Реферати українською

Фінансова система держави - Мікроекономіка -

Фінансова система держави - Мікроекономіка - Скачать бесплатно

вартістю 1, 2, 5, 10, 20, 50 і 100 гривень і розмінна монета номінальною вартістю 1, 2, 5, 10, 25 і 50 копійок. Емісія українських карбованців була припинена;

3) українські карбованці підлягали обміну на гривні (банкноти і розмінну монету) по курсу 100 000 карбованців за 1 гривню, суми до 100 млн. українських карбованців обмінювалися на гривні готівкою, а більше за 100 млн. крб. зараховувалися на внески в банках з правом їх вільного використання в гривнях;

4) з 2 по 16 вересня 1996 року на території в готівковому звертанні функціонували гривня і український карбованець, який поступово вилучався із звертання;

5) з 24.00 16 вересня 1996 року функціонування українського карбованця в готівковому звертанні припинилося.

Єдиним законним засобом платежу на території України стала гривня, таким чином, починається формування сучасної грошової системи України.

З введенням в Україні в обіг національної грошової одиниці гривні починається період формування власної грошової системи. Грошова система це форма організації грошового обігу, встановлена державним законодавством. Вона передбачає рушення готівки і здійснення безготівкових розрахунків в процесі звертання товарів, виробництва і надання послуг, здійснення різних платежів і тому подібне. Україні доводилося національну грошову систему створювати з самого початку, оскільки та, що до цього існувала, не була національною. Національна грошова система включає:

назва грошової одиниці;

міру цін;

види державних грошових знаків;

порядок емісії грошей;

регламентацію безготівкового звертання;

державні органи по регулюванню грошового обігу.

Особливе місце в грошовій системі займає Національний банк України (НБУ). Він виконує ряд специфічних функцій:

є емісійним центром країни, тобто в його обов'язку входять підготовка заходів і випуск державних банкнот;

служить офіційним сховищем (скарбницею) золотовалютних ресурсів і інших скарбів країни;

виступає «банком банків», тобто здійснює операції тільки з банками, які входять в національну кредитну систему;

представляє інтереси України в міжнародних валютно-фінансових організаціях;

є центром регулювання кредитногрошової сфери;

виконує обов'язки «банку уряду».

На відміну від інших банківських інститутів НБУ не ставить прибутковість метою своєї діяльності, він прагне до стабільності кредитногрошової сфери. НБУ є автономним державним інститутом, юридичною особою, він підлеглий законодавчому органу України і працює згідно з власним статутом.

Кожна грошова система починається з назви грошової одиниці. У Україні карбованець став грошовою одиницею перехідного періоду і знаходився в співвідношенні 1:1 до російського рубля. На той час золото і срібло в практиці світового господарювання було зняте як основу забезпечення маси паперових грошей і гарантії їх як стабільної міри цін. Вартість грошей і стійкість їх курсу визначали вже чинники ринкового механізму, як національної економіки, так і світовий. У умовах ринку найкращим показником стійкості і дієвості грошової одиниці є високоефективний і якісний труд, втілений в форму маси товарів різного асортименту і високої якості. Україна на той час не мала не тільки сформованого ринкового механізму, але і високоефективного виробництва. Більш того виробництво знаходилося в стані хронічного спаду, криза його заглиблювалася недостатністю власних енергетичних ресурсів, які Україна вимушена була купувати в Росії. Росія, в свою чергу, переводила продаж енергоносіїв на рівень світових цін, що ускладнювало введення національної грошової одиниці, оскільки курс її до російського рубля постійно падав.

Внаслідок економічної кризи, відсутності стимулів до високоефективного виробництва досягнути високої якості труда було практично неможливо, а значить і неможливо створювати міцну національну грошову одиницю і грошову систему загалом.

Після виходу з рублевий зони на карбованець, як тимчасову грошову одиницю, покладали всі функції грошей, крім світових. Цим актом долалися труднощі, які виникли після розриву купонного і рублевого звертання. Український карбованець почали використати і в безготівкових розрахунках і вільно обмінювати в банках на гроші країн СНД. Крім того, введення українського карбованця передбачало поновлення на торгово-економічній основі вже розірваних технологічних зв'язків підприємств України з підприємствами інших республік, встановивши його паритет відносно інших грошей. Встановленням курсу українського карбованця відповідно до його купівельної спроможності відсікався багатоміліардний оборот спекулятивних капіталів, які паразитували на використанні з різною метою єдиної грошової одиниці рубля в Україні і інших державах СНД.

Введення гривні повинне було початися після здійснення необхідних заходів відносно стабілізації економіки і поглиблення економічних реформ, коли український карбованець прийняв на себе всі перші удари грошової реформи.

Сьогодні однієї з головних напрямів діяльності НБ України і всієї банківської системи є робота з готівкою. Головними задачами її є проведення єдиної політики держави в галузі касових і емісійних операцій в установах НБ України, комерційних банків, методологічний напрям і аналіз організації касової роботи в банках, забезпечення готівкою потреб грошового обігу, організація інкасація, збереження і перевезення цінностей. НБУ займається дизайном грошових знаків, їх виготовленням, використанням грошей в звертанні, а також вилученням зношених паперових грошей для подальшої їх утилізації.

З метою регулювання готівкових операцій створені законодавча і нормативна бази. У 1994-1995 роках розроблені і затверджені Правлінням НБУ такі нормативні документи: Інструкція «По організації емісійно-касової роботи в установах банків України», «Об організації роботи по готівковому звертанню установами банків України», «Порядок ведення касових операцій в народному господарстві України». Разом з Мінфіном, Мінекономіки і Мінюстицією України були розроблені проекти Указів Президента України, направлені на скорочення готівкового звертання, встановлення фінансових санкцій за порушення діючих правил ведення операцій з готівкою. Правління НБ України затвердило Програму комплексної автоматизації грошового обігу в Україні, яка направлена на введення сучасних банківських технологій.

22 березня 1994 року відбулося відкриття Банкнотної фабрики НБ України. У світі з'явилося 68-ое підприємство по виготовленню паперових грошей. Найбільш сучасне обладнання і новітні технології, які має Банкнотна фабрика, створені за допомогою 77 іноземних фірм з 11 країн світу. Відтепер всі українські банкноти друкуються тільки на Банкнотній фабриці, що зекономило нашій державі більше за 10 млрд. доларів.

Другий етап грошової реформи, тобто введення в обіг національної грошової одиниці гривні, що почався 2 вересня 1996 р., свідчив про створення повноцінної національної фінансово-грошової системи.

5. ПРОБЛЕМИ ФІНАНСОВОЇ СТАБІЛІЗАЦІЇ В УКРАЇНІ

Центральною проблемою теперішнього часу і майбутнього фінансової стабілізації в Україні залишається інфляція. Негативні соціальні і економічні наслідки інфляції змушують уряди різних країн провести політику, направлену на зміцнення національної валюти. Значна увага завжди приділялася державою регулюванню грошової маси. Антиінфляційна політика нараховує багатий асортимент самих різних грошово-кредитних, бюджетних заходів, податкових заходів, програм стабілізації і дій по регулюванню і розподілу прибутків.

Оцінюючи характер антиінфляційної політики, можна виділити в ній три загальних підходи. У рамках першого (що пропонується прихильниками сучасного Кейнсіанства) передбачається активна бюджетна політика - маневрування державними витратами і податками з метою впливу на платоспроможний попит: держава обмежує свої витрати і підвищує податки. У результаті скорочується попит, знижуються темпи інфляції. Однак одночасно може статися спад інвестицій і виробництва, що може привести до застою і навіть до явищ, зворотних спочатку поставлених цілей, розвинутися безробіття.

Бюджетна політика проводиться і для розширення попиту в умовах спаду. При недостатньому попиті здійснюються програми державних капіталовкладень і інших витрат (навіть в умовах значного бюджетного дефіциту), знижуються податки. Вважається, що таким чином розширяється попит на споживчі товари і послуги.

Однак стимулювання попиту бюджетними коштами, як показав досвід багатьох країн в 60-70е роки, може посилювати інфляцію. До того ж великий бюджетний дефіцит обмежує урядові можливості маневрувати податками і витратами.

Другий підхід рекомендується авторами-прихильниками монетаризму в економічній теорії. На перший план висувається грошово-кредитне регулювання, непрямо і гнучко що впливає на економічну ситуацію. Цей вигляд регулювання проводиться непідконтрольним уряду центральним банком, який визначає емісію, змінює кількість грошей в звертанні і ставки позикового процента. Прихильники цього підходу вважають, що державу повинно провести дефляціонні заходи для обмеження платоспроможного попиту, оскільки стимулювання економічного зростання і штучна підтримка зайнятості шляхом зниження природного рівня безробіття веде до втрати контролю над інфляцією.

Намагаючись приборкувати інфляцію, що вийшла з-під контролю, уряди багатьох країн, починаючи з 60-х років, проводили так звану політику цін і прибутків, головна задача якої по суті зводиться до обмеження заробітної плати - третій метод. Оскільки ця політика означає адміністративну, а не ринкову стратегію боротьби з інфляцією, вона не завжди досягає оголошеної мети.

Необхідно зазначити, що комбінація різних способів придушення інфляції залежить від конкретних економічних умов тієї або іншої країни. Становлення ринку в Україні, зокрема, в значній мірі, залежить від інтенсивності інфляційних процесів. Боротьба ж з цим був методами тотального або значного адміністративного контролю над цінами і прибутками, як це практикувалося раніше, без усунення їх причин, негативно позначається на розвитку ринкових відносин і стабільності економіки.

Введення державного замовлення, інвестування промисловості і сільського господарства (за рахунок бюджетного дефіциту), встановленню жорсткого курсу валюти і взагалі твердих цін на всі товари - подібні заходи практикуються і зараз в Україні. У будь-якому випадку, це наочний приклад неефективного державного регулювання.

Необхідні серйозні і комплексні антиінфляційні заходи. Складність ситуації полягає в тому, що антиінфляційну політику в Україні зараз не можна все-таки звести до тільки непрямих економічних важелів. Справа в тому, що в Україні, нарівні із загальними закономірностями, найважливішою причиною інфляції можна вважати унікальну диспропорціональність в економіці, що виникла як наслідок командно-адміністративної системи. Радянській економіці були властиві тривалий розвиток в режимі військового часу, і, як наслідок, надмірна частка військових витрат в ВНП, найвища міра монополізації виробництва, розподілу і грошово-кредитної системи і інші особливості.

Очевидно, що порушення народногосподарських пропорцій неможливо усунути без певної структурної політики держави, здійснюваної навіть прямими адміністративними заходами, зокрема, скороченням військового виробництва і витрат, а також раціоналізацією виробничих капіталовкладень, рясним фінансуванням за рахунок акціонерних і приватних капіталів, широким залученням іноземних інвестицій і скороченням бюджетного фінансування. Необхідно зламати монополістичну структуру економіки. Все це важливо доповнювати заходами, які обмежать грошову масу, усунуть дефіцит державного бюджету, стабілізують співвідношення валют, а також створенням умов для здорової конкуренції. У такому випадку успіх буде досягнутий.

ВИСНОВОК

Будівництво незалежної держави неможливе без створення власної фінансово-грошової системи. При ведучій ролі Національного банку України в напрямі демонополізації виробництва з метою поліпшення існуючих економічних відносин сформована широка мережа банківських установ. Введена національна грошова одиниця. Однак демонополізація фінансової системи, небачено швидке розширення мережі комерційних банків відбувалося стихійно, без належної законодавчої бази і надійного контролю з боку держави. У результаті сфера банківської діяльності створила умови для численних зловживань. Постійний випуск не підкріплених реальними товарами грошей (емісія) протягом останніх років набував некерованого характеру і призводив до гіперінфляції. Силові методи монетарної політики 1996-99 рр. в умовах постійного спаду виробництва призводив до кризи неплатежів, хронічних невиплат заробітних плат і пенсій.

Показником кризи системи державних фінансів стала деформація податкової системи. Колосальна кількість і розміри платежів в кінцевому результаті приводили, з одного боку, до штучного згортання виробничої і комерційної діяльності, а з іншої до тінівізації економіки. Велика кількість комерційних структур всіляко ухилялися від сплати податків, приховували прибутки. Не допомагало і формування багатотисячної армії податкових інспекторів, обов'язкове введення касових апаратів.

Фінансова сфера держави продовжує знаходитися в кризовому стані. Його подолання можливе тільки при умові цілого комплексу ринкових реформ, покликаних забезпечити входження України до складу розвинених держав світу.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ:

Василик О.Д В-Теорія фінансів:Підручник:-К.:НІОС.-2001.-416с.

Панчишин Степан.Либідь,2002.-616с –Макроекономіка:Навч.посібник. Вид. 2-ге,-К

Мочерний С.В.”Політекономія “ Навч.посібник.Вид.1-ше,2002.-532с.

Вісник НБУ№2 .2002.