Реферати українською

Відносини у трудовому праві - Правознавство -

Відносини у трудовому праві - Правознавство - Скачать бесплатно

державі.

3. Правова природа відносин тісно пов’язаних з трудовими

Відносини тісно повязані з трудовими, за класифікаціею О. В. Смірнова

У науці трудового права прийнято включати в систему суспільних відносин, що ста­новлять предмет трудового права, крім власне трудових відно­син, також велику групу відносин, тісно пов'язаних з трудо­вими, які передують, супроводять або витікають з останніх. До них відносять — організаційно-управлінські відносини в сфері праці; відносини щодо забезпечення зайнятості, проф­орієнтації і працевлаштування; відносини щодо професій­ного відбору, професійної підготовки й підвищення кваліфі­кації кадрів безпосередньо на виробництві; соціально-парт­нерські відносини; відносини щодо нагляду і контролю за охороною праці й дотриманням трудового законодавства; від­носини щодо розгляду трудових спорів. Професор К.Н. Гусов[9] і професор В.Н. Толкунова називають також організаційно-управлінські відносини профспілкового органу на вироб­ництві або іншого уповноваженого працівниками органу з роботодавцем, його адміністрацією (з приводу поліпшення умов праці, застосування норм трудового права, прийняття і застосування локальних норм трудового права, захисту прав трудящих), а також відносини щодо матеріальної відпові­дальності учасників трудового відношення за шкоду, заподіяну з вини однієї сторони іншій

Професор Р.З. Лівшиць до відносин, що передують тру­довим, відносить відносини на ринку праці щодо забезпе­чення зайнятості; до відносин, функціонуючих одночасно з трудовими — відносини щодо участі трудящих в управлінні виробництвом, щодо колективних переговорів, щодо укладення і виконання колективного договору, щодо встановлення умов праці, з охорони праці, щодо контролю і нагляду за дотри­манням трудового законодавства, з вирішення колективних трудових спорів, з участі профспілок у регулюванні трудо­вих відносин. За термінологією Міжнародної Організації Праці ці відносини отримали назву колективних трудових відносин на відміну від індивідуальних трудових відносин за участю працівника. Колективні трудові відносини покли­кані обслуговувати відносини найманої праці. До відносин, які можуть слідувати за трудовими, належать відносини щодо вирішення трудових спорів у питаннях здійснення тих або інших виплат (наприклад, виплати вивільненому працівни­кові середнього заробітку у встановлених межах на період до працевлаштування)

Розвиток нових економічних умов, наявність нової зако­нодавчої бази, нові суспільні відносини змушують переос­мислити юридичну природу названих відносин, їх місце в загальній системі права, а також у предметі трудового права.

Передусім про відносини зайнятості й працевлаштуван­ня. Ці відносини є комплексними за своєю юридичною при­родою і входять у предмет адміністративного права, трудово­го права і права соціального забезпечення.

Відносини між підприємствами і державною службою зайнятості є адміністративно-правовими, оскільки служба зайнятості наділена владними повноваженнями по відно­шенню до підприємства. Підприємство зобов'язане: виділя­ти певну кількість робочих місць у рахунок броні, праце-влаштовувати на ці місця працівників за направленням служ­би зайнятості; обладнати спеціальні робочі місця для інва­лідів і забезпечити їх реальне введення в дію шляхом праце­влаштування інваліда. За недотримання таких обов'язків на підприємство накладаються штрафні санкції: у разі відмови в прийнятті на роботу раніше заявлених фахівців — відшко­дувати службі зайнятості всі витрати по працевлаштуван­ню, профпідготовці, перепідготовці, виплаті допомоги по без­робіттю такому фахівцю. А також підприємство зобов'язане надавати службі зайнятості всю інформацію про наявність вакантних місць, вивільнення працівників, простої підприєм­ства, використання працівників з неповним робочим часом.

Відносини між підприємствами і державною службою зайнятості щодо бронювання робочих місць для працевлаш­тування осіб за направленням служби зайнятості; спеціаль­ного обладнання робочих місць для інвалідів і їх праце­влаштування; надання інформації службі зайнятості про рух і використання робочої сили; виплати штрафу за порушен­ня законодавства про зайнятість — є адміністративно-пра­вовими і регулюються нормами адміністративного права.

Відносини між підприємствами і Державним фондом сприяння зайнятості щодо страхування від безробіття праців­ників підприємства, а також відносини між службою зайня­тості й громадянами щодо надання послуг з працевлашту­вання, профорієнтації, підшукування відповідної роботи, профнавчання, перенавчання, підвищення кваліфікації, надання статусу безробітного з виплатою допомоги по безробіттю, а також матеріальної допомоги в період профпідготовки за рахунок коштів Державного фонду сприяння зайнятості є соціально-забезпечувальними і входять у предмет права со­ціального забезпечення.

Об'єктивною основою для виникнення соціально-забезпе­чувальних відносин і відмежовування їх від інших суспіль­них відносин, врегульованих правом, виступають соціальні ризики, при яких особа втрачає роботу, кошти для існуван­ня з незалежних від неї причин. Соціальними ризиками ви­ступають вікова або фізіологічна непрацездатність (досяг­нення пенсійного віку або встановлення інвалідності), хво­роба, втрата роботи, втрата годувальника тощо. Для здійснен­ня соціального забезпечення держава створює соціальні фон­ди, кошти яких формуються як за рахунок страхових внесків роботодавців і працівників (Пенсійний фонд, Фонд соціаль­ного страхування, Державний фонд сприяння зайнятості), так і за рахунок інших джерел (Фонд соціального захисту інвалідів, державний та комунальний бюджети). Ще однією ознакою соціально-забезпечувальних відносин є неодмінна участь у них держави в особі спеціально уповноважених органів: органів соціального захисту, державної служби зай­нятості або соціальних фондів. Нарешті, для соціальне забез­печувальних відносин характерне використання методу соці­ального подання послуг, виплат, а також принципу соціальної солідарності при розподілі соціальних коштів. Всі названі ознаки мають місце при здійсненні службою зайнятості по­слуг громадянам.

Третя група відносин у сфері зайнятості й працевлашту­вання складається між працівником і підприємством щодо укладення трудового договору на основі направлення служ­би зайнятості. Сюди також входять відносини з викорис­тання працівників на сезонних, громадських роботах за на­правленням служби зайнятості. У таких випадках укладається трудовий договір і на працівника поширюється трудове за­конодавство. Вказані відносини складають предмет трудо­вого права.

У предмет трудового права також входять відносини, що витікають з укладення колективного договору і колектив­них угод, щодо створення додаткових робочих місць всере­дині підприємства для працівників, котрі потребують соці­ального захисту — інвалідів, жінок з малолітніми дітьми, багатодітних сімей, молодих працівників, з організації навчан­ня і перенавчання за рахунок коштів підприємства праців­ників, що вивільнюються; з поділу одного робочого місця (посади) між двома працівниками з метою недопущення скорочення працівників.

У сучасний період відбувається "реконструкція" відно­син, тісно пов'язаних з трудовими. Передусім з цих відносин виділилася і за новим соціальним змістом, і за законодавчим забезпеченням група колективних трудових відносин. На мою думку, цю групу складають відносини: соціального парт­нерства; з участі трудових колективів у встановленні колек­тивних умов праці; з участі трудових колективів в управлінні організаціями; щодо укладення і виконання колективного договору і колективних угод на галузевому, регіональному і національному рівнях; щодо діяльності професійних спілок та інших органів представництва трудових колективів у соці­ально-трудових відносинах та із застосування трудового за­конодавства; з приводу утворення об'єднань роботодавців та їхньої діяльності; з вирішення індивідуальних і колектив­них трудових спорів.

У 1978 p. ідея колективних трудових відносин була сфор­мульована в науці трудового права професором С.А. Івано­вим, професором Р.З. Лівшицем, професором Ю.П. Орлов­ським. У 1984 р. ідея була підтримана і розвинена А. Р. Мацюком. Цими вченими було обгрунтовано однорідність і цілісність предмета трудового права, дано глибоке обгрунту­вання колективно-трудових відносин, саме трудовий харак­тер відносин між трудовим колективом, комітетом профспіл­ки і підприємством; доведено, що предмет трудового права складають індивідуальні й колективні трудові відносини.

Не всі вчені сприйняли цю позицію. Зокрема, професор А.С. Пашков вважав, що колективні відносини носять лише організаційний характер щодо встановлення умов праці й не можуть бути визнані трудовими відносинами нарівні з індивідуальними трудовими відносинами

Виробництво матеріальних і духовних благ здійснюєть­ся колективною працею, шляхом об'єднання зусиль трудя­щих. Колективний характер праці має базовий, об'єктивний характер. Колективна трудова діяльність утворює реальну систему суспільних зв'язків — відносин. У сфері колектив­них трудових відносин виникають колективні інтереси, які реалізуються в названих вище відносинах. Потрібно підкрес­лити визначальне значення колективних інтересів саме в сфері праці як матеріальної основи, загальної умови люд­ського суспільства, особливо в умовах глобалізації економі­ки, розширення міжнародних зв'язків. Такі інтереси в сфері праці врегульовані правом і знаходять своє вирішення в організаційно-правовому механізмі їх узгодження, що все більш розширяється, взаємодії, нарешті, у захисті.

Колективні трудові відносини характеризуються наявніс­тю колективних суб'єктів, які будучи визнані правом, отри­мали свій реальний правовий статус. Створено нове законо­давство, прийнято закони України "Про колективні догово­ри і угоди", "Про підприємства в Україні", "Про оплату праці", "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)", "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності", які створили легальну базу для функціонуван­ня колективних трудових відносин. Україна ратифікувала Конвенцію МОП №98 про застосування принципів права на організацію і ведення колективних переговорів (1949 p.) (Бю­летень Мінпраці. - 1994. - №9-10), Конвенцію МОП №154 про сприяння колективним переговорам (1981 p.) (Постано­ва Верховної Ради України №3932—12 від 4 лютого 1994 p. // Відомості Верховної Ради України. — 1994. — №23. — Ст. 165; Бюлетень Мінпраці. — 1994. — №6), Конвенцію №144 про тристоронні консультації для сприяння застосуванню міжнародних трудових норм (набула чинності для України 16 травня 1995 p.)[10] .

Суттєвою особливістю сучасного періоду є те, що з розвит­ком соціального партнерства колективні відносини вийшли за рамки підприємств і створили нову соціально-трудову вертикаль, що пронизує тканину трудових відносин від рівня конкретного підприємства до загальнонаціонального рівня.

У соціальному партнерстві держава виконує особливу роль — встановлення у законодавстві мінімальних стандартів і гарантій у сфері трудових відносин, а також здійснює пряме регулювання певних відносин і передбачає судовий за­хист у всіх випадках порушення трудових прав працівників і трудових колективів.

З прийняттям законів України "Про соціальне партнер­ство", "Про трудові колективи", "Про об'єднання робото­давців", проекти яких розробляються, буде закінчено фор­мування правової бази — основи для реалізації колектив­них трудових відносин.

Колективні трудові відносини — це середовище буття індивідуальних трудових відносин. Вони зайняли рівно­правне місце з індивідуальними трудовими відносинами. Більше того, індивідуальні трудові відносини за тією право­вою моделлю, котра складається у даний час, не можуть існу­вати без колективних правовідносин, оскільки для всіх ро­ботодавців є обов'язковими зобов'язання, які визначені Ге­неральною, галузевою, регіональною угодами, а також колек­тивним договором (інша справа, що зміст колективних угод поки що далекий від необхідного, але це питання вдоскона­лення правового регулювання, а не суті самої правової мо­делі). Слід визнати, що організаційний елемент властивий не тільки колективним правовідносинам, але рівною мірою й інди­відуальним. Що являють собою інститути оплати праці, дис­ципліни праці, робочого часу як не організацію індивідуаль­них трудових відносин? За всіма елементами індивідуаль­них трудових відносин простежується зв'язок з колективни­ми трудовими відносинами.

Може викликати заперечення висновок про включення відносин з розгляду індивідуальних і колективних трудових спорів (конфліктів) до складу колективних відносин, проте мова йде про досудовий розгляд трудових спорів: індивіду­альних — комісіями у трудових спорах, колективних — примирними комісіями, трудовим арбітражем, незалежними посередниками. Видається, що комісії у трудових спорах, як орган розгляду індивідуальних трудових спорів, вичерпали себе і не має потреби зберігати їх у новому КЗпП. Їхній авторитет завжди був низьким, а тепер з прийняттям Кон­ституції України з'явилася легальна можливість звертатися працівникам безпосередньо до суду за вирішенням трудово­го спору. Відносини щодо розгляду трудових спорів харак­теризуються усіма особливостями, характерними для колек­тивних відносин, їх розгляд здійснюється колективними органами, що спеціально створюються на підприємстві, і колективними методами, які виявляються в колегіальному по­рядку розгляду, і у колегіальному прийнятті рішень.

Відносини з нагляду і контролю за дотриманням законо­давства про працю відносяться не до предмета трудового права, а до предмета права адміністративного, що переконливо довів А.Р. Мацюк ще у 1984 році.

Висновки

Отже, предмет регулювання трудового права становлять дві групи суспільних відносин, пов'язаних з трудовою діяльністю в організації:

1) трудові відносини, які виникають між працівником і роботодавцем;

2) інші суспільні відносини, тісно пов'язані з трудовими.

Одні з них передують (наприклад відносини, пов'язані ч праце­влаштуванням), інші — функціонують одночасно з трудовими відно­синами (наприклад, відносини, пов'язані з наглядом і контролем за дотриманням трудового законодавства) чи приходять па зміну тру­довим відносинам (наприклад, трудовий спір стосовно незаконного звільнення працівника з роботи).

Тепер визначивши предмет права ми можемо чітко окреслити кордони сфери дії трудового права. Знаючи це, колізій в вирішенні трудових справ має поменшати, адже мизнаемо в яких випадках застосовувати норми трудового права і щоб вони не суперечали нормам іншого права.

Література

Конституція України.-К.:Юрінком, 1996.

А. Е. Пашepстник. Рассмотрение трудовых споров. М.: Госюриздат, 1958. 214 стр

Трудовое право: Учебник // Под ред. О.В.Смирнова. М.: Проспект, 1996

Трудовой кодекс Российской Федерации. Проект федерального закона. — М.: Информа­ ционно-внедренческий центр "Маркетинг", 1999. — 171 с. (Ст. 5. Стороны трудового правоотношения)

Право України. — 1996. — №12. - С. 91 —94

Відо­мості Верховної Ради України. — 1999. — №22—23. — Ст. 194-197

Воловик В. Про галузеву на­лежність правовідносин, пов'язаних з застосуванням праці мілітаризованих державних службовців // Право України. - 1999. - №2. - С. 96-98

Вісник Верховного Суду України.-1998. -№4.-С. 19-20

Вісник Верховного Суду України. —1998. — №3.-С.31

Гусов К. Н., Толкунова В.Н. Трудовое право России Учебник.-М.:Юристь,1999.-с.12.

Закони України. Міжнародні договори України. - Т. 14. - К., 1999. - С. 215-218

Трудове право України: Навч. посіб. для студ. юрид. спеціальностей вищих навчальних закладів / Пилипенко П.Д., Бурак В.Я., Козак З.Я. та ін.; За ред. П.Д. Пилипенка. — К., 2003. -С. 452.

Ж е р н а к о в В. Договірне регулювання соціальне трудових відносин / Вісник Академії правових наук Укр. 36. наук прац. № 4 /23/ 2000. X., — Право. — 2000. — С. 235.

С а ф о н о в В.А. Коллективные трудовые споры: проблемы теории и практики (авто-реф. дис. канд. юрид. наук.) — М., 2000. — С. 9.

Давиденко Г.І. Розгляд судами спорів, пов'язаних з укладенням, зміною і припиненням трудового договору // Вісник Верховного Суду України. - 1997. - №3. - С 35-36.

Куренной А.М., Миронов В. И. Практический коммен­тарий к законодательству о трудовых спорах. - М.: Дело, 1997. - 384 с.

Ставцева А.И. Трудовые споры по отдельным катего­риям судебных дел // Право и экономика. - 1998. - №6 - С. 93-102.

Толкунова В.Н. Трудовые споры и порядок их разре­шения. - М.: Юристь, 1996.

Чанишева Г.І., Фадєєнко А.Ф. Розгляд судами справ у спорах, що виникають з трудових правовідносин (окремі питання) // Право України. - 1998. - №8. - С. 58-63.

Ч а н и ш е в а Г.І. Колективні відносини у сфері праці: теоретичні та практичні проблеми правового регулювання: Дис. д-ра юрид. наук: 12.00.05 — Одеса, 2001. — С. 180.

Більш детально див.: Чанишева Г.І. Вказ. праця — С. 179, або У к р а ї н е ц ь С. Соціальне партнерство в Україні: перспективи законодавчого регулювання // Україна: аспекти праці. — 1998. — № 2. — С. 24.

С л ю с а р А. Н. Правовые проблемы становления законодательства Украины о порядке разрешения коллективных трудовых споров (конфликтов): Дис. канд. ю. н.: Спец. 12.00.05. Харьков, 1995. — С. 24.

Полное собрание новых законоположений и правил о найме рабочих на сельские работы, на фабрики и заводы. — С.-Петербург: Плансон. 1886. — 64 с.; С т р о е в В.В., Демикели И.И., Марков В.Г. Положение о расценочноконфликтных комиссиях. Текст и постатейный комментарий. — Ленинград, 1924. — С. 42.

[1] А. Е. Пашepстник. Рассмотрение трудовых споров. М.: Госюриздат, 1958. 214 стр

[2] Трудовое право: Учебник // Под ред. О.В.Смирнова. М.: Проспект, 1996.

[3] Трудовой кодекс Российской Федерации. Проект федерального закона. — М.: Информа­ционно-внедренческий центр "Маркетинг", 1999. — 171 с. (Ст. 5. Стороны трудового правоотношения)

[4] Право України. — 1996. — №12. - С. 91 —94

[5] Відо­мості Верховної Ради України. — 1999. — №22—23. — Ст. 194-197

[6] Воловик В. Про галузеву на­лежність правовідносин, пов'язаних з застосуванням праці мілітаризованих державних службовців // Право України. - 1999. - №2. - С. 96-98

[7] Вісник Верховного Суду України.-1998. -№4.-С. 19-20

[8] Вісник Верховного Суду України. —1998. — №3.-С.31

[9] Гусов К. Н., Толкунова В.Н. Трудовое право России Учебник.-М.:Юристь,1999.-с.12.

[10] Закони України. Міжнародні договори України. - Т. 14. - К., 1999. - С. 215-218