає

податок на обсяг робіт в економіці? Для відповіді скорис-

таємося графіком 2:

S2

Д

E2 S1

W1

E1

W

W2

K

L2 L1 L

Ресурси праці

Пояснення до графіка 2:

1. На графіку відображена рівновага (точка Е1) попиту і

пропозиції на ринку праці до того, як доход працівників почав

обкладатись податком. Цьому стану рівноваги відповідає

кількість зайнятих L1 і зарплата W.

2. Лінія S2 відображає пропозицію після впровадження по-

датку. Рівновага попиту і пропозиції досягається у точці E2.

3. Е2К - відрізок, що відображає величину податку на до-

ход. W1 - зарплата до оподаткування, W2 - після оподат-

кування.

4. Площа фігури W1E2KW2 означає величину податкових над-

ходжень до державного бюджету за умови, що платниками податку

є L2 осіб і кожна особа сплачує Е2К податку.

Розглянемо ситуацію до і після введення податку на доход

детальніше. Нехай до оподаткування середня зарплата становила

9 одиниць. Якщо встановлено, скажімо 30%-ний податок на зар-

плату, то працівники будуть пропонувати ту саму кількість

праці, у разі коли їх зарплата до оподаткування становитиме

12 одиниць. Але попит на працю з боку підприємсців змен-

шується із зростанням зарплати. Із зростанням зарплати, як

відомо, підприємства залучають меше працівників. Рівновага

(це і показано на графіку) встановиться в точці, яка виз-

начається більш високою зарплатою для підприємців (W1 W2),

але більш низькою зарплатою після оподаткування для праці-

вників (W2 W) і меншою зайнятістю.

Від оподаткування доходу суспільство має як вигоди, так

і втрати. Вигоди втілюються у величині податкових надходжень,

що будуть використані в інтересах платників податків (підви-

щення загального добробуту, суспільної безпеки, розвиток

культури, охорони здоров'я тощо).

На нашому графіку вигоди відображені площиною чотирикут-

ника W1E2KW2. Загальні втрати вимірюються трикутником Е2Е1К.

Він відповідає чистим втратам від розподілу ресурсів під

впливом податку. Ці втрати виникають через відмінність між

тим, що підприємці сплачують працівникам, і тим, що останні

отримують. Через зменшення реально отримуваної зарплати скоро-

чується пропозиція праці, відповідно скорочується обсяг про-

дукту, що міг би бути створений.

‑ Е2Е1К - загальна величина втрат, яка розподіляється між

працівниками і підприємцями.

- NE1K - втрати працівників від зниження доходів нижче

рівня, що існував до оподаткування.

‑ Е2Е1N - втрати підприємців від скорочення прибутків че-

рез зростання витрат.

Розглянемо тепер природу впливу непрямих податків (акци-

зу, податку на добавлену вартість). Якщо прямі податки, як ми

уже проілюстрували попереднім графіком, впливають на бажання

працювати, тобто на пропозицію праці, то непрямі визначають

обсяги загального виробництва та рівень цін. Скористаємося

для ілюстрації графіком AD - AS (графік 3):

Ціни

AS2

P2 D

E2

P2 AS1

T E1

P1

AD

P1 N

Y2 Y1 Випуск

Графік 3

Пояснення до графіка 3:

1. Рівновага у точці Е1 встановлюється до введення

акцизного збору. Їй відповідають обсяг виробництва Y1 і

рівень цін P1.

2. Після впровадження акцизу ціна збільшується, а лінія

пропозиція зсуваєьбся вгору, набувши значення AS2. Рівновага

встановлюється у точці Е2 при більш високій ціні Р2 і менших

обсягах виробництва Y2.

3. Відрізок Е2N відображає величину акцизного збору до

бюджету.

Розглянемо цю ситуацію більш детально. Нехай до введення

акцизного збору товар коштував 9 одиниць. При акцизному зборі

з одиниці товару у 3 грошові одиниці ціна мала б піднятися до

12 (такій гіпотетичній ціні відповідає точка D на графіку).

Лише за умови, що ціна буде на рівні 12 одиниць, обсяги про-

дажу мали б залишитися незмінними. Але покупці у разі такого

зростання ціни не залишаються нейтральними - їх природною

реакцією стає скорочення попиту. Компроміс між інтересами по-

купців та продавців буде досягнуто у точці Е2. Нехай їй

відповідають ціни не у 12, а, скажімо, у 10.5 одиниць, тобто

на 1.5 одиниці вище, ніж початкова ціна. У ціні 10.5 місти-

ться 3 одиниці акцизного збору. Втрати покупців від впровад-

ження акцизу становить 10.5 - 9 = 1.5 (адже раніше вони пла-

тили 9, а тепер 10.5 одиниць). Втрата продавців сягає:

9 - (10.5 - 3) = 1.5 одиниць (адже раніше вони отримували з

одиниці продажу виручку 9 одиниць, а після впровадження акци-

зу - 7.5 одиниць). Отже, втрати від акцизного податку (на

графіку вони зображені площею ‑ NЕ2Е1) розподіляються між по-

купцями (споживачами) і продавцями (виробниками).

Можливість поповнити бюджет за рахунок збільшення опо-

даткування на перший погляд видається досить очевидною. Але в

реальності це виявляється не зовсім так. Кожна "данина", у

якій би формі вона не стягувалась, зменшує зацікавленість у

продуктивній діяльності. Помічено, що до певної межі оподат-

кування в оподаткованого (підприємця чи робітника) існує

зацікавленість у нарощуванні зусиль; після досягнення цієї

межі така зацікавленість зменшується і поступово сходить

нанівець. Отже, намагаючись збільшити податкові надходження

за рахунок збільшення податкових ставок або акцизів, швидко

досягається така межа, коли може зменшитись податкова база -

отримувані доходи або обсяги реалізації. Наслідком такого

зменшення стане скорочення власне податкових надзоджень.

Звідси випливає досить парадоксальний висновок: лібералізація

податкової системи може забезпечити збільшення податкових

надходжень. Цей ефект був помічений американським економістом

Артуром Лаффером і ввійшов в економічну науку під назвою кри-

вої Лаффера.

Крива Лаффера графічно має такий вигляд (графік 4):

100%

Середній B

рівень tb

податко-

вих ста-

вок ta A

tc C

0 Gв GA G

Обсяг бюджетних надходжень

Графік 4

Пояснення до графіка 4:

1. Крива Лаффера є геометричним місцем точок, кожна з

яких демонструє можливий варіант поєднання ставок оподат-

кування і обсягів бюджетних надходжень.

2. Точка А (екстремум функцій) відповідає тій ставці по-

датку ta, при якій бюджет отримує найбільші надходження (GА).

3. У точці С при податковій ставці tc, що менша за опти-

мальну, як і в точці В при податковій ставці tb, що більша за

оптимальну, бюджет отримує однаково менші надходження.

Крива Лаффера використовується як аргумент на користь

лібералізації оподаткування. Проаналізуємо, які процеси

відбуватимуться в економіці при переході від податкової став-

ки tb до ставки ta.

У найближчій перспективі перехід до меншої податкової

ставки може означати скорочення надходжень до бюджету. Але з

часом (нагадаємо, що крива Лаффера ілюструє довготривалу за-

лежність) відбуватиметься певні зміни. Передусім збільшаться

чисті доходи, а отже, зростуть і заощадження. Це спричинить

збільшення інвестицій, зростання виробництва, зайнятості, а

отже, і збільшення доходів, які є базою оподаткування. Логіку

цього зв'язку можна формалізувати в такий спосіб:

Inc Y

t S I Inc T ,

Pr L

де t - податкова ставка;

Inc - доходи домогосподарств;

Pr - прибутки підприємств;

S - заощадження;

T - податкові надходження до бюджету.

Зростання податкових надходжень під впливом зменшення

податкової ставки на графіку кривої Лаффера відображено пере-

ходом від точки А до В.

Визначення межі оподаткування є проблемою вкрай акту-

альною для України. Практика управління економікою впродовж

90-х років засвідчує: намагання уряду поповнити хронічно

дефіцитний бюджет не враховують того, що надмірні податки

зменшують базу оподаткування і скорочують надходження до бюд-

жету.

Бюджетно-податкова політика, що використовує як головні

інструменти податки та державні витрати, може застосовуватися

для жосягнення таких макроекономічних цілей, як забезпечення

повної зайнятості, стримування цін та забезпечення загального

добробуту. Проаналізуємо, як через бюджетно-податкову полі-

тику можна обмежити зростання безробіття та інфляцію.

_

8 ¦ - Реальний бюджетний

¦ доход є загальним

6 ¦ доходом консолідова-

¦ ного бюджету (розра-

4 ¦ хованим за західною

¦ методикою), дефльо-

2 ¦ ваним на індекс спо-

¦ живчих цін.

0 ¦

¦

-2 L-------------------------------_

t

1993 1994

------------------------------------------------------------

Графік 5

% _

¦ - Податки ( як

Подат- 60 ¦ сума ПДВ, пода-

ки у % ¦ тку на доход

до ВНП 50 ¦ підприємств,

¦ акцизного збору,

40 ¦ відрахувань до

¦ фонду Чорнобиля,

20 ¦ податків з насе-

¦ леня та відраху-

10 ¦ вань до пенсій-

¦ ного фонду) у %

0 L-------------------------------_ до ВНП.

t

1993 1994

------------------------------------------------------------

Графік 6

Державні витрати, податки і безробіття.

Припустимо, що повна зайнятість у суспільстві забез-

печується тоді, коли створений продукт досягає 4000 одиниць.

Також приймемо, що сукупні витрати домогосподарств і

підприємців можуть забезпечити виробництво в обсязі 3200 оди-

ниць. Із відома кейнсіанської формули AD = C + I + G вип-

ливає, що держава має взяти на себе якусь частину сукупних

витрат. Нехай це будуть витрати, пов'язані із державною за-

купівлею товарів та послуг. Щоб відповісти, якою має бути ця

частина, необхідно скористатися мультиплікатором впливу дер-

жавних витрат на ВНП. Графічно зображена ситуація має такий

вигляд (графік 7):

Витрати

E1

C+I+G

G

E

C+I K

3200 4000

Yu Yf Y

Графік 7

Пояснення до графіка 7:

1. На графіку зображено дві точки рівноваги: Е та Е1.

Точці Е відповідають "неповні" витрати (домогосподарств і

підприємців-інвесторів), при яких створюється продукт Yu, що

не забезпечує повної зайнятості.

2. Точці Е1 відповідають "повні" витрати (з витратами

держави) і продукт Yf, що передбачає повну зайнятість.

На одному етапі аналізу ми не ставимо питання, звідки

беруться кошти для державних витрат. Ми ігноруємо також ту

обставину, що державні витрати можуть "витісняти" приватні

заощадження та інвестиції. До речі, до таких абстракцій вдав-

ся і сам Дж.М.Кейнс. Отже, ми припускаємо, що державні вит-

рати не зменшують інших компонентів сукупних витрат.

Повернемось до нашого завдання: розрахувати, якими мають

бути державні витрати, щоб забезпечити повну зайнятість. При

цьому ми виходимо із залежності ΔG ΔY.

Між засобом ΔG та метою ΔY "знаходиться" мультиплікатор

(примножувач ефекту засобу ΔG). Ефект мультиплікатора в дано-

му разі пояснюється так: державні витрати збільшують обсяг

продажу товару та послуг, це спричиняє додатковий попит на

фактори виробництва, зростання реалізації факторів вироб-

ництва означає збільшення доходів і споживання, що, у свою

чергу, зумовлює нове збільшення обсягу продажів. Формалізуємо

ці зв'язки:

G Sales D(K,L) Inc C Sales Y

Графічно ефект мультиплікатора втілюється у тому, що

відрізок КЕ1 (величина G) нашого графіка менший, ніж відрізок

YuYf (величина приросту продукту).

Отже, ΔY = My/G ΔG, відповідно ΔG = ΔY/My/G.

Для визначення ΔG скористаємось спрощеним мультиплікато-

ром My/G = 1/1-c'. Нагадаємо, що у попередній темі був зап-

ропонований трохи складніший мультиплікатор: My/G=1/1-c'(1-t)

Для розрахунку задамо, що с'= 0.8 і пам'ятаймо, що

необхідний нам приріст продукту становить (4000 - 3200 = 800)

одиниць. Отже, ΔG = 800/1/(1-0/8) = 160 одиниць.

Альтернативним до державних витрат засобом фіскальної

політики є інший засіб тієї ж таки політики, а саме: більш

ліберальне оподаткування. Для врахування дії цього фактора

слід розрізняти сукупний попит і доход, що залишається у роз-

порядженні споживачів після оподаткування (Y -T). Зрозуміло,

що завдяки податкам у споживачів залишається менший доход, а

отже, скорочуються і їхні споживчі витрати. Тобто за будь

якого обсягу ВНП збільшення податків спричиняє зменшення спо-

живання.

Зобразимо цей зв'язок графічно, виходячи з того, що нам

необхідно запобігти безробіттю шляхом зменшення податків. При

цьому має відбутись зростання випуску з 3200 до 4000 одиниць

(графік 8).

			C+I+G до скоро- чення податків

AD E1

Витрати C+I+G

E

K

3200 4000

Yu Yf y

Пояснення до графіка 8:

1. На графіку відображено зв'язок між рівнем загальних

витрат (С+І+G) та споживчими витратами до і після оподат-

кування.

2. При зменшенні оподаткуавння доходів лінія С зсуває-

ться вгору; відповідно відбувається зсув лінії сукупних вит-

рат.

Визначимо, наскільки треба скоротити податки, щоб забез-

печити повну зайнятість шляхом зростання споживчих витрат.

Для цього скористаємось мультиплікатором впливу податків на

загальний випуск (він розглядався у попередній темі), а саме:

Му/Τ = - c'/1-c' = ΔY/ΔT. Звідси:

1 - c' 1 - 0.8

ΔT = ΔY ----- = 800 * ------- = 200

c' 0.8

Порівняння результатів виконаних розрахунків дають

підстави зробити висновок: збільшення обсягів виробництва і

повної зайнятості відносно легше досягти шляхом збільшення

державних закупівель, ніж шляхом зменшення податків.

Нам уже відомо, що в межах фіскальної політики держава

може вдатись до ще одного засобу: державних трансфертів. До-

помога у вигляді трансфертів, безумовно, впливатиме на спожи-

вання. Адже трансфери збільшують доход, що лишається в роз-

порядженні домогосподарств. На перший погляд здається, що

кожна одиниця державних витрат на соціальні трансферти

збільшує споживання саме на одиницю. Але необхідно враховува-

ти, що домогосподарства розподіляють надходження у вигляді

соціальних трансфертів на споживання і заощадження. Отже,

трансферти збільшують доход домогосподарств, але те, як вони

вплинуть на розмір споживання, залежить від граничної схи-

льності до споживання. Формалізуємо це твердження у такий спо-

сіб:

Y = c'(Y + GΤ) + I + Gs, де GΤ - соціальні трансферти;

------

незмінна

величина