Рефераты на украинском
Давність української мови - Мовознавство -



gut!, в а також українське годі! Слід пам'ятати, що в українській мові порівняно мало вживається звук, що відповідає латинському і польському g та російському г [українське ґ], які часто вимовляються як тверде h [наше г], тому перехід від сходитися до згодний є дуже природнім та зрозумілим. Німецькі вчені стверджують, що й нормандці та германці у давнину вживали h замість g. Вже м'яке h переважає і у санскриті, при тому з'являється й g, що я відношу теж до носових звуків, що не були властивими первісним аріям. [Можливо, але в українській мові поряд з г (латинський відповідник - h) досить широко вживається й ґ (лат. - g) і не лише у запозиченнях (наприклад: конґрес, маркетинґ тощо), але й у давніх суто українських словах (ґанок, ґудзик, ґава тощо). Таким чином в українській мові тонкіше розрізняються нюанси цього звуку, існують окремі літери для г, ґ та х. У інших мовах, натомість, зазвичай чітко розрізняються лише два з них. Так, наприклад у романо-германських (анґлійська, німецька, французька...) та у деяких слов'янських мовах (польська, чеська...) окремо позначаються лише h (укр. г) та g (укр. ґ), але не розрізняється х (хоча іноді цей звук позначається як сполучення букв kh чи ch, проте частіше зливається з h та на письмі передається відповідно). Натомість у російській мові не розрізняється звук h (укр. г), який зливається у росіян з g та у написанні частіше передається як російське г (вимовляється "ґ") або рідше як х. Наприклад, імена Gabi та Helmut російською обидва пишуться та вимовляються з г - Габи, Гельмут (українською - Ґабі, Гельмут). Те саме стосується й іншої ґрупи літер: і (лат. - i, рос. - и), и (лат. - y, рос. - ы), й (рос. й) та ї . Остання також характерна лише для української мови та у більшості інших індо-європейських мов не розрізняється. Літера й існує в російській та деяких інших слов'янських, проте її немає у романо-германських мовах. Отже, збереження цієї уваги до тонкощів звукової передачі в українській мові є додатковим свідченням на користь її давності та первинності. Тож не дивно, що за часів СССР літера ґ була безпідставно вилучена з української абетки за сприяння "партійних мовознавців" й відновлена лише з набуттям Україною незалежності у 1991 році.]

Українське годити має багато значень, деякі з яких уже забулися іншими слов'янами, а саме:

1. Мирити, задовольняти, наймати на службу.

2. Співставляти, узгоджувати; звідси ґотське gadeti (діло, робота).

3. Нападати, потрапити; польське godzic, ugodzic, російське угодить.

4. Бути корисним або придатним до чогось; польськ. godnosc (гідність), анґл. goodness (доброта), good (добрий, придатний, спроможний), goods (речі, товари).

5. Догоджати; звідси вигода, вигідний.

6. Зачекати; рос. погодить, погода; дождь, українське дощ [порівняй - Даж(дь)бог], польськ. deszcz.

Від годити у значенні догоджати походить італійське godere (користуватися), goditore (смакоїд), німецьке gedeihen, лат. gaudeo (радію, користуюся), грецьк. getheo, французьке la gaite (радість), санскр. gaga ("гаджа" - п'яниця). Від годити у значенні співставляти, узгоджувати походить укр. година, рос. год (рік), санскр. hati, також gati, грецьке etos (замість "hotos"). Від год походить рос. годовать (жити, перебувати на протязі року), укр. годувати, перегодувати (провести рік, вигодувати худобу), польськ. hodowac (старатися, годувати). Від укр. годувати походить готувати (у значенні варити), звідси анґл. hot, heat (тепло), німецьке heiss. Латинське слово coguo (варю) також має значення готувати, влаштовувати. Звідси вже анґлійське to cook, німецьке kochen, рос., польськ кухня, kuchnia. Лат. coguo це подвоєне замість co-co, так само як bibo, подвоєне від пити.

Від уходити, входити походить не лише устя та (в)уста, але й вухо, де звуки "сходяться", "входять" як у двері чи кватирку. Російсьою уши (вуха), італійською uscio (вхід, двері). Вухо грецькою ous, ґотськ. auso, литовськ. ausis, а змінюючи s на r, постає латинське auris. Так само від os (вуста) походить латинське oris. Від auris вже походить італійське orecchio, французьке orelli, анґлійське ear (вухо), у якому вже немає жодної первинної літери! Щодо форми auso, ausis, то в нас іллір. uho змінюється на сербське uwo, укр. вушко чеською - ousko. Так само українське його російською хоч і пишеться его, але вимовляється "єво", а у пермському діалекті російської кажуть "добрыф", "многиф" замість добрых, многих, або "восподин" замість господин.

Від українсього злити-вуха походить слух, бо звуки "зливаютья" у вухах й так породжують слух. Від слухати походить слугувати, слуга [формула "слухаю та підкоряюся!"], санскритською - sarakas замість "salahas", "slaha". Від укр. слухаю, замінюючи l на r, з'являється санскр. корінь sru, cru, латинськ. clueo, грецьк. kluo (чую, слухаю), латинськ. cliens, провансальське cluiens, ґотське hliuma. Як від знаходити, знайти походить знати, так само від слухати походить російське слыть, слынуть (славитися), старослов'янське слуты. Від українського закінчення -в походить славний, слава, славити(ся), прославити(ся), а також слово. Від слово вже походить слов'яни, а не як російське славяне через звичну заміну о на а. Від слава походить ведійське sravas, cravas, грецьке klofos, латинське cluis ex cluvis, clivior, cluior. Нас не повинні дивувати скорочення коренів у інших мовах, наприклад: санскр. sru, лат. clu замість української основи слух, бо таке саме скорочення зустрічаємо й у тамбовському діалекті російської - слы замість слышишь, гля-ка замість гляди-ка, табеи чал замість тебе чаялось. Українське слава нормандці скоротили до laf, lof, leif, а польське czworo скорочується анґлійською до four.

Фальмераер стверджує, що сучасні греки є лише мішаниною ілліро-слов'ян. До самого Криту зустрічаємо слов'янські топоніми - назви гір, річок та селищ, слов'янський вплив ще більше проявляється в одязі, мисливстві, військових звичках та способі життя греків. Дійсно, деякі українські слова запозичені іноземцями вже порівняно нещодавно. Так від злягти (у значенні легти кістками у битві), польськ. zledz, poledz w bitwie або бути вбитим у битві, походять німецьк. schlacht (битва, бойня), schlagen (бити, вдаряти), раніше це писалося slagan; звідси германське lah (знак, наріз), німецьк. lachen (призначити), грецьк. lachos (частина, наділ), лат. lancino (розрізаю), lacero (здираю). Можливо звідси походить новгородське ляшить, лешить поле або ділити на "лехи", польськ. lecha. В нижегородському діалекті російської ляхы, у пермському - леха, означають дванадцяту частину десятини. У візнтнійській хроніці 1174 року вже зустрічаємо "lechis scythicae genti". Українське злягти, польськ. zledz мають також значення звільнитися від тягара. Від цього самого укр. кореня полог походить укр. пологи, польськ. polog, російськ. плодить(ся). У новгородському літописі читаємо: "которая жена подлегла (позбулася тягара), тую в дом взяти церковный..." А от якраз у німецькій, schlagen, раніше slahan, також означає родити, відбувати пологи - "von gutem schlag" (доброго роду). Таким чином, нормандське slagt, германське slahta (рід, родина) взяті від слов'ян, а потім повернулися до них у формі шляхта, шляхетний, польське szlachta, szlachetny.

Від того самого кореня лягати, а саме від слова налягати походить укр. налигач (мотузка, що нею зв'язують роги пари волів), звідси лигати (зв'язувати воли), грецьке та латинське ligo (в'яжу, зв'язую).

Коли вже переконалися, що українське слово зробилося надбанням багатьох народів, навіть не арійських, то зрозуміло, що й первісна слов'янська цивілізація, звичаї, закони та реліґія слугували зразком для інших [точніше розповсюджувалися разом із розселенням оріїв-праукраїнців з території Оріяни-праукраїни, яке дало початки європейської цивілізації, про що свідчить аналіз числених археолоґічних даних].

Тож не критикуватимемо Колонтая за його надто натягнуту гіпотезу про скифів-богів, котрі нібито напряму походили від нащадків вцілілої від потопу родини, а їхня мова була первісною майже для усього людства! Мицеєвський також називав слов'ян вчителями майже усіх народів [цікаво, що римлян звуть "вчителями Європи", а етрусків - перших жителів Італії та засновниів Риму, що походять з української трипільсьої культури - "вчителями вчителів"], а Коллар заповнив слов'янами землю та усі періоди класичної давнини.

Й насправді, якщо прийняти за основу думку західних вчених про арійську колиску не в Азії, але на Слов'янській рівнині ["Ідея про те, що західна цивілізація зародилася на Близькому Сході була спростована в результаті сучасних археолоґічних технолоґій аналізу матеріалів шляхом їхнього нагрівання та аналізу випромінення, яке при цьому виникає. Найновіші дані вказують на те, що проґресивні ідеї та вироби пересувалися зі Східної Європи на Близький Схід, а не навпаки..." ґазета The Sunday Times, June 19, 1988.], та оглянути числені могили (кургани), що тягнуться нею до самого центру Азії, то стає правдоподібним, що пращури слов'ян не прийшли до Дніпра з Азії, а навпаки, дорогою, яку всіяли своїми кістками, довший час пересувалися на Схід та нарешті підкорили багату Індію [цей шлях та підкорення описуються у давній індуїстській пам'ятці Ріґведі]. У такому випадкові підкорення Сибіру купкою козаків було лише зменшеним повторенням того, що відбулося ще у доісторичні часи у Центральній та Південній Азії. Ми вже зазначали, що літера а панує у санскриті, а разом з тим представили докази, що не лише українські, але й латинські о та е санскрит змінює на а. Потім, якщо факт переробки російської мови у внутрішньо-східних губерніях [центральна Росія навколо Москви] на "акаюче" наріччя співставити з можливим переселенням пращурів слов'ян до Азії, то таким чином ми легко переконаємося, що вони стикалися під час довгої мандрівки з племенами фінської та монгольської породи та набули також акаючу вимову, або, іншими словаими, одне з давніх індійських нарічь. По тому цивілізаційний поступ ще більше вплинув на зміну вимови, тобто на відхід від первісних форм [Тут М.Красуський фактично описує універсальний механізм виникнення усіх індо-європейських мов з єдиної, як її звуть лінґвісти, Прото-інодєвропейської, якою як ми тут переконалися є та, що зараз має назву української мови. Ці мови тим більше схожі на первісну, чим ближче вони від неї знаходяться у просторі й часі свого формування; скажімо, польська має з українською більше спільного, ніж німецька, а ця остання більше, ніж анґлійська]. Сучасна російська мова майже на очах стала невпізнаною, а хто може сказати скільки століть перероблялася мова давніх індійців, поки не зробилася санскритом! На викривлення давньої мови не меньше подіяло й змішання з тубільцями Індії, так званими дравидами. Мовою арійського походження, за обчисленням Макса Мюллера, говорить 125 міліонів індійців, а мовою дравидів - 115 міліонів. Ще нещодавно санскрит вважався "батьком" усіх арійських, зараз прийшли до висновку, що його можна назвати лише їхнім "братом". А хто ж батько?

Мюллер стверджує, що давно ще перед санскритом він згас, але те ж саме мабудь сказали б і про давню скандинавську, якби Ісландії вже не існувало. Для західних ерудитів, заглиблених у свої дрібниці, й "Русьландія" також леде чи існує, тож не будемо цьому дивуватися. Не дивуватимемося й нашим рідним ерудитам, для котрих українська мова теж майже не існує. Коли одного з них я нарешті переконав, що українські закінчення -в, -вем [дивись вище] є старішими від старослов'янських, російських та польських -л, -l, -lem, бо такі самі знаходимо у санскритських -wam, -wa, у латинських -vi, -bam, тоді до невимовного мого здивування, вчений професор, наче жалкуючи, що надто далеко відійшов від рутини, що зрослася з ним, раптом захитався та мовив: "Так... але... хоча... а хто знає, може дійсно малоросійське [українське] -в, -вем все ж походить від -л!.."

Відомо, що прийменники по-, на-, поєднуючись з коренями дієслів утворюють нові слова. Прийменників цих уже не зустрічаємо у первинному вигляді в інших мовах, але нові корені, що походять від них, були запозичені з української так званими класичними мовами, зрозуміло ще перед розділенням племен. Так, від українського полити (від дієслова лити, розмочити, наприклад, дощем) походить болото, замість "полото", "полито" (багнюка), польське boloto, італійське loto, замість boloto, bloto, латинське lutus, німецьке land, польське lad, французьке boue (укр. багно) тощо. Ми бачимо тут, що первинне болото, або багно перейменовувалося на значення земля в інших народів, що жили у вологому кліматі [те що для праураїнців було болотом чи багном, для цих країн було звичайною землею]. Не лише давня Німеччина, але й давня Індія були вкриті лісами.

Від українського тяти (різати, рубати), польськ. ciac, санскр. ciati (відрізає). Від укр. стинати (зрізати), польськ. scinac, лат. scindo, санскр. thsindami (ріжу), грецьке schiso, німецькі schinden (здирати) та schneiden (різати). Але й українське тяти змінюється на тюк, цюк, тюкати, цюкати, польське ciukac (робити надрізи), звідси ж укр. сікти, сікач, сокира, польськ. sikac, siekiera. Від українського посікти (у значенні зробити дуже дрібним) походить пісок, санскр. pis, pish, pinashmi (сікти, товкти, дрібнити), латинське pinso. І тут українське і зустрічаємо у санскриті та у латині, як і наш прийменник по-. Його зустрічаємо й у латинському potens, що походить від укр. слова потяг, потуга, тягар, польське tego (тяжко), potega (потуга), potezny означає те саме, що й санскритське pattjati, лат. potis-est, potestas, ex potent-tas, potentia (сила), анґлійське tense, tension (напруга), грецьке despotes. Від українського пора походить укр. поратися, журитися, польське nurzac sie (укр. занурюватися), nurzac sie (знемогати), ponury (укр. понурий), грецьке poneros (злий, хитрий). Від українського сполом, польськ. pospolu, pospolstwo (простий народ), звідси латинське populus замість "pospulos", італійське popolo, французьке peuple, анґлійське people (народ), грецьке pollos (багато), polis (місто), лат. pollere politicus тощо, які вже майже не можливо впізнати з точки зору первинних форм, наприклад, германське та анґлійське folk (натовп, народ).

Проте, у інших мовах нерідко відкидаються наші прийменники, наприклад, українське вдома, в домі - латинське domi (вдома), але й росіяни часто кажуть дома без в-. Від українського віяти походить вітер ("вітер віє"), польське wiater, санскр. wata, лат. ventus, анґл. та німецьк. wind, але вже від вінути, повітря, рухатися по вітрі походить анґл. weather, німецьк. wetter (погода). Українське по- тут відкинуте, так само як у нормандському fundu - (з)находити, відкинуте на-. Латинське та грецьке aer, анґл. air (повітря) вже важко впізнати.

На закінчення мушу зізнатися, що у цьому короткому викладі моєї порівняльної праці я не мав претензій й навіть можливості вичерпати питання про походження арійських мов, але тим не меньше, те що я тут сказав, здається не залишає сумніву, що як українська, так і російська (переважно народна) мови розвинулися самостійно, без допомоги так званої старослов'янської [хоча російська зазнала від останньої зачно більшого впливу], ще у доісторичний час, і що перша з них, пануючи у центрі слов'янського світу [і Європи], найменьше між усіма старими й новими арійськими зазнала викривлень. Щодо доказів, які ґрунтуються на історії, то й літопис ["Панонське житіє Кирила"] вчить нас, що св. Кирил знайшов уже в Корсуні Псалтир та Євангелію "руськы письмены писано, и чловека обрет глаголюша тою бесідою..."

Певно, читач вже досить втомився від настільки сухого та невдячного (в нас) предмета, та нехай дозволить мені поставити ще одне питання. Чому, володіючи найбільшою та найбагатшою країною, що спиралася на два моря, Чорне [яке раніше звалося Руським, зрозуміло від Русь, а не від Росія] та Балтійське, наші доісторичні пращури відстали від усіх арійських племен? Відповідь на це, здається, дана вже Геродотом, котрий розповідає, що за межами земель скитів-кочевників та рільників (хліборобів) мешкали на схід від Дніпра (у сьогоднішніх Орловській та Тульській губерніях [нині області Росії]) племена іншої породи, котрих він називає антропофаґами, тобто людожерами. Деякі з них запозичили у скитів одяг, а інші разом з тим і мову; тож, ці чужинці жили у цій місцевості довший час ще до Геродота, якщо встигли перейняти навіть мову. З цього можна зробити правдоподібний висновок, що один з російських діалектів, "акаючий", утворився вже перед Геродотом, та до існування Греції та Риму пращури сучасних українців знаходилися під тиском північних варварів, й це між іншим змусило їх розійтися у різні боки, як на південний схід, так і на південний захід [Подібну гіпотизу висловлюють також інші, зокрема російський вчений Г.Гриневич стосовно причин переселення тріпільців з Подніпров'я до Італії та на острів Крит]. Числені укріплені містечка, наче макові зерна, розкидані по всій нашій землі, доводять, що слов'янські пращури постійно жили на воєнному становищі, що стримувало розвиток. Та не ідеалізуватимемо їх надмірно, як це роблять інші... Ватажок антів Лаврітій відповідаючи аварам казав: "Поки на землі вистачить мечів та стріл, ніхто не підорить слов'ян."

Латинське vincere ex gvincere (перемогти) вироблено не давніми італійцями, а давніми українцями. Вищенаведені слова тяга, туго походять від тягати, тягнути, латинське tengo, санскритське tan (розтягнути), грецьке tejno. Від українського витягати (у значенні стягувати на війну), польське wyciagac w pole, походить укр. звстяг, звитяжити, польське zwyciezac (перемагати). Італійське vincere навіть означає при цьому виривати, тобто витягати. Звідси ж походить санскритське wigi (перемагати), wigesha (перемога). Та й саме ж латинське tencere ex gvincere теж змінює з на g, а т на c, як і польське zwyciezac, zwyceztwo (перемога). Та й латинське tengere змінюється на cingere (обтягувати), польське ociagc. Латинське cingulus є те саме, що й українське тин від слова отянути, обтягнути, відгородити. Від українського з-тину походить стіна. Скандинавське tyn, tun означали укріплене місто, город, анґлійською - town [українське вал це анґлійське та німецьке wall - стіна, вал, походить від українського валити, навалити гору землі]. Від того самого кореня тягнути (пісню) походить лат. tonos, tonare, німецьке ton; звідси ж санскр. ton (розповсюджувати), а не так як стаерджує Мюллер, що лат. tonos вже походить від санскр. ton.

Від витягати, або виступати на війну, також походить ватага, ватажок, витязь тощо. Від укр. обтягатися, натягати на себе одяг походить одягатися, одітися, польськ. odziac sie, лат. tegere замість abtegere, грецьке stego, санскр. sthagami. Звідси ж латинське tegula, німецьке dicht, польське та німецьке dach (від укр. дах). Лат. induo, indulus є теж саме, що й одітий, одягнутий а все від кореня тягати, про що на підставі лише грецької та латини неможливо здогадатися.

Латинське dux, грецьке tagos від українського ватаг, ватажок також первісно вироблене українськими військовиками. Як від водити походить вожак, так від доводити, польською dowodzic (командувати), походить укр. довидця, польськ. dowodca (командувач). Звідси грецьке difoko, dioko, зендське dwaozh, лат. douco замість dovuco (веду), також duco, educo, conduco, італійське condottiero. Від водити також походить анґл. to wed (одружуватися), польське rozwod, російське развод. Старослов'янською водить жену означало бути одруженим.

Українське та російське князь, польське kniaze, kniadz (вища духовна особа), ksiaze kosciola, німецьке koenig, анґлійське king (король), також утворене українцями від кінь, коняг, конязь (вершник, лицар), і дарма німецьк. koenig Бонн виводить від санскр. ganaga або ganitar (читаємо "джанітар"), лат. genitor, що є те ж саме, що й укр. жонатий. Російське жена, польське zona, ґотське gens, дорійське gana, санскр. gani (читаємо "джані" - жінка), але у Тамборській та Курській губерніях також кажуть жана. Українське коняка означає великий кінь, польське koniuch (доглядач за конем). Від українського бити, бій походить анґлійське to beat, а від боювати, воювати - war (війна). Українське дружина, дружинник, нормандське driuh (слуга, військовий товариш), також не взято від варягів, як це стверджує польсьий вчений Шайноха, для котрого нормандці, як для деяких росіян варяги, зробилися джерелом невичерпної фантазії. Від укр. дере-його походить дорого, дорогий, анґл. dear. Укр. друг це те саме, що й нормандське driuh. Укр. хват також не взяте від норм. hvat (спритний, вправний), бо походить від укр. хапати, латинською - capere. Українське хапун, хапуга означає хабарник.

Повторюю, дарма наших пращурів уявляють "рабами божими" або вівцями, у такому випадкові вони не змогли б орґанізувати настільки сильну та мужню мову, у порівнянні з котрою як санскрит, так і грецька постають розніженими та бляклими.

Від слова братися походить боротися, борня, боротьба, звідси боронити (захищати), броня (захисний шар), зброя, польське bron (зброя), норм. brynia, й навіть у перекладі Біблії Ульфілія 4-го сторіччя з грецької на ґотську зустрічаємо brunio (залізний обладунок), що польською буде uzbrojenie, російською - збруя.

Богуфал стверджував, що у давній Польщі замість містечко, город вживалася назва wik. Нормандське wik означає укріплене містечко, звідси й Barwik, Szlezwik, Riswik, Reykjavik тощо. Бандаке, а за ним і Шайнаха, стверджували, що вже від зазначених ішомовних форм походять і польські закінчення, наприклад, у назві давнього столичного міста Kruszwica. Але Шайнаха, мешкаючи у Львові, мав би знати, що русинське віко є те саме, що й польське wieko (кришка скрині, труни, коробки). Українці звуть віком також крамничку, що зачиняється за допомогою пересувної віконниці, що на ній вдень продають різні дрібниці. У російському словниу Даля веко та вико означають коробочку, а також місце продажу дрібних товарів, стійку. Тут ми маємо пояснення називання віками містечок у Польщі та Скандинавії, а також закінчень -wik, -vik у назвах колишніх нормандських поселень від Одра до Рейна, а також в Анґлії. Крім того, відомо, що у давній Польщі навіть костельні села укріплювалися замками, навіть хлібні сховища та млини обносилися кріпкими стінами, маленькі містечка обносилися частоколом, валом та каналом, над яким, зрозуміло, влаштовувалися вісячі мости або віки, що підіймаються та опускаються, як кришки скрині. Читач певно здогадується, що віко походить від українського дієслова вішати або висіти. Отже, польська Kruszwica (круж-віка) означає місто, що оточене кругом віками, тобто розводними мостами. Від вішати походить також завіса, а від віко - вікно, бо раніше, як не було слкла, вікна зачинялися просто віконницями.

Тут не місце розмірковувати про походження нормандців та варягів, але у тому, що слов'янські пращури ні в чому їм не поступалися, сумніватися неможливо... Хто захоче мати уяву про війни Хмельницького та про велику, нескінчену Руїну, хай познайомиться з висновками Куліша та Костомарова. Тоді узнає, ким були поетично оспівані козаки. Розбішаками, що грабували більшою частиною православні церкви та народ, тобто хватами! Нігілісти - ті ж козаки, домагаючись необмеженої волі та безмежної рівності, вони так само заповзято, як тупі кріпасники, виступають за загальне невільництво [У авторі говорить його польське походження та виховання того часу, коли українське козацтво оцінювалося неґативно, бо його повстання та війни спрямовувалися перш за все проти польського панування в Україні].

Якщо зазирнемо до польської історії, то дійсно, золотий її вік вражає неймовірним злетом слов'янсього духу. Речь Посполита - це та ж слов'янська, але вже культурна громада - зрозуміло, що як справжня російська община та земство не обійшлися без мужиків-куркулів, однак був час, коли ціла Великопольща складалася з "шарачкової" та незалежної шляхти, що захищала свою батьківщину та без допомоги селян обробляла власну землю. Але на початку історії бачимо дещо інше. Болеслав Хоробрий воював не лише мечем, але й підкупом та інтриґами, до чого вживав й духовенство, нарешті самим німцям допомагав пригнічувати слов'ян. Хоча його й вважали найогиднішим з людей, проте від Дітмара отримав назву "великий та розумний". Польські князі також билися через дрібниці, як русини-українці, про яких у "Слові о полку Ігореві" сазано: "Стали казати: це моє, а те моє ж, - і про мале стали казати: це велике".

Такої традиції й досьогодні дотримуються деякі спритні та витривалі, але знедолені слов'янські племена. Чи правду сказав ватажок антів, що ніхто не підкорить слов'ян? Та вони своїми ж руками самі себе підкорили.

назад |  2 | вперед


Назад

 Поиск рефератов
 
 Реклама
 Реклама
 Афоризм
Как ни крутись - а ж...па сзади.
 Гороскоп
Гороскопы
 Знакомства
я  
ищу  
   лет
 Реклама
 Счётчики
bigmir)net TOP 100