Рефераты на украинском
Договір перевезення - Правознавство -



Міністерство освіти і науки України

План стор.

Вступ…………………………………………………………………………………3

1. Поняття договору, класифікація...........................................................................4

2. Договір перевезення вантажу, багажу, пасажирів, пошти…………………….7

2.1. Зміст, укладення та оформлення договорів про перевезення вантажів…..9

2.2. Виконання договорів про перевезення вантажів………………………….13

2.3. Відповідальність сторін за перевезення вантажів…………………………17

3. Договір чартеру (фрахтування)…………………………………………………21

4. Договір найму (оренди) транспортного засобу………………………………..22

5. Договір про буксирування……………………………………………………...23

6. Договір транспортного експедирування..……………………………………..24

7. Договір перевезення пошти…………………………………………………….27

8. Претензії та позови при перевезеннях…………………………………………28

Висновки…………………………………………………………………………....31

Список використаної літератури………………………………………………….33

Вступ

Цивільне право – це сукупність цивільно-правових норм, які регулюють відносини власності в її різноманітних формах, товарно-грошові відносини і деякі особисті немайнові відносини за участю громадян, організацій та інших соціальних утворень з метою повнішого задоволення матеріальних і духовних потреб громадян. Цивільне право містить правові механізми для функціонування економіки, розподілу в суспільстві матеріальних благ тощо і від ефективності цивільно-правового регулювання багато в чому залежить успіх ринкових відносин в Україні.

Економіку будь-якої держави важко уявити без транспортних послуг. При цьому важливим є перевезення вантажів, багажу, пасажирів і пошти незалежно від обсягу послуг та відповідальності сторін; результат, якого прагнуть досягти сторони, – переміщення товарно-матеріальних цінностей чи людей.

Перевезення кожним конкретним видом транспорту має свою специфіку. Однак у цього виду послуг є і свої загальні правила, про які не повинні забувати ні перевізники, ні їх клієнти. Недотримання цих правил може обернутися додатковими проблемами і непередбаченими витратами. У курсовій роботі я якраз і намагався описати, на що варто звернути увагу, щоб уникнути помилок при укладенні та виконанні договорів перевезення. При цьому відмічу, що зроблено акцент на питання вантажних перевезень, адже саме вони відзначаються складністю регулювання та потребують найпильнішої уваги стосовно їх організації.

Курсова робота на тему: “Договір перевезення” складається з наступних розділів: вступу, 1) поняття договору, класифікація, 2) Договір перевезення вантажу, багажу, пасажирів, пошти, 2.1) Зміст, укладення та оформлення договорів про перевезення вантажів, 2.2) Виконання договорів про перевезення вантажів, 2.3) Відповідальність сторін за перевезення вантажів; 3) Договір чартеру (фрахтування); 4) Договір найму (оренди) транспортного засобу; 5) Договір про буксирування; 6) Договір транспортного експедирування; 7) Договір перевезення пошти; 8) Претензії та позови при перевезеннях; висновків та списку використаної літератури.

Дана тема курсової роботи є досить актуальною на сьогоднішній день, оскільки посилюється роль цивільно-правового договору в самостійній організації господарської діяльності суб’єктів товарно-грошових відносин. Все це свідчить про зростаючу соціальну цінність цивільного права в правовій державі і визначає його місце в системі правових галузей. І тому обрана мною тема широко розкривається в усій цивільно-правовій літературі.

Поняття договору, класифікація.

Договір – це угода двох або кількох осіб (сторін) про встановлення, зміну або припинення цивільних правовідносин і є найпоширенішою формою виникнення зобов’язання.

Договір вважається укладеним, коли сторони досягли згоди з усіх істотних умов. Розрізняють дві стадії укладення договору: пропозиція однієї сторони укласти договір (оферта) і прийняття пропозиції (акцепт).

Форма договору може бути усною і письмовою. У ряді випадків закон вимагає дотримання нотаріальної форми посвідчення договору.

Договори можуть бути класифіковані за різними критеріями, що мають юридичне значення, на такі основні види:

залежно від інтересів і мети, договори можуть бути:

платними (кожна з сторін має вигоду з договору);

безоплатними (тільки одна сторона має вигоду);

казуальними (визначена мета);

абстрактними ( невизначена мета);

договори можуть бути:

планові (на основі державного замовлення і державних контрактів відповідно до планових завдань);

регульовані (укладають вільно їх суб’єкти);

за формою договори можуть бути:

письмовими;

усними;

нотаріально посвідченими;

конклюдентними (коли суб’єкт мовчить, і це визначається виявом його волі укласти договір передбачений законодавством).

Зміст будь-якого договору характеризується його умовами. Змістом договору є права та обов’язки сторін, встановлені ними.

Цивільним кодексом України передбачені такі види конкретних договорів: договір купівлі-продажу, оренди, міни, дарування, позики, доручення, перевезення, підряду, майнового найму. Всі ці договори відносяться до зобов’язального права. Розглянемо більш детально договір перевезення.

Загальні правила перевезення закріплено сьогодні у двох фундаментальних документах – Цивільному Кодексі України і Господарському Кодексі України. Причому в цьому питанні їх норми не завжди збігаються. Які ж правила застосовувати на практиці?

Щоб відповісти на це запитання, необхідно розмежувати сфери дії цих законодавчих актів. Більшість фахівців сьогодні погоджуються, що ЦКУ містить загальні норми, які поширюються на всіх учасників цивільних відносин, а ГКУ – пріоритетніші спеціальні норми стосовно учасників господарських відносин (суб'єктів господарювання), і тільки їх.

Погоджуючись із такою позицією, подальший розгляд загальних правил укладення та виконання договорів перевезення вантажів вестимемо у двох напрямках:

1) правила, що діють при укладенні та виконанні договору перевезення вантажу між перевізником – суб'єктом господарювання і споживачем його послуг, який не є суб'єктом господарювання;

2) правила, що діють при укладенні та виконанні договору перевезення між суб'єктами господарювання.

У першому випадку «працюватиме» тільки цивільне законодавство, а у другому – цивільне та господарське законодавство в комплексі, де перевага буде за останнім.

Почнемо з головного – визначення договору перевезення вантажу.

Що таке договір перевезення вантажу?

Чинне законодавство виділяє два різновиди договору перевезення вантажу: разовий та довгостроковий.

Визначення разового договору перевезення вантажу міститься у статті 909 ЦКУ і частині 1 статті 307 ГКУ (табл. 1).

Таблиця 1

Визначення договору перевезення вантажу

Договір перевезення вантажу укладається не між суб'єктами господарювання – діє визначення статті 909 ЦКУ [5,374]

Договір перевезення вантажу укладається між суб'єктами господарювання – діє визначення частини 1 статті 307 ГКУ [3,468]

За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення і видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачу), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату

За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити доручений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством або договором строк і видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату


Ці визначення надзвичайно важливі в тому плані, що дають перелік умов, необхідних для разового договору перевезення вантажу. Виходить, що такий договір у будь-якому разі має містити:

1) характеристики вантажу (найменування, сорт, вага, кількість місць тощо);

2) пункт призначення, куди має бути доставлено вантаж.

Що стосується розміру плати за перевезення, то вона може встановлюватися за домовленістю сторін згідно із затвердженими тарифами (наприклад, на залізничному транспорті). Якщо розмір провізної плати не визначено, то згідно з частиною 1 статті 916 ЦКУ справляється «розумна» плата.

Водночас господарський договір перевезення вантажу, укладений між суб'єктами господарювання, крім цих умов, має містити також і строк доставлення вантажу (або посилання на документ, яким установлено цей строк).

За довгостроковим договором здійснюється не одна, а ціла серія перевезень вантажів. Особливості змісту такого договору встановлено статтею 914 ЦКУ і частиною 3 статті 307 ГКУ (табл. 2).

Крім того, згідно з нормами статті 180 ГКУ довгостроковий договір перевезення вантажу між суб'єктами господарювання повинен містити строк дії.

Особливість договору перевезення вантажів полягає в тому, що вантажоодержувач, не беручи участі в укладенні договору, набуває права вимоги до перевізника щодо видачі вантажу в пункті призначення. При невиконанні перевізником обов'язку стосовно доставлення вантажу на адресу одержувача він має право пред'явити до нього претензію з приводу втрати вантажу, а при неналежному виконанні ним обов'язків – претензію з приводу нестачі або пошкодження вантажу, а також із приводу прострочення в його доставлені.

Таблиця 2

Вимоги до змісту довгострокового договору перевезення вантажу

Договір перевезення вантажу укладається не між суб'єктами господарювання – діють особливі вказівки статті 914 ЦКУ з урахуванням загального визначення статті 909 ЦКУ

Договір перевезення вантажу укладається між суб'єктами господарювання – діють особливі вказівки частини 3 статті 307 ГКУ з урахуванням загального визначення частини 1 статті 307 ГКУ

Перевізник і власник (володар) вантажу у разі потреби здійснення систематичних перевезень можуть укласти довгостроковий договір.

За довгостроковим договором перевізник зобов'язується в установлені строки приймати, а власник (володар) вантажу – передавати для перевезення вантаж у встановленому обсязі.

У довгостроковому договорі перевезення вантажу встановлюються обсяг, строки та інші умови надання транспортних засобів і передачі вантажу для перевезення, порядок розрахунків, а також інші умови перевезення: найменування перевізника, відправника та одержувача; характеристики вантажу; пункт призначення; розмір плати за перевезення

Вантажовідправник і перевізник у разі потреби здійснення систематичних протягом певного строку перевезень вантажів можуть укласти довгостроковий договір, за яким перевізник зобов'язується в установлені строки приймати, а вантажовідправник – подавати до перевезення вантажі в узгодженому сторонами обсязі.

Довгостроковий договір на перевезення вантажу також має містити найменування перевізника, відправника та одержувача, характеристики вантажу, зазначення пункту призначення, розмір плати за перевезення і строк доставлення вантажу (або посилання на документ, яким установлено цей строк)

Договори, що стосуються перевезення

Усі послуги, пов'язані з переміщенням вантажів, можна поділити на чотири групи. Такий поділ дасть нам можливість визначити певний вид правочину, який регулюватиме відносини між сторонами. Схематично це може бути представлено таким чином:

Договір перевезення вантажу, пасажирів, багажу та пошти

Перевезення вантажу, пасажирів та багажу здійснюється транспортом, який в усіх своїх різновидах є частиною єдиної транспортної системи України. Відповідно до статті 21 Закону України «Про транспорт» від 10 листопада 1994 р. № 232/94-ВР єдину транспортну систему України становлять:

• транспорт загального користування (залізничний, морський, річковий, автомобільний і авіаційний, а також міський електротранспорт, у тому числі метрополітен);

• промисловий залізничний транспорт;

• відомчий транспорт;

• трубопровідний транспорт;

• шляхи сполучення загального користування.

Єдина транспортна система має відповідати вимогам суспільного виробництва та національної безпеки, мати розгалужену інфраструктуру для надання всього комплексу транспортних послуг, у тому числі для складування і технологічної підготовки вантажів до транспортування, забезпечувати зовнішньоекономічні зв'язки України.

Правова база, за якою здійснюється регулювання відносин, що виникають при переміщенні вантажів, багажу та пасажирів, поєднує різні нормативні акти і документи. Це свідчить про багатогранність вказаних відносин та про неабияку фахову підготовку спеціалістів, що вирішили розпочати дані відносини.

Відповідно до статті 908 ЦКУ перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення, укладення якого є обов'язковим. Перевезення здійснюється відповідно до загальних правил перевезення і спеціальних умов.

Цивільним кодексом та іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами і правилами, що видаються відповідно до них, встановлюються загальні правила перевезення.

Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, законами України, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Окрім умов перевезення, встановлених нормативними актами, такі умови можуть встановлюватися так само і договором перевезення.

Відповідно до статті 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення і видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Такий договір має бути укладений у письмовій формі, а його укладення має бути підтверджено складенням транспортної накладної (коносамента чи іншого документа, встановленого транспортними кодексами, або статутами) [5,374].

За договором перевезення пасажира одна сторона (перевізник) зобов'язується перевезти другу сторону (пасажира) до пункту призначення, а в разі здавання багажу – також доставити багаж до пункту призначення і видати його особі, яка має право на одержання багажу, а пасажир зобов'язується сплатити встановлену плату за проїзд, а у разі здавання багажу – за його провезення (ч.2 ст. 358 ЦК України).

Перевезення пасажирів здійснюється залізничним, річковим, морським, повітряним та автомобільним транспортом, а в містах – метрополітеном, трамваями і тролейбусами. Існують автомобільні приміські, міжміські автобусні, а також перевезення маршрутними та вантажопасажирськими таксомоторами. Перевезення за плату пасажирів та їхніх речей громадянами, які здійснюють їх епізодично, регулюються нормами про договір підряду, а не правилами транспортного законодавства.

Укладення договору перевезення пасажира та багажу підтверджується видачею квитка і багажної квитанції, форми яких установлені транспортними кодексами (статутами). Перевізник зобов’язаний доставити пасажира до місця призначення.

Пасажир має право провозити із собою безоплатно одну дитину віком до п’яти років (на міському транспорті – до семи років), якщо вона не займає окремого місця. На дітей старшого віку (до 10 років, на повітряному транспорті – до 12 років) можна придбати пільговий дитячий квиток. Пасажирові дозволено зробити зупинку в дорозі з продовженням строку придатності квитка до десяти діб, а в разі хвороби – на весь час хвороби з поданням довідки лікувального закладу. У разі відмови від поїздки пасажирові повертається вартість проїзду за вирахуванням збору за попередній продаж квитка і певного відсотка від вартості проїзду.

Особливим видом договору перевезення є договір перевезення у прямому змішаному сполученні. У цьому разі перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється кількома видами транспорту за єдиним транспортним документом.

Крім того, перевізник і власник (володілець) вантажу в разі необхідності здійснення систематичних перевезень можуть укласти довгостроковий договір. За ним перевізник зобов'язується у встановлені строки приймати, а власник (володілець) вантажу – передавати для перевезення вантаж в установленому обсязі. У довгостроковому договорі перевезення вантажу зазначаються обсяг, строки та інші умови надання транспортних засобів і передавання вантажу для перевезення, порядок розрахунків, а також інші умови перевезення [5,383].

Якщо із закону, інших нормативно-правових актів чи ліцензії, виданої юридичній особі, випливає, що вона повинна здійснювати перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти за зверненням будь-якої особи, таке перевезення вважатиметься перевезенням транспортом загального користування. Договір перевезення транспортом загального користування є публічним договором.

Нагадаємо, що публічним є договір, в якому одна сторона – підприємець узяла на себе зобов'язання здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться. Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Підприємець не має права надавати переваги одному споживачеві перед іншим щодо укладення публічного договору, якщо інше не встановлено законом. Він також не має права відмовитися від укладення публічного договору за наявності у нього можливостей надання споживачеві відповідних товарів (робіт, послуг). У разі необґрунтованої відмови підприємця від укладення публічного договору він повинен відшкодувати збитки, завдані споживачеві такою відмовою.

Актами цивільного законодавства можуть бути встановлені правила, обов'язкові для сторін при укладенні та виконанні публічного договору. Так, статтею 4 Закону України «Про міський електричний транспорт» від 29 червня 2004 р. № 1914-IV встановлено, що оплата транспортних послуг проводиться безпосередньо пасажирами і замовником. Право на користування транспортними послугами надають придбаний разовий квиток, закомпостований абонементний талон, проїзний квиток тривалого користування, картка або посвідчення, що дає право на пільговий проїзд згідно із законодавством. Перевізник не має права відмовлятися від пільгових перевезень, крім випадків, передбачених законами.

2.1. Зміст, укладення та оформлення договорів про перевезення вантажів

У ЦК України (ст. 358) окремо дається визначення договору про перевезення вантажу. За договором про перевезення вантажу транспортна організація (перевізник) зобов’язується доставити ввіреній їй відправником вантаж до пункту призначення і видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (одержувачеві), а відправник зобов’язується сплати за перевезення вантажу встановлену плату.

Договір про перевезення конкретного вантажу є реальним, оскільки він вважається укладеним у момент здачі вантажу транспортній організації для перевезення. Послуга за перевезення надається за плату, причому обидві сторони наділяються у договорі правами та обов’язками. Отже, договір про перевезення – оплатний і двосторонній.

Підприємства повітряного, морського, автомобільного та річкового транспорту, враховуючи встановлені обсяги перевезення для кожного з відправників, укладають з ними особливі організаційні договори (спеціальні, річні, довгострокові або навігаційні), спрямовані на організацію майбутніх перевезень вантажів. Так, відповідно до статей 34-36 Статуту автомобільного транспорту за річним договором автотранспортне підприємство зобов’язується у встановлені строки приймати, а вантажовідправник – пред’являти до перевезення вантажі в обумовленому обсязі. У річному договорі встановлюються обсяги та умови перевезення, порядок розрахунків, визначаються раціональні маршрути та схеми вантажопотоків.

Договори про організацію перевезень на морському транспорті називаються довгостроковими, на річковому – навігаційними.

Укладення довгострокових договорів можливе на будь-якому виді транспорту: перевізник і власник (володілець) вантажу в разі потреби здійснювати систематичні перевезення можуть укласти довгостроковий договір. За цим договором перевізник зобов’язується у встановлені строки приймати, а власник (володілець) вантажів – передавати їх до перевезення у встановленому обсязі. У довгостроковому договорі про перевезення вантажів визначаються обсяги, строки та інші умови надання транспортних засобів і подання вантажів до перевезення, порядок розрахунків та інші умови перевезень.

Договори про організацію перевезення є консесуальними, оскільки вважаються укладеними з моменту надання угоді сторін належної (письмової) форми. Вони не передбачають перевезення конкретного вантажу, тому не є товарними угодами.

Зобов’язання з перевезення конкретного вантажу виникає з договору перевезення, що укладається у момент прийняття перевізником від відправника вантажу разом з відповідним транспортним документом. Якщо укладенню договору передує планове завдання, то сторони конкретизують його на основі оперативних документів, зокрема декадних заявок – на залізничному, річковому та повітряному транспорті.

Так, для забезпечення виконання договірних зобов’язань здійснюється місячне планування перевезень, основою якого є поточні або довгострокові договори про організацію перевезення та замовлення відправників.

Начальник залізниці та уповноважені ним посадові особи за заявою відправника без додаткової плати дозволяють завантаження понад план та поза планом, змінюють передбачені планом залізниці та станції призначення в порядку та розмірах, установлених Правилами, дозволяють внутрістанційні перевезення вантажів. Начальник станції за заявою вантажовідправника дозволяє без додаткової плати змінювати передбачений планом тип рухомого складу, змінювати вид вантажу у межах однієї номенклатурної групи, передбаченої планом, змінювати в місячних планах перевезень залізниці та станції призначення в обсягах до 50 відсотків планової (договірної) норми.

З плану перевезень або прийнятого до виконання замовлення на перевезення вантажу виникає зобов’язання, за яким перевізник повинен подати перевізні засоби відправникові та прийняти від нього вантаж, а відправник – пред’явити вантаж до перевезення. Перевізник і відправник несуть майнову відповідальність за неподання перевізних засобів, непред’явлення до перевезення вантажу та за інші порушення обов’язків, що випливають з плану перевезення або прийнятої заявки на позапланове перевезення.

Оскільки нині до автотранспортних підприємств плани перевезень вантажів не доводяться, сторони несуть зазначену відповідальність за невиконання зобов’язань щодо обсягів вантажу, який підлягає перевезенню за договором (разовим замовленням). Зокрема, відправник, який не пред’явив вантаж до перевезення автомобільним транспортом, сплачує автотранспортній організації штраф у розмірі 20 відсотків від вартості перевезення всієї непред’явленої кількості вантажу порівняно з кількістю, передбаченою договором на певний місяць. Вантаж, пред’явлений відправником у стані, що не відповідає правилам перевезення, і не приведений ним у належний стан у строк, що забезпечує своєчасну відправку, вважається непред’явленим.

Так само автотранспортна організація, що не подала відправникові транспортні засоби, достатні для перевезення вантажу, передбаченого договором або прийнятим до виконання разовим замовленням, повинна сплатити йому штраф у розмірі 20 відсотків від вартості перевезення всієї невивезеної кількості підготовленого до відправлення вантажу порівняно з договірною кількістю. Надання перевізних засобів, не придатних до перевезення вантажу, передбаченого замовленням, прирівнюється до ненадання транспортних засобів.

За незабезпечення залізницею подачі вагонів і контейнерів для виконання плану перевезень та за невикористання вантажовідправником поданих вагонів і контейнерів чи відмову від вагонів і контейнерів для виконання плану перевезень сплачується штраф у таких розмірах:

за вантажі, перевезення яких планується у тоннах і вагонах, - з тонни по 5 відсотків ставки добової плати за користування вагонами;

за вантажі, перевезення яких планується тільки у вагонах (контейнерах), - за вагон (контейнер) по дві добові ставки плати за користування вагонами (контейнерами).

За незабезпечення завантаження маршруту з винної сторони стягується на користь іншої сторони, крім штрафу за невиконання плану перевезень, штраф за маршрут у розмірі трьох добових ставок плати за користування вагонами.

Залізниця і відправник несуть також відповідальність за недодержання зобов’язань з надпланових перевезень вантажів за заявками відправника, прийнятими залізницею, а також за надолуження невиконання плану попереднього місяця.

За невиконання плану перевезень по залізницях призначення вантажовідправник сплачує штраф за вагон (контейнер) у розмірі однієї добової ставки за користування вагоном (контейнером).

У разі невиконання планів перевезення вантажів на річковому транспорті перевізник та відправник відповідають у розмірі 25 відсотків перевізної плати за всю непред’явлену або невивезену кількість вантажу. Таку саму відповідальність несе відправник за непред’явлення вантажу до перевезення. Штрафи за невиконання зобов’язань, що випливають з плану перевезення чи прийнятого до виконання замовлення на позапланове перевезення, є виключною неустойкою, адже збитки від неподання перевізних засобів та пред’явлення вантажу сторони одна одній не відшкодовують.

У транспортних статутах і кодексах наведено вичерпний перелік обставин, за наявності яких відправник і перевізник звільняються від сплати штрафу за невиконання плану перевезення вантажів. Так, автотранспортна організація і відправник звільняються від порушення обов’язків щодо обсягу належного до перевезення вантажу, якщо це сталося внаслідок: 1) явищ стихійного характеру (заметів, повені, пожежі тощо); 2) аварії на підприємстві, внаслідок якої робота підприємства була припинена на строк не менше трьох діб; 3) тимчасового припинення або обмеження перевезень вантажів визначеними шляхами, встановленими у порядку, передбаченому Статутом автомобільного транспорту.

Підстави для звільнення сторін від відповідальності за невиконання плану перевезення передбачені також на інших видах транспорту. Проте, коли невиконання плану перевезення сталося з причин, не зазначених у цих переліках, але які не можуть бути визнані і як провина сторони у зобов’язанні, відповідальність з перевізника чи відправника не знімається. Це є передбачений ст.. 209 ЦК України відступ від принципу винної відповідальності, тобто випадок відповідальності незалежно від вини.

Принцип реального виконання зобов’язань, які випливають з плану перевезення, полягає в тому, що на вимогу вантажовідправника неподані перевізні засоби в одному періоді перевізник повинен надолужувати у наступних періодах. Цей обов’язок перевізника кореспондує обов’язку відправника як постачальника за договором поставки поповнювати недопоставлену кількість продукції у наступних здавальних періодах. У цьому разі норми, що регулюють договірні відносини з поставок, взаємодіють з нормами транспортного законодавства. Зокрема, залізниці у разі не подачі з її вини перевізних засобів для виконання місячного плану перевезення вантажів зобов’язана на вимогу вантажовідправника виділити перевізні засоби для поповнення недовантаження протягом наступного місяця цього самого кварталу. Перевізні засоби, не подані в останньому місяці кварталу, мають бути виділені у першому місяці наступного кварталу.

На морському та річковому транспорті поповнення недовантажень здійснюється у межах навігаційного періоду.

Сторонами у договорі перевезення вантажу є перевізник і відправник. Перевізниками вважаються ті транспортні організації, які мають права юридичної особи та яким надано право укладати договори перевезення безпосередньо або через свої підрозділи транспортними статутами (кодексами). Це, зокрема, залізниці, річкові та морські пароплавства, авіаційні підприємства та автогосподарства. Якщо перевезення вантажу здійснюється у прямому, прямому змішаному сполученні, то учасниками перевізного процесу на стороні перевізника виступають кілька транспортних організацій одного чи кількох видів транспорту. Договір з відправником вантажу укладає транспортна організація, яка сама або через свої підрозділи приймає вантаж для перевезення у пункті відправлення. Всі наступні транспортні організації, які беруть участь у перевезенні, щодо початкового перевізника є третіми особами, на які за чинними на транспорті правилами покладається виконання зобов’язання з перевезення.

Відправниками вантажів можуть бути як організації (юридичні особи), так і громадяни, яким вантаж належить або на праві повного господарського відання, або на праві оперативного управління, або на іншій підставі, передбаченій законом чи договором.

Крім перевізника та відправника, учасником перевезення є також одержувач вантажу. Вантажоодержувач, як правило, перебуває у договірних відносинах з вантажовідправником (з поставки, контрактації, купівлі-продажу тощо) і вже на основі цих договорів повинен прийняти доставлений йому перевізником вантаж.

Обов’язок одержувача прийняти вантаж у пункті призначення випливає також з юридичного факту укладення договору перевезення конкретного багажу. Цей обов’язок закріплено у транспортних статутах (кодексах). Так, на залізничному транспорті вантажоодержувач повинен прийняти і вивезти зі станції вантаж, який прибув на його адресу. У разі прибуття вантажу, поставка якого не передбачена договором, одержувач повинен прийняти цей вантаж від станції на відповідне зберігання. Вантажоодержувач може відмовитися від прийняття вантажу лише в тому разі, коли його якість внаслідок псування чи пошкодження змінилася настільки, що виключається можливість повного або часткового використання вантажу.

Отже, договір перевезення вантажу можна розглядати як договір на користь третьої особи (одержувача), для якої виникають не лише права (наприклад, вимагати від перевізника видачі вантажу), а й передбачені транспортними правилами обов’язки (прийняти вантаж, здійснити доплату за перевезення тощо).

Перевезення вантажу оформлюється спеціальним транспортним документом, який супроводжує вантаж і по суті є письмовою формою договору. Таким документом при перевезеннях вантажів залізничним і річковим транспортом є накладна, автомобільним – товарно-транспортна накладна, морським – коносамент.

Договір морського перевезення вантажу може бути укладений за умови надання для перевезення всього судна, його частини або певних суднових приміщень. Такий договір називаються рейсовим чартером, або цертепартією, він є консенсуальним договором. Проте й при укладенні рейсового чартеру для посвідчення прийняття вантажу до морського перевезення перевізник видає відправникові коносамент, який, на відміну від основних транспортних документів нс інших видах транспорту, є товаророзпорядчим документом.

Чартер застосовується і для перевезення вантажів, багажу, вантажів та пошти повітряним транспортом. Чартерне повітряне перевезення виконується на підставі договору чартеру (фрахтування повітряного судна), за яким одна сторона (фрахтівник) зобов’язується надати іншій стороні (фрахтувальникові) за плати всю місткість одного чи кількох повітряних суден на один або кілька рейсів для повітряного перевезення пасажирів, багажу, вантажу і пошти або для іншої мети, якщо це не суперечить чинному законодавству.

Чартер застосовується і для перевезення пасажирів, багажу, вантажів та пошти повітряним транспортом. Чартерне повітряне перевезення виконується на підставі договору чартеру (фрахтування повітряного судна), за яким одна сторона (фрахтівник) зобов’язується надати іншій стороні (фрахтувальникові) за плату всю місткість одного чи кількох повітряних суден на один або кілька рейсів для повітряного перевезення пасажирів, багажу, вантажу і пошти або для іншої мети, якщо це не суперечить чинному законодавству.

Договір перевезення вантажу укладають шляхом зустрічних дій обох сторін: передачі перевізником транспортного засобу і пред’явлення відправником вантажу разом із заповненим на кожну відправку транспортним документом (наприклад, накладною). У ньому зазначаються головні умови договору перевезення: найменування учасників, характеристика вантажу, дата прийняття його до перевезення тощо.

Перевізник має право перевірити ці документи щодо їх точності та достовірності. Основний перевізний документ супроводжує вантаж і в пункті призначення видається одержувачеві разом з вантажем.

2.2. Виконання договорів про перевезення вантажів

За договором про перевезення вантажу транспортна організація — перевізник повинна доставити ввірений їй відправником вантаж до пункту призначення і видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (одержувачеві). Проте належне виконання договору перевіз­ником обумовлене додержанням ним ряду умов, що випли­вають безпосередньо зі статуту (кодексу) і необхідні для нор­мального початку та завершення перевізного процесу. Це, зокрема, стосується стану перевізних засобів.

Перевізник повинен подавати під навантаження справні вагони й кон­тейнери, придатні для перевезення певного вантажу, очищені від залишків вантажу і сміття, а в разі потреби — промиті та продезинфіковані. Придатність вагонів для перевезення ван­тажу визначає відправник, засобами якого здійснюється за­вантаження, або залізниця, якщо завантаження здійснюється засобами залізниці, а придатність контейнерів, цистерн та бункерних напіввагонів — відправник.

Розрізняють справність рухомого складу для перевезення вантажу у технічному та комерційному відношеннях. Вагон чи контейнер може бути технічно справним, однак непридатним для перевезення конкретного вантажу в комерційному відно­шенні. Наприклад, контейнер має стійкий сторонній запах, а до навантаження призначено продовольчі товари, що сприй­мають цей запах. Під придатністю рухомого складу в комер­ційному відношенні для перевезення цього вантажу слід розуміти технічний і фізичний стани рухомого складу, від яких залежить забезпечення збереженості вантажу при перевезенні. Тому, якщо поданий під навантаження вагон або контейнер за своїм технічним станом або у комерційному відношенні не забезпечить збереженість вантажу при переве­зенні, вантажовідправник може відмовитися від навантаження його у цей рухомий склад.

При морських перевезеннях вантажів перевізник повинен заздалегідь, до початку рейсу, привести судно в мореплавний стан: забезпечити технічну придатність судна до плавання, належним чином спорядити його, укомплектувати екіпажем і забезпечити всім необхідним, а також привести трюми та всі інші приміщення судна, де перевозиться вантаж, у такий стан, який забезпечував би приймання, перевезення та схо­ронність вантажу (ст. 143 Кодексу торговельного мореплав­ства). Такі самі обов'язки перевізника передбачено правила­ми, що діють на річковому та автомобільному транспорті.

У поняття придатності рухомого складу включається і ви­мога щодо належного опломбування перевізних засобів. Так, завантажені криті вагони та цистерни пломбуються пломбами залізниці, коли вона їх завантажувала, та пломбами відправ­ника, коли транспортні засоби завантажував відправник. Опломбування перекриває доступ до вантажу під час його перевезення.

Перевізник повинен забезпечити цілість і схоронність прийнятого до перевезення вантажу. Цей обов'язок виникає з моменту одержання перевізником вантажу до перевезення і до видачі його одержувачеві у пункті призначення. Порушен­ня перевізником цього обов'язку призводить до відповідаль­ності за втрату, недостачу, псування чи пошкодження ванта­жу. Забезпечення цілості і схоронності вантажу включає також і додержання особливих правил перевезення, що сто­суються певних видів вантажів. Так, вантаж, який швидко псується при перевезенні, потребує додержання відповідних температур. На автомобільному транспорті контроль за тем­пературним режимом здійснюють контрольно-пропускні пункти автотранспортних організацій, що відображається у листі контрольних перевірок.

Перевізник повинен своєчасно виконати свій обов'язок з доставки вантажу до пункту призначення та видачі його одер­жувачеві. Строки доставки встановлюють транспортні стату­ти (кодекси) або правила перевезення. Якщо строк доставки у зазначеному порядку не встановлений, сторони мають право визначити його у договорі (ст. 364 ЦК України). При перевезеннях у прямому змішаному сполученні строки до­ставки вантажів встановлюють за сукупністю строків достав­ки їх залізничним та іншими видами транспорту і обчис­люють на основі чинних на цих видах транспорту правил обчислення строків доставки (ст. 171 Статуту внутрішнього водного транспорту; ст. 118 Статуту автомобільного транс­порту).

Існує кілька частин строків доставки вантажу, зокрема на залізничному транспорті вони включають: а) час на виконан­ня необхідних дій з відправлення вантажу; б) час на транс­портування, тобто перебування вантажу в дорозі; в) строк на видачу вантажу одержувачеві. Строк доставки залежить і від швидкості (вантажної чи великої), якою відправлено вантаж. Вантаж вважається доставленим у строк, визначений законом чи договором, якщо на станції призначення його розвантаже­но засобами залізниці чи вагон (контейнер) з вантажем пода­но під розвантаження засобами одержувача до закінчення встановленого строку доставки. При затримці подачі вагонів (контейнерів) під розвантаження внаслідок зайнятості ван­тажного фронту або з інших причин, що залежать від одержу­вача, вантаж вважається доставленим вчасно, якщо він прибув на станцію призначення до закінчення встановленого строку доставки (ст. 41 Статуту залізниць). На автомобільно­му транспорті дуже важливою є фіксація у товарно-транс­портних накладних часу прибуття й вибуття автомобілів під навантаження або розвантаження. Відповідно до ст. 53 Стату­ту автомобільного транспорту час прибуття автомобіля під на­вантаження обчислюється з моменту пред'явлення водієм до­рожнього листа в пункті навантаження, а час прибуття авто­мобіля під розвантаження — з моменту пред'явлення водієм товарно-транспортної накладної у пункті розвантаження. На морському транспорті строки доставки вантажів можуть бути встановлені законом чи договором, а в разі їх відсутності ван­таж доставляється відповідно до строків, звичайно прийнятих у морській практиці (ст. 160 Кодексу торговельного море­плавства).

Нарешті, у пункті призначення перевізник повинен видати вантаж одержувачеві, зазначеному в транспортному документі.

Видача вантажу одержувачеві — завершальний процес перевезення. Перевізник повинен повідомити одержувача про прибуття вантажу на його адресу. Так, залізниця повідом­ляє одержувача в день прибуття вантажу, проте не пізніше 12 годин наступного дня.

Разом з тим одержувач повинен прийняти вантаж від перевізника і вивезти його зі станції (порту) призначення. Одержувач має повністю розвантажити вагони, цистерни та контейнери. Після розвантаження вагони та контейнери мають бути очищені всередині і ззовні. Очищення і проми­вання, а в разі потреби дезинфекція вагонів після перевезен­ня тварин, птиці, сирих продуктів та вантажів, які швидко псуються, здійснюються засобами залізниці за рахунок одержувача.

При видачі вантажу в пункті призначення перевізник та одержувач повинні додержуватися правил, чинних на певно­му виді транспорту. Відповідно до ст. 66 Статуту автомобіль­ного транспорту перевізник при здачі вантажу одержувачеві зобов'язаний перевірити вагу, кількість місць і стан вантажу в разі:

прибуття вантажу в несправному кузові рухомого складу або у справному кузові, але з пошкодженими пломбами чи з пломбами попутної вантажної автостанції;

прибуття вантажу, який швидко псується, з порушенням строків доставки або встановленого правилами переве­зення температурного режиму;

—прибуття вантажу, навантаженого автотранспортним підприємством, і видачі його зі складу вантажної автостанції тощо.

В усіх інших випадках тарні та штучні вантажі видає авто­транспортне підприємство, перевіряючи вагу і стан вантажу тільки у пошкоджених місцях. При їх виявленні, а також за інших обставин, які можуть впливати на стан вантажу, пере­візник має провести перевірку вантажу в пошкоджених міс­цях за товарно-транспортною накладною з розкриттям пош­коджених місць.

На станціях призначення залізниця зобов'язана перевіри­ти масу, кількість місць і стан вантажу у разі:

∙ прибуття вантажу у пошкодженому вагоні (контейнері), а також у вагоні (контейнері) з пошкодженими пломбами від­правника або пломбами попутних станцій;

∙ прибуття

назад |  1  | вперед


Назад

 Поиск рефератов
 
 Реклама
 Реклама
 Афоризм
Утро - это такая часть суток, когда завидуешь безработным...
 Гороскоп
Гороскопы
 Знакомства
я  
ищу  
   лет
 Реклама
 Счётчики
bigmir)net TOP 100