Реферати українською
Фінансова система держави - Мікроекономіка -



План

ВСТУП

1. ФІНАНСИ ЯК ЕКОНОМІЧНА КАТЕГОРІЯ :ЗМІСТ, СТРУК-ТУРА ТА ФУНКЦІЇ

2. ПОНЯТТЯ ПРО ФІНАНСОВУ СИСТЕМУ УКРАЇНИ,

ЇЇ СКЛАДОВІ

3. ФІНАНСОВА СИСТЕМА, БЮДЖЕТ, БЮДЖЕТНИЙ ДЕФІЦИТ І ДЕРЖАВНИЙ БОРГ

4. ГРОШІ, ГРОШОВА СИСТЕМА ТА ПОДАТКОВА СИСТЕМА

5. ПРОБЛЕМИ ФІНАНСОВОЇ СТАБІЛІЗАЦІЇ В УКРАЇНІ

ВИСНОВОК

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ:


ВСТУП

З проголошенням політичної і економічної незалежності України встало питання про створення національної фінансово-кредитної системи. Справа в тому, що фінансова і кредитна системи, які функціонували в Україні на той час, виражали економічні відносини колишньої радянської політичної і господарської системи, а їх центральні установи знаходилися за межами української держави.

Не можна було здійснювати ні політичні, ні економічні перетворення, забезпечити національний політичний і господарський суверенітет без формування і розвитку національної фінансової, грошової і кредитної системи.

Економіка, складовими частинами якої є трудовою, науковий і техніко-виробничий і природно-ресурсний потенціал, формується як єдиний господарський механізм здебільшого фінансовою системою.

Без постійного фінансового живлення складових частин економічної системи наступає їх недієздатність з відповідними негативними наслідками. Тому фінансова система виступає чинником інтеграції всіх чинників економічної системи їх високоефективного функціонування і акумулятором грошових ресурсів для здійснення повторного циклу виробництва на цьому ж або вищому рівні.

Для здійснення своїх функцій інтегрування економічної системи фінансова система повинна задовольняти інтереси всіх суб'єктів виробництва, підтримуючи на належному рівні дієздатності всі свої структурні і динамічні параметри.

Головною ланкою фінансової системи є бюджетна система, яка організаційно залежить від форми державного устрою і, як правило, складається з державного та місцевих бюджетів. Відношення між державним і місцевими бюджетами будуються на основі єдності бюджетної системи і фінансової політики держави.

В даній роботі ставлю перед собою мету дослідити фінансову систему України з точки зору її становлення, аналізу головних складових та існуючих проблем.


1. ФІНАНСИ ЯК ЕКОНОМІЧНА КАТЕГОРІЯ:ЗМІСТ, СТРУКТУРА ТА ФУНКЦІЇ

Фінанси — це сукупність економічних відносин, що пов'я­зані з утворенням, розподілом і використанням грошових коштів у народному господарстві

Фінанси це економічна категорія, що відображає економічні відносини в процесі створення і використання фондів грошових коштів. Фінанси є неминучим атрибутом, як організації підприємницької діяльності, так і держави. Необхідність фінансів зумовлена об'єктивністю товарного виробництва, дією законів виробництва і законів обміну, національними інтересами держави і суспільства. У межах суспільства і держави фінанси, як і економічна система загалом, набувають національних ознак. Вони виражають сукупність національних відносин, за допомогою яких здійснюють розподіл валового суспільного продукту і національного прибутку для утворення і використання грошових фондів на розширене відтворення сфери виробництва, соціальної інфраструктури і підйому рівня життя людей.

Фінанси є основою формування і дії економічного і соціального механізму, тобто механізму функціонування виробництва і соціального розвитку.

За допомогою фінансів відбувається процес «з'єднання» робочої сили, коштів труда і предметів труда в єдиний виробничий механізм, в якому реалізовуються економічні стимули і інтереси людини, колективу і держави, створюються матеріальні передумови задоволення соціальних потреб суспільства.

Рушення фінансів «приводить» в дію робочу силу і її труд, матеріальні і сировинні ресурси, готові продукти виробництва, послуги, забезпечує зростання інтелектуального потенціалу і добробут суспільства загалом і кожної людини зокрема. Фінансові механізми «здійснюють» кругообіг придбаного капіталу і його нарощування. Рушення фінансів в економіці подібно рушенню крові в живому організмі і функції їх зводяться до живлення своїх систем.

До сфери фінансів належать такі грошові відносини, які, по-перше, виражають відносини між суспільством в особі держави, з одного боку, і підприємствами і організаціями — з іншого, а також грошові відносини підприємств і організацій між собою; по-друге, грошові відносини, які знаходяться під контролем центрального (в Україні — Національного) банку

Суб'єктами фінансових відносин є держава, підприємство, його структурні підрозділи, державні органи різних рівнів управління, громадські організації, члени суспільства.

Види фінансових відносин характеризують зміст грошових відносин між суб'єктами. Часто вони набувають форм платежів, відра­хувань до фондів, розподілу доходів, різноманітних податків, пільг тощо. Система суб'єктів і видів фінансових відносин в Україні досить складна (табл. 1).

Фінансова система в кожній країні має свої особливості. Вони визначаються економічними відносинами, що панують у країні, зміни в яких негайно відбиваються на фінансах.

Розрізняють розподільчу, регулюючу, контролюючу і стиму­люючу функції фінансів.

Розподільча функція характеризує розподіл фінансових ресурсів між регіонами, галузями, різними напрямами видатків підприємств і організацій. За допомогою цієї функції здійснюється розподіл вало­вого внутрішнього продукту, національного доходу, грошової вируч­ки підприємств і організацій.

Регулююча функція в основному діє тоді, коли треба внести відповідні зміни до розподілу грошових ресурсів. В одному випадку регулююча функція має характер коригування розподілу доходів. Припустімо, надання додаткових коштів регіонам для усунення наслідків стихійних лих, виправлення прорахунків, що виникли в про­цесі виконання бюджетних надходжень або видатків, подолання диспропорціональності в розвитку економіки, ліквідація відставання окремих галузей, забезпечення необхідних пріоритетів економічного розвитку. В інших випадках регулювання здійснюється для забезпечення стабілізації економіки, усунення кризових явищ.

Система фінансових відносин в Україні

Таблиця 1

Суб'єкт фінансових відносин

Вид фінансових відносин

1

Між державою і підприємством

Платежі до державного бюджету

Відрахування до різних фондів державного, регіонального та галузевого рівня

Фінансова підтримка державних підприємств і організацій з державного бюджету

2

Між підприємствами

Платіжні зобов'язання постачальників і покупців

Штрафні санкції та неустойки за порушення договірної дисципліни

Фінансова винагорода за виконання особливих вимог замовника

3

Між підприємством і його струк­турними підрозділами, між під­приємством і його працівниками

Обслуговування господарських зв'язків Матеріальна винагорода працівникам

4

Між державними органами різних рівнів управління

Розподіл диференціальної ренти Фінансування природничо-охоронних заходів тощо

Фінансування регіонів, територіально-вироб­ничих комплексів

5

Між державою і кооперативни­ми, приватними підприємствами та організаціями

Система оподаткування, економічні пільги

6

Між державою і організаціями та установами

Бюджетне фінансування, система оподатку­вання

7

Між державою і населенням

Пенсії, допомоги, стипендії, виплати з суспільних фондів споживання

8

Між державою і населенням

Податки з населення, лотереї, вклади до Ощадного банку, споживчий кредит тощо

Контролююча функція полягає в тому, що за допомогою фінансів можна перевірити стан розвитку народного господарства, ефек­тивність діяльності підприємств, використання грошових ресурсів.

Контролююча функція фінансів дає можливість забезпечувати гос­подарську діяльність в межах економічної доцільності та існуючих вимог правового законодавства.

Стимулююча функція фінансів сьогодні ще не дістала визнан­ня серед певної частини економістів. Сутність цієї функції полягає в тому, що надходження фінансових ресурсів регіонам має певною мірою залежати від рівня господарювання регіону. Надмірна цент­ралізація вилучення грошових ресурсів нашою державою з регіонів призвела до того, що регіон майже втратив економічну ініціативу в розвитку господарства. Немає стимулів до створення власних доходів. Між тим стимулююча функція фінансів має сприяти підвищенню економічної ефективності господарювання, раціональному викори­станню резервів виробництва.


2. ПОНЯТТЯ ПРО ФІНАНСОВУ СИСТЕМУ УКРАЇНИ,

ЇЇ СКЛАДОВІ

Економіка, складовими частинами якої є трудовою, науковий і техніко-виробничий і природно-ресурсний потенціал, формується як єдиний господарський механізм здебільшого фінансовою системою.

Без постійного фінансового живлення складових частин економічної системи наступає їх недієздатність з відповідними негативними наслідками. Тому фінансова система виступає чинником інтеграції всіх чинників економічної системи їх високоефективного функціонування і акумулятором грошових ресурсів для здійснення повторного циклу виробництва на цьому ж або вищому рівні. Для здійснення своїх функцій інтегрування економічної системи фінансова система повинна задовольняти інтереси всіх суб'єктів виробництва, підтримуючи на належному рівні дієздатності всі свої структурні і динамічні параметри.

За формами організації фінанси мають три рівні:

• фінанси загальнодержавні;

• фінанси підприємств і їх галузей;

• фінанси населення.

Фінанси держави і підприємств забезпечують виконання функцій державою і підприємством або керівництвом галузі.

Загальнодержавні фінанси:

державний бюджет;

бюджет державного соціального страхування;

фонд коштів державного майнового, приватного майнового і особистого страхування;

фонд коштів державного кредиту;

Фінанси підприємств і галузей національної економіки:

фінанси державних підприємств і галузей національної економіки;

фінанси кооперативних підприємств;

фінанси приватних підприємств;

фінанси громадських організацій.

Кожна ланка національної фінансової системи має свої специфічні завдання і свою сферу функціонування. Матеріальною основою фінансів є національне виробництво.

Основою загальнодержавних фінансів є бюджет, тобто виражений в грошових сумах розклад майбутніх прибутків і витрат держави, який складають щорічно. Соціально-економічну природу бюджету держави, його роль в економічному і політичному житті країни структуру прибутків і витрат визначає характер державного суспільного устрій.

Система фінансів в Україні тільки з 90-х рр. почала формуватися як національна. До того часу вона була складовою частиною централізованої фінансової системи колишньої радянської держави і залежала від його фінансової політики.

Характер фінансової системи в той час відображав характер самої системи господарювання і був витратним і неефективним. Екстенсивні методи господарювання, відсутність стимулів до високоефективного труда приводили до збитковості підприємств в промисловості і господарств в агропромисловому комплексі. Такі підприємства постійно субсидувалися з бюджету за рахунок більш ефективних підприємств, що підривало будь-який інтерес до добросовісного відношення і продуктивного труда. Регіональні бюджети і фонди розвитку підприємств формували по нормативах, певними центральними відомствами. Ними ж регламентували і використання цих фінансових ресурсів. Фінансова система формувала споживчу психологію виробників, відчужувала від підприємницької ініціативи, від уміння ризикувати під час створення нових виробництв, від потреби цінити кошти, ресурси, розраховувати витрати на виробництво.

Незалежній Україні доводиться створювати якісно нову фінансову систему, яка б була позбавлена всіх негативних меж попередньої, яка б стимулювала високоефективний труд, ліквідувала будь-яку форму експлуатації людини, яка стала б знаряддям перебудови демократичного соціально справедливого суспільства, підйому життєвого рівня народу. Необхідність національної фінансової системи обумовлює державна самостійність України і переклад економіки на ринкові відносини. Українська національна фінансова система повинна створити таку сукупність економічних відносин, за допомогою яких можна здійснювати планомірний розподіл сукупного суспільного продукту і національного прибутку для утворення і використання грошових фондів на інвестування розширеного і високоефективного виробництва, сфери послуг і задоволення соціальних потреб народу

Перехід економіки України до ринкового типу і перші кроки до створення національної фінансової системи показують, що держава орієнтується на посилення економічної незалежності, підприємницької діяльності і на активну участь в міжнародних фінансово-торгових розрахунках.

Бюджетна система складається з двох частин:

• прибуткової;

• витратної

Перша частина забезпечує акумуляцію коштів через систему податків, інша - розподіл акумульованих коштів на виробничі, соціальні і державні потреби.

Інструментом формування прибуткової частини бюджету є система податків. Податки це обов'язкові платежі, що нормуються до державного або місцевого бюджету, які вносять окремих осіб, підприємства, організації і установу. Податки розділяють на прямі і непрямі. До прямих податків належать податки з прибутку (прибутковий податок), спадщини, землі, будівель і тому подібне. До непрямих - мито, податок на додану вартість, акцизи і інші.

Податкова система є основою формування державного бюджету і податкової політики. Саме ради формування державного бюджету держава здійснює політику оподаткування і використання накопичених коштів на різноманітні суспільні потреби.

Податкова політика має велике значення для фінансової системи загалом, оскільки від її гнучкості залежить вплив фінансової системи на виробництво, зокрема на стимулювання виробництва. Для збалансування економічної системи найкращої є така система оподаткування, в якій відносно зростає частка прямих податків і меншає частка непрямих.

У наш час прибуткова частина бюджету України сформована такою системою податків (прямі податки):

• платежі підприємств і організацій з прибутку (прибутку),

• прибутки від зовнішньої торгівлі, податки з населення, прибутковий податок, на прибутки

від підприємницької діяльності і інші види прибуткового податку;

Непрямі податки:

• податок на додану вартість (НДС);

• акцизний збір;

• державне мито, місцеві податки і прибутки;

• відрахування на геологорозвідувальні роботи;

• надходження в Фонд ліквідації наслідків чорнобильської катастрофи,

• надходження від реалізації державних позик

Основні надходження до бюджету України забезпечили непрямі податки - 61,3 %, а прямі становили 38,7 %. Сама велика маса податкових надходжень доводиться на ПДВ - 43,8 % всіх суми прямих і непрямих податків, менша на платежі підприємств 25,1 % і на податки з населення 12,8 %. Оскільки платниками ПДВ і акцизів через ціни на споживчому ринку є населення, то по сумі прямих і непрямих податків населення оплачує майже 60 % прибутки до бюджету держави.

Цей податковий тягар на населення викликаний хронічним спадом виробництва і малоефективною податковою політикою держави відносно зупинки спаду і нарощування темпів виробництва.

Витратну частину бюджету визначають, як вже було відмічено, суспільні і державні потреби можуть формувати в різних співвідношеннях таку структуру витрат:

• на народне господарство;

• на соціально-культурні заходи і науку,

на управління;

• на оборону,

• інші.

Провідне місце у фінансовій системі належить державно­му бюджету.

Бюджет є головним фінансовим планом створення і викори­стання фонду грошових коштів держави.

У державному бюджеті зосереджується значна частина національ­ного доходу країни.

Бюджетна система України складається з державного бюджету України, бюджетів Автономної Республіки Крим, областей, міст Киє­ва і Севастополя.

З переходом до ринкової економіки докорінно змінилася структура доходної частини бюджету України. Раніше вона складалась з таких платежів, як податок з обороту, плата за фонди, відрахування від при­бутків, частка податків у бюджеті була незначною (8-9 відсотків), Сьо­годні більшу частину доходів бюджету становлять податки з юридич­них і фізичних суб'єктів, тобто з підприємств та окремих громадян.

Видатки державного бюджету спрямовуються на розвиток народ­ного господарства, фінансування соціально-культурної сфери, забез­печення обороноздатності держави, утримання органів державного управління, у

Дефіцит бюджету— це та сума, на яку в цьому році видат­ки бюджету перевищують його доходи

Причин бюджетного дефіциту багато. Серед них: падіння суспіль­ного виробництва; зростання його граничних витрат, масовий випуск «порожніх» грошей; невиправдано роздуті соціальні програми, які не забезпечені фінансовими ресурсами; зростання витрат на фінан­сування воєнно-промислового комплексу; значні витрати на оборот «тіньового» капіталу; величезні непродуктивні видатки, приписки, крадіжки, втрати виробничої продукції тощо.

Для того щоб ліквідувати дефіцит бюджету, треба неухильно про­вадити лінію на випередження зростання доходів порівняно з видат­ками держави. У нашій країні ця лінія здійснюється за такими напря­мами:

• збільшення обсягів виробництва, зниження собівартості продукції;

• збільшення грошових надходжень завдяки випереджаючому зро­станню виробництва товарів народного споживання;

• подальше скорочення видатків на оборону і управління;

• обмеження зростання централізованих інвестицій у виробничу сферу;

• ліквідація збитковості у народному господарстві;

• проведення активної політики в галузі ресурсозберігання, по­силення боротьби з втратами, непродуктивними видатками і понад­нормативними запасами у народному господарстві.


3. ФІНАНСОВА СИСТЕМА , БЮДЖЕТ, БЮДЖЕТНИЙ ДЕФІЦИТ І БЮДЖЕТНИЙ БОРГ

Головною ланкою фінансової системи є бюджетна система, яка організаційно залежить від форми державного устрою і, як правило, складається з державного та місцевих бюджетів. Відношення між державним і місцевими бюджетами будуються на основі єдності бюджетної системи і фінансової політики держави.

Зміни в економіці, керівництві господарством держави і зміни у структурі й функціях державної влади та управління стосуються і бюджетної системи, змінюють співвідношення між різними ланками бюджетів, змінюють їх обсяг і внутрішню структуру.

Структура бюджетної системи визначається Конституцією. В ній та в Законі про бюджетні права закріплюються права держави та місцевих органів влади і управління на затвердження своїх бюджетів, на диференціювання доходів і видатків між різними ланками бюджетної системи, порядок їх складання, розгляду та затвердження.

Нові економічні відносини, які запроваджуються в Україні, потребують змін і в бюджетній системі. Щодо вирішення цієї проблеми існують різні підходи:

зберегти бюджетну систему і бюджетний устрій до виходу з економічної кризи, щоб мобілізувати використання фінансів у державі з метою подолання кризових явищ за рахунок розвитку пріоритетних напрямів виробництва, стабілізації національної валюти;

при збереженні централізованої бюджетної системи надати право місцевим органам влади і управління розпоряджатися коштами, що надходять від комунальної власності підприємств через податки, регулюючи бюджети за рахунок загальнодержавних податків та доходів;

надати самостійність місцевим бюджетам, консолідувавши у бюджеті України всі бюджети, що становлять бюджетну систему.

Розглядаючи питання стосовно збереження бюджетної системи та бюджетного устрою, треба зазначити, що в умовах переходу до ринкової економіки продовжують зберігатися затратні функції держави, супроводжувані спадом виробництва, інфляційними процесами і зменшенням доходів. Нестача коштів на фінансування соціально-культурної сфери, будівництво, оборону та інші заходи у державному бюджеті поповнюється за рахунок кредитів Національного банку та шляхом централізованого розподілу коштів між ланками бюджетної системи, що, безперечно, є позитивним моментом. Негативним є те, що централізований порядок складання, розгляду, затвердження і виконання бюджетів, які входять до бюджетної системи України, породжує в органах влади і всіх ланках управління споживацьке ставлення до них і не стимулює їх діяльність на вишукування додаткових коштів у господарствах областей, міст і районів. Саме місцеві органи влади й управління повинні розробляти відповідні заходи щодо поліпшення економічного стану своїх сіл, селищ, районів, міст і областей та вишукування можливостей додаткового залучення коштів в їх бюджети на підтримку діючих установ охорони здоров’я, освіти, культури та фінансування інших заходів, передбачених бюджетами. Адже якщо держава мобілізує кошти для фінансування пріоритетних напрямів економічного розвитку, вона не може достатньо забезпечувати позики, субвенції і субсидії місцевим бюджетам, і останні змушені будуть скорочувати видатки саме за рахунок мережі установ культури, освіти, охорони здоров'я, що дуже небезпечно.

Реформування спонукає органи місцевої влади і управління до розробки невідкладних заходів щодо пошуку засобів для фінансування інфраструктури. З Державного бюджету місцевим органам влади та їх бюджетам виділяється мінімум допомоги.

Прийняття консолідованого бюджету, до складу якого входять усі види бюджетів бюджетної системи, пов’язане зі значним навантаженням на місцеві органи влади і управління, вимагає від них повної відповідальності за виконання бюджету. Позитивним у консолідуючій схемі бюджету є те, що бюджетна система спирається на економічно і юридичне врегульовану сукупність Державного бюджету України, республіканського бюджету Автономної Республіки Крим, обласних, міських, районних, селищних та сільських бюджетів. При цьому передбачається повна самостійність місцевих бюджетів і всіх їхніх ланок, зумовлена наявністю власних та закріплених доходних джерел і правом визначення напрямів їх використання. Негативним моментом є те, що в умовах постійного скорочення виробництва і доходів повна самостійність місцевих рад при формуванні бюджетів ще більше поглиблює кризові явища в економіці регіонів.

Як бачимо, бюджет є формою планомірного накопичення і використання коштів для забезпечення функцій, здійснюваних органами державної влади, регіонального та місцевого самоврядування. Планомірне накопичення коштів відбувається у галузях виробництва, а тому підприємства усіх форм власності є ведучою ланкою в утворенні фінансів держави, оскільки фінанси підприємств опосередковують грошові відносини, що виникають при створенні і використанні грошових доходів для формування основних і обігових фондів, розрахунків з державою через систему податків та обслуговування кругообігу коштів підприємств і зміну форм вартості у процесі цього кругообігу. Якщо фінанси підприємств обслуговують процес виробництва суспільного продукту, його розподіл всередині підприємств і нагромадження капіталу для розширеного відтворення та розрахунків з державою через податкову систему, то загальнодержавні фінанси використовуються для розподілу і перерозподілу з метою задоволення потреб загальнодержавного споживання через державний та місцеві бюджети й численні централізовані позабюджетні фонди: соціального страхування, пенсійний фонд тощо.

Таким чином, фінансову систему України утворюють:

1) фінанси підприємств усіх форм власності, відрахування до бюджету та різних фондів;

2) державний і місцевий бюджети, або консолідований бюджет;

3) централізовані державні та інші фонди;

4) фондовий ринок.

В умовах переходу до ринкової економіки активно вживається у фінансову систему фінансовий ринок.

З утворенням незалежної України жодного року до складу державного бюджету не входив державний фонд соціального страхування, що використовується для виплати допомоги при тимчасовій непрацездатності, для оплати путівок до санаторію, допомоги дітям та ін.

Відповідно до чинного законодавства на Пенсійний фонд України, як централізований державний фонд, покладається завдання забезпечення фінансування витратна виплату пенсій громадянам, яким виповнилась необхідна для призначення пенсій кількість років, на виплату допомоги на дітей, соціальну підтримку пенсіонерів та інші заходи.

Особливої уваги заслуговує фондовий ринок, який цілеспрямовано розвивається і з плином часу стане важливим елементом фінансової системи.

Контролювати процеси становлення ринку цінних паперів та фондової біржі має Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, яка видає ліцензійна продаж цінних паперів, реєструє нові випуски в обіг цінних паперів, виконує нагляд за роботою фондової біржі та рийку цінних паперів — як біржового, так позабіржового.

Розширення мережі об'єктів приватизації дає могутній поштовх розвиткові ринку цінних паперів. Сьогодні в Україні мало інвесторів. Чітко проглядається недостатня кількість зарубіжних інвестицій. Однак інтерес західних інвесторів до України зросте, якщо вони зможуть своїм капіталом брати участь у приватизації. Широкого розвитку набув ринок банківського та міжбанківського кредиту, активізувалась діяльність валютної біржі.

Реформування фінансової системи України потребує і структурної перебудови системи управління Міністерства фінансів. Ї така перебудова здійснюється, створена нова структурна одиниця — Державне Казначейство.
4. ГРОШІ , ГРОШОВА СИСТЕМА ТА ПОДАТКОВА СИСТЕМА

Як свідчить одна древньоримська максима, «лише гроші приводять все в нашому світі в рух». Ця думка може бути і не безперечна, але, проте, навряд чи хто-небудь буде заперечувати значення грошей для економіки. Гроші це невід'ємна частина нашого повсякденного життя, одне з найважливіших чинників, що визначають не тільки благополуччя окремої людини або сім'ї, але і здоров'я, і процвітання будь-якої економічної системи.

Грошова система форма організації грошового обігу в країні, що склалася історично і закріплена національним законодавством. Грошові системи сформувалися в XVI XVII ст., хоч окремі їх елементи з'явилися в більш ранній період. У грошових системах по мірі їх розвитку відбувалися істотні зміни.

Ринок неможливий без грошей і грошового обігу. Останнє являє собою рушення грошей, опосередкованих оборот товарів, послуг. Грошовий обіг обслуговує купівлю-продаж товарів і послуг, а також рушення фінансового ринку. У США 3/5 платіжного обороту доводиться на фінансові операції. Такий зв'язок грошового обігу з фінансами служить основою для деяких економістів визначати грошовий обіг як регульовану законодавчу систему фінансів в країні. Тип грошової системи залежить від того, в якій формі функціонують гроші. Існують різні системи грошового обігу, які склалися історично і закріплені законодавче кожною державою.

Найважливішими елементами грошової системи є:

національна грошова одиниця міра грошей, прийнята в країні за одиницю, в якій виражаються ціни товарів і послуг (рубель, долар, франк і інші);

масштаб цін вагова кількість грошового металу, прийнята в країні в якість грошової одиниці і її складових частин;

система емісії грошей - установи, що випускають гроші і цінні папери; законодавче закріплений порядок випуску грошей в обіг; емісійна система в розвинених країнах означає випуск банківських квитків центральним банком, а казначейських квитків і монет казначейством відповідно до законодавче встановленого емісійного права.

форми грошей матеріалізована в певному типі загального еквівалента мінова вартість, яка спроможний забезпечити стійкість звертання товарів і є законними платіжними коштами в готівковому обороті;

валютний паритет співвідношення з іншими валютами;

інститути грошової системи державні і недержавні установи, регулюючі грошовий обіг.

У залежності від вигляду грошей, що звертаються виділяються два типи систем грошового обігу:

1. система обігу металевих грошей, коли звертаються повноцінні золоті і срібні монети, а кредитні гроші вільно обмінюються на грошовий метал (злитки або монети);

2. система обігу кредитних і паперових грошей, коли золото витіснене із звертання і тому кредитні і паперові гроші можуть бути обмінені на золото.

Сучасний грошовий обіг являє собою сукупність грошових коштів, зовні виступаючих в двох формах: готівкової і безготівкової. По об'єму готівка значно поступається грошовим коштам, що знаходяться на банківських рахунках: банкноти і розмінна монета в сучасних умовах складають лише біля 10% всіх грошових коштів.

Історія свідчить про існування таких різновидів грошових систем як біметалізм, що базується на використанні як гроші двох металів золота і срібла (XVI - XIX віку), і монометалізм, що використовує в звертанні лише один метал золото, а паперові гроші вільно обмінюються на цей метал.

Монометалізм історично існував у вигляді трьох стандартів: золотомонетного (вільне звертання золотих монет); золотозлиткового (передбачалася можливість обміну знаків вартості на золото лише по пред'явленню суми, відповідної ціні стандартного злитка); золотодевізного (коли банкноти дозволялося обмінювати на іноземну валюту девізи, размінну на золото).

Світова економічна криза 1929-1933 рр. поклала кінець епосі монометалізма. На його місце приходить система нерозмірних кредитних грошей, яка характеризується наступним:

демонетизація золота;

скасування золотого змісту банкнот;

значне розширення безготівкового обороту;

пануюче положення кредитних грошей;

посилення емісії грошей з метою кредитування приватного підприємництва і держави;

державне регулювання грошового обігу.

Розрізнюють також грошову систему з твердим забезпеченням і вільний грошовий обіг. Така відмінність пов'язана з регулюванням дефіциту грошової маси в звертанні. У системах з твердим забезпеченням недостача грошей законодавче забезпечує положення про норми покриття. У той же час існує небезпека недостатнього постачання народного господарства грошима (дефляція), якщо в економіці, що розвивається грошова маса не може бути збільшена через недостачу золотих запасів в центральному банку. При вільному грошовому обігу завжди існує небезпека надмірного збільшення грошової маси (інфляції), так як не існує ніяких законодавчих положень про покриття грошей, що знаходяться в звертанні.

У сучасній вітчизняній економічній літературі існують і інші підходи до класифікації грошових систем. Так, Л.Г. Прусова вважає, що тип грошової системи визначається змістом її елементів і їх взаємодією, які обумовлюють тенденції розвитку і закономірності функціонування грошової системи. Це дозволяє виділити наступні типи грошових систем:

Неринкова грошова система відрізняється наявністю значних обмежень в функціонуванні грошей (талони, картки і , використовуються адміністративні методи регулювання грошового обігу.

Грошова система ринкового типу характеризується вільним функціонуванням грошей. Зберігаються тільки деякі обмеження проведення грошових операцій на рівні банків як елемента грошової системи.

Відкрита грошова система в ній відсутні обмеження на проведення валютних операцій юридичними і фізичними особами.

Грошова система закритого типу - передбачає використання валютних обмежень, які обумовлюють ізоляцію національної економіки від світової.

Саморегулююча система система металевих грошових знаків (монометалізм, біметалізм).

Характерними рисами сучасних грошових систем є:

скасування офіційного золотого змісту, забезпечення і розміну банкнот на золото;

перехід до нерозмінних на золото кредитних грошей, які перероджуються в паперові гроші;

випуск грошей в обіг не тільки в порядку банківського кредитування господарства, але і в значній мірі для покриття витрат держави (в основному випуск державних цінних паперів);

переважання в грошовому обігу безготівкового обороту;

посилення державного регулювання грошового обігу.

Становлення національної грошової одиниці, грошової системи, як і фінансової системи, по-справжньому почалося з 90-х м. м., хоч товарно-грошові відносини на території сьогоднішньої України розвивалися паралельно з товарно-грошовими процесами Європи і Азії. Цьому сприяли внутрінаціональний і міжнаціональний розподіл праці, розвиток відповідних економічних і торгових зв'язків.

Національні гроші є не тільки засобом товарообмінних процесів, платежів, накопичення, але і обов'язковим атрибутом національно-державної системи. У національній грошовій одиниці виражається стан системи виробництва, труда, розподілу, обміну, стан держави, управління і тому подібне. Як функціонує держава, як воно впливає на систему виробництва, так і національна грошова одиниця виражає себе в звертанні.

Сучасні гроші в Україні мають свою предісторію. У Київській Русі в обігу були так звані кунні гроші хутра або шкіри хутрових тварин куниці і білки. У XI-XII ст. з розвитком торгових відносин в князівській Україні розвивається виготовлення металевих грошей в формі срібних злитків гривні. Відомі київська гривня - шестикутний злиток і чернігівська гривня - ромбоподібний злиток. Обидві гривні містили по 196 грамів срібла, яке дорівнювало 7,5 кунніх грошей. У XII ст. з'являється золота гривня, в якій містилося 4,4 грами золота, яке дорівнювало 50 куннім грошам. У кінці XIII ст. з'явився срібний злиток, який дорівнював половині срібної гривні, він отримав назву карбованець. З розпадом Київської Русі припинилося звертання національних грошових знаків.

У другий раз національні гроші з'являються з відродженням української державності на початку XX ст. Перші українські паперові гроші були випущені 24 грудня 1917 року як кредитні квитки вартістю 100 карбованців на суму 53250 тисяч карбованців.

У березні 1918 Центральна Рада ухвалила закон про гривню як грошову одиницю Української Народної Республіки, про карбування монет і випуск державних кредитних квитків. Дві гривні дорівнювали одному карбованцю, а одна гривня 100 крокам. За час правління Центральної Ради було випущене українських паперових грошей на суму 115626300 карбованців.

Після проголошення Акту про незалежність в Україні всі ще були в звертанні російські рублі. У Бішкеке (Киргизстан) сталася зустріч глав держав СНД, на якій розглядався проект угоди про єдину грошову систему, грошово-кредитно-валютну політику держав, які зберегли рубель як законний платіжний засіб. Україна не схвалила угоди. Справа в тому, що по ряду причин, в тому числі об'єктивного характеру, наприклад, через високу вартість енергоносіїв, економіка України загалом втратила конкурентоздатність в межах СНД. Про це свідчить хоч би той факт, що в Україні рівень середніх цін був вище в порівнянні з іншими державами. Якщо Україна залишилася б в рублевий зоні, перед нею поставили б вимогу припинити будь-які самостійні кроки в сфері бюджетної, грошово-кредитної політики і оплати труда і на першому етапі підпорядкували б справу емісійно-кредитного регулювання Центральному банку Росії, на другому міждержавному емісійному банку, який здійснював би регулювання єдиної грошової системи. Це означало б, що жодній позики своїм підприємствам Україна протягом 1992-1993 рр. вже не змогла б видати, і як наслідок розорення маси підприємств металургійною, вугільною і інших галузей промисловості, тобто всіх тих, які мають рівень витрат вище, ніж в інших республіках СНД.

Керівництву України стало зрозуміло, що альтернативи виходу з рублевий зони не було. Підписання угоди про єдину грошову систему призвело б до надзвичайно важких наслідків для економіки України, спричинило б подальше зниження і без того дуже низького життєвого рівня, різко загострило б соціально-політичне положення.

10 січня 1992 року в Україні почалася грошова реформа, в готівковому звертанні з'явилася перехідна національна валюта український карбованець (купон). Його завданням було захистити споживчий ринок України від напливу російських рублів з Росії і інших країн СНД. У міждержавних розрахунках в кордонах СНД продовжували використати російський рубель, який негативно впливав на економіку України. Функціонування російського рубля паралельно з купоном продовжувалося до 12 листопада 1992 року. З цього дня спеціальним Указом Президента України функціонування рубля в грошовому обігу було припинено. Так завершився перший етап грошової реформи.

Однак позитивний потенціал купоно-карбованця себе практично вичерпав. Крім того, тимчасова грошова одиниця не може виконувати одну з найважливіших функцій ринкового господарства функцію накопичення. А без реалізації цієї функції не можна подолати кризу виробництва, зупинити інфляцію, вирішити складні питання приватизації, проблеми платіжного балансу.

Через затримку з введенням в обіг власної грошової одиниці знижувався і міжнародний престиж України.

25 серпня 1996 року Президент України підписав Указ «Про грошову реформу в Україні», по якому:

1) з 2 вересня 1996 року в обіг вводиться національна валюта України гривня і її сота частина - копійка;

2) в обіг були випущені банкноти

назад |  1  | вперед


Назад

 Это интересно
 Реклама
 Поиск рефератов
 
 Афоризм
Непроходимость ума - из за извилин.
 Гороскоп
Гороскопы
 Счётчики
bigmir)net TOP 100