Реферати українською

Запобіжні заходи в кримінальному процесі - Правознавство -

Запобіжні заходи в кримінальному процесі - Правознавство - Скачать бесплатно

дитячі будинки, приймальники-розпо-дільники, спеціальні виховні та лікувально-виховні установи, виховно-трудові колонії.

2. Спосіб запобігання - виконання батьками, опікунами, піклу­вальниками або адміністрацією дитячої установи обов’язку із забезпечення належної поведінки неповнолітнього і його явки за викликом. Зазначені суб’єкти, які за законом повинні виховувати неповнолітнього, діють шляхом психологічного впливу на неповно­літнього.

3. Мета: збігається із загальною метою запобіжних заходів.

4. Підстави: такі самі, що й загальні підстави застосування запо­біжних заходів.

5. Умови: здатність батьків та інших суб’єктів досягти мети запо­біжного заходу.

6. Процесуальний порядок.

Перш за все слідчий, особа, яка проводить дізнання, прокурор, суд (суддя) повинні з’ясувати, чи є можливість у батьків (та інших суб’єктів) забезпечити належну по­ведінку неповнолітнього і явку його за викликом. Після цього складається постанова про віддання неповнолітнього під нагляд.При цьому від осіб, під нагляд яких передається неповнолітній, береться письмове зобов’язання про забезпечення належної поведінки неповнолітнього та його явки до слідчого, прокурора, суду. Також воно обов’язково попереджаються про характер обвинувачення, пред’явленого неповнолітньому, та про їх відповідальність у разі його неявки. В разі порушення цього зобов’язання до батьків, опікунів і піклувальників може бути застосовано грошове стягнення в такому ж порядку, як і до особистих поручителів (ст. 436 КПК). Якщо це зобов’язання не виконає адміністрація дитячої установи, питання про застосування до неї заходів впливу може бути поставлено в поданні слідчого чи прокурора або в окремій ухвалі (постанові) суду.

7. Строк дії: від моменту відібрання письмового зобов’язання до моменту зміни чи скасування запобіжного заходу, обрання іншо­го заходу, припинення провадження у справі.

8. Юридична відповідальність.

Кримінально-процесуальна:

- грошове стягнення в розмірі до 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (для осіб, яким неповнолітнього було передано під нагляд);

- заміна цього запобіжного заходу на більш суворий (для не­повнолітнього обвинуваченого). [20; 152]

Чинна система запобіжних заходів забезпечує можливість ситуативного підходу до їх застосування в практиці досудового слідства і судового розгляду кримінальних справ.

Висновки

Заходи процесуального примусу застосовуються для забезпечення виконання кримінально-процесуальних функцій та своїх процесуальних обов’язків свідками, потерпілими, підозрюваними, обвинуваченими, експертамита іншими суб’єктами.

Примус може полягати у фізичному, матеріальному або моральному (психологічному) впливі держави в особі державного органу на суб’єктів кримінального процесу.

Заходи процесуального примусу застосовуються тільки в разі, якщо авторитету закону і переконання в необхідності виконання приписів норм права недостатньо.

Заходи процесуального примусу поділяють на запобіжні заходи та інші (привід свідка, потерпілого, обвинуваченого, підозріваного; відсторонення обвинуваченого від посади, яку він обіймає; письмове зобовязання щодо повідомлення про зміну свого місця перебування, а також про явку до слідчого і суду за їх викликом; поміщення неповнолітнього до приймальника-розподільника для неповнолітніх; запобіжне обмеження; поміщення обвинуваченого до медичного закладу; видалення із зали судового засідання осіб, які порушують порядок).

Дискусії щодо питання класифікації заходів процесуального примусу серед вчених тривають. В роботі прийнято за основу класифікацію, запропоновану Л.М. Лобойко.

Заходи процесуального примусу не є кримінально-правовими санкціями і не пов’язані з визнанням особи винною у вчиненні злочину.

Вони є гарантією ефективного функціонування кримінального процесу.

Систему запобіжних заходів чітко визначено в ст. 149 КПК. Запобіжні заходи виділено в окрему главу 13 КПК.

Основні специфічні риси запобіжних заходів:

1.Запобіжний захід обирається щодо підозрюваного або обвинуваченого, які ще не визнані винними, але за умови, що доведено наявність в їх діях складу злочину.

2.Запобіжний захід має на меті створення умов для здійснення в правосуддя.

3.Запобіжний захід є заходом процесуального примусу, який обраний слідчим, органом дізнання або прокурором на різних стадіях процесу для того, щоб перешкодити спробам обвинуваченого приховатися від слідства та суду, заважати правосуддю.

4.Запобіжний захід завжди пов’язаний з обмеженням свободи і пересування обвинуваченого або підозрюваного.

Загальною метою застосування запобіжних заходів є забезпе­чення виконання завдань кримінального процесу.

Підстави до застосування запобіжних заходів складаються із двох елементів: 1) даних про негативну поведінку обвинуваченого,що загрожує балансу можливостей сторін; 2) даних, що вказують на можливість продовження такої поведінки в майбутньому.

Застосування запобіжних заходів здійснюється за певними пра­вилами, які мають щодо них загальний характер.

Запобіжні заходи застосовуються за наявності до­статніх підстав вважати, що підозрюваний, обвинуваче­ний, підсудний, засуджений буде намагатися ухилитися від слідства і суду або від виконання процесуальних рішень, перешкоджати встановленню істини у справі або продовжувати злочинну діяльність.

До обвинуваченого або підозрюваного може бути вжито тільки один із вказаних в законі запобіжних заходів.

Згідно зі статтею 149 КПК України систему запобіжних заходів складають:

1) підписка про невиїзд;

2) особиста порука;

3) порука громадської організації або трудового ко­лективу;

3-1) застава;

4) взяття під варту;

5) нагляд командування військової частини.

Тимчасовим запобіжним заходом є затримання підо­зрюваного, яке застосовується з підстав і в порядку, пе­редбачених статтями 106, 115, 165-2 цього Кодексу.

Окрім названих у ст. 149 КПК України запобіжних заходів до неповнолітнього обвинуваченого може бути вжито спеціальний запобіжний захід, передбачений ст. 436 КПК України, який полягає в тому, що від батьків, опікунів, піклувальників неповнолітнього об­винуваченого або від адміністрації дитячої установи, в якій він ви­ховується, відбирається письмове зобов’язання про забезпечення ними належної поведінки неповнолітнього та його з’явлення до слідчого, прокурора і в суд за викликом.

Запобіжні заходи умовно поділяють на ізоляційні та неізоляційні. В даній курсовій роботі використано зазначену класифікацію.

Кримінально-процесуальну характеристику окремих запобіжних заходів здійснено відповідно до логіко-правової схеми, розробленої Л.М. Лобойком:

1) визначення запобіжного заходу;

2) спосіб запобігання;

3) мета застосування;

4) підстави застосування;

5) умови застосування;

6) процесуальний порядок застосування;

7) строк дії;

8) юридична відповідальність за порушення.

Чинна система запобіжних заходів забезпечує можливість ситуативного підходу до їх застосування в практиці досудового слідства і судового розгляду кримінальних справ.

Список використаної літератури:

1. Конституція України від 28 червня 1996 року

2. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права від 16 грудня 1966 року

3. Конвенція про захист прав і основних свобод людини від 4 листопада 1950 року

4. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року

5. Кримінально-процесуальний кодекс України від 28 грудня 1960 року із змінами і доповненнями

6. Кримінально-виконавчий кодекс України від 11 липня 2003 року

7. Кодекс торговельного мореплавства України від 17 лютого 2006 р.

8. Закон України „Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини” від 23 грудня 1997 р.

9. Закон України „Про статус народного депутата України” від 17 листопада 1992 року

10. Закон України „Про попереднє ув’язнення” від 30 червня 1993 р.

11. Закон України „Про міліцію” від 14 березня 1995 р.

12. Закон України „Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України” від 24 березня 1999 р.

13. Закон України „Про органи і служби в справах неповнолітніх” від 24 січня 1995 р.

14. Закон України „Про розвідувальні органи України” від 22 березня

2001 р.

15. Закон України „Про загальний військовий обов’язок і військову

службу ” від 25 березня 1992 р.

16. Закон України „Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в України” від 11 грудня 2003 р.

17. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 25 квітня 2003 р.

№ 4 „Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства”

18. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 26 березня 1999 р. № 6 „Про практику застосування судами застави як запобіжного заходу”

19. Тертишник В.М.: Науково-практичний коментар до Кримінально – процесуального кодексу України.- Київ: А.С.К., 2005.

20. Л.М. Лобойко: Кримінально-прцесуальне право: Курс лекцій: навчальний посібник. – Київ: Істина, 2005 р.

21. Коваленко Є.Г.: Кримінальний процес України: навчальний посібник.- Київ: Юрінком Інтер, 2003 р.

22. Удалова Л.Д.:Кримінальний процес України: особлива частина: підручник: НАВСУ.- Київ: Кондор, 2005 р.

23. Рожнова В.В.: Застосування заходів процесуального примусу, пов’язаних з ізоляцією особи: Автореф.дис канд.юрид.наук.- Київ, 2003

24. Бортновська З.: Реалізація права на свободу і особисту недоторканість в українському кримінальному процесі // Право України. – 2003.- № 10

25. Шило О., Глинська Н.: Взяття під варту повинно застосовуватись виключно на підставі обгрунтованих процесуальних рішень // Право України .-2004.- № 10