Реферати українською

Жіночий рух України як чинник гендерної рівноваги та гендерної демократії в українському соціумі - Політологія -

Жіночий рух України як чинник гендерної рівноваги та гендерної демократії в українському соціумі - Політологія - Скачать бесплатно

і діти», свята святого Миколая, допомога оздоровленню дітей та ін. СЖУ постійно бере участь у теле і радіомарафонах, надає допомогу дитячим творчим колективам, людям похилого віку, які живуть в інтернатах, жінкам-ветеранам Великої Вітчизняної війни, окремим відвідувачам, які потрапили у скрутне становище. СЖУ підтримує тісні контакти з законодавчими, урядовими та президентськими структурами, з засобами масової інформації – жіночим журналом «Жінка», телебаченням (особливо в регіонах), видає свою газету «Я, ти, ми», організує зустрічі з жінками-депутатами. Організація проводить значну роботу по обговоренню зауважень до проекту нової Конституції України. У листі до Президента СЖУ наголосила на необхідності внесення до Основного Закону статті про гендерну рівноправність.

Б) Соціально-орієнтовані жіночі організації

До другої групи жіночих організацій відносяться організації соціально орієнтовані. Їх створення було відгуком на пекучі соціальні проблеми, викликані змінами, що зачепили домінантні підвалини людського буття після розвалу Радянського Союзу. Однією з таких гострих проблем, для вирішення якої жінки об’єдналися в організовану групу, було проходження юнаками служби в армії. Об’єднання жінок для боротьби за права чоловіків та синів не є унікальним, суто українським явищем. На прикладі інших народів спостерігається те, що прямий наступ на родинне життя спонукає жінок долучатися до спільної діяльності. Початком формування неформального руху жінок з метою поліпшення справ у радянській армії було об’єднання групи жінок у грудні 1989 р. Вони вдалися до тиску на Верховну Раду СРСР для прийняття поправок щодо відстрочення служби студентам вузів. 31 травня 1990 р. був зареєстрований перший в Україні Комітет солдатських матерів (м. Запоріжжя). У той же час у різних містах України були засновані регіональні Комітети солдатських матерів. 14 липня 1990 р. у Запоріжжі відбувся Форум солдатських матерів країни, а 8 вересня об’єднаний установчий з’їзд 12 регіональних комітетів заснував «Організацію солдатських матерів України» (ОСМУ). Координаційну раду організації очолила Людмила Трухманова – голова Запорізького комітету солдатських матерів.

Діяльність «Організації солдатських матерів України» (ОСМУ) мала політичний характер. Своєю головною метою ця організація визначила сприяння формуванню національних збройних сил. Активне лобіювання державних органів сприяло тому, що Верховна Рада УРСР у липні 1990 р. ухвалила постанову про впорядкування призову українців за межі республіки. Однак Наказ Президента СРСР від 1 грудня 1990 р. фактично скасував цей юридичний акт. За таких умов ОСМУ почала тісно співпрацювати з громадськими організаціями національно-демократичного спрямування з метою досягнення незалежності України та формування самостійної армії. Підтвердженням цього було звернення Других Всеукраїнських Зборів Народного Руху до народу України «Про службу в армії», під яким поставили підписи «Організація солдатських матерів України», «Жіноча Громада», «Союз Українок». У ньому містився заклик до батьків та матерів з вимогою виконання зазначеної постанови Верховної Ради УРСР.

Основними завданнями ОСМУ на той час були: запровадження мережі жіночого громадського контролю в армії; випуск газети з правдивою інформацією про становище у армії; об’єднання зусиль жінок-матерів, які прагнуть незалежності українських збройних сил. На початку 90-х років ці завдання виконувалися шляхом проведення мітингів і демонстрацій, на яких висувалися вимоги про необхідність створення української державності та численні звернення до органів влади з питань формування української армії. Другий з’їзд «Організації солдатських матерів України» (листопад 1991 р.) відзначив спільні успіхи громадськості у наданні амністії військовослужбовцям, які залишили свої військові частини з певних причин, проаналізував роботу регіональних комітетів солдатських матерів у призовних комісіях щодо налагодження громадського контролю над армією та висловився про необхідність найшвидшого формування національних збройних сил. Після створення в Україні Збройних сил "Організація солдатських матерів України», маючи значний досвід роботи, продовжувала відстоювати інтереси військовослужбовців та членів їх сімей. Формування професійної армії, ліквідація позастатутних відносин серед військовослужбовців, поліпшення морального та фізичного здоров’я в армії – такими є завдання ОСМУ на сучасному етапі.

ОСМУ – це самодопомогове жіноче об’єднання, яке вирішує проблеми неупорядковані в суспільстві. Жінки цієї організації не називають себе феміністками. Вони не є активними в обстоюванні жіночих прав. Їхня діяльність зосереджується лише на поліпшенні життя своїх родин. Це дозволяє говорити про «громадянський» фемінізм. Від самого початку національна належність не була політичним компонентом дій ОСМУ. Саме цим до певної міри можна пояснити успіх організації. Ідеологія материнства, на яку опирається ОСМУ, не визнає національних обмежень і, прийнявши до себе жінок усіх етнічних груп, що проживають в Україні, ОСМУ створила собі моральну й культурну основу діяльності.

На забезпечення соціально-правового захисту сімей, що втратили синів у армії, був спрямований Всеукраїнський з’їзд солдатських матерів, який відбувся у квітні 1997 р. у Києві й на який прибуло 200 матерів України. На ньому зазначалося, що 360 воїнів щороку гинуть при проходженні військової служби в Україні. Ця страшна статистика змушує жінок об’єднувати свої зусилля для захисту своїх синів та чоловіків.

Відповіддю на кризовий стан в армії, значну кількість смертей та каліцтв серед військовослужбовців стало створення регіональних організацій. Їхня мета – соціальний захист матерів, дружин, дітей загиблих солдатів. Прикладом такої організації є Кризовий центр «Горлиця», створений у Києві в 1989 р. Він надає психологічні та юридичні консультації жінкам, сини яких загинули під час проходження військової служби.

Значну роботу по дотриманню прав батьків загиблих воїнів проводить «Запорізький міський фонд соціального та правового захисту сімей воїнів, що загинули у мирний час», заснований в 1995 р. У вересні 1997 р. в Запорізькому парку культури та відпочинку «Металург» члени фонду відкрили. Пам’ятник скорботи й жалоби воїнам, загиблим при виконанні службових обов’язків у мирний час. Оскільки досі аналогічних пам’ятників в Україні немає, то запорізький набув всеукраїнського значення. Завдяки зусиллям Фонду, а також допомозі йому тисяч людей, для яких чужий біль став власним, колись закрита тема набула широкого розголосу. Віднині батьки, рідні, які втратили своїх близьких, мають святе місце всенародної пам’яті про загиблих. «Поки мати жива – пам’ять невмируща» – під таким девізом проводиться щорічна акція «Одеським комітетом матерів загиблих воїнів». Її мета - підтримати морально, а по можливості й матеріально, батьків, чи найближчих родичів тих юнаків, які не повернулися з армії у мирний час. У процесі проведення акцій організацією був Установлений «Сабур-камінь» (камінь, що вбирає скорботу) та заснований сквер пам’яті «Журавка».

Духовне та національне відродження, гуманізація суспільства через гуманізацію армії – напрямок роботи, що характерний для доброчинної організації Ліга «Матері і сестри - воїнам України», створеної у 1992 р. Вона зареєстрована у 1993 р. як Київська міська організація. За словами голови Ліги народної артистки України Галини Яблонської, завдання організації – «найефективніше використати час строкової служби для розширення світогляду воїна, його культурного збагачення». Ліга проводить культурно-просвітницьку роботу у військових частинах, здійснює екологічні програми, організує виступи акторів. Значна практична діяльність Ліги створила передумови розширення структури організації та перетворення її у всеукраїнську організацію.

Забруднення довкілля, згубні наслідки Чорнобильської катастрофи зумовили появу мережі жіночих екологічних організацій. Однією з перших була київська регіональна неурядова екологічна організація «Мама-86». Вона була заснована групою молодих матерів у 1990 р. для захисту київських дітей від шкідливих наслідків індустріального радіаційно забрудненого міста. Головним завданням організації є «підвищення громадянської та екологічної свідомості через конкретну допомогу дітям та мамам, пояснення залежності стану здоров’я від стану навколишнього середовища». Вважаючи себе складовою частиною як жіночого, так і екологічного руху в Україні, «Мама-86» започаткувала програму екологічного виховання жінок, а також підлітків. Реальним втіленням поставлених завдань стали благочинні акції. Завдяки фінансовій підтримці міжнародних фондів, організація сприяє забезпеченню ліками дитячих поліклінік, організує відпочинок київських дітей, технічно обладнала медичну лабораторію, де ведеться обстеження дітей. Для підвищення екологічної освіти жінок «Мама-86» видає інформаційний бюлетень «Мама-86-Новини», розробляє навчальні курси та програми з питань екології. В грудні 1998 року, вперше в Україні, з ініціативи організації “Мама-86” розпочався процес громадського обговорення Національної програми до її затвердження урядом України. Йдеться про Національний План Дій з Гігієни Довкілля (НПДГД).

Екологічне виховання дітей, формування у них екологічного мислення та свідомості стали основою діяльності таких еколого-просвітницьких жіночих організацій, як «Екофем», «Дитина та довкілля», що діють у Києві. Проблемам захисту соціально-економічних, правових, екологічних та інших інтересів жінок-матерів приділяє увагу Сімферопольський жіночий клуб «Дочки-матері», Одеська жіноча організація «Мати і дитя».

Проблеми екології тісно переплітаються із загостренням демографічної ситуації в Україні. Демографічна криза, домінування смертності над народженням населення України, а також падіння моралі серед молоді спричинили створення Асоціації жінок «За генофонд України».

Серед жіночих організацій, які ставлять за мету поліпшення стану здоров’я жінок та дітей, подолання демографічної кризи в Україні дещо відособлене місце займає Спілка жінок-трудівниць «За майбутнє дітей України» (СЖТУ), зареєстрована в листопаді 1994 р. Це єдина жіноча організація відкрито соціалістичної спрямованості. Вона тісно співпрацює з Соціалістичною та Комуністичною партіями України, іншими громадськими організаціями та об’єднаннями соціалістичної орієнтації. Установча конференція Спілки жінок-трудівниць (червні 1993 р.) затвердила Статут організації і визначила, що основним завданням діяльності СЖТУ є сприяння утвердженню справедливих, пристойних умов життя дітей, матерів, здійснення принципу «Все краще – матерям та дітям».

Діяльність СЖТУ спрямована проти капіталізації суспільства, супутниками чого, на їх погляд, стало скорочення соціальних гарантій, зубожіння народу України, унеможливлення забезпечення охорони здоров’я дітей, їх духовного та фізичного розвитку, належної освіти, достойного життя. У березні 1994 р. СЖТУ подала позов до Генеральної прокуратури України «Про злочинне ставлення до виховання підростаючого покоління, молоді з боку гуманітарного відомства Кабінету Міністрів України». Критика діяльності Уряду була покладена в основу Перших Всеукраїнських зборів СЖТУ, які відбулися у грудні 1994 р. в Чернігові, а також регіональних конференцій, що пройшли в різних областях України.

У квітні 1995 р. СЖТУ провела Другі Всеукраїнські збори під гаслом «Вустами жінок говорить істина». Жінки-трудівниці оголосили політику реформ, що проводиться в Україні, «антинародною» та засудили її, а введення інституту президентства назвали «грубою, жорсткою помилкою України». Збори вирішили провести громадське жіноче розслідування злочинів проти здоров’я та життя українського народу, які, на їх погляд, пов’язані з примусовим капіталізмом, і доручили координаційній раді СЖТУ сформувати Всеукраїнський Жіночий Трибунал. Основними формами діяльності СЖТУ є проведення мітингів протесту, пікетування, участь у політичних акціях, що проводяться Соціалістичною та Комуністичною партіями, іншими організаціями соціалістичного спрямування.

Протест проти скорочення соціальних гарантій для жінок був покладений в основу виступу Голови СЖТУ Ніни Покотило на Перших Парламентських Слуханнях щодо реалізації в Україні Конвенції ООН «Про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок» (12 липня 1995 р.). Головну причину капіталізації українського суспільства вона вбачає у президентській владі. Кардинальні зміни в управлінні державою, а саме «ліквідація президентського правління» та зосередження влади в руках Рад народних депутатів, на її думку, можуть вивести країну з політичної та соціально-економічної кризи.

Політичні лозунги були покладені в основу Всеукраїнського материнського віче, що відбулося в червні 1996 р. за ініціативою СЖТУ. В них містився заклик до всіх організацій соціалістичної спрямованості об’єднати зусилля у боротьбі проти «антинародного курсу правлячого режиму». Отже, СЖТУ відрізняється від інших жіночих організацій чіткою соціалістичною спрямованістю. Це унеможливлює її співпрацю з жіночими організаціями, що займають іншу ідеологічну позицію.

Як відповідь на погіршення становища сімей в Україні у період трансформації суспільства стало створення жіночих організацій з метою захисту багатодітних сімей. Саме ця категорія населення найбільш постраждала за умов лібералізації цін, зниження реальних доходів. З 1993 р. діє «Всеукраїнська спілка організацій багатодітних» (ВСОБ), до якої входить 25 колективних членів з 19 областей України. За ініціативою Київського об’єднання багатодітних сімей у березні 1993 р. був проведений Всеукраїнський з’їзд багатодітних, учасниками якого стали 400 представників з різних областей. Головними напрямками роботи ВСОБ є оздоровлення дітей, надання матеріальної допомоги сім’ям, які найбільше її потребують, активна співпраця з державними органами щодо розробки законопроектів з питань соціального захисту багатодітних сімей та ін. На регіональному рівні з 1992 р. працює Асоціація багатодітних, яка вирішує проблеми багатодітних сімей Києва. В листопаді 1997 р. жінки Вінниці заснували «Спілку багатодітних матерів». Нова організація клопоче про розширення державної допомоги багатодітним сім’ям, прагне створити механізми забезпечення для них нормальних умов життя. Спілка стала ініціатором нового щорічного свята – Дня багатодітної сім’ї.

З відходом від тоталітаризму, що нівелював особистісне начало й підрубував природні корені сімейних взаємин все більше утверджувалося розуміння сім’ї як головного осередку суспільства. Відповідно до цього в масовій свідомості поширювалася впевненість у необхідності захисту багатодітних сімей. З цією метою було створено фонд «Сімейне коло» як благочинну неурядову організацію, головне завдання якого – реалізація програми оздоровлення дітей із багатодітних сімей в екологічно чистих зонах, надання матеріальної допомоги найбільш знедоленим багатодітним сім’ям.

Серед соціально орієнтованих жіночих організацій виділяється Тернопільська асоціація «Стиль». Її члени, як записано в документах організації, «не схильні до ортодоксального фемінізму і не прагнуть масовості своїх лав». Поштовхом до об’єднання жінок було бажання врятувати чоловіків від деградації.

Відтворення ролі особистості в суспільстві зумовлює різні підходи. В жіночому середовищі така багатобарвність набуває своїх форм турботи про гендерні відносини. Прикладом цього є кризовий центр при Харківській асоціації жінок «Берегиня». Крім лінії довіри в Центрі створені кабінети консультативної допомоги та мінібіржі праці, де жінкам допомагають працевлаштуватися.

На активізацію жіночого руху села, реалізацію творчих можливостей сільської жінки, її психологічну адаптацію в перехідний період спрямована діяльність Всеукраїнської громадської організації “Рада жінок-фермерів України”, яка була зареєстрована в Міністерстві юстиції України 25 травня 1998 р. Серед проектів над якими працює Рада – “Діти України на землі Батьківщини”, “Відродження неперспективних сіл”, “Інформаційно-технічна підтримка жінок-фермерів”, “Школа жіночого лідерства” тощо. Організація приділяє значну увагу співробітництву з органами влади, бізнесу, громадськими організаціями і на цій основі сформована модель тристороннього соціального партнерства.

Захист соціальних, економічних та політичних прав жінок та їх сімей, допомога жінкам, які потрапили в скрутне становище, – ці проблеми визначили діяльність ряду жіночих благодійних фондів, до яких належать: Міжнародний жіночий благодійний фонд “За виживання”, Міжнародний благодійний фонд Святої Марії, Всеукраїнський благодійний фонд “Жіноча доля”, Київський жіночий фонд “Панночка”, Харківський міський жіночий фонд, Херсонський жіночий фонд, Тернопільська благодійна організація “Українська родина” та інші.

Соціально орієнтовані жіночі організації – це найбільша за кількістю група організацій. Вони не виявляють активності у відстоюванні жіночих прав, а орієнтуються на вирішення нагальних соціальних проблем. Орієнтація на соціальний захист маргінальних категорій населення, соціальну роботу об’єднала навколо цих організацій різні категорії жінок і створила ґрунт для співпраці жінок та чоловіків.

В) Організації ділових жінок

Третю групу жіночих організацій складають організації ділових жінок. Проблеми, успадковані від тоталітарного ладу, новий етап трансформації суспільства, з характерними для нього стратегією наздоганяючої модернізації, наслідуванням чужого досвіду без належного підґрунтя в українському суспільстві призвели до вкрай важкого економічного становища країни. В таких умовах певна частина жінок вдалася до активних пошуків шляхів економічного виживання. Їх економічна активність виявилася у створенні об’єднань економічного характеру на ґрунті ділових стосунків. Першим таким об’єднанням ділових жінок була Київська федерація ділових жінок «Либідь», створена наприкінці 1990 р. при Київському фонді милосердя і здоров’я. Основним напрямком роботи федерації стала доброчинна діяльність. Проведення благодійних фестивалів з жіночої проблематики, допомога маргінальним категоріям населення, сприяння жінкам у вдосконаленні та розвитку їх можливостей входження у ринкову економіку та ін. знаходять розвиток у діяльності жінок. Федерація «Либідь» організувала стажування за кордоном жінок-підприємниць для набуття ними практичних навичок в управлінні приватизованими підприємствами, реалізує довгостроковий проект «Адаптація жінок в умовах нової економічної ситуації в Україні». В рамках цього проекту в грудні 1997 р. відбувся Міжнародний форум ділових жінок «МФДЖ-97» – «Дії в інтересах Розвитку, Рівності й Миру».

Ділові жінки Харкова створили у 1994 р. Кредитний союз «Жіноча взаємодопомога». Його ініціатором став Жіночий фонд Харкова та ділові жінки міста, які розглядають видавничу справу як основний спосіб заробітку грошей, полегшення матеріального становища сімей.

Проблеми малого жіночого бізнесу та розвиток іміджу ділової жінки визначилися головними в діяльності Кримського бізнес-клубу «Феміна» та Клубу ділових жінок Ялти.

Жінки-підприємниці сільськогосподарського виробництва у 1994 р. створили «Асоціацію жінок в агробізнесі» (АЖА), яка розгорнула діяльність у західному регіоні України. Основна мета АЖА – налагодження зв’язків між жінками-керівницями сільськогосподарських підприємств, спільна розробка ними планів та проектів, установлення міжнародних ділових контактів, сприяння розвитку професійних якостей жінок та їх соціальний захист. АЖА тісно співпрацює з американськими жінками-фермерами. У 1996 р. відбувся з’їзд «Ділових жінок Західного регіону України», які об’єдналися для вироблення програми захисту своїх інтересів.

Жінки Донеччини заснували в грудня 1995 р. «Донецьку лігу ділових жінок». До неї увійшли жінки-керівники промислових підприємств, представниці малого та середнього бізнесу, вчителі, лікарі. Плани Ліги орієнтовані на соціальний захист жінок, їх навчання та творчий розвиток. Організація будує свою роботу у двох напрямках: надає підтримку тим, хто вже займається бізнесом та допомагає тим, які прагнуть розпочати свою справу. Про наслідки своєї діяльності ліга інформує громадськість у спеціальних рубриках обласних, міських, незалежних газет, щомісячній телепередачі «Уроки виживання для жінок». З метою надання урокам більшої наочності організація розробила навчальний план: як почати бізнес, його організація, і в якому напрямку слід рухатися. У вересні 1997 р. Донецька обласна Ліга ділових і професійних жінок провела конференцію «Жінка і підприємництво». Вперше було серйозно проаналізовано стан щодо участі жінок у підприємницькій діяльності, виявлені головні причини, що гальмують розвиток підприємництва серед жінок у місті й на селі; взаємозв’язки між жіночими підприємницькими структурами, вироблені рекомендації щодо впровадження характерних для України моделей і технологій організації жіночого підприємництва.

Дотримуючись принципів гендерної рівності та паритетної політики, жіночі організації всіх трьох груп спрямовують свої зусилля на зміну становища жінки через досягнення політичних, юридичних, економічних прав, рівних з чоловіками і не спрямовують свою діяльність на зміну існуючої у соціумі гендерної системи. По суті, ідеологічні підходи таких організацій ґрунтуються на визнанні рівності статей та досягненні тих можливостей, якими володіє чоловік, принцип жіночої відмінності практично не реалізується цими організаціями.

Г) Організації феміністичної орієнтації

З розвитком жіночого руху в Україні, зумовленого трансформаційними процесами в усіх сферах життя й утвердженням особистісної парадигми в культурі суспільства та прав людини-жінки, почали формуватися феміністичні організації. Вони характеризуються строкатістю, багатоплановістю, структурно нагадують групи підвищення свідомості їх членів, малочисельні за складом. Ці організації не претендують на провідну роль у жіночому русі, не прагнуть представляти та захищати інтереси всіх жінок України, а створюються та діють на основі групових спільних інтересів, взаємодовіри та порозуміння у межах даного об’єднання. Такі групи мають форму громадянських ініціатив – неформальних груп жінок, які прагнуть вирішити локальні конкретні проблеми. Своєю діяльністю вони сприяють трансформації суспільних поглядів щодо становища жінки в суспільстві через реалізацію різного роду програм, і в першу чергу «Women Studies», “Gender Studies”. Гендерну нерівність у соціумі жіночі організації феміністичної орієнтації пов’язують з існуючою гендерною системою і тому діяльність свою спрямовують на трансформацію гендерних ролей та гендерних відносин. Значна увага приділяється модернізації свідомості жінок, особливо жіночої молоді, переборенню сексистських стереотипів у суспільних поглядах. Організації феміністичної орієнтації виникли лише в середині 90-х років і становлять четверту групу жіночих організацій.

До цієї групи організацій відносяться об’єднання жінок, створені за професійним принципом. Їх започаткували насамперед жінки творчих професій. Ще у 1990 р. виникла Українська асоціація жінок-кінематографісток (УАЖК) як українське відділення міжнародної федерації жінок. Діяльність жінок спрямована на встановлення міжнародних контактів з жіночими організаціями інших країн для обміну інформацією. У травні 1996 р. вперше в Україні асоціація провела міжнародну зустріч-семінар «Жінка і час: досвід самопізнання». За словами Президента УАЖК Сільвії Сергейчикової, жінки творчої інтелігенції України та країн СНД зібралися для самопізнання та самореалізації. До планів УАЖК входить проведення в Україні міжнародного фестивалю жіночого кіно та інших культурних заходів, створення документальних фільмів та відеоцентрів, які будуть сприяти позитивному іміджу жінки в суспільстві. При асоціації створений інформаційний відеоцентр «Феміна».

Подолання негативних стереотипів в зображенні жінок у засобах масової інформації та встановлення реального рівноправ’я в суспільстві визначили діяльність Київської міської організації «Жінка в засобах масової інформації». У квітні 1997 р. організація була обрана національним партнером для реалізації проекту «Гендерна рівність і засоби масової інформації» Програми Розвитку ООН. Головними завданнями проекту стали: 1. Професійна підготовка журналістів для фахового висвітлення об’єктивної ролі жінок та їхнього внеску у всіх сферах життя суспільства (бізнес, політика, громадське життя); 2. Сприяння журналістам у співпраці з міжнародними ЗМІ та мережами мас-медіа; 3. Видання журналу з проблем жінок у суспільстві з перехідною економікою; 4. Популяризація новітніх комунікаційних технологій, зокрема, електронної пошти, та надання журналістам, у першу чергу жінкам, доступу до користування ними. Створення Ресурсного центру для журналістів та громадських організацій для поширення інформації з гендерних питань в ЗМІ стало першим кроком проекту. Ресурсний центр видає інформаційний бюлетень з оглядом матеріалів преси, радіо й телебачення під кутом гендерного аналізу, журнал «Очима жінок». Нещодавно вийшов у світ посібник для працівників ЗМІ: «Гендерні питання в засобах масової», упорядкований та видрукований працівниками центру. В Ресурсному центрі формується бібліотека з гендерної проблематики для журналістів, плануються регулярні семінари з Інтернету та новітніх технологій зв’язку. Щоб охопити якнайбільше журналістів, група експертів організації «Жінка в ЗМІ» виїздить в різні куточки України для проведення семінарів з гендерних питань для працівників ЗМІ та недержавних організацій. Особливий наголос робиться на співпраці з національними ЗМІ, які відіграють велику роль у формуванні гендерних ролей у суспільстві та впливають на громадську думку. Співпраця з міжнародними організаціями є також важливою часткою роботи центру. Спільно з Фондом Євразія організація «Жінки в ЗМІ» бере участь у довгостроковій програмі «Засоби масової інформації для громадянського суспільства». Спільно з Бі-Бі-Сі розроблено проект щодо створення циклу гендерно збалансованих радіопрограм суспільно-політичної та економічної проблематики та проведення семінарів для радіожурналістів за участю тренерів з Бі-Бі-Сі.

З метою сприяння висвітленню жіночої проблематики в українських засобах масової інформації, подолання традиціоналістських стереотипів, формування нових поведінкових моделей сучасного типу жінки в 1991 р. була створена Телевізійна студія жінок України.

Якщо на початку 90-х років створення професійних жіночих організацій було поодиноким явищем у жіночому русі, то в середині 90-х років організації такого типу формуються значно активніше. У 1994 р. у Харкові виник Клуб «Енергія жіночої любові» (Енжілю), який об’єднав 10 жінок-художниць, офіційна реєстрація клубу відбулася в 1997 р. За словами його Голови Лідії Єлізевої, клуб був створений для «активної праці у напрямку виховання підростаючого покоління засобами образотворчого мистецтва». Девіз членів клубу – «самовдосконалення через самопізнання». На думку членкинь, самопізнання виховує людину, а виховання робить її терпимішою, добрішою, щасливішою. В своїй діяльності Клуб прагне до подолання гендерних стереотипів, підвищення культурного та морально-етичного рівня суспільства, популяризації здорового способу життя, створення та підтримки нових груп самоврядування та ін. Форми роботи клубу виявилися у організації пересувних виставок у лікарнях, школах, у виданні інформаційних бюлетенів, буклетів, плакатів, жіночих календарів, проведенні семінарів, тренінгів, круглих столів, організації літніх таборів для дітей, благодійній діяльності.

З метою популяризації та підтримки жіночих ініціатив з 1995 р. діє Харківський міський центр солідарності жінок творчих професій «Фемін-інформ». Центр об’єднує жінок творчих професій, переважно журналісток. Організація пропагує ідеї гендерної рівності, захисту соціальних прав жінок, висвітлює діяльність жіночих організацій. Центр «Фемін-інформ» має свій друкований орган – журнал «Маріанна» та постійні сторінки в обласному щотижневику «Панорама». Журналістки з «Фемін-інформ» надають сторінки «Маріанни» та «Панорами» для висвітлення життя харківських жіночих організацій.

Регіональний клуб жінок-художниць у Миколаєві створений для сприяння розвитку творчої активності жінок та організації самодопомоги. Організацією жіночих мистецьких виставок, конференцій, круглих столів займається Київський мистецький жіночий центр. Жінок-директорів великих підприємств та організацій, а також відомих діячок культури, медицини й архітектури об’єднав елітний жіночий «Клуб одеських дам» (КОД). Роль жінки у створенні об’єктивної думки про атомну енергетику, проблеми соціальних гарантій атомників як одна із передумов безпечної роботи АЕС стали головними в діяльності жіночої секції Українського ядерного товариства «Жінки у ядерній енергетиці України». Секція взаємодіє з відповідними європейськими об’єднаннями.

Професійні організації не визнають себе феміністичними, однак солідарний характер відносин, взаємопідтримка всередині груп створює можливості для структуралізації жінок як соціальної групи, надає їх діяльності організованого характеру, формує культуру свідомості жінки як особистості, як активного суб’єкта у соціальному просторі, сприяє освоєнню свободи як складової демократії, в тому числі і паритетної.

Клуби сороптимісток («сор» у перекладі з давньогрецької – сестра, подруга) як позаполітичні, позапартійні утворення стали формуватися в Україні з 1994 р. Почуття взаємодопомоги та спільна гуманістична діяльність, спрямована на обстоювання особистісних прав, стали підґрунтям формуванням руху сороптимісток в Україні. Історично цей рух започаткований в кінці ХІХ століття і отримав поширення серед жінок Америки та Європи. Сьогодні активно діє Європейська федерація сороптимісток, яка співпрацює з українськими клубами сороптимісток і навіть надає їм підтримку. За статутом кожний окремий клуб складається не більше як з 25 осіб, але кількість подібних об’єднань може бути необмеженою. Першим президентом українського клубу «Сороптимісток» була Н.О. Герасимова-Персидська – професор Національної музичної академії. Осмислюючи свободу вибору, свободу дії, свободу намірів та долаючи стереотипи, жінки формують індивідуальність, стиль поведінки, образ особистісно неповторного, конструюють і творять цінності власного життя.

У листопаді 1995 р. у Києві добровільна, неполітична організація дівчат та молодих жінок – Асоціація гайдів України, яка співпрацює з Всесвітньою асоціацією гайдів. За період свого існування АГУ провела більше 10 семінарів-тренінгів на регіональному та міжнародному рівні, конференції молодих жінок-лідерів (1995, 1996 рр.). У вересні 1996 р. проведена всеукраїнська благодійна акція допомоги дітям інвалідів та започатковане друковане видання організації «Гайдівський трилисник». 1997 р. позначився створенням Всеукраїнського гайдівського клубу веселих і кмітливих під назвою «Дівочий переполох» та літнього гайдівського табору, в якому відпочивали представниці 15 областей України.

90-ті роки – час швидкого самоусвідомлення українською жінкою себе як творчої особистості. Самореалізація жінок в жіночих об’єднаннях супроводжувалась осмисленням якісних змін у становленні «системи жінка-чоловік» кінця ХХ століття. Світова культура засвідчила, що жіночі дослідження, як узагальнення жіночого досвіду життєдіяльності переростають в гендерні, де на перший план висуваються підходи, коли всі сторони людських взаємовідносин, їх культури розглядаються через конструювання оцінки місця, значення ролі соціально-культурних характеристик і особливостей жінки та чоловіка.

В Україні особливе місце в структурі жіночих об’єднань четвертої групи починають займати наукові центри гендерних досліджень. Вони акумулюють досвід участі жінок нарівні й разом з чоловіками у різних сферах суспільства та розробляють науково обґрунтовані програми підвищення їх соціального статусу. Поява таких наукових центрів була зумовлена відсутністю загальноосвітніх програм з жіночої проблематики, а також невизнаністю гендерних проблем у науковому середовищі. Саме жінкам-науковцям належала визначальна роль в усвідомленні важливості зміни соціально-політичного та економічного статусу жінок в українському суспільстві. Теоретичні розробки жінок-учених, що спрямовані на комплексний гендерний аналіз становища жінок і чоловіків, дослідження історично-обумовлених причин їхньої гендерної нерівності, вивчення гендерних проблем соціального буття стали основою для нового розуміння гендерних відносин у соціумі «українське громадянське суспільство».

Першим досвідом узагальнення наукових розробок з гендерної проблематики були науково-практичні конференції, проведені на базі Одеської державної академії харчових технологій «Жіночий рух в Україні: історія та сучасність» (1994) та «Жінки України: сучасний статус та перспективи» (1995). Заява учасників конференції на адресу Президента України, Голови Верховної Ради та Висновки і Рекомендації стали спробою комплексного розгляду проблем жінок в Україні, вказали на нагальну необхідність створення національного механізму забезпечення прав жінок, контролю за реалізацією державних програм, спрямованих на поліпшення їх становища.

Мережа наукових центрів вивчення жіночої та гендерної проблематики не є досить розгалуженою, оскільки потребує значного накопичення знань. Ефективність таких центрів можлива за умови, коли вони створюються у відповідності до наукових інтересів жінок. За таким принципом було створено у 1995 р. «Всеукраїнський центр інформації та соціально-економічної адаптації», який об’єднав учених з метою створення можливостей для зростання професійного рівня жінок у нових економічних умовах та сприяння соціально-економічній адаптації жінок у ринкову економіку країни.

Харківський центр гендерних досліджень об’єднав науковців, що вивчають філософський аспект місця і ролі жінки в суспільстві та філософські витоки фемінізму. Членкині центру започаткували практику виїзних гендерних шкіл в Україні, перше навчання у якій відбулося у травні 1997 р. у Форосі. До навчання у школі були запрошені вчені, викладачі Києва, Сум, Одеси, Дніпропетровська, Вінниці, які займаються жіночими та гендерними дослідженнями і здатні започаткувати та вдосконалювати гендерні програми у навчальних закладах, реально впливати на зміну гендерних відносин шляхом викладацької, виховної та громадської діяльності. Значний науковий інтерес представляють роботи центру: учбовий посібник «Теория и история феминизма» під редакцією І. Жерьобкіної (Харків, 1996 р.), монографія І. Жерьобкіної «Женское. Политическое. Бессознательное. Проблемы гендера и женское движение в Украине (Харків, 1996 р.), Гендерні дослідження (Випуск 1-3), колективна монографія «Femina Postsovietica. Украинская женщина в переходный период: от социальных движений к политике” (1999 р.).

Розвиток гендерних досліджень та їх введення у навчальні програми з метою викорінення сексистських стереотипів у гуманітарній освіті та утвердження гендерного світобачення покладено в основу діяльності Одеського наукового центру жіночих досліджень (ОНЦЖД), створеного на базі працівників кафедр історії та філософії Одеської державної академії харчових технологій. Історія діяльності центру розпочалася восени 1994 р., коли вчені та викладачі Одеси об’єдналися в неформальну групу для створення навчальних програм, посібників, методичних рекомендацій з гендерної проблематики. Надзвичайно вагомим внеском вчених Одеси стало проведення в 1994 і 1995 рр. двох Міжнародних конференцій, публікація їх матеріалів. З 1996 р. ОНЦЖД діє як неприбуткова науково-дослідна та культурно-просвітницька організація. Центр здійснює роботу з підготовки кандидатських дисертацій та написання монографій, довідників, проводить круглі столи, співпрацює з ученими, які займаються гендерними проблемами. У грудні 1997 і 1999 рр. ОНЦЖД спільно з Гендерним бюро ПРООН провів Наукові Жіночі Студії. Здобутком центру стала монографія Людмили Смоляр «Минуле заради майбутнього. Жіночий рух Наддніпрянської України другої пол. ХІХ – поч. ХХ ст.: сторінки історії» (Одеса, 1998 р.), “Жіночі студії в Україні: жінка в історії та сьогодні” (1999 р.).

На проведення та популяризацію результатів досліджень з гендерної проблематики, консультування жіночих громадських організацій та управлінських структур спрямовує свою діяльність Київський дослідний консультативний гендерний центр. Окрім видання програм спецкурсів з гендерної та феміністичної проблематики, центром підготовлений підручник для вузів “Основи гендерного підходу”, книга Наталі Лавриненко “Женщина: самореализация в семье и обществе (гендерный аспект) (1999 р.). В лютому 1999 р. розпочав свою роботу Київський інститут гендерних досліджень, діяльність якого спрямована на об’єднання викладачів вищих учбових закладів, учених науково-дослідних інститутів та інших установ Києва для практичного втілення ідей гендерної рівності в українському суспільстві.

Для поліпшення становища жінок у суспільстві, шляхом теоретичних досліджень і впровадження ідей гендерної рівності в навчально-виховний процес шкіл, вузів, у червні 1999 р. був створений Київський науково-освітній гендерний центр.

16 квітня 1999 р. юридично зареєстрований Центр гендерних студій при Інституті літератури НАН України. Втім, історія центру розпочалася ще в 1991 р., коли науковцями Тамарою Гундоровою, Нілою Зборовською, Вірою Агеєвою, Соломією Павличко був організований феміністичний семінар. Діяльність феміністичного семінару з активною публікацією матеріалів продовжувалася до 1998 р., а в 1998 р. засновано Центр гендерних студій. Міжнародний фонд “Відродження” фінансово підтримав створення такого Центру, завдяки чому, протягом 1999 року у провідних вузах Києва – Національному університеті “Києво-Могилянська Академія”, Лінгвістичному університеті, Національному університеті ім. Т. Шевченка пройшли наукові семінари, круглі столи з питань гендерної інтерпретації сучасної української культури та літератури. Навколо центру формується коло соціологів, філософів, мистецтвознавців, що передбачає розширення діяльності за межі літературно-культурної критики. 1–2 червня 1999 р. відбулася міжнародна наукова конференція “Фемінізм як явище культури”. А 22 лютого 2000 р. центр провів творчий звіт першого року діяльності, репрезентувавши щойно видані книги науковців Центру, написані з проблем феміністичної та гендерної методології. З 11 по 31 липня 2000 р. планується проведення літньої школи за фінансової підтримки МФВ спільно з OSI-Будапешт.

Розробка навчальних та освітніх курсів з гендерної проблематики, видання робіт з теорії фемінізму є пріоритетними в діяльності Сумського гендерного центру. Інформаційний обмін з гендерних питань здійснює Український Центр жіночих досліджень. Дослідженням питань паритетної політики займається Харківський центр жіночих досліджень.

Науковців та викладачів Львова, чиї наукові зацікавлення зосереджені навколо гендерної проблематики, об’єднав Науково-дослідницький центр “Жінка і суспільство”. Центр постав з ініціативи молодих дослідників та був покликаний до життя назрілою необхідністю вивчення гендерної проблематики, зростаючим інтересом до жіночих студій. Потреба запровадження якісно нового гендерного підходу викликана реставрацією ретроспективного міфу про “українську жінку” та насадженням традиційних стереотипів статі в сучасному українському суспільстві. Діяльність центру спрямована на дослідження ролі, статусу і значимості жінки в українському суспільстві, сприяння трансформації суспільної свідомості в дусі гендерної рівності та її досягнення в усіх сферах суспільного життя.

Створення культурологічних феміністичних груп є свідченням формування нового бачення проблем гендерних відносин в Україні. Такі жіночі організації виходять з того, що фемінізм – складова частина культури, політичної практики та демократичного менталітету. Ідеї формування жіночої свідомості, право альтернативного погляду на світ та відповідну поведінку в ньому, суспільне визнання жіночої і