Рефераты на украинском
Національна валюта України та шляхи її стабілізації - Гроші і кредит -



ЗМІСТ

Вступ 4

Теоретичні основи дослідження національної валюти В ПЕРЕХІДНІЙ ЕКОНОМІЦІ 6

Загальні відомості про валюту, національну валюту і валютні курси 6

Методи дослідження національної валюти і її ролі в розвитку національного господарського комплексу 9

Роль грошово-валютного регулювання у становленні та стабілізації національної валюти у період незалежності 11

особливості та механізми функціонування національної валюти України 28

Чинники введення національної валюти в Україні після виборення незалежності і українська міжбанківська валютна біржа 28

2.2. Організація операцій на міжбанківському валютному ринку Украї- ни 39

2.3. Українська національна валюта і міжнародна валютно-фінансова система 67

Шляхи стабілізації національної валюти України 72

3.1. Інфляція – основний показник нестабільності валюти 72

3.2. Антиінфляційна політика уряду України як основний метод зміцнення національної валюти України 76

3.3. Інші шляхи та методи подальшого зміцнення української національної валюти 82

Висновки 99

Список використаних джерел 102

Додатки 106

Вступ

Після виборення Україною незалежності надзвичайно зросла актуальність вивчення проблем, пов’язаних з валютою і валютно-фінансовою системою. Адже міцність фінансово-валютної системи країни визначає її економічну незалежність. Крім того, рівень інтеграції валютно-фінансової системи країни з міжнародною валютно-фінансовою системою зумовлює ефективність існування різних форм міжнародної торгівлі, а значить, без сумніву впливає на рівень економічного розвитку будь-якої країни. Україна має платіжний засіб (грошову одиницю) – українську гривню, яка є валютою. В Україні є грошові знаки чужоземних держав, найпоширенішими з яких є американський долар. Ці знаки – теж валюта. Існують і інші види валюти. Режим функціонування всіх видів валюти в країні є також потужним фактором її подальшого соціально-економічного розвитку. Ось чому питання валюти є завжди в полі зору провідних економістів-фінансистів держави. Враховуючи незгасаючу актуальність валютних проблем, питання національної валюти і вибране для написання дипломної роботи.

Дана дипломна робота написана в результаті опрацювання літературних джерел, низки законодавчих та урядових матеріалів, даних, отриманих з міжнародної інформаційної системи INTERNET.

Об'єктом дослідження дипломної роботи є національна валюта, предметом – економічні і фінансові аспекти стабілізації національної валюти України.

Мета даної дипломної роботи – визначення ролі національної валюти України у розвитку національного господарського комплексу та дослідження шляхів її стабілізації в період реформування економіки.

Для досягнення поставленої мети при виконанні дипломної роботи необхідно було розв'язати низку завдань:

- підібрати методи дослідження національної валюти;

визначити фактори введення національної валюти;

виявити сучасні особливості функціонування національної валюти;

проаналізувати сучасні валютні відносини;

дослідити антиінфляційну політика уряду України на етапі становлення національної валюти;

виявити шляхи та методи подальшого зміцнення національної валюти.

Дипломна робота має обсяг 111 сторінок комп'ютерного набору. Вона містить 8 таблиць і 6 рисунків.

1.Теоретичні основи дослідження національної валюти В ПЕРЕХІДНІЙ ЕКОНОМІЦІ

Загальні відомості про валюту, національну

валюту і валютні курси

У кожному науковому дослідженні, у тому числі в дипломній роботі оперують низкою ключових слів, без розуміння яких неможливо уяснити суть дослідження. В даній дипломній роботі такими ключовими словами є валюта, національна валюта, національна грошова система, валютний курс, інтервалютний курс, вексельний курс, валютні зони, валютна політика та інші. Нижче розкриємо зміст найважливіших з них.

Валюта – грошові знаки іноземних держав, кредитні і платіжні документи в вигляді векселів, чеків, банкнот, що використовуються в міжнародних розрахунках. У широкому розумінні, валюта – це кошти що належать центральному банку, казні та комерційним банкам. До епохи капіталізму і на початку його розвитку в обігу перебували срібна і золота, а в деяких країнах лише срібна валюта. З розвитком капіталізму все більшого значення набувають банкноти – кредитні знаки грошей, що їх випускають емісійні банки для заміни металевих грошей, як засіб обігу і платежів. З кінця 18 ст. у Великобританії, а з останньої третини 19 ст. і в ін. каїнах в обігу в основному залишається золото, а також розміняні на золото банкноти. Для загальної кризи капіталізму, яка охопила і валютну систему, характерним є паперова валюта – нерозмінні на золото банкноти, які постійно знецінюються.

Національна валюта – це грошова одиниця країни. Без національної валюти неможливе існування національної грошової системи.

Національна грошова система – це способи і форми випуску грошей, які історично склалися та закріплені правовими нормами, а також організація грошового обігу в країні.

Валютний курс, інтервалютний курс, вексельний курс – ціна грошової одиниці однієї країни, виражена в грошових одиницях іншої країни. Основою валютного курсу є співвідношення грошових одиниць щодо їхнього золотого вмісту в різних країнах. Розрізняють офіційний і вільний курс іноземної валюти. В умовах загострення запальної кризи економіки держав, яка характеризується в сфері грошового обміну валютними кризами (характеризуються крахом золотого стандарту, нестійкістю курсів національних валют, дефіцитністю балансів, девальвацією і ревальвацією валют ), курси деяких держав (як і розвинутих так і новостворених) валют остаточно втратили свою відносну стійкість, є формальними і не завжди відображають дійсну вартість відповідних валют щодо золота й товарів. Більшість країн капіталістичного світу вибрала на сучасну етапі курс “плаваючих валют, який дає їм можливість якоюсь мірою пристосувати до економічної кон’юнктури, що швидко змінюється.

Валютні зони - валютні угрупування держав, створенні під час та після другої світової війни на базі довоєнних валютних блоків для проведення узгодженої політики в галузі міжнародних валютних відносин. Як правило валютні зони охоплюють країни, які перебувають у фінансово – економічній і політичній залежності від більш могутньої держави, що очолює зону. Ці країни підтримують курс своїх валют щодо валюти країни гегемона і можуть змінювати їхні паритети лише за допомогою цієї країни; повинні тримати свої основні золото та валютні резерви в банках країни, що очолює зону; купувати її державі цінні папери, які є забезпеченням валюті країн учасниць зони; здійснювати міжнародні розрахунки і платежі через банки країни гегемона. Для країн учасниць валютних зон створюються більш пільгові умови обміну (оборотності валют ) валют порівняно з валютами, що належать країнам, які не входять до валютної зони, запроваджується єдина система валютного контролю, який насамперед поширюється на валютний обіг країн учасниць з іншими країнами світу. Для учасників валютних зон встановлено єдиний митний і зовнішньоторговельний режим, що забезпечує провідній державі сприятливим умовам для боротьби за ринки, сировини та сфери застосування капіталу як у межах зони так і поза нею. Найбільшими валютними зонами є стерлінгова, доларова, зона франка. Стерлінгова зона, яку очолює Великобританія, налічує понад 40 країн різних континентів, головним чином країн співдружності. Основна валютна зона – англійський фунт стерлінгів. Доларову зону очолює США, вона охоплює переважно країни Північної, Центральної, та Південної Америки. Основна валюта – долар. Зона франка охоплює понад 30 країн ( створена на базі колишніх колоніальних володінь та історичних усталених торгівельно - валютних зв’язків); очолює зону Франція. Основна валюта французький франк.

Валютна політика - це сукупність заходів, які приводять держави та центральні банки в сфері громового обігу і валютних відносин з метою впливу на купівельну силу грошей, валютні курси і на економіку країни в цілому. Валютна політика зумовлюється суспільним ладом і безпосередньо пов’язана із зовнішньою торгівлею, зовнішньоторговельною політикою та грошовим обігом у країні. В капіталістичних країнах внутрішня політика спрямована на підтримання купівельної сили грошей і зміщення курсу національної валюти кризами та інфляцією. Самостійність у проведенні валютної політики в більшості держав обмежена участю їх в міжнародному валютному фонді. Валютна політика здійснюється головним чином у формі девізної політики купівлі та продажу валют інших країн або дисконтної політики.

Зміст інших понять і термінів буде розкритий в наступних розділах по ходу дослідження.

Як бачимо, в наш час наука має достатньо розвинений понятійно-термінологічний аппарат для висвітлення проблем становлення та стабілізації національної валюти і її ролі в розвитку національного господарського комплексу.

Методи дослідження національної валюти і її ролі в розвитку національного господарського комплексу

Під методом розуміють спосіб чи засіб досягнення будь-якої мети, вирішення конкретного завдання. Сукупність спеціально підібраних методів з метою практичного чи теоретичного пізнання дійсності називають методикою.

У даній дипломній роботі застосована спеціально сформована методика, тобто сукупність спеціально підібраних методів з метою теоретичного пізнання національної валюти і її ролі в розвитку національного господарського комплексу України. Перед тим, як дати коротку характеристику методам, застосованим в даному дослідженні, зазначимо, що їх використання стало можливим лише при умові застосування загальних принципів наукового мислення: індукції (умозаключення від фактів до деякої гіпотези), дедукції (висновок за правилами логіки; ланцюжок умозаключень, ланки якого зв'язані логічною послідовністю), аналізу (розчленування об'єкту явища на елементи), синтезу (поєднання, з'єднання різних елементів об'єкту, явища в єдине ціле), аналогії (відповідність, подібність об’єктів, явищ в яких-небудь властивостях; умозаключення про менш знаний об'єкт, явище по більш знаному, якщо вони входять в однорідну групу).

У загальній сукупності відібраних для виконання дипломної роботи методів, найважливішими є літературний, описовий, спостереження, порівняння, економічного аналізу, фінансового аналізу, фінансово-статистичного аналізу та інші. Розкриємо їх особливості.

Літературний метод, суть якого полягає у відборі і аналізі літературних джерел, що в тій чи іншій мірі стосуються об'єкту, явища вивчення, використовується в роботі як один з базових. При написанні даної дипломної роботи було опрацьовано 44 літературних джерела.

Спостереження - ціленаправлене вивчення, сприйняття, зумовлене поставленою задачею; систематичний збір даних по об'єкту, явищу. У роботі використовується низка даних, які є систематичними: щорічними, щомісячними.

Порівняння – співвідношення між двома об'єктами, явищами, яке дозволяє виявити загальне і особливе.

Описовий метод як один із найдревніших при вивченні будь-яких економічних чи фінансових явищ.

Використана також і описова статистика як набір числових даних, що характеризують ту чи іншу ситуацію.

В даній дипломні роботі застосовані економетричні методи – статистичний аналіз економічних даних.

Розгорнутий економічний і статистичний аналіз неможливий без використання історичного і логічного методів, які також застосовані в дипломній роботі.

Важливим засобом вивчення економічних явищ я процесів є моделювання. Модель – це спрощене відображення економічної дійсності за допомогою рівнянь і графіків. В роботі використані словесні моделі (описання суті системи взаємозв'язаними словами, тобто поняттями, категоріями, гіпотезами) та табличні і графічні моделі. Саме графічні моделі економічних явищ дозволяють наочно показати, що відбувається у “чорному ящику” математичних моделей [18].

В роботі використаний і такий метод, як прогнозування – наукове передбачення зміни економічних явищ у найближчій і більш віддаленій перспективі.

Таким чином, в дипломній роботі застосований достатньо обширний арсенал методів, який дозволив пізнати особливості становлення та стабілізації національної валюти і її ролі в розвитку національного господарського комплексу.

1.3. Роль грошово-валютного регулювання у становленні та

стабілізації національної валюти у період незалежності

Незабаром Україна відсвяткує 10-у річницю своєї незалежності. За цей період вона зуміла ввести національну валюту і добитися її стабілізації. Проаналізуємо, яку роль відіграли грошово-кредитна та грошово-емісійна політика і політика валютного регулювання у становленні і стабілізації національної валюти у період незалежності.

Грошово-кредитна політика.

Грошово-кредитна політика, починаючи з жовтня 1994 р., була спрямо­вана на створення умов для фінансової стабілізації в Україні, впровадження і закріплення національної грошової одиниці та підтримку макроекономічної стабілізації через зниження інфляції до керованого рівня. Її реалізація створила певні умови стабілізації виробництва, інвестиційної діяльності, життєвого рівня населення.

Позитивними зрушеннями були такі:

Забезпечення стабільності національної валюти:

проведення цілеспрямованої монетарної політики, зорієнтованої на макроекономічну стабілізацію економіки, що сприяло подальшому зниженню темпів інфляції;

досягнення стабілізації офіційного курсу національної валюти до іно­земних валют;

збільшення обсягів та удосконалення структури офіційних валютних резервів для підтримання курсу гривні до іноземних валют;

зупинення, починаючи з 1994 р., емісії платіжних засобів комер­ційними банками.

Регулювання грошового обігу:

зростання платіжних засобів та підвищення рівня монетизації еконо­міки;

повне і безперебійне забезпечення економіки грошовою готівкою;

впровадження автоматизованих систем обробки готівки;

—-введення в дію в 1994 р. виробничих потужностей Банкнотно-монет­ного двору.

Кредитна діяльність:

відмова від прямого кредитування дефіциту бюджету за рахунок кредитної емісії;

удосконалення структури кредитної емісії;

зростання обсягів кредитних вкладень в економіку України зі збіль­шенням фізичного обсягу довгострокового кредитування суб'єктів господа­рювання і населення України.

Процентна політика:

зниження рівня облікової ставки НБУ, її зміна залежно від економіч­ної ситуації при дотриманні позитивного рівня;

зниження процентних ставок за кредитами комерційних банків. Сфера валютного регулювання:

подальша лібералізація та збільшення обсягів валютного ринку;

зміцнення зовнішньої та внутрішньої стабільності національної валюти;

вдосконалення системи валютних операцій з впровадженням системи валютних деривативів;

поширення впровадження пластикових карток міжнародних пла­тіжних систем.

Здійснення банківського нагляду:

подальше нарощування статутного капіталу комерційних банків;

вдосконалення регулювання та контролю за діяльністю банківських структур;

реформування банківського нагляду;

створення сприятливих умов для ефективної роботи, стабільності і надійності банківської системи, захисту інтересів вкладників, підвищення рівня конкуренції, підвищення ліквідності банківської системи.

Обслуговування Державного бюджету України:

удосконалення механізму касового виконання Державного бюджету України;

удосконалення механізму обслуговування дефіциту Державного бюд­жету України через подальший розвиток фондового ринку державних цінних паперів.

У 1998 р. грошово-кредитна політика була направлена на подальше за­кріплення внутрішньої і зовнішньої стабільності національної валюти.

Регулювання грошово-кредитного ринку здійснювалося за допомогою інструментів, які забезпечували фінансову стабілізацію та сприяли досягнен­ню відповідного рівня економічного та соціального розвитку, а саме:

здійснення кількісного контролю за динамікою грошової маси, вста­новлення її приросту в межах, що відповідають прогнозованим обсягам ВВП та інфляції;

забезпечення купівельної спроможності національної валюти до рівня, що дає змогу збалансувати інтереси як державні, так і суб'єктів національної економіки, включаючи зовнішньоекономічну діяльність;

стимулювання процесу залучення вкладів населення в банківську систему шляхом підвищення гарантованості їх повернення через введення механізму страхування депозитів та орієнтації комерційних банків на вста­новлення процентних ставок за депозитами на реальному позитивному рівні;

підвищення кредитної активності комерційних банків з метою стиму­лювання вітчизняного виробництва та підтримання Національним банком України ліквідності комерційних банків через систему рефінансування;

стимулювання інвестицій у діяльність банків, збільшення обсягів до­вгострокового кредитування на основі росту депозитів, залучених на довго­строковій основі;

захист економічних інтересів суб'єктів грошово-кредитного ринку [39].

Грошово-емісійна політика та валютне регулювання.

У період різкого падіння вартості національних грошей України — з кінця 1991 р. до першої половини 1994 р., коли інфляція стрімко підвищилась з 240% в 1991 р. до 2100% в 1992 р. і переросла в 1993 р. у гі­перінфляцію — 10 256Ж на рік, ситуація визначалась надзвичайно значними обсягами кредитних емісій, які здійснювались відповідно до постанов Верховної Ради України, Указів Президента України, рішеннь Кабінету Мініст­рів України.

Так, в 1992 р. кредитна емісія (за оборотами) складала нечуваний за тих часів обсяг — 1 трлн крб., який було спрямовано на забезпечення заліків взаємозаборгованості підприємств, поповнення їх обігових коштів, для сільськогосподарських підприємств та за іншими напрямами. У 1993 р. обсяги кредитної емісії збільшились у 30 разів і становили 30 трлн крб., 70% якої через різні канали було спрямовано на фінансування агропромислового комплексу. В цей же період стрімко зростали прямі кредити Уряду, частка яких була переважною в загальній сумі платіжних засобів: на 01.01.93 — 73%, на 01.01.94 — 52%, на 01.01.95 - 86%, на 01.01.96 — 77%. Меншими були частки коштів, спрямовані на рефінансування комерційних банків та на ку­півлю іноземної валюти в офіційні валютні резерви НБУ.

Саме ця величезна за обсягами кредитна емісія була головною причиною гіперінфляції 1993 р. та поглиблення фінансової кризи.

У період гіперінфляції інструменти проведення грошової політики не працювали, оскільки Національний банк України не міг впливати на стан грошового ринку через відсутність умов використання класичних інструмен­тів регулювання грошового ринку.

Додатковим фактором тиску на вартість національної валюти було на­дання емісійних кредитів за пільговими процентними ставками, які були значно нижче рівня інфляції. І тільки після трагічного досвіду 1992—1993 рр. обсяги кредитних емісій за рішеннями державних органів почали зменшу­ватись. Це дозволило Національному банку України з 1994—1995 рр. розпо­чати запровадження нормальної системи регулювання грошового ринку через систему відповідних інструментів, що відповідає міжнародній практиці, і, таким чином, стримати інфляцію, стабілізувати грошово-кредитний ринок та вартість національних грошей.

Виважена монетарна політика протягом 1996—1997 рр., спрямована на підтримку купівельної спроможності гривні, стабілізацію фінансових ринків та підтримку банківської системи, сприяла поступовому зниженню темпів ін­фляції. Значне зниження темпів інфляції розпочалося з лютого 1996 р. і на­далі набуло стабільного характеру. У 1997 р. інфляція споживчого ринку ста­новила 10,1% — це найнижчий рівень за весь період розбудови незалежної держави. Багато в чому така політика сприяла створенню належних умов для можливого економічного зростання в наступні роки, створення середовища довіри для зовнішніх та внутрішніх інвесторів [39].

Протягом 1996—1998 рр. при зростанні випуску в обіг платіжних засобів НБУ значно змінилась їх структура. Якщо у 1996 р. при збільшенні обсягу платіжних засобів на 37% на пряме кредитування Державного бюджету України було спрямовано 64% від загальної суми емісії, то у 1997 р. пряме кредитування і фінансування дефіциту бюджету було припинено. Обсяг пла­тіжних засобів збільшився на 44% і був спрямований на купівлю іноземної валюти в офіційні валютні резерви НБУ (25% загальної суми платіжних за­собів), придбання ОВДП (20%), обсяг яких збільшився майже в чотири рази проти 1996 року. Частка коштів, наданих на рефінансування комерційних банків через різні механізми, становила 10% загального обсягу платіжних за­собів.

У 1998 р. сума випущених в обіг платіжних засобів зросла на 35,6%. Біль­ша її частка була спрямована на фондовий ринок, або більше половини (58%). Непродуктивний характер спрямованості кредитної емісії Національ­ного банку України різко зменшив можливості щодо направлення коштів через комерційні банки для потреб реальної економіки. За 1998 р. сума рефі­нансування Національним банком України комерційних банків зменшилась на 320 млн грн, а частка коштів, направлених на ці цілі, в загальній сумі пла­тіжних засобів, становила 4,6%. Враховуючи, що рефінансування комер­ційних банків здійснювалось, як правило, під забезпечення застави дер­жавних цінних паперів, особливо конверсованих, фактично 76% всієї кредитної емісії спрямовувалося для вирішення питань фінансування дефіциту державного бюджету. Зменшився на 73,3% обсяг коштів, направ­лених на купівлю іноземної валюти в валютні резерви, що становило 5,5% загального обсягу випущених платіжних засобів.

За три попередні роки незалежності облікова ставка змінювалась лише два рази — у 1992 р. у період високої інфляції та гіперінфляції адмініст­ративне підвищена з 80% до 100% та у 1993 р. до 240% і була на від'ємному рівні щодо інфляції. Тобто, в період гіперінфляції реальний рівень встанов­леної облікової ставки стосовно інфляції був значно нижчим, через що вар­тість національної валюти планомірно підривалась.

Як інструмент регулювання грошового ринку процентна політика Наці­онального банку України, яка забезпечує реальну вартість національної валюти, почала проводитись з 1994 р., коли номінальний рівень облікової ставки змінювався у відповідності до коливань інфляції п'ять разів — від 140% до 300% річних. Це дозволило вперше вийти на позитивний реальний її рівень по відношенню до інфляції.

У 1995 р. такі відхилення процентної ставки від попереднього її рівня знизилися і спостерігались лише у квітні та вересні під час найбільш значних змін динаміки інфляції. У 1996 р. рівень процентної ставки НБУ змінювався в середньому до плюс трьох процентних пунктів. Усе це свідчить про забез­печення Національним банком України нормальної ринкової вартості наці­ональної валюти на внутрішньому ринку та створення адекватних загально­економічній ситуації умов здійснення кредитної діяльності комерційних бан­ків та господарської діяльності.

Зупинення підвищення рівня інфляції в 1997 р. вплинуло на зниження процентних ставок у банківській системі. Протягом десяти місяців 1997 р. облікова ставка знижувалась — з 40% на 01.01.97 до 16% за станом на 05.08.97, а починаючи з листопада знову підвищувалась і на кінець року ста­новила 35% річних.

Протягом 1998 р. ситуація на грошово-кредитному ринку формувалась під тиском значних виплат з обслуговування внутрішнього та зовнішнього боргів в умовах обмеженості зовнішнього фінансування. Крім того, в певній мірі на стан грошово-кредитного ринку впливала фінансова криза у Росії. З метою мінімізації впливу цих подій на розвиток внутрішнього грошового ринку Національний банк України підвищував облікову ставку п'ять разів з 35% у січні до 82% річних з 07.07.98 р., а з 21 грудня 1998 р. — понизив до 60% річних.

Політика у сфері обов'язкового резервування коштів комерційних банків також була спрямована на стабілізацію стану щодо ліквідності комерційних банків та поступове зниження її надлишковості.

В умовах значних кредитних емісій перших трьох років існування неза­лежної держави надлишкова ліквідність банків перетворилась на загрозу вибухового зростання грошової маси та дестабілізації стану на грошово-кредитному ринку. В цих економічних умовах обов'язкове резервування коштів комерційних банків як інструмент регулювання фактично не могло працювати. Тільки в 1994 р. вдалося задіяти цей механізм, коли рівень обов'язкового резервування було поступово підвищено з 10% до 15% та за­проваджено новий порядок формування обов'язкових резервів — на корес­пондентських рахунках комерційних банків та їх філій у Національному банку України.

З метою прискорення залучення в обіг коштів, куплених на цільових кредитних аукціонах Національного банку України, в 1995 р. була запровад­жена 100-процентна норма резервування на тимчасово вільні кошти, придбані на цих аукціонах. Це стимулювало комерційні банки швидше пус­кати в обіг придбані кошти з подальшим фінансуванням пріоритетних наро­дногосподарських об'єктів. З кінця 1995 р. започаткована практика обов'яз­кового резервування валютних депозитів. В умовах, що склалися, це є важливим фактором стабілізації як валютного, так і всього грошового ринку.

У 1997 р. здійсненна уніфікація порядку формування комерційними бан­ками обов'язкових резервів, яка полягала у вирівнюванні рівня резервних вимог до залучених коштів як в національній, так і в іноземній валюті, резер­вування коштів лише в національній валюті через кореспондентський раху­нок банку — юридичної особи. При цьому з 01.04.97 до 01.12.97 обов'язкове резервування становило 11% від залучених банком коштів.

Враховуючи ситуацію на грошово-кредитному ринку України, що виникла у зв'язку із світовою фінансовою кризою, Національним банком України для підтримки ліквідності та платоспроможності банківської системи України в цілому збільшено норму обов'язкового резервування з 01.12.97 до 01.09.98 до 15%, а з 01.09.98 - до 16,5%.

Загальна сума обов'язкових резервів по банківській системі на кінець 1998 р. становила 1690 млн грн. [39].

До 1994 р. - кредити комерційним банкам для підтримання їх поточної ліквідності надавались переважно за рішеннями законодавчих та виконавчих органів про виділення централізованих цільових кредитів безпосередньо клієнтам (підприємствам та організаціям). Ці кредити переважно потрапляли неплатоспроможним клієнтам, які підтримувались державою, і в більшості випадків не поверталися. В свою чергу це ускладнювало стан з ліквідністю комерційних банків і вимагало нових емісійних кредитів.

Надання ризикованих емісійних кредитів неблагонадійним клієнтам було припинено в 1994 р. із запровадженням кредитних аукціонів і з відмовою у 1995 р. від кредитування Національним банком України суб'єктів господа­рювання. Також було припинено виділення ресурсів комерційним банкам для кредитування на пільгових умовах, тобто з використанням пільгової процент­ної ставки.

За таких умов кредитна підтримка підприємств почала здійснюватись через проведення цільових кредитних аукціонів з продажу кредитних ресурсів комерційним банкам для кредитування підприємств, що потребують держав­ної кредитної підтримки.

З 1996 р. суттєво поширилось використання в Україні таких важливих у світовій практиці інструментів регулювання грошово-кредитного ринку, як ломбардне кредитування комерційних банків під заставу державних цінних паперів та угод РЕПО, можливість запровадження яких виникла після ство­рення ринку державних цінних паперів.

У 1995 р. Урядом розпочато створення фондового ринку державних цінних паперів. Запровадження механізму використання державних цінних паперів дозволило залучати для фінансування дефіциту Державного бюджету України неемісійні кошти, значно знижуючи тим самим інфляційний тиск дефіциту бюджету на економіку.

Державні цінні папери поступово зайняли одне з провідних місць у регу­люванні грошово-кредитного ринку, завдяки чому фінансування дефіциту Державного бюджету України в 1997 р. вперше за роки існування держави здійснювалось на безінфляційній основі — за рахунок подальшого розвитку ринку державних цінних паперів та залучення зовнішніх фінансових джерел, що суттєво впливало на зниження рівня інфляції.

За обсягами цінних паперів, що знаходяться в обігу, державні боргові зобов'язання на ринку України займали два останніх роки домінуюче поло­ження і були найпривабливішим фінансовим інструментом для вкладання коштів юридичними та фізичними особами, в тому числі нерезидентами. З використанням цього інструменту стало можливим на новій якісній основі відродити кредитні відносини. Облігації стали використовуватися як застава для вчасного повернення коштів.

Дохідність за державними облігаціями в більшості випадків була на рівні облікової ставки Національного банку України.

Протягом 1997—1998 рр. доволі активно розвивався вторинний ринок ОВДП як у біржовій, так і позабіржовій формах.

У 1997 р. зроблено перші кроки на шляху введення в дію механізмів фор­мування фонду страхування депозитів фізичних осіб, який утворюється за рахунок обов'язкового придбання облігацій комерційними банками. Але через продовження у виробництві стагнації і високу доходність ОВДП в дер­жаві створилась небезпечна ситуація — короткострокові державні цінні папери сформували фінансову піраміду, яка в умовах недостатнього напов­нення бюджету призвела в 1998 р. до інфляційного вибуху.

Розвиток грошової маси у 1992—1993 рр. проходив на фоні кризових явищ в економіці України, що поступово перетворювалися на економічну та фінансову кризу. Тому особливості грошової політики в цей період були зв'язані у значній мірі з ціновими, фінансовими та структурними диспропор­ціями, проведенням політики підвищення цін і заробітної плати, яка вима­гала відповідного нарощування грошової маси в обігу та призвела до погір­шення стану грошово-кредитної сфери.

У 1992 р. середньомісячне збільшення грошової маси становило 22% проти зростання цін в середньому за місяць на 27%. У 1993 р. середні зна­чення цих показників уже становили відповідно 27% та 42%. Лише у 1997 р., вперше за весь період розбудови незалежної держави відбулось випереджаюче зростання грошової маси на 34% щодо рівня інфляції за рік 10,1%. Це свідчить про поліпшення забезпеченості народного господарства платіжними засобами та підвищення рівня монетизації економіки.

Динаміка та структура грошового обігу в 1995—1996 рр. свідчать про упо­вільнення темпів зростання обсягів грошової маси та рівня інфляції, яке сприяло значному підвищенню довіри населення та суб'єктів господарюван­ня до національної грошової одиниці, кошти яких через банківську систему спрямовувались для кредитування економіки без створення емісійного тиску.

За 1998 р. грошова маса збільшилась на 25,3%, а ціни зросли на 20%, тобто підтримувалась рівновага у зростанні цих показників.

Аналіз грошової маси за агрегатами протягом 1998 р. свідчить про зупинення тенденції збільшення готівки в обігу: за станом на 01.01.99 частка готівки в обігу дорівнювала 45,5% від загальної грошової маси проти 48,9% на початок року, або знизилася на 3,4 процентного пункту.

У період з 1991—1998 рр. індекс монетизації, який визначається відно­шенням кількості грошей в обігу до валового внутрішнього продукту, харак­теризувався змінами у різних напрямах і становив у 1992 р. — 27,2%, у 1995 р. - 9,3%, 1996 р. - 10%, 1997 р. - 11,8% і у 1998 р. за станом на 01.12.98 — 13,4%. Зменшення індексу монетизації з 27,2 у 1992 р. до 9,3% у 1995 р. було обумовлено випереджаючими темпами зростання рівня інфляції порівняно з темпами зростання грошової маси.

Після 1995 р. з початком процесу фінансової стабілізації і введенням на­ціональної валюти України — гривні — тенденція змінилася на протилеж­ну — рівень монетизації почав підвищуватися, що свідчить про поліпшення забезпечення економіки грошима.

За період з 1992 до 1994 р. спостерігалося підвищення рівня доларизації, що відображує долю іноземної валюти в грошовій масі, який у 1992 р. ста­новив 8,8% і у 1994 р. підвищився до 31,7%. Таке підвищення пояснювалось посиленням економічної кризи та втратою довіри до національної валюти.

Зменшення індексу доларизації у 1995—1997 рр. з 22,7% до 13,3% відпо­відало періоду відносної рівноваги на грошово-кредитному ринку. Відхилення цієї тенденції в останні місяці 1998 р. і його зростання до 21,3% за станом на 01.01.99 пояснюється впливом світової фінансової кризи та де­якою девальвацією гривні відносно іноземних валют [39].

Аналізуючи стан грошово-кредитного ринку за останні чотири роки, можна зробити висновок: монетарна політика держави була орієнтована на розширення грошової маси при утриманні визначеного рівня інфляції, що досягалося шляхом контролю за основними монетарними показниками (чисті зовнішні активи, чисті внутрішні активи, монетарна база, грошова маса).

На жаль, валютна політика виявилася найвразливішою в перші три роки незалежності України. Валютний ринок сконцентрував багато проблем. На практиці це призвело до постійної нерівноваги на валютному ринку (брак пропозиції), постійної депреціації (зниження курсу) національної валюти, доларизації внутрішнього обігу і бартеризації зовнішньоторговельного обігу.

Для організації валютного ринку України було створено Валютну біржу як підрозділ НБУ. Саме через Валютну біржу комерційні банки здійснювали операції з купівлі-продажу іноземної валюти. Протягом 1992 р, загальний обсяг операцій, проведених комерційними банками становив 3 млрд дол. США. Розвиток валютного ринку стримувався відсутністю необхідної зако­нодавчої бази у сфері валютного регулювання. На початку 1993 р. Уряд прийняв Декрет «Про систему валютного регулювання і валютного контро­лю», в якому визначив Національний банк України, як головний валютний орган держави. Головною метою формування валютного ринку України стало ефективне обслуговування діючих зовнішньоекономічних зв'язків і стимулю­вання їх розвитку з метою подолання замкненості економіки України, по­ступової її інтеграції в світовий ринок, створення конкурентоспроможного виробництва.

Завдяки валютній політиці, яку Національний банк України проводив протягом 1994—1997 рр., валютний ринок України пройшов кілька етапів розвитку, що супроводжувалося значним зростанням його обсягу. Загальні обсяги валютного ринку зросли у 1997 р. у порівнянні з 1995 р. у 4 рази, в тому числі міжбанківського ринку — у 10 раз, готівкових операцій — в 2,7 раза [39].

Таблиця 1

Обсяги валютного ринку України в 1996—1998 рр. */

(обсяги продажу дол. США, німецьких марок та російських рублів), млн. дол. США

УМБВ

УМВР

МВР

Готівка

Всього

1996 р.

2374

10515

3183

4810

20822

1997 р.

3168

22463

5513

6293

37437

Зростання 1997/1996 рр.

794

11948

2330

1483

16555

у%

33,4

113,6

73,2

30,8

79,3

1998 р.

4138

16535

3127

5308

29108

Зростання (+), зменшення

+970

-5928

2386

-985

-8329

(-) 1998/1997рр.

назад |  1 10 11 12 13 14  | вперед

Назад