Реферати українською

Запобіжні заходи в кримінальному процесі - Правознавство -

Запобіжні заходи в кримінальному процесі - Правознавство - Скачать бесплатно

незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду" від 1 грудня 1994 р. громадянин має право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди у разі його незаконного арешту, а вказане право виникає в тому разі, коли у розслідуваній справі винесено постанову про її закриття через відсутність складу злочину або недоведеність участі обвину­ваченого у вчиненні злочину. Таким чином, законними заходи процесуального примусу вважатимуться тільки в разі, коли доведено наявність у діях обвинуваченого складу злочину, коли зібрано не­спростовні докази вчинення ним злочину.

Таким чином, головною фактичною підставою обрання запобіжного заходу є наявність неспростовних доказів вчинення об­винуваченим (підозрюваним) кримінально караного діяння.

Для обрання запобіжного заходу потрібні також додаткові фак­тичні підстави: наявність даних, які вказують на те, що обвинува­чений (підозрюваний) може приховатися від слідства та суду, пе­решкодити встановленню об'єктивної істини у справі, продовжити злочинну діяльність, перешкодити здійсненню правосуддя та вико­нанню вироку.

Виняткові випадки, за яких допустимим є обрання запобіжного заходу щодо особи до пред'явлення обвинувачення, можуть мати місце, наприклад, за таких обставин:

· підозрюваного затримано, строк затримання закінчується, звільнення з-під варти невиправдане через причину тяжкості вчи­неного злочину та інших обставин, однак висунути обвинувачення не можливо, оскільки в строки, які залишилися, не можна забезпечити з’явлення обраного підозрюваним захисника або перекла­дача;

· для пред’явлення обвинувачення потрібно з’ясувати особу затриманого, хоча сам факт вчинення злочину саме даною особою не викликає сумніву (наприклад, був затриманий терорист на місці злочину);

· затриманий тимчасово захворів тяжкою хворобою і не може брати участі в слідчих діях.

Якщо запобіжний захід обрано щодо підозрюваного, то в такому разі обвинувачення має бути пред’явлено не пізніше десяти діб з моменту застосування запобіжного заходу, або запобіжний захід відміняється (ч. 4 ст. 148 КПК України).

Виняток із цього правила можливий лише в разі тяжкого захво­рювання особи, що позбавляє можливості пред’явлення їй обвину­вачення. В такому разі слідчий виносить постанову про притягнен-ня цієї особи як обвинуваченого (з цього моменту вона стає обви­нуваченою) і за наявності підстав, передбачених ст. 206, 208 КПК України, припиняє провадження по справі. На час припинення про­вадження по справі має припинятись і перебіг десятиденного стро­ку, відведеного на пред'явлення обвинувачення. В ст. 208 КПК України зазначається: «У випадках, коли слідством буде встановле­но, що обвинувачений після вчинення злочину тимчасово тяжко за­хворів, слідчий зупиняє провадження у справі з додержанням вимог частини 2 статті 206 цього Кодексу до видужання обвинува­ченого ». При цьому обраний щодо обвинуваченого запобіжний захід може бути залишений або скасований.

Після видужання обвинуваченого слідство відновлюється і закінчується провадженням на загальних підставах.

До обвинуваченого або підозрюваного може бути вжито тільки один із вказаних в законі запобіжних заходів.

Питання про наявність достатніх підстав для застосування запобіжного заходу вирішує в кожному конкретному випадку особа, яка провадить розслідування у справі, прокурор та суд, бе­ручи до уваги, зокрема, дані про те, що в обвинуваченого немає постійного місця проживання або постійних занять, що він нама­гався схилити свідків або потерпілих до давання неправдивих по­казань, знищити документи, предмети, які можуть стати речовими доказами, що він замислює або готує новий злочин

Вжиття запобіжного заходу є правом, а не обов’язком особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора та суду . Визнавши не­потрібним його обрання, а також за відсутності підстав для його застосування, вони обмежуються відібранням у обвинуваченого письмового зобов'язання про з'явлення. Це зобов'язання не є запобіжним заходом, і виносити постанову про його відібрання закон не вимагає.

У разі порушення такого зобов'язання щодо обвинуваче­ного можуть бути застосовані привід або суворіший запобіжний захід.

Про застосування запобіжного заходу особа, яка провадить дізнання, слідчий і прокурор виносять вмотивовану постанову, а суд — ухвалу, або це питання вирішується у вироку [19; 567].

Юридичною підставою обрання запобіжного заходу є постанова слідчого, органу дізнання та прокурора чи ухвала суду, винесені відповідно до закону. Законним таке рішення буде тоді, коли воно винесене за порушеною кримінальною справою, стосовно підозрю­ваного, обвинуваченого, підсудного, а іноді і засудженого, осо­бою, яка провадить процесуальну діяльність по кримінальній справі, прокурором чи в передбачених законом випадках судом, за наявності визначених фактичних підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 148 КПК України про застосування запобіжного заходу складається постанова з додержанням правил ст. 130 КПК України. У постанові вказуються: прізвище, ім'я та по-батькові, вік, місце народження обвинуваченого, вчинений ним злочин, стаття кримінального закону, яка передбачає відповідальність за даний злочин, обраний запобіжний захід та підстави його обрання. Пос­танова про обрання запобіжного заходу оголошується обвинуваче­ному під розписку. У разі його відмови розписатися слідчий робить відмітку про це у постанові.

Стаття 150 КПК України визначає обставини, що враховуються при обранні запобіжного заходу.

«При вирішенні питання про застосування запобіжного заходу крім обставин, зазначених у статті 148 цього Ко­дексу, враховуються тяжкість злочину, у вчиненні якого підозрюється, обвинувачується особа, її вік, стан здоров'я, сімейний і матеріальний стан, вид діяльності, місце про­живання та інші обставини, що її характеризують».

Вирішуючи питання про застосовування запобіжного заходу, і слід враховувати також обтяжуючі та пом’якшуючі обставини, ступінь суспільної небезпечності злочину.

Особистість обвинуваченого (підозрюваного) характеризують, зокрема, його минула діяльність, тяжкість інкримінованого злочи ну, наявність або відсутність певних занять, постійного місця про­живання, вік, здоров'я, сімейний стан обвинуваченого (підозрюваного) можуть суттєво вплинути на обрання конкретного запобіжного заходу.

До неповнолітніх, осіб похилого віку, тяжко хворих, вагітних чи тих, які мають грудних дітей жінок, одиноких матерів, багатодітних батьків взяття під варту, як правило, не застосовується.

Отже, загальні цілі застосування запобіжних заходів у кримінальному процесі регламентуються ч. 1 ст. 148 КПК України:

1. Запобігання (звідси — запобіжні заходи):

• спробам ухилитися від дізнання, слідства або суду;

• перешкоджанню встановленню істини у кримінальній справі;

• продовженню злочинної діяльності;

2. Забезпечення виконання процесуальних рішень.

Загальними підставами застосування запобіжних заходів є достатні підстави вважати, що підозрюваний, обвинувачений, підсудний, за­суджений (ч. 2 ст. 148 КПК):

1. Намагатиметься ухилитися від:

• слідства і суду (наприклад, висловлював наміри виїхати за межі населеного пункту; оголошувався його розшук у цій справі; одержав закордонний паспорт) або

• виконання процесуальних рішень (ухилявся без поважних при­чин від явки за викликом: ігнорував письмове зобов'язання про явку);

2. Перешкоджатиме встановленню істини у справі (намагався вплинути на свідків і/або потерпілих, інших обвинувачених, схиляючи їх до відмови від дачі показань; погрожував експерту з такою самою метою).

У 1995 р. предметом розгляду у Верховній Раді України був проект закону про внесення змін до КПК, пов'язаних із новою регламентацією підстав до застосування запобіжних заходів (автор В. Онопенко). Законопроект передба­чав, шо підставою до застосування запобіжних заходів мають бути не "підстави вважати", а "достатні дані". Проект не набрав достатньої кількості голосів депутатів.

3. Продовжуватиме злочинну діяльність (раніше був засуджений, після вчинення злочину, у зв'язку з яким порушено справу, знову вчинив злочин, злочини).

Така поведінка зазначених осіб:

- шкодить виконанню кримінальним процесом своїх завдань;

- порушує баланс змагальності, бо сторона захисту незаконно посідає вигіднішого становища (ухиляється від слідства, суду; пе­решкоджає встановленню істини тощо).[19; 133]

Підставами до застосування запобіжних заходів є дані:

· про негативну поведінку обвинуваченого, що загрожує балансу можливостей сторін;

· що вказують на можливість продовження такої поведінки в майбутньому.

В Лобойко висловлює цікаву думку, що ”регламентуючи підстави до застосування запобіжних заходів, дер­жава немов би вибачається перед обвинуваченим, державні органи і не застосовували б обмежень, але така поведінка особи змушує їх це зробити”.

Текстуально ч. 1 і ч. 2 ст. 148 КПКдещо схожі. Відмінність цілей і підстав застосування запобіжних заходів поля­гає в тому, що цілі є бажаним майбутнім результатом, якого очікують після застосування того чи іншого заходу, а підстави - це те, що вже відомо і покладено в основу рішення про застосування запо­біжного заходу. Певно, що в законі достатньо було б вказати тільки на підстави, оскільки самепідстави, а не цілі, покладено в основу процесуаль­ного рішення. Також цілі та підстави застосування запобіжних заходів формулюються в гіпотезі норми кримінально-процесуаль­ного права ("якщо обвинувачений буде"), яка повинна характе­ризуватися єдністю змісту. Формулювання двох різних понять в одній гіпотезі "розпорошує" її зміст.[19; 133]

Загальні правила застосування запобіжних заходів:

1.Може бути застосовано тільки у порушеній кримінальній справі й лише за наявності до того підстав;

2. При вирішенні питання про застосування того чи іншого запо­біжного заходу, крім підстав, зазначених у ст. 148 КПК, враховують також інші: тяжкість злочину, у вчиненні якого підозрюють або обвинувачують особу; її вік, стан здоров'я; сімейний і мате­ріальний стан; вид діяльності; місце проживання та інші обстави­ни, що її характеризують;

3. Може бути обраний тільки органом дізнання, слідчим, проку­рором, судом (суддею);

4. Запобіжний захід, не може бути суворішим, ніж покарання за статтею, за якою особу обвинувачують (наприклад, взяття під варту застосовують у справах про злочини, за які передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад три роки — ч. 1 ст. 155 КПК);

5. Запобіжний захід обирається, як правило, щодо обвинуваче­ного, підсудного, засудженого, а щодо підозрюваного — у винятко­вих випадках (ч. 4 ст. 148 КПК);

6. Застосування запобіжного заходу дозволено тільки щодо на­лежного суб'єкта (наприклад, не можна застосовувати щодо неповнолітнього, який не досяг віку кримінальної відповідальності);

7. Щодо однієї особи може бути застосовано тільки один загіобіж­ний захід. Однак це не заперечує можливості одночасного застосу­вання іншого заходу процесуального примусу (наприклад, обвину­ваченого, щодо якого обрано підписку про невиїзд, можна усунути від посади, яку він обіймає);

8. Запобіжний захід застосовують і замінюють на інший за поста­новою органу дізнання, слідчого, прокурора, судці або за ухвалою суду, а взяття під варту - виключно за постановою судді або за ухвалою суду;

9. Запобіжний захід скасовують або замінюють, якщо вже немає потреби в раніше обраному заході;

10. Запобіжний захід, крім взяття під варту, обраний прокуро­ром, може бути скасовано або замінено слідчим (органом дізнання) лише за згодою прокурора;

11. Запобіжний захід може бути змінено у випадках, якщо:

- його обрано необгрунтовано або незаконно, але є підстави до обрання іншого заходу;

- суттєво змінилися обставини, що їх було враховано при обранні запобіжного заходу (наприклад, змінилася кваліфікація злочину, стан здоров’я обвинуваченого погіршився тощо);

12. Запобіжний захід скасовується:

• при закритті кримінальної справи (ч. 1 ст. 214 КПК);

• при постановленні виправдувального вироку (ч. 9 ст. 335 КПК). Якщо підсудний перебуває під вартою, то суд негайно звільняє його з-під варти в залі судового засідання (ст. 342 КПК);

• при постановленні вироку, яким підсудного звільнено від від­бування покарання або засуджено до покарання, не пов’язаного з позбавленням волі.

Процесуальна характеристика окремих запобіжних заходів

Згідно зі статтею 149 КПК України систему запобіжних заходів складають:

1) підписка про невиїзд;

2) особиста порука;

3) порука громадської організації або трудового ко­лективу;

3-1) застава;

4) взяття під варту;

5) нагляд командування військової частини.

Тимчасовим запобіжним заходом є затримання підо­зрюваного, яке застосовується з підстав і в порядку, пе­редбачених статтями 106, 115, 165-2 цього Кодексу.

Окрім названих у ст. 149 КПК України запобіжних заходів до неповнолітнього обвинуваченого може бути вжито спеціальний запобіжний захід, передбачений ст. 436 КПК України, який полягає в тому, що від батьків, опікунів, піклувальників неповнолітнього об­винуваченого або від адміністрації дитячої установи, в якій він ви­ховується, відбирається письмове зобов’язання про забезпечення ними належної поведінки неповнолітнього та його з’явлення до слідчого, прокурора і в суд за викликом.

Особи, які дають таке зобов’язання, попереджаються про харак­тер обвинувачення, пред’явленого неповнолітньому, та про їх відповідальність у разі його нез’явлення в органи слідства або в суд-

На батьків, опікунів та піклувальників, які не забезпечили з’явлення неповнолітнього обвинуваченого за викликом, може бути накладено грошове стягнення в тому ж порядку, який встановлено для поручителів при застосуванні запобіжного заходу у вигляді осо­бистої поруки.

До осіб з числа адміністрації дитячої установи, з вини яких не було забезпечено з’явлення неповнолітнього, можуть бути вжиті заходи дисциплінарного або громадського впливу.

Питання прозастосування таких заходів вирішується представником органу розслідування або судом в окремій ухвалі.

Слідчий, прокурор, суд, приймаючи рішення про застосування даного запобіжного заходу, повинні перевірити, чи в змозі особа, якій доручається нагляд за неповнолітнім, в силу свого характеру і стану здоров’я, кола обов’язків та ставлення до їх виконання, моральних якостей забезпечити реальний нагляд за поведінкою обвинуваченого і його з’явлення за викликом.

Процесуальну характеристику запобіжних заходів, на мою думку, найбільш зручно та доцільно провести за логіко-правовою схемою, запропонованою Л.М. Лобойко:

1) визначення запобіжного заходу;

2) спосіб запобігання;

3) мета застосування;

4) підстави застосування;

5) умови застосування;

6) процесуальний порядок застосування;

7) строк дії;

8) юридична відповідальність за порушення.

Процесуальна характеристика ізоляційних запобіжних заходів

Процесуальна характеристика ЗАТРИМАННЯ.

1. Затримання - це тимчасова ізоляція підозрюваної у вчиненні злочину особи шляхом поміщення її до спеціальної установи.

До прийняття Конституції України затримання вважали невід­кладною слідчою дією. В частині 3 ст. 29 Конституції України вперше було зазначено, що затримання є тимчасовим за­побіжним заходом. Пізніше — в ході "малої судової реформи" — затримання отримало такий "статус" в кримінально-процесуаль­ному законі — ч. 2 ст. 149 КПК. Хоча до цього часу вчені диску­тують: затримання є запобіжним заходом,чи слід­чою дією.

Кримінально-процесуальне затримання слід відрізняти від:

- фізичного затримання особи на місці вчинення злочину або з поличним (п. 2 ст. 94 КПК), що має характер захоплення і його можуть здійснити як представники влади, так і окремі громадяни;

- доставлення особи до правоохоронного органу на строк до однієї години в порядку, передбаченому законодавством України про адміністративні правопорушення;

- затримання особи (до 3 годин) в адміністративному порядку. Зазначені дії відрізняються від кримінально-процесуального затримання за метою, мотивами, підставами, умовами, суб'єктами, строками, порядком здійснення.

2. Спосіб запобігання: обмеження свободи підозрюваного шляхом поміщення його до спеціальної установи: ізолятора тимчасового тримання або на гауптвахту (для військовослужбовців).

3. Мета затримання:

1. З’ясувати причетність затриманого до злочину;

2. Вирішити питання про застосування до нього запобіжного заходу у вигляді взяття під варту (тому затримання називають тим­часовим запобіжним заходом, оскільки протягом строку затримання вирішується питання про необхідність обрання "постійного" заходу — взяття під варту).

4. Підстави застосування. Згідно із ч. 1 ст. 106 КПК особу може бути затримано за підозрою у вчиненні злочину лише за наявності однієї з таких підстав:

1) якщо цю особу застали при вчиненні злочину або безпосе­редньо після його вчинення;

2) якщо очевидці, в тому числі й потерпілі, прямо вкажуть на певну особу, що саме вона вчинила злочин;

3) якщо на підозрюваному або на його одязі, при ньому або в його житлі буде виявлено явні сліди злочину;

4) за наявності інших даних, що дають підстави підозрювати особу у вчиненні злочину, її може бути затримано лише в тому разі, якщо мала місце хоча б одна з підстав:

— ця особа намагалася втекти;

— вона не має постійного місця проживання;

— не встановлено особи підозрюваного.

5. Умова застосування затримання: за злочин, у вчиненні якого підозрюють особу, меже бути призначено покарання у вигляді позбавлення волі.

6. Процесуальний порядок застосування затримання. За наявності підстав до затримання орган дізнання (слідчий, прокурор):

1. Роз’яснює особі право мати побачення із захисником з мо­менту затримання, про що складається протокол (ч. 2 ст. 21 КПК України);

2). Складає протокол затримання, в якому роз’яснює затриманому його права та обов’язки (ч. З ст. 106 КПК);

3. Копію протоколу з переліком прав і обов’язків негайно:

- вручає затриманому;

- направляє прокуророві (на вимогу прокурора надсилає йому також матеріали, що були підставою для затримання);

4. Негайно повідомляє про затримання особи одного з її родичів.

Якщо затримано співробітника кадрового складу розвідуваль­ного органу, то повідомляє цей орган. Затримання і пов'язані з цим обшук особи та огляд речей кадрового співробітника розві­дувального органу при виконанні ним своїх службових обов'язків здійснюються тільки в присутності офіційних представників цього органу (ч. 2 ст. 20 Закону України від 22 березня 2001 р. "Про розвідувальні органи України").

У разі затримання помічника-консультанта народного депутата правоохоронні органи зобов'язані невідкладно повідомити про це народного депутата (ч. 5 ст. 34 Закону України "Про статус народ­ного депутата України");

5. Поміщає затриманого до місця попереднього ув'язнення (ізо­лятора тимчасового тримання);

6. У разі оскарження затримання до суду, скаргу негайно надсилає начальник місця попереднього ув’язнення до суду (порядок роз­гляду суддею таких скарг регламентовано в ч. 7 ст. 106 КПК);

7. Якщо у встановлений законом строк затримання постанова судді про застосування до затриманої особи запобіжного заходу у вигляді взяття під варту або постанова про звільнення затриманого не надійшла до установи попереднього ув’язнення, начальник місця ув’язнення звільняє цю особу, про що складає протокол і направляє повідомлення: про це посадовій особі чи органу, який здійснював затримання.

7. Строк затримання - до 72 годин.

Строк починається з моменту фактичного затримання особи, а закінчується — моментом:

· звільнення її, якщо підозра не підтвердилась;

· обрання запобіжного заходу, не пов’язаного із позбавленням волі;

· обрання судом запобіжного заходу — взяття під варту.

Якщо для обрання затриманому запобіжного заходу необхідно додатково вивчити дані про особу затриманого чи з’ясувати інші обставини, які мають значення для прийняття рішення з цього питання, то суддя, який розглядає подання органу дізнання (слід­чого, прокурора) про взяття особи під варту, вправі продовжити затримання до 10, а за клопотанням підозрюваного, обвинуваче­ного — до 15 діб, про що виносить постанову (ч. 8 ст. 165-2 КПК).

Військовослужбовця, який вчинив діяння з ознаками злочину, можна тримати на гауптвахті Служби правопорядку строком до З діб, сповістивши протягом доби органи, які проводять досудове слід­ство, та органи прокуратури, начальника гарнізону і відповідного органу управління Служби правопорядку (ч. З ст. 82 Закону України від 24 березня 1999 р. "Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України").

Згідно з ч. 4 ст. 5 Конвенції про захист прав і основних свобод людини (підписано в Римі 4 листопада 1950 р., ратифіковано Україною 17 липня 1997 р.) кожна людина, позбавлена волі внаслідок затримання, має право на швидкий розгляд судом законності її затримання і на звільнення, якшо затримання є незаконним. Тому положення українського закону суперечать вимогам цієї Кон­венції та Конституції України, в якій не згадано про продовження судом термі­ну затримання особи.

Капітан судна має право затримати особу, яку підозрюють у вчи­ненні кримінально караного діяння, до переданим її відповідним правоохоронним органам у першому порту України. За необхідності капітан судна може відправити цю особу і матеріали дізнання в Україну на іншому судні, зареєстрованому в нашій державі (ч. 2 ст. 67 Кодексу торговельного мореплавства України).

8. Юридична відповідальність за порушення.

Кримінально-правова:

· затриманого - за втечу з місця попереднього ув’язнен­ня - ст. 393 КК України;

· особи, яка продить дізнання, начальника органу дізнання, слідчого, проку­рора, судді - за завідомо незаконний арешт - ст. 371 КК України.

Процесуальна характеристика ВЗЯТТЯ ПІД ВАРТУ

1.Взяття під варту (арешт) - це обмеження особистої свободи підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого шляхом поміщення їх до спеціальної установи.

Взяття під варту є найбільш суворим запобіжним заходом. Взят­тя під варту обирається звичайно тільки тоді, коли ніякий інший запобіжний захід не може забезпечити вирішення завдань кримі­нального процесу. При цьому повинні враховуватися обставини, вказані в ст. 150 КПК України (вік, стан здоров'я, сімейний стан, особистість обвинуваченого, тяжкість вчиненого злочину).

Взяття під варту як запобіжний захід застосовується в справах про злочини, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад три роки. У виняткових випадках цей запобіжний захід може бути застосовано в справах про злочини, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше трьох років.

Місцями попереднього ув'язнення для тримання осіб, щодо яких як запобіжний захід обрано взяття під варту, є слідчі ізолятори. В окремих випадках ці особи можуть перебувати в місцях тримання затриманих.

Місцями попереднього ув'язнення для тримання військовослужбовців, щодо яких як запобіжний захід обрано взяття під варту, є гауптвахти Військової служби правопорядку у Збройних Силах України або слідчі ізолятори. Ці особи перебувають у слідчому ізоляторі або на гауптвахті Військової служби правопорядку у Збройних Силах України за рішенням слідчого. В окремих випадках військовослужбовці можуть перебувати в місцях тримання затриманих.

У місцях тримання затриманих особи, взяті під варту, можуть перебувати не більше як три доби. Якщо доставка ув'язнених у слідчий ізолятор або на гауптвахту Військової служби правопорядку у Збройних Силах України у цей строк неможлива через віддаленість або відсутність належних шляхів сполучення, вони можуть перебувати в місцях тримання затриманих до десяти діб.

Якщо взяття під варту як запобіжний захід обрано стосовно особи, яка вчинила злочин під час відбування покарання в установі виконання покарань, така особа може перебувати в дисциплінарному ізоляторі або карцері установи виконання покарань.

орядок попереднього ув'язнення визначається Законом України "Про попереднє ув'язнення". (ст. 155 КПК).

Взятих під варту осіб тримають у маломісних або загальних камерах. У виняткових випадках, з метою збереження слідчої таємниці, захисту ув’язнених від можливих посягань на їх життя чи запобігання вчиненню ними нового злочину, або за наявності на те медичних підстав за мотивованою постановою особи або органу, в провадженні яких знаходиться справа, або начальника установи для попереднього ув’язнення, санкціонованої прокурором, їх можуть тримати в одиночних камерах. Застосування цього заходу до неповнолітніх не допускається, а в разі виникнення загрози їх життю вони переводяться до іншої маломісної або загальної камери (ч. 1 ст. 8 Закону про попереднє ув’язнення).

2. Спосіб запобігання: обмеження свободи особи шляхом помі­щення її до спеціальної установи:

· слідчого ізолятора (СІЗО) Державного департаменту з питань виконання покарань;

· дисциплінарного ізолятора або карцеру установи виконання покарань (ст. 4 Закону України від 30 червня 1993 р. "Про поперед­нє ув'язнення");

· гауптвахти Військової служби правопорядку у Збройних Силах України — для осіб, що відбувають покарання у дисциплінарних батальйонах і притягуються до кримінальної відповідальності за вчинення іншого злочину (статті 14, 17 Кримінально-виконавчого кодексу України).

Враховуючи характеристики окремих осіб і характер певних зло­чинів законодавець встановлює особливий порядок утримання осіб під вартою:

- затримані або взяті під варту працівники міліції утримуються в установах Державного департаменту з питань виконання покарань окремо від інших осіб або на гарнізонній гауптвахті (ч. 7 ст. 21 Закону України "Про міліцію");

- особи, які раніше працювали в органах внутрішніх справ, Вій­ськовій службі правопорядку у Збройних Силах України, службі безпеки, прокуратурі, юстиції та в суді - окремо від інших осіб, які перебувають під вартою;

- особи, підозрювані або обвинувачувані у вчиненні злочинів, відповідальність за які передбачена статтями 173 – 177, 200—235 КК України - окремо від інших осіб, які перебувають під вартою (ст. 8 Закону України від 30 червня 1993 року "Про попереднє ув'язнення");

- в інших випадках, передбачених ст. 8 "Роздільне тримання у місцях попереднього ув'язнення" Закону України "Про попереднє ув'язнення".

Таким чином особу ізолюють від суспільства. Побачення з родичами їй може бути надано тільки з дозволу особи, яка прова­дить розслідування, терміном від однієї до двох годин, як правило, не більше одного разу на місяць.

3. Мета взяття під варту збігається із загальною метою застосу­вання запобіжних заходів. Взяття під варту - найсуворіший запобіжний захід; застосовується лише в разі, якщо жоден інший запобіжний за­хід не може забезпечити досягнення мети, передбаченої ч. 1 ст. 148 КПК України.

4. Підстави застосування збігаються із загальними підставами застосування запобіжних заходів. Фактичною підставою взяття під варту є наявність системи неспростовних доказів вчинення обвинуваченим (підозрюваним) кримінально-караного діяння (злочину, за який законом передба­чено покарання у вигляді позбавлення волі). Запобіжний захід у вигляді взяття під варту застосовується тільки за вмотивованою постановою судді чи ухвалою суду. [19; 576]

5. Умови застосування. Взяття під варту застосовується у справах щодо злочинів, за які законом передбачено покарання у вигляді по­збавлення волі на строк понад три роки. У виняткових випадках — якщо кримінальним законом передбачено більш м’яке покарання, наприклад, якщо обвинувачений:

- не має постійного місця проживання;

- порушив інший запобіжний захід.

6. Процесуальний порядок застосування.

Обрання запобіжного заходу "взяття під варту" включає в себе:

- внесення до суду клопотання про обрання запобіжного заходу;

- прийняття рішення про обрання запобіжного заходу та його оформлення;

- доведення рішення до відповідних осіб та складання необхідних документів;

- вжиття необхідних додаткових заходів, які випливають із суті обраного запобіжного заходу.[19; 577]

Орган дізнання або слідчий вносить за згодою прокурора подання до суду. Таке саме подання вправі внести прокурор. Вирі­шуючи питання про внесення подання до суду, останній зобов’яза­ний ознайомитися з усіма матеріалами, що дають підстави для взяття під, варту, перевірити законність одержання доказів, їх достатність для обвинувачення;

Якщо в поданні ставиться питання про взяття під варту особи, яка перебуває на волі, суддя вправі своєю постановою дати дозвіл на затримання підозрюваного, обвинуваченого і доставку його в суд під вартою. Затримання в цьому випадку не може тривати більше 72 годин, а в разі, якщо особа перебуває за межами населеного пункту, в якому знаходиться суд, — не більше 48 годин з моменту доставки затриманого до цього населенного пункту;

Суддя вивчає матеріали кримінальної справи, надані органами дізнання, слідчим, прокурором, допитує підозрюваного чи обвину­ваченого, при необхідності відбирає пояснення в особи, у провадженні якої перебуває справа, вислуховує думку прокурора, захисника, якщо він з’явився, і виносить постанову:

· про відмову в обранні запобіжного заходу, якщо для його обрання немає підстав;

· про обрання підозрюваному, обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.

Відмовивши в обранні запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, суд має право обрати підозрюваному, обвинуваченому запобіжний захід, не пов’язаний з триманням під вартою.

Якщо суд приймає рішення про обрання запобіжного заходу під час проголошення вироку, то воно викладається в резолютивній час­тині вироку. Взяття під варту застосовується тільки за рішенням суду. У постанові судді, крім даних, передбачених ст. 130 КПК України, вказуються: прізвище, ім’я, по батькові, рік та місце наро­дження обвинуваченого, його місце проживання, дані про наявність/ відсутність судимості, сутність обвинувачення з посиланням на статтю кримінального закону, за якою кваліфіковано його дії, та підстави застосування запобіжного заходу. Необхідно викласти всі обставини, які обумовили застосування даного запобіжного заходу.

Постанова про взяття під варту складається не менш як у шести примірниках. Перший приєднується до справи, другий - до нагля­дового провадження, третій - направляється адміністрації місця попереднього ув’язнення, четвертий — прокурору, п’ятий - арештованому, шостий залишається в суді.

Рішення про застосування як запобіжного заходу взяття під варту виконується органом, який обрав запобіжний захід, у необхідних випадках він має право доручити виконання постанови органам внутрішніх справ. Один примірник постанови (ухвали суду) направляється разом з арештованим до місця попереднього ув’язнення для виконання. Доручення особи, яка прова­дить дізнання, слідчого, прокурора та суду виконати рішення про тримання під вартою як запобіжний захід є обов’язковим для органів внутрішніх справ.

Виконання постанови про застосування арешту полягає в доставленні особи в супроводі варти до місця попереднього ув’язнення. Постанова (ухвала) перед виконанням оголошується обвинувачено­му, що засвідчується його підписом на цьому документі.

Якщо взяття під варту як запобіжний захід обрано щодо особи, в якої є неповнолітні діти, що залишаються без нагляду, слідчий зобов’язаний негайно внести з цього приводу подання до комісії у справах неповнолітніх для вжиття необхідних заходів до передачі цих дітей на піклування родичів або влаштування їх у дитячі уста­нови. Про вжиті заходи слідчий повинен письмово повідомити про­курора, а також заарештовану особу, а копію листа додати до спра­ви.

Після взяття під варту слідчий зобов’язаний:

- вжити заходів щодо піклування над неповнолітніми дітьми взятої під варту особи, повідомити про це прокурора в письмовій формі та цю особу, копії листів приєднати до справи;

- вжити заходів щодо охорони майна особи, взятої під варту;

- повідомити дружину чи іншого родича та адміністрацію за місцем роботи або навчання особи, щодо якої застосованоцей запобіжний захід;

Міліція не пізніше, ніж через 2 години після затримання або арешту (взяття під варту) особи, повідомляє про її місцеперебування родичам, в разі появи усної або письмової вимоги – захиснику (ч. 5 ст. 5 ЗУ „Про міліцію”);

- якщо взято під варту помічника-консультанта народного депутата України правоохоронні органи зобов’язані невідкладно повідомити цього народного депутата

( ч. 5 ст. 34 Закону України „Про статус народного депутата України”);

- якщо взято під варту іноземця – направити постанову судді до Міністерства закордонних справ України.

Протягом трьох діб з дня винесення постанови судді на неї може бути подана апеляція підозрюваним, обвинуваченим, захисником чи законним представником, прокурором до апеляційного суду. Проте, це не зупиняє виконання постанови судді.

Якщо для обрання затриманому запобіжного заходу необхідно додатково вивчити дані про особу затриманого чи з'ясувати інші обставини, які мають значення для прийняття рішення з цього питання, суддя вправі продовжи­ти затримання до десяти, а за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого — до п'ятнадцяти діб, про що вино­ситься постанова. У разі, коли така необхідність виникне при вирішенні цього питання щодо особи, яка не затри­мувалася, суддя вправі відкласти його розгляд на строк до десяти діб і вжити заходів, спроможних забезпечити на цей період її належну поведінку або своєю постановою затримати підозрюваного, обвинуваченого на цей строк. (ст. 165-2 КПК).

Для спілкування слідчого з особою, яку взято під варту, існує спеціальний режим. Він залежить від місця, де відбуватиметься спілкування: в місці провадження досудового слідства чи в слідчому ізоляторі.

В місці провадження досудового слідства. Перш за все складається вимога про видачу особи, яку взято під варту, з приміщення СІЗО до приміщення ізолятора тимчасового тримання органу дізнання і довіреність на ім’я старшого конвою. Ці документи підписує начальник органу дізнання і скріплює їх своїм підписом та гербовою печаткою. Якщо особа перебуває на обліку в іншому органі дізнання, то вимога про видачу складається цим органом, в ній вказується, що дана особа підлягає видачі із СІЗО до іншого органу.

Документи передаються старшому конвою, який доставляє особу до ізолятора тимчасового тримання і доповідає про це слідчому. Провадження слідчих дій і спілкування в ізоляторі тимчасового тримання відбувається з дозволу начальника органу дізнання.

В приміщенні СІЗО складається вимога про видачу особи, яку взято під варту, слідчому .Її підписуєначальник органу дізнання, скріплює своїм підписом і гербовою печаткою. Якщо участь в слідчих діях приймають інші особи (захисник, експерт, статисти тощо), то у вимозі цих осіб також зазначають. Вони повинні мати при собі документи, що посвідчують особу, про що, зокрема, попереджаються слідчим.

Номер камери, де перебуває особа, слідчий отримує в канцелярії СІЗО; його вказують на вимозі. Особу для провадження слідчих дій виводить черговий і передає слідчому. По закінченні слідчої дії слідчий знову передає особу черговому.

В осіб, узятих під варту, органом дізнання, слідчим або судом вилучається паспорт, який повертається його власникові при звільненні з-під варти (п. 20 Положення про паспорт громадянина України). Ці особи підлягають обшуку, медичному огляду, дактилоскопуванню і фотографуванню. Речі, які є при них, а також передачі й посилки підлягають огляду, а листування - цензурі. Їм забороняється мати при собі гроші і цінні речі, а також предмети, не дозволені для зберігання в місцях попереднього ув’язнення. Вилучені у них при доставленні в МПВ гроші зараховуються на їх особові рахунки, а цінні речі й предмети здаються на зберігання. Гроші та цінні речі, одержані шляхом обману під час перебування в цих місцях або джерело яких не встановлено, передаються в доход держави за мотивованою постановою начальника установи попереднього ув’язнення, санкціонованою прокурором, копія якої приєднується до особової справи особи, яка тримається під вартою (ч. З ст. 7 Закону про попереднє ув’язнення).

7. Строки тримання під вартою. Згідно ч. 1 ст. 156 КПК тримання під вартою під час досудового слідства не може тривати більше двох місяців. Строк обчислюють з моменту взяття особи під варту, якщо йому передувало затримання підозрюваного – з моменту затримання і до моменту направлення прокурором кримінальної справи з обвинувальним висновком до суду або до моменту скасування чи заміни більш м’яким запобіжним заходом.

Якщо у встановлений двомісячний строк розслідування справи неможливо закінчити і немає підстав для скасування чи заміни запобіжного заходу більш м’яким, його може бути продовжено:

· до 4 місяців – за поданням, погодженим з прокурором, який здійснює нагляд за додержанням законів органами дізнання і досудового слідства, або самим прокурором, суддею того суду, який виніс постанову про застосування запобіжного заходу;

· до 9місяців — за поданням, погодженим із заступником Гене­рального прокурора України, прокурором Автономної Республіки Крим, області, міст Києва і Севастополя та прирівняними до них прокурорами, або самим цим прокурором у справах про тяжкі й особливо тяжкі злочини, суддею апеляційного суду;

· до 18місяців —