Рефераты на украинском
Гроші як економічна цінність філософсько-психологічний аспект - Гроші і кредит -



1. Теоретичні концепції інфляції

Інфляція як наслідок негативних процесів в економіці відома вже декілька століть. Однак, попри це, в економічній теорії не існує єдиного погляду на суть цього надзвичайно складного економічного явища. В економічній науці сформувалося дві основні концепції інфляції:

1) інфляція ¾ знецінення нерозмінних на золото паперових грошей внаслідок переповнення каналів обігу грошовою масою;

2) інфляція ¾ загальне зростання цін на товари та послуги.

Представники першого напряму стараються довести, що інфляція можлива лише за умов функціонування нерозмінних на золото паперових грошей. Вони вважають, що в умовах золотого стандарту інфляція неможлива. У даному випадку ми зустрічаємося з варіантом так званої металістичної теорії грошей, відомої в Європі ще у часи раннього капіталізму.

Хід думок неометалістів наступний: золото має високу внутрішню вартість і тому незнецінюється подібно до його паперових дублікатів, символів. Переповнення каналів грошового обігу золотими грошима малоймовірно, оскільки золото ¾ втілення багатства і за таких умов воно перетікає у сферу тезаврації. А при умовах економічного буму, зростанні потреб у компонентах суспільного виробництва ¾ заощаджене золото знову повертається у сферу обігу.

Таким чином, при золотому стандарті підтримується товарно-грошова рівновага. При такому підході звужуються історичні межі та характер інфляції, за ними залишаються періоди функціонування товарних грошей.

Представники другого напряму вирішального значення у трактуванні інфляції надають зростанню цін незалежно від його причин та умов, за яких воно відбувається. Стабільність цін є для нього головною ознакою відсутності інфляції. Тому вони нерідко допускають можливість інфляції приобігу дійсних грошей і говорять про металеву інфляцію, оскільки і за таких умов можливе підвищення цін. Так А.Пезенті називає інфляцією зростання цін внаслідок псування монет (золотих, срібних) або здешевлення благородного металу. Таких поглядів дотримується більшість економістів Заходу.

Інфляція і при золотому стандарті можлива. Так вважають П. Самуельсон, К. Макконнел, Е. Дж. Долан та інші. Інфляція, на їх думку, відбувається при напливі американського золота і срібла в Європу в XVI ст. Товарні ціни підвищились у 4-5 разів, тоді як у подальшому вони були відносно стабільні. Якщо технологія видобування та виробництва золота піднімається на якісний щабель, інфляція, і при збереженні розміну паперових грошей на золото, цілком можлива. А тому більш розумно використовувати паперові гроші, проте необхідно вміло управляти їх пропозицією.

Ця істина пробиває собі шлях методом проб і помилок. Після першої світової війни в країнах Заходу розмін банкнот на золото було припинено, лютувала гіперінфляція. Проте рефлекси золотого гегемону залишались сильними, і не лише у народу. Фінансові іституції робили спроби вплинути на інфляцію шляхом збільшення своїх золотих запасів. Золото скуповували на вільному ринку за щойно віддруковані паперові гроші. Результат виявився, однак, протележний очікуваному. Оскільки в міру зменшення кількості золотих монет в обігу з¢являється “лаж” на золото як перша ознака інфляції. Інфляційний тиск надлишку паперових грошей зосереджувався переважно на золоті, навіть якщо ціни на товари залишалися стабільними. Справа пішла на лад після зміни пріоритетів у грошовій політиці: переходу до розпродажу золота за ринковими цінами, тобто викачування зайвих банкнот з обігу та їх знищення.

Зараз золото справляє побічний вплив на грошовий обіг. Продаж дердавою золота за цінами світового ринку дозволяє закупити товари і підвищити їх пропозицію в середині країни, тобто ослабити частково товарний дефіцит. Але у цій операції роль золота принципово не відрізняється від ролі інших товарів, хоч золото і є більш ліквідним товаром.

Видається, що можливості використання золотого потоку для оздоровлення грошового обігу невеликі, носять палліативний характер і самі по собі не вирішують проблеми інфляції.

Значні розбіжності в економічній теорії існують відносно причин інфляції. За цим критерієм виділяються такі теорії інфляції: надмірного попиту, грошових витрат виробництва та теорія інфляції, як багатофакторного явища.

Теорія “інфляції попиту”. Започаткував цю теорію Дж. Кейнс. Він розглядав інфляційні процеси як невід¢ємну складову елементів макроекономічної системи. В кейсіанських теоріях наголошується, що причиною інфляційних процесів є надмірний попит відносно товарної пропозиції. Перевищення попиту над пропозицією Дж. Кейнс назвав “інфляційним розривом”. При цьому чинники інфляції можуть бути як на стороні пропозиції, так і попиту. Дж. Кейнс відмічав: “...якщо пропозиція грошей в порівнянні з пропозицією товарів для купівлі збільшується, має місце інфляція”. Він доказував, що пропозиція грошей не може безпосередньо впливати на сукупний попит, оскільки зростання грошової пропозиції підвищує ліквідність в економіці, і рівень процентної ставки (ціни за ліквідні кошти) падає. Сукупний попит буде збільшуватись помірковано, оскільки зниження процентної ставки приведе до збільшення інвестиційних затрат.

Теорія “інфляції витрат”. Ця теорія виникла внаслідок подальшого розвитку кейсіанської ідеї “негрошового” механізму інфляційного процесу. У 60-ті роки в США інфляція розвивалася при відсутності надмірного попиту і повної зайнятості, тобто всупереч теорії “інфляційного розриву”. Це дало підстави стверджувати, що в умовах високої монополізації виробництва і ролі профспілок на ринку праці підприємці можуть підвищувати ціни, а профспілки ¾ заробітну плату за своєю ініціативою, навіть при незмінності попиту. Подібна ініціатива виступає імпульсом інфляційного процесу. Вся відповідальність за інфляцію покладається на підприємців, котрі не хочуть поступатися своїми прибутками і підвищують ціни в міру зростання виробничих витрат. Прихильники цієї теорії з усіх виробничих витрат виділили заробітну плату, оскільки вона найбільш тісно пов¢язана з інфляцією, обслуговує особисте споживання і не сприяє розширенню виробництва.

По-іншому пояснюють причини інфляції представники монетаристської теорії. Монетаризм вже не просто включає проблеми інфляції до макроекономічної теорії, а вони стають її найважливішою складовою частиною. М. Фрідмен, засновник теорії монетаризму, розуміє під інфляцією стійке і безперервне зростання цін, викликане надмірною масою грошей по відношенню до валового внутрішнього продукту. Монетаристи стверджують, шо саме зміни в грошовій масі є основним чинником формування економічного циклу та інфляції. Їх погляди на природу інфляції викладені у хрестоматичному вислові М. Фрідмена: “Інфляція завжди і всюди є грошовим феноменом”. Дане положення трактує про прямму залежність зростання цін від збільшення грошової маси, і що причини інфляцій знаходяться у сфері обігу.

Проте, досвід країн де відбувався інфляційний процес свідчить, що позиція монетаристів в певній мірі є правильною відносно довгострокової перспективи, а також у тих випадках, коли зростання грошової маси сягає крупних масштабів. Однак в короткостроковій перспективі зв¢язок між грошима та інфляцією залишається невизначеним. Грошова маса хоч і є головним чинником інфляції, але далеко не єдиним.

З середини 60-х років 20 ст. у економічній теорії формується новий напрям у дослідженні інфляції як багатофакторного процесу, що відбувається в сфері грошового обігу та безпосередньо в суспільному виробництві. Предмставники сучасного монетаризму виходять з необхідності комплексного аналізу інфляції. Вони вважають, що найважливішою ознакою інфляційних процесів є тісне переплетення монетарних та загальноекономічних чинників зростання цін. З цього випливає: незалежно від того, які причини є початковими імпульсами, будь-яке підвищення цін викликає необхідність підищення обсягів грошової маси і навпаки. Інакше кажучи, збільшення грошової маси часто виступає вже не як причина зростання цін, а як його похідна. Але не залежно від характеру дії тих , чи інших чинників ¾ інфляційне зростання цін завжди супроводжується збільшенням грошової маси. Спочатку воно відбувається в активному обігу за рахунок зменшення нагромаджень чи збережень, а потім зростає загальна маса грошей в обігу за рахунок надмірної емісії. Переповнюються канали обігу грошовою масою і знецінюється грошова одиниця, що характеризує інфляцію в її класичному вигляді.

Антиінфляційні рекомендації представників цієї теорії мають, як правило, комплексний характер і спрямовані на всі сфери економічних відносин, в яких діють чинники, що спричиняють інфляцію.

Все це підтверджує, що витоки інфляції, особливо в її найвищих формах, можуть бути не тільки суто в грошовій сфері, а й у сфері виробництва, а отже, й заходи щодо її подоланя повинні бути комплексними, охоплювати всі складові елементи економічної системи.

2. Суть та форми інфляції

Інфляція ¾ процес знецінення грошей внаслідок надмірної емісії та пероповнення каналів обігу грошовою масою. Зовні вона проявляється у зростанні загального рівня цін та зниженні купівельної спроможності грошей. Інфляційний процес можна схематично проілюструвати на малюнку 1.

Інфляція призводить до стихійного перерозподілу доходів та багатства між соціальними групами населення, падіння матеріальних стимулів до праці, спаду виробництва, скорочення інвестицій, загальмовує науково-технічний прогрес, послаблює зовнішньоеконосмічні позиції країни, зменшує конкурентні можливості на світовому ринку.

Сучасна інфляція не виникає раптово, а розвивається поступово кяк троивалий процес, який можна розділити на три етапи:

на першому етапі темпи зростання цін (інфляції) відстають від темпів збільшення в обігу грошової маси;

на другому етапі темпи зростання цін значно випереджають темпи зростання в обігу грошової маси;

на третьому етапі зростання цін набуває нерівномірного стрибкоподібного характеру, коли темпи зростання цін то випереджають темпи зростання грошогвої маси, то відстають від них.

У міжнародній практиці, відповідно до темпів інфляційного процесу, виділяється три різновиди інфляції: повзуча, галопуюча, гіперінфляція. Звичайно, що межі і форми інфляційного процесу досить мінливі, і їм дається різноманітна інтерпритація в залежності від характеру інфляції у тій чи іншій країні.

Повзуча інфляція настає тоді, коли темпи зростання цін не перевищують 10% на рік. Вона характеризується надмірногю емісією та прискореним накопиченням грошової маси в каналах обігу без помітного підвищення чи незначним зростанням цін.

Тобто на початку інфляційного процесу ще не існує тісного зв¢язку між зростанням грошової маси та інфляцією. Суб¢єкти ринку певний час не відчуваютьь надмірного випуску грошей в обіг і використровують їх для нагромадження чи збереження. Це тимчасово відволікає надмірно емітовані гроші з каналів обігу, послаблює інфляційний тиск на ціни. Однгочасно сповільнюється швидкість обігу грошей, що теж має певний антиінфляційний ефект.

Зазначені процеси стимулюють підприємницьку активність, збільшують попит на інвестиції, що призводить до розширення виробництва, товарообороту і зростання, у зв¢язку з цим, пропозиції товарів і послуг. Отже, в умовах неповної зайнятості (наявності незавантажених виробничих потужностей і безробіття) відставання тпемпів зростання цін від темпів зростання грошової маси може зберігатися протягом тривалого періоду, що й надає інфляції повзучого хапрактеру. Така інфляція не має явних негативних наслідків, мало відчутна для економічних агентів. Тому для більшості розвинутих країн у сучасний період характерна повзуча інфляція, яка нерідко використовується як засіб стимулювання та регулювання економічного розвитку.

Разом з тим, в умовах повзучої інфляції відбувається приховане нарощуванрня інфляційного потенціалу у вигляді незадоволеного додаткового попиту, який постійно тисне на товарні ціни і загрожує їх “вибухом”. За умов повної зайнятості додатковий попит стає суто інфляційним. Створюється особлива економічна ситуація, коли зростає (за рахунок емісії грошей) попит на “інфляційне фінансування” при обмеженій пропозиції, що порушує симетрію товарного обміну ¾ MV=PY. Виникає ситуація, за якої подальше зростання платоспроможного попиту не сприяє зростанню виробництва й ефективному використанню його ресурсів, а веде до безпосереднього зростання цін, внаслідок чого інфляція піднімається на вищий щабель і перетворюється у гальмо економічного розвитку.

Галопуюча інфляція настає тоді, коли темпи зростання цін досягають 10-100% на рік. На цій стадії відбувається стрімке зростання цін, тобто прискорена (інфляція у темпі рисі, або галопуюча) інфляція. Вона викликає випереджувальні темпи зростання споживчого попиту порівняно з товарною пропозицією, що призводить до зростання цін. За цих умов формується інфляційний мультиплікатор, який прискорює деструктивні процеси в економіці.

На стадії галопуючої інфляції відбувається спад виробництва та скорочення товарообороту, втрачається стиммул до інвестицій, стримується процес суспільного нагромадження. Інфляція викликає відток капіталу з виробничої сфери до сфери обігук. Тобто відбувається розбалансування економічної рівноваги.

Галопуюча інфляція посилює руйнівний вплив на грошовий обіг. За таких темпів інфляції економічним агентам не вигідно тримати свої активи в грошовій формі. Гроші із сфери нагрогмадження чи збереження переходять у сферу обігу. Виникають так звані “гарячі гроші” ¾ гроші, що втрачають свою вартість і не затримуються надовго на руках. Кожен прагне найшвидше позбутися грошей, довіра до яких втрачається. Прагнення економічних агентів швидше позбавитися “гарячих грошей” прискорює їх обіг, що зменшує необхідну для його обслуговування грошову масу. Прискорення обігу грошей стає додатковим стимулятором інфляцій ного процесу. Агенти ринку втрачають бажання реалізувати свої товари за гроші, які постійно втрачають купівельну спроможність, і вони переходять на бартерні операції або продають їх за іноземну валюту. Як бачимо, гроші втрачають на тільки функцію нагрогмадження, а також частково втрачають свою робочу функцію ¾ засобу обігу.

В умовах галопуючої інфляції особливо на фінальній стадії настає платіжна криза ¾ “грошовий голод”, що імпульсивно втамовується емісією. Держава намагається припинити емісію грошей, однак поглиблення економічної та фінансової кризи ставить її перед необхідністю вдаватись до нових вимушених емісій, настають “емісійні шоки”. Держава втрачає головні важелі управління емісійним процесом, інфляція стає неконтрольованою. Це й призводить до виникнення інфляційної спіралі, перетворення повзучої інфляції в галопуючу, а галопуючої ¾ в гіперінфляцію.

Гіперінфляція. Особливо виразно деформація економічних та соціальних процесів проявляється в умовах гіперінфляції. За даними МВФ вважається, що інфляція переходить у гіперстадію коли темпи приросту цін складають 50% за місяць. У рамках гіперінфляції виділяють вужче поняття ¾ суперінфляція, за якої темпи зростання цін складають 1000 відсотків і більше за рік.

Гіперінфляція часто пов¢язана з політичним хаосом, війнами та їх наслідками, а також із соціальними революціями. Подібні ситуації виникали в перші десятиріччя XX століття, після другої світової війни та в період нашої доби. На початку 90-х років не було жодної постсоціалістичної країни, яка б не потрапила в “інфляційний полон” і не відчула його руйнівного впливу.

На стадії гіперінфляції домінує нестабільність цін, яка полонила всі сектори економіки, спричиняючи хаотичність ринку та несправедливий (нееквівалентний) перерозподіл доходів і багатства у суспільстві.

В умовах гіперінфляції гроші продовжують втрачати свої функції, падає їх роль в економіці, поширюються бартерні операції, порушується фінансово-кредитний смеханізм, розвиваються неорганізовані стихійні процеси в еконогміці, що призводить до зростання загальної економічної, соціальної та політичної нестабільності.

В період гіперінфляції реальний попит неа гроші різко падає, що значно знижує їх куупівельну спрооможність. Одночасно збільшується попит неа товари, а це призводить до подальшого зростання цін, оскільки великій кількості грошей протистоїть надто обмежений обсяг товарів. Агентьи ринку стараються якомога ск4оріше отоварити гроші, які на очах втрачають свою вартість. Відбувається “втеча” від грошей. Разом з тим виникає “голод” на гроші, оскільки емісія грошей не встигає за їх знеціненням. Особливо відчувається “голод” на банкноти крупних номіналів, оскільки дрнібні купюри зовсім втрачають свою вартість і покидають канали обігу. Внаслідок чого держава вдається до друкарського верстата і випускає в обіг нові купюри високих номіналів, а це ще більше розкручує спіраль цін і грошей. Створюється парадоксальна ситуація, коли за наявності в обігу великої маси “зайвих” грошей економічні агенти відчувають нестачу платіжних засобів (грошовий голод).

Інфляція негативно впливає на якість активів. Вона докорінним чином змінює розподіл доходів і майна. Ті, що мають тверді заробітки, відчувають зменшення їх купівельної спроможності. Ті, що мають заощадження, також відчувають вплив інфляції ¾ їх заощадження знецінюються. Особи, що змогли вкласти свої гроші в реальні цінності (нерухомість, коштовності) бачать, що вартість їх зростьає швидше ніж інфляція. Це пов¢язане з тим, що високий темп зростання цін робить грошові заощадженрня настільки незахищеними, що ті, хто може це собі дозволити, переключаються на “безпечні” об¢єкти вкладання грошей.

Інфляція “роз¢їдає” реальну вартість активів. Втрачають вартість не тільки гроші, але інші грошові активи: цінні папери, страхові поліси, депозити тощо. За інфляції відбувається перерозподіл доходів між кредиторами й дебеторами. Боржники, котрі отримали на певний період позику, розплачуються за неї грішми, які в перебігу інфляції помітно втратили свою вартість (купівельну спроможність). Відбувається перерозподіл багатства від кредиторів чи власників грошгових активів до боржників, серед яких основним боржником є держава чиї пасиви (гроші, державні облігації, скарбницькі векселі) втратили вартість. Отже, програють кредитори і одночасно знаходяться у виграші позичальники (дебітори) у тогму числі й держава, зокрема, коли мова йде про компенсацію державного боргу. Інфляція зменшує його реальну величину. Все це дестабілізує суспільство, знижуючи реальні доходи широких верств населення інфляція звужує межі внітрішнього ринку, спотворює структьуру попиту, посилює спекуляцію, “тіньовий бізнес”.

Інфляція неодмінно веде до кризи державних фінансів, що розвивається внаслідок швидкого знецінення податків та інших надходжень до державної скарбниці та одночасного зростання видаткової частини бюджету. Внаслідок інфляції реальна вартість доходів бюджету постійно зменшується. Тому держава змушена весь час вдаватись до друкарського верстату, щоб компенсувати фінансові втрати від інфляції. Оскільки зробити це практично неможливо, то їй доводиться так чи інакше зменшувати свої витрати і передусім на соціальні потреби, що ще більше загострює соціально-політичну нестабільність у суспільстві. На фінішній стадії інфляції подальше зростання емісії стає ффінансово невигідним і соціально небезпечним.

Нерідко хвилі інфляції приносили з собою такі драматичні зміни, які інколи приводили до соціальної напруженості та політичних конвульсій. Найбільш яскравим прикладом є гіперінфляція в Німеччині на початку 20-х років, коли розмір інфляції вимірювався цифрою з трьома і більше нулями. В результаті реальна івартьість заощаджень середніх верств населення перетворилась у ніщо. І це, на думку деяких істориків, стало в майбутньому важливим фактором сходження Гітлера до влади. У 80-их роках навіть такі країни як Ізраїль, Югославія та більшість латиноамериканських країн попали в полон глибокої інфляції. На жаль, на початку 90-х років це негативне явище охопило Україну.

Інфляція послаблює зовнішньоекономічні позиції держави, зменшує її конкурентні можливості на світовому ринку, веде до падіння валютного курсу (купівельної спроможності) національної валюти, загострюється дефіцит платіжного балансу, збільшується зовнішні борги, що призводить до порушень зовнішньоекономічних відносин.

3. Причини інфляції

В кейсіанській макроекономічній моделі формою прояву інфляції є динаміка цін, імпульс до зростання яких може виходити як з боку попиту, так і з боку пропозиції. Зупинимося на цих висновках більш детально.

На мал. 1 показано спочатку лінію сукупного попиту АД і лінію сукупної пропозиції AS. Лінія сукупного попиту АД показує рівень випуску продукції і доходів, при яких видатки дорівнюють доходам, а грошовий ринок знаходиться в стані рівноваги. Лінія сукупної пропозиції AS показує, який обсяг продукції господарські агенти готові запропонувати на ринку при кожному рівні цін. Отож, стан рівноваги на ринку буде знаходитись на перехресті ліній АД і AS, у точці Е. При рівноважному рівні цін Po попит відповідає обсягу продукції Yo, який господарські агенти готові реалізувати на ринку.

Припустимо, що центральний банк збільшив грошову масу в два рази, купляючи на відкритому ринку державні цінні папери. На малюнку 1 показано, що приріст номінальної грошової маси переміщує точку рівноваги із ЕуЕ1, збільшуючи як обсяг виробництва, так і рівень цін. Відстань між Е і Е¢ відповідає приросту номінальної грошової маси; якщо ціни збільшуються в тій же пропорції, що й номінальна грошова маса, то реальні залишки М/P, як і попит, не змінюються. Лінія сукупного попиту АД зрушується вправо-догори в положення АД¢ в тій же пропорції, в якій збільшується пропозиція грошей. Попит для кожного рівня цін буде збільшуватися. Якщо лінія сукупного попиту АД стрімко піднімається догори, то в сновному пристосовуються ціни, а випуск продукції збільшується помірковано, незамітно. Такий варіант називається “інфляцією попиту”, оскільки зростаючий попит підштовхує догори рівень цін. Причиною зростання цін є надмірний сукупний попит на гроші по відношенню до загальної пропозиції товарів в умовах повної зайнятості економіки.

Тепер розглянемо зміни чи порушення, що мають місце у сфері пропозиції (малюнок 2). Припустимо, що ціни на компоненти виробництва (на енергоносії) зростають. Господарські агенти, щоб покрити свої зростаючі витрати, будуть старатись продати свою продукцію по більш високій ціні. Лінія сукупної пропозиції під впливом зростаючих затрат переміщується вліво і догори із положення AS в положення AS¢.

Зростання витрат виробництва веде до появлення нової точки короткострокової рівноваги Е¢. Рівень цін зростає з Po до P1, а реальний випуск продукції зменшуєься з Yo до Y1. Як бачимо, негативні зміни у сфері пропозиції викликають спад виробництва і зростання цін. Такий варіант називається “інфляцією витрат”, оскільки ціни зростають за рахунок очікуваного збільшення затрат виробництва.

Отже, економічною теорією доведено, що основні причини інфляції це: зростання надмірного попиту над пропозицією ¾ “інфляція попиту” та зростання грошових витрат виробництва ¾ “інфляція витрат”. Ці дві класичні причини безперечно можуть бути викликані низкою монетарних та загальноеконмічних чинників, сила впливу яких на економічний процес неоднакова. До таких чинників можна віднести: інфляцію, викликану надлишком в обігу грошової маси внаслідок кредитної емісії; фіскальну інфляцію, що пов¢язана із дефіцитом бюджету; інфляцію, викликану зростанням виробничих витрат і доходів, імпортовану інфляцію тощо.

Інфляція попиту.

Інфляція попиту генерується надмірним зростанням попиту порівняно з пропозицією. Якщо у відповідь не відбудеться підвищення пропозиції, зростання попиту компенсується підвищенням цін і рівень інфляції зросте. Інфляція попиту безпосередньо пов¢язана з дією монетарних чинників.Мова йде про невиважену грошову емісію, що призводить до перевищення попиту на гроші порівняно з наявною пропозицією товарів і послуг. У цьому випадку безпосереднім чинником інфляції є зростання грошової маси, що порушує закон грошового обігу ¾ Ms = Md.

Процес генерації інфляції можна наочно розкрити за допомогою “рівняння обміну”:

M*V = P*Y (1)

де, M ¾ номінальна грошова маса (кількість грошей в обігу);

V ¾ швидкість, або норма обігу грошової маси;

Y ¾ реальні доходи, або товарне забезпечення грошей.

Спочатку нагадаємо значення окремих економічних показників. Номінальний доход (PY) номінальна сума отриманої зарплати, виплати по відсотках, прибутку, дивідентів, рентних платежів тощо. Реальний доход (Y) ¾ кількість товарів і послуг, що їх можна придбати на суму номінального доходу. Динаміка реального доходу визначається як різниця між номінальним доходом та рівнем цін (інфляцією). Якщо за рік середній показник номінального доходу виріс на 15%, а ціни протягом цього ж часу ¾ на 10%, то можна вважати, що реальні доходи населення за вказаний період збільшилися на 5%.

З формули (1) випливає, що збалансованість між грошовою масою та її товарним забезпеченням досягається шляхом зміни рівня цін.

Рівень цін можна визначити за допомогою перетворення рівняння (1) за формулою:

P = MV/Y (2)

Із формули випливає, що рівень цін (норма інфляції) постійно зростає, коли номінальна грошова маса збільшується відносно попиту на реальні залишки. Ціни тим вищі, чим більше в обігу грошей та менша пропозиція товарів і послуг. Кількісна теорія грошей припускає, якщо (V) і (Y) величини постійні (constant), або змінюються незначно, тоді рівняння (2) витікає, що між показниками (M) і (P) існує пряма залежність: якщо грошова маса (M) подвоюється, теж саме відбувається з цінами (P).

Розглянемо механізм дії інфляції на конкретному прикладі. Припустимо, в обігу знаходиться грошова маса в сумі 500 млн. доларів, якій протистоїть відповідне товарне забезпечення теж на суму 500 млн. доларів. Потім держава випустила в обіг ще 250 млн. доларів, скажімо, для покриття бюджетного дефіциту. При цьому номінальний обсяг виробництва товарів не змінився. Тоді номінальний попит перевищуватиме пропозицію в базових цінах на 250 млн. доларів, або в 1,5 рази. Такий стан в економічній теорії отримав назву “інфляційний розрив”. Цей розрив ліквідується зміною рівня цін. Якщо ціни збільшаться в 1,5 рази, то пропозиція товарів відповідатиме грошовому попиту.

Отже, підвищення попиту при обмеженній пропозиції призводить до підвищення цін. Пояснюється це тим, що еластичність пропозиції по ціні залишається низькою. Це зумовить подальше зростання “інфляційного розриву” між сукупним попитом та сукупною пропозицією.

Якщо рівняння обміну розглядати з позиції динаміки цін, гроей, випуску продукції (ВВП) і швидкості обігу грошей, то рівняння (2) можна переписати в термінах темпів приросту:

P = M ¾ Y + V (3) або M/P = Y ¾ V (4)

Отже, норма інфляції (P) дорівнює різниці між темпами приросту номінальної грошової маси і реального попиту на гроші (3).

Із рівняння (4) витікає, що темп приросту реального попиту (M/P) на гроші дорівнює темпам приросту реальних доходів (Y) за мінусом приросту швидкості обігу грошей (V).

Розглядаючи рівняння (3) і (4) ми можемо прийти до висновку: якщо зростають номінальна грошова маса і реальні доходи, то обидва ці чинники впливають на рівень цін у протележних напрямках: зростання номінальної грошової маси сприяє інфляції, тобто зростання цін, тоді як збільшення реальних доходів а, значить, збільшення реального попиту на гроші в тенденції призводять до падіння рівня цін. Чистий ефект залежить від співвідношення цих двох показників. Інтенсивне зростання номінальної грошової маси, яке не супроводжується збільшенням попиту на реальні залишки, що призводить до винекнення різновиду “гарячих грошей” ¾ грошей, що втрачають функцію нагромадження і не затримуються надовго на руках у населення, що призводить до ще більшої інфляції. Навпаки, якщо інтенсивно зростає реальний попит на гроші (реальні доходи), то при любому рівні зростання грошової маси відбувається певне скорочення інфляції. Наприклад, якщо швидкість обігу грошей величина постійна, а реальні доходи зростають, скажімо, на 3% на рік, то в цьому випадку реальний попит на гроші зросте теж на 3%.

Якщо номінальна грошова маса зросте на 10% за рік, то норма інфляції становитиме 7% (10% ¾ 3%). При зростанні грошової маси на 15% норма інфляції сягатиме вже 12% (15% ¾ 3%); підвищення темпів приросту реальних доходів, скажімо, до 5% замість 3% буде означати зниження інфляції.

Прискорення швидкості обігу грошей слугує додатковим стимулятором інфляційного процесу. Цей показник визначається як відношення номінального доходу (ВВП) до номінальної грошової маси, або у вигляді формули:

PY

V = ———— , (5)

M

Звідси V = Y/(M/P), (6)

що означає швидкість обігу грошей дорівнює відношенню реальних доходів до реальних залишків. При заданому рівні доходів швидкість обігу зростає, коли попит на реальні залишки падає. Цей показник високий на стадії галопуючої, особливо, гіперінфляції і низький на стадії повзучої інфляції.

Таким чином, на темпи інфляції впливає три агреговані складники: темпи приросту грошової маси, темпи зміни швидкості обігу грошової маси і темпи зміни обсягів виробництва (ВВВП). Залежно від конкретної економічної ситуації вплив цих показників на інфляційний процес неоднаковий. Так, в Україні середньомісячна інфляція у 1993 р. Складала 47%, при цьому: 35,7% ¾ за причини зростання грошової маси, 8,5% ¾ зміни швидкості обігу грошей, і 2,8% ¾ за причини спаду виробництва.

Фіскальна інфляція. Причиною ланцюгу, який з¢єднує, з одного боку, приріст грошової маси, а з другого ¾ зростання рівня цін стає хронічний та колосальний за розміром дефіцит державного бюджету, який покривається переважно за рахунок кредитної емісії грошей. За такої ситуації жоден уряд, як підкреслював Дж. Кейнс, не погодиться проголосити себе банкрутом, не вдаючись до послуг емісійного механізму, що знаходиться в його розпорядженні. Держава вдається до такої крайньої міри як емісія грошей у тому випадку, коли вона не в змозі розв¢язати проблему бюджетного дефіциту шляхом податкової політики або випуску цінних паперів.

Кредитна емісія означає, що центральний банк ¾ агент уряду покриває державний борг чи фінансує державну амбіціозну програму видатків емісійними кредитами, які не мають реального забезпечення. Пряме кредитування уряду практично виглядає як зростання чистих активів, джерела яких знаходяться у пасиві балансу центрального банку внаслідок чого збільшується грошова база та сукупний попит. А це може викликати надмірне зростання грошового попиту порівняно з наявною пропозицією товарів і як наслідок ¾ черговий спрут інфляції. Отже, чим більший дефіцит бюджету, тим більший рівень інфляції, причому із сказаного ¾ це явище є нелінійне і динаміка його має тенденцію до зростання.

Насправді, фінансування бюджетного дефіциту шляхом грошової емісії є своєрідною формою оподаткування ¾ “інфляційним податком”. Розмір вигоди, яку отримує держава, можна визначити як добуток рівня інфляції і реальних грошових залишків, що втрачають свою вартість. Припустимо, що ви маєте на руках 200 доларів при річній нормі інфляції 50%. За рік інфляція зменшить вартісь ваших реальних грошових залишків на 100 доларів, котрі і складають “інфляційний податок”. Власно він поїдає заощадження населення, знецінює пенсії, заробітну платню і викликає перерозподіл багатства. Дж. Кейнс так описав цю ситуацію: це така форма оподаткування уникнути якої майже неможливо. Навіть найслабкіший уряд в змозі запровадити його у тій ситуації, коли він не здатний на щось інше.

Отже, основна причина фіскальної інфляції ¾ дефіцит бюджету та його покриття за рахунок емісійних кредитів центрального банку. Адже вони ¾ основний каталізатор інфляції. Досвід багатьох країн показує, що лише ті країни, в яких були створені інституційні та економічні умови для відмови від фінансування державного бюджету за рахунок кредитів центрального банку, спромоглися приборкати інфляцію.

Проте, повністю позбутися інфляції лише методами обмеження попиту тобто чисто монетарними методами неможливо. Таке обмеження грошової маси хоча гальмує зростання цін, але водночас гнітить виробництво, не дозволяє розірвати ланцюг боргових зобов¢язань.

Інфляція витрат

Інфляційний процес може відбуватись під впливом цілої низки немонетарних чинників, що зумовлюють зростання цін через подорожчання компонентів виробництва і зростання собівартості продукції. Йдеться про інфляцію витрат, що формується на принципово іншій основі ніж інфляція попиту.

Інфляція витрат відбувається внаслідок порушення рівноваги товарного обміну MV = PY, тобто перевищення пропозиції над попитом, що генерує процес зростання витрат виробництва і в результаті через підвищення цін на товари викликає збільшення грошової маси. Масштаби накручування цін залежать від “грошового покриття”, яке визначає межі того середовища, в рамках якого економічні агенти можуть здійснювати свої витрати. Відбувається нагнітання попиту на гроші з боку витрат виробництва. У даному випадку збільшення грошової маси виступає вже не як причина зростання цін, а як похідна від цін.

В основі інфляції витрат лежить взаємозв¢язок витрат і цін, рівень яких підвищується під впливом зростання витрат або надприбутків. Найхарактернішою ознакою інфляції витрат у її класичному вигляді є спіраль “зарплата ¾ ціни”. Наприклад, якщо в економічному середовищі відбувається загальне підвищення цін, стає неминучим зниження реальних доходів населення. Щоб зберегти їх рівень, необхідно збільшувати грошові доходи (заробітну плату), а це призводить до зростання витрат виробництва або бюджетних видатків. Як наслідок зростає собівартість продукції фірм, що веде до підвищення цін на товари. Подорожчання товарів та послуг знову робить необхідним підвищення заробітної плати. Розкручується інфляційна спіраль “зарплата ¾ ціни”. Цей процес відомий в економічній теорії під назвою “кривої Філіпса”.

Наведений приклад інфляційної спіралі “зарплата ¾ ціни” демонструє взаємозв¢язок чинників інфляції попиту та витрат. З одного боку, підвищення заробітної плати сприяє зростанню доходів населення, а тому є чинником платоспроможного попиту, з другого боку, підвищення заробітної плати збільшує витрати виробництва, оскільки вона є статтею собівартості продукції. А підвищення собівартості продукції у свою чергу сприяє зростанню товарних цін.

Важливим чинником інфляції витрат виробництва є значне подорожчання матеріальних ресурсів. Наприклад, фірма, що випускає деякий товар і діє в умовах ринку (вільного ціноутворення) при зростанні ринкових цін на матеріальні компоненти виробництва (сировину, проміжні продукти, енергоносії) прагнутиме утриматись на плаву, а тому в ціну свого продукту включить як витрати на виробництво, так і визначиться з доданою вартістю на одиницю продукції, виходячи з інфляційних очікувань, щоб забезпечити собі прибуток та зарплату своїм працівникам.

Через взаємопов¢язаність виробничих процесів в економічному середовищі зростання ціни на сировину по ланцюжку спричиняє зростання цін на всі інші товари.

Чинником інфляції витрат є також підвищення цін на продукцію еекономічних агентів у відповідь на збільшення ставок податків плати за кредит, що рівнозначне збільшенню витрат виробництва. При високих ставках податків включаються механізми, які обмежують зростання виробництва. В економічних суб¢єктів з¢являються все більші проблеми з фінансуванням інвестицій та погашенням боргових зобов¢язань. Більше того, послаблюється сама схильність до інвестицій, оскільки виробництво продукції стає економічно невигідним.

В економічній науці добре відомі співвідношення між ставками оподаткування та величиною їх надходжень до бюджету ¾ крива Лаффера.

Рівень

виробництва


1 2


податки

Малюнок 6.3. Крива Лаффера.

При підвищенні ставок оподаткування сума податкових надходжень до бюджету зростає тільки до певної величини, а потім знижується за рахунок спаду виробництва і ухилення від сплати податків. Значний рівень спаду виробництва свідчить про те, що економіка знаходиться у становищі, яке відповідає відтинку 2 кривої, а отже, зниження ставок оподаткування призведе не тільки до підвищення ділової активності, а й до збільшення суми надходжень від податків до бюджету.

Отже, основне завдання податкової політики оживити економіку і виробництво, адже збиткове виробництво бюджет не поповнить, не дасть товарного забезпечення грошам.

Зростання цін може відбуватись також за умов передбачення суб¢єктами господарської діяльності погіршення економічної ситуації: труднощів з поставками сировини, подорожчання банківського кредиту платіжної кризи тощо. Результатом є включення заздалегідь до виробничих витрат так звваної “плати за ризик”.

Імпортна інфляція.

Інфляція, що імпортується зумовлена для даної країни чинниками: надмірний наплив іноземної валюти, підвищення імпортних цін тощо. Вона призводить до вільного притоку на внутрішній ринок надмірного попиту та вільного відпливу за кордон товарів.

Рівень валютного курсу національної валюти до іноземних може бути, як інфляційним, так і антиінфляційним чинником. Низький курс національної

назад |  1  | вперед


Назад

 Поиск рефератов
 
 Реклама
 Реклама
 Афоризм
Лучший подарок к празднику - это велосипедный звонок! Никакой абонентской платы и ноль долларов за минуту круглосуточно!"
 Гороскоп
Гороскопы
 Знакомства
я  
ищу  
   лет
 Реклама
 Счётчики
bigmir)net TOP 100