Реферати українською

Правознавство, загальна термінологія - Правознавство -

Правознавство, загальна термінологія - Правознавство - Скачать бесплатно

що визнані кримінально-процесуальним законом (ст. 65 КПК). Ними можуть бути: показання свідка, показання потерпілого, показання підозрюваного, показання обвинуваченого, висновок експерта, речові докази, письмові документи (протоколи слідчих та судових дій та інші документи).Цілком очевидно, що найважливішою центральною частиною кримінального, рівно як і цивільного процесу, є власне правосуддя, тобто безпосередній судовий розгляд.

Поняття законності і правопорядку Законність, як принцип здійснення владних повноважень державою Законність, як принцип поведінки фізичних осіб у сфері права Законність, як принцип побудови системи нормативних актів Законність, як режим соціально-політичної сфери життєдіяльності суспільства вимоги законності – основні начала, що характеризують її зміст та значення. Верховенство закону Єдність законності – наявність єдиної мети правотворчої та правозастосовчої діяльності (регулювання суспільних відносин), а також визнання формальної юридичної рівності суб’єктів Реальність законності – досягнення фактичного виконання вимог, що вміщені в правових нормах, у правовідносинах та невідворотність відповідальності за порушення закону; Доцільність законності – вибір законних варіантів здійснення правотворчої та правозастосовчої діяльності, які є найбільш ефективним та економічним шляхом досягнення мети правового регулювання. Гарантії законності – система засобів, за допомогою яких у суспільному житті впроваджується, охороняється та відновлюється законність Загальносоціальні гарантії, що забезпечуються суспільством та визначаються як політичні, економічні та ідеологічні; Спеціально-юридичні гарантії – спеціальні засоби реалізації, охорони та відновлення законності За субєктами-парлам, презид. Судові, адмін, контрольні, за напрямками-конституційні-визначають зміст, процесуальні-визначають процес здійснення. За статусом-Превентивні, що сприяють попередженню порушення закону;Охоронні – передбачені законом заходи примусового впливу;

Каральні – реальна можливість застосовування до порушників передбачених законом заходів

Правова культура – це система правових цінностей, що відповідають рівню досягнутого суспільством правового прогресу і відображають у правовій формі стан свободи особи, інші найважливіші соціальні цінності Показник правової культури – це міра активності суб’єкта права у правовій сфері, добровільності виконання вимог правових норм, реальності прав і свобод громадян Структура правової культури має складний характер. Залежно від носія (суб’єкта) правової культури її поділяють на:правову культуру суспільства;правову культуру соціальної групи;правову культуру особи. Правова культура суспільства не існує поза правовою культурою його суб’єктів (соціальних спільностей, груп, особи), вона є умовою, формою і результатом культурної правової діяльності членів суспільства, в процесі якої закріплюються існуючі і утворюються нові правові цінності.Правова культура особи включає правосвідомість, розуміння принципів права, повагу до нього, упевненість у справедливості законів, юридичних прав і обов’язків та інших правових явищ.

Правосвідомість– це специфічна форма суспільної свідомості, система відображення правової дійсності у поглядах, теоріях, концепціях, почуттях, уявленнях людей про право, його місце і роль щодо забезпечення свободи особи та інших загльнолюдських цінностей. Правосвідомість суспільства складається з трьох лементів:Ідеологічних;Психологічних;Поведінкових.Правова ідеологія – це система правових принципів, ідей, теорій, концепцій, які відображують теоретичне відношення суспільства до права, державно-правового розвитку, правових режимів, упорядкування суспільних відносин Правова психологія утворбється стихійно на основі емпіричного, безпосереднього відображення суб’єктами правових відносин, правової поведінки у вигляді суспільної думки, переживань, почуттів, емоцій, оцінок Функції правосвідомості – це головні напрямки її впливу на правові явища, правову систему в цілому. Основними функціями правосвідомості є: Когнітивна – пізнання правової дійсності, в результаті чого формуються правові теорії, концепції, ідеї, суб’єкти набувають правових знань;Правоутворююча – правосвідомість є джерелом права, правові нормативні акти виступають як форма зовнішнього виразу правосвідомості суспільства і законотворчих органів держави. Правові принципи, що є результатом правосвідомості, визначають основні якості норм права, форм і засобів правового регулювання;Регулююча – вплив права на суспільні відносини через правосвідомість суб’єктів права, їх правові знання, оцінки, почуття, мотиви і установки Структуру правової свідомості становлять три складові:Правові знання. Суб’єкт набуває правових знань у процесі відображення різних правових явищ, включаючи відомості про конкретні норми права, призначення правової надбудови, правового регулювання, ролі тих чи інших правозастосовчих і правоохоронних органів і посадових осіб держави і т. ін.Правові оцінки. Роль правових оцінних уявлень виявляється у тому, що особа не просто прямо репродукує у своїх діях те, що моделюється у правових нормах, а критично оцінює, переосмислює їх у свідомості, співвідносить зі своїми поглядами про правове, обов’язкове, необхідне.Правові установки. Відображують не тільки готовність до певної правової поведінки, але й схильність до певних уявлень, оцінки правових явищ, тобто правові установки впливають як на регулятивну, так і пізнавальну та оцінну функції правосвідомості.

Основні ознаки держави Територія.Суверенітет.Наявність системи органів, установ та організацій, що створюються державою для виконання її функцій та об’єднуються поняттям “механізм держави”. Наявність політичної публічної влади.Наявність можливості розробляти, приймати чи санкціонувати правові норми,Можливість встановлювати форми та види податків з метою утримання державних органів та виконання загально-соціальних ьфункцій.Факультативні ознаки держави.Наявність громадянства;Наявність грошової одиниці;Наявність кордону;Наявність збройних сил;Наявність символіки;Визнаність держави світовим співтовариством;Наявність чітко визначеної політики.Отже, держава – особлива організація суспільства, що характеризується суверенітетом, який поширюється на певну, чітко визначену територію, характеризується наявністю політичної публічної влади, яка здійснюється в процесі реалізації повноважень державними органами, надає своїм рішенням правової форми та існує за рахунок податків і зборів з населення.

Функції держави– основні напрямки діяльності держави, що розкривають її призначення в суспільстві.Отже, функції держави – це основні напрямки її діяльності по здійсненю завдань держави, що відображають соціальну природу держави та її призначення як основного засобу здійснення політичної влади.Різноманітність напрямків державно-владної діяльності дає можливість класифікувати функції держави за різними критеріями:За територією здійснення:зовнішні;внутрішні.За періодом здійснення:постійні;тимчасові.За соціальним призначенням:загальносоціальні, що пов’язані з виконанням завдань, які відповідають природі суспільства;специфічні функції, що забезпечують ліквідацію протилежностей між чиновництвом та населенням.За характером:відкриті, що визнаються публічно і виконуються офіційно;латентні, що здійснюються з метою приховування реальної сутності держави.За сферами:політичні;економічні;гуманітарні.За основним змістом:загальносуспільні, основним призначенням яких є забезпечення існування та благополуччя суспільства (надання соціальної допомоги, соціальні прграми та ін.);класові функції, що відображають інтереси тієї соціальної групи, яка здійснює владні повноваження (забезпечення інтересів еліти позаекономічними чи примусовими методами, конституційне изакріплення привілеїв та можливість забезпечити виконання інтересів за допомогою примусу);національні, що характеризуються як діяльність держави, що націлена на збереження і розвиток національної культури, традицій та мови певного етносу (захист інтересів нації, яка створила державу, тих, що знаходяться за межами держави і т .п.).відповідно до принципу розподілу влади:законодавчі;виконавчі;судові;інформаційні (мають на меті цілеспрямовану інформованість населення щодо форм суспільної свідомості, що є необхідною умовою для функціонування інших гілок влади).

Типологія держав Типологія - різновид класифікації. По засобах типології різні держави підрозділяються на визначені типи. Тип держави - це вид держави. Характеризується найбільш істотними ознаками, властивим різним державам. У сучасній типології держави існує кілька підходів. Формаційний підхід. Марксистсько-ленінська ТГП. Людське суспільство проходить 5-ть суспільно-економічних формацій, суспільство може знаходитися на визначеній ступіні: первіснообщинна, рабовласницька, феодальна, капіталістична, комуністична. Відповідно цим формаціям виділялися чотири історичних типи держави. Сучасна вітчизняна ТГП не відкидає формаційний підхід, але вносить у нього деякі корективи. Замість 4-ох типів держави виділяється 5 (східний, азіатський тип). Якщо марксистсько-ленінська теорія виходила з того, що каждый тип держави більш зроблений, зокрема вважалося, що на зміну рабовласницькому приходить феодальна держава. Сучасна типологія: перші типи держави були східний, рабовласницький і феодальний. Але майбутнє за цивилитарным державою. Є і цивілізаційний підхід, що заснований на виділенні різних цивілізацій. Основоположник англійський історик Тойнби. Він виділяв 21 цивілізацію, при цьому розділяв їх на первинні і вторинні. Позиція Тойнби зазнавала критики через відсутність чітких критеріїв типології держави. Проте, у сучасній вітчизняній літературі цивілізаційний підхід у типології держави розглядається як один з основних. Можна використовувати визначений варіант цивілізаційного підходу в типології держави, ґрунтуючись на історії людського суспільства. Всю історію людського суспільства сучасна наука розділяє на чотири періоди. Їх можна називати цивілізаціями: древня, середніх століть, нове час, новітній час. Відповідно чотири типи держави. Крім них можна використовувати й інші підходи в типології держави. З урахуванням рівня економічного розвитку всі держави можна розділити на три типи: доиндустриальное, індустріальне, постіндустріальне. Ще одна типологія враховує шляхи виникнення держави. Два основних типи держави - східний (азіатський) і західний (європейський). Кожний з цих типів має підтипи.

Форма держ правління онархія – форма державного правління, при якій вища влада в державі належить одній особі.Риси монархії:Монарх персоніфікує державу та виступає у внутрішній і зовнішній політиці як глава держави;Монарх здійснює одноособове правління. Може приймати до розгляду будь-яке питання;Наявність персональної власності, що забезпечує сім’ю монарха та передається у спадок;Влада монарха оголошується священною;Влада оширюється на всі сфери життєдіяльності суспільства;Влада монарха є формально незалежною і не несе відповідальності;Наявність особливого порядку легітимізації (передається у спадок, призначається чи обирається);Встановлення безстрокового правління.Республіка – форма державного правління, що характеризується наявністю вищого органу вади, який має колективно-представницький характер.Ознаки:Наявність виборних органів влади;Функцінування органів за принципом розподілу влади;Наявність складної структури державних органів та лише їм арактерних повноважень;Колегіальність у прийнятті рішень;Всі вищі органи мають владні повноваження в одній із сфер суспільного життя;Визначеність терміну повноважень державного органу;Наявність відповідальності посадових осіб, що існуює у формі відклику чи відставки;Високий авторитет судової влади.Різновиди еспублік:Парламентська;Президентська;Змішана (Україна).Унітарна держава – це єдина централізована держава, територія якої поділяється на адміністративно-територіальні одиниці, що не мають ознак суверенітету.Найважливішими юридичними ознаками унітарної держави вважають такі:До складу унітарної держави не входять державні утворення, що наділені ознаками суверенітету;Вона має єдину систему державних органів;В унітарній державі діють єдина Конституція і єдина система заканадавства;В ній існує єдине громадянство;У міжнародних стосунках унітарна держава виступає як єдиний представник.едерація – це форма складної держави, що являє собою союз ряду державних утворень.Особливості федерації:Складається з територій – суб’єктів федерації;Суб’єкти федерації мають обмежений суверенітет, частину якого передають загальнофедеральним органам;Наявність двох рівнів державного апарату;Наявність двох рівнів законодавства;Наявність двохпалатної структури парламенту;Повійне громадянство;Нормативні акти будуються за принципом субординації;Наявність у суб’єктів федерації власної судової системи;Можливість федерації в цілому та її суб’єктів бути учасниками міжнародних відносин;Наявність трьох рівнів повноважень державних органв:компетенція федерації;сумісна компетенція;компетенція суб’єктів.В залежності від характеру суб’єктів, федерації поділяються на:територіальні, що утворені по принципу адміністративних одиниць, в якихсуб’єкти позбавлені права прямого представництва в міжнародних відносинах та встановлюється заборона одностороннього виходу (США, Мексика, ФРН);національні, до складу яких входять національні державні утворення та гарантується добровільність входу та виходу (Індія).

Державний устрій територіальна організація держави, що характеризується співвідношенням держави в цілому з його складовими частинами. У сучасній літературі прийнято виділяти три основних форми державного устрою: унітарне, федерацію (внутрішня) і конфедерацію (зовнішня). Унітарна держава – найбільш проста форма держави, у ньому, як правило, відсутні територіальні утворення, що володіють ознаками державності. Хоча деякі унітарні держави мають у своєму складі автономії (Іспанія, Азербайджан і ін.). У цьому зв'язку унітарні держави підрозділяються на прості і складні. Прості мають тільки адміністративно-територіальний розподіл, тобто вони складаються з визначених адміністративно-територіальних утворень, а складні – мають у своєму складі автономії. Унітарна форма державного устрою характеризується в основному тим, що в такій державі існує двухзвенная система органів: вищі і місцеві органи. Крім того, у державах існує єдине законодавство, кредитно-грошова система, єдина система податків. Керування в унітарній державі є найбільш простим. Федеративна держава – це найбільш складна форма державного устрою. Характеризується тим, що до складу держави входять територіальні утворення, що володіють ознаками державності і суверенітету. Це, по суті, держава, що складається з окремих держав. Ті територіальні утворення, що мають державність, іменуються суб'єктами федерації (не менш 2-ух). У федеральній державі існує трехзвенная система державних органів (федеральні – вищі органи, вищі органи суб'єктів федерації, місцеві органи). У федеральній державі може бути подвійне громадянство (не обов'язково). У федеральних державах може існувати подвійна система законодавства: федеральне законодавство і законодавство суб'єктів федерації. У федеральних державах може існувати подвійна кредитно-грошова система і подвійна податкова система. Таким чином, державне керування федеральної держави є більш складним, чим в унітарному.

Державно-політичний режимДемократичний політичний режим – спосіб дійснення політичної влади, що характеризується:визнанням принципу рівності та свободи людей;реальною можливістю реалізації інститутів безпосередньої та представницької демократії;конституційним закріпленням та реальним гарантуванням прав та свобод;професіоналізмом влади;політичним плюралізмом, що визначає наявність опозиції;можливістю громадян бути суб’єктом владних відносин;наявність органів амоврядування, що надають можливість реалізувати інтереси населення;Демократичний режим існує у трьох формах;Ліберально-демократичний. Передбачає наявність методів здійснення влади, що засновані на загальнолюдських принципах та повазі прав людини;Консервативно-демократичний. Його змістом є охорона та зміцнення таких форм правової та політичної організації суспільства, що склалися історично та характерні саме для цієї держави;Радикально-демократичний. Його змістом є здійснення державної політики найбільш рішучими та рогресивними методами і діями.Антидемократичний політичний режим – це способи здійснення влади, що засновуються на подавленні інтересів особи, верховенстві держави над правом та диктатурі однієї політичної партії.Форми:Деспотія. Характерна для монархічної форми правління і визначається безмежністю влади монарха та відсутністю декларованих прав і свобод особи.Тиранія. Визначається як влада, що встановлюється шляхом захоплення. Для неї характерна розвинута система каральних органів та відсутність механізмів реалізації прав і свобод.Тоталітарний режим. Характеризується наявністю однієї офіційної ідеології, зрощенням партійного і державного апаратів, монополією на інформацію, централізмом управління та посиленням ролі виконавчих органів, конституційним закріпленням пільг еліти, мілітаризацією держави.Авторитарний режим. Заснований на дійсному чи силовому авторитеті однієї особи чи групи людей.Характеризується:проголошенням прав та свобод і відсутністю можливостей їх реалізації;проголошенням верховенства парламенту, який в дійсності лише затверджує прийняті елітою рішення;значною роллю поліцейського апарату;наявністю обов’язку суду оберігати державні інститути;неможливістю опозиції;пріорітетом інтересів держави над інтересами суспільства

механізм держави та державний апарат ргани держави класифікують по шести основним критеріям:За ролю і місцем в системі державного апарату:первинні, що утворюються шляхом безпосередніх виборів населенням;вторинні, що утворюються первинними і їм підзвітні.За напрямком та змістом діяльності:органи державної влади;глава держави;органи державного управлннясудові органи;контрольно-наглядові органи.За способом утворення:ті, що обираються;ті, що призначаються;ті, що передаються у спадок.За часом функціонування:постійні органи, що виконують основні функції держави та існують тривалий історичний період;тимчасові, що створюються для виконання одноразових завдань.За складом та способом прийняття рішень:єдиноначальні, рішення від імені яких приймаються керівником;колегіальні, рішення яких приймаються в процесі обговорення шляхом голосування.За територією, на яку поширюються рішення:центральні органи, рішення яких поширюються на всю територію;місцеві органи, рішення яких поширюються на адміністративну одиницю;локальні органи, рішення яких поширюються на певні підприємства, установи чи організації.Найбільш поширеною є класифікація державних органів на законодавчі, виконавчі та удові.Законодавчі:обираються населенням;здійснюють повноваження по прийняттю актів вищої юридичної сили;діють колегіально;мають виключні повноваження (ст 93 КУ).Виконавчі:здійснюють виконаві повноваження, тобто конкретизують норми законів та реалізують їх на практиці;здійснюють розпорядчі повноваження, тобто самостійно визначають структуру своїх органів;приймають нормативні акти на основі, на виконання і у відповідності до законів;складають систему вищих центральних та місцевих органів;функціонують за принципом подвійного підпорядкування (органу що створив та вищестоящому органу).Судові:здійснюють особливу діяльність – правосуддя;незалежні і підкорюються тільки закону;приймають рішення в особливій формі (постанови, вироки, рішення);діють в особливих процесуальних формах;їх рішення можуть бути оскаржені чи опротестовані.

Правова держава це держава, в якій владні повноваження здійснюються в рамках і на основі законів нею ж прийнятих.Ознаки правової держави.Верховенство пава:в системі нормативно-правових актів;над інтересами держави.Законодавче регулювання найважливіших сфер життєдіяльності суспільства.Здійснення влади на основі принципу її розподілу на аконодавчу, виконавчу, судову.Взаємна відповідальність держави і особи.Висока якість законодавства, що виключає прогалини та юридичну неточність.Високий ступінь заищеності особи.Наявність спеціальних органів, що здійснюють нагляд за конституційністю законодавства.Високий рівень правової культури та правосвідомості громадян.

Держава в політ системі Держава виступає як особлива ланка в структурі політичної системи суспільства. Його роль і місце в цій системі не ототожнюється з роллю і місцем, з одного боку, правещей партії, а з іншого боку – інших ланок цієї системи.Держава не проста саме масове політичне об'єднання громадян, а об'єднання усіх без винятку громадян, усіх членів суспільства, що знаходяться в політико-правовому зв'язку з державою, незалежно від класової, вікової, професійної й іншої приналежності. Держава є виразник їхніх загальних інтересів і світогляду. Отже, з діяльністю держави, зі здійсненням державного керування зв'язані реальні і самі широкі можливості для всіх громадян брати участь у політичному житті суспільства. Ідеї участі кожної людини в рішенні загальних справ, відповідальності кожної особистості за долю держави, суспільства в цілому знайшла своє конкретне вираження в цілому ряді законів, Декларації прав і воль людини і громадянина.Місце і роль держави в політичній системі суспільства визначаються наступними основними моментами:держава відіграє немаловажну роль в удосконалюванні суспільства як власника основних знарядь і засобів виробництва, визначає основні напрямки його розвитку в інтересах всіх і кожного;держава виступає організацією всіх громадян, представляє суспільство в цілому; тільки їм і від його імені приймаються владні рішення, що стосуються всіх членів суспільства й обов'язкові для виконання кожним.держава має у своєму розпорядженні спеціальний апарат керування і примуса;держава має у своєму розпорядженні розгалужену систему юридичних засобів, що дозволяють використовувати різні методи переконання і примуса;держава має суверенітет, є його головним суб'єктом, основним джерелом реалізації політичної влади;держава має єдність законодавчих, управлінських і контрольних функцій, це єдина повновладна організація в масштабі всієї країни.Держава відноситься до числа власне політичних організацій, що, будучи оснащеним спеціальним апаратом примуса і придушення з відповідними «речовинними придатками» у виді в'язниць і інших примусових установ, держава виступає як головна сила в руках політичних сил, що коштують у влади, як головний провідник їхньої волі й інтересів у життя, як найважливіший засіб здійснення політичної влади